хочу сюда!
 

Sweetlana

43 года, дева, познакомится с парнем в возрасте 33-43 лет

Заметки с меткой «притча»

Притча об унынии

despair

Много лет назад, Дьявол решил похвастаться и выставил на всеобщее обозрение все инструменты своего ремесла. Он аккуратно сложил их в стеклянной витрине и прикрепил к ним ярлыки, чтобы все знали, что это такое, и какова стоимость каждого из них.

Что это была за коллекция! Здесь были и блестящий Кинжал Зависти, и Молот Гнева, и Капкан Жадности. Любовно на полочках были разложены все орудия Страха, Гордыни и Ненависти. Все инструменты лежали на красивых подушечках и вызывали восхищение каждого посетителя Ада.

А на самой дальней полке лежал маленький, неказистый и довольно потрепанный на вид деревянный клинышек с ярлыком «Уныние». На удивление, его стоимость была выше, чем всех остальных инструментов, вместе взятых.

На вопрос, почему Дьявол так высоко ценит этот предмет, тот ответил:

— Это единственный инструмент в моем арсенале, на который я могу положиться, если все остальные окажутся бессильными. - И он с нежностью погладил деревянный клинышек. — Но если мне удается вбить его в голову человека, он открывает двери для всех остальных инструментов...

depressed


Когда вокруг всё рушится и тонет,
Ты горя водкой, друг, не заливай.
Ведь тот, кто жалуется, плачет, стонет,
Вдвойне страдает – ты не унывай !

Когда ты потерял свои богатства
И денег нет на чёрствый каравай,
Поддержка, милосердие и братство
Тебя не бросят – ты не унывай !

Когда тобой руководят невежды
И тянут в свой тебя фальшивый рай,
За тонкую соломинку надежды
Держись и будь собой – не унывай !

Когда ты предан всеми и покинут,
Печали душу ты не открывай.
Все беды рано или поздно сгинут,
Живи и верь в добро – не унывай !

Когда берёт тебя за горло старость,
Когда болезней в теле через край,
За каждый день, что жить тебе осталось,
Благодари судьбу – не унывай !

Перед лицом любого беспредела
Послушай вразумительный совет:
Когда до смерти жизнь уж надоела,
Не унывай – в конце тоннеля свет.




Автор плэйкаста:RimmaAR


7 квітня. Найгарніша

Надумав якось хлопець одружитися і прийшов до родини нареченої. Приніс він подарунки і солодощі. Брати нареченої питають жениха:
-Чому ти береш за себе нашу сестру?
І відповів їм жених казкою-притчею.
Давно-давно страшний, велетенський дракон захопив єдине джерело у краї. Люди залишилися без води. Жінки плакали, діти стогнали від спраги. Найсміливіші і найсильніші мужі збройно нападали на чудовисько, але воно змітало всіх ударами довгого хвоста. Дракон збудував біля джерела великий чудовий палац. Обгородив його частоколом і насаджував на палі голови убитих. Люди впали у розпуку. Хто ж переможе страшного дракона?

У ту пору ріс в одної бідної вдови син. Бачив він, яке неподобство чинив біля джерела дракон, і ненавидів його. І поклявся перед усім світом звільнити край від чудовиська.
Матір, родичі і товариші довго відраджували його:
-Ти тільки-но виріс. Молодий ще. Загинеш у розквіті сил. Пошкодуй себе!
Але юнак сів на коня і вирушив на бій з чудовиськом.
Дракон здалеку вчув його і заревів страшним голосом:
-Я хочу поборотися з тобою, чудовисько окаянне!-відповів юнак.
Дракон розгонисто загиготів:
-Божевільцю! Хіба ж не відомо тобі, що б'юся я не зброєю? Усім супротивникам своїм ставлю я лише одне питання. Якщо він не зможе правильно відповісти, то вбиваю його одним ударом свого величезного хвоста! Якщо ж ти відповіси правильно, то в ту ж мить я згину сам!
Дракон заревів щодуху і з вікна палацу виглянули дві жінки. Одна-неймовірно осяйна красуня, а інша-звичайна проста жінка.
-Яка з них гарніша?-запитав дракон.
Юнак глянув на обох жінок і відповів:
-Гарніша та, що до вподоби тобі більше!
-Правду мовиш!-прохрипів дракон і випустив дух.
Так край звільнився від чудовиська.
Закінчив жених казку і сказав:
-Мені ваша сестра до вподоби!
-Таки справді!-вигукнули брати нареченої.
І промовили вони слова молитви за молодих і благлсловили їхнє подружжя.

