хочу сюда!
 

Инна

27 лет, овен, познакомится с парнем в возрасте 36-50 лет

Искать

Поиск заметок «проживаете»

5 лет назад

 "Цыган"

Иван Рыжов родился в крестьянской семье 25 января 1913 года в деревне Зеленая Слобода Московской губернии.
Трудное детство, тяжелая работа - начал паренек свою трудовую жизнь колхозным бригадиром. В тайне же крестьянский сын всегда думал о сцене, мечтал о ролях, мысленно представлял себя тем или иным героем.
Как только появилась возможность, Иван Рыжов поехал поступать в Москву на «артиста». В 1935 году он окончил училище при Московском театре Революции. В этом же театре он проработал до 1940 года, а затем начал сниматься на киностудии «Союздетфильм» (ныне киностудия имени Горького) и с этого же времени стал актером Театра-студии киноактера. Где и прослужил много-много лет. Ивана Петровича любили в театре. Он знал множество анекдотов, умел и любил похохмить, мог и по-хорошему похулиганить.
В кино Иван Рыжов дебютировал в 1939 году, сыграв есаула Сороку в фильме «Кубанцы». Потом были роли в драме «Брат героя» и в исторической картине «Первопечатник Иван Федоров». Озорной парень в приключении «Кащей Бессмертный» и Свистунов в комедии «Ревизор».
С 1940 года он постоянно работал на студии "Союздетфильм" (впоследствии - студия им. Горького). И все же, как киноактер, Рыжов долгое время был невостребован. По мнению режиссеров, в молодости образ у него был какой-то невнятный. Может быть, потому его немногочисленные ранние работы впоследствии были забыты зрителями.
Так продолжалось достаточно долго, пока Иван Рыжов не перешагнул сорокалетний рубеж и не начал приближаться к «образу деда». Вот тут то режиссеры вдруг «увидели» актера.
Возрастные роли в кино Иван Рыжов начал играть во второй половине 50-х. Колхозник в мелодраме «Дело было в Пенькове», казак в «Тихом Доне», чуть позже: строгий Волков в мелодраме «Алешкина любовь» и незадачливый вахтер в комедии «Девичья весна». Дальше – больше. С годами интерес к актеру только возрастал.
Очень скоро окончательно определилось и его амплуа. Иван Петрович в основном появлялся на экране в эпизодах, играя простых людей, мудрых и добрых. От его героев исходило какое-то излучение доброжелательности, простоты и искренности, плюс все это «приправлялось» долей живого народного юмора. Собственно говоря, Иван Петрович даже и не играл, он проживал своих героев, - ведь он и в жизни был таким же. На съемках актер практически не пользовался гримом, - его абсолютно «неактерское» лицо не требовало каких-то корректировок. Герои Рыжова и без этого были очень близки народу.
Особенно органично Иван Петрович «вписывался» в картины Василия Шукшина: будь то заведующий базой в фильме «Живет такой парень» или проводник в лирической комедии «Печки-лавочки». А как сочно им был сыгран Фёдор Байкалов, отец главной героини в «Калине красной»! Он вообще был «актером Шукшина», как и Георгий Бурков, и Леонид Куравлев, и Алексей Ванин. Василий Макарович любил этих актеров и всегда старался найти хоть маленькую, но значимую роль.
К работе Иван Петрович относился с огромной ответственностью. Каждый раз он создавал новый живой образ: справедливый отец Ипат в драме «Угрюм-река» (1969) и угрюмый Андрон Овчинников в телефильме «Тени исчезают в полдень» (1971-74), царь Евстигней XIII в сказке «Иван да Марья» (1974) и старший мастер Сергей Степанович в комедии «Неисправимый лгун» (1973), домоуправ Пал Титыч в драме «Белый Бим Черное Ухо» (1977) и председатель колхоза в мелодраме «Вас ожидает гражданка Никанорова» (1978). Мастера и бригадиры, председатели колхозов и директора, завхозы и домоуправы, и просто: отцы, деды, соседи – все это герои Ивана Рыжова. Эпизоды, эпизоды… Рыжова по праву можно назвать одним из лучших «эпизодников» страны – наряду с легендарным Михаилом Пуговкиным. Главных ролей в его биографии было совсем немного, но в тени Иван Петрович никогда не оставался. Да разве можно забыть его директора конезавода «товарища генерала» Стрепетова во всенародной драме «Цыган», или Гаврилу Афанасьевича Ртищева в фильме «Сказ про то, как царь Петр арапа женил»?! Что ни роль – очередная грань его многогранного актерского таланта.
Одни из последних своих ролей (Шапкин в комедии «Жизнь и необычайные приключения солдата Ивана Чонкина» и Тимофеич в лирическом фильме «Орел и решка») Иван сыграл, когда ему уже перевалило за 80... Его последней киноработой стала картина "Пионерка Мэри Пикфорд", снятая в 1995 году.
В течение многих лет Рыжов был одним из постоянных актеров сатирического журнала "Фитиль".
Иван Петрович был человеком стопроцентной доброты, трудно найти, наверное, кого бы еще больше любили люди. Он был очень веселый человек, и никто никогда не видел его в унынии. У него был какой-то особый юмор, который проявлялся всегда неожиданно и к месту. Он был удивительный артист и человек, хороший семьянин. Так случилось - жена у него тяжело болела, и он ухаживал за ней.
Ушёл из жизни утром 15 марта 2004 года в московской больнице. Панихида проходила не в Доме кино, как бывало с другими известными актерами, а в больнице им. Боткина, в которой его не стало. Там же, в маленьком храме при больнице прошло отпевание. Проститься с актером пришли только родственники и несколько деятелей искусства. Но он ведь и сам был на редкость скромный человек...
Похоронен на 25-м участке Перепечинского кладбища рядом с женой Ниной Никольской (1918-2003).
Народный артист РСФСР (1980).

13 привычек обрекающих на бедность

  • 23.12.14, 09:24

13 привычек обрекающих на бедность

Проверьте себя.

Привычка 1: бедные всегда ищут виноватых

Бедный человек никогда не берет ответственность на себя. Он скорее обвинит в своих неудачах коллег, начальника или систему, чем признает свое поражение. Бедный мыслит так: «Если бы не ОНИ, то я бы давно был успешным», «Мне ВСЕ мешают, я не могу ничего сделать».

Привычка 2: тянуть время

С детства нам навязывают старую народную «мудрость»: «Семь раз отмерь - один отрежь». Время идет, а Вы всё думаете, отмеряете, и, в конечном счете, находится кто-то более предприимчивый, который отрезает «ваш» кусок и уносит. Побеждает тот, кто не боится сделать первый шаг и рискнуть, тот, кто использует свои идеи, а не зарывает их в уголках своей памяти.

Человек, с мышлением бедняка всегда тянет время, а собственную бездейственность опять же приписывает на чужой счет.

Привычка 3: действовать наверняка

Бедные не рискуют. Они предпочитают стабильный, пусть и не большой доход. В результате так и живут от зарплаты до зарплаты, зато под воображаемым крылом стабильности.

Привычка 4: обучаться бесплатно

Типичный представитель бедняков подписан на огромное количество бесплатных тренингов и семинаров, большую часть из которых он так никогда и не прослушает. В результате - человек живет в иллюзии обучения, а на деле никакого развития нет. Бесплатный сыр известно где… Чтобы стать успешным предпринимателем необходимо живое общение со своим наставником, необходим четкий курс действий к поставленной цели. Цена тренинга - это не только показатель будущего успеха, но и цена Вашей мотивации.

