Одна молода хмара народилася над Середземним морем. Не встигла й вирости, як вітер погнав її разом з усіма родичами геть, у далеку Африку. Щойно вони прибули на континент, клімат змінився. Угорі палило сонце, а внизу переливалися золотом розпечені піски Сахари. Вітер вирішив погнати хмари далі, у джунглі, тому що в пустелі дощі не падають. Але допитлива молода хмарка відстала від гурту, щоб оглянути велику пустелю.
Після довгої прогулянки хмара помітила, що одна з дюн усміхається їй. Золотокудра красуня відразу припала хмарі до серця. Хмара замислила і широко усміхнулася:
-Якщо хочеш, я покроплю тебе дощем! Ти не повіриш, але я встигла полюбити тебе і мені хотілося б залишитися тут назавжди!
-Коли я вперше побачила тебе на небі, то також полюбила тебе!-зізналася дюна.-Але якщо перетвориш своє біляве волосся на дощ, то помреш...
-Любов ніколи не вмирає,-мовила хмара.
І почала окропляти дюну краплями дощу. І так тривало доти, поки над дюною не з'явилася ніжна веселка.
Наступного дня маленька дюна вкрилася квітами. І коли інші хмари пропливали над пустелею і бачили позеленілу дюну, вони думали, що то починається ліс і випадали дощем.
Через двадцять років маленька дюна перетворилася на прекрасний оазис, який під покровом дерев дарував відпочинок і затінок мандрівникам пустелі.
І це тільки тому, що одного раду хмара не злякалася віддати своє життя за любов.

(с)

Одного разу, повернувшись з прогулянки, мудрець застав своїх учнів за бурхливими дебатами. Він запитав:
-Про що ви сперечаєтеся?
Учні відповіли:
-Учителю, ми прагнемо визначити, які три людські вади найстрашніші.
-І якого ж висновку ви дійшли?
-Ми вирішили, що три найстрашніші людські вади-це сліпота, глухота і німота,-відповів один з учнів.
-Ви сказали лише половину того, що мали сказати,-відповів мудрець.
-Половину?-здивувалися учні.-Але ж ми назвали всітри вади.
-Так, але ви забули згадати про те, що нема страшніших вад, ніж сліпота до чужого горя, глухота до благань серця і німа байдужість, що мириться з ними.

(с)

Якось один з найвідоміших в світі професорів, номінант на Нобелівську премію, вийшов на берег озера і попросив човняра покатати його на човні. Той згодився. Коли вони відплили далеко від берега, професор почав розпитувати човняра:
-Ти знаєш історію?
-Ні.
-Тоді можеш вважати, що втратив чверть свого життя. Ти знаєш астрономію?
-Ні.
-Тоді ти втратив дві чверті свого життя. Ти знаєш філософію?
-Ні.
-Тоді ти втратив три чверті свого життя.
Зненацька здійнялася люта буря. Човен, що плив посеред озера, почало гойдати, як горіхову шкаралупу. Намагаючись перекрисати свист вітру, човняр запитав професора:
-Ви вмієте плавати?
-Ні,-відповів професор.
-Тоді ви втратили все своє життя.

(с)

Якось сказала внучка до бабусі:
-Усі чоловіки однакові! Бабусю, йому досить сказати мені перший раз "привіт", а я вже знаю, як він себе поводитиме, які байки розказуватиме, як усміхатиметься, сваритиметься і йтиме.
-Ти не маєш рації, онучко. Просто тобі подобаються подібні чоловіки. Тобі подобаються скромні домосіди? То чому ти нарікаєш, що знову трапився зануда, який і носа вистромити з дому не хоче?
Якщо ти вибираєш чоловіка-"душу товариства", то не дивуйся, що доведеться ділити його з друзями.
Якщо любиш романтиків, то готуйся не лише до свічок, віршів та шампанського, а й до тимчасових зникнень та депресій, які він пояснюватиме "творчою кризою"
Якщо вибираєш чоловіка, з яким будеш, як за кам'яною стіною, то не дивуйся, що не зможеш знайти в цих стінах двері на волю.

(с)

Прийшов один чоловік в перукарню. Під час стриження і гоління заговорив він з перукарем про Бога. В якийсь момент перукар твердо сказав:
-Хай що би мені не говорили, а я не вірю, що Бог є.
-Чому?- запитав клієнт.
-Досить вийти на вулицю, аби переконатись, що Бога немає. От скажіть, якщо Бог існує, то звідки стільки хворих дітей? Звідки безпритульні діти? Якби він існував насправді, то не було б страждання й болю. Важко уявити собі люблячого Бога, який би все це допускав.
Клієнт замислився. Коли перукар закінчив роботу, клієнт щедро заплатив. Виходячи з перукарні, він побачив на вулиці зарослого і неголеного чоловіка. Тоді чоловік повернувся до перукарні, запросив перукаря до вікна і, показавши пальцем на волоцюгу, сказав:
-Перукарів не існує!
Ввічливо підніс капелюха і пішов.

