хочу сюди!
 

Наташа

49 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 44-53 років

Замітки з міткою «луценко»

Слідство з ознаками організованого злочинного угрупування

viktor67

Справа екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка набула широкого суспільного резонансу в Україні та світі. Багато хто небезпідставно вважає, що кримінальне переслідування Ю.Луценка є політично мотивованим і має характер особистої помсти. Яскравий літопис трудових буднів співробітників Генеральної прокуратури міститься в чималому за обсягом депутатському запиті народного депутата України Григорія Омельченка. Навіть окремі витяги з нього, з якими ми пропонуємо ознайомитися читачам, дають змогу скласти власне враження про те, як насправді розслідувалася справа екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка.

Судовий процес з розгляду справи Ю.Луценка висвітлив багато юридично важливих обставин, які породили обґрунтовані сумніви в тому, що досудове слідство у цій справі було об’єктивним і неупередженим. Більше того: конкретні факти, які стають відомі в ході судового розгляду цієї кримінальної справи, свідчать про те, що досудове слідство було проведене слідчими ГПУ з грубим порушенням Конституції України, Кримінально-процесуального кодексу України та інших законів України. Такі висновки дає підстави зробити аналіз наявних матеріалів кримінальної справи Ю.Луценка (обвинувального висновку; протоколів допитів потерпілих, свідків, обвинувачуваних; висновків експертиз; клопотань захисників та інших документів, які є в матеріалах справи), аудіозаписів судових засідань, а також повідомлень ЗМІ про хід та зміст судового розгляду цієї справи. Досудове слідство проведено з порушенням встановленого законом порядку — однобічно, неповно і упереджено, що суперечить ст. 22 КПК України. Досудовим слідством не доведено вини Ю.Луценка та інших осіб в інкримінованих їм злочинах. Натомість висунуте їм обвинувачення ґрунтується на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях, що є порушенням Конституції України (ст. 62). Численні сумніви щодо доведеності вини вказаних осіб досудовим слідством було витлумачене не на їхню користь, як того вимагає зазначена стаття Основного Закону України, а їм на шкоду. У процесі проведення досудового слідства у справі Ю.Луценка мало місце штучне створення доказів обвинувачення. У своїй сукупності викладене дозволяє констатувати, що кримінальну справу Ю.Луценка органами досудового слідства сфальсифіковано.

Досудове слідство у справі Ю.Луценка проводилося з явно обвинувальним ухилом і було спрямоване на те, щоб штучно створити фактичні підстави для притягнення Ю.Луценка та інших осіб, які є підсудними в цій справі, до кримінальної відповідальності.

У протоколі допиту потерпілого В.Давиденка від 27 грудня 2010 р. (допит проводив заступник начальника відділу нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими Генеральної прокуратури С.Точилін) зазначено, що на запитання С.Точиліна про те, чи вважає В.Давиденко такими, що завдають йому шкоди, встановлені факти зняття інформації з його каналів зв’язку, а також проведення стосовно нього інших оперативно-розшукових заходів, В.Давиденко відповів: «Так, я вважаю, що це було пряме порушення моїх конституційних прав, у тому числі порушення таємниці моїх телефонних розмов. У зв’язку з цим я і подав заяву про визнання мене потерпілим у справі». В обвинувальному висновку (с. 127) ці показання В.Давиденка наводяться на підтвердження вини Ю.Луценка та інших підсудних.

Разом з тим 18 серпня 2011 р. у судовому засіданні з розгляду вказаної кримінальної справи потерпілий у цій справі В.Давиденко зазначив, що заяву про визнання його потерпілим писав з ініціативи та за активного втручання слідчого ГПУ. Потерпілий показав суду, що заяву написав тільки після виклику на допит у ГПУ, її змісту не пам’ятає, а важливі з точки зору кваліфікації діяння Ю.Луценка деталі написав з допомогою інформації, наданої слідчим. За словами В.Давиденка, його викликали у прокуратуру, де «слідчий сказав, що були порушені мої права». Крім того, слідчий сказав В.Давиденку, що саме потрібно писати в заяві. В.Давиденко також наголосив у суді, що якби він писав заяву сам, то писав би її російською мовою, а не українською. Крім того, в суді він не зміг пояснити, про яку «істотну шкоду» його правам і свободам ішлося в його заяві. «Мені пояснив слідчий, що так треба казати», — повідомив на засіданні суду В.Давиденко. При цьому він наголосив, що йому не було завдано істотних збитків, і його свобода пересування ніяк не обмежувалася. І на уточнююче запитання «тобто ви не вважаєте себе потерпілим?» він відповів: «Виходить, що так» («Українська правда»).

[ Читати далі ]

Цього ж дня (18 серпня 2011 року) інший потерпілий у цій справі — М.Сидоренко, даючи показанння суду, також зазначив, що слідчий ГПУ підказував йому, що саме писати в заяві на Ю.Луценка. Пояснюючи суду обставини написання заяви про визнання потерпілим, М.Сидоренко зазначив, що його викликали до прокуратури, де він під диктовку слідчого написав заяву про визнання його потерпілим. На запитання захисника Ю.Луценка, в чому полягає завдана йому істотна шкода, про яку він написав у своїй заяві, М.Сидоренко відповів: «Я не знаю… Це не я писав, а він (слідчий) підказав…». М.Сидоренко також зазначив, що потерпів «від МВС, а не від Луценка» («Українська правда»).

Натомість у протоколі допиту потерпілого М.Сидоренка від 10 грудня 2010 р. (допит проводив Є.Куценко) зафіксовано такі його показання: «Такі дії на той час міністра внутрішніх справ України Луценка Ю.В. я розцінюю як такі, що призвели до порушення моїх конституційних прав на отримання житла…». Ці ж слова як показання М.Сидоренка подано і в обвинувальному висновку (с. 109), у якому слідчий С.Войченко підтверджує ними висунуте Ю.Луценку обвинувачення.

Тобто слідчі фактично сформували позицію В.Давиденка і М.Сидоренка щодо необхідності написання заяв про визнання їх потерпілими та давання показань у справі. (Ст. 171 КПК України передбачає, що у процесі допиту потерпілого слідчому забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання).

Про те, що слідчі фактично призначали потерпілих, також свідчать обставини визнання потерпілим у цій справі Ю.Наріжного. На досудовому слідстві Ю.Наріжний (у судове засідання він не з’явився) дав показання, згідно з якими вважає, що незаконні дії міністра внутрішніх справ України Ю.Луценка з позачергового виділення квартири Л.Приступлюку призвели до порушення його конституційних прав. Разом з тим на досудовому слідстві не було з’ясовано, яким чином Ю.Наріжний може бути потерпілим, якщо рішення про надання квартири Л.Приступлюку було ухвалено 6 травня 2005 р., а Ю.Наріжний став на квартирну чергу лише у вересні 2005 р., тобто через чотири місяці після того, як Л.Приступлюку було надано квартиру.

Про обвинувальний ухил досудового слідства може свідчити те, що жодного свідка не було допитано на предмет того, чи мали відповідні діяння обвинувачених позитивний ефект (від святкування дня міліції до продовження строку ведення оперативно-розшукової справи).

Досудове слідство у справі Ю.Луценка здійснювалося особами, участь яких у слідчих діях (зокрема допитах) не відображена у відповідних процесуальних документах. Це не тільки є підставою для невизнання таких документів джерелами доказів, а викладених у них даних — доказами, а взагалі ставить під сумнів легітимність проведеного досудового слідства у цій справі. Наприклад, допит свідків Я.Максимця, В.Марецького, С.Левченка, В.Шаповала.

Проведення допитів свідків, потерпілих та обвинувачуваних багатьма посадовими особами ГПУ, участь яких у цих слідчих діях не відображена у протоколах допитів, було звичною практикою при розслідуванні справи Ю.Луценка. Це є грубим порушенням визначеного законом порядку проведення досудового слідства. Отримані у вказаний спосіб дані, на підставі яких ГПУ встановила винуватість Ю.Луценка та інших підсудних у цій справі в інкримінованих їм злочинах, за законом не можуть визнаватися доказами.

Досудове слідство у справі Ю.Луценка проводилось в обстановці та методами, які можуть свідчити про спеціальне створення посадовими особами ГПУ умов для отримання «доказів», потрібних для притягнення до кримінальної відповідальності Ю.Луценка та інших осіб.

Зокрема, це стосується проведення допитів. Вони проводилися пізно ввечері та вночі, у вихідні дні, впродовж тривалого часу (від чотирьох-п’яти до 10—12 годин поспіль, хоча це не обумовлювалось обставинами справи). Допиту піддавали осіб, які перебували у хворобливому та стомленому стані, не зважаючи на їхні прохання перенести допит через вказані причини та потребу в медичній допомозі. Допитам передувало тривале їх очікування допитуваними особами у приміщенні ГПУ. Слідчі допускали висловлювання, які допитувані сприймали як завуальовані погрози притягненням їх до кримінальної відповідальності або взяттям під варту в разі ненадання «потрібних» даних. Слідчі ставили допитуваним запитання, які не мали жодного стосунку до предмета доказування у справі, тощо.