Привычка 5: не платить другим за их труд

Человек с мышлением бедняка любит жить за счет других. Музыку, тренинги, фильмы или ПО - он качает с торрентов. Его философия - это поиск возможности получить платные услуги или товары - бесплатно. А жизнь ему упрощают сервисы (торренты, складчины, пиратские сайты), созданные такими же бедными для бедных. Скачал платный продукт бесплатно = украл. Воровство чужой интеллектуальной собственности и обман обрекают человека вечно жить в нищете.

Привычка 6: жалеть себя

Часто люди видят корень своих проблем в окружающей их обстановке - будь то неблагоприятное географическое положение, недостатки фигуры, родился в бедной семье, недостаточно образования, живет не в той стране и пр. В арсенале бедного человека есть десятки поводов себя пожалеть, а капитал на жалости не заработаешь.

Привычка 7: ныть и жаловаться

Не секрет, что отсутствие денег - причина негативных эмоций. В отличие от бедняка, человек с мышлением богача воспринимает неудачу, как ступень к заветной цели, он не привык ныть и жаловаться на судьбу. Порой хочется выговориться, чтобы тебя пожалели, но легче от этого не становится, да и количество денег в кошельке не изменилось - их как не было, так и нет.

13 привычек обрекающих на бедность

Привычка 8: думать что скажут другие

Успешный человек ценит свою индивидуальность, и не зависит от мнения окружающих. Бедный, как правило, наоборот - львиную долю своего времени и сил, он расходует на поддержание своего реноме в глазах других людей. При этом он ориентируется на людей более удачливых и сильных. Сравнение проходит не в его пользу, что даёт ему еще один прекрасный повод для нытья и жалоб.

Привычка 9: тратить деньги впустую

Бедный человек не имеет финансовой стратегии. Его цель - зарабатывай и трать. Богатый, в свою очередь, полученные трудом деньги инвестирует в создание капитала. Распространенная ошибка мышления в такой ситуации: «Что я могу инвестировать, если денег нет?». Денег нет, потому что человек не думает о будущем. Богатыми становятся не те, кто много зарабатывает, а те, кто научился грамотно управлять своими доходами.

Привычка 10: поиск сиюминутных выгод

Бедные не стремятся учиться новому, не работают на перспективу, а хотят зарабатывать прямо сейчас. Это яркий пример потребительской системы поведения. Человек хочет всего и сразу, за минимум усилий. Он подобен крестьянину, который зимой съедает посевную картошку, не задумываясь о том, что сеять весной.

Привычка 11: заниматься тем, что не нравится

У бедняка всегда найдется 10 виноватых, 100 оправданий и 1000 причин, почему он должен ходить на нелюбимую работу. Он живет лишь мыслью о пятнице, проклинает начальство, но все равно каждый понедельник безропотно шагает в офис. На занятие своим делом у него, как правило, не хватает смелости. Так, ничего не меняя, человек проживает собственную жизнь. Год за годом.

Привычка 12: тратить время впустую

Человек с мышлением бедняка задается вопросом: как «убить» свое время? Это крайне негативная установка должна трансформироваться в правильный вопрос: как мне использовать время с максимальной пользой? В итоге каждый получает то, к чему стремится - бедный «убивает» время и свою жизнь, а богатый использует свое время и богатеет.

Привычка 13: жить чужой жизнью

Беднякам присуща серьезная ошибка мышления - проецировать жизнь других людей на свою. Многочисленные сериалы, художественные книги и истории звезд только подстрекают их в этом. Наслаждаясь приключениями других людей, бедные живут в иллюзиях и тени успеха своих кумиров. Не рискуют переступить через сомнения и страхи. Бояться начать с малого и по кирпичикам самим строить свою судьбу.

Возможно, в этих описаниях вы увидели и себя, но это не повод для расстройства. Используйте этот текст как подсказки к тому, что необходимо в себе изменить. Используйте описание привычек как мотивацию к действию. Успехов.

Всех Вам Благ!

Куди хочуть завести Україну «соотечественники»?

Сергій Грабовський 

Крім українців, росіян, білорусів, поляків, кримських татар, євреїв та інших етнонаціональних спільнот в Україні проживають ще й "співвітчизники". Точніше, "соотечественники". І не тільки живуть, а й активно діють, і, схоже, не мають проблем із фінансуванням своєї різноманітної діяльності. Так само, як і з поблажливістю влади щодо цієї діяльності, її засобів та цілей

Новітні заповіді "Русского мира"

От, скажімо, у Криму, в селищі Новоозерне (поруч із базою Військово-морських сил України) майже два тижні у розпал літа діяв міжнародний молодіжний табір "Донузлав-2011" (так він звався офіційно), гаслом якого було "Молодь України і Росії: разом – у ХХІ століття". Яким же бачать організатори табору (а це – вдумайтесь лише в назву! – "Всеукраинский Координационный совет российских соотечественников", він же ВКСОРС, і "Русская община Крыма") нинішнє століття та до чого готують молодь – а присутніми там були 126 юнок і юнаків, в переважній більшості з України?

Усе дуже просто. "Русскій мір", і тільки "русскій мір" – на сніданок, обід та вечерю. Православ’я, самодержав’я, народність. Виступали історики, політики, політологи, богослови. Спільні інтереси України і Росії у боротьбі з НАТО, у протистоянні Заходу та "неправильним" християнам, різного роду "українським нацистам" і "російським ліберастам". "Ми хотіли зібрати молодь Росії та України, щоб вона поспілкувалася між собою і зрозуміла, що попри трагічні події 1991 року, попри розвал Совєтського Союзу, ми залишаємося представниками одного народу(???), однієї східно слов’янської, православної цивілізації", – відверто заявив журналістам Олег Слюсаренко, виконавчий директор табору, один з лідерів "Русской общины Крыма". А комісар одного із загонів "соотечественников" Валентин Чернов наголосив на важливості місця розташування табору – саме там, де, мовляв, кілька років тому проросійські патріотичні організації не допустили висадку десанту в межах навчань "SeaBreeze" – і "ці події, що стали історією, є чудовим тлом для виховання молоді, для проведення хорошої школи патріотизму".

Ну, а керівник "Донузлаву-2011", голова ВКСОРС, депутат Верховної Ради, заступник голови фракції Партії регіонів Вадим Колесніченко підбив підсумки табору так: "Молодь спільно вивчала нашу спільну історію і буде поширювати інформацію й отримані знання серед юнацтва, яке не було охоплене роботою табору. Бо тут перебувають найкращі з найкращих. Коли вони повернуться на свою територію, вони нестимуть той заряд бадьорості, знань, енергії, який отримали в цьому таборі".

Так, знання молоді громадяни України отримали воістину феноменальні. Наприклад, про те, що сучасна Польща – це "гиена Европы" на службі "вашингтонского обкома", що "украинство является наиболее вредоносной идеологической инъекцией американославизма в тело Русского мира". А ще про те, що "последние события в Крыму говорят о дальнейшем развитии политического дефолта на Украине", що "Украина обречена на развал"(???),що"это не вопрос дискуссии, это практически состоявшийся факт" (???). Ну, а про такі "дрібнички", як заперечення існування українського народу та підстав незалежності Української держави, і говорити зайвий раз не варто...

А після цього всього – лише одного практичного заходу ВКСОРС із десятків, якщо не сотень! – Вадим Колесніченко разом із Сергієм Ківаловим (також депутат від Партії регіонів) подав законопроект про фактичне впровадження паралельної державної мови в половині регіонів України, про санкцію на відмову громадян України від знання державної мови, що у разі ухвалення закону матиме наслідком хаос у державі та її деструкцію.

