СВЯТА ПРОСТОТА Великий світ, широкий, довкола круглий обрій. О, як це дуже добре чотири мати роки! Світ грає мерехтливо, безкраїй, дужий світ. О, без кінця щасливо лиш двадцять мати літ.

Велика простота - найвища досконалість. Наївність є свята, довершенням є малість. Щаслива ця людина, ясна її дорога: наївно, мов дитина,  молиться до Бога! Субота, 26 березня 1932

НАЇВНІСТЬ Що це кого турбує, що я складаю вірші? Чи добрі є, чи гірші, це байдуже йому є. Що це кого цікавить, що я складаю ямби? Одне сказав я вам би: для Божої все слави. Малі до щастя дверці: захоплення та неба, гармонії у серці - нічого більш не треба. Чи добрі дні, чи гірші, думки спокійні, рівні. На хвалу Божу вірші пишу собі наївні. Субота, 26 березня 1932

Чи чули ви, друзі, про маленьких колядників?

Невже не чули?

Колись давно в Україні їх було дуже багато. Коли наставали Різдвяні свята, маленькі колядники, піймавши, чарівним неводом найяснішу зірку і викувавши у чарівній кузні срібні дзвіночки, вирушали в далеку дорогу. Зірка світила їм, щоб колядники не заблукали, не збилися з путі, бо несли вони людям радісну вістку:

По всьому світу стала новина: Діва Марія Сина родила. Сіном притрусила, В яслах положила Господнього Сина...

Срібні дзвіночки дзвеніли під вікнами, і люди тішилися, що до них ідуть аж три празники в гості. "...Ой перший же празник - та Різдво Христове, радуйся!" І все, що бажали у цей святковий день маленькі колядники, неодмінно збувалося, бо слова у поколяді також були чарівні: А за сими словами в дзвіночки дзвоним, В дзвіночки дзвоним, а всім ся клоним, Щастям, здоров'ям, ще й віком довгим, Ще й віком довгим, прибутком добрим, Й самі собою, і з дружиною, І з усім чадом, і з святим Ладом, Святим Божеством, Божим рождеством! Щасливі люди пригощали колядників медівниками, горішками, яблуками, різними ласощами.

За Різдвом наступав другий празник - Новий рік. А ще він зветься празником святого Василя. Василь приходив не сам, а. з дівчинкою Маланкою. Всі рядилися в чудернацький одяг. Було дуже весело, навіть трішечки страшно, бо раптом, мов з-під землі, з'являлися волохаті ведмеді, бородаті цапи, рогаті чортики, князі із булатними мечами, старезна відьма і навіть Котигорошко з велетенською булавою. Але не треба боятися, бо це наші колядники, перевдягнені в казкових героїв. Разом з Маланкою вони вели танок і співали: Ой черчику Васильчику, Посію тебе в городчику. Буду тебе шанувати, Сім раз на день поливати.

Вранці наступного дня колядники, знявши свою чудернацьку одежу, знову бігли від хати до хати. Кожен з них ніс мішечок, в якому були пшеничні зерна. Вони сіяли зерна по хатах, примовляючи: Сійся, родися, жито, пшениця, Жито, пшениця, всяка пашниця, Коноплі по стелю, льон по коліна, Щоб вас, хрещених, Голівка не боліла. Оскільки і зерна, і слова були чарівними, кімната відразу ставала широким полем, на якому сходила зелена пшениця, починали співати пташки, розцвітали волошки і польові маки. Надворі гула хуртовина, та тут усі раділи, бо маленькі колядники приносили до кожної хати жменьку веселої весни. Третій празник був найщедрішим, бо колядники цілий день щедрували:

Ой сивая та і зозуленька, Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на здоров'я!

