Це зараз смішно. А цієї ночі було не до сміху. Минулого тижня лікувався у нової лікарки — але зуб все одно болів. А вчора здавалось, що ниє не зуб, а щелепа. Думав: хоч на ніч перестане. Ага! Лежу собі, думаю як заснути під грозу. Ще й зуб чи щелепа час від часу ниють. І от блимнула блискавка. І в той же момент в зубі різкий біль — наче хтось встромив шило всередину.
Може це просто співпадіння? Чи ігри мозку? Але дивна синхронність.

Ну а поки, тьфу-тьфу-тьфу, зуб не турбує. Напевно, то був останній аккорд нервів)

В основному блозі писати не став. Хоча цікава ситуація.

Хочеш, не хочеш — а раз на рік доводиться ремонтувати зуби. Причому часто в один і той самий час. Добре, коли є постійний лікар. Однак з минулого року довелося шукати нову лікарку, бо знайому перевели на іншу посаду. Так шо такі справи... Звичайно, підхід трохи інший. Але зуби шлікувати треба.
На днях трапилася проблема з зубами. Терпів пару днів, а коли стало зовсім нестерпно, подзвонив до стоматолога. Виявилось, що вона у відпустці. Сказала, щоб не чекав, поки вийде з відпустки, а йшов до спеціаліста, до якого (чи якої) направлять у реєстратурі. Так і зробив. Хоча нервувався. Новий лікар мене не знає. Я не знаю лікаря. Розпитування, історія зубів. Ще підписав идоговір, що ознайомлений з умовами лікування. Мабуть це після трагічних випадків у стоматологічних клініках, що показували по тєліку. Порадували і подорожченням. Звернувся би на декілька днів...

Здивувала методика лікування: нерв видалили одразу. Зазвичай його вбивають миш'яком, і лише під час другого візиту видаляють. А тут все й одразу. Так шо зекономив час і нерви. За два візит, за два дні справився. Раніше таке лікування могло розтягуватись на тиждень. А ще ж нові матеріали. Час не стоїть на місці.

Зрпозумів, що відчували клієнти, коли працював дизайнером. Сам відчув, що спокійніше мати справи з тим, кого знаєш. Але новою лікаркою залишився задоволений.
Тільки тепер питання: до кого далі звертатися, якщо виникне потреба? До попередньої лікарки, чи до нової?

Розумію, що ставити діагнози по інтернету — то фігня, але можливо в когось щось подібне було. В поліклініці навряд чи щось порадять (коли мати потрапила в лікарню, то місцеві медики так і не змогли поставити діагноз, лише в обласній допомогли). Лікар, в ягого спостерігаюсь, у відпустці. А дільничного лікаря нема. Та взгалі на всю поліклініку тільки два дільничних лікаря. Це на 40-тисячне місто і прилеглий район. Нормуль, так?  Так шо: «От, валяй у поліклініку» — не аргумент.

Зібралися на дачу. Але ще в дорозі стала кружитися голова. Ну, може, укачує (хоча давно цього не спостерігалось). А як приїхав на дачу то стало нудити. Хоч нудило, але не настільки, щоб проблюватись. Далі — ще цікавіше: з'явився озноб (а це значить, що підвищилась температура). Десь під вечір температура спала і перестало нудити. Зате вночі знову піднялась температура і розболілась голова. Ледве попустило. Хоча голова зрідка болить у скронях. Поміряв тиск: в нормі.

Думаю, міг травонутися (хоча чим? Яєшня, каша, кава з цукром). Але продуло (бо напередодні, та й під час поїздки було тепло, але дуже вітряно. Не знаєш: чи в шапці, чи без). Подумав про кліщів, бо і на дачі, і по паркам лазяю. Однак на собі ще не ловив. Так шо навіть не знаю, що це може бути. А так, таке враження що всі системи дають збій.

Читати повільно і вдумливо
Звернення сатирика Михайла Жванецького,

що цього разу не жартував ...
Боятися не треба!

- Що може бути?
- Все.
- Що робити?
- Давай так: страх відчувати МОЖНА, А БОЯТИСЯ НЕ ТРЕБА.