Так, свідок В.Мельник спростував у судовому засіданні 7 жовтня 2011 р. показання, які він дав на досудовому слідстві, пояснивши це станом, у якому він перебував під час допитів, і обстановкою, в якій їх проводили. При цьому він повідомив суду, що за два тижні до першого допиту в Генеральній прокуратурі України переніс складну хірургічну (онкологічну) операцію, під час якої була велика втрата крові (анемія). Свідок просив слідчого призначити допит після того, як він пройде курс лікування, але слідчий наполіг, щоб свідок прибув на допит невідкладно. За словами В.Мельника, він перебував у ГПУ з дев’ятої години ранку до дев’ятої години вечора. Спочатку його тримали внизу біля охорони, яка його не пускала навіть до туалету, щоб зробити перев’язку ран, які залишилися після операції. Він неодноразово казав слідчим про свою хворобу і просив долучити до матеріалів справи відповідні медичні документи, але слідчі в задоволенні його прохання відмовили.

Свідок В.Мельник так розповів у суді про його допити в Генеральній прокуратурі України: «Допитувати хвору людину з дев’ятої ранку до дев’ятої вечора — це знущання! Я думав про одне: як вийти з кабінету і прийняти ліки. Вони ходили зі мною в туалет, де я змінював пов’язки. Я казав: «Вельмишановний, давайте я завершу лікування і дам свідчення», але це все було зроблено дуже поспішно». Свідок наголосив, що після багатогодинних допитів у нього «метелики літали в голові», і він не міг читати текст протоколу. «Дочитався до того, що я перекреслив протокол на першому допиті і пішов. Вони (слідчі) бігли за мною до дверей, але я був мокрий від крові. Мене зустрів син і повів до госпіталю. Так я давав свідчення прокуратурі… Я кажу слідчому: мені потрібно отримати укол чи поміняти пов’язки. Нуль емоцій. Кромішнє пекло було в Афганістані, але я це пережив. Більш кромішнє пекло я пройшов у Генеральній прокуратурі», — сказав у судовому засіданні В.Мельник.

У матеріалах справи є три протоколи допитів В.Мельника. Згідно з ними допити зазначеного свідка тривали: 8 грудня 2010 р. (допитував О.Деркач) — з 10 год. 30 хв. до 15 год. 05 хв.; 8 грудня 2010 р. (допитував Р.Макарчук) — з 15 год. 50 хв. до 17 год. 30 хв.; 13 грудня 2010 р. (допитував Р.Макарчук) — з 10 год. 15 хв. до 10 год. 35 хв.

Отримані в такий спосіб показання свідка В.Мельника було використано в обвинувальному висновку в цій кримінальній справі як докази винуватості Ю.Луценка та інших підсудних в інкримінованих їм досудовим слідством злочинах.

Про психологічний вплив з боку слідчих та істотну невідповідність справжньої тривалості допитів у ГПУ та відображення її у протоколах допитів сказав у судовому засіданні свідок С.Левченко.

Пізно ввечері та вночі (22— 24 години) слідчі ГПУ допитували також свідків О.Якубенка, В.Хміля, В.Степаненка та інших.

Згідно з протоколами допитів, складеними слідчими ГПУ, багато допитуваних давали абсолютно однакові показання, де практично дослівно збігаються не тільки окремі фрази, а й цілі речення. Це є прямим свідченням того, що, замість показань свідків та потерпілих, у протоколах їх допитів насправді містяться «диктанти» від слідчих. Згідно зі ст. 65 КПК такі фактичні дані не можуть визнаватися доказами у справі, оскільки вони отримані не у визначеному законом порядку і не є власне показаннями свідків та потерпілих.

ЗМІ повідомили, що всі (!) допитані станом на 10 жовтня 2011 р. у суді свідки (на цей час було допитано одинадцять свідків), наголосили на тому, що «в прокуратурі їм приписали чужі міркування про Луценка. Як і потерпілі в даній справі, свідки зазначають: деталі „злочинної діяльності“ Юрія Луценка їм повідомили у прокуратурі. У протоколах їх допитів — шаблонні фрази про «чистку кадрів» та особисті «незаконні вказівки Луценка». На суді свідки стверджують, що прокуратура перекрутила їхні слова» («Українська правда»).

Зокрема, це стосувалося зафіксованих у протоколах допитів тверджень свідків та потерпілих про незаконність призначення на посаду в МВС України Л.Приступлюка (водія міністра внутрішніх справ України Ю.Луценка), вказівок та іншого впливу Ю.Луценка щодо такого призначення, незаконного рішення про виділення Л.Приступлюку квартири та вказівок Ю.Луценка щодо ухвалення такого рішення (такі показання лягли в основу обвинувачення Ю.Луценка та Л.Приступлюка у заволодінні ними чужим майном в особливо великому розмірі шляхом зловживання своїм службовим становищем, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України).

Так, у протоколі допиту свідка В.Степаненка від 30 листопада 2010 р. (допит проводив слідчий в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України С.Войченко) зазначено, що, відповідаючи на запитання слідчого, В.Степаненко сказав, зокрема, таке: «Если учитывать, что Приступлюком Л.В. не выполнялась никакая работа по должности, а он был просто водителем, то я считаю, что он не имел права быть награжден. Но никто тогда не мог противиться этому, так как мог иметь проблемы по службе… Я действительно знал, что он (Приступлюк Л.В.) водитель Луценко Ю.В., и Луценко Ю.В. всячески способствует прохождению службы в органах внутренних дел. Поэтому я не мог противиться указаниям Министра и согласно Дисциплинарному уставу я обязан был выполнять команды Министра Луценко Ю.В. В случае невыполнения команды Министра я бы мог быть привлечен к дисциплинарной ответственности».

Ці слова В.Степаненка як докази вини Ю.Луценка та Л.Приступлюка у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, наведено в обвинувальному висновку в цій справі. У документі зазначено, що винуватість Ю.Луценка та Л.Приступлюка повністю доведена матеріалами кримінальної справи, у тому числі зазначеними показаннями свідка В.Степаненка (с. 18, 44 обвинувального висновку).

Разом з тим у судовому засіданні 14 жовтня 2011 р. свідок В.Степаненко спростував факт давання ним на досудовому слідстві зазначених у протоколі показань. В.Степаненко заявив у суді, що не отримував із цього приводу прямих вказівок ні від міністра Луценка, ні від третіх осіб. Свідок також зазначив, що не було ніякого тиску ні на нього, ні на членів комісії, які ухвалювали відповідне рішення.

Свідок С.Шумило, даючи показання в суді 29 серпня 2011 р., спростував записані слідчим на досудовому слідстві в протоколі його допиту твердження про те, що прийняття Л.Приступлюка в органи внутрішніх справ у віці 47 років є порушенням Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Свідок зазначив, що прямої заборони у будь-якому нормативному документі щодо обмеження прийняття на роботу в органи внутрішніх справ осіб такого віку немає. Свідок С.Шумило спростував наведені у протоколі його допиту відомості щодо можливого тиску на нього в разі відмови оформляти документи на Л.Приступлюка. Крім того, свідок показав, що не говорив на допиті про те, що Ю.Луценко після призначення міністром внутрішніх справ України зайнявся «чисткою кадрів» і що почав призначати на різні посади людей зі свого оточення. С.Шумило сказав у суді, що не вживає такого терміна, як «чистка кадрів», тому, — додав він, — «не думаю, що все точно було записано (у протоколі)» («Українська правда»).

Свідок М.Сорока у судовому засіданні 27 вересня 2011 р. показав, що в прокуратурі його допитували чотири рази і ставили навідні запитання. Частину з «приписаних» йому слідчими тверджень свідок спростував у суді.

Про неточне відтворення (викривлення, приписування того, чого насправді не говорили, тощо) слідчими у протоколах допитів їхніх показань на судовому розгляді цієї справи заявили свідки М.Курко, О.Литвак, М.Клюєв, В.Мельник, С.Момот, В.Петрук, О.Приліпко, С.Бойко, В.Хміль та інші (допити проводили слідчі в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України С.Войченко, О.Деркач, Р.Макарчук, А.Зубков, слідчий групи слідчих Генеральної прокуратури України А.Козачук, старший прокурор відділу нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими Генеральної прокуратури України Є.Зінченко). Змінили свої показання, дані на досудовому слідстві, під час судового засідання також свідки В.Іщенко та В.Криволапчук.

Висунуте Ю.Луценку та іншим підсудним у цій справі (Л.Приступлюку, В.Тарасенку, О.Павлєнову) обвинувачення не відповідає вимогам закону, є надуманим і бездоказовим, ґрунтується не на доказах, а на припущеннях та суб’єктивних міркуваннях, власних висновках слідчих і прокурорів, які не підтверджуються матеріалами справи.

Усупереч вимогам закону, в обвинувальному висновку обвинувачення сформульовано неконкретно, без чіткого зазначення ознак складу злочинів, які ставляться у вину обвинуваченим. Вина обвинувачених у вчиненні інкримінованих їм злочинів досудовим слідством не доведена. Судячи з матеріалів справи та судового її розгляду, притягнення вказаних осіб до кримінальної відповідальності є незаконним — воно здійснюється за відсутності передбачених законом правових підстав. Це стосується всього (всіх епізодів) висунутого Ю.Луценку обвинувачення.