А наступного дня, зранку, люди йшли до річки або ставка. Там вони вирізали великого хреста з льоду. Приходив священик і освячував воду. Люди набирали собі у глечики тієї водиці і берегли її цілий рік, ласкаво називаючи водичкою-йорданичкою, бо це була жива вода, яка приносила здоров'я і красу. І свято називалося Святе Водохреще, або Йордан. Потім найсміливіші юнаки купалися в ополонці і всі співали: Йордан, Йордан, вода студененька, Пречиста Діва воду брала, Своє дитя напувала. Священик ходив по селу і скроплював святою водичкою-йорданичкою кожну оселю, щоб до людей у двір приходило тільки щастя, щоб обминали їх нечисті сили зла. А наші маленькі колядники бігли попереду, гукаючи: Роди, Боже, жито, пшеницю, Кірилейса! Вони добре знали, що давньогрецькі слова "Кіріє, елейсон" означають "Господи, помилуй". Про це їм говорила бабуся. І знову колядники заходили до кожної хати. Вони нікого не забували - ні старої самотньої бабусі, що жила на краю села, ані хворої дівчинки, що мешкала у великому місті на найвищому поверсі, під самісіньким дахом. Колядники приносили самотній бабусі радість, а дівчинці - здоров'я. І ви, друзі, навчіться чарівних колядок та щедрівок. Змайструйте різдвяну зірку, знайдіть срібний дзвіночок... Тоді ви також станете колядниками, які приносять людям добру вістку, щастя і радість.

ХРИСТОС СЯ РОЖДАЄ! СЛАВІТЕ ЙОГО!

Друзі, ось і прийшло найвеличніше, найголовніше свято нашої Землі – РОДЗДВО. Сьогодні його початок – СВЯТВЕЧІР. Вітаю Вас зі Святом, бажаю Вам усіляких благ, що пов’язані саме з цим Святом (а вони, практично, безмежні). А ще бажаю всім нам дожити до таких часів, коли замість розмов та усіляких уточнень про свято ми будемо його УСІ РАЗОМ СВЯТКУВАТИ!!! По всій УКРАЇНІ!!!  По-перше,  Саме такий підхід забезпечує неперервність КОЛА! По-друге, враховуючи особливу важливість свята, його обряди краще збереглися, що полегшує нашу справу.

У родздвяних обрядах українців також надзвичайно виразно простежуються давні елементи культу предків. Напередодні Родздва, у найкоротшу ніч, українці з великою урочистістю відзначають СВЯТВЕЧІР – спільну вечерю всього Роду, символ домашнього вогнища. Навіть покійні родичі і ті, що безвісти загинули, за народним повір’ям, збираються на цю вечерю разом. Тому до неї готувалися завжди завчасно і старанно всі члени сім’ї.

На тій вечері мусить бути вся найближча і найширша рідня, у ній бере участь кожна родина в народі і увесь народ, під острахом майбутнього нещастя й утрати на майбутнє родинного зв’язку. Намагається кожен бути на святій вечері - і вся рідня про те дбає, щоб нікого з поміж неї на тім Святі не забракло. Ця ідея великородинного збору була заповітом і передавалася од роду в рід. Що цікаво – практичо за повної відсутності відомих нам зв’язків комунікації (телебачення, радіо, газети тощо) одночасно в цю ніч (лише зійде перша зірка) в кожній хаті на величезній території починалася СВЯТА ВЕЧЕРЯ ВСЬОГО РОДУ. І ще цікавіше – ніде в етнографічних джерелах нема згадки щодо якоїсь ролі в організації цього Свята князів, волхвів, священиків, старост тощо. Тобто свято практично зберегло свій первинний ЗВИЧАЄВИЙ вигляд, коли ВСІ ЗНАЮТЬ СУТНІСТЬ СВЯТА, а головні ролі виконують старші в сім’ях - батько та мати!

Церемонія підготовки до святкової вечері складалась із цілого ряду дійств, які за світоуявленням людей, мали забезпечити їм протягом року благополуччя в господарстві, достаток, здоров’я членів родини, охорону домашнього вогнища від усяких злих духів і “нечистої сили” та ін. У цей день всяка інша робота крім готування страв неприпустима. Скрізь мусить бути порядок. День напередодні Родздва проводиться в спокої і мирі.

Найважливіше приготуванням до Святої Вечері - заготовлення живого вогню. Цим зазначується віра в світотворчу силу вогню, висловлюється думка, що цей вогонь дав початок Світові, спричинив перший ріст усіх плодів земних, що дають благословенний пожиток народу.

Господиня приготовляє до свята нові горщики для зготовлення святовечірніх страв і закуповує нову миску в якій подаватиметься збірна жертва з усіх земноплодів. В цій багатій вечері господиня представляє найголовніші плоди поля, городу і саду – ніби дає звіт новому рокові за своє багатство в минулому році.

