Профессор конечно лопух, но аппаратура при нем (с)

Поховайте мене за плінтусом, пристреліть чи ще щось зробіть...чесно я вже зашиваюсь...

Здається ніби фігня - сидиш, з розумним виглядом задаєш питання і слухаєш що тобі белькочуть студенти...щонайменше я так думала рік тому...

Фігушки - 3 групи, 60 студентів, по 4 лабораторки в кожного, на захист однієї лабораторки іде щонайменше 5 хвилин на студента....от і порахуйте...і 5 хвилин і з першого разу це одиниці, реально 15-20 хв і 2-3 спроби...

Те що здавалося найважчим на початку, виявилось де-факто найлегшим, наприклад оцінювання, хоча як не парадоксально залік/незалік важче визначати ніж ставити оцінку...бо рівень на якому має бути "залік" тре виводити середній на групу (по принципу середньої температури по лікарні))) ), а починають здавати першими звісно найкращі, тож планку спершу виставляш по ним, а під кінець приходиться її трохи опускати, бо починаються "складні випадки". І що саме цікаве вже з 2-3 разу з"явилася безпомилкове чуття на те знає людина чи нє, і телепатична здатність задавати саме ті питання які найгірше знають)))

А найважчим насправді є по-перше витримати психологічний тиск, сльози, соплі, псіхи, а по-друге фізично важко 4-5, а деколи і 7-8 годин 4-5-6 разів на тиждень питати, пояснювати, слухати відверту маячню і намагатися зрозуміти звідки ця маячня взялася...бо нема слів, на 5 курсі люди реально не знають базисних основ своєї спеціальності...я розумію що у мене була дуже сильна група, це всі визнають, але вчили ж нас ті самі викладачі, у мене з ними різниця всього три роки...і я не повірю що їм не так само все це читали...

Проте є і приємні речі - коли в очах у студента загоряються вогники розуміння, коли вони починають самі розпитувати глибше, бо стає цікаво "чому так", коли можна разом посміятися над поясненням "ну іони стоять, між ними ходять електрони, а зверху пробігає струм"))) чи над студентом який завалився на питанні з анекдоту "Як звуть викладача?" (Над питанням "Який предмет здаєм?" він думав хвилини дві ))) )

Одягла на днях старе пальто, яке я роки два, а то і три не носила, і в кишені знайшла три папірці - чек з Білли, квиток на електричку та дві квітанціії з Нічного Експресу, на Львів і на Севастополь...всі датовані одним числом - 7 квітня 2006 року...

Зазвичай доволі важко пригадати що ти робив в конкретний день, до того ж два з половиною роки тому, але з такими підказками пригадалися всі дрібниці...

Ночувала я у сестри в Вишневому, її чоловік поїхав у відрядження і вона боялася сама бути. Тоді ще року не минуло після їх весілля і в квартирі була обжита тільки кухня і одна кімната...

Вранці ми поїхали в КПІ на електричці - так швидше і зручніше, після пари я зайшла на КарДачі забрати нарешті телефон чоловіка з ремонту, мене вже майже місяць морочили - телефон вмер при перепрошивці і вони мусили шукати такий самий, а телефон був вельми рідкісний...Таки повернули, нарешті...

Потім - на роботу, тоді я ще мотилялася по Києву регіональним представником (читай кур"єром), закривала документи, вирішувала питання з сервісними центрами для севастопольської фірми. Тоді мені якраз повернули з ремонту монітор 19" і я його пхала з Жилянської на Уманську пішки, бо нічого прямо не ходить, а на 2-х маршрутках на кур"єрську зарплату не роз"їздишся...

На Нічному Експресі відправила дві посилки - мобілку чоловіку у Львів і монітор в Севастополь...

Завершивши справи в місті - поїхала до бабусі, тоді я ще в неї не жила, але приїжджала майже щодня, за кілька місяців до того їй зробили першу операцію і виявили рак...Поїхала в Біллу скупилася продуктами, тоді це був найближчий супермаркет...

