Частково, цей допис є відповіддю на деякі коментарі до замітки Україномовні, ви ще є?

Цілий випуск 35 культурологічного часопису Ї присвячено дослідженням мовної ситуації в Україні. Зокрема, в статті Лариси Масенко «Мовна поведінка особистости у ситуації білінгвізму. Поняття мовної стійкости» зазначено:

Наведені дані засвідчують асиметричний характер українсько-російської двомовности. Фактично до білінгвів, тобто до осіб, котрі поперемінно користуються обома мовами, належать переважно українці, абсолютна ж більшість росіян надає перевагу вживанню однієї мови.

Слабша, порівняно з російською, позиція української спричинена тим, що одномовні групи її носіїв у масштабах усієї країни і в тому ж Києві становлять меншість порівняно з групами російських одномовців. Останні становлять вагомий відсоток у нинішніх структурах влади, а також більшість у прошарку тих, в чиїх руках нині зосереджується український капітал, ніби підтверджуючи висловлену сто років тому тезу Струве про те, що «капіталізм говорить російською». Через приватизовані засоби масової інформації Україна лишається в одному інформаційно-культурному просторі з Росією.

Загальноприйнята практика двомовних телепрограм, двомовних ведучих, запрошення на телебачення, в тім числі державне, московських дикторів, ведучих, котрі впроваджують нормативне російське мовлення, консервує асиметричну двомовність і сприяє поширенню змішаної українсько-російської мови. Влучне образне визначення суржику дав Юрій Андрухович, назвавши його кровозмісним дитям білінгвізму і точно визначивши напрям територіяльної експансії змішаної субмови, – вона поширюється уже в західних областях, тоді як у східних, де поки що домінує, молодше покоління вже переходить на досить пристойну російську мову.

Серед всього іншого, в статтях того випуску є дискусії та критика типових аргументів на користь запровадження офіційної двомовності в Україні, роз'яснення необхідністі державної підтримки української мови та важливість збереження української мови для Української держави.

Той випуск торкається також і деяких сторінок історії української мови, наприклад, в статті Ольги Кочерги Мовознавчі репресії 1933 року йдеться про насильницьку (примусову) русифікацію норм української мови під час Сталінських репресій першої половини минулого століття.