В цей день не снідають і обходяться без обіду. Хіба дітям, що не можуть терпіти голоду, дозволяється дещо з’їсти, та й то в обідній час.

Перед самою Святою Вечерею увесь стіл укладається тонким шаром сіна, зверху застеляється другою білою скатертиною. По чотирьох кутах господиня кладе усяке насіння і по головці часнику або ділить його на природні, криві як серпики зубки і промовляє:...”Злая сило, темна сило, іди на болота, очерети, яри-скелі, у глибокі води-прірви, куди курячий голос не доходить, куди світ-сонце не світить...”. Цим закляттям (вважалося і вірилося) господиня відводить і відганяє нечисть з обістя. Часник є символом Місяця, зверхня подоба його білих “зубців” нагадує серп місяця-молодика, а внутрішні вартості цього зілля, палющого і побуждаючого життєву людську енергію, піддали народові ідею, щр в нім криється сила, яка йде від Місяця. А Місяць вважає нарід джерелом творчої енергії світла земного і невсипущим чинником вегетаційним і розродчим. Тому кладе його господиня дому на стіл разом із сіменем, щоб, множились і зростали домашній добуток.

Поперед столу господар кладе книш - для святих духів, а господиня - паляницю і топку солі. На святовечірнім столі це - символи Місяця, Сонця і Зорі. В кінці столу господар ставить повну велику миску з пирогами (варениками). Пироги - це символічна страва, злучена також з культом Місяця. Пшеничне зерно - золотисте, овальне й розділене на дві півкруглі половинки - це немов злучені, в мініатюрі: Місяць на склоні повні та Місяць молодик. Пироги з пшеницею - це всесторонній символ Місяця. Пироги з маком - це подвійна символіка,- бо, крім їх символічної подоби є в них і символічний внутрішній зміст пирогів: мак. Мак на Святому Вечері - це символ сівкості й родючості, яку так, само приписують силі Місяця. Це символ Місяця й Зорі.

Потім він пробивав дірку в паляниці і вставляє воскову свічку.

Засвічуючи свічку, господар проказував:

Засвічую свічку Сонцю, Святим Душечкам і нам живим, грій Землю-матінку, наші ниви, нашу худібку!

Як зайде Сонце і появиться перша вечірня Зоря господар входить до хати тримаючи у правій руці Дідуха, а під лівою пахою в’язочку сіна, вітає всіх з Святами, з Дідухом, з Святим Родздвом і ставить Дідуха на “покуті”, на почеснім місці, підстеливши сіна й соломи. Опісля господиня ставить на сіно і солому поряд з Дідухом хліб, кутю (варену пшеницю заправлену медом і маком) і узвар.

Сіно на столі й солому розкинену під столом та по хаті називають дідухою.

Встановивши Дідуха на покуті, всі стають до нього обличчям і господар вдячно промовляє, що він наситив, напоїв, нагодував, нагрів їх і їхню худобу, оберіг їхню ниву і просить зробити цього року це ще краще. Усі разом проголошують Славу Дідуху-Коляді:

“Слава Дідуху-Коляді!

Дай, Боже, ці свята щасливо зустріти і Новоліття діждати.

Від Новоліття - до Великодня,

Від Великодня - до Купайла,

Від Купайла - до Обжинок,

Від обжинок - до ста літ,

Доки Род призначив вік!

Усім, хто в цім храмі, Святій Матінці-Україні На Славу!”

Сніп-Дідух (Рай) - це місце перебування духів дідів-прадідів, опікунів і покровителів свого дому. Оскільки у ті часи вірили, що всі духи померлих - це святі Душі, благодійники роду, які улітку перебувають на нивах, сприяють врожаю, охороняють його від бурі, граду та засухи, оберігають худобу, а коли вижата нива, вони вселяються в останній почесний сніп-Дідух і поселяються у господаря в клуню на зиму. Так як Душі померлих вважалися святими, то мусили перебувати в раю. Тому й сніп має назву сніп-Рай.

Окрім перебування духів дідів та Бога урожаю, “Дідух-Рай” символізував ще й новорічний урожай, добробут, багатство та долю людей. Для добрих духів і влаштовувалася Свята Вечеря.