(с)

6 квітня. Дитяча любов

Вулицею йшла дівчинка і вела за руку дуже п'яну жінку, яка горбилась і лаяла когось. Її волосся було розкуйовджене, а одежа-дуже брудна. Люди навколо не приховували своєї огиди й відхилялися вбік, а хтось обурено сказав:
-Жахіття! Яка п'яниця!
Дівчинка зупинилася, повернулася заплаканим обличчям до перехожих, і, затремтівши, як у пропасниці, закричала з болем:
-Не п'яниця вона! Не п'яниця! Це моя мама!

Не поспішаймо "шити латку" ближньому, згадаймо, що його Господь любить так само, як нас.

(с)

5 квітня. Що ж можуть люди

Помер учений і його душа стала перед Богом. Каже учений до Бога:
-Ми, люди науки, дійшли висновку, що більше Тебе не потребуємо! Ми осягли всі таємниці і знаємо те, що знаєш Ти, вміємо клонувати людей, трансплантувати людські органи, створювати нові види рослин і тварин... Одне слово, ми можемо робити все, що раніше вважали чудеснимі приписували Твоїй мудрості і всемогутності.
Бог терпляче слухав, і коли вчений врешті змовк, запропонував йому:
-Перевіримо тоді, чи потребує людство мене чи ні? Влаштуймо невелике змагання з творіння.
Учений згодився і спитав:
-І що ж я маю створити?
Бог відповів:
-Першого чоловіка, Адама.
Учений сказав:
-Чудово!-і нахилився, щоб набрати пригорщу пороху.
На що Бог сказав:
-Не так хутко! Ти використовуй свій порох, мого не чіпай.

(с)

4 квітня. Робінзон

Єдиного пасажира, що вижив після корабельної аварії, викинуло на безлюдний острів.
З уламків корабля, що прибилися до берега, він так-сяк збудував собі схованку, заніс туди все, що викинуло море і могло стати йому в пригоді.
Він підніс хвалу й подяку Богові за свій порятунок.
Минуло багато днів, та поряд з островом не пропливало жодне судно. Щоранку він обходив острів, шукаючи їжі. Одного разу під час такої мандрівки спалахнула пожежа. Полум'я пожерло всі дерева навкруги. Його житло і всі речі згоріли дочиста. Тільки чорний дим підносився до неба.
Повернувшись і знайшовши згарище на місці житла, бідолашний заволав до неба:
-Як Ти міг мені таке учинити? За що?
Він зовсім занепав духом. Аж раптом почув незвичний шум і і побачив корабель, що наближався до острова.
-Як ви знайшли мене?
-Ми побачили вогнище, яке ти розклав.

Навіть у тому, що особливо важке і болісне, треба вбачати надію. Чорний дим на попелищі життя може бути сигналом, на який відгукнеться спасіння.

(с)

3 квітня. Принцеса

Жив собі один цар, який мав надзвичайно розумну і гарну дочку. Однак хворіла вона на невідому недугу. Щороку слабшали її руки і ноги, зір і слух. Чимало лікарів марно намагалися лікувати її. Якось у двір прийшов старець, про якого казали, що він знає таємницю життя.
Усі царедворці поспішили звернутися до нього з проханням допомогти недужій принцесі. Старець дав принцесі кошика з лози, закритого покривалом, і сказав: "Візьми й піклуйся про нього, це тебе вилікує"
Принцеса, сповнившись радістю, відкрила покривало, але те, що вона побачила, приголомшило її. У кошику лежало дитятко-ще нещасніше й стражденніше, ніж вона. Співчуття заполонило серце принцеси. Попри біль, взяла вона дитя на руки і почала колихати його.
Минуло багато місяців: принцеса дивилася тільки на дитятко. Вона годувала його, пестила, усміхалася до нього. Вона чувала ночами, ніжно бесідуючи з ним, хоча це завдавало їй ще більшого болю і страждань.
І за сім років сталося щось неймовірне. Якось уранці дитя усміхнулося і пішло. Принцеса взяла його на руки і почала танцювати, сміючись і приспівуючи. Їй було легко і добре, як ніколи. Непомітно, вона одужала сама.

