хочу сюда!
 

neller

38 лет, водолей, познакомится с парнем в возрасте 35-65 лет

Искать

Поиск заметок «проживаете»

Хронология военных преступлений России в Украине (окончание)

 Март 2014

Раскачивание Донбасса, подготовка к войне.

1 марта в Донецк с территории России, а также почти всех городов области свезли титушек, которые начали агрессивно отстаивать свою пророссийскую позицию. Митинг, на котором появился Павел Губарев, моментально ставший «народным губернатором», перерос в попытку захвата облгосадминистрации. Из-за нескоординированных действий сепаратисты не смогли штурмом взять здание, однако позже у них получилось.

Лютий-березень 2014.

10 граждан Украины... "Бескровное" присоединение Крыма

При захвате Крыма Россией российские спецслужбы убили и похитили бесследно 10 граждан Украины. 10 человек, все преступления которых состояло в том, что они, украинцы с украинским паспортом, называли Крым украинской землей, и не испугались автоматов и угроз российских военных бандитов.

Февраль-март 2014. Захват воинских частей

Параллельно с захватом админзданий и стратегически важных объектов инфраструктуры полуострова вооруженные отряды, состоящие из бывших бойцов «Беркута», заняли блокпосты на Перекопском перешейке и полуострове Чонгар, чем заблокировали доступ к Крыму по суше Президент России 1 марта внес в Совет Федерации запрос на использование вооруженных сил в Украине, и Совет мгновенно позволил Путину воевать. 2 марта украинские пограничники заявили, что 10 российских вертолетов Ми-8 и Ми-24 пересекли российско-украинскую границу. Вечером того же дня на военном аэродроме Гвардейское приземлились пять транспортных военных самолетов с десантниками из Тулы, Ульяновска и Пскова. Российские бойцы ВДВ начали захваты военных объектов Украины в Крыму. Так, вечером оккупанты хозяйничали в штабах Азово-Черноморского регионального управления и Симферопольского пограничного отряда Погранслужбы Украины. Они также захватили контроль над одним из украинских дивизионов Противовоздушной обороны в районе мыса Фиолент. Воинские части, где находились бойцы ВСУ и ВМСУ, блокировались российскими военными, которые ставили ультиматумы о сдаче оружия, а также оказывали на них давление. 5 марта в домах, где проживали семьи украинских военных, были отключены от электроэнергии. Многим военным и их семьям угрожали. 7 марта российские военные пробили ворота воинской части А-2355 армейским КамАЗом, захватили ближайшее здание, а потом начали прорываться к командному пункту тактической группы «Крым» Воздушных Сил Украины. Во время штурма были избиты журналисты, которые снимали события, а некоторые военные пострадали от взрывов свето-шумовых гранат. Примерно по той же тактике действовали россияне и в других воинских частях. Противостояние велось также и на море. Боевики сначала затопили несколько списанных судов в озере Донузлав на входе в военно-морскую базу Украины, чтобы не дать морякам выйти в море. Постепенно оккупанты начали захватывать корабли, несмотря на противостояние украинцев.

27 февраля 2014.

Захват Верховной Рады Крыма

В 4 часа 20 минут 120 бойцов Главного разведывательного управления в полной боевой экипировке ворвались в здания парламента и правительства полуострова. У входа начали строить баррикады, а над зданиями подняли триколор. В ту же ночь вооруженные люди заблокировали аэропорт Севастополя «Бельбек». Был захвачен центр Симферополя, а депутатов ВР, собравшихся в здании, заставили отправить в отставку действующее правительство, а премьером назначили лидера боевиков партии «Русское единство» Сергея Аксенова. Тогда же оккупанты объявили о том, что в Крыму пройдет референдум о присоединении к России.

22 - 27 февраля 2014.

Активное раскачивание обстановки

Уже 22 февраля с территории, где официально находились российские военные, бронетехника с солдатами без опознавательных знаков начинает кататься по Крыму, нарушая международные законы. Вплоть до 27 февраля продолжалось активное раскачивание обстановки. Произошли столкновения агрессивных пророссийских местных жителей с крымскими татарами, которые выступали против отсоединения от Украины. В ходе столкновений, случившихся 26 февраля, погибло два мирных демонстранта. Около 20 были избиты казаками и российскими фашистами.

20 февраля 2014.

Начало вторжения.

Несмотря на то, что официальный Кремль заявляет о подготовке операции по аннексии Крыма с 21 февраля, когда Янукович сбежал из Межигорья, переброска военных началась именно 20 числа. Эта дата указана на медалях «За возвращение Крыма», которыми были награждены оккупанты. Верховная Рада Украины официально считает началом оккупации полуострова именно 20 февраля. Фактически с этого времени начинается новый период информационной войны. Пропагандисты от рассказов о «фашистах в Киеве» перешли к призывам активно действовать и показывать, что «Крым – Россия». Так, 21 февраля сторонники партии «Русское единство» и «Русский блок» вместе с казаками начинают бессрочную акцию под Верховной Радой Крыма. Сепаратисты и граждане РФ заявляют, что закончат свой протест лишь когда полуостров станет частью России.

