Зник дворовий кіт, який приходив до нас у гості щодня. Але після повномасштабного російського вторгнення Мурзік став рідше приходити до нас. Можливо, йому не сподобалось, що у перші дні активних бойових дій ми його заносили у підвал, або те, що під час рідкісних повернень ми йому давали таблетки від глистів (а коти цього дуже не люблять). Бувало, що не приходив декілька тижнів. Потім виявилось, що ходить до іншого будинку і там його підгодовують. Однак після загулу він все одно до нас повертався. Часто приходив покусаний і кульгавий. За традицією від'їдався, висипався і вивантажував бліх у нас, а ніч йшов гуляти. Іноді доводилось забирати за "наводкою" (просили, щоб повідомляли нам, коли прийде до іншого будинку поїсти). Хоча частенько приходив сам.

Десь наприкінці минулого року або на початку цього року дізнались, що він ще й переходить через пожвавлену вулицю. Відтоді й біля сусідньої багатоповерхівки його стали бачити рідше. І ось, коли він прийшов до нас... не знаю, як правильніше написати, у крайній, чи в останній раз... Одним словом, приходив до нас у березні (дивно, що я про це не записав у щоденник): покусаний, з перебитою лапою (не ставав на неї зовсім). Вів себе дуже скромно. По-моєму, навіть залишився на ніч і сходив у кицькиний лоток (що взагалі було рідкісним явищем). Але потім все одно попросився. І ось більше півтора місяця ні біля нашого будинку, ні біля сусідського він не показувався. Можливо, його вже нема:(

Нещодавно наснився, що прийшов до нас додому, став на задні лапи, як пес, і обійняв. Сумно це все...

Правда, з кицькою теж вистачає клопоту. То фотокамеру розіб'є, то на балконі все повалить.