На столі кладуть велику миску, повну домашніх овочів і вносять страви з всякого зерна збіжжя: пшоняна каша заправлена олією, ячмінна каша, варена кукуруза, горох заправлений олією та часником, вареники… Подібним люнарним символом, як пироги, є голубці, тобто завивані в капустяних листках каші, передовсім пшоняна, заправлені олією та цибулею. Сама їх назва вказує на символічність. Живі голуби вважаються духовими єствами і символами творчих сил на святі Родздва. Має вплив на думку роблення святовечірніх голубців і те, що їх звивають з капустяного листя. Ріст капусти має анологію з ростом Місяця, коли вона своїми півокруглими листками укладається, листок на листочку, звиваєься докупи й утворює повну, тверду, округлу головку, наче Місяць уповні на небі. Обов’язкові страви з риби. Риба, за переказом і пливучий Місяць на небі - символи щастя народу. Обов’язково ставляться напитки настояні на травах. На святий Вечір, обов’язково, перші каплі напитку зливаються в честь найвисшого Єства.

Рівнорядною фігурою в почестях з Дідухом займає величезний білий хліб, що називається Корочун. Його ставлять посередині стола, оточують маленькими крачунами і посипають зерном. Без сумніву, Корочун - це прадід. Святочність його привітання свідчить, що це головна особа свята. “Малі Крачуни” в округ великого хліба-Корочуна - це образ прадіда з ріднею, а заразом символи астральних світил. Сніп збіжжя й сипане на нього зерно характеризують Корочуна як культурного лицаря, першого сподвижника культури збіжжя, та взагалі як першого господаря; подібно, як сніп пшениці, хліб і кутя з медом характеризують Дідуха як першого господаря й пасічника.

Коли стіл уже накритий господиня тричі запрошує до господи найповашніших гостей:

“Пресвяте СОНЦЕ, МІСЯЦЮ ласкавий, ЗОРІ ясні, ДОЩІ рясні - йдіть до нас на Святу Вечерю - кутю їсти!”

Після цього запрошує до столу і нищівні сили:

“Лихий Морозе, Буйний Вітре, палаючі Промені, люта Буре, лихе і зле - йдіть кутю їсти!”. Проказавши тричі додає: Кличу Вас! Не йдете, то не йдіть й на жито, пшеницю та всяку пашницю.”

Господиня накладає в миску усякої вечери, а на верх кладе перший хліб, той що насамперед вийняла з печі, запалює свічку, приліплює її до миски, ставить на полотно і подає господареві. Він три рази обходить довкруги хати, потім ставить миску на стіл і запрошує на цю вечерю душі померлих дідів-прадідів.

У хаті прибрано, всі одягнені в чисту білизну, причепурені сідають за стіл.

Батько набирає ложкою куті і тричі кидає її в гору до стелі, при цьому за кожним разом висказує різні побажання.

Усі святвечірні обряди свідчать, який сильний був в українського народу давній культ прадіда, коли йому дякують за увесь довговіковий культурний розвиток як найдавніший так і новіший.

ЗІ СВЯТВЕЧОРОМ НАС!

На ґрунті письмових, фольклорних та етнографічних джерел проведена реконструкція культу одного з самих загадкових східнослов’янських язичницьких богів – сонячного немовляти Коляди. Виявлена структура та ідейна семантика дохристиянських свят, які проводили на честь даного божества.

На початку XXI ст. посилилась цікавість до вітчизняних стародавніх культів та традицій. І це не дивно, адже розвиток сучасної релігії та культури не уявляється можливим без ґрунтовного дослідження першооснови давньослов’янської ментальності, яка складалася протягом тисячоліть.

Східнослов’янські уявлення про народні язичницькі божества – уособлення навколишньої природи та життєвої сили, невід’ємна частина загального язичницького світогляду, підґрунтя ментальних особливостей наших предків, які складалися у дохристиянську епоху.

Наявні письмові джерела, а також данні етнографії, археології та фольклористики свідчать про те, що в дохристиянську добу у східних слов’ян існував комплекс уявлень про божеств та уособленнях певних етапів існування людини усередині сакральної родової громади. При цьому життя людини на певних етапах свого існування ототожнювалося з рухом сонця протягом року.

Так, згідно з цілим рядом писемних і фольклорних джерел, які дійшли до нашого часу древні слов’яни вірили в якогось загадкового бога – дитину на ім’я Коляда, який вважався у наших предків заступником породілей, новонароджених дітей і, одночасно символізував народження нового сонця.