Що ж, усе логічно й послідовно: якщо України не повинно існувати, то її слід якомога швидше зруйнувати.

Повторення перейденого?

У кожного, хто вивчав історію ХХ століття (ясна річ, не на засадах і не у форматі "соотечественников"), від усього цього виникає відчуття dj vu, повторення колись перейденого. І це відчуття справедливе.

...На початку 1930-х років у Чехословаччині, яка після розпаду Австро-Угорщини виборола незалежність, майже чверть населення становили етнічні німецькомовні судетці, Sudeci, як їх звали чехи. Помітних міжетнічних конфліктів не було. На виборах Sudeci голосували за соціал-демократів, комуністів, християнських консерваторів, аграріїв. І все б нічого, але у січні 1933 року канцлером Німеччини став фюрер NSDAPАдольф Гітлер. А відтак уже восени того ж року був створений "Німецький патріотичний фронт" під керівництвом Конрада Генлейна, офіційною вимогою якого стала автономія Судет у складі федеративної Чехословаччини, а неофіційною (тобто справжньою) – приєднання Судетської області до Третього Рейху. Саме Генлейн впровадив у політичний обіг поняття "судетські німці", які, мовляв, є "співвітчизниками" жителів Німецької держави.

Робота "патріотів" не була полишена на самоплив. З Берліну йшло щедре фінансування, надходила відповідна література, приїздили кваліфіковані агітатори; за рік-другий з’явилися і вмілі організатори масових заворушень та індивідуального терору проти політичних опонентів. Отож "з невідомих причин" різко зменшилася кількість охочих голосувати за соціал-демократів чи християнських консерваторів; натомість "співвітчизники" (це слівце з подачі берлінських ідеологів та їхніх місцевих підспівувачів увійшло в моду) дружно голосували за генлейнівців, а найзаповзятіші – дружно піднімаючи ноги у білих гетрах, марширували у лавах воєнізованих партійних загонів, пройшовши перед тим вишкіл у різноманітних "літніх таборах для патріотів".

Тим часом фронт перетворився на Судето-німецьку партію, яка постійно вела мову про гноблення чехословацьким урядом "співвітчизників". Прага постійно йшла назустріч вимогам генлейнівців: було забезпечене широке представництво етнічних судетців у Національних зборах, розширені права місцевого самоврядування, розвивалася освіта рідною мовою (ба більше: "співвітчизники", хоч і були чеськими громадянами, демонстративно почали "забувати" чеську мову, і це їм не загрожувало ніякими незручностями – ввічливі чехи у розмові переходили на німецьку).

Але "борці" не вгамовувалися – ані в Судетах, ані в Берліні. У лютому 1938 року Гітлер звернувся до Рейхстагу із закликом "звернути увагу на жахливі умови життя німецьких братів у Чехословаччині". А в березні, після аншлюсу Австрії, Генлейн прибуває до Берліну, де одержує нові інструкції та чималі гроші. Кордон нелегально перетинають інструктори з СС. Відтак у квітні 1938 року генлейнівська партія ухвалює Карлсбадську програму, де міститься вимога національно-територіальної автономії, а у травні висуває вимогу провести референдум з приєднання Судетських земель до Німеччини. На 22 травня – на день муніципальних виборів – був призначений путч з тим, щоб взяти під контроль Судети та перетворити ці вибори на плебісцит. Одночасно Вермахт почав висування своїх дивізій до кордону.

Але чехословацький уряд повівся рішуче. Він провів часткову мобілізацію в країні, ввів армію в Судети, придушив силою виступи генлейнівців. Одне слово, на якийсь час навів конституційний лад. А далі почалися переговори за посередництва групи представників західних держав на чолі з лордом Ренсименом. Переговори виявилися безрезультатними, оскільки Берлін дав команду: тягнути час і готувати збройне захоплення влади (стрілецької зброї-бо через кордон доставили немало і "добровольців" приїхало вдосталь).

І от, попри те, що Прага погодилася на створення німецьких автономних районів, 12 вересня 1938 року з‘їзд НСДАП ухвалив резолюцію з вимогою до Чехословаччини надати самовизначення судетським "співвітчизникам". У промові на з‘їзді Адольф Гітлер заявив, що він прагне миру й тільки миру, але "не для того Всемогутній створив сім мільйонів чехів, щоб вони гнобили три з половиною мільйони судетських німців". 13 вересня почалося збройне повстання у Судетах; у відповідь чеський уряд запровадив воєнний стан у населених судетцями районах і рушив туди війська. Після дводенних боїв заколот був придушений, Генлейн утік до Німеччини. У боях загинуло понад 300 путчистів, сотні були поранені, чимало заарештовано.

Здавалося б, усе. Але ж за спинами "співвітчизників" стояв Берлін. Знімки "звірств чеської вояччини" з легкої руки відомства Геббельса обійшли весь світ. Німецьке телебачення (Третій Рейх з 1936 року, з Олімпійських ігор у Берліні, став світовим лідером у використанні недосконалої ще телевізії у пропагандистських цілях) кричало про "злочини чехів" і показувало їх. Гітлер з усіх трибун погрожував – він, мовляв, дуже прагне миру і є визнаним миротворцем, але у цій ситуації можлива війна якнайширшого масштабу. І демократичний Захід завагався...

А поки Берлін, Париж, Лондон і Рим обмінювалися посланнями, поки західна преса наввипередки вимагала "тиснути на Чехословаччину" і "забезпечити права німецького населення щодо возз’єднання з країною, з якою воно пов’язане походженням", Генлейн сформував на території Рейху "Судетский німецький добровольчий корпус", який розгорнув бойові дії та терористичні напади у прикордонних районах Чехословаччини. Чеські вояки гідно билися, але чеські лідери втратили впевненість у собі.

17 вересня президент Чехословаччини Едуард Бенеш запропонував передати кілька населених німцями районів Третьому Рейху; але Гітлер із цим не погодився – йому не була потрібна така "дрібничка". Відтак 19 вересня посли Британії та Франції передали Бенешу вимогу своїх урядів вивести війська із зони конфлікту і передати Німеччині території, населені "співвітчизниками". Подальші події добре відомі. 30 вересня була підписана Мюнхенська угода між Німеччиною, Італією, Францією та Великою Британією (чехів на неї навіть не запросили). Від Чехословаччини до Німеччини відійшла не тільки Судетська область, а й ціла купа інших районів, де жили німецькомовні громади.

А 15 березня 1939 року до Праги "на прохання уряду Чехії" (Словаччина за день до цього проголосила незалежність) увійшли німецькі війська. Відтоді країна стала "протекторатом Богемія унд Моравія"; але Берлін позбавив чехів усіх ознак державності – протекторат мав свого президента, Еміля Гаху, свою поліцію, свою адміністрацію. Та підпорядковувалося все імперському протектору – спершу Костянтину фон Нейрату, а потім обергрупенфюреру СС Рейнгарду Гейдріху. Із відповідними вислідами – у вигляді побудови концтаборів, знищенні політичної опозиції, геноциді євреїв та циган і, звісно, мобілізації потужної чеської промисловості для військових потреб Рейху.

Трагічний парадокс усієї цієї ситуації полягав у тому, що Sudeci, власне, не були німцями; вони як етнічна група сформувалися в імперії Габсбургів, яка являла собою інший культурний і політичний світ, аніж Прусія, Саксонія чи власне Німеччина, об’єднана тільки 1870 року. Отож "співвітчизниками" їх зробила нацистська пропаганда. І наслідки цього виявилися дуже тяжкими...

