хочу сюда!
 

Юлия

38 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 40-55 лет

Заметки с меткой «притча»

18 квітня. Притча про сприйняття дійсности

Жив собі в селі старий чоловік. Він був дуже бідний, але навіть королі заздрили йому, тому що в нього був пречудовий білий кінь. Йому пропонували за коня нечувані гроші, але чоловік відповідав:
-Цей кінь для мене не кінь, а товариш. Я можна продати товариша?
Чоловік бідував, але не згоджувався продати коня. Одного ранку він не знайшов коня у ствйлі. Зібралося все село, і всі почали осуджувати старого:
-Ти-дурний старий,-говорили йому.-Ми знали, що коли-небудь коня вкрадуть. Ліпше би ти його продав. Який неталан!
Старий сказав:
-Я не знаю всієї історії. Я не знаю,чи пішов він, чи його украли. Існує факт, а все решта-судження. Ще невідомо, чи це неталан, чи благословення, і хтозна, що станеться потім.
Люди засміялися. Вони завжди знали, що він трошки схиблений.
Через п'ятнадцять днів кінь несподівано повернувся і навіть привів з собою чотирьох лошат.
Люди знову зібралися і сказали:
-Правду казав ти, старий, не лихо це насправді, а благо.
І знову старий сказав:
-Не знаю я ще всього. Тільки те, що коня не було, а потім він повернувся. Хтозна, благословення це чи ні? Ви прочитали одне слово у реченні-як ви можете судити про всю книгу?
Але люди все одно вирішили, що він не має рації, бо ж коней побільшало!
У старого був єдиний син. Він почав об'їжджати лошат і за тиждень упав і зламав ногу.
Люди сказали:
-Ото невезіння! Твій єдиний син не може ходити, а він же єдина твоя підмога! Ліпше б ти продав коня, мав би хоч гроші.
І котрий вже раз старий відповів їм:
-Ви, одержимі судженням, не заходьте так далеко. Я тільки знаю, що син упав і зламав ногу. Ніхто не знає, чи горе це, чи благословення.
Так сталося, що за кілька днів спалахнула війна, і молодих хлопців забрали до війська. Зостався лише скалічений син старого. Всі мешканці плакали, тому що битву було програно і майже вся молодь погинула.
Люди прийшли до старого і сказали:
-Ти мав рацію, це виявилося благом. Може твій син і скалічився, але він з тобою, а наші пропали назавжди.
І знову старий сказав:
-Ви знову судите. Я не знаю всієї історії, і ніхто не знає...

Насправді наша мандрівка не закінчується ніколи. Коли одні двері зачиняються, відчиняються інші. Ви досягаєте вершини, але з'являється інша, ще вища. Життя-безконечна подорож!

(с)

17 квітня. Секрет жонглювання

До відомого жонглера прийшов чоловік:
-Я хочу навчитися жонглювати, як ви,-сказав він.
Жонглер дав йому три кульки:
-Основа нашої майстерности-каскад, підкидання трьох кульок. Приходьте, коли опануєте цей трюк.
Чоловік тренувався багато днів без успіху-кульки падали.
Розчарований, він повернувся до майстра:
-Не виходить у мене нічого. Чому?
-Секрет не в тому, щоб уміло ловити кульки, секрет в тому, щоб правильно їх підкидати,-відповів жонглер.-Думати треба, як кидати, а не як ловити. Навчіться правильно помаху рукою під час підкидання-і все вийде. А вміння ловити прийде само.

Коли ми беремося за якусь справу, найперша природна спонука-вибрати оптимальний шлях. Щоб вирішити звичайні завдання, такого "тактичного" мислення цілком вистачає. Але подеколи буває так, що тільки правильно вибрана стратегія дає добрий результат. Успіх на довгій дистанції формується набагато раніше, ніж ми собі уявляємо.

(с)

16 квітня. Добра вчительська порада

Одного разу до старого вчителя бойових мистецтв прийшов учень і сказав:
-Учителю, я-чемпіон країни з боксу і фрацузької боротьби. Чого ви ще можете навчити мене?
Старий майстер помовчав хвилину, усміхнувся і сказав:
-Уяви собі, що, гуляючи містом, ти випадково забредеш на вулицю, де на тебе чекають кілька здорованів, що мріють пограбувати тебе і поламати тобі ребра. Так от, я навчу тебе не гуляти такими вулицями.

Не будь надто самовпевнений і не спокушай Бога.