Зокрема, в обвинувальному висновку не доведено наявності в діях Ю.Луценка жодної з передбачених ч. 3 ст. 364 КК України ознак службового зловживання. Жоден з наведених в обвинувальному висновку доказів прямо не вказує на злочинний характер діяльності Ю.Луценка, не доводить наявності в його діях складу відповідного злочину.

Так, досудовим слідством не доведено самого факту зловживання Ю.Луценком своїм службовим становищем. Як зловживання службовим становищем ГПУ розцінила те, що Ю.Луценко як міністр внутрішніх справ України підписав підготовлену відповідною оперативною службою МВС України постанову про продовження строків ведення оперативно-розшукової справи до 18 місяців. Однак сам факт підписання Ю.Луценком такої постанови не може вважатися зловживанням, оскільки відповідно до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» підписання такого роду постанов віднесено до виключної компетенції саме міністра внутрішніх справ України. У ч. 3 ст. 9-1 цього Закону передбачено, що продовження строку ведення оперативно-розшукової cправи оперативним підрозділом МВС України до 18 місяців може бути здійснене міністром внутрішніх справ України. Саме це (продовження ведення ОРС до 18 місяців) і зробив міністр внутрішніх справ України Ю.Луценко, затвердивши подану йому на підпис відповідну постанову. Він реалізував надані йому законом повноваження.

В обвинувальному висновку стверджується, що Ю.Луценко продовжив строк ведення зазначеної оперативно-розшукової cправи до 18 місяців, «достовірно знаючи про те, що оперативно-розшукова справа стосовно Давиденка В.О. закрита». Але те, що Ю.Луценку на момент підписання ним постанови про продовження строку ведення ОРС було відомо про наявність постанови про закриття цієї ОРС, не доведено жодним доказом.

У цьому зв’язку виникає закономірне запитання: на підставі яких даних ГПУ зробила висновок, що Ю.Луценко достовірно знав про закриття оперативно-розшукової справи проти В.Давиденка? Аналіз матеріалів справи показує, що таких даних у справі немає. Отже, зазначений висновок є не чим іншим, як припущенням, на якому обвинувачення не може ґрунтуватися (ст. 62 Конституції України).

Не з’ясованими досудовим слідством є також обставини підписання Ю.Луценком вказаної постанови. Не доведеним досудовим слідством залишився висновок про те, що Ю.Луценко та інші особи (В.Тарасенко, О.Павлєнов) діяли всупереч інтересам служби. Навпаки, зі змісту їхньої діяльності можна зробити зовсім інший висновок — їхня діяльність була спрямована на розкриття злочину — отруєння В.Ющенка. А це повністю відповідає інтересам служби, на якій вони перебували. Не доведено, що Ю.Луценко підписав вказану постанову про продовження строків ведення ОРС з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб.

Досудове слідство також не довело того, що діями Ю.Луценка, В.Тарасенка та О.Павлєнова завдано істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. По-перше, досудовим слідством не спростовано позиції обвинувачуваних та інших осіб, згідно з якою підписана Ю.Луценком постанова нічого юридично не змінювала стосовно можливості проведення у справі за фактом отруєння В.Ющенка ОРЗ. Адже справа, в якій ухвалювалася ця постанова, не була юридично «самостійною» (вона навіть не мала реєстраційного номера). Її завели в рамках іншої справи — №109/07, ведення якої і було юридичною підставою для проведення всіх оперативно-розшукових заходів щодо розкриття факту отруєння В.Ющенка, у тому числі й щодо В.Давиденка.

По-друге, вище описано, як ГПУ фактично призначила В.Давиденка «потерпілим» у цій справі — для того, щоб штучно створити таку обов’язкову ознаку об’єктивної сторони зловживання службовим становищем, як завдання істотної шкоди. Крім того, вище також наведено показання В.Давиденка в суді, де він фактично заявив, що не вважає, що йому було завдано істотної шкоди, і не вважає себе потерпілим від діяльності Ю.Луценка та інших працівників міліції.

Викладене свідчить, що кримінальне переслідування вказаних осіб здійснювалося незаконно.

У ході досудового слідства у справі Ю.Луценка не було забезпечено належного прокурорського нагляду за виконанням законів органом, який проводив досудове слідство. Це створило сприятливі умови для системного порушення законодавства при розслідуванні цієї справи, ігнорування прав і свобод обвинувачуваних, а зрештою — для фальсифікації справи Ю.Луценка. Як відомо, прокурорський нагляд за законністю розслідування кримінальної справи Ю.Луценка здійснював, зокрема, перший заступник генпрокурора Р.Кузьмін, який затвердив обвинувальний висновок щодо Ю.Луценка та інших обвинувачуваних у цій справі. За своїми посадою та повноваженнями перший заступник ГПУ мав бути не тільки в курсі всіх слідчих дій у справі, а й був зобов’язаний в усіх стадіях кримінального судочинства своєчасно вживати передбачених законом заходів для усунення будь-яких порушень закону, хоч би від кого ці порушення виходили (ч. 2 ст. 25 КПК України).

Звертає на себе увагу той факт, що органом досудового слідства не встановлено жодної (!) обставини, яка пом’якшує покарання Ю.Луценка, Л.Приступлюка, В.Тарасенка та О.Павлєнова. Це може свідчити про заангажованість досудового слідства, адже такі обставини входять у предмет доказування у кримінальній справі.

Під час судового розгляду справи Ю.Луценка щодо свідків у цій справі з боку ГПУ та МВС України вчинялися дії, які можуть свідчити про незаконний вплив на них з метою примушування до давання завідомо неправдивих показань, які від них у вказаний вище спосіб було отримано під час проведення досудового слідства.

Так, свідок В.Мельник у судовому засіданні 7 жовтня 2011 р. повідомив, що за кілька днів до цього йому телефонували з ГПУ із вказівками, що саме казати в суді. Напередодні давання В.Мельником показань у суді (буквально за півгодини до початку судового засідання) 7 жовтня 2011 р. з ним зустрівся начальник відділу Генеральної прокуратури України О.Іщук, відділ якого розслідував справу Ю.Луценка. На цій зустрічі О.Іщук сказав В.Мельнику, що він (В.Мельник) є одним із важливих свідків. О.Іщук також нагадав свідкові, що слідчий роз’яснював йому положення закону, згідно з яким він несе відповідальність за давання неправдивих показань, і «порадив» згадати, які показання він давав на досудовому слідстві (відеозапис цієї зустрічі було продемонстровано на телеканалі «ТВі»).

У ході розслідування цієї кримінальної справи 5 листопада 2010 р. слідчий обрав підозрюваному Ю.Луценку запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. 26 грудня 2010 р. Ю.Луценка було затримано, хоча ГПУ не мала жодної законної підстави для затримання і взяття Ю.Луценка під варту.

Внаслідок тривалого тримання Ю.Луценка під вартою (станом на 4 листопада 2011 р. — 314 діб!) стан його здоров’я різко погіршився, що засвідчили численні медичні висновки обстеження Ю.Луценка, у тому числі висновки комісії Міністерства охорони здоров’я України від 30 серпня 2011 р. та 6 вересня 2011 р.

За таких обставин подальше тримання Ю.Луценка під вартою без належного лікування (що в умовах СІЗО є неможливим) становить реальну загрозу його життю! Адже взяття під варту (позбавлення волі) не має перетворюватися на акт попрання людської гідності, позбавлення здоров’я та життя!

Водночас фактичні дані, отримані описаними вище способами (незаконним шляхом) під час досудового слідства не можуть бути покладені в основу обвинувачення Ю.Луценка, Л.Приступлюка, В.Тарасенка, О.Павлєнова в інкримінованих їм злочинах. Отримані таким чином дані про причетність вказаних осіб до цих злочинів у правовому сенсі (відповідно до закону) взагалі не є доказами.

Як зазначив Конституційний суд України у своєму «Рішенні у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України від 20 жовтня 2011 р. №12-рп/2011», збирання, перевірка та оцінка доказів можливі лише в порядку, передбаченому законом. Визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, отримані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства.

КСУ‚ розглядаючи цю справу‚ взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях неодноразово констатував, що порядок збирання доказів, передбачений національним правом, повинен відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Отже, вину обвинувачуваних у цій кримінальній справі Ю.Луценка, Л.Приступлюка, В.Тарасенка, О.Павлєнова досудовим слідством у передбаченому законом порядку не доведено. З огляду на отримання в незаконний спосіб фактичних даних, які містяться в матеріалах цієї справи, в досудового слідства не було законних підстав для висунення вказаним особам обвинувачення у вчиненні інкримінованих їм злочинів. Тобто ГПУ незаконно здійснювала кримінальне переслідування вказаних осіб і за відсутності правових підстав передала справу з обвинувальним висновком до суду. Матеріали досудового слідства та судового розгляду справи Ю.Луценка свідчать про свавільне застосування посадовими особами ГПУ кримінально-процесуального та кримінального законодавства, зловживання службовим становищем, свідоме ігнорування конституційних прав і свобод обвинувачених та інших учасників процесу.