Досить чіплятися за це життя. Як ми переконалися - в ньому нічого доброго. Кілька разів смачно, кілька разів добре. І це все.
Будь-який уряд або нас садить в помиї, або ми його садимо туди. Тобто воно нами керує звідти. І навіть не керує, а посилає і забирає.
Що там було в цьому житті? Я вас запитую, що там було в цьому житті ... Багато різної горілки, тому нічого згадати неможливо ...
- Міша, як ви мене не згадуєте, ми ж в поїзді літра три випили ...
- Тому й не згадую, синку.
Бо, як радість, ми п'ємо ревно, до стану радості; як горе - п'ємо до стану заглушення ...
Так. Цього шкода. Горілки з друзями шкода. Горілки на кухні, бесіди рот в рот шкода. Любові на підвіконні шкода. Це тільки ми, це тільки у нас: лампочку в парадній хрясь і любиш, як ротний старшина, як бездомний кіт, що горить зсередини.
Любові шкода, випивки шкода. Повернень. Блудних слідів своїх плутаних з другом, удвох мокрим ранком туманним, нельотним, міліцейським шкода ...
Снігу шкода тихого в лісі, шапочки хутряної і личка під ним рум'яного, окатого, що переходить в ніжки ніжні, приховані під джинсовим панциром ...
Шкода. Так ... За все життя, за всі роки, за всі життя мого діда, прадіда, батька, вітчима, другого вітчима і мене - жодного толкового уряду.
Воно що, присуджено? Воно що, там глибоко нагорі вирішено, що ми повинні мучитися?
Клянуся, про взаємини з владою згадати нічого. Ну нічого!
Відняти і послати. Послати і відняти. І з нас же! З нас же!! На моєму житті, з того, що я пам'ятаю, ніколи не міг сказати, що ця компанія звідкілясь приїхала.
Ну пики минулі ми ж всі пам'ятаємо! Ну, ще раз напружимося: пики, ті, що біля кіоску з ранку, ті і там, нагорі. Як ці не можуть двох слів зв'язати, так і ті. Ці - очі маленькі, обличчя великі, ідей немає, і ті - очі маленькі, обличчя великі, ідей немає ... Ці думають, чого б з ранку, і ті ... Жодного разу ніхто не сказав правильно по-російськи. Все через мат. Я сам матом можу. Всі ми матом можемо.
І що далі?

Зараз деякі наші з оскаженілих кричать:
- Кращий генофонд знищений! Ми знайшли винних! Давай за нами!
Куди ж за вами, якщо кращий генофонд знищений. А ви тоді хто? За вами підеш, знову морду наб'ють. Де ж знайти пристойний генофонд?
Куди подітися людині не зовсім здоровій, але тихій і порядній?
Чому у нас старий від молодого мізками не відрізняється - згадати нічого.
Щось є типу дрібниці в кишені: сирки в шоколаді за вісімнадцять копійок, півлітра за три шістдесят дві, фруктове ескімо за вісімнадцять копійок ...
І тільки стародавні люди похилого віку пам'ятають по-крупному: глибоке і постійна зміна нашого життя на гірше. Тобто безперервне поліпшення, що приводить до погіршення життя на основі будівництва комунізму, розвиненого соціалізму і недорозвиненою демократії з нашим обличчям.
Пишіть мемуари. Мат, стояння в чергах, очікування у приймальнях, довгі, безглузді розмови з вождями і стос власних жалюгідних заяв:
"Прошу не відмовити", "Прошу врахувати", "Прошу звернути увагу", "Прошу виділити", "Прошу поховати" ...
І така ж погана резолюція в лівому кутку: "Іван Васильович, при можливості прошу вишукати".
А я мати його в труну!
Давай згадувати далі, щоб виправдати несамовите прагнення до цьому житті.
У тридцять років починається поправлення раптом підірваного здоров'я на тлі безперервного зменшення виділень на медицину.
- Вам треба на операцію. Збирайте вату, бинти, шприци, крапельниці, гімалези, гідалези, банку крові. Лежите з цим всім. Ми вас розріжемо і пошукаємо всередині. Нам теж цікаво, чому ви так схудли.
Повна втрата інтересу до свого здоров'я з боку хворих та лікарів зробила нас однаково красивими. Про роти я розповідав, сирний колір шкіри згадував, запах з рота описував. Сутула спина і стирчить живіт доповнюють зовнішній вигляд будівника комунізму.
Що ж, я так думаю, чіплятися за це життя. Коли і як ми переживемо сьогоднішніх начальників, щоб побачити світлу смужку, я вже не кажу - відчути ...

