Зауважила цікавий феномен:
В метро торгують переважно дрібним непотребом - календарями, дитячими забавками, деколи пластирами і серветками.
Водночас в міській електричці асортимент товару більш "корисний" - ножі, ліхтарики, ганчірки з мікрофібри. Багети ще продають регулярно.
P.S. А ще в електричці є нудний хлопчик який ходить з якимись копійчаними газетами і нудить "Купіть газетку, я їсти хочу". Дядько один сьогодні купив багета і дав йому. Так той взяв і кинув в тамбурі. Щоправда після того через вагон пробігав мовчки.

Туман як губка вбирає запахи - карпатський туман пахне димом, хвоєю і снігом. Він біло-молочний, зливається зі снігом і місцями ти не можеш розрізнити де закінчується земля і починається повітря...І пливеш у ньому майже навпомацки, по силуетах смерек розрізняючи маршрут...Ним дихаєш на повні груди і насолоджуєшся його смаком на губах...

P.S. Екстремально відкаталася в Карпатах в тумані і під дощик. Але є свої плюси - на горі 10-15 чоловік, м"якенький весняний фірн. Місцями позчесано, але я пам"ятаю і гірші роки. Коли не падав дощ, то взагалі була краса.
P.P.S Зняли мою улюблену кімнату з видом на Великий Верх, так він, паразит показався аж ввечері в останній день, а то все у хмарах ховався...Тільки Гембу піймала:

Відвідали родиною на цих вихідних новий музей чи скорше освітній центр Експериментаніум
Загальне враження - тих грошей що за нього беруть воно не варте.
Хоча сама ідея непогана і якщо у вас є діти 7-15 років то його варто відвідати. Причому може навіть кілька разів відповідно до розділів фізики які вивчаються - є багато справді цікавих експонатів які доступно пояснюють фізичні закони, а якщо дивитися все одразу  - очі розбігаються і під кінець просто втомлюєшся.
Технарям буде не цікаво, хіба що ви хочете свого коханого гуманітарія трохи просвітити
Якщо є можливість краще йти в будній день - ми були в вихідний і народу там було явно забагато, дуже шумно і до багатьох експонатів не підступитися.

Автопортрет

Плазма:


Торнадо

Абсолютно всі передобморочні стани і обморики які зі мною траплялися в останні роки траплялися на перегоні метро Театральна-Вокзальна. Прямо зачароване місце якесь.

Забула дома книгу,тож в метро заглядала в книгу до сусідки. По кількох фразах посеред книги визначила що вона читала "Ті що співають у терені"

Складно уявити що років п"ять тому я навіть не знала толком про існування цього району. Роздумуючи на тему куди б його піти, я якось попросила друга показати мені канал. Ми довго йшли від метро якимись дворами і переходами і раптом вийшли до води. Тихий червневий вечір, темна вода, п"янкий запах лип, ліхтарі що ховалися в листі...Ще тоді я подумала що таке місце, попри будинки-коробки навколо, варто занести у список моїх улюблених місцинок Києва, на рівні з Софійським сквером, Дальніми печерами і Китаєво...
А потім все закрутилося, змішалося і раптом я знов опинилася там же. Вже з іншою людиною. І вже як мешканка. Я відкривала для себе це місце через ранкові пробіжки по косі і вечірні прогулянки вздовж каналу...І коли ми переїхали до мене на мій "край Землі" я сумувала за цим місцем не менше за чоловіка
І ось я знову тут. Тепер вже, сподіваюсь, надовго. Я вже остаточно обживаюсь, вивчаю внутрішні переходи через тихі подвір"я, прогулююсь по замерзлому пляжу. Це унікальне місце - на острові можна жити не переходячи за мости і мати все потрібне для життя. Жаль що театр закрили, з ним був взагалі повний комплект...

Щось таки зловила і я. Загадкове таке - самопочуття покращується, а температура росте. Не сильно, але субфебрильні температури завжди самі гидотні і довше за все тримаються. Прийдеться таки мабуть напиватися малини чи липи, а то і аспірину, і пізти під три ковдри щоб перепотіти.
Добре що тиждень видався нескладним, на роботі просто подомовлялася щоб мене замінили, потім відпрацюю. Так що навіть морочитись з лікарняним не прийдеться, та і не факт що з такою температурою мені б його дали.
Валяюся, читаю, вишиваю, дивлюсь серіали.
Меблярі (хай їм гикнеться) вкотре обіцяли на цьому тижні все зробити, а віз і нині там. Вже втомилася жити на коробках і пакунках :(

Зазвичай я дуже навіть затято своїх колег-викладачів захищаю. Але сьогодні у мене просто не знаходиться слів...
Ні, справа не в хабарях. Хоча якби я дізналась що та людина про яку йде мова бере хабарі я б не здивувалась. Проте 100% не бере, надто непевне у нього становище і навіть одного не те щоб випадку, а навіть натяку вистачило щоб його турнули, колег він дістав настільки що всі повірили б і без особливих доказів.

Приходить до мене другий курс - вступне заняття, розказую що і як. Питання -
"А титули протоколів робіт можна роздруковувати?"
"Звісно можна, не в кам"яному віці ж живемо"
"А протоколи в зошиті оформляти чи на А4"
"Якщо у вас немає доступу до принтера, то можете і в зошиті, але краще роздруковуйте. Один на бригаду, не треба мені по три приносити однакових"
"І графіки можна в екселі будувати?"
"Можна"
"Ой як добре, дуже вам дякуємо"
"За що?"
"За те що протокол один і його можна друкувати, а не від руки писати"
Я аж присіла. Питаю
"А що, вас хтось змушував протоколи від руки писати персональні?"
"Да, Н.Н. надруковані не приймав"

У випадку, наприклад, рефератів навіщо змушувати писати від руки ще більш-менш зрозуміло, хоча мені своїх очей жаль чиїсь каракулі розбирати, а те чи сам писав чи передер не читаючи можна і іншими методами перевірити.
Нє, я звісно розумію що методи викладання у кожного свої. Але змушувати вручну писати протоколи і малювати графіки ІМХО перебір і відверте знущання над студентом. Що він від цього отримає окрім змарнованого часу? Які знання? Коротше я в ауті. Думаю як би його так на засіданні кафедри це питання підняти, бо просто так він мене 100% не послухає, до молодих викладачів він ставиться не ліпше ніж до студентів.