хочу сюда!
 

Юлия

31 год, скорпион, познакомится с парнем в возрасте 30-40 лет

Заметки с меткой «притча»

Будь сильнішою за каву!


Прийшла дочка до батька і каже:
– Батьку, я втомилася, у мене таке важке життя, я не бачу в ньому ніякого сенсу! У мене постійно труднощі і проблеми … Я весь час пливу проти течії .. У мене просто немає більше сил !!! … Що мені робити ???

Батько замість відповіді поставив на вогонь три однакові каструлі з водою, в одну кинув моркву, в іншу поклав яйце, а в третю насипав каву.

Через деякий час він вийняв з води моркву і яйце, і налив в чашку кави з третьої каструлі.
– Що змінилося? – Запитав він дівчину.

– Яйце і морква зварилися, а зерна кави розчинилися у воді. – Відповіла вона.

– Ні, дочко моя, це лише поверхневий погляд на речі.

Подивися – тверда морква, побувавши в окропі, стала м’якою. Крихке і рідке яйце стало твердим. Зовні вони не змінилися, вони лише змінили свою структуру під впливом однакових несприятливих обставин – окропу.

Теж саме відбувається і з людьми – сильні зовні можуть розклеїтися і стати слабкими, тоді як крихкі і ніжні лише затвердіють і зміцніють.

– А кава? – Запитала дочка.

– О! Це найцікавіше! Кава повністю розчинилась в новому ворожому середовищі і змінила її – перетворивши окріп в чудовий ароматний напій.

Є особливі люди, які не змінюються під тиском обставин – вони самі змінюють обставини і перетворюють їх на щось нове і прекрасне, отримуючи користь і знання з будь-якої, навіть найбільш несприятливої ситуації.

Я хочу, щоб ти припинила вести себе як “морквина”, згадала про те, що ти людина, щастя якої – в її власних руках!

Будь як кава. Будь сильнішою за каву!
Міняй обставини, а не себе саму !!

Джерело

Немытое стекло. ( притча)

                
                


                       Получив квартиру в новом доме,
                       И однажды выстирав бельё,
                       Следуя житейской аксиоме,
                       Жена мненье выдала своё:
                    " Глянь в окно, соседку нам неряху,
                       Бог послал, а может наказал,
                       И я голову ложу на плаху,
                       От такой супруг коль не сбежал.
                       Простынь постирала бы, как надо,-
                       Ах, какая серая она!
                       Неужели есть тому преграда?
                       Может лени женщина полна?"
                       Не ответил муж жене на это,
                       Вытер только тряпочкой стекло,
                       Сразу словно всё в палитре света,
                       Красками живыми расцвело,
                       Простынь оказалась белоснежной,
                       Словно на Казбеке первый снег,
                       Неба синь таинственно- безбрежной,
                       Словно на Земле начав разбег...
                       Часто мы другого обвиняя,
                       Смотрим сквозь немытое стекло,
                       Может быть нарочно забывая,
                       Время вытирать его пришло!
                       

Навіщо Смерті коса? (Повчальна притча)

Притча відкриє очі на те, що для нас смерть, і чому дорога в Рай заростає травою

- Ви - коваль?

Голос за спиною пролунав так несподівано, що Василь аж здригнувся. До того ж він не чув, щоб двері в майстерню відкривалася і хтось заходив усередину.

- А стукати не пробували? - грубо відповів він, злегка розсердившись і на себе, і на моторного клієнта.

- Стукати? Хм... Не пробувала, - відповів голос.

Василь схопив зі столу дрантя і, витираючи натруджені руки, повільно обернувся, прокручуючи в голові відповідь, яку він зараз збирався видати в обличчя цього незнайомця. Але слова так і залишилися десь в його голові, тому що перед ним стояв вельми незвичайний клієнт.

- Ви не могли б виправити мені косу? - жіночим, але злегка хриплуватим голосом запитала гостя.

- Все, так? Кінець? - Відкинувши ганчірку кудись в кут, зітхнув коваль.

- Ще не все, але набагато гірше, ніж раніше, - відповіла Смерть.

- Логічно, - погодився Василь, - не посперечаєшся. Що мені тепер потрібно робити?

- Виправити косу, - терпляче повторила Смерть.

- А потім?

- А потім наточити, якщо це можливо.

Василь кинув погляд на косу. І дійсно, на лезі були помітні кілька вищербин, та й саме лезо вже пішло хвилею.

- Це зрозуміло, - кивнув він, - а мені-то що робити? Молитися або речі збирати? Я просто в перший раз, так би мовити...

- А-а-а... Ви про це, - плечі Смерті затряслися в беззвучному сміхові, - ні, я не за вами. Мені просто косу потрібно підправити. Зможете?

- Так я не помер? - Непомітно обмацуючи себе, запитав коваль.

- Вам видніше. Як ви себе почуваєте?

- Та ніби нормально.

- Нема нудоти, запаморочення, болю?

- Н-н-ні, - прислухаючись до своїх внутрішніх відчуттів, невпевнено сказав коваль.

- У такому разі, Вам нема про що турбуватися, - відповіла Смерть і простягнула йому косу.