У діяльності посадових осіб ГПУ з розслідування цієї справи проступає спланований і добре організований характер: чітка спрямованість розслідування на притягнення Ю.Луценка (а разом з ним — інших осіб) до кримінальної відповідальності в будь-який спосіб; координованість членів слідчої групи з розслідування цієї справи; розподіл ролей між ними для досягнення єдиної мети; відсутність законного і належного прокурорського нагляду за розслідуванням справи.

У діях посадових осіб ГПУ, які здійснювали досудове слідство у цій справі та прокурорський нагляд за ним, вбачаються ознаки низки злочинів.

http://dt.ua/LAW/slidstvo_z_oznakami_organizovanogo_zlochinnogo_ugrupovannya-90959.html

Вже. - Частина 2-га: Яндекс блокує фото з Тимошенко та Луценко!!

Оновлено. Вся справа в інтеграції Яндекс в Мозілу. Все написане нижче дійсне саме для такого випадку..

Після деінсталяції Мозіли з інтегрованим Яндексом та встановлення броузеру зі сторінки
http://firefox.org.ua/ пошук в Яндексі фото Тимошенко відбувається без блокування зображення.

Спробуйте через Яндекс інтегрований в Мозілу, встановленої зі сторінки http://soft.yandex.ru/, знайти фото Тимошенко чи Луценко..
Їх фото, в цьому випадку, не відображається на сторінках.
Це стосується навіть Вікіпедії, але це не стосується сайтів новин та офіційного сайту Юлії Тимошенко.

Ось який вигляд має відповідна сторінка Вікіпедії, коли до неї заходиш через Мозілу з інтегрованим Яндексом
  

І ось який вигляд має та ж сторінка, коли до неї заходиш через Хром



Висновок: видаляю зі свого компа Мозілу з інтегрованим Яндексом і ВСЕ, що повязано з Яндексом??..  
 

Мені соромно за себе через них

Вже вкотре прийшло мені повідомлення з посиланням на цей сайт "Дело Скляра" http://genasklyar.moyblog.net/ і я знову розсилаю його, щоб підтримати хвилю уваги до цієї справи, але водночас я вирішив написати замітку наступного змісту.
До цього часу я свідомо оминав і не коментував всі теми стосовно справ і суду як екс-голови МВД Юрія Луценка, так і екс-прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко, просто щоб не додавати їм зайвого піару в захист яко "переслідуваної опозиції". Тим більше, що я вважав це добрим знаком або за юридичною термінологією - прецедентом, що нова влада проводить суди над старою, а не списує їм всі гріхи в ім'я майбутніх своїх гріхів. Типу: ви покрали і йдіть собі з миром, а тепер наша черга... Влада діюча має перебувати під подібною загрозою! Так має бути, через що теперішня влада вже примушена задуматись, чи не сядуть і вони колись на лаву підсудних...
Тобто давайте чітко розрізняти, коли судять просто "опозицію", тобто лідерів не провладних політсил, які взагалі не були при владі подібно до Білорусі, чи судять "опозицію" з колишньої влади, яку народ відкинув в опозицію через їх неправильну позицію будучи при владі. Це є перше.
Наступним є власне тема недолугості правової системи, на яку нарікає відкинута від влади "опозиція", на що їм правильно відповідають тим зауваженням, а чому ж ви не зробили правильної чесної судової реформи? Не хотіли, бо нечесна судова система будучи підконтрольна адміністративному тиску вас повністю влаштовувала, бо при владі були ви і нічого міняти не хотілось, аж тепер он як заверещали. Е ні - давайте ласуйте ті страви, якими всіх нас годували. Що? Хріново? А простим людям давно вже так.
Відверто скажу, що мене зовсім не тішить, якщо будь-кого навіть за злочин садять за грати, але я цілком погоджуюсь з висловом людини, яка прореагувала на арешт Юрія Луценка таким чином: "Що, обіцяли "Злодіям - тюрми" і нікого щось не пересадили, то тепер посидіть самі в тюрмі замість злодіїв, яких ви мали туди запроторити" - і хіба це не правда?
Для мене особисто немає жодних сумнівів, що Юрія Луценка посадили за грати виключно з помсти за його злий жарт з посадкою Бориса Колесникова, а як кажуть москалики: "Долг платежом красен" Щоб не бути голослівним, нагадую цитатою з світлиною
 
Освобожден из под стражи Борис Колесников

13 июля 2005 года Бориса Колесникова освободили из-под стражи. Некоторое время спустя Генеральная прокуратура закрыла данное уголовное дело за отсутствием состава преступления, пишет [info]genshtab_info.
Как известно, после президентских выборов-2004 и «оранжевой революции» Колесников попал под прицел пришедших к власти политических оппонентов. В рамках реализации предвыборного лозунга Виктора Ющенко «Бандитам - тюрьмы!» правоохранительные органы возбудили против председателя Донецкого облсовета уголовное дело. В частности, ему инкриминировали завладение с применением вымогательства акций фешенебельного донецкого торгового центра «Белый лебедь».
Несколько месяцев политик просидел в СИЗО. Именитые зарубежные и отечественные адвокаты при поддержке авторитетных политиков- «регионалов» добились освобождения Колесникова из-под стражи и закрытия уголовного дела «в связи с отсутствием состава преступления». А позже потерпевший по «делу Колесникова», бывший совладелец «Белого лебедя», сам попал под следствие - «за дачу ложных показаний».
Борис Колесников был задержан в апреле 2005 года после допроса в Генеральной прокуратуре Украины. Председатель Донецкого облсовета вызывался в Генпрокуратуру как свидетель по делу о сепаратизме (дело было возбуждено в связи с проведением 28 ноября 2004 года в Северодонецке съезда представителей южных и восточных областей Украины. Съезд принял решение провести референдум и объявить Донбасс автономией, если Виктор Янукович не будет признан президентом Украины).
В июле 2006 года Колесников подал на Пенчука в суд, обвинив его в клевете и вымогательстве.



і ще однією для порівняння вже 2011 року



І що ви відчуваєте? Мені особисто соромно, дуже соромно в основному за себе, але через них - оцих недолугих політиканчиків з обох боків протистояння. Якщо ви пани один з одним таке витворяєте, то що казати про простіших посполитів?
Мені відверто кажучи є глибоко начхати на помсту Юрію Луценку з боку Бориса Колеснікова, але мене сильно вразив ось цей матеріал, що я прочитав у газеті "Високий замок" буквально по кількох тижнях арешту Луценка і тоді я про себе зло прошипів: не за Колесникова сидиш Луцик, а за цього невинного хлопця караєшся, бо тоді при тобі він ось так мучився ні за що - ні про що... І він вам помститись безсилий, як ось тепер ще доля Скляра додалась...
Прочитайте уважно і відчуйте цей біль за скалічене дитинство і цього хлопця, і тих, кого ще було згвалтовано і вбито через те, що справжній злочинець залишався на свободі.