(с)

Якось ішов старець до себе в пустелю з молодим учнем. Дорога вела догори. Юнак випередив свого навчителя і нежданно-негадано зустрів на звороті язичницького жерця.
-Відступи, слуго диявола!-гукнув до нього надміру запальний юнак.
Жрець розсердився і щосили вдарив кривдника палицею. Юнак упав без пам'яті. За другим зворотом жрець зустрів і самого старця, який, не чекаючи на привітання, сказав сам:
-Боже помагай, любий мій брате! Дай тобі Боже доброї дороги!
Жерця розчулило і вразило таке привітання: він знав, що старець був християнином.
-Та я ж язичник!-промовив він до угодника.-А ти звеш мене братом? І до того ж щойно приголомшив палицею твого учня. То невже і тепер побажаєш мені доброї дорги?
-А тепер і поготів, бо йдеш ти лихим шляхом, шляхом злоби й помсти. А зву тебе братом, тому що в нас усіх один Творець-Господь, і всі ми поміж собою брати.

Люди у світі поступають грубо. Вони не знають іншої сили, сили добра й любови, сили лагідної ласки і турботи про ближнього. Їм треба показати цю силу, і Спаситель посилає з таким завданням своїх учнів: "Оце я посилаю вас, немов овець серед вовків" (Мт.10, 16)

(с)

Надумав якось хлопець одружитися і прийшов до родини нареченої. Приніс він подарунки і солодощі. Брати нареченої питають жениха:
-Чому ти береш за себе нашу сестру?
І відповів їм жених казкою-притчею.
Давно-давно страшний, велетенський дракон захопив єдине джерело у краї. Люди залишилися без води. Жінки плакали, діти стогнали від спраги. Найсміливіші і найсильніші мужі збройно нападали на чудовисько, але воно змітало всіх ударами довгого хвоста. Дракон збудував біля джерела великий чудовий палац. Обгородив його частоколом і насаджував на палі голови убитих. Люди впали у розпуку. Хто ж переможе страшного дракона?

У ту пору ріс в одної бідної вдови син. Бачив він, яке неподобство чинив біля джерела дракон, і ненавидів його. І поклявся перед усім світом звільнити край від чудовиська.
Матір, родичі і товариші довго відраджували його:
-Ти тільки-но виріс. Молодий ще. Загинеш у розквіті сил. Пошкодуй себе!
Але юнак сів на коня і вирушив на бій з чудовиськом.
Дракон здалеку вчув його і заревів страшним голосом:
-Я хочу поборотися з тобою, чудовисько окаянне!-відповів юнак.
Дракон розгонисто загиготів:
-Божевільцю! Хіба ж не відомо тобі, що б'юся я не зброєю? Усім супротивникам своїм ставлю я лише одне питання. Якщо він не зможе правильно відповісти, то вбиваю його одним ударом свого величезного хвоста! Якщо ж ти відповіси правильно, то в ту ж мить я згину сам!
Дракон заревів щодуху і з вікна палацу виглянули дві жінки. Одна-неймовірно осяйна красуня, а інша-звичайна проста жінка.
-Яка з них гарніша?-запитав дракон.
Юнак глянув на обох жінок і відповів:
-Гарніша та, що до вподоби тобі більше!
-Правду мовиш!-прохрипів дракон і випустив дух.
Так край звільнився від чудовиська.
Закінчив жених казку і сказав:
-Мені ваша сестра до вподоби!
-Таки справді!-вигукнули брати нареченої.
І промовили вони слова молитви за молодих і благлсловили їхнє подружжя.

(с)

Вулицею йшла дівчинка і вела за руку дуже п'яну жінку, яка горбилась і лаяла когось. Її волосся було розкуйовджене, а одежа-дуже брудна. Люди навколо не приховували своєї огиди й відхилялися вбік, а хтось обурено сказав:
-Жахіття! Яка п'яниця!
Дівчинка зупинилася, повернулася заплаканим обличчям до перехожих, і, затремтівши, як у пропасниці, закричала з болем:
-Не п'яниця вона! Не п'яниця! Це моя мама!

Не поспішаймо "шити латку" ближньому, згадаймо, що його Господь любить так само, як нас.

(с)

Помер учений і його душа стала перед Богом. Каже учений до Бога:
-Ми, люди науки, дійшли висновку, що більше Тебе не потребуємо! Ми осягли всі таємниці і знаємо те, що знаєш Ти, вміємо клонувати людей, трансплантувати людські органи, створювати нові види рослин і тварин... Одне слово, ми можемо робити все, що раніше вважали чудеснимі приписували Твоїй мудрості і всемогутності.
Бог терпляче слухав, і коли вчений врешті змовк, запропонував йому:
-Перевіримо тоді, чи потребує людство мене чи ні? Влаштуймо невелике змагання з творіння.
Учений згодився і спитав:
-І що ж я маю створити?
Бог відповів:
-Першого чоловіка, Адама.
Учений сказав:
-Чудово!-і нахилився, щоб набрати пригорщу пороху.
На що Бог сказав:
-Не так хутко! Ти використовуй свій порох, мого не чіпай.

(с)