Запитання, яке вимагає чіткої відповіді

Отож логічним є запитання: на якій стадії політичної еволюції перебуває сьогодні фактичний вітчизняний двійник Судето-німецької партії 1930-х – "Всеукраинский Координационный совет российских соотечественников"? Табори для ідеологічної обробки молоді ми бачимо; наявність формувань, які позначаються словами "загони" або "козачі організації" – також. Дії, спрямовані на руйнації Української держави та на підготовку приєднання щонайменше половини її території до Росії, теж самоочевидні. Що далі?

Мовчанка замість відповіді на це запитання може дорого обійтися Україні.Своєрідної трагікомічності чинній ситуації надає те, що – на відміну від міжвоєнної Чехословаччини – намагання делегітимізувати та зруйнувати Українську державу, перетворити її владу на нікчемну у правовому сенсі силу,  виходять із середовища не антиурядової опозиції, а самої правлячої партії. Втім, можливо, що нинішні найвищі посадовці України також вважають себе "соотечественниками" і щиросердо мріють про гауляйтерські посади у протектораті "Малоросія унд Донбас"?

У нее дома 45 змей )))

 

Бабушка проживает в доме с 45 змеями...Для большинства людей даже одна змея в доме – было бы слишком большим
испытанием…Но не для британки Сью Коулмен…

 
 

Туалетный "гоблин": кого путин назначил правителем крыма?

  • 08.03.14, 07:52
Моряки в Крыму не хотят подчиняться человеку, который курировал платные туалеты. О начале нового бандитского передела свидетельствуют убийства богачей.

Об этом пишет Дмитрий Волчек для Радио Свобода, передает Цензор.НЕТ.

Новое руководство Крыма заявляет, что уже сейчас, хотя референдум не проведен, украинские войска расцениваются как "оккупационные". 6 марта российские военные заблокировали выход кораблей ВМС Украины из бухты Донузлав под Евпаторией, затопив старый противолодочный корабль "Очаков". Даже небольшие корабли украинского флота не могут выйти из бухты из-за "Очакова", мачты которого видны из воды
Источник:http://censor.net.ua/r274560Источник:http://censor.net.ua/r274560

В Крыму уже начались мародерства и провокации

  • 01.03.14, 19:58
Крымские «освободители» начали мародерство и провокации

 В Керчи вчера совершено нападение на дом, в котором проживает семья уроженцев Грузии. Об этом рассказал друг семьи и одного из ее членов на имя Нодар. Группа людей, скрывающихся под масками, побила в частном доме стекла. Нападающие говорили по-русски. Также разбили стекло в автомобиле. После этого - исчезли.

 Местные россияне ходят по городу пьяные и выкрикивают свои националистические лозунги, бьют машины с украинскими номерами не из Крыма.

http://k-z.com.ua/proisshestviya/29777-krymskie-osvoboditeli-nachali-maroderstvo-i-provokatsii?fb_action_ids=469865033136342&fb_action_types=og.likes&fb_source=other_multiline&action_object_map=%5B624500577621610%5D&action_type_map=%5B%22og.likes%22%5D&action_ref_map=%5B%5D

Армада - Пепел

Шось у співтоваристві не бачив жодного заікання про український гурт "Армада"






Склад групи:      
Кадім Тарасов - вокал
Алекс Таряник - бас 
Андрій Малигін - гітара
Ігор Лященко - ударні
Дискографія групи:
"5х5" - 1999
"Нежность" - 2002
"Salt" - 2005

Сайт групи:
Офіційний
Myspace

На даний момент колектив підготував до реалізації 10 нових треків, котрі плануєтся іздать восени цього року
(чи вже реалізували?). 4 повних версій із яких можна скачать Ось тут

Педофилоохранительные органы

Лучше, чем написал мой друг Ярослав, я не напишу об этом позорном деле:

"Дело Котенко", которое мы держим на контроле, сопровождаем, должно было завершиться либо очень громким скандалом, либо большим позором. И выбор ведь даже не в самой изнасилованной в детдоме 8-летн. Вале. Нет -посколько дело предано огласке (в т.ч. благодаря УДПНИ), наказание той мерзости, которая развратила детей, должна было взять на себя власть, раз не смогла защитить их вовремя. особенно -когда в этом замешаны местный чиновники.
Чуда не произошло. 26.07.11 на пресс-конференции нач. харьковского главка МВД Н.Фоменко ясно дал понять, что дети стали только куском живого мяса, товаром для имеющих деньги и власть. Поскольку СМИ не смогли дать комментарий -дам его я.
Чтобы более образно вы поняли случившееся, для начала представьте следующую ситуацию.
Допустим, некая совершеннолетняя гр-ка Петренко подает заявление в милицию о факте изнасилования в отношении нее. На улице, неизвестными лицами, она была подвергнута жестокому насилию и просит найти злоумышленников. Что же делает следователь Петросян? Сначала арестовывает бывшего мужа потерпевшей, который на момент преступления, правда, имел некоторое алиби -находился на территории соседнего гос-ва. Потом очередь доходит и до родного отца - ведь в тот день кто-то, но он точно был рядом с потерпевшей, сам Петросян видел его в райотделе рядом! Когда и тут не получается выбить признания - то Петросян начинает "проводить следственные мероприятия, назначать дополнительные экспертизы". Т.е. просто напросто зашвыривает папку с делом в сейф, и занимается своими делами..
Спустя два года гр-ке Петренко приходит ответ, в котором сл-ль Петросян уведомляет ее, что "..прибыв на место происшествия, и подвергнув анализам всех попавшихся на этой улице женщин, изнасилованных среди них не выявлено..также по результатам экспертизы ясно, что половые контакты гр-ки Петренко имелись значительно ранее, ..следовательно, никакого изнасилования на улице не было".
Смешно? Если бы...а когда милиционеры задерживают родного брата девочки, которому в тот момент было всего 10 лет(!), и отчима, которого и близко не было в семье -он появился только после того, как Валя была в детдоме -это как назвать?
Посудите сами. Мы имеем следующие факты/доказательства:

   1. Акт, подтверждающий насилие, причинивший ощутимый ущерб здоровью ребенку (грубо говоря -порван кишечник, крайне загрязнено влагалище).
   2. Сама девочка Валя дала показания, что "чужой дядя" приходил к ней, когда она в детдоме помещалась в лазарет. В мед карточке нет ни единого упоминания об этом -следовательно, было что скрывать!
   3. Все девочки, которые также навещались "чужими дядями", были срочно удочерены "неизвестными иностранцами".
   4. Сам приемный отец, Д.Котенко, сразу же теряет работу, как только относит заявление в милицию.
   5. Результаты осмотра девочки на момент приема в детдом -она полностью здорова.
   6. Девочку подозрительно не хотят отпускать на лечение за границу, опасаясь как независимой экспертизы, так и вероятности возбуждения уголовного дела местными полицейскими, не такими "этически гибкими", как наши...

Тут не нужно быть генералом милиции, чтобы сразу нарисовать схему следственных действий:

   1. Установить местонахождение других девочек, освидетельствовать их физическое состояние в тщательно подобранной комиссии (чтобы не было постороннего вмешательства).
   2. По показаниям Вали установить, кто из работников детдома "Семья" был дежурным в эти дни. Задержать, допросить, выдвинуть обвинение.