Вісім років на нарах відсидів ні за що...
Іван ФАРІОН   
Минулої п’ятниці із виправної колонії №50, що під районним Миколаєвом (Львівська область), випустили на волю 22-річного Якова Поповича.
Він відсидів за ґратами у різних місцях вісім років, повинен був пробути там ще сім – оскільки засудили до 15-річного ув’язнення. Хлопця вважали сексуальним маніяком, інкримінували йому зґвалтування і убивство 9-річної племінниці. Лише через вісім років поневіряння по тюрмах вітчизняне правосуддя встановило, що Яків абсолютно ні в чому не винен…
Та вереснева трагедія 2002 року шокувала всіх жителів міста Пологи Запорізької області. В очереті неподалік колишнього цегельного заводу знайшли замордованою 9-річну третьокласницю Яну Попович. Після школи вона пішла до бабусі, однак додому так і не повернулася. Як потім з’ясувалося, після вбивства садист ще й поглумився над бездиханним тілом. Міліція запідозрила у злочині 14-річного семикласника Якова Поповича, якому дівчинка доводилася племінницею. На хлопця накапав у міліцію… місцевий вчитель. Коли пошуки зниклої не дали результатів, саме Яків підказав місце, де ще можна шукати дівчинку. Тож педагог вирішив, що це справа рук його учня, тим більше, що того фатального дня він неподалік на ставку ловив рибу. Хлопця забрали у райвідділ прямо з уроку, одягли кайданки. А згодом висунули страшне звинувачення, хоча відтворення подій під час слідчого експерименту доводило, що злочин не міг вчинити підліток…
У суді Яків заперечив свою вину, сказав, що свідчення давав під тиском. Розповів, що міліціонери знущалися над ним: протягом двох ночей не давали спати, затискали пальці у дверній щілині, пускали в очі цигарковий дим, змушували довго стояти на колінах, тикали в лице дулом пістолета.
Він відпирався. Лише коли слідчі пригрозили Якову, що його батьків чекає розправа, якщо не візьме вину на себе, під диктовку написав сфабриковані покази…
Вирок у підтасованій справі затвердив Верховний суд. Неповнолітнього відправили у дитячу колонію, потім перевели в один заклад для дорослих, другий. Від пережитого нині волосся 22-річного Якова Поповича вкриває сивина. Тяжко було не тільки йому. Батьки виплачували 50 тис. грн. компенсації рідним убитої, на вулиці їм не давали проходу, а якось побили матір засудженого, бо, мовляв, виховала «ірода». Через це сім’я Якова змушена була продати будинок і переселитися у Житомирську область…
Після ув’язнення Якова Поповича насильства у Пологах не припинилися. Жертвами невідомого маніяка стали ще декілька дівчат віком до 20 років. За підозрою у вчиненні насильства правоохоронні органи за ґрати кинули ще сімох (як виявилося потім, невинних) осіб, один з яких, не витерпівши катувань, вдався до самогубства. Врешті-решт, після чергового розбою, за фотороботом встановили особу ґвалтівника і затримали його. Ним виявився 52-річний працівник насосної станції Сергій Ткач (саме пучок його волосся затиснула у руках замордована Яна Попович). Убивця був колишнім працівником міліції, якого вигнали з органів. Коли його брали, сказав оперативникам: «Я чекав вас 25 років». Саме стільки часу нелюд полював на жінок. Колишній мент зізнався у вбивстві і зґвалтуванні Яни Попович, розповів про інші свої «геройства». Його звинувачують у 80 випадках зґвалтувань і убивств. А на допитах стверджував, що має на своєму рахунку не менше ста жертв…
Після зізнання пологівського маніяка справу Якова Поповича було переглянуто «за новими виявленими обставинами». Хлопця оправдали. Четвертий день він на волі. Забирала його з колонії згорьована мама, яка довгі вісім років разом із сином переживала несправедливо завдану кривду.
Виконувач обов’язків начальника ВК №50 підполковник Іван Волчанський у розмові з кореспондентом «Високого Замку» сказав, що Яків Попович під час перебування у колонії поводився нормально. Працював у їдальні. Завжди казав, що не винен, але не вірив, що справедливість коли-небудь переможе. За останні двадцять років це другий випадок у цій колонії, коли засудженого звільняють достроково через його невинуватість.
- Засуджені поздоровляли Якова, раділи за нього, – розповідає Іван Волчанський. – Судячи з розмов, багато з них мають надію, що колись переглянуть і їхні справи, оправдають або зменшать занадто жорстке, на їхню думку, покарання.
Якова Поповича чекає тепер нове життя. Крім усього, він має намір домогтися матеріальної компенсації за вчинену щодо нього наругу. А суворо каратимуть тепер, очевидно, тих неуків у погонах, хто допустив службовий злочин, безпідставно запроторивши за ґрати невинну душу. Як показують факти, Яків Попович не перша з них. І, на жаль, не остання…
http://www.wz.lviv.ua/articles/89069

Хто дочитав, тому щиро скажу, що вину за ці жахливі події я переношу і на себе, тому що це і я дав владу Юрію Луценко, коли голосував на виборах 2008 р. в першу чергу за його "Народну самооборону"
Моя думка однозначна: виборець має відповідати за свій невдалий вибір принаймні перед своєю совістю, щоб визнати помилку і провину за неї. Це є шлях до відповідальності за свій вибір у майбутньому.

Богдан Гордасевич
м. Львів-Рясне

Пане президенте, не копайте собі яму

Президенту України Віктору Януковичу Від трьох американських друзів України

Після перемоги на чесних та відкритих президентських виборах в лютому 2010, ви можете пишатися чималими здобутками для вашої країни

Ваша правляча більшість в парламенті прийняла таку необхідну пенсійну реформу; нескінченні чвари, що характеризували адміністрацію вашого попередника нарешті позаду; ваш уряд домігся значного прогресу, наблизившись до завершення перемовин, щодо зони вільної торгівлі та угоди про асоціацію з Європейським союзом.

Проте вашим досягненням загрожує небезпека, якщо ви та ваш уряд не припините нехтувати правами людини та демократичними принципами. Для тих, хто бажає вашій країні добра і процвітання, такі тенденції видаються тривожними.

Кримінальне переслідування колишнього прем’р-міністра Юлії Тимошенко, яку ви перемогли в другому турі президентських виборів минулого року, є свідченням погіршення ситуації в країні.

Її справа стала приводом для розгляду міжнародним співтовариством як брутальне порушення законодавства з метою переслідування головних політичних опонентів.

[ Читати далі ]

І це не єдиний привід до занепокоєння. Міністр внутрішніх справ уряду Тимошенко Юрій Луценко перебуває за гратами з грудня минулого року. Він також став жертвою підозрілої підвищеної активності прокуратури.

Ваші представники говорять, що розслідування проводяться проти більше, ніж 400 нинішніх чиновників, але жоден з цих випадків не торкається осіб з таким політичним статусом.

Поцедура проведення таких кримінальних розслідувань не викликає довіри ні в Україні, ні за кордоном. Чотири різні кримінальні справи було порушено проти Тимошенко.

Служба безпеки України та Генеральна прокуратура, здається, вийшли з-під контролю і намагаються зачепитися за будь-що, що може буте використане як звинувачення проти Тимошенко з метою позбавити її права участі в майбутніх виборах.

Європейський суд з прав людини буде розглядати цю справу. І це лише доводить те, що порушення українського судового законодавства відбувається з політичними цілями і є нехтуванням європейськими нормами та цінностями.

Пане президенте, Ви повинні покласти край цьому негайно. У відповідь на зростаючу критику у зв'язку зі справою Тимошенко, ви нещодавно вирішили припинити будь-які втручання у процес розслідування. Так, такий крок міг би бути доцільним, але лише у разі справедливої та неупередженої процедури судового розгляду справи.

Проте, за браком авторитету, нездатність зупинити ці переслідування може лише зашкодити вашим намаганням приєднатися до ЄС і позбавити вас цієї важливої рівноваги у відносинах з Росією.

Вибіркові переслідування – не єдина проблема. Місцеві вибори у жовтні минулого року відбувалися з грубим порушенням демократичних стандартів, ламаючи позитивну п’ятирічну тенденцію проведення чесних і справедливих виборів.

Служба безпека бере на себе занадто велику відповідальність, зважаючи на необгрунтований тиск співробітників служби на громадських активістів (українських та іноземних), а також журналістів.

Парламент погруз у бюрократії. Корупція і досі залишається величезною проблемою на всіх рівнях влади. Політика в галузі освіти, релігії та мови лише посилює суспільну ворожнечу та чвари і зовсім не сприяє національній єдності.

 

Ми не є прихильникамии попередньої адміністрації, хоча давно підтримуємо Україну. Нескінченні чвари між президентом Віктором Ющенком і прем'єр-міністром Юлією Тимошенко мали паралізуючий вплив на політику.

Той період характеризувався економічною кризою і неефективним управлінням. Корупція і тоді була величезною проблемою, зважаючи на газову угоду з Росією у 2006 році. Тому зовсім не дивно, що адміністрація не виправдала очікувань учасників Помаранчевої революції у 2004 році. П'ять років після Помаранчевої революції були періодом втрачених можливостей. І Україна не може дозволити собі рухатися в неправильному напрямку ще п'ять років. Саме тому ми закликаємо Вас втрутитися і припинити ці антидемократичні дії, доки не стало надто пізно і ви не змушені відмовитися від членства в ЄС та припинити переговори.

Тривалі тривожні тенденцій у вашій країні ведуть Україну до клептократії та авторитаризму. Це загрожує катастрофічними наслідками для країни. І це зовсім не те, для чого вас обрав народ.

Зараз час продемонструвати ваше вміння керувати країною, пане президент. І, як кажуть на Заході: якщо ви опинилися в ямі, то в першу чергу потрібно перестати копати, тобто потрібно припинти робити те, що ще більше ускладнює ситуацію. Ще не пізно, але часу у вас майже не залишилось. Девід Кремер, Деймон Вілсон, Роберт Нурік http://www.kyivpost.ua/opinion/op-ed/pane-prezidente-ne-kopajte-sobi-yamu-25463.html

И что будем делать с украинским правосудием?


Когда смотришь на это судебное действие в Украине по так называемым делам Тимошенко и Луценко, то становится совершенно понятным почему в Европейском суде Украина занимает одно из ведущих мест в Европе по количеству поданных жалоб на неправомерное решение украинских судов -около 4 тысяч жалоб. А сколько незаконных приговоров,когда люди не находят ни средств  ,ни сил обжаловать эти неправосудные решения.
Всем видно, что обвиняемая сторона не имеет никаких реальных шансов защищаться :
- невозможно добиться защите отстранение от ведение процесса судьи, который неопровержимо  и очевидно  стоит на позиции необъективности и предубежденности к обвиняемой. Он выносит решение по ходатайству стороны защиты о недоверии к нему с такой же необъективностью и предубежденностью, как и по другим вопросам. И это как по делу Тимошенко, так и по делу Луценко. 
Возникает юридический казус, когда норма конституции по обеспечению для подсудимой справедливого и и объективного суда не обеспечивается именно потому,что это вопрос решает тот, кто эти нормы нарушает. И нет инструментов эту беззаконие остановить, в корне задушить его. 
Надежда на аппеляционный суд при такой форме защиты не имеет практической перспективности их необъективное решение уже в Украине не может быть обжаловано. Даже в Советском Союзе был Верховный суд республик, СССР, да и в ЦК КПСС поступало много жалоб и они там решались, а теперь отменена юрисдикция ВСУ в части пересмотра жалоб на справедливый суд, эти ребята превратили его в методологический орган по разъяснению правил судопроизводства.
- сторона защиты лишена открытости суда и теперь беззаконие судей и прокуроров творится в кулуарах, удаляются из зала суда депутаты ВР, позволяющие отдельные реплики или аплодисменты
- запрет судьи Киреева вести  дело Тимошенко  защитнику и депутату Власенко  из-за того, что он не сел, когда судья этого требовал есть не только неадекватной реакцией на мелкое событие ,но есть грубое нарушение закона, которое не предусматривает за такое - запрет защитнику защищать свою подзащитную ,закон предусматривает денежные штрафы, удаление на одно заседание. Еще больше удивление вызывает действие судьи в том, что он за это требует в адвокатской ассоциации лишить Власенко лицензии на адвокатскую деятельность.
- судья откровенно отнимает право защите ознакомится с делом, не дал он этим законным правом воспользоваться Титаренко, доведя его до сердечного приступа и после этого судья подал на Титаренко жалобу в ассоциацию адвокатов о нарушение норм адвоката. Не дает о предоставленной нормой закона правом на ознакомление адвокатов Сирого и Плахотнюка. И этот беспредел видят все, это никто не хочет остановить. А ведь Янукович гарант конституции. ВР должна эти вопиющие нарушения Конституции рассматривать иначе народ не понимает зачем пишется основной закон.
- не допустил судья к делу американских адвокатов, а в 2005 году на заседании ВСУ были допущены со стороны Януковича иностранные адвокаты из США и Швейцарии. Они активно участвовали в процедуре судебного заседания  выступали, задавали свидетелям вопросы. Что сталось теперь, почему нельзя привлекать американских адвокатов Тимошенко?
- еще одно вопиющее нарушение норм закона - по просьбе защиты не приобщаются документы, которые представляет в свою защиту обвиняемая- документы международных аудиторов, признанных во всем юридическом мире. Хотят иметь только доказательства стороны обвинения.

Жена Луценко: “Ющенко для меня всегда будет проклят

Супруга подсудимого экс-министра внутренних дел Юрия Луценко Ирина в интервью Обкому рассказала о вероломстве экс-президента Виктора Ющенко.

“У меня презрение к этому человеку. Еще с того момента, когда в Кабинет министров пришел Янукович. Юру тогда сняли, и на него было заведено 7 или 8 уголовных дел. И вот как раз в тот период у Сашки, нашего старшего сына, обнаружили рак щитовидной железы, он был фактически одной ногой в могиле, – сказала жена Луценко.

“И Яценюк позвонил Ющенко и сказал: вы знаете, что у Юры вот такое горе? Ющенко сразу же перезвонил Юре и сказал: “От, Юрку, ти такий гарячий, я знаю, що в тебе зараз не найкращі часи…”. Это говорил Президент, который давал Балоге прямое указание “мочить” Луценко!..”, – возмутилась Ирина.

“Это был июнь 2008 года. 8 криминальных дел – о пистолетах, самолетах, по Черновецкому и т.п. И вот Ющенко говорит: “От ти такий гарячий, а ти прийди, помиримось, я тобі допоможу; в тебе така біда, чим я можу допомогти?”, – утверждает супруга экс-министра.

“Юра ему тогда сказал: “Виктор Андреевич, у меня просьба одна. У меня сейчас ребенок в критическом состоянии. Я готов отвечать перед судом, я знаю, что невиновен, но дайте команду, чтобы мне дали возможность хотя бы три месяца не ходить на допросы и суды. Дайте заняться ребенком, вытянуть его. А потом пусть все возобновляется, я от ответственности не ухожу”, – передала она слова мужа.

По словам жены, Ющенко ответил: “Добре, добре, я все скажу, і Балога буде в курсі, ти займайся сином”. “Юра пришел и сказал: вот, у меня был такой разговор с Ющенко, думаю, мы можем спокойно ехать в ту австрийскую клинику и пролечить малого. И вот я собираюсь лететь с сыном на операцию, когда звонит Юра и говорит: я не смогу вылететь, против меня возбудили еще 2 уголовных дела…”, – рассказала Ирина Луценко.

“Для меня это был первый показатель относительно Ющенко. Это сделал отец пятерых детей! Это разве человек?! Скажите, что он может понять?! И что – к нему теперь обращаться? К отцу, который добивал отца другого ребенка? Он тогда ударил по самому больному Юриному месту, мы не знали, будет ли жить наш ребенок, или нет! (По лицу Ирины начинают течь слезы – ред.). И вот так добивать человека, когда он слаб, переживает за своего ребенка, – разве это мужик?!”, – отметила она.

“И я тогда сказала: “Юра, ты оставайся в Украине, мы сами поедем”. Нас не было в Украине 3 месяца… Было разрезанное горло и ребенок с пластырем. И Юрка, который раз в две недели туда к нам прилетал. Хорошо хоть у него не взяли подписку о невыезде. Но уголовными делами его дожимали. И прошел почти год, прежде чем мы все те суды повытягивали”, – подчеркнула супруга.

“Ющенко… Разве это мужик, разве это человек? Я никогда ему не прощу, сколько буду жить! Он для меня всегда будет проклят – как предатель, как полный подлец, понимаете?!”, – подытожила Ирина.

Как сообщалось, в декабре прошлого года жена Луценко написала обращение к Ющенко с обвинениями во лжи, предательстве и трусости.

http://korrespondent.net

Луценко: "Ющенко продав Україну, а нас пустив на фарш Януковичу"

Репортаж із в"язниці:

KyivPost: На вашу думку, хто дав команду вас арештувати?

Юрій Луценко: На ваше запитання можна було б порозмірковувати, якби я сидів у Лук’янівському СІЗО один. Але політично вмотивованих арештантів тут більше, ніж досить. Отже, відповідь одна – це результат виконання найвищої вказівки.

KP: Чи не вважаєте ви, що ваш арешт може бути методом тиску на Юлію Тимошенко? Чи це є тиском лише на вас?

ЮЛ: Мій арешт – це частина кампанії із залякування опозиції, яка не грає в піддавки з нинішньою владою. Ця кампанія переслідує дві мети. По-перше, продемонструвати, що співпраця із Юлією Тимошенко практично тотожна арешту і, таким чином, «випалити землю» навколо головного опонента режиму. По-друге, залякати суспільство, встановити атмосферу страху. При цьому свідомо використовуються найабсурдніші підстави для переслідувань – купівля авто для сільської медицини, лист-звернення в Кабмін, розмитнення газу за міжнародною угодою, пошкодження бруківки Майдану тощо. Логіка влади зрозуміла – якщо за таке садять екс-урядовців та лідерів громадських організацій, то просту людину роздавлять за два підкинутих патрони.

Страх – поживне середовище для узурпації політичної влади та бізнесу в «новій країні» Януковича.

KP: Чи контактували ви з Тимошенко чи з її оточенням після 5 січня, коли апеляційний суд залишив у силі рішення Печерського районного суду про ваш арешт?

ЮЛ: Так, я по можливості підтримую зв’язки із лідерами опозиційних сил. Я щиро вдячний за солідарність та підтримку В’ячеславу Кириленку, Анатолію Гриценку, Юлії Тимошенко, депутатам опозиції і головне – тисячам людей в Україні.

KP: З якою метою ви вирішили продовжувати оперативно-розшукову діяльність (ОРД) щодо водія колишнього заступника голови СБУ Володимира Сацюка? Чи можна це пов’язувати з активізацією вашого конфлікту з Віктором Ющенком через скандал навколо начебто підробленого українського паспорта одного з колишніх спонсорів «Народної Самооборони» Давида Жванії? Чи мало місце очна ставка між вами та водієм Сацюка? Якщо так, то чи підозрювали ви, що саме обставини щодо продовження ОРД стануть приводом до вашого затримання?

ЮЛ: Повноваження продовжувати оперативно-розшукову діяльність на термін понад рік має тільки міністр МВС. Якщо працівники оперативних служб мають інформацію про доцільність продовження справи, їх прямий начальник після заслуховування погоджує таке рішення, відбувається затвердження постанови про продовження правами міністра.

І в цьому випадку не було жодних підкилимних ігор, лише рутина по виконанню відповідних доручень слідства ГПУ по отруєнню Ющенка.

Ніякого відношення до моїх стосунків з Ющенком жодна, у тому числі і ця справа, не мала. Очної ставки з водієм Сацюка не було, та й жодного сенсу це не має. Слідство висуває мені звинувачення не в тому, що я не мав права продовжувати ОРД. Вони чомусь вважають, що мій підпис був зроблений «заднім числом», оскільки в день, зазначений під підписом, я був за кордоном. І хоча експертиза засвідчила, що дата проставлена іншою людиною, цього виявилося досить, щоб звинуватити мене у зловживанні владою із санкцією позбавлення волі до 5 років.

Епізод абсурдний і «пришитий» лише для збільшення кількості статей Кримінального кодексу та обсягу повного зібрання фальсифікацій ГПУ із 47 томів. 

KP: Ющенко досить стримано коментує справу, яку вам інкримінують. Чи не звертались до вас чи до вашого оточення представники Ющенка? Якщо так, то з якого приводу?

ЮЛ: Я вже давно не сподіваюся на жодне співпадіння позицій із Ющенком. Він зрадив і Майдан, і людей Майдану. А потім продав і Україну, і нас на «фарш» Януковичу, якого і привів до влади.

KP: Хто саме пропонував вам виїхати за кордон та отримати там політичний притулок? У яку країну вам пропонували виїхати і спробувати отримати притулок? Чи не жалкуєте ви, що не скористались цією можливістю?

ЮЛ: І політики, і колеги по МВС говорили зі мною про безперспективність покладатися в нинішній Україні тільки на закон. Друзі в урядових структурах європейських країн, дізнавшись про сміховинність звинувачень, теж пропонували допомогу. Але біженство – не для мене.

Так, я чув, як генпрокурор заявив, що він – член команди по виконанню рішень президента. Так, я знав, що його рідний брат керує в найвищою в моєму випадку судовою інстанцією в країні.

Але я не втечу зі своє країни! Опозиція – завжди іспит для політика. У першу чергу – іспит на самоповагу.

KP: В яких побутових і санітарних умовах вас утримують? Чи не відчуваєте ви на собі тиску з боку тієї чи іншої сторони? Як проходить ваш день?

ЮЛ: Умови утримання – стандартні. Камера посиленого режиму, в яких утримують пожиттєво засуджених, – 9 квадратних метрів, залізні нари, бетонна підлога, цегельні стіл та стілець. Щоденно – прогулянка у такому ж 9-метровому дворику, фіззарядка. Є казенний телевізор, багато читаю. Їжу готуємо за допомогою кип’ятильника. Скарг я не маю – так утримують і всіх інших. Та й досвід дворічної солдатської служби допоміг акліматизуватися без особливих проблем. Єдина проблема – переживання за рідних, особливо після викликів сина на допит в ГПУ та порушення кримінальної справи проти членів сім’ї голови Верховного суду України Василя Онопенка.

KP: На вашу думку, вас звільнять з-під арешту чи все-таки продовжать утримувати під вартою?

ЮЛ: Жодної підстави арештовувати мене не було. Закон чітко говорить, що зміна запобіжного заходу із підписки про невиїзд на арешт може бути застосований лише при спробі втечі. Але Печерський, точніше – Печерсько-Різницький суд вирішив мене арештувати за використання моїх конституційних прав – відмову визнавати себе винним, відмову від свідчень до розгляду скарги про порушення кримінальної справи в суді та надання інтерв’ю ЗМІ.

Правда, ще звучала теза про те, що я повільно читав матеріали справи. Тут теж абсурд. По-перше, читання цих матеріалів, згідно закону, моє право, а не обов’язок. А, по-друге, після арешту мені надали можливість їх читати аж через 37 днів перебування в камері Лук’янівського СІЗО! Оригінальне пришвидшення по-прокурорськи.

Що я думаю про перспективу розгляду питання продовження терміну арешту? Об’єктивних, законних підстав на це немає. Але в нинішній Україні песиміст – це добре інформований реаліст.

KP: Коли, за вашою оцінкою, вашу справу передадуть до суду?

ЮЛ: Важко сказати точно, але можна виходити з того, що за 2 тижні я ознайомився із шістьма томами з 47. Вірніше – законспектував, бо слідство відмовляє в фотографуванні документів.

Отже, ознайомлення займе плюс-мінус ще три з половиною місяці. Щоправда, це оптимістичний прогноз. Адже слідство може (і воно це вже двічі демонструвало) відновити слідчі дії або штучно затягнути термін мого перебування в камері.

KP: Які саме слідчі дії проводять з вами по кожному з епізодів, які вам інкримінують? З якою інтенсивністю проводять ці слідчі дії? Як часто вас возять на допити на вул. Борисоглібську в Головне управління ГПУ з розслідування особливо важливих злочинів? Скільки слідчих з вами спілкується?

ЮЛ: 25-26 січня досудове слідство раптом активізувалося і за неповних 4 години було завершено. Мені пред’явили постанови, провели допит про «незаконне святкування Дня міліції в 2008 і 2009 роках». Звичайно, нікому не цікаво, що жодної бюджетної копійки на будь-які святкові заходи не було витрачено. Очевидно, цей феєричний епізод мав виправдати місяць перебування у тюрмі без жодних слідчих дій з дня затримання 26 грудня.

Окремо зазначу: якщо проведення офіційних урочистостей в ніким не скасоване державне свято для заслуховування виступу президента, прем’єр-міністра та голови парламенту розглядається як перевищення службових повноважень із санкцією до 12 років позбавлення волі, то на скільки має потягнути останнє рішення Верховної Ради про продовження своїх та президентських повноважень?

KP: Як Ви оцінюєте професіоналізм слідчих, які спілкуються з вами?

ЮЛ: Слідчі дуже стараються. Відсутність доказів заміняють тиском на свідків та членів моєї сім’ї.

KP: Чи завжди задовольняються ваші клопотання про зустріч з адвокатом віч-на-віч?

ЮЛ: Я направив на ім’я Генпрокурора заяву про те, що 25 січня протягом 7 годин у приміщенні ГПУ на Борисоглібській мені відмовляли у консультації з адвокатом, не допускали його до подання заяв та клопотань. Протягом того і наступного дня я до 20 години був позбавлений їжі та води. У той же день мене поінформували про допит сина і, звичайно, чисто випадково запропонували визнати свою вину.

Все це дало мені підстави клопотати до генпрокурора про відвід керівника слідчої групи. Проте, жодної відповіді від Генпрокурора Віктора Пшонки я досі не отримав.

Це дуже нагадує зафіксовану на плівках Мельниченка знамениту позицію Генпрокурора щодо скарги Гонгадзе: «Почему каждая срань должна требовать ответа Генпрокурора?!»

KP: Чи значився Рінат Ахметов як член чи керівник організованого злочинного угрупування в системі МВС «Скорпіон»? Чи Ахметов був у цій базі тоді, коли ви були міністром внутрішніх справ? Якщо його було знято з цього списку, то на якій підставі, хто і коли це зробив? Чи є докази кримінального минулого Ахметова?

ЮЛ: Я готовий надати вам матеріали про організовану злочинність Донбасу, нині високо представлену у вищих ешелонах української влади.

Ситуація там і в Криму на 2005 рік була надзвичайно тривожною – в цих двох регіонах кількість нерозкритих убивств вдвічі перевищувала «норму» на душу населення і сягала понад 2 тисячі трупів.

Багато вдалося зробити. Саме завдяки ліквідації або нейтралізації в той період раніше недоторканних організованих злочинних угрупувань з 2005 року вперше за історію незалежності вбивства почали щорічно скорочуватися на 7-9%.

Тим не менше, багато хто з лідерів організованих злочинних угрупувань уникнув відповідальності. Перш за все, вони мають дякувати керівництву генпрокуратури, яку в ті роки очолював нинішній депутат Партії регіонів. Яскравий приклад – ігнорування доказової бази, зібраної МВС, щодо банди Немсадзе в Донецькій області (57 трупів) та «Сейлем» у Криму (понад 50 трупів). Власне, затримання «Мелі» та арешт десятків бойовиків «Гіві» стали причиною мого зняття у 2006 році.

Сотні справ прокуратура просто закрила на підставі Меморандуму Ющенка з Віктором Януковичем, який надав у 2005 році статус недоторканності депутатам місцевих рад.

У часи другого приходу в МВС я застав більшість фігурантів депутатами Верховної Ради. Не дивно, що зараз їх так радує «справа Луценка». Крім названих вище причин мого арешту, звичайно, є ще й мотив помсти за раніше пережитий страх. Прийшовши до влади, вони демонструють свої правила в політиці – або домовляйся з нами, або готуйся до розправи.

Суспільство ж має зробити інший висновок, сформульований Ліною Костенко: «Непокаране зло регенерує себе». http://www.kyivpost.ua/politics/article/yurij-lucenko-spivpracya-z-timoshenko-totozhna-areshtu.html

От сумы да от тюрьмы не зарекайся

Украинская политика - явление динамичное. Она полна сюрпризов, ярких персонажей, запоминающихся событий. Иногда в ней даже просматривается увлекательный сюжет. Не хватает лишь романтизма, время которого в Украине ушло с фактическим развалом Народного Руха. Лишь в 2004-м на Майдане романтизм напомнил о себе. Напомнил затем, чтобы вновь уйти в небытие через полгода - исчезли обязательные атрибуты этого явления: харизма лидеров, фантастичность идей, гиперболизация образов и т.д. И вот спустя некоторое время романтизм в украинскую политику возвращается снова, так как в жизнь государства врывается столь романтизированный историей и временем образ - "политический заключенный".


Не так давно, всего каких-то 40-50 лет назад ни один уважающий себя общественный деятель не смел называться прогрессивно мыслящим человеком, демократом или же просто личностью, если его биография была лишена фактов общения со следователями или даже с надзирателями - в "местах не столь отдаленных". По политическим соображениям, естественно. Следовательно, "политзаключенный" - историческое явление, причем явление настолько близкое постсоветскому обществу, что заслуживает того, чтобы о нем вспомнить в преддверии Нового года, встречать который некоторые украинские политики будут именно в этом качестве.

Для начала следует задаться вопросом, почему их сегодня можно называть именно "политзаключенными"? Корректно ли использование этого термина? Корректно, так как открытие уголовных дел исключительно в отношении оппонентов действующей власти называется политическим преследованием. И неважно, виновны ли Юрий Луценко, Евгений Корнейчук, Виктор Бондарь или Георгий Филипчук в инкриминированных им преступлениях. Важно то, что их начали преследовать. И едва ли стоит тешить себя мыслью о том, что формулировка обвинения в адрес того же Ю. Луценко не звучит "за критику режима" или "за сотрудничество с Юлией Тимошенко во время президентских выборов". Суть дела от этого не меняется.

Если мы говорим, что "политзаключенный" - это новая черта современной украинской политики, то следует предположить, каким образом это повлияет на общественное сознание и как может повлиять на дальнейшее развитие страны.

Во-первых, при наличии в государстве политических заключенных власть выглядит сильнее. Менее демократично, жестче, но сильнее. Сила - основной атрибут любой власти. И, следовательно, политические преследования, как бы о них ни отзывались журналисты, правозащитники или даже западное сообщество, выглядят "дополнительным мускулом" на теле государственной власти. Именно первобытным признанием абсолютного права сильного сегодня можно объяснить то, что среди простых украинцев довольно много сторонников проверок, допросов и арестов представителей предыдущей власти.


Во-вторых, и это лишь дополняет первый пункт, образ гонимого за идею - самый романтический и привлекательный, как в литературе, так и в политике. Оказавшийся за решеткой политик мгновенно воспринимается многими (сознательно или подсознательно), минимум как Луис Корвалан, окруженный солдатами Пиночета, максимум как Че Гевара - это уж кто на кого тянет по поступкам или обаянию. В любом случае, "политзаключенный" - это романтика, причем романтика, которая обязательно оживит в последнее время апатичное отношение украинцев к поднадоевшей политике и политикам.

В-третьих, появление в государстве своеобразного "социального института политзаключенных" не только визуально делает власть грозной и сильной, но и вполне реально держит в тонусе всю вертикаль власти - от Премьер-министра до председателя райгосадминистрации. Чиновники всех уровней понимают, что в случае "выпадения из гнезда", с легкостью могут занять соседствующее с камерой того или иного оппозиционера помещение, а повод в случае с бюрократами найдется всегда или почти всегда. С точки зрения либеральной демократии, страх - не самый лучший метод для тимбилдинга в команде власти. Но с другой стороны, опыт организационного символа украинской демократии - "Нашей Украины" - показал, что порой целесообразнее применить силу, чем многозначительно наблюдать, как вчерашние единомышленники делятся на мелкие, но гордые партии, умножая на ноль все достижения Майдана.

И, наконец, в-четвертых, нынешние и будущие события в Украине, связанные с арестами оппонентов власти, нельзя, как это часто принято, сравнивать с подобными фактами в России (дело Ходорковского) или Беларуси. В отличие от среднестатистического россиянина или белоруса, украинец способен одновременно уважать власть за проявленную силу и жалеть оппозиционера за его тяжкую судьбу. Причем эти два чувства способны уживаться в украинце одновременно, формируя то, что принято называть менталитетом.

Сердцем и разумом украинского избирателя вряд ли в ближайшее время всецело завладеет прагматизм власти или романтизм оппозиции. И те и другие должны ежедневно доказывать свою состоятельность, так что говорить, к примеру, о том, что "бело-синие" пришли всерьез и навсегда не стоит. Как и не стоит утверждать, что массовые аресты оппозиции приведут к резкому скачку популярности Тимошенко или Луценко в народе. На этом поле возможны лишь временные, локальные победы.

В любом случае, негласные правила игры в украинской политике откорректированы - теперь в них есть пункт "политические преследования" и подпункт "политзаключенные". И если 1990-е годы принято называть временем уголовной романтики, то наступившие времена имеют все шансы пройти под знаком политической уголовной романтики.

http://news.liga.net/articles/NA100460.html


64%, 9 голосів

29%, 4 голоси

7%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Банкрутство України – справа часу (європейська преса)



Прага – Європейські газети коментують арешт в Києві колишнього міністра внутрішніх справ уряду Юлії Тимошенко, активного учасника Помаранчевої революції 2004 року Юрія Луценка. Оглядачі вважають, що таким чином влада Януковича завдає удару у відповідь своїм політичним противникам.

Газети також прогнозують невтішні наслідки отримання Україною все нових й нових кредитів МВФ у той час, коли обіцяні реформи залишаються лише на папері. Деякі газети звертають увагу на активізацію пропаганди проросійськими силами в Україні так званого Переяславського договору 1654 року, котрий у Москві вважають важливим історичним актом, хоча сам оригінал документу зник.

Швейцарська «Нойє Цюрхер Цайтунґ» не лише інформує про арешт у Києві Юрія Луценка, колишнього міністра внутрішніх справ, а й наголошує, що нова влада Президента Януковича «завдає таким чином удару у відповідь», тобто, здійснює політичну помсту. Газета зауважує, що спеціальний підрозділ СБУ і представники прокуратури раптово заарештували колишнього главу української міліції у неділю, коли Луценко вийшов разом із своїм сином вигулювати поблизу свого помешкання власну собаку. Швейцарське видання також наголошує, що Юрію Луценку, як колишньому активному учасникові Помаранчевої революції в Україні, котрий активно виступав у 2004 році проти тодішнього проросійського кандидата в президенти Віктора Януковича, нині загрожує до 8 років ув’язнення за розтрату ніби-то 5 тисяч швейцарських франків державних коштів. «Нойє Цюрхер Цайтунґ» також виділяє слова чільників опозиції в Україні про те, що нинішні акції прокуратури проти головних опозиціонерів є нічим іншим, як політичними переслідуваннями з боку влади.

Польська «Жечпосполіта»  не виключає, що відкриття карних справ проти лідерів української політичної опозиції та арешт Юрія Луценка є своєрідної підготовкою до парламентських виборів. Газета зауважує, що «згідно з українським законодавством, особа, котрій висунуто у судовому порядку кримінальні звинувачення, не має права брати участь у парламентських перегонах».

«Нєзавісімая газета» вважає, що «незрозуміла лояльність МВФ стосовно України може обернутися банкрутством держави». Газета наводить думки експертів з приводу того, що отримання Києвом упродовж двох-трьох років до 30 мільярдів доларів кредитів МВФ, без проведення належних реформ, та витрата цих грошей на латання дірок бюджету, рано чи пізно скінчиться банкрутством України. Експертів, котрих цитує «Нєзавісімая газета», дивує, що МВФ виділив черговий транш кредиту у майже 2 мільярди доларів Києву без наявності реальних економічних результатів діяльності уряду Януковича. Експерти наголошують, що борг, котрий вже досягнув половини ВВП України, у наступному році зросте ще вище і це не віщує нічого доброго для держави, окрім банкрутства.

Вже згадана польська «Жечпосполіта» звертає увагу на посилення пропаганди проросійськими силами Переяславської угоди Богдана Хмельницького з московським царем Олексієм Михайловичем, укладеної у січні 1654 року. Як факт наводиться рішення парламенту Кримської автономії відзначати урочисто щороку 18 січня дату Переяславської угоди як визначне свято і залучати до цього всі навчальні заклади Криму. Видання з Варшави наголошує, що цю угоду в Москві трактують, як поглинання московською владою України. Хоча, насправді, історики вважають 23 пункти березневих статей Хмельницького, котрі він узгодив з царем Московії Олексієм, є лише двосторонньою військовою угодою, що залишала фактично повну незалежність дій для України, включно з власною зовнішньою політикою. Історики також відзначають, що саме документ Переяславської угоди, 23 березневі статті Хмельницького, безслідно зник.

Радіо Свобода.

Депутати пікетуватимуть Генпрокуратуру



У понеділок з 11.00 депутати Верховної Ради від «Народної самооборони» будуть пікетувати Генпрокуратуру. Про це повідомив депутат Юрій Стець.

Пікет проти затримання екс-глави Міністерства внутрішніх справ Юрія Луценка буде проходити біля Головного слідчого управляння Генпрокуратури по вул. Борисоглібській, 18.

За словами народного обранця, наразі до акції приєдналися п’ятеро депутатів: Юрій Стець, Юрій Гримчак, Олесь Доній, Володимир Ар`єв та Тарас Стецьків.

Депутати закликають «приєднатися до акції всіх хто розуміє, що це початок політичних репресій».

"Народна самооборона".