І так ловко складається ситуація, що при громадянській війні ми знову будемо бити один одного: тобто беспайковий - беспайкового, низькооплачуваний - безквартирного, хворий - хворого.
Адже всі ми і ви розумієте, що до них справа не дійде і дачу їх не знайдеш.
І знову справа закінчиться масонами, завмагами, вірменами і світовою втомою, яка і дозволить усім вождям від районних до столичних знову зайняти своє місце. Що вони негайно зроблять з криком:
"Дорогу пролетаріату! Народ вимагає! Народ бажає, щоб ми негайно сіли йому на голову! "
А ми з вами порозчищаємо їм шлях своєю кров'ю. Такі ми козли, які не вміють жити ні при диктатурі, ні при демократії.
- Не готові наші люди, - кажуть вожді. - Не готові! Жити ще не готові. Помирати не хочуть, а жити не готові.
Ось я і пропоную: не боятися померти в цьому веселому й шаленому світі.
Ворогів не боятися. Хто б не прийшов - кримінальник або патріот, вождь або сексот.
Хто перший увірветься в квартиру - він і перевернеться.
Свобода варта того, а це життя того не варто. Мужність народжується від боягузтва. Перший постраждає, другий задумається.
І менше сидіти вдома. Легше йти на контакти. Настав час контактів і політичних знайомств. Шукати свого, порядного, якому теж шкодувати нема про що. Шукати легко - по очам, по обличчям. У порядних є обличчя, у непорядних і там, і там замість обличчя дупа ... І сходитися.
Все вже ясно. Коли з'явиться уряд, який задовольнить нас, - нас вже не буде. Коли з'являться закони, які дозволять нам, - нас вже не буде.
А коли вони увійдуть в дію - і дітей наших не буде.
Тому перше. Бійки не боятися - тоді її не буде.
Землю брати - тоді вона буде.
Свободу тримати зубами.
Вождів, що живуть з нами поруч, що угробили нашу юність, - тиснути.
І нічого не боятися. Досить кому б то не було і коли б то не було погрожувати нашому життю. Кожен сам знає, його вартість.

М. Жванецький, http://www.sphaerez.de/?p=12442

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Mikhail_Zhvanetsky_Odessa_International_Film_Festival_1.jpg

От тобі й свято! Таки захворів! Хоча думав, що оминеться. А починалося все з банального запалення горла. 1 січня горло почало сильніше боліти. 2го з'явився насморк. Зранку температура була вище звичної. А ввечері... ууу! Відчуваю озноб, міряю температуру: гніхріна собі — 37,5 Normal 0 false false false MicrosoftInternetExplorer4 /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin:0cm; mso-para-margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:"Times New Roman"; mso-ansi-language:#0400; mso-fareast-language:#0400; mso-bidi-language:#0400;} . Далі цікавіше — 37,8 Normal 0 false false false MicrosoftInternetExplorer4 , 38,5 Normal 0 false false false MicrosoftInternetExplorer4 , 38,6 Normal 0 false false false MicrosoftInternetExplorer4 . Дивно: зазвичай, коли хворію, температура не піднімається, а це чогось розгарячився.

Як лікувати — у всіх рівзні методи. Хтось вважає, що треба використовувати «хімію». Хтось — за народні засоби (гарячий чай з малиною, провітрювання кімнати). Народні засоби не допомогли. Довелося використовувати жарознижуючі ліки.

Сьогодні відчувається слабкість, з'явився кашель, температура трохи підвищена. Але горло вже майже не болить.От думаю, що робити? Вчора збиралися викликати лікаря, але запропонуютиь у лікарню. А мені яка різниця де хворіти?! Тимп паче, в лікарні такі спеці, що навіть діагноз поставити не можуть (батьки зверталися раніше). Причому про некваліфікованість медперсоналу кажуть навіть сторонні люди. До того ж, якщо не даси хабара, ніхто лікувати не буде. А в обласну лікарню без направлення не візьмуть. От і думай, що робити.

Немало сил потратили загарбники аби вбити українську мову. Та і неможливо її вбити, коли народ український без пісні нікуди. На працю з піснею, на свято з піснею. Козаки не співали лише коли їли. Пісня лікувала від заікання, наприклад. Пісня сприяла гармонійному розвитку. Винищення кращих композиторів, авторів пісень, антиукраїнська політика на радіо і телебаченні посунули українську пісню, замінили її російською. На жаль, розвиток техніки теж сприяє лінощам. Навіщо співати, коли кнопку натис і слухай пісню.

Вважаю, треба частіше звертатися до українських пісень. Їх мільйони, незаслужено забутих, недоспіваних.

Фантазія травневих ночей

Слова і музика Володимир Івасюк

У ночи травневі наснилась мені

Моя добра зірка.