Но следствие почему то отказалось даже приблизиться к детдому -особенно после прозвучавшего заявления ряда лиц ХГГА, что "изнасилование было где угодно, но не в детдоме". По странному совпадению, оба чиновника оказались мужем и женой. И -сам Котенко теряет работу в администрации.
Интересные совпадения?
Уж чем-чем, но робкими харьковские милиционеры никогда не были. Именно им принадлежит сомнительная "пальма первенства" - первый главк, против которого выиграно в международном суде дело о побоях и пытках! Да и в это время, очередной СМ отметился не с лучшей стороны: "Мы поехали в подрайон, где работают участковые, на ул. Мохначанскую, №81. Алексей меня завел в кабинет, толкнул на стул и потом три раза ударил ребром ладони по правой стороне головы, забрал сумку, телефон. Как он только меня не обзывал, нецензурными словами, говорил, что я — «никто», что у меня документы поддельные. Потом положил бумагу и сказал: пиши.  После этого женщину отпустили. Спустя пару часов Елене вызвали скорую. В больнице скорой и неотложной помощи поставили диагноз: «Сотрясение головного мозга средней тяжести»."www.segodnya.ua/news/14272854.html
А наказать уродов, которые даже по "понятиям" не считаются людьми -все, наглость куда то улетучилась, вслед за честью мундира...
Сам материал:
Малолетняя харьковчанка была изнасилована до того, как попала в городской детский дом "Семья". Об этом 26 июля сообщил журналистам начальник Харьковского городского управления милиции Николай Фоменко. "Одна из версий - преступление было совершено там, где девочка проживала до того, как ее мать лишили родительских прав и ребенок попал в приют", - подчеркнул начальник горуправления милиции.
По его словам, врачи, которые осматривали ребенка перед поступлением в детдом, провели недостаточно тщательный осмотр, поэтому не заметили следов изнасилования. Н.Фоменко отметил, что следствие по делу продолжается, будут проведены еще несколько экспертиз.
Пока неизвестно, мог ли быть причастен к изнасилованию кто-то из членов семьи девочки. "Мы сейчас разбираемся, поэтому я не хотел бы заранее об этом говорить", - отметил Н.Фоменко. По его словам, следствие ведет следственное управление Главного управления МВД Украины в Харьковской области.
Как заявил "SQ" приемный отец девочки Денис Котенко, он уверен в том, что преступление произошло именно в детдоме. "У меня нет оснований не верить словам Вали о том, что все происходило в детдоме", - заявил Д.Котенко. Он также подчеркнул, что не верит в справедливость  результатов следствия. "Найдут какого-то козла отпущения и закроют это дело", - отметил Д.Котенко.
"Я не понимаю, как в приюте и детском доме, где проводятся регулярные медицинские обследования, врачи столько лет могли не замечать результатов изнасилования? Ведь по записям в медицинских книжках девочка была полностью здорова", - заявил Д.Котенко.
 Справка "SQ". Приемный отец бывшей воспитанницы харьковского детдома "Семья" Денис Котенко 13 января 2010 г. обратился в милицию с заявлением о том, что девочку изнасиловали в детдоме. По факту изнасилования возбуждено уголовное дело по ч.4 ст.152 Уголовного кодекса (изнасилование малолетней, карается лишением свободы на срок до 15 лет).
По данным милиции, факт изнасилования 5-летней воспитанницы детского дома "Семья" действительно имел место, что подтвердил первичный медицинский осмотр девочки. В детском доме возможность сексуального насилия над девочкой исключили. Медицинское обследование не обнаружило насильственных действий в отношении воспитанников детского дома "Семья".
14 января 2011 г. прокурор Харьковской области Геннадий Тюрин сообщил, что в конце декабря была назначена новая судебно-медицинская экспертиза, которая должна показать, когда именно девочка была изнасилована. Н.Фоменко в январе заявил, что правоохранителям известно имя подозреваемого в изнасиловании. 28 января первый заместитель начальника ГУ МВД Украины в Харьковской области Владимир Ковригин заявил, что подозреваемый в изнасиловании будет задержан, если его вину докажут результаты медицинских экспертиз. "Имя предположительного фигуранта дела нам известно. На сегодня не закончен ряд долгосрочных медицинских экспертиз, и это не дает возможности озвучить имя подозреваемого. Этот человек - в поле нашего зрения, и если мы получим подтверждения, то никуда он от нас не денется", - заявил В.Ковригин.
По словам Д.Котенко, в отношении его дочери проводили две медицинские экспертизы и одно освидетельствование в январе 2010 г. После этого никаких экспертиз не проводили. "Дело спускают на тормозах, иначе и быть не может. Прошло полтора года, а никаких результатов нет", - заявил Д. Котенко
.
www.sq.com.ua/rus/news/obschestvo/26.07.2011/pyatiletnyuyu_harkovchanku_iznasilovali_do_postupleniya_v_detdom_nachalnik_gorupravleniya/