(с)

15 квітня. Найголовніше

Жив собі цар, і все життя не давали йому спокою три питання: яка найголовніша пора?хто найголовніша людина?і яка найголовніша справа?
Думав цар: "Якщо знатиму відповіді на ці питання, весь світ підкорю, здійсню все, що забажаю, і стане народ поважати мене, як великого мудреця"
Без ліку людей приходило перед царя, цілий сонм вчених мужів, але на ці питання так ніхто й не відповів. Дійшли одного разу до царя чутки, що живе далеко пустельник один і що славиться він мудрістю. Велів цар осідлати йому коня і поїхав сам розшукувати пустельника. Їде він лісовими хащами й бачить: стоїть хижка, а біля неї хирлявий старий землю сапує. Мало з ніг від втоми не падає, але мотики не випускає. Зіскочив цар на землю, підійшов, поклонився старцеві.
-Приїхав я до тебе, щоб дістати відповідь на три свої запитання. Яка найголовніша пора? Хто найголовніша людина? Яка найголоаніша справа?
Вислухав його пустельник, але нічого не відповівши,продовжував обробляти землю.
-Ти, мабуть, втомився, дозволь допомогти тобі,-запропонував цар.
Удяв він у пустельника мотику і взявся до роботи. Потім знову своїх три питання повторив. І цього разу не відповів пустельник, сказав лише мотику повернути. Але цар слухати його не хоче, мотики не віддає, сам вирішив справу закінчити.
Раптом бачить цар: іде назустріч чоловік, все лице поранене, залите кров'ю. Зупинив його володар,потішив добрим словом, пішов до струмка, приніс води, омив рани, перев'язав. Попросив поранений пити-цар його напоїв. Потім повів до хижки, поклав спати. Та й сам почав готуватися до сну-уже повечоріло. Зрання знов до пустельника пішов. Дивиться-а той зерно садить у грунт, що вчора спушений був.
-Мудрий пустельнику,-почав благати цар,-невже ж не відповіси на моє запитання?
-Вистачить з тебе,-мовив той,-ти вже сам на них відповів.
-Не чув я жодних відповідей,-здивувався цар.
-Ти, побачивши мою старість і неміч, змилосердився наді мною і взявся допомагати. Якби не залишився тут, то вбили би тебе розбійники на дорозі, ті, що подорожньому скалічили лице.
Цар з подиву слова вимовити не може, а пустельник далі мову провадить:
-Найважніша пора-коли ти допомагав мені. Найголовніша в ту пору людина-я, а твоя допомога-найважливіша справа. Прийшов поранений-і найголовнішим стпв він, а найголовнішою справою стала допомога йому.
Мало-помалу зрозумів цар смисл слів пустельника.
-Пам'ятай, отже,-мовив пустельник на прощання,-найголовніша пора-сьгодні, найголовніша людина-яка поряд в ту пору. А найголовніша справа-чинити добро тому, хто поряд в ту пору. А найголовніша справа-чинити добро тому, хто поряд, тому що саме для цього ми народжуємося.
Сів цар на коня і поїхав додому. Довіку пам'ятав він напечення пустельника, і слава про великодушність та справедливість того царя рознеслася по всьому світі.

(с)

14 квітня. Як знайти вірних друзів

Вистромивши голову з гнізда, орленя побачило силу-силенну птахів, що літали внизу серед скель.
-Мамо, що це за птахи?-спитав він.
-Наші друзі,-відповіла орлиця синові.-Орел живе самотньо-така його доля,-але й він подеколи потребує товариства. Який же він тоді цар птахів? Усі, кого ти бачиш внизу,-наші вірні друзі.
Вдовольнившись поясненням матері, орленя далі стежило за польотом птахів, віднині вважаючи їх вірними друзями. Раптом воно закричало:
-Ой-ой, вони украли у нас поживу!
-Заспокойся, синку! Нічого вони в нас не крали. Я сама пригостила їх. Запам'ятай раз і назавжди, що я скажу тобі тепер! Хай який буде голодний орел, він завжди мусить ділитися частиною здобичі з птахами, що живуть поблизу. На такій висоті вони не можуть прогодувати себе, і їм треба допомагати. Кожен, хто бажає знайти слбі вірних друзів, мусить бути добрим і терплячим, виявляючи повагу до чужих потреб. Шани й поваги досягають не силою, а великодушністю і готовністю поділитися з нужденними останнім шматком.