І світ весь засяяв, і стало в душі

Так радісно, так зірно.

Здається , вийшов в мої дні весняні

Бентежний неспокій.

І всюди святково на рідній землі

Дзвенять мої кроки.

Приспів:

Мабуть, в житті призначено

Шукати всім зорю ясну

І нести її в очах і снах

В свою заповітну далину.

Минають роки і зростають в мені

І радість і муки ...

Піднімусь угору і зірку візьму

Схвильовано в руки.

Мов долю жадану її понесу

У дім свій зелений —

Хай щедро осяє всі думи мої

І щастя пісенне.

Приспів:

Мабуть, в житті призначено

Шукати всім зорю ясну

І нести її в очах і снах

В свою заповітну далину.

Іван Франко Мойсей поема

Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізних
Палитиме, заснути я не можу.

Невже тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм,
Тяглом у поїздах їх бистроїзних?

Невже повік уділом буде твоїм
Укрита злість, облудлива покірність
Усякому, хто зрадою й розбоєм

Тебе скував і заприсяг на вірність?
Невже тобі лиш не судилось діло,
Що б виявило твоїх сил безмірність?

Невже задарма стільки серць горіло
До тебе найсвятішою любов'ю,
Тобі офіруючи душу й тіло?

Задарма край твій весь политий кров'ю
Твоїх борців? Йому вже не пишаться
У красоті, свободі і здоров'ю?

Задарма в слові твойому іскряться
І сила, й м'якість, дотеп, і потуга,
І все, чим може вгору дух підняться?

Задарма в пісні твоїй ллється туга,
І сміх дзвінкий, і жалощі кохання,
Надій і втіхи світляная смуга?

О ні! Не самі сльози і зітхання
Тобі судились! Вірю в силу духа
І в день воскресний твойого повстання.

О, якби хвилю вдать, що слова слуха,
І слово вдать, що в хвилю ту блаженну
Вздоровлює й огнем живущим буха!

О, якби пісню вдать палку, вітхненну,
Що міліони порива з собою,
Окрилює, веде на путь спасенну!

Якби!.. Та нам, знесиленим журбою,
Роздертим сумнівами, битим стидом,—
Не нам тебе провадити до бою!

Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.

Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий,
Та повний віри; хоч гіркий, та вільний,
Твоїй будущині задаток, слізьми злитий,

Твойому генію – мій скромний дар весільний.

Д[ня] 20 липня 1905

Іван Франко (27.08.1856 р.н. -28.05.1916 ) – невтомний революціонер, вчений, філософ, поет. Автор тисяч праць літературних, наукових, історичних, етнографічних, філософських написаних і надрукованих українською, польською, німецькою та іншими мовами. Іван Франко писав праці в галузях поезії, прози, теорії та історії літератури, філософії, етнографії, економіки, історії, сходознавства, психології. Коли країною нашою почнуть керувати українці, тоді і життя зміниться на краще, і всі праці цього світового лідера з кількості якісних праць будуть зібрані і видані, як мінімум, українською мовою, хоч для бібліотек.

Найбільше мене особисто вразила його поема «Мойсей», де оповідаючи історію звільнення від рабства жидівського народу, у вступі, він переймається історією власного народу, українського.

Коли вже наши урядовці, чиновники, депутати, вчителі, судді, силовики, лікарі, вчені почнуть прикладати зусилля на єднання, скріплення, розвій духу, здоров’я, сили, власного, українського народу? Коли розбудять правду й волю? Коли плекати почнуть мову, пісню, культуру?

Чи довго ще танок блазня українські президенти вдаватимуть на міні, яку самі ж під власну сраку підкладають вже більше 20 років безцінних, невтомно провокуючи загарбника на агресію, зубожілий народ на повстання!?

Джерела:

1.     Вікіпедія https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%AF%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

2.      Іван Франко «Сон князя Святослава» /історична драма / драма-казка /

3.     Іван Франко, світлини https://www.google.com.ua/search?q=%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD+%D1%84%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE&espv=2&biw=1280&bih=867&tbm=isch&tbo=u&source=univ&sa=X&ved=0ahUKEwik-rHnubDMAhVD2SwKHQqdCaUQiR4IhAE&dpr=1

4.     Іван Франко, Мойсей, пролог https://www.youtube.com/watch?v=ju5wyfUA1ho

5.     Мойсей, Пролог і поема http://dhost.info/newbabilon/moisei.html

 

***