Прочитайте внимательно, может это и неправда

Шляхи і засоби розв’язання проблеми базування Чорноморського флоту РФ у Севастополі   Автор Олексій Волович   11.12.2009 г.  Проблема базування Чорноморського Флоту (ЧФ) Російської Федерації у Севастополі була і залишається найбільш контраверсійною і складною в Українсько-Російських відносинах і значною мірою визначає і в найближчій перспективі визначатиме їх характер. Ряд положень угод України з Російською Федерацією щодо перебування ЧФ РФ на території України не відповідає національним інтересам нашої держави. Це проявляється сьогодні в інцидентах в ході навчання Російських підрозділів на території Криму, в проблемах контролю за діяльністю, чисельністю та озброєнням ЧФ, у нецільовому використанні відповідної інфраструктури і в багатьох випадках відсутності угод про її оренду, і незаконному утриманні гідрографічних об’єктів. Україна також не має можливості гарантувати відсутність ядерної зброї на кораблях ЧФ, що базуються в Українських портах та в арсеналах ЧФ, розміщених на українській території. Присутність Чорноморського флоту РФ у Криму має геополітичний контекст, оскільки спрямована передусім на збереження Російського військово-політичного домінування в регіоні. Основними військово-політичними завданнями ЧФ Росії є: контроль над діями НАТО в Чорноморському регіоні, утримання України, Грузії і Молдови в єдиному оборонному просторі СНД, контроль над транспортними та енергетичними коридорами, посилення позицій Росії в зонах нестабільності на Північному Кавказі, Криму та Придністров’ї. Використовуючи базу ЧФ у Севастополі у якості плацдарму, Росія намагається нарощувати свою присутність і в Середземноморському регіоні. Проблема базування ЧФ в Севастополі по своїй суті є політичною проблемою двосторонніх Українсько-Російських відносин в геополітичному контексті в Чорноморському регіоні. Протягом останніх 17 років діяльність ЧФ і його допоміжних структур являлась джерелом суспільно-політичної напруги на Кримському півострові, що проявлялося в координації дій проросійських радикальних організацій з боку представників командування ЧФ. Рішення РНБОУ «Про заходи щодо забезпечення розвитку України як морської держави» від 16 травня 2008 р., затверджене Указом Президента України № 463/2008 від 20 травня 2008 року, перевело питання припинення з 2017 року дії міжнародних договорів про тимчасове перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації у практичну площину. В даній статті автор виділяє основні негативні аспекти проблеми базування ЧФ РФ в Севастополі. Метою даної аналітичної записки є спроба пошуку оптимальних і ефективних шляхів і засобів реалізації завдання, поставленого в згаданому Рішенні РНБОУ, прогноз розвитку ситуації в ближчій перспективі, представлення відповідних рекомендацій. Загальна характеристика проблеми Проблема базування ЧФ Росії була закладена ще при підписанні Угоди про статус ЧФ Росії в Севастополі, яка не містить чітких положень про виведення російського флоту, що залишає Росії можливість для маневру. На початку 90-х років відносно проблеми розподілу Чорноморського Флоту колишнього СРСР спостерігалися вагання, нерішучість й непослідовність тодішнього українського керівництва, хоча Україна мала реальні юридичні підстави для підпорядкування принаймні тієї його частки флоту, котра базувалась на нашій території. Користуючись поступливістю українського керівництва, Росія категорично виступила проти такої перспективи, застосовуючи увесь арсенал засобів, включаючи шантаж, економічний тиск і відверті погрози. Всупереч Українським національним інтересам українське керівництво погодилося на введення спільного командування Чорноморським флотом та поділ флотських об’єктів між Україною та Росією (50 на 50), яке згодом трансформувалось у співвідношення на користь Росії. Статус Чорноморського флоту Російської Федерації в Україні, його основні параметри, умови перебування та порядок розрахунків визначаються трьома основними документами: «Угодою між Російською Федерацією та Україною про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України» (Угода про статус ЧФ), «Угодою між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту» (Угода про поділ ЧФ), та «Угодою між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України» (Угода про розрахунки за ЧФ). Крім зазначених рамкових угод існує ще близько 10 окремих угод та низка допоміжних нормативних актів. Угодою про статус встановлюється, що Чорноморський флот РФ з головною базою, розташованою у Севастополі, перебуватиме в Україні до 2017 року. У разі, якщо жодна із сторін не вийде з Угоди про статус шляхом письмового попередження іншої сторони не пізніше, ніж за рік до закінчення терміну її дії, весь комплекс угод про ЧФ автоматично пролонгується на наступні п'ять років. В Угоді про статус ЧФ та Угоді про поділ ЧФ на території України встановлюються певні обмеження: особового складу не більше 25 тис, бойових літаків не більше 22, бойових броньованих машин не більше 132 одиниць, артилерії не більше 24 одиниць. Ядерну зброю на території України Чорноморському флоту мати заборонено. В цілому, Росія дотримується зазначених обмежень. На сьогодні ЧФ РФ налічує у Криму близько 15 тис військовослужбовців, і лише частина кораблів знаходяться у боєздатному стані. За період з 1992 року корабельний склад бойових одиниць флоту скоротився майже в 10 разів з 373 кораблів до 46. Іншими словами, за станом на травень 2008 р. бойовий потенціал ЧФ РФ у Криму значно менший визначеного у згаданих Угодах рівня. Проте через відсутність механізмів верифікації, відповідні служби України не мають можливості перевіряти відповідність кількісного складу і основних озброєнь ЧФ на території України встановленим обмеженням. Україна також не має можливості гарантувати відсутність ядерної зброї на кораблях ЧФ, що базуються в Українських портах та в арсеналах ЧФ, розміщених на українській території. Фактично, порушенням міжнародних договорів України є базування на нашій території потенційних носіїв ядерної зброї Росії – крейсера «Москва», сторожових кораблів «Питлівий», «Ладний» та «Смєтлівий», літаків типу Су-24, Бє-12 та вертольотів Ка-27. Угоди сформульовані таким чином, що будь-який пункт можна тлумачити, як завгодно. В наслідок цього всі фонди, які перебувають в користуванні ЧФ РФ, не взяті на балансовий облік, не оцінена їх вартість і орендна платня, іншими словами, вони документально не передані в оренду Росії і тому вона за них не платить. Через відсутність договорів про оренду об’єктів інфраструктури Україна втратила і продовжує втрачати щорічно мільярди доларів. Не була так само інвентаризована і оцінена земля, що знаходилася у розпорядженні ЧФ РФ і підлягала передачі у власність громади Севастополя, Криму і інших областей негайно після підписання угод 28 травня 1997 року. Спираючись на підтримку адміністрації Севастополя, під виглядом будівництва житла для військовослужбовців, ЧФ за символічну ціну розпродавав багато землі російським комерсантам, чим також грубо порушувались підписані угоди, оскільки землі і майно, передані в оренду ЧФ РФ, мали використовуватись виключно за цільовим призначенням. Лише за офіційними даними МЗС України самовільно захоплені ЧФ ділянки землі, акваторії, майнові комплекси та інші фонди (це – 75 земельних ділянок, площею більше 150 гектарів, 86 об’єктів), використовуються безпідставно на безоплатній основі. Лише за офіційними даними, Росії в оренду на 20 років передано 18232,62 гектарів земель Криму на березі Чорного моря, з них тільки в Севастополі 3312,49 гектара. Цієї площі було б достатньо для задоволення вимог Кримських татар, щодо повернення раніше належних їм земель. Крім того, це не тільки земля, але й об’єкти флотської інфраструктури, що знаходяться на ній, а також 4595 споруд, облаштованих відповідним устаткуванням, що знаходилось у функціонально справному стані. Найбільш складними на даний час є юридичні проблеми, що стосуються оформлення договорів оренди відповідно до вимог внутрішнього законодавства України. Зокрема, своїми постановами № 555-р від 21 грудня 2005 року та № 246 від 3 березня 2006 року Кабінет Міністрів визначив органи державної влади, які уповноважені розпоряджатись майном та землею, що передається в оренду ЧФ РФ, проте Російська Федерація постійно блокує ці зусилля Української сторони. Статус навігаційно-гідрографічних об'єктів на українській території є іншою гострою проблемою. Відповідно до базових угод 1997 року передбачається лише спільне використання цих об'єктів, що відповідає законодавству України. Проте на практиці ЧФ РФ повністю контролює значну кількість навігаційного-гідрографічних об'єктів на Чорному та Азовському морях. Представники органів Державної влади України