Взявши її в моментально задерев'янілі руки, Василь почав оглядати її з різних сторін. Справ там було на півгодини, але усвідомлення того, хто буде сидіти за спиною і чекати закінчення роботи, автоматично продовжує термін, як мінімум, на кілька годин.

Переступаючи ватяними ногами, коваль підійшов до ковадла і взяв в руки молоток.

- Ви це... Сідайте. Чи не будете ж Ви стояти?! - Вклавши в свій голос все своє гостинність і доброзичливість, запропонував Василь.

Смерть кивнула і сіла на лавку, спершись спиною на стіну.

***

Робота закінчувалась. Випрямивши лезо, наскільки це було можливо, коваль, взявши в руку чавило, подивився на свою гостю.

- Ви мене вибачте за відвертість, але я просто не можу повірити в те, що тримаю в руках предмет, за допомогою якого було угроблено стільки життів! Жодна зброя в світі не зможе зрівнятися з ним. Це воістину неймовірно.

Смерть, яка сиділа на лавці в невимушеній позі, і розглядала інтер'єр майстерні, якось помітно напружилася. Темний овал капюшона повільно повернувся в сторону коваля.

- Що Ви сказали? - Тихо промовила вона.

- Я сказав, що мені не віриться в те, що тримаю в руках зброю, яка...

- Зброя? Ви сказали зброю?

- Може я не так висловився, просто...

Василь не встиг договорити. Смерть, блискавичним рухом схопившись з місця, через мить опинилася прямо перед обличчям коваля. Краї капюшона злегка тремтіли.

- Як ти думаєш, скільки людей я вбила? - Прошипіла вона крізь зуби.

- Я... Я не знаю, - опустивши очі в підлогу, видавив із себе Василь.

- Відповідай! - Смерть схопила його за підборіддя і підняла голову вгору, - скільки?

- Н-не знаю...

- Скільки? - Викрикнула вона прямо в обличчя коваля.

- Та звідки я знаю скільки їх було? - Намагаючись відвести погляд, не своїм голосом пискнув коваль.

Смерть відпустила підборіддя і на кілька секунд замовкла. Потім, згорбившись, вона повернулася до лавки і, важко зітхнувши, сіла.

- Значить ти не знаєш, скільки їх було? - Тихо промовила вона і, не дочекавшись відповіді, продовжила, - а що, якщо я скажу тобі, що я ніколи, чуєш? Ніколи не вбила жодної людини! Що ти на це скажеш?

- Але... А як же?...

- Я ніколи не вбивала людей. Навіщо мені це, якщо ви самі прекрасно справляєтеся з цією місією? Ви самі вбиваєте один одного. Ви! Ви можете вбити заради папірців, заради вашої злості і ненависті, ви навіть можете вбити просто так, заради розваги. А коли вам стає цього мало, ви влаштовуєте війни і вбиваєте один одного сотнями і тисячами. Вам просто це подобається. Ви залежні від чужої крові. І знаєш, що найнеприємніше у всьому цьому? Ви не можете собі в цьому зізнатися! Вам простіше звинуватити у всьому мене, - вона ненадовго замовкла, - ти знаєш, якою я була раніше? Я була красивою дівчиною, я зустрічала душі людей з квітами і проводжала їх до того місця, де їм судилося бути. Я посміхалася їм і допомагала забути про те, що з ними сталося. Це було дуже давно... Подивися, що зі мною стало!

Останні слова вона викрикнула і, схопившись з лави, скинула з голови капюшон.

Перед очима Василя постало, помережане зморшками, обличчя глибокої старості. Рідке сиве волосся висіло поплутаними пасмами, куточки потрісканих губ були неприродно опущені вниз, оголюючи нижні зуби, кривими осколками визираючими з-під губи. Але найстрашнішими були очі. Абсолютно вицвілі, нічого не виражаючі очі, втупилися на коваля.

- Подивися в кого я перетворилася! А знаєш чому? - Вона зробила крок в сторону Василя.

- Ні, - зіщулившись під її пильним поглядом, хитнув він головою.

- Звичайно не знаєш, - посміхнулася вона, - це ви зробили мене такою! Я бачила як мати вбиває своїх дітей, я бачила як брат вбиває брата, я бачила як людина за один день може вбити сто, двісті, триста інших осіб! Я ридала, дивлячись на це, я вила від нерозуміння, від неможливості того, що відбувається, я кричала від жаху...

Очі Смерті заблищали.

- Я поміняла своє прекрасне плаття на цей чорний одяг, щоб на ньому не було видно крові людей, яких я проводжала. Я одягла капюшон, щоб люди не бачили моїх сліз. Я більше не дарую їм квіти. Ви перетворили мене в монстра. А потім звинуватили мене у всіх гріхах. Звичайно, це ж так просто... - вона дивилася на коваля уважним поглядом, - я проводжаю вас, я показую дорогу, я не вбиваю людей... Віддай мені мою косу, дурень!

Вирвавши з рук коваля своє знаряддя, Смерть повернулася і попрямувала до виходу з майстерні.