Україна, Львів 2016

Проект створено спільними зусиллями волонтерів Інформнапалм, журналістів ednist.info та центру "Миротворець"

email: russiakills@gmail.com

Пару цифр о Лугандонии

Много тут и везде имееться муфлонов, спекулирующих на обобщенных понятиях... которые никак не привязаны к конкретике.
"весь Донбасс", "целый Донецк", "все из Луганска", "весь Донбасс, вся Украина"  - любимые термины за величиной которых, они прячут свои личные вымыслы и придумки. Мол, "так как я - думает весь Донбасс"...( к слову - "весь Донбасс", при этом, обычно думает, что автор такого обобщения - дебил ).

Так вот, для них - пару цифр:

В этих парламентских выборах, не будут принимать участие следующие округа:
Донецкая область - 41, 42 , 43 , 44, 51, 54, 55, 56, 61
Луганская область - 104, 105, 108, 109, 110, 111

Вот это и можно считать официально признанным ареалом Лугандонии.

Глянул я в отчет по выборам в 2012 году - сколько ж там проголосовало народу-то? скольких людей (в колличественном отношении) можно считать "коренными лугандонцами"?

Донецкая область - 848 643  человека
Луганская область - 583 647  человека
Вместе - 1 432 290

Учитывая общие цифры: всего голосовало - 20 831 193, всего проживало - 45 553 000, соотношение - 0,4573.
То есть, урожденными в Лугандонии - могут считатся, максимально... 1 432 290  / 0,4573 =  3 132 057 чуваков и чувих.
Но и это еще не все...
согласно только официозу, из мест урождения уже свалило:
в Украину - 850 000 чел
в пидероссию - 450 000 чел.
Итого ,сваливших - 1 300 000 чел.

Так шо гордые республики Лугандонии содержат в себе сейчас максимум 1 832 057 членов и члених.
Почти столько же и в Крыму.

Теперь, говоря "весь Донбасс, вся Украина" - имейте в виду только эту,  ОДНУ ДВАДЦАТЬ ТРЕТЬЮ часть 

из 42 807 730 граждан страны.
вот

 

60%, 9 голосов

13%, 2 голоса

0%, 0 голосов

7%, 1 голос

20%, 3 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Город находится под гигантской скалой...

В городе Сетениль-де-лас-Бодегас проживает около трёх тысяч человек, и он находится под гигантской скалой

город сетениль де лас бодегас

Город действительно находится прямо под скалой.


Хорошо, что женщина. Гломерулонефрит и УЗИ


Прошу прощения у этой очень симпатичной женщины, которая была не так давно на приеме и возможно когда-то прочтёт этот текст. Обещаю, что приложу максимальные усилия к тому, чтобы ни одна душа не догадалась, о ком конкретно идет речь. Мало-ли кто проживает в Нижних Серагозах по ул. Пифагора, дом 49, кв 7. Понаехали...

От неё я услышал нечто совершенно невероятное - что особо одаренные специалисты могут ставить диагноз гломерулонефрит на основании УЗИ. То есть они реально при УЗИ могут практически делать гистологию нефронов.

История у женщины давняя. Диагноз гломерулонефрит этой довольно крупной женщине был поставлен практически в детстве и (что самое печальное) поставлен правильно. А грустно другое. Вот знаете, медицина и доктора мало чем отличаются от рынка и продавцов универсальных нарезательных керамических ножей. Главное,- это втянуть потенциального клиента в свою игру. Показать, как круто этот суперкерамический ножик нарезает шопопаловообще и даже суперлюбым способом. И даже суперлюбимым.

История, леденящая душу. Эта симпатичная, харизматичная женщина, владелица ателье индпошива ( кстати еще и очень хорошая мать) и практически друг (вернее, подружка) рассказала, как в Запорожье ей в каком-то крутом центре разглядывали почки на УЗИ (так нельзя говорить, но просто все привыкли, а правильнее было-бы сказать "во время УЗ-исследования почек") и громко проговаривали между собой в вариациях на следующую тему -

- "О, посмотрите, коллега, какие гранулы в почках"
- "Да, да, я тоже вижу. Это же гломерулонефрит"
- "Точно, гранулы и нефроны такие гранулированные"...

Я немного приукрасил то, что немного сбивчиво рассказала возрастная мамашка, но суть передана правильно. Это называется цыганский гипноз.

Господа и дамы, гломерулонефрит не может быть диагностирован на УЗИ. Вообще. Если только разве что острый (но он бывает обычно только раз в жизни), но тоже не может (если честно), потому что там только возможно предположить, что есть острое воспаление почки (пиелонефрит, гломерулонефрит, вообщевсегонефрит). А гломерулонефрит - только на основании анализов мочи, клиники и биоптатов. Причем, часто диагноз все равно недостоверен. Впрочем, без биоптатов в неосложненных случаях можно и обойтись. Вот только УЗИ тут никаким боком.

Печально, что попутно выявился довольно большой полип мочевого пузыря. Теперь ей придется делать цистоскопию с биопсией.

Хорошо, что она женщина, потому как мужчине я бы не позавидовал.
Так что УЗИ всё таки оказалось причем.
Map

Суддя Кірєєв займався п’яницями та вкраденими велосипедами

До Тимошенко суддя Кірєєв займався п’яницями та вкраденими велосипедами

31-річний суддя Кірєєв зробив фантастичну кар`єру всього за 3 роки роботи.