не допускаються на ці об'єкти. Підписання окремої угоди щодо спільного використання системи навігаційного-гідрографічного забезпечення теж блокується РФ. У 1998 році маяк «Сарич» і ще близько 10 маяків і 70 інших навігаційно-гідрографічних об’єктів постановою Кабінету міністрів України було передано Міністерству транспорту України. У період 1998-2006 років ціла низка судів визнала незаконним утримування Російськими військовими навігаційно-гідрографічних об’єктів на території України і постановила вилучити їх на користь державного підприємства «Держгідрографія». Однак командування Чорноморського флоту відмовилося виконати ці постанови. Важливим є міжнародний аспект проблеми перебування ЧФ РФ на території України. У той час, як на офіційному рівні Росія негативно оцінює зростання ролі НАТО в Чорному морі, у своїй практичній діяльності Чорноморський флот Росії активно залучається до діяльності Альянсу, при чому в значно більших масштабах, ніж це роблять Військово-Морські Сили України. Зокрема, Росія першою з країн приєдналась до операції НАТО «Активні зусилля» в Середземному морі для боротьби проти терористичних угрупувань. Для цього Росія відрядила в Середземне море флагман Чорноморського флоту крейсер «Москва» та великий десантний корабель «Азов». На даний час на цих кораблях встановлюються системи зв'язку, сумісні із стандартами НАТО, а на головній базі ЧФ у Севастополі створюються відповідні управлінські структури. Сам факт перебування ЧФ РФ на Українській території суперечить національному законодавству і, зокрема, положенню про її позаблоковий статус. З території України розвідка Чорноморського флоту виконує завдання щодо Румунії, Болгарії, Туреччини, а це означає, що Україна опосередковано втягується в процес військового протистояння з цими державами, особливо зважаючи на ту обставину, що всі вони є членами НАТО. У разі виникнення напружених відносин між Росією і НАТО Україна автоматично стає союзником Росії та супротивником альянсу. Угодою про розрахунки було визначено, що до моменту погашення Українського боргу за Російські державні кредити за отримані російські енергоносії плата за використання земельних ділянок і розміщених на них об'єктів берегової інфраструктури та акваторій бухт здійснюється за рахунок щорічного погашення цього боргу рівними частинами у сумі 97,75 млн. дол. 97,75 млн. доларів США призначена без експертизи кількості і якості площ і без визначення ринкової вартості цієї оренди. Вона одержана діленням боргу України за енергоносії, що накопичився на той момент, на узгодженій термін оренди 20 років. Лише після повного погашення боргу сторони мають визначити розміри власне орендної плати, яка має здійснюватися Російською Федерацією прямими платежами (стаття 2). Отже, сума 97,75 млн. дол. – це сума щорічного погашення боргу України, але не орендна плата, і вона ніякого відношення до оцінки вартості орендованої землі та об'єктів не має. 97,75 млн. доларів – це є погашення віртуального боргу України перед Російською Федерацією. Фактичних грошей у бюджет України за перебування ЧФ на території України не надходить. За підрахунками деяких експертів, орендна плата за базування ЧФ РФ у Севастополі має коливатися в межах від 1000 млн. до 1 800 млн. дол. на рік. Відсутній механізм реалізації міжурядових угод в частині компенсації місцевим бюджетам Севастополя, інших населених пунктів витрат, пов'язаних з перебуванням на їх території військових формувань ЧФ РФ. Внаслідок чого щорічні видатки на утримання інфраструктури i забезпечення соціальними, комунальними, медичними та іншими послугами військовослужбовців ЧФ РФ, членів їх сімей здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (нині це більше 47 млн.). Щорічні втрати місцевого бюджету Севастополя від використання земельних ділянок Чорноморським флотом РФ без внесення орендної плати становлять 36,4 млн. грн., а від наданих пільг – 24,813 млн. грн. за рік. За даними голови Севастопольської Міської Ради В. Саратова, особливо великих проблем для економіки Севастополя після виведення ЧФ не буде, оскільки частка податкових надходжень у бюджет міста від Чорноморського флоту з кожним роком зменшується. Якщо сім років тому частка податкових надходжень від Російського флоту становила 25 відсотків, то нині – менш як 15. А через п’ять років ця цифра зменшиться до менш як 10 відсотків. Велику загрозу для Севастополя та інших населених пунктів Криму становить наявність великих арсеналів застарілих боєприпасів, які до цього часу не були утилізовані. Так, на складі в с. Машино Сакського району утилізації підлягали 85 вагонів ракет та 150,5 вагона міно-торпедного озброєння. На 17-му арсеналі в бухті Сухарна Севастополя зберігалося 3822,9 тонни гранат та артилерійських боєприпасів. У селі Кара-Коба на 3413-й технічній ракетній базі зберігалося 150,3 тонни списаних ракет, на 2790-й базі торпедного озброєння в бухті Троїцькій Севастополя – значна кількість непридатних ракет та бойових відділень до торпед. Політична роль ЧФ і підтримка п'ятої колони ЧФ РФ відграє в Криму більше політичну роль, ніж військову. Користуючись бездіяльністю місцевої і центральної влади, прогалинами в угодах або порушуючи їх, ЧФ РФ здійснює в Україні надзвичайно активну, ворожу Українській державності, пропагандистську, ідеологічну, культурницьку, освітянську діяльність, спрямовану на громадян України в Криму і Севастополі, координує антиукраїнські дії проросійських радикальних організацій, що призводить до перманентної дестабілізації суспільно-політичної ситуацію в Криму. У якості прикладу антиукраїнської підривної діяльності ЧФ РФ можна згадати його координуючу роль в проведенні антинатовських демонстрацій з нагоди прибуття в кінці травня 2006 р. у Феодосійський морський порт американського транспортного корабля з обладнанням та інженерною технікою для модернізації Старокримського полігону ВМС України до початку міжнародних навчань “Sea Breeze-2006” на Чорному морі. Штаб по керуванню безчинствами та безпорядками щодо американського корабля був розгорнутий у Феодосійському Будинку офіцерів ЧФ РФ, хоча командування флоту запевняло у непричетності до цих подій. У цьому контексті прикметна така деталь. Коли кораблі НАТО відвідували Севастополь на запрошення ЧФ РФ, їх зустрічали квітами і «патріоти» цим не обурювалися. Рішення РНБОУ і реакція Росії. 15 квітня міністр закордонних справ України В.Огризко під час візиту в Росію передав главі МЗС РФ Сергію Лаврову проект меморандуму про етапи і порядок виведення до 28 травня 2017 року військових формувань Чорноморського флоту РФ із місць його тимчасової дислокації на території України.  Згідно з Рішенням РНБОУ «Про заходи щодо забезпечення розвитку України як морської держави» від 16 травня 2008 р., затвердженим Указом Президента України № 463/2008 від 20 травня 2008 року, уряд має підготувати у двомісячний строк (до 20 липня ц.р.) законопроект щодо припинення з 2017 року дії міжнародних договорів про тимчасове перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації та забезпечити внесення його в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України. Реакція Російської влади і політичних сил на це рішення була і залишається вкрай негативною. Російська сторона вважає, що наразі передчасно обговорювати питання про терміни виведення ЧФ РФ і ця тема має стати предметом Російсько-Української домовленості пізніше і розглядатися з урахуванням усього комплексу двосторонніх відносин. Натомість, російська сторона закликає Київ концентруватися на вирішенні практичних питань, пов'язаних із забезпеченням умов, необхідних для повноцінного функціонування Чорноморського флоту Російської Федерації і його перебуванням на території України. Близькі до Кремля російські політики (голова Ради Федерації С. Миронов, голова комітету з оборони та безпеки Ради Федерації Росії В. Озеров) заявляють, що у разі ухвалення Україною закону про припинення дії базових договорів щодо Чорноморському флоту РФ із 2017 року, Росія вправі порушити питання про приналежність Криму і статус Севастополя. Ряд російських депутатів Держдуми пов’язують пролонгацію великого політичного договору з подовженням строку перебування ЧФ Росії в Україні. Командувач Чорноморським флотом РФ у 1991-1992 рр. адмірал І. Касатонов виказав упевненість у тому, що Севастополь залишиться головною базою ЧФ після 2017 року. Посол РФ в Україні В. Черномирдін вважає передчасним проведення консультацій з питань виведення ЧФ РФ з території України.  