Хроніки російської окупації-5: місяць війни, перші прильоти,
- 27.03.22, 11:33
Не хотів сьогодні писати. Планував зробити запис пізніше, однак протягом
тижня відбулись знакові події. Як позитивні, так, нажаль, і не дуже.
Напишу їх без прив'язки до дат, хоча і у хронологічному порядку.
Отже, тиждень тому було пару походів до магазину: забрати покупки і власне на закупки. Дефіцит товарів зменшився, значить є завози товарів. Звичайно, порожні полиці залишились, але їх менше, ніж в перші тижні війни. З'явились соуси і кетчупи, олія, овочі, хлібобулочні вироби, побутова хімія і гігієнічні засоби. Ще й цінники стали відповідати реальним. Це теж добре.
Ще з попереднього тижня накупив собі улюблених цукерок — міні-Снікерси і сушені дині з арахісом у білому шоколаді. Ці цукерки нагадують про довоєнне життя. Наприклад, міні-Снікерси почав купляти з початку 2018-го року. Пригадую, як пригощав ними подружку під час останньої спільної вилазки у лютому 2020-го, а вона не захотіла. До речі, сьогодні 8 місяців як її не стало.
Солодощі викликали ностальгію. Причому таку, як казала психологиня: спогади будуть викликати приємний сум. І якщо раніше я уникав згадувати попередній життєвий етап (2013-2020/2021), то тепер навіть приємно, що хоч щось пов'язує з минулим. Тим паче, використовував цукерки для заїдання стресу. Так, забагато солодкого шкідливо, але хоч на якийсь час відволікає від оточуючої реальності.
Дізнався як правильно обклеювати вікна скотчем. Наклеїти навхрест недостатньо. А на повне заклеювання не вистачить скотчу. До того ж, в процесі поклейки поламались жалюзі. Це мене вивело. Але добре, що частково вдалося полагодити.
Мамина знайома розповіла мамі, що з Мурзіком все добре. Просто він знайшов кицьку в сусідньому дворі і загуляв з нею. Чи повернеться до нас — невідомо.
На вихідні місто завмирає. Людей на вулицях майже немає. Машин теж набагато менше, ніж в будні. Можливо тому світлофори вимкнені.
По ночах темінь. Хоча іноді вмикають деякі ліхтарі. Та й мешканці не завжди сумлінно виконують настанови. Однак в кімнатах нічого не видно. Декілька разів вже стукався об стіни і двері. Ну і коліно продовжує боліти час від часу.
Російське вторгненння до України триває вже більше місяця. Новини і постійні вибухи виснажують нерви. Бігаєш між своєю новою кімнатою, коридором і ванною. Ще й гасаєш до туалету, бо нерви. А сусіди, здається, не бояться нічого. Батькам теж все одно. А я так не можу. Чим лікувати нерви? Порнушка вже не допомагає. Цукерки доїв.
Думаю, може кудись чкурнути (от слово, яке ніколи не використовував)? Є один варіант, який не вимагає оренди житла(!), поближче до природи. Правда, батьки нікуди не хочуть їхати. Їм пропозиція не сподобалась. Та й нема деяких засобів для автономного проживання — так би може й поїхав.
Отже, тиждень тому було пару походів до магазину: забрати покупки і власне на закупки. Дефіцит товарів зменшився, значить є завози товарів. Звичайно, порожні полиці залишились, але їх менше, ніж в перші тижні війни. З'явились соуси і кетчупи, олія, овочі, хлібобулочні вироби, побутова хімія і гігієнічні засоби. Ще й цінники стали відповідати реальним. Це теж добре.
Ще з попереднього тижня накупив собі улюблених цукерок — міні-Снікерси і сушені дині з арахісом у білому шоколаді. Ці цукерки нагадують про довоєнне життя. Наприклад, міні-Снікерси почав купляти з початку 2018-го року. Пригадую, як пригощав ними подружку під час останньої спільної вилазки у лютому 2020-го, а вона не захотіла. До речі, сьогодні 8 місяців як її не стало.
Солодощі викликали ностальгію. Причому таку, як казала психологиня: спогади будуть викликати приємний сум. І якщо раніше я уникав згадувати попередній життєвий етап (2013-2020/2021), то тепер навіть приємно, що хоч щось пов'язує з минулим. Тим паче, використовував цукерки для заїдання стресу. Так, забагато солодкого шкідливо, але хоч на якийсь час відволікає від оточуючої реальності.
Дізнався як правильно обклеювати вікна скотчем. Наклеїти навхрест недостатньо. А на повне заклеювання не вистачить скотчу. До того ж, в процесі поклейки поламались жалюзі. Це мене вивело. Але добре, що частково вдалося полагодити.
Мамина знайома розповіла мамі, що з Мурзіком все добре. Просто він знайшов кицьку в сусідньому дворі і загуляв з нею. Чи повернеться до нас — невідомо.
На вихідні місто завмирає. Людей на вулицях майже немає. Машин теж набагато менше, ніж в будні. Можливо тому світлофори вимкнені.
По ночах темінь. Хоча іноді вмикають деякі ліхтарі. Та й мешканці не завжди сумлінно виконують настанови. Однак в кімнатах нічого не видно. Декілька разів вже стукався об стіни і двері. Ну і коліно продовжує боліти час від часу.
Російське вторгненння до України триває вже більше місяця. Новини і постійні вибухи виснажують нерви. Бігаєш між своєю новою кімнатою, коридором і ванною. Ще й гасаєш до туалету, бо нерви. А сусіди, здається, не бояться нічого. Батькам теж все одно. А я так не можу. Чим лікувати нерви? Порнушка вже не допомагає. Цукерки доїв.
Останніми днями гармати
чутно вранці, вдень, ввечері, вночі — цілодобово. Причому гуркіт був
сильний. Виявилось, що вчора відбулись перші прильоти ракет по нашому
місту. А вночі вирішив подивитись, що робиться на вулицях... і побачив
помаранчеве зарєво від вибуху. Страшно. Дуже страшно. Хоча розумію, що
до нас ракетні обстріли прийшли лише через місяць війни, однак від цього
все одно не легше, оскільки русня бомбить мирні об'єкти і гатить куди
попало.
Погода, а саме сильний вітер, лише додає тривоги. Важко розрізнити, коли щось летить, а коли дує вітер. І неспокійно. Радують, хіба що, сонячні дні, яких стало більше.
Думаю, може кудись чкурнути (от слово, яке ніколи не використовував)? Є один варіант, який не вимагає оренди житла(!), поближче до природи. Правда, батьки нікуди не хочуть їхати. Їм пропозиція не сподобалась. Та й нема деяких засобів для автономного проживання — так би може й поїхав.
8