Для Родіона Кірєєва літо 2011 року може стати вершиною суддівської кар'єри — не часто суддям випадає шанс судити колишнього прем'єр-міністра, за справою якого слідкує весь світ.

Кар’єру 31-річного судді Кірєєва можна назвати фантастичною. Призначений суддею у травні 2009 року і маючи досвід суддівства у Березані, де проживає менше 17 тисяч людей, він стрімко піднявся із "хуліганки" до головної судової справи країни.

До того, як взятися за газову справу колишнього Юлії Тимошенко, доля була менш схильною до Кірєєва. Здебільшого, вона підкидала йому незначні справи у Березанському міському суді  Київської області, де він присуджував штрафи від 51 до 85 гривень чоловікам, що били своїх дружин і виганяли з дому матерів, а також засудив до штрафу нетверезого вантажника, який "образливо чіплявся до перехожих громадян, висловлювався на їхню адресу грубою нецензурною лайкою".

Такі дані про діяльність Кірєєва містяться у матеріалах його судових справ на порталі Єдиного державного реєстру судових рішень. Загалом у цьому реєстрі можна знайти кілька сот рішень Кірєєва.

Згідно із матеріалами його справ, Кірєєв має також досвід у справах про порушення Правил дорожнього руху та аліменти, він також засуджував за викрадення велосипеду та стягував штрафи за несплату комунальних послуг.

Незважаючи на такі дрібні справи масштабу маленького містечка, суддя Кірєєв став досить забезпеченою, за українськими мірками, людиною. Так, згідно із його декларацією про доходи за 2010 рік, за рік він заробив 61,560 тисяч гривень. У власності судді квартира у Києві площею 56,76  квадратних метрів та два автомобіля - ВАЗ та Hyundai Tucson. Також у нього є банківський вклад на 55,866 гривен.

Кірєєв має певний досвід у справах про порушення Правил дорожнього руху та аліменти, він також засуджував за викрадення велосипеду та стягував штрафи за несплату комунальних послуг тощо.

З кар'єрою також почало щастити: у кінці квітня цього року Кірєєва раптом переводять суддею до головного політичного суду країни – Печерського у місті Києві. 

Це стається всього за два місяці до початку судового розгляду справи Тимошенко. Її звинувачують у незаконному підписанні газових контрактів з Росією у 2009 році. Друга справа, про нецільове використання коштів від продажу квот по Кіотському протоколу та  придбання машин “швидкої допомоги”, ще очікує на передачу в суд.

За два місяці до справи Тимошенко Кірєєв у Печерському суді встиг розглянути 63 інші справи. Кілька він відправив на розгляд до Генеральної прокуратури, багато інших стосувались питань типу надання банкам дозволу на розкриття банківської таємниці про певних юридичних осіб.

Зараз, крім справи Тимошенко, Кірєєв також веде іншу резонансну справу – активістки Ганни Сінькової , яка провела три місяці в СІЗО через те, що смажила яйця на вічному вогні в київському Парку слави. За цей вчинок Сіньковій і ще чотирьом активістам загрожує до 5 років тюрми.

Ці справи багато хто в Україні та за її межами вважає політично мотивованими. В Україні діє система електронного жеребкування, за якою справи автоматично розподіляються в кожному суді між його суддями. Судді, у свою чергу, можуть взяти вмотивований самовідвід. Брак досвіду може бути мотивацією для самовідводу, там само як і мотивацією для звернення обвинувачуваного про відвід судді.

Тимошенко та її представники неодноразово намагалися скористатися цією можливість замінити суддю, але без результату.

В адвокатсько-судівських колах розводять руками. Опитані Kyiv Post адвокати кажуть, що ніколи не чули про Кірєєва, в жеребкування не вірять та гадають, хто ж "просуває" молодого суддю.

Версії щодо “покровителів” молодого судді ходять найрізноманітніші: від родинних зв'язків з колишнім головою Податкової адміністрації Олександра Кірєєва до дружби з високопосадовцем з Адміністрації президента.

"Він обов’язково чийсь близкий друг, коханець, чи просто "шістка". Тому що просто так такі хлопчики в Печерський суд не потрапляють. Ніякої репутації в судівсько-адвокатських колах в нього немає. Безглуздо обговорювати сокиру, якою тобі будуть відрубувати голову, треба обговорювати руку, яка цю сокиру тримає", - каже адвокат Тетяна Монтян, відома не тільки своїми справами але й епатажними заявами.

Версії щодо “покровителів” молодого судді ходять найрізноманітніші: від родинних зв'язків з колишнім головою Податкової адміністрації Олександра Кірєєва до дружби з високопосадовцем з Адміністрації президента.

В Печерському суді кажуть – всі справи розподіляються суддям виключно методом електронного жеребкування. А те, що молодий суддя отримав таку резонансну справу – доказ неупередженості суду.

Але представники опозиції не погоджуються. "Його досвід як судді критично низький. Судді, з якими я спілкуюся, дуже незадоволені і кажуть, що він компроментує всю судову систему", - каже  адвокат та народний депутат від Блоку Юлії Тимошенко Святослав Олійник.

"Тимошенко з нього просто робить котлету. Рано чи пізно велика кількість людей почне відчувати жалість до нього – мовляв, молодий суддя, виконує свій обов’язок, а Тимошенко з нього знущається. Можливо це частина інформаційної технології", - припускає Олійник.

7 июля 2011 13:14
Світлана Тучинська
KyivPost Прикольно, нашу "Жанну д'Арк" судят как мелкую воровку и она полностью соответствует поведению такой воровки...lol
   Если предположить, что С.Олейник высказал правдоподобную версию причины назначения судьей Р. Киреева, то Юля  сама помогает власти уничтожить себя, показывая на деле, что ей чихать на любого маленького украинца, который просто пытается честно исполнять свои служебные обязанности. Да и лозунги о совковом менталитете 31 - летнего судьи, получившего своё образование в Независимой Украине здесь не проходят, ведь сама она употребляет типично совковые методы давления на судей (времён застоя), когда высшие комсомольско-коммунист.  чиновники и их родственники были недоступны советскому правосудию...    Кстати, опытный адвокат имеет значительно больше шансов выиграть в суде у неопытного судьи..., потому все истерики ЮВТ действительно говорят или о её неспособности адекватно оценивать существующие реалии..., или о том, что обвинительный приговор неопытного судьи нельзя будет оправдать перед общественностью недостаточной квалификацией её адвокатов...    В любом случае,  я действительно сочувствую Родиону Кирееву, но, как говорится, - овчинка стоит выделки...

Мормоны из Солт-Лейк-Сити

  • 01.03.15, 12:40
Мормоны из Солт-Лейк-Сити
Другие города: Президент-пророк, софтбол по субботам и тайное многоженство в штате Юта
Солт-Лейк-Сити, США
Солт-Лейк-Сити, США

Окружающий нас мир велик, и даже заядлые путешественники не успеют за свою жизнь побывать во всех городах, узнать местную жизнь и подружиться с соседями. Мы ограничены временем куда сильнее, чем деньгами. Но любопытство к миру заложено в человеке от рождения и является самой обаятельной нашей чертой как вида. Чтобы удовлетворить это любопытство, «Лента.ру» начинает серию материалов «Другие города», в которой читатели рассказывают о местах, где живут. Первый текст пришел от Татьяны Лоскутовой из Солт-Лейк-Сити, США.

Я живу в Солт-Лейк-Сити более 16 лет, мой второй муж был мормоном из мормонской семьи пионеров-мормонов (то есть тех, кто пришел в долину вместе с Брихамом Янгом), все члены семьи — активные мормоны, ходят в церковь каждое воскресенье, платят 10 процентов годового дохода, соблюдают все каноны и обычаи, завещанные Джосефом Смитом.

Меня, атеистку, никто и никогда не принуждал к мормонской вере, но я никогда и не выступаю с критикой. Верят они в эту утопическую белиберду, ну и пусть, меня это не волнует. Они мне напоминают наших коммунистов в советские времена: были нормальные люди, а были оголтелые большевики, от которых спасу не было нигде. Только мормоны чрезвычайно терпимы по отношению к другим религиям. Мормонизм — типичная американская церковь, вобравшая в себя все религии и философии, до которых пытливый ум Дж.Смита и его соратников по написанию мормонских книг смог добраться в первой половине XIX века. Такой американский религиозный «плавильный котел». По последним данным, в Юте проживают 52 процента мормонов, остальные 48 процентов приходятся на другие конфессии.


Вона (маленький вірш)


Вона десь там, у Львові проживає,
А я на Волині, у забутій глушині.
Вона когось дуже пристрасно кохає,
А я сиджу в кімнаті, в самоті.
Вона яскрава, немов сонце,
І любить осінь, так само як і я,
Якщо чесно трішки хочу
Щоб вона була моя!

Зігнули Мотику

Іван Ольховський. Автор дослідження українсько-польського протистояння у Любомльському та Шацькому районах Волинської області «Кривава Волинь».

Іван Ольховський. Автор дослідження українсько-польського протистояння у Любомльському та Шацькому районах Волинської області «Кривава Волинь».

За спостереженнями доктора історичних наук, професора Львівського національного університету імені Івана Франка Богдана Гудя, нині, напередодні 70-ї річниці Волинської трагедії обірвалась дискусія польських та українських істориків. Її замінив польський монолог, причому досить не тільки активний, але навіть агресивний.  

Що гірше, низка тих польських істориків, кого ще донедавна вважали незаангажованими, все більше схиляється до позиції крайніх правих і так званих кресових середовищ. Наприклад, Ґжеґож Мотика, якого в Польщі називали найбільш «пробандерівським», у своїх останніх працях, описуючи події на Волині 1942-1944 років, дуже часто безкритично посилається на не завжди достовірні дані з двотомника Владислава та Єви Семашків «Ludobjstwo dokonane przez nacjonalistw ukraiskich na ludnoci polskiej Woynia w 1939 – 1945» [Геноцид, вчинений українськими націоналістами проти польського населення Волині у 1939-1945 роках]. Звідси й відповідна концепція розвитку волинських подій, яка, по-перше, вириває їх з історичного контексту, а по-друге, повністю перекладає відповідальність за те, що там сталося, на ОУН і УПА, ігноруючи або ж значно применшуючи відповідальність гітлерівців, радянських партизанів і самих поляків.

Під час презентації у столичній книгарні «Є» своєї книги «Від волинської різанини до операції «Вісла», яка за фінансової підтримки Посольства Польщі в Україні нещодавно побачила світ у видавництві «Дух і Літера», професор Гжегож Мотика зазначив, що свій обов’язок бачить лише в об’єктивному висвітленні історії, що не причетний ні до внесення на розгляд польського парламенту проекту постанови про визнання дій ОУН і УПА на Волині й Галичині актами геноциду, ні до тієї істерії, яка нині нагнітається у Польщі у зв’язку з 70-ю річницею Волинської трагедії. Хоча факти свідчать про інше. Наприклад, у фінальному тексті резолюції Cенату, як повідомляє «Жеч Посполіта», йдеться про те, що злочин на Волині «мав характер етнічної чистки, яка відповідає ознакам геноциду». «Це формулювання, – зазначає газета з посиланням на юридичне бюро Сенату, – пов’язане з науковими публікаціями історика Інституту політичних досліджень Польської академії наук професора Ґжеґожа Мотики». Але ми не будемо звинувачувати професора за те, що певні політичні сили Польщі скористалися його «об’єктивними науковими» висновками. Справа в тому, що ці висновки далекі від науковості й об’єктивності.

Щоб не бути голослівним, давайте разом розглянемо його аргументи, викладені у книзі «Від Волинської різанини до операції «Вісла», на підставі яких він доходить до думки, що на Волині ОУН і УПА вчинила геноцид над поляками у 1943-1944 роках.

Оскільки акти геноциду, за даними фахівців з цього питання, здійснюють державні органи, то, мабуть, треба сказати, хто був головним господарем у той час на Волині. ОУН і УПА? Професор Мотика на цьому моменті не загострює уваги. Але, зважаючи на його повідомлення, що у лютому 1943 року III конференція ОУН-Б схвалила концепцію повстання проти німців і звільнення України від окупації до приходу Червоної Армії, він чітко уявляє, чия влада тоді була на Волині.

Важливим моментом у здійсненні геноциду є підготовчий період – тривалий час ідеологічної обробки потенційних виконавців масового знищення певної групи людей. Таким підготовчим періодом Гжегож Мотика вважає передвоєнну і воєнну діяльність Організації українських націоналістів, яка полягала у поширенні ними програмової засади про «повне усунення всіх займанців з українських земель» під час національної революції, що мала перманентний характер. Але, як відомо, увесь цей час ОУН перебувала у підпіллі, зазнавала жорстоких репресій почергово від трьох окупаційних режимів: польського, радянського, німецького. Тож твердити, що виконавці були належним чином підготовлені до геноцидних акцій не випадає. Ба більше, у березні 1943 року, згідно з Г.Мотикою, ОУН-Б розпочинає повстання проти німців наказом українським поліцаям залишити службу в окупаційній владі і перейти до УПА. Польський професор зазначає, що під час дезертирства поліцаї забирали зброю, набої, ліквідовували німецьке керівництво, випускали заарештованих із в’язниць, а перебуваючи в УПА, нападали на «районні адміністративні центри та містечка, де німці влаштовували так звані опорні пункти», «на деякі каральні експедиції, скеровані проти українського цивільного населення».

Однак незабаром з’ясувалося, за його словами, «що німці, замкнені в опорних пунктах, є важким для подолання ворогом», тому «бандерівське керівництво вирішило зосередитися переважно на польській людності, майже цілковито безборонній». Про що все це свідчить? ОУН-Б і УПА у березні 1943 року ідеологічно не підготували виконавців до масового знищення поляків на Волині. Вони відкрили зайвий для себе фронт. Для чого? Лише для того, що «польська людність була майже цілковито безборонна»? Чи, може, були на те інші причини? Низка українських істориків, посилаючись на архівні дані, зазначає, що до антипольських акцій поляки на Волині співпрацювали таки з німецькою адміністрацією на шкоду українцям, передавали червоним партизанам списки українських націоналістів, від яких треба було очищувати українські села, а на Закерзонні влаштували справжній терор проти мужів довір’я, війтів, учителів, священиків і навіть простих селян. Але все це Гжегож Мотика не вважає вагомою підставою для того, щоб починати антипольські збройні акції.

Відомо, що до обставин, які дозволяють кваліфікувати злочин геноцидом, належить беззахисність жертв та суттєва перевага однієї зі сторін конфлікту в силі й організованості. Чи справді польська людність у березні 1943 року була, як каже Мотика, «майже цілковито безборонною», а бандерівська УПА мала суттєві переваги?

На 44-й сторінці своєї книги він зазначає: «В 1942 році польське підпілля мало вже міцні структури. На Волині діяла автономна округа Армії Крайової (що прийшла на зміну ЗВЗ)». Польський дослідник самооборони на Волині Адам Перетяткович нарахував, що тут було близько 300 польських самооборонних осередків (пляцувок).(Ради справедливості треба зазначити, що не всі вони були сформовані до нападів і не всі одержали від німців зброю. Частина пляцувок буда слабкою. Низка з них розбіглася навіть не вступивши у бій, деякі були знищені разом із мешканцями сіл та колоній. Але 129 пляцувок, за даними дослідника, проіснувало до приходу радянських військ).

Якщо говорити про переваги Української Повстанської Армії над польськими збройними формуваннями, то не слід забувати, що проти повстанців у березні 1943 року, окрім німців, вели війну загони червоних партизанів, зокрема з’єднання Ковпака, з яким співпрацювали поляки. У квітні 1943 року проти повстанців розпочали каральні акції під німецьким керівництвом польські шуцмани, що замінили українських поліцаїв-дезертирів (за Г.Мотикою – до 2000 осіб), 202-й батальйон польської «гранатової» поліції (360 осіб), який прибув із Генерального губернаторства, і різні поліцейські підрозділи, в яких служили райхсдойчі з Великопольщі та Сілезії. Кількості вояків УПА на початку антипольської акції Гжегож Мотика не називає, лише зазначає, що у період між 15 березня та 10 квітня 1943 року з поліції дезертирувало близько п’яти тисяч осіб, багато з яких залишилося в партизанських загонах. Як свідчить документ, знайдений у польовій сумці «Клима Савура» (Дмитра Клячківського) на час переходу фронту (счень-лютий 1944 року) УПА під його керівництвом налічувала 6920 осіб. Історики стверджують, що приблизно таку кількість повстанські відділи мали і на середину 1943 року. Тут треба зазначити, що на початку 1944 року 27-ма Волинська дивізія піхоти, створена на базі загонів самооборони та польських шуцманів-дезертирів складала також близько семи тисяч осіб.

Отже, якщо на початку антипольської акції на Волині УПА мала перевагу в особовому складі та у можливості мобілізації цивільного неозброєного населення, яке у п’ять разів перевищувало польське, то з розгортанням дій, вона зустрічала усе рішучіший опір польської самоборони, яка у вересні 1943 року перейняла ініціативу (жертви мирного українського населення стали переважати польські) і утримувала її до березня 1944 року.

Свідчення про жорстоку розправу польської самооборони над дітьми, жінками, стариками під час, як поляки кажуть, відплатних акцій, зібрані рівненським дослідником Олександром Денищуком і опубліковані 2003 року у книзі «Злочини польських шовіністів на Волині» та луцьким істориком Іваном Пущуком – у серії книг «Трагедія українсько-польського протистояння на Волині 1938-1944 років», що побачили світ у 2008-2012 роках, професор ігнорує без пояснення причин.

Поза його увагою залишаються також дані українських архівів і навіть його колег-однодумців. Наприклад, професор Ігор Іллюшин, який написав післямову до вищеназваної книги Мотики, у низці своїх наукових розвідок оозповідає про напад поляків-самооборонців із Гути Степанської (Рівненська область- І.О.) разом із групою радянських партизанів із загону «Макса» на село Бутейки сьомого квітня 1943 року, де вбито кілька десятків українців.

У цьому ж місяці, за даними Олександра Денищука, банда поляків із сіл Левачі, Якубівка, Мочулянка (пляцувка самооборони –І.О.) Березнівського району напала на село Більчаки, частину якого спалили і закатували 27 осіб, а награбоване майно повезли до Мочулянки.

Розповідаючи про героїчну самооборону польського села Пшебраже Луцького повіту (тут було понад 30 самооборонних пляцувок, створених до нападів, в яких налічувалося від 12 до 130 осіб – І.О.) Гжегож Мотика зазначає: «12 липня (1943 року –І.О.) поляки ударили на Тростянець, розгромили в цьому поселенні підстаршинську школу УПА. Село почасти спалили, а його українським мешканцям наказали переселитися кудись подалі». Гадаю, допитливий читач, має право запитати «об’єктивного» професора: скільки ж курсантів було у підстаршинській школі? Хто ними командував? Яких втрат зазнали обидві сторони. У Гжегожа Мотики на ці питання відповіді не знайдете. Чому? Бо все це фантастика, за винятком того, що напад поляків на Тростянець справді був. Тільки не з метою знищення підстаршинської школи УПА, якої тут не було, а з метою покарати мешканців села за те, що тут напередодні було вбито польського шуцмана, який хотів знайти їздового для перевезення партії масла із фільварку, що містився у колишній рільничій школі, до Ківерців. Акція була успішною: вбито 18 місцевих мешканців відомих за прізвищами, та кілька жителів інших сіл. За довідкою місцевої сільради – тут загинуло 59 осіб. Решта людей розбіглися, хто куди. Їм не треба було «наказувати переселитися кудись подалі». Власних втрат пшебразька самооборона не зазнала. Усе це можна прочитати у вищеназваній серії книг Івана Пущука, присвяченій Ківерцівському району Волинської області. Слід сказати, що подібні акції самооборонців Пшебража були частенькими. На них виходило нерідко по 200 озброєних вояків з 500. Відтак, у Ківерцівському районі (а це лише частина колишнього Луцького повіту) пшебражці разом із такими ж самооборонцями з сусідніх пляцувок Рафалівки та Колошанки, за І.Пущуком, вбили та закатували близько 600 мирних українців. Найбільше постраждали села Омельно (62 особи), Клепачів (38), Гавчичі-Муравище (31), Домашів (30), Вінцентівка (25), Хопнів (20)Тростянець (18-59), Озеро (17), Бодячів (17), Борохів (16), Котів (15), Яромель (14). Гжегож Мотика пише лише про напади на Омельне 5 червня та 2 жовтня 1943 року, де, за його даними, було вбито 10 українців, а також на Гавчичі і Журавичі, не повідомляючи про жертв з українського боку.

Хоча Гжегож Мотика заявляє, що для кваліфікації злочину геноцидом не має вирішального значення кількість жертв, проте сам вдається до різних способів, аби серед поляків їх було побільше, а серед українців – поменше.

Так, у розділі «Хронологія та баланс жертв» він пише: «За даними Владислава та Єви Семашків в цьому регіоні (на Волині –І.О.) загинули щонайменше 33 тисячі поляків, з-поміж яких відомі імена та прізвища 19 тисяч осіб (насправді, за даними Семашків, 18186 осіб –І.О.). Загальна кількість загиблих від рук українських націоналістів може коливатися там у діапазоні від 40 до навіть 60 тисяч осіб». Слід сказати, що серед 33 тисяч загиблих у 1943 році поляків, про яких пишуть Семашки, тисячі приписаних жертв, що можна довести, а припущення про 40-60 тисяч загиблих – із галузі історичної фантастики, яке ніхто ніколи не зможе перевірити.

Мені особисто довелося перевіряти кількість загиблих поляків у Турійському районі Волинської області, про які пишуть Семашки. Майже третина з них (1175 осіб) це ймовірні жертви, про які часто немає підстав говорити. Так, за даними польських дослідників, у селі Синявка, мало би загинути 20 поляків. Але там не проживав жоден. Семашки припускають загибель 30 поляків у селі Блаженику, однак там усі були попереджені про антипольську акцію і завчасно виїхали до міста Володимира-Волинського та у село Білин. Українсько-польську колонію Ясенівка, де більшість складали українці, Семашки зробили чисто польською, у якій, нібито загинули усі поляки (137 осіб). За підрахунками колишніх мешканців цієї колонії, там проживало максимум 40 поляків, а загинуло 13 відомих за прізвищами. Ще до одного фокусу вдалися Семашки з колонією, що мала подвійну назву Сорочин-Славікувка, де було близько 35 садиб, шістнадцять з яких належала українцям. Вони перетворили її на дві чисто польські колонії Сорочин і Славікувку та припустили, що у першій могло загинути 100 поляків, а у другій 140. Прізвища жертв колонії Славікувка, які називають польські дослідники, збігаються з прізвищами жертв Сорочина, які називають місцеві старожили. Родини Ліпертів та Роляків, які Семашки приписують до колонії Сорочин, за даними українських свідків, тут не проживали. Але навіть із ними кількість жертв Сорочина-Славікувки не перевищує 56 осіб. Припускати загибель тут ще 184 осіб немає ніяких підстав. Ні на село Перевали, ні на сусідню колонію Янівка нападу не було. Але Семашки припускають загибель тут 54 невідомих поляків. Подібні безпідставні припущення вони роблять, коли пишуть про колонію Вікторівка Ловищанська (100 осіб), села Кустичі (50 осіб), Ловища (20 осіб).

Слід сказати, що ще разючіші фальсифікації Семашків виявив краєзнавець з Володимира-Волинського Ярослав Царук. За його підрахунками, у Володимир-Волинському районі Семашки завищили кількість польських жертв на 1916 осіб або у 4,1 раза, а кількість вбитих українців занизили на 1184 особи або у 25 разів. Але його дані, які він збирав десятиліттями, опитуючи очевидців та звіряючи їхні свідчення з наявними архівними даними, Гжегож мотика відкидає. Бачте, на думку професора, «Царук у своїй книжці приписує полякам злочини, цілком очевидно скоєні німцями». Правда, жодного очевидного факту приписування Царуком німецьких злочинів полякам Мотика не називає.

Про українські жертви професор пише так: «Від рук поляків на Волині, ймовірно загинули (не рахуючи убитих польською допоміжною поліцією (цікаво, що Семашки, а за ними і Мотика до жертв українських націоналістів зараховують поляків, убитих українською поліцією на німецькій службі –І.О.)) від 2 до 3 тисяч українців». Порівняно, зі 115 осбами, про які пишуть Семашки, це явний прогрес. Однак на підставі чого зробив таке припущення професор, невідомо. Впевнено можна сказати, що не на підставі українських джерел. Згідно з дослідженнями Івана Пущука, які майже збігаються з даними інших краєзнавців та дослідників, лише у Волинській області польська самооборона та підрозділи АК знищили понад 5300 українських селян, ще понад 3300 жертв на рахунку польських шуцманів. Олександр Денищук на Рівненщині нарахував понад 2400 осіб, що загинули з рук польської самооборони та їхньої поліції на службі у німців. Але зазначає, що ці дані неповні.

Як бачимо, волинські події сімдесятирічної давнини свідчать про те, що тут була жахлива українсько-польська війна у війні з почерговою перевагою одних і інших сил, але аж ніяк не геноцид одного народу над іншим.

Гжегож Мотика, на завершення презентації своєї книги у Львові заявив, що совість його чиста, він сказав свою правду. З вищесказаного видно, що його правда часто-густо не має нічого спільного з нашою правдою. Відтак, він сам підтвердив, що про об’єктивність його дослідження говорити не можна.

Іван Ольховський

http://poliskasich.org.ua/?p=439

7 заброшенных чудес СССР




7 заброшенных чудес СССР (13 фото + текст)



Заява С.Власенка щодо продовження В.Януковичем політрепресій

Сергій Власенко: Ніякі силові заходи, які проти мене застосовує Янукович, не зупинять мою протидію встановленню в Україні диктатури та роботу по захисту Юлії Тимошенко
12:15

Заява Сергія Власенка щодо продовження В.Януковичем політичних репресій.

Третього січня проти мене починають безпрецедентне по своєму цинізму політичне судилище нібито за застосування мною фізичної сили проти моєї колишньої дружини в 2008 та 2011 роках. За це мене за надуманими але очевидно політичними мотивами будуть засуджувати та кидати у в’язницю.

Я зразу хочу чітко та однозначно заявити, що я ніколи не застосовував фізичної сили до своєї колишньої дружини і в матеріалах справи немає жодного доказу цього факту. Адміністрація президента Януковича використовує мою колишню дружину в якості інструмента для моєї  фізичної ізоляції та політичного знищення.

Мета Януковича дискредитувати мене, як захисника та політичного союзника Юлії Тимошенко, зруйнувати систему її захисту в українських та європейських судах, використовуючи проти мене самі брудні технології, які принизять мене в очах суспільства та світу. Саме такими технологіями зовсім нещодавно користувалася радянська репресивна машина, яка, наприклад, видатного патріота України, борця за незалежність нашої держави В’ячеслава Чорновола безпідставно обвинувачувала та засудила нібито за зґвалтування жінки. Для того, щоб скомпрометувати небезпечних для авторитарного режиму людей, їх завжди намагаються облити найчорнішим брудом, який може знищити головне – моральність їх боротьби проти диктаторів та безправ’я.

У зв’язку з загостренням політичної атаки проти мене та початком 3 січня безпрецедентного судилища заявляю:

Перше

Я ніколи НЕ застосовував будь-якої фізичної сили проти своєї колишньої дружини, з якою я проживав у шлюбі всього два роки і вже більше п’яти років ми з нею знаходимося в розлученні та зовсім не спілкуємося.

Для мене як для людини і чоловіка є неприпустимим будь-яке фізичне насильство над будь-якою жінкою.

Я прошу окремо кожного журналіста в будь-яких матеріалах, які ви будете готувати на цю тему, донести до всіх громадян України, що я ніколи не застосовував сили до своєї колишньої дружини, бо я знаю, що проти мене буде активізована вся пропагандистська брудна машина діючого режиму, і я розраховую тільки на ваш чесний захист та допомогу.

Друге

Ви всі добре розумієте, що сотні тисяч жінок в Україні потерпають від домашнього насильства і що від сотен тисяч побитих, замучених, зґвалтованих жінок славні органи міліції відмовляються навіть приймати заяви про злочин їхніх чоловіків, а вигадане насилля проти моєї колишньої дружини придумали через п’ять років після нашого розлучення, суд-медекспертизу зробили через п’ять років після вигаданого побиття, справу порушила та сфальшувала ціла Генеральна прокуратура (цілих 6 (шість) прокурорів та безліч слідчих управління з розслідування особливо важливих справ), а розглядати цю справу в суді проти мене 3 січня буде близька соратниця радника Януковича Андрія Портнова, голова самого одіозного суду України - Печерського суду м. Києва - та член ганебної Вищої ради юстиції пані Отрош. Очевидно, що навіть в судах  Януковича не залишилося жодного судді, який готовий би був на виконання такої брудної роботи проти мене.

Все це говорить про те, що розправа зі мною в суді 3 січня розпочинається за прямою вказівкою Віктора Януковича, під кураторством Андрія Портнова та з метою руйнування захисту Юлії Тимошенко в українських та європейських судах та дискредитації мене, як захисника та політичного однодумця Юлії Тимошенко.

Третє

Я уважно вивчив всі матеріали сфабрикованої проти мене справи, і, як людина, яка має правову освіту, стверджую, що жодногобудь-якого доказу таких брудних обвинувачень проти мене в матеріалах кримінальної справи НЕ ІСНУЄ і весь так званий суд буде банальним фарсом.

І останнє четверте

Ніякі силові, жорстокі заходи, які проти мене застосовує Віктор Янукович, не зупинять мене в моїй протидії встановленню в Україні диктатури, не зупинять мою роботу по захисту Юлії Тимошенко.

Режим вже антиконституційно позбавив мене повноважень народного депутата, вже рейдерськи, по-розбійному забрав у мене всі мої заощадження та має майно, неодноразово робив на мене фізичні атаки, а зараз вже планує кинути мене за грати. Але я планую іти вперед попри все та ліквідувати разом з усіма, хто готовий до боротьби режиму Януковича. А готових боротися сьогодні вже десятки мільйонів, і Майдан є цьому живим доказом.

Слава Україні,
Сергій Власенко
26.12.2013 року