Єдиного пасажира, що вижив після корабельної аварії, викинуло на безлюдний острів.
З уламків корабля, що прибилися до берега, він так-сяк збудував собі схованку, заніс туди все, що викинуло море і могло стати йому в пригоді.
Він підніс хвалу й подяку Богові за свій порятунок.
Минуло багато днів, та поряд з островом не пропливало жодне судно. Щоранку він обходив острів, шукаючи їжі. Одного разу під час такої мандрівки спалахнула пожежа. Полум'я пожерло всі дерева навкруги. Його житло і всі речі згоріли дочиста. Тільки чорний дим підносився до неба.
Повернувшись і знайшовши згарище на місці житла, бідолашний заволав до неба:
-Як Ти міг мені таке учинити? За що?
Він зовсім занепав духом. Аж раптом почув незвичний шум і і побачив корабель, що наближався до острова.
-Як ви знайшли мене?
-Ми побачили вогнище, яке ти розклав.

Навіть у тому, що особливо важке і болісне, треба вбачати надію. Чорний дим на попелищі життя може бути сигналом, на який відгукнеться спасіння.

(с)

Жив собі один цар, який мав надзвичайно розумну і гарну дочку. Однак хворіла вона на невідому недугу. Щороку слабшали її руки і ноги, зір і слух. Чимало лікарів марно намагалися лікувати її. Якось у двір прийшов старець, про якого казали, що він знає таємницю життя.
Усі царедворці поспішили звернутися до нього з проханням допомогти недужій принцесі. Старець дав принцесі кошика з лози, закритого покривалом, і сказав: "Візьми й піклуйся про нього, це тебе вилікує"
Принцеса, сповнившись радістю, відкрила покривало, але те, що вона побачила, приголомшило її. У кошику лежало дитятко-ще нещасніше й стражденніше, ніж вона. Співчуття заполонило серце принцеси. Попри біль, взяла вона дитя на руки і почала колихати його.
Минуло багато місяців: принцеса дивилася тільки на дитятко. Вона годувала його, пестила, усміхалася до нього. Вона чувала ночами, ніжно бесідуючи з ним, хоча це завдавало їй ще більшого болю і страждань.
І за сім років сталося щось неймовірне. Якось уранці дитя усміхнулося і пішло. Принцеса взяла його на руки і почала танцювати, сміючись і приспівуючи. Їй було легко і добре, як ніколи. Непомітно, вона одужала сама.

Наші прикрощі і скорботи, що згинають нас додолу, можуть розвіятися з вітром, якщо ми, незважаючи на свій біль, візьмемося допомагати слабшому за себе.

(с)

Шукач скарбів прочитав у стародавній книзі, що в одному місці закопані в землі незліченні скарби і вирішив відшукати їх. Він давно розшукував цей скарб. Одного разу, копаючи землю, він помітив, що з неба на нього опускається золота лопата. Чоловік радісно схопив її, і, не тямлячись від щастя, поніс додому.
Про закопані скарби він вже не думав, вважаючи, що золотої лопати йому вистачить. І почув з неба голос.: "Цією лопатою мав ти викопати незліченні скарби! А ти, нещасний, поміняв ці скарби на золоту лопату. Тому буде відібрано її у тебе!"

старий чернець сказав так: "Молитва-велика цінність, але найцінніший Бог, до якого молитва веде душу"

(с)

Купець повертався додому з далеких країн із дорогим крамом. Зненацька погода зіпсувалася: здійнявся ураган, почали ламатися дерева, курява заступила дорогу. Купець не мав де сховатися і, врешті, збився з дороги. Він відчайдушно кликав про допомогу, але ніхто не відгукувався. Зрозумівши, що наближається ніч, він почав молитися.
І диво сталося: буря стихла, а на дорозі купцеві трапився бідний селянин, що повертався з гостини додому. Бідняк допоміг зібрати вцілілий крам і запросив подорожнього до себе ночувати.
Вранці купець віддячив господареві, подарувавши йому найдорожчу річ з того, що було у нього з собою, і пообіцяв, що постійно відвідуватиме його, коли повертатиметься з далеких мандрів.
Місяць за місяцем дарував купець селянину красиві дрібниці, поки той не запитав його:
-Чому ти не привезеш мені мішок зерна? Я міг би засіяти поле і не голодувати взимку!
Купець здивовано подивився на свого рятівника і спитав:
-Чому ж ти не попросиш найпотрібнішого?

Між людьми часто з'являється непорозуміння, коли одна людина не замислюється про потреби ближнього, а ближній нічого не каже про свої потреби.

(с)

Один монах посадив оливкове дерево і заповзявся молитися: "Господи, пошли деревцю моєму дощу". І послав Господь на землю дощ. Дерево напилося вологи, а монах молився далі: "А тепер, Господи, прошу послати багато сонця-деревцю моєму потрібне тепло". І Господь посилав сонце. Монах далі молився: "Господи, пошли невеличкий морозець, щоб укріпити коріння та гілки". Господь послав мороз...і дерево загинуло. Монах дуже засмутився. Він пішов до іншого монаха, щоб розповісти свою історію і поділитися горем.
-У мене також є оливкове дерево,-відповів той.-І моє деревце чудово виросло. Але я молився інакше. Я сказав Богові, що Він-Творець цього деревця і краще знає, що йому потрібно. Я просто просив Бога піклуватися про нього. І Він це робить.

Ми часто просимо те, що, з нашого погляду, нам потрібно. Натомість треба просити Бога про те, що для нас корисно.
(с)

Прийшов чоловік до мудреця питати пораду.
-Скажи, яка таємниця твоїх знань? Ти щасливий. До тебе йдуть люди, щоб дізнатися, як поліпшити своє життя. Я багато вчуся. Але незгоди сипляться на мене.
Мудрець лише усміхнувся і покликав свою дружину. Через кілька хвилин увійшла вродлива жінка. Її очі сяяли.
І тоді мудрець попросив:
-Кохана, сьогодні ми маємо гостя. Іди, заміси тісто на пиріг.
Жінка пішла на кухню.
Незабаром вона повернулася до кімнати і сказала чоловікові:
-Тісто готове, мій любий.
На що мудрець відповів:
-А тепер додай у тісто горіхи, сушені фрукти і мед.
Жінка запитала:
-Ті,що я лишала для пирога на річницю нашого весілля?
-Саме ті,-відповів мудрець.
І жінка згодилася, не промовивши ні слова.
Невдовзі вона принесла тацю з духмяним пирогом. Але мудрець не спішив пригощати гостя. Він сказав:
-Люба ,ти дуже старалася, але віднеси цей пиріг жебракам.
Жінка усміхнулася і вийшла з кімнати.
Вражений гість вигукнув:
-Шкода пирога!
На що мудрець відповів:
-Ти питав, як стати мудрим? Попроси свою жінку спекти пиріг.
Додому летів чоловік як на крилах. Але його там спіткало розчарування. Молода жінка балакала з приятельками. Та чоловік вирішив виконати пораду мудреця:
-Люба,-почав ласкаво він,-я хочу, щоб ти замісила тісто.
Жінка невдоволено буркнула:
-Не маю я часу. Вдома є що їсти.
Та чоловік не вгавав. Буркочучи, жінка провела подруг і пішла готувати.
Невдовзі вона повернулася і сказала:
-Тісто готове, але я вирішила приготувати печиво, а не пиріг.
За годину жінка принесла тацю з печивом.
І тоді, набравши у груди якомога більше повітря, чоловік випалив:
-Люба, я ціную твою працю, та чи не могла б ти віддати це печиво жебракам?
-Отакої!-вигукнула жінка.-Бач який співчутливий! Тільки б харчі переводити!
Щодня вона гризла його, згадуючи той випадок. Тоді він побіг у дім мудреця.
-Ти обдурив мене! Я виконав твою пораду. Але тепер стало тільки гірше.
Мудрець посадив гостя і сказав:
-Ти питав мене, як я досяг такої мудрлсти та успіху. Тепер ти бачиш, що моя улюблена жінка-джерело радости. Ти більше часу марнуєш на сварки з любою дружиною, ніж на навчання.
-То мені кинути жінку і знайти іншу?
Мудрець насупився.
-Це легкий спосіб. І хибний. Тобі і жінці треба навчитися любити і поважати одне одного. Іди й зроби свою жінку щасливою. А доти про книги і не думай.
-Я й так все роблю для неї,-не вгавав чоловік.
-А чи вона щаслива?-спитав мудрець.-Ви обрали одне одного, щоб навчитися любити. А ти замість того читаєш книги і зовсім занедбав свою дружину.
Засмучений і розчарований пішов чоловік додому. По дорозі трапився йому продавець з виноградом. Чоловікові сяйнула думка: такий виноград він носив своїй жінці, коли вони тільки-но познайомилися. А він вже й не пам'ятав, коли востаннє пригощав її. Однак втішити жінку він не зміг: вона спала. На її обличчі блищали сліди від сліз. Він вирішив не будити її, а тільки поставив на столик чашу з виноградом. Прокинувся він від ніжних поцілунків. Жінка обіймала його.
Тепер вони навчилися піклуватися одне про одного. Чоловік не брав у руки книг. Він пам'ятав, що треба відновити мир в оселі. Жінка також змінилася: стала доглядати себе, була ласкава й ніжна і не засиджувалася у приятельок.
Й от одного разу хтось постукав у двері. Коли господар відчинив, перед ним стояв молодик. Очі тужливі, плечі згорблені. Під пахвою він тримав книги.
-Допоможи мені, мудрий чоловіче,-попросив він.-Приятель порадив мені піти до тебе. Він сказав, що ти знаєш таємницю щастя. Я вивчаю праці великих мудреців. Життя моє не міняється. І жінка все сердитіша та сердитіша.
Вислухавши молодика, господар усміхнувся.
-Заходь, бажаний гостю. Жінка моя саме буде готувати вечерю.
(с)

Якось у старенького священника хтось запитав:

Один чоловік дуже полюбляв випити і частенько заглядав до пивнички. Але згодом у нього прокидалося сумління, і він каявся:

Пішов Гусак у город дивитися, чи все там гаразд. Зирк-а на капусті хтось сидить.
-Ти хто?-питає Гусак.
-Гусениця.
-Гусениця? А я-Гусак,-здивувався Гусак і загелготав.-От і чудово-Гусак і Гусениця.
Він гелготав і лопотів крилами , тому що такого цікавого збігу йому ще ніколи не випадало. І раптом він замовк.
-Ти не маєш крил!-зауважив Гусак.-Як же ти літаєш?
-А я не літаю,-зізналася Гусениця.-Я тільки повзаю.
-Хочеш, я навчу тебе літати? Це зовсім не важко, якщо ти здібна, ти швидко навчишся.
Гусениця охоче згодилася. Заняття почали наступного дня.
-Оце земля, це-небо. Якщо ти повзаєш по землі, то просто повзаєш, а якщо повзаєш по небу, то вже не повзаєш, а літаєш.
Так розповідав Гусак. Він добре тямив у теорії.
З-під капусти визирнула чиясь голова:
-А можна й мені? Я сидітиму тихо.
-А ти що-Гусениця?
-Ні,я Черв'як. Але я хотів би літати... Це моя дитяча мрія.
-Гаразд,-погодився Гусак.-Сиди й уважно слухай. Отже, ми зупинилися на небі...
Вони училися щодня з ранку до полудня. Особливо старався Черв'як. А Гусениця не була така запопадлива. На уроках вона плела павутину і обмотувала себе, поки не перетворилась на воскову лялечку.
-Так діла не буде,-зробив їй зауваження Гусак.-Тепер я бачу, що ти, Гусенице, ніколи не літатимеш. От Черв'як полетить-за нього я не хвилююся.
Але одного разу, прийшовши на заняття, Гусак застав самого Черв'яка.
-А де Гусениця?-запитав Гусак.-Вона занедужала?
-Вона полетіла,-сказав Черв'як.-От бачите того метелика?

Кожній людині Бог дав здібності, що відповідають її призначенню. Найголовніше-не прагнути до чужого призначення, а розкрити власне. Завдання мудрого вчителя-допомогти розпізнати його.
(с)

Було в матері сім дочок. Одного разу поїхала матір до сина, який далеко жив. Вернулася вона додому тільки через тиждень. Коли зайшла до хати, дочки одна по одній почали розповідати, як вони тужили за нею:
-Я тужила за тобою так, як маківка за сонячним лугом,-сказала перша дочка.
-Я чекала тебе, як висохла земля чекає води,-промовила друга.
-Я плакала за тобою, як мале пташеня плаче за птахою,-щебетала третя.
-Мені так важко було без тебе, як бджолі без квітки,-говорила четверта.
-Ти снилася мені, як троянді сниться краплина роси,-мовила п'ята.
-Я виглядала тебе, як вишневий сад виглядає солов'я,-сказала шоста.
А сьома дочка нічого не сказала. Вона скинула з матері черевики і принесла у мисці води-помити ноги.
(с)