Наші прикрощі і скорботи, що згинають нас додолу, можуть розвіятися з вітром, якщо ми, незважаючи на свій біль, візьмемося допомагати слабшому за себе.

(с)

2 квітня. Людина і скарб

Шукач скарбів прочитав у стародавній книзі, що в одному місці закопані в землі незліченні скарби і вирішив відшукати їх. Він давно розшукував цей скарб. Одного разу, копаючи землю, він помітив, що з неба на нього опускається золота лопата. Чоловік радісно схопив її, і, не тямлячись від щастя, поніс додому.
Про закопані скарби він вже не думав, вважаючи, що золотої лопати йому вистачить. І почув з неба голос.: "Цією лопатою мав ти викопати незліченні скарби! А ти, нещасний, поміняв ці скарби на золоту лопату. Тому буде відібрано її у тебе!"

старий чернець сказав так: "Молитва-велика цінність, але найцінніший Бог, до якого молитва веде душу"

(с)

1 квітня. Даремна нагорода

Купець повертався додому з далеких країн із дорогим крамом. Зненацька погода зіпсувалася: здійнявся ураган, почали ламатися дерева, курява заступила дорогу. Купець не мав де сховатися і, врешті, збився з дороги. Він відчайдушно кликав про допомогу, але ніхто не відгукувався. Зрозумівши, що наближається ніч, він почав молитися.
І диво сталося: буря стихла, а на дорозі купцеві трапився бідний селянин, що повертався з гостини додому. Бідняк допоміг зібрати вцілілий крам і запросив подорожнього до себе ночувати.
Вранці купець віддячив господареві, подарувавши йому найдорожчу річ з того, що було у нього з собою, і пообіцяв, що постійно відвідуватиме його, коли повертатиметься з далеких мандрів.
Місяць за місяцем дарував купець селянину красиві дрібниці, поки той не запитав його:
-Чому ти не привезеш мені мішок зерна? Я міг би засіяти поле і не голодувати взимку!
Купець здивовано подивився на свого рятівника і спитав:
-Чому ж ти не попросиш найпотрібнішого?

Між людьми часто з'являється непорозуміння, коли одна людина не замислюється про потреби ближнього, а ближній нічого не каже про свої потреби.

(с)

31 березня. Два монахи та їхні оливкові дерева

Один монах посадив оливкове дерево і заповзявся молитися: "Господи, пошли деревцю моєму дощу". І послав Господь на землю дощ. Дерево напилося вологи, а монах молився далі: "А тепер, Господи, прошу послати багато сонця-деревцю моєму потрібне тепло". І Господь посилав сонце. Монах далі молився: "Господи, пошли невеличкий морозець, щоб укріпити коріння та гілки". Господь послав мороз...і дерево загинуло. Монах дуже засмутився. Він пішов до іншого монаха, щоб розповісти свою історію і поділитися горем.
-У мене також є оливкове дерево,-відповів той.-І моє деревце чудово виросло. Але я молився інакше. Я сказав Богові, що Він-Творець цього деревця і краще знає, що йому потрібно. Я просто просив Бога піклуватися про нього. І Він це робить.