В заяві МЗС Росії від 20 червня стверджується, що «ухвалення згаданого указу, причому з незрозумілою для нас поспішністю, звичайно ж, не сприятиме зміцненню атмосфери довіри між Росією і Україною і може негативно позначитися на переговорному процесі щодо Чорноморського флоту». Під час зустрічі в Стрельні Ленінградської області президент Росії Д. Медвєдєв закликав президента України В. Ющенка приймати рішення по Чорноморському флоту РФ «на обопільній основі, на основі наявних договорів». Зокрема, він відзначив, що останні кроки Української сторони по Чорноморському флоту РФ «не додають стабільності Російсько-Українським відносинам». Російський президент підкреслив, що «договір припускає, по можливості, продовження перебування Чорноморського флоту і дії, що робляться Києвом, за 9 років до закінчення терміну перебування Чорноморського флоту на Україні, – це не той підхід, який ми б хотіли бачити від близьких партнерів». На цій же зустрічі Д. Медвєдєв нагадав президентові України про зростання ціни на газ з 1 січня 2009г. у два рази, що слід розглядати як елемент економічного і політичного тиску на Київ. Як і на початку 90-х років, проблема базування ЧФ в Криму тісно ув'язується з енергетичним чинником. Висновки Складно відстоювати національні інтереси на російському напрямку української політики в умовах перманентної політичної кризи між командами Президента та Прем’єр-Міністра. В ситуації, коли в країні діє кілька центрів прийняття рішень, у російської сторони з’являється можливість грати на протистояннях Грушевської та Банкової, використовуючи проросійське лобі як в команді Президента, так і в команді Прем’єр-Міністра.  Серед основних негативних наслідків базування Чорноморського флоту Росії на Кримському півострові слід виділити наступні: щорічні мільярдні збитки України через несплату за оренду землі, майна, баз, забруднення отруйними речовинами воєнного призначення української частини прибережних вод Чорного моря;  незаконне утримання морською піхотою ЧФ навігаційно-гідрографічних об'єктів, маяків та систем забезпечення безпеки мореплавства, самочинне захоплення землі і об'єктів в Криму;  підігрівання суспільного напруження, сепаратистських настроїв, інспірація українофобії, підтримка антиукраїнських організацій на Кримському півострові; поширення в Криму спецпідрозділами пропаганди ЧФ РФ друкованих засобів пропаганди антиукраїнського спрямування;  недотримання Російською стороною базових угод між Україною та Росією щодо статусу ЧФ РФ в Криму;  незаконне перебування на території України російських структур судів, прокуратури та тюрем;  неузгоджене з органами влади в Криму пересування озброєних підрозділів ЧФ РФ з технікою та озброєнням за межами місць постійної дислокації;  неузгоджене з компетентними органами України випробування новітньої морської зброї;  зберігання сотень тисяч тонн отруйного ракетного пального, яке загрожує екологічною катастрофою, а також застарілих боєприпасів;  незаконне втручання військовослужбовців ЧФ РФ у діяльність військовослужбовців ЗС України (неузгоджене з командуванням ВМС патрулювання підрозділів ЧФ РФ у місцях дислокації підрозділів ЗС України);  незаконне перебування в Українських територіальних водах кораблів ЧФ, озброєних ударними ракетними комплексами, спроможними нести ядерні заряди, що суперечить положенню про без’ядерний статус України, яким передбачено відсутність не лише ядерної зброї, а також її носіїв;  присутність ЧФ РФ в Севастополі і Криму стримує економічний розвиток півострова, зокрема розвиток туристичної інфраструктури на зайнятих Чорноморським флотом РФ прибережних територіях. Прогнози  Перспектива позитивного розв’язання проблеми виведення ЧФ РФ із території Криму залежатиме від послідовної позиції України в цьому питанні протягом період до 2017 року, незалежно від зміни влади в ній. Значною мірою ця послідовність може бути забезпечена шляхом ухвалення Верховною Радою закону про припинення з 2017 року дії міжнародних договорів про тимчасове перебування ЧФ РФ на території України, який будь-яка наступна влада в Україні буде зобов’язана виконувати. Тому підготовка проекту такого закону і його наступне ухвалення Верховною Радою є основним завданням нинішньої Української влади на 2008-2009 роки. Здатність нинішнього Уряду виконати доручення РНБОУ щодо розробки повноцінного проекту закону про припинення базування ЧФ в Севастополі після 2017 року у визначений двомісячний термін (до 20 липня ц.р.) викликає певні сумніви з огляду на наступні чинники: відсутність на даний час достатнього рівня порозуміння і узгодженості в діях між Урядом, Президентом України та Верховною Радою України;  спроби деяких урядовців використати проблему базування ЧФ РФ в Криму в неофіційних контактах з представниками Російської влади з метою досягнення її поступливості в питанні про поставки газу в Україну;  нестабільність нинішньої коаліції у Верховній Раді і відсутність стабільної перспективи існування нинішнього Уряду на чолі з Прем’єр-міністром Ю. Тимошенко протягом наступних місяців. Проект закону (у разі якщо вдасться його підготувати у визначений в рішенні РНБОУ термін) може бути представлений на розгляд Верховної Ради України не раніше вересня (після літніх канікул). Перспектива його затвердження видається досить проблематичною незалежно від того, який склад більшості у ВРУ буде на той час. Якщо збережеться нинішня ослаблена коаліція, то залишається мало шансів, що їй вдасться набрати необхідну кількість голосів (226) для голосування на підтримку проекту закону, якщо коаліцію не підтримає блок В. Литвина, що також малоймовірно. У разі переформатування коаліції і створення нової парламентської більшості, перспективи ухвалення проекту закону Верховною Радою будуть ще меншими. Українсько-Російські переговори щодо виведення ЧФ з Криму будуть надзвичайно складними і драматичними. Перші коментарі російських високопосадовців, включаючи президента РФ Д. Медвєдєва, на Указ Президента України № 463/2008 від 20 травня 2008 однозначно свідчать про те, що на наступних переговорах щодо статусу, умов перебування і подальшого виведення ЧФ РФ, російська сторона займе вкрай жорстку і безкомпромісну позицію, роблячи все можливе для ухиляння від розгляду план-графіку виведення сил ЧФ з території України. Слід очікувати, що метою зриву переговорного процесу щодо подальшого статусу ЧФ з Криму або його спрямування у напрямку обговорення питання щодо пролонгації договору про перебування ЧФ в Криму слід очікувати, що російська сторона вдасться до безпрецедентного політичного, дипломатичного та економічного тиску на Україну, паралельно здійснюючи цілий комплекс інформаційно-психологічних операцій з залученням представників так званої «5-ї колони». Протягом ближчих років, поряд з питанням можливого вступу України в НАТО, питання подальшого статусу ЧФ РФ в Україні стане об’єктом спекуляцій різних лівих і проросійських політичних сил, партій і громадських організацій, яким Москва опосередковано надаватиме політичну і матеріальну підтримку в їх роботі по здійсненню відповідної інформаційно-психологічної обробки української громадськості.  На думку автора необхідно зробити наступне: Попри можливу жорстку реакцію Росії, Київ має наполегливо домагатися від Москви згоди на обговорення в рамках підкомісії з питань функціонування та тимчасового перебування Чорноморського флоту РФ в Україні питання про механізм його виведення з української території до 2017 року. Очевидно, що законопроект – один із перших кроків до досягнення цієї мети. Але він буде результативним, якщо Українська влада використає його в комплексі з іншими заходами: З огляду на нестабільність нинішньої парламентської більшості у Верховній Раді і відповідно нинішнього Уряду, на нашу думку, було б доцільно, якби Секретаріат Президента України підготував альтернативний проект закону про припинення з 2017 року дії міжнародних договорів про тимчасове перебування на території України ЧФ РФ із залученням відповідних фахівців. З метою зближення позицій Президента України, Уряду та Верховної Ради України було б доцільно, якби Президент України виступив з ініціативою проведення консультацій в рамках РНБОУ із залученням керівників парламентських фракцій з питання припинення з 2017 року дії міжнародних договорів про тимчасове перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації. З метою успішного розв’язання проблеми виведення ЧФ РФ з території Криму українська сторона має вжити наступних заходів: переговорний процес щодо виведення ЧФ має бути постійним, регулярним, конструктивним і таким, який би унеможливлював ухиляння російської сторони від нього;  українська частина відповідної підкомісії Російсько-Української міждержавної комісії має складатися з високопрофесійних і патріотично налаштованих експертів і дипломатів;  на кожний раунд ведення переговорів Президентом України мають затверджуватися відповідні директиви;  українська делегація на переговорах має суворо дотримуватися директив на ведення переговорів, не піддаватