Кароч. Была недавно история. В ночь с субботы на воскресенье. Большую часть которой я проспал.

И вот просыпаюсь я от того что будет меня супруга и говорит - мол там кто то в дверь к нам ломится. Прислушался, точно - стучат в дверь как будь то забыли чего то. И что то там выкрикивают. Выглянул в глазок. Точно пара тел стучит в мою и соседскую дверь. Ого как мне стало интересно. И я срузу же что бы завязать диалог послал их нахуй. Тела сразу же обрадовались и стали пытаться меня выманить в парадное под различными предлогами.  От поговорить с глазу на глаз (типа чё ты боишься, я тут один стою - хотя мне то в глазок всё отлично видно ), до неожиданного хода, на который я чуть было не купился: "А сколько тебе лет?". Я даже подумал может какая то акция от военкома и срочно требуются пираты в абордажную команду. Но ещё раз изучил субъекты в глазок - нет, точно не наш военком. У нашего фуражка и пузяка от танка.
В процессе развития нашего диалога выяснилось, что эти особи представляют собой делегацию от мирно отдыхающих под нашим парадным балбесов. Которые несправедливо пострадали от неустановленных и некоммуникабельных жильцов моего дома. Которые вылили воду на отдыхающих после праведной пьянки. И теперь они жаждали сатисфакции и контрибуции. В конце концов я согласился с позицией соседей моего дома, выливших воду им на голову. Хотя сразу же отметил им, что в моём случае я бы сбросил кирпич. Но для этого им надо было орать немного погромче и по настойчивее. Переварив этот аргумент они путём сложных умозаключений пришли к выводу что искомый обидчик найден принялись выбивать мне дверь. Ногами. Вдвоём. С разбегу через всю площадку. Бронированную!!!! Я такое зрелище не мог пропустить и с удовольствием смотрел на эту узкую специализацию умственно отсталой олимпиады. И даже подбадривал их когда они уставали. Но жена сказала что она против постоянного стука в нашу дверь. И я взял телефон и вызвал скорую. Но ввиду того что я так разволновался во время того как болел за спортсменов что по ошибке вызвал милицию. Которая на удивление приехала очень быстро. Наверное тоже им было интересно посмотреть на этот марафон идиотов. В результате все спортсмены были задержаны. В память об этом памятном дне мне остался пыльный след на двери от чешек "налётчиков".

А как вы проводите выходные?

Сижу в метро і тихо угораю над книжкою, деколи пофиркуючи коли вже не можу стриматись (кому цікаво книжка оця), поруч фіфочка з виразом обличчя "гамно під носом" не витримує, відривається від глянцю і видає розумним голосом "Дєвушка, в вы знаете что от смеха морщины возникают"

Я не знаю хто придумав що зморшки це погано. Точніше що будь-які зморшки це погано. Звісно, коли людина все життя кривила носа і похмуро дивилась на світо то її зморшки збережуть цю маску і нічого красивого в цьому нема. Хоча як на мене рівна застигла маска без зморшок яку так рекламують у якості еталона краси косметологи - то ще страшніше...

Але є бабусі по яким видно що вони все життя посміхались. І їх зморшки їх прикрашають, бо вони зберігають усмішку а не незадоволення. І мені щиро жаль тих "красунь" які бояться сміятись, вважаючи збереження "краси" то є головне в житті людини...Краса - це всього лише обіцянка щастя (с) і жертвувати щастям заради збереження краси це всеодно що зберігати велику купюру, чекаючи слушної нагоди її витратити. Нагода може і не прийти а купюра - знецінитись...

 

Только что влетел на крыльях ночи своих двух и лифте к нам в офис наш старый бухгалтер с которым мы распрощались около двух месяцев назад. Загорелый, довольный, весёлый. На вопросы о новой работе кратко рассказал что контора у них большая, директор тоже из наш бывший исполнительный (до сих пор разгребаем что он тут наисполнял). На вопрос сотрудницы об окладе сказал что выше прежнего в полтора раза. Все сразу заволновались и некоторые даже засобирались писать заявление.
Побегав ещё немного с приветами по офису бухгалтер подошёл ко мне и заговорщическим шепотом поинтересовался бесхозными мышками для компьютера. С честным лицом заявил что это очень надо для компьютера его директора.
После этого как то ажиотаж с заявлениями об увольнении по собственному как то сошёл на нет.
Мышек конечно же не дали. Не та ситуация на рынке...

Врaч заборонив мені пити каву...
А я пила її років сто... Пила розчинну, потім пила з турки, потім знову розчинну; пила з молоком, пила чорну, пила з цукром, пила без цукру; я завжди замовляю каву ... Кава присипляла мене, кава будила мене, кава мені подобалась запахом і смаком ...
Кава обіцяла доросле життя - кава не обдурила ... Кава мабуть єдиний любовний напій ... Як для Трістана та Ізольди. Як для Ромео та Джульєтти ...
«Давай вип'ємо десь кави?» «Тобі каву в ліжко?» дві фрази, а яка любовна безодня між ними ...
Бальзак пив каву ... Вольтер пив каву ... Роксолана ...
Зрештою кава знижує ймовірність розвитку хвороби Паркінсона і недоумства ... то що ж, привіт, Альцгеймер ...
А тепер мені сказали: «пийте цикорій, він корисний» ...
Як це?.. Річка теж море для тих, хто ніколи не бачив справжнього моря ...
Коли господь хоче покарати, він відбирає розум говорять ... Це застаріла інфа!!!.
Коли господь хоче покарати, він відбирає каву ...
Але бог милостивий і всемогутній ...
В раю мені дадуть величезну чашку ароматного моккачіно, і мені за це нічого не буде ....

В центрі видачі одного інтернет магазину спостерігала картину.
В черзі в касу стоїть дівчинка, може років 10-12, трохи перелякана і весь час оглядається на когось ззаду. Коли підійшла її черга тремтячим голосом звернулась до продавця, але все зробила як треба, ретельно перерахувала здачу і спитала куди йти далі. А тоді побігла до батька який стояв за вітринами. Батько посміявся над переляком, покепкував зі звички ховатися за мамину спідницю і відправив так само самостійно отримувати флешку і перевіряти її. А сам стояв ззаду так щоб і бути поруч в разі чого, і дати можливість дитині привчатися до дорослого життя.
Що б там не казали, але такого роду знання і вміння дає дитині будь-якої статі саме батько. Бо у матерів часто просто не вистачає сили волі залишатися осторонь і не втручатися коли дитина помітно налякана зіткненням з дорослим життям. І хай навіть батько своєю твердістю деколи доводить до сліз, дитина всеодно завжди підсвідомо відчуває що він раптом що підстрахує і росте та піднімається, спочатку оглядаючись на цю страховку і ще боячись впасти, а чим далі тим більш самостійно....

От зарікалася я будь-коли відкривати рахунки у Приват-банку. Але тут не було вибору - зарплату в НДІ мені були згодні платити тільки на приватівську картку, а з бухгалтерами держустанов сперечатися справа марна.
Прийшла, наївно думаючи що як у будь-якому нормальному банку операція оформлення у мене займе півгодини максимум. Фіг вам.
По-перше картки вони видають одразу, але не іменні.
По-друге для того щоб отримати одну зарплатну картку потрібно отримати ще дві - універсальну і накопичувальну.
По-третє на накопичувальну автоматом (якщо звісно не відключити) щомісяця буде переводитись по 50 грн і забрати ці гроші можна лише через рік. Такий собі добровільно-примусовий депозит.
В четверте тебе з кожною карткою фотографують, потім вони активуються за допомогою смс, а потім ще й в банкоматі одна картка активує іншу.
Просто слів немає.
Чому не можна як у всіх людських банках оформити документи а потім через два тижні видати нормальну іменну картку??? Одну.
Для повноти щастя підвисла їхня якась програма, тому мене ще й відправили погуляти півгодинки-годинку і потім повернутися.
Коротше кажучи це все у мене зайняло три години.
Накопичувальну картку я одразу відключила. Овердрафт на зарплатній нажаль відключити не можна. Ще один прихований "бонус".

А, забула ще безцінні питання в анкеті:
 - ваш дохід після сплати податків (може не дослівно, але суть така)
 - чи отримуєте ви доходи з інших джерел і пункти - родичі за кордоном, здача нерухомості в оренду, цінні папери, депозити...
 - на яких правах ви проживаєте у вашому житлі (тут у мене взагалі ступор)
 Ну і апофігеоз - дайте номери телефонів і данні ваших друзів, а ми вам за це заплатимо...

  Бывает так, что близкий тебе человек отошел совсем не надолго, а в душе вдруг беспричинно появляется тревога. Именно в такие минуты можно ощутить, насколько близок тебе человек. Тогда вдруг появляется желание быть рядом, ощущать близость родной души, радоваться и улыбаться от счастья.
  Именно с расстояния временной разлуки можно разглядеть контуры счастья – тихого и умиротворенного, несколько возвышенного, теплого и нежного.
  А может, наши чувства нас обманывают? Может это не утренний туман, а дымка дали знойного дня?
Как бы там ни было, но это смешанное чувство тревоги и нежности в душе говорит о том, что ты не одинок, что где-то там бьется в такт горячее и неравнодушное к тебе сердце. И ты вдыхаешь полной грудью воздух, и понимаешь, что

                                                                   ЖИЗНЬ ПРЕКРАСНА!

Моє ІМХО - кожна родина має все таки пройти етап шалашу і вибудовування побуту з нуля. Це дуже гарний досвід і випробування як на міцність почуттів, так і на вміння бути однією командою. Це дає можливість відчути цінність простих ніби речей - таких як можливість нарешті розкласти речі по полицях чи дістати форми для випічки. А також навчитися розставляти пріоритети в тих двох ресурсах яких ніколи не буває достатньо - часі та грошах.

[ Читать дальше ]

Аз есмь очень злой...
Лазила сегодня по центральным магазинам в поисках всякой мелочи и, главное, платья для торжественных случаев.
И тут в одном из бутиков Олимпийского встретила то самое платье, которое лет 5 назад по обидной случайности не купила в Милане. Бело-молочное, трикотажное, в меру строгое, в меру нарядное. Цена конечно кусается, но пару раз в жизни женщина ИМХО должна себе позволять такие покупки...
Попросила примерить. Мне предложили выбрать сразу еще несколько платьев, но я отмахнулась, все равно если это не подойдет другие я за такую цену не куплю
 - Давайте я сначала пойму подходит ли мне размер
Тем не менее мне принесли еще одно белое платье, другого фасона.
Примерила, то которое понравилось село идеально - цвет, крой все мое. Решила дать себе все-таки время подумать, все-таки сумма не маленькая, да и при себе ее все равно нет.
 - Ну так что? Что-то подошло?
 - Да, первое подошло отлично
 - Вы берете?
 - Мне надо еще подумать.
 - А зачем вы тогда примеряли?
 - Ну я же должна понять, подходит ли мне платье. И стоит ли искать нужную сумму
 - Оно же белое! Если три таких как вы его примерят то потом ни один платежеспособный клиент его не купит! Оно есть в черном цвете, примеряли б в черном!
 - Платье в разном цвете по-разному выглядит, и примерить черное платье вы мне не предлагали.
 - Вы должны были сами сказать что покупать вы не собираетесь
 - Я не имею привычки покупать спонтанно.
 - Все наши клиенты покупают сразу!
Развернулась и ушла. Обидно до чертиков. Платье я готова была купить, но теперь, естественно в этом магазине не куплю...И опять названия марки не запомнила...
В Милане еще обидней получилось, естественно там мне никто не хамил, наоборот, спокойно отнеслись к тому что мне нужно время для того чтобы достать нужную сумму, были готовы зарезервировать даже на несколько дней. Но мы были в городе всего один день, деньги я достала, но не успела до закрытия...