- Можна одне питання? - Почулося ззаду.

- Ти хочеш запитати, навіщо мені тоді потрібна коса? - Зупинившись біля відчинених дверей, але не обертаючись, запитала вона.

- Так.

- Дорога в Рай... Вона вже давно заросла травою.

З Інтернету

Хотите жену-умницу?.. или Mestor, а может, всё дело в этом?..

- Моя жена такая неопрятная и неаккуратная! Я ей все время об этом говорю, но с каждым годом все становится только хуже и хуже.
- А моя такая умница и замечательная хозяйка! И с каждым годом становится все лучше и лучше! Я ей тоже постоянно об этом говорю.
     (Притча)

Хорошо или плохо? А это - как посмотреть!..

   

     Крупная обувная фирма решила начать экспорт своей продукции в Индию. Чтобы изучить рынок руководство фирмы отправило двух самых лучших экспертов в эту страну. Вскоре один из экспертов вернулся со словами: 
- Здесь никто не носит обувь. Не тратьте зря время на освоение этого рынка! 

Второй эксперт все еще находился в Индии и не знал о выводах коллеги. Через некоторое время в компанию пришел факс от него: 

- Господа, количество предполагаемого экспорта можно увеличить в три раза. Здесь еще никто не носит обуви! 
Одна и та же ситуация для кого-то может стать непреодолимой преградой, а для кого-то прекрасной возможностью. Разные люди оценивают одно и то же по-разному.     
(Притча)

Не до смерти, а до победы (про петухов и не только про них)…

 

     Продавец бойцовых петухов расхваливал на рынке свой товар, уверяя, что его петухи бьются до смерти.

- Продай мне лучше таких, - обратился к нему покупатель, - которые бьются до победы!       (Притча)

Как жену выбирать…

     В одной деревне мужики спросили деда:
- Скажи, вот ты с женой живешь полста лет и не ругаетесь. Как это получается?
- Вы знаете, что молодые вечерами ходят на посиделки, а потом провожают парни под ручку девушек, по центральной улице гуляют. Один вечер проводил - ничего, два - повод… а три, - считай, жених. Вот и я пошел провожать одну, иду, что-то говорю, а она вдруг стала вытаскивать потихоньку свою руку из моей. Я не понял, оказывается, я шел прямо в лужу на дороге и сворачивать не стал. Она лужу обежала и опять меня под руку. На следующий вечер с другой девушкой я пошёл по прежнему маршруту. Та же картина - обегала лужи. На следующий вечер пошел с третьей. И опять посередине дороги по лужам. Подхожу - она за меня крепко держится, слушает меня и… пошла по луже со мной. Вот с тех пор и ходим рядышком и не ругаемся.
      (Притча)  

Самая короткая и самая мудрая притча ...


Мужчина спросил у мудреца:

 - Кaкая женщина самая красивая?

Тот подумaл и ответил:

- Любимая.                 (Притча)

Хан Ахмед и живописцы.

 Понравился мне стих, кто автор не знаю, но актуальный:
------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Увы, все как в старой басне
Был однорук и одноглаз
Великий хан Ахмед.
Трём живописцам как-то раз
Он заказал портрет. 
«Иметь портрет угодно мне, —
Всем трём он заявил, —
Где б я в бою и на коне
Написан вами был!»
Трубят рога. На грозный суд
Того, кто всех сильней,
Два первых автора несут
Работу многих дней.
Перед портретом хан встаёт,
Разгневан, возмущён;
Нет! Он себя не узнаёт!
Нет! На коне не он!
«Я одноглаз и однорук,
А этот хан сидит —
Двумя руками держит лук.
Во все глаза глядит!
Ты исказить меня посмел,
И ты мне дашь ответ!»
«Казнить угодника», — велел
Сердитый хан Ахмед…
Своим вторым портретом хан
Не меньше оскорблён.
«Я узнаю коварный план! —
Затрясся в гневе он. —
На радость всем врагам вокруг
Ты подчеркнул, смутьян,
Что одноглаз и однорук
Твой повелитель хан!…»
Так портретист-натуралист
Погиб во цвете лет…
Его собрат, дрожа как лист,
Ещё несёт портрет.
Поскольку хан изображён
Верхом и не анфас,
Неясно, однорук ли он
И есть ли правый глаз.
Видна здоровая рука,
Что крепко держит щит,
И левый глаз, что цел пока,
Как у орла, глядит!…
Художник этот стал богат,
Ходил в больших чинах
И умер, люди говорят,
При многих орденах.
Я среди авторов не раз
Встречал таких ребят —
Они не пишут жизнь анфас,
Всё в профиль норовят! (с)

Притча о тяжелом кресте и хитром человеке

.
Однажды по дороге шла толпа людей. Каждый нес на плече свой крест. Одному человеку казалось, что его крест очень тяжелый. Он был очень хитрым. Приотстав от всех, он зашел в лес и отпилил часть креста. Довольный, что обхитрил всех, он их догнал и пошел дальше. Вдруг на пути появилась пропасть. Все положили свои кресты и перешли. Хитрый же человек остался на этой стороне, так как его крест оказался коротким.