Цікаво так, стіки всього сталося за ці роки - і бабусі вже в живих нема, і з чоловіком я розійшлась...а папірці лишились - як свідчення того що все це таки було...колись...давно...

Щойно я починаю прибирати котячий лоток, обом мордам конче стає потрібно в туалет))) Умовний рефлекс блін, собака Павлова відпочиває...

Сьогодні витягла з поштової скриньки, яку я перевіряю раз на місяць, одну-єдину газетку, замість звичного кілограму макулатури...криза має свої позитивні сторони все-таки )

У человека с педагогическим стажем больше 20 лет здоровой психики быть не может...

Їду я вчора на роботу на метро. Сіла спокійно собі на Лісовій, дістала газетку і відключилась від оточення.

На Арсенальній заходить у вагон бабка - далеко не "божа кульбабка" - зріст як у Кличка і ваги мабуть стількі ж ))) І демонстративно стає перед лавкою. На лавці сидять самі "джельтенмени" років 20-25 і я. Я почекала трохи, зрозуміла що ніхто не встане і встала сама (інтелігенське виховання, нікуди від нього не дінешся). Реакція бабки була досіть несподівана:

"Что, совесть замучала? Не надо мне теперь твое место! Я туда не помещусь вообще, ишь моделька худосочная!Воспитаностью хотела похвалиться! Если старый человек заходит в вагон надо сразу вставать и просить его сесть, а не ждать пока кто-то другой встанет и потом одолжение делать и свою "воспитанность" показывать"

І все це менторським тоном вчительки з 50-річним стажем. У всього вагона очі були по 5 копійок просто. Я на неї подивилась і сіла собі назад зі словами "Ну як не хочте, то я посижу, мені далеко їхати"...наступну тираду про зіпсовану сучасну молодь я думаю приводити не треба, ми всі це чули і не раз...причому судячи з фрази "я этих придурков 50 лет учила", я таки не помилилась щодо її професії

А бабка так і простояла з гордо піднятою головою і виразом попраної величності до Вокзальної...

И все терялось в снежной мгле
Седой и белой.
Свеча горела на столе,
Свеча горела.

/.Б. Пастернак/

Будьте обережними зі своїми бажаннями - вони мають здатність здійснюватися...

От чесно, прокинувшись сьогодні нікули не хтіла йти - на вулиці завірюха і мороз, навіть коли виглядало сонечко вітер пронизував до кісток...так хотілось спокійного вечора за ноутом з вишивкою у руках і чашкою запашного чаю...

Але плани наполеонівськи - спочатку з сестрою в бібліотеку Вернадського гризти граніт докторських дисертацій, потім на джазовий концерт... В бібліотеку я таки доїхала, але не взяла паспорт, а там навіть всередину не пускають без читацького...повернулась додому без будь-якого бажання куди-небудь ще вилазити і тому навіть не образилась на лист  "нажаль сьогодні не вийде".

І тер маю як і хтіла  - спокійний, лінькуватий вечір дома ))) Наодинці з запаленою свічкою і гітарою...

Бывают дни, когда опустишь руки,
И нет ни слов, ни музыки, ни сил.

Просто не мій день(((

Вранці подзвонив дід що перенесли мій звіт...їхала в інститут - попала в скажену пробку, спізнилась на півгодини на семінар...виявилось що звіт тре було робити таки сьодні, получила від керівника і завкафедри, дід правда потім прикрив, перенесли на наступний тиждень...саме образне що я була готова, просто папірці не взяла...гроші були тіки в четвертому банкоматі, найближчому, але де їх зазвичай ніколи нема...пішла друкувать плакат на завтрашню конференцію - надрукували з полосами, а у інший копіцент пиляти через все КПІ...допиляла по другому колу (перше коло було по банкоматах)...флешку я забула в першому центрі. Плюнула на полоси, пішла забрала флешку, поїхала додому...на пошті - кілометрова черга, один оператор на два вікна...дома бандітки перекинули і погризли нещасний кактус, насрали в куток ( і не насвариш, бо сама винна - не прибрала у них)...і так далі до нескінченності...

Як завжди, по закону Мерфі щойно я оплатила інтернет як він пропав...

Свого часу я підключилася до локалної мережі iHome  саме тому що це не Воля-кабель і проблем з інтернетом має бути набагато менше. Перші півтора роки саме так і було - пропажа інтернету на пів-дня вважалася за надзвичайну подію, технічна підтримка працювала неймовірно оперативно - майстер приходив максимум за годину після подання заявки...

Приколи почалися після злиття чи то продажу з більш потужним провайдером Freenet - ну, переоформлення договору то півбіди - тариф у мене лишився той самий навіть трохи дешевший, з"явилась можливість поповнювати рахунок напряму через платіжні термінали...

А от технічне обслуговування м"яко кажучи погіршилось...Служба підтримки - одна, на весь лівий берег, телефон - також один, на ньому сидить аж два оператори...додзвонитись - практично нереально, до того ж там є прикол, коли ти додзвонюєшся - гудки не йдуть, тре просто чекати доки візьмуть трубку - не знаю чи то спеціально чи ні, але якщо не знати то не чуючи гудків просто кладеш слухавку думаючи що щось не з"єднує...Тому не додзвонившись і не маючи інтернета другий день попросила куму зайти лишити заявку - територіально центральний офіс на Позняках, в тому що біля мене на Троєщині тебе просто посилають, причому відкритим текстом - "Ми займаємся тіки оформленням договорів". Заявку вона лишила, її запевнили що протягом дня все виправлять. Чекаю день, чекаю другий...терпець закінчується - сама їду на Позняки, як раз тре було з малим хресником посидіти, приходим в офіс - якби не малий не знаю скіки я чекала, бо інженерів викликали трийчі, доки дитина не підняла крик, вони і не ворушились...Виявилось що першу заявку вони взагалі не зареєстрували - "ми за першим раз реєструєм тільки серйозні заявки" ("Сетевой кабель не подключен" це тіпа несерйозно). Цей раз вже реєструють і запевняють що "через два дні все виправим". Два дні, три дні - знов приїжджаю, виявляється мою заявку ще не розглядали "У нас проходить модернізація мережі і заявки абонентів обслуговуються в останню чергу", я нависнію і починаю вже скандалити і вимагати розмови з керівництвом. Мене заспокоюють, обіцяють на наступний день направити майстра. Звичайно майстра нема, проте в телефонному режимі прориваюсь до керівництва, знов обіцянки - "Завтра, з самого ранку".Зранку - тиша, знов дзвоню "Ой, так-так, зараз направим"

Нарешті (з моменту зникнення інтернету пройшло 10 днів) до мене прийшов майстер - подивився і сказав що кабель перерізали (неофіційно додав що скорше за все вони самі ж, протягуючи іншу квартиру) і тре лишати заявку на монтажників для перепротяжки кабеля "У нас зараз багато роботи, тому може до кінця наступного тижня..." Отут то мені і придалися обачно залишені на моєму мобільному номери телефонів начальства...(що я їм казала цензурою вирізано )) ). Обіцяють після вихідних все виправити "Ваша заявка помічена як першочергова".

Перший раз за весь час не схибили - в понеділок зрану прийшли монтажники і за годину я і ще одна квартира яка висіла на цьому ж кабелі отримали інтернет (все думаю чи не піти з сусідів могорич збити ;) ) І заради цієї години роботи двох працівників я мусила двійчи з"їздити з Троєщини на Позняки, неміряно раз подзвонити і поскандалити, інакше ще тижні зо два сиділа б без інтернету.

Гроші за дні без інтернету сьогодні повернули, хоча звісно для цього тре було їм ще раз дзвонити...парадокс - тер на мої дзвінки служба підтримки відповідає практично з першого гудка )))

Тепер думаю що його робити

  Начну с предисловия: люди, которые со мной общаются говорят что у меня очень классный коллектив на работе. Я с этим согласна на все сто. Сегодня IT директор отжег - он зделал с картона корону, розкрасил её желтым маркером и назначил своего зама царем. У меня была пятиминутная истерика когда я всё это увидела. Жаль фотака с собой не взяла.
  А какие отношения у вас в колективе?