(с)

13 квітня. Хмара і дюна

Одна молода хмара народилася над Середземним морем. Не встигла й вирости, як вітер погнав її разом з усіма родичами геть, у далеку Африку. Щойно вони прибули на континент, клімат змінився. Угорі палило сонце, а внизу переливалися золотом розпечені піски Сахари. Вітер вирішив погнати хмари далі, у джунглі, тому що в пустелі дощі не падають. Але допитлива молода хмарка відстала від гурту, щоб оглянути велику пустелю.
Після довгої прогулянки хмара помітила, що одна з дюн усміхається їй. Золотокудра красуня відразу припала хмарі до серця. Хмара замислила і широко усміхнулася:
-Якщо хочеш, я покроплю тебе дощем! Ти не повіриш, але я встигла полюбити тебе і мені хотілося б залишитися тут назавжди!
-Коли я вперше побачила тебе на небі, то також полюбила тебе!-зізналася дюна.-Але якщо перетвориш своє біляве волосся на дощ, то помреш...
-Любов ніколи не вмирає,-мовила хмара.
І почала окропляти дюну краплями дощу. І так тривало доти, поки над дюною не з'явилася ніжна веселка.
Наступного дня маленька дюна вкрилася квітами. І коли інші хмари пропливали над пустелею і бачили позеленілу дюну, вони думали, що то починається ліс і випадали дощем.
Через двадцять років маленька дюна перетворилася на прекрасний оазис, який під покровом дерев дарував відпочинок і затінок мандрівникам пустелі.
І це тільки тому, що одного раду хмара не злякалася віддати своє життя за любов.

(с)

12 квітня. Три найстрашніші людські вади

Одного разу, повернувшись з прогулянки, мудрець застав своїх учнів за бурхливими дебатами. Він запитав:
-Про що ви сперечаєтеся?
Учні відповіли:
-Учителю, ми прагнемо визначити, які три людські вади найстрашніші.
-І якого ж висновку ви дійшли?
-Ми вирішили, що три найстрашніші людські вади-це сліпота, глухота і німота,-відповів один з учнів.
-Ви сказали лише половину того, що мали сказати,-відповів мудрець.
-Половину?-здивувалися учні.-Але ж ми назвали всітри вади.
-Так, але ви забули згадати про те, що нема страшніших вад, ніж сліпота до чужого горя, глухота до благань серця і німа байдужість, що мириться з ними.

(с)

11 квітня. Професор і човняр

Якось один з найвідоміших в світі професорів, номінант на Нобелівську премію, вийшов на берег озера і попросив човняра покатати його на човні. Той згодився. Коли вони відплили далеко від берега, професор почав розпитувати човняра:
-Ти знаєш історію?
-Ні.
-Тоді можеш вважати, що втратив чверть свого життя. Ти знаєш астрономію?
-Ні.
-Тоді ти втратив дві чверті свого життя. Ти знаєш філософію?
-Ні.
-Тоді ти втратив три чверті свого життя.
Зненацька здійнялася люта буря. Човен, що плив посеред озера, почало гойдати, як горіхову шкаралупу. Намагаючись перекрисати свист вітру, човняр запитав професора:
-Ви вмієте плавати?
-Ні,-відповів професор.
-Тоді ви втратили все своє життя.

(с)

10 квітня. Чи всі чоловіки однакові?

Якось сказала внучка до бабусі:
-Усі чоловіки однакові! Бабусю, йому досить сказати мені перший раз "привіт", а я вже знаю, як він себе поводитиме, які байки розказуватиме, як усміхатиметься, сваритиметься і йтиме.
-Ти не маєш рації, онучко. Просто тобі подобаються подібні чоловіки. Тобі подобаються скромні домосіди? То чому ти нарікаєш, що знову трапився зануда, який і носа вистромити з дому не хоче?
Якщо ти вибираєш чоловіка-"душу товариства", то не дивуйся, що доведеться ділити його з друзями.
Якщо любиш романтиків, то готуйся не лише до свічок, віршів та шампанського, а й до тимчасових зникнень та депресій, які він пояснюватиме "творчою кризою"
Якщо вибираєш чоловіка, з яким будеш, як за кам'яною стіною, то не дивуйся, що не зможеш знайти в цих стінах двері на волю.

(с)

9 квітня. Волоцюга і перукар

Прийшов один чоловік в перукарню. Під час стриження і гоління заговорив він з перукарем про Бога. В якийсь момент перукар твердо сказав:
-Хай що би мені не говорили, а я не вірю, що Бог є.
-Чому?- запитав клієнт.
-Досить вийти на вулицю, аби переконатись, що Бога немає. От скажіть, якщо Бог існує, то звідки стільки хворих дітей? Звідки безпритульні діти? Якби він існував насправді, то не було б страждання й болю. Важко уявити собі люблячого Бога, який би все це допускав.
Клієнт замислився. Коли перукар закінчив роботу, клієнт щедро заплатив. Виходячи з перукарні, він побачив на вулиці зарослого і неголеного чоловіка. Тоді чоловік повернувся до перукарні, запросив перукаря до вікна і, показавши пальцем на волоцюгу, сказав:
-Перукарів не існує!
Ввічливо підніс капелюха і пішов.

(с)