Ми часто просимо те, що, з нашого погляду, нам потрібно. Натомість треба просити Бога про те, що для нас корисно.
(с)

30 березня. Щаслива сім'я

Прийшов чоловік до мудреця питати пораду.
-Скажи, яка таємниця твоїх знань? Ти щасливий. До тебе йдуть люди, щоб дізнатися, як поліпшити своє життя. Я багато вчуся. Але незгоди сипляться на мене.
Мудрець лише усміхнувся і покликав свою дружину. Через кілька хвилин увійшла вродлива жінка. Її очі сяяли.
І тоді мудрець попросив:
-Кохана, сьогодні ми маємо гостя. Іди, заміси тісто на пиріг.
Жінка пішла на кухню.
Незабаром вона повернулася до кімнати і сказала чоловікові:
-Тісто готове, мій любий.
На що мудрець відповів:
-А тепер додай у тісто горіхи, сушені фрукти і мед.
Жінка запитала:
-Ті,що я лишала для пирога на річницю нашого весілля?
-Саме ті,-відповів мудрець.
І жінка згодилася, не промовивши ні слова.
Невдовзі вона принесла тацю з духмяним пирогом. Але мудрець не спішив пригощати гостя. Він сказав:
-Люба ,ти дуже старалася, але віднеси цей пиріг жебракам.
Жінка усміхнулася і вийшла з кімнати.
Вражений гість вигукнув:
-Шкода пирога!
На що мудрець відповів:
-Ти питав, як стати мудрим? Попроси свою жінку спекти пиріг.
Додому летів чоловік як на крилах. Але його там спіткало розчарування. Молода жінка балакала з приятельками. Та чоловік вирішив виконати пораду мудреця:
-Люба,-почав ласкаво він,-я хочу, щоб ти замісила тісто.
Жінка невдоволено буркнула:
-Не маю я часу. Вдома є що їсти.
Та чоловік не вгавав. Буркочучи, жінка провела подруг і пішла готувати.
Невдовзі вона повернулася і сказала:
-Тісто готове, але я вирішила приготувати печиво, а не пиріг.
За годину жінка принесла тацю з печивом.
І тоді, набравши у груди якомога більше повітря, чоловік випалив:
-Люба, я ціную твою працю, та чи не могла б ти віддати це печиво жебракам?
-Отакої!-вигукнула жінка.-Бач який співчутливий! Тільки б харчі переводити!
Щодня вона гризла його, згадуючи той випадок. Тоді він побіг у дім мудреця.
-Ти обдурив мене! Я виконав твою пораду. Але тепер стало тільки гірше.
Мудрець посадив гостя і сказав:
-Ти питав мене, як я досяг такої мудрлсти та успіху. Тепер ти бачиш, що моя улюблена жінка-джерело радости. Ти більше часу марнуєш на сварки з любою дружиною, ніж на навчання.
-То мені кинути жінку і знайти іншу?
Мудрець насупився.
-Це легкий спосіб. І хибний. Тобі і жінці треба навчитися любити і поважати одне одного. Іди й зроби свою жінку щасливою. А доти про книги і не думай.
-Я й так все роблю для неї,-не вгавав чоловік.
-А чи вона щаслива?-спитав мудрець.-Ви обрали одне одного, щоб навчитися любити. А ти замість того читаєш книги і зовсім занедбав свою дружину.
Засмучений і розчарований пішов чоловік додому. По дорозі трапився йому продавець з виноградом. Чоловікові сяйнула думка: такий виноград він носив своїй жінці, коли вони тільки-но познайомилися. А він вже й не пам'ятав, коли востаннє пригощав її. Однак втішити жінку він не зміг: вона спала. На її обличчі блищали сліди від сліз. Він вирішив не будити її, а тільки поставив на столик чашу з виноградом. Прокинувся він від ніжних поцілунків. Жінка обіймала його.
Тепер вони навчилися піклуватися одне про одного. Чоловік не брав у руки книг. Він пам'ятав, що треба відновити мир в оселі. Жінка також змінилася: стала доглядати себе, була ласкава й ніжна і не засиджувалася у приятельок.
Й от одного разу хтось постукав у двері. Коли господар відчинив, перед ним стояв молодик. Очі тужливі, плечі згорблені. Під пахвою він тримав книги.
-Допоможи мені, мудрий чоловіче,-попросив він.-Приятель порадив мені піти до тебе. Він сказав, що ти знаєш таємницю щастя. Я вивчаю праці великих мудреців. Життя моє не міняється. І жінка все сердитіша та сердитіша.
Вислухавши молодика, господар усміхнувся.
-Заходь, бажаний гостю. Жінка моя саме буде готувати вечерю.
(с)