Мала на днях клопіт - мої підопічні першокурсники нахапалися неатестацій і тре було проводити душевно-рятівні бесіди. А також вибити з них пояснення в чому причина. Першою виловила старосту - розумне дівча ніби, питаю "Чого так?", каже "Не знаю предмети". Ну принаймі чесно, хоча виникає питання що робить на факультеті електроніки людина яка не знає фізику...

Інших я так і не піймала, тому свої пояснювальні записки вони передавали через старосту, там звісно написано про "тяжкі сімейні обставини". Староста мені їх приносить і питає чи може вона свою переписати, бо їй здається що причина яку вона вказала - "несерйозна"...

Не знаю, що там подумають в деканаті, але як на мене то людина яка має сміливість признатися що вона чогось не знає, варта десятка тих хто вміє знаходити "кравиві і серйозні" причини своєї ліні...

 

 

Дивне відчуття, я так себе відчувала востаннє ще в дитинстві коли отримала право лишатись в Києві на вихідні...
Тоді була величезна пуста квартира...зараз не менш величезна лабораторія...і темрява за вікном і в коридорах...і трохи страшнувато, хоч і розумію що боятись нічого і нікого...
Ноут крутить улюблений плейлист, тихо гудять прилади...і на фоні цього лякає будь-який сторонній звук...

Студенти сьогодні самі прийшли проситися зробити лабораторні...я звісно тільки за, але я в шоці)))

З моменту переводу годинника знов почала полуночничати і вставати серед дня...не так сильно як минулого року, але всеодно відчутно...хоча все літо було нормально...схоже проблема не тільки в мені...

Після того як пішла з ансамблю знов почала писати у свій другий блог на жіночому сайті - справджується теорія про те що мені не вистачає жіночого спілкування...

 

Люблю разноцветные таблетки... их веселее принимать) почему-то лечебные всегда серо-бело-желтоватые...а вот восстанавливающие - веселые:

Оранжевые, большие - витаминки...

Коричневые, маленькие - гепатопротектор...

Серо-зеленые - травы от гипотонии...

  То желтым, то белым, то снова зеленым природа рисует картины свои. Когда загрустилось ей – тучи рисует, а в радости - солнце и синюю даль. Лазурными красками море очертит, а пурпуром тщательно солнца закат. Бескрайние степи ромашками выстелет, снегами укроет высокие горы и сизым туманом застелет луга. Зеленым под синим леса нарисует, и бисер цветов по лугам разбросает.   Свой труд завершив, нам любезно подарит весь красочный мир и возможность любить.                                                         Смотрите, любуйтесь и все берегите.

                                                        Цените подарок и в счастье вам жить.

© Copyright: Сказочник Николай, 2011 Свидетельство о публикации №21104211724

  Бывает так, что близкий тебе человек отошел совсем не надолго, а в душе вдруг беспричинно появляется тревога. Именно в такие минуты можно ощутить, насколько близок тебе человек. Тогда вдруг появляется желание быть рядом, ощущать близость родной души, радоваться и улыбаться от счастья.
  Именно с расстояния временной разлуки можно разглядеть контуры счастья – тихого и умиротворенного, несколько возвышенного, теплого и нежного.
  А может, наши чувства нас обманывают? Может это не утренний туман, а дымка дали знойного дня?
Как бы там ни было, но это смешанное чувство тревоги и нежности в душе говорит о том, что ты не одинок, что где-то там бьется в такт горячее и неравнодушное к тебе сердце. И ты вдыхаешь полной грудью воздух, и понимаешь, что

                                                                   ЖИЗНЬ ПРЕКРАСНА!

Акт Перший - "За дурною головою"

Ідіотів в цій історії щонайменше двоє. Перший почав посеред чотирьохрядного проспекту вивертати з правого ряду ліворуч, звісно підрізав всіх, результат - тормози, гудки і мати. На перший погляд обійшлося без зіткнень. Але як виявилось другий ідіот таки примудрився в цей момент вляпатись в нашу маршрутку. Ідіот не тому що вляпався - а тому що вирішив "розібратись", наздогнав через кілометрів п"ять маршрутку, притис до бордюру і поліз з монтіровкою на водія, розбив бокове і лобове скло. Та подряпина яка лишилась на крилі його не такої вже і дорогої машини не варта і чверті тих грошей які йому прийдеться викласти за подальшу поведінку...

Акт Другий - "Це не лікується"

До того що машини в центрі міста ставлять як попало і про пункт ПДР де сказано про "не менше 2-х метрів для проходу пасажирів" ніхто не пам"ятає я вже звикла. Дорога до будинку моїх батьків - це завжди перевірка габаритів, бо приходиться протискуватись між парканом і машинами, що понаставляли працівники Міністерства культури. От і цього разу біля самого паркану встала іномарка з якимось начальством. Місця лишилось небагато, але прослизнути можна. Але тут відкрилися двері, і начальство вилізло...я зупинилась зачекати поки воно пройде..."Чого стала, я тебе не пропущу! Обходь по дорозі!"...я людина деколи вперта і нікуди не поспішала, до того ж попереду стояла вантажівка і вискакувати з-за неї на дорогу мені аж ніяк не хотілось, тому сперлася на паркан і вирішила почекати. Нє, воно дістало мобілку і стало говорити, не закриваючі двері і не відходячі від машини. Я вирішила не зв"язуватись з дурнем і таки обійшла по дорозі. Щойно я пройшла воно закрило двері і пішло в своє Міністерство культури...

Сьогодні вранці годині о 6 ранку я прокинулась від дикого собачого гавкоту під вікном. На вікні в позі "бойового кота" (хвіст трубою, шерсть дибки) стояли обидві мої бандітки, а під вікном заливалася гавкотом дуже вагітна собака незрозумілого походження.

Поки я прокидалась під вікном розпочалися "розборки" - собаку як виявилось привела з сусіднього ринку жіночка давно відома своєю неадекватною любов"ю до бродячих собак. Дві пригодовані нею зграї жителі нашого і сусідніх будинків з великими труднощами прибрали - першу забрали в Бородянку, а другу просто потруїли.

Теперішня ідея взагалі виходить за будь-які рамки - привести і поселити суку яка ось-ось ощениться під вікнами будинку в трьох метрах від дитячого майданчика. Її аргументи - на ринку собаці небезпечно, торговці грозяться собак потруїти, ще й зима скоро, а тут її можна поселити в підвальчику під сходами (ги-ги ключі у мене). А те що вона на кішок гавкає - то приберіть кішок з вікна...А те що сука з цуценятами поруч з дитячим майданчиком, це бомба уповільненої дії (діти 100% полізуть до цуценят, а сука 100% їх цапне) - дивіться краще за дітьми...І взагалі якщо ми хочем щоб вона собаку прибрала то маєм дати їй гроші на перетримку, корм і подальшу стерелізацію...

Результатом розмови стала клятва всіх жильців перших трьох поверхів що якщо собака лишиться тут то вона до завтра не доживе...і чарівним чином через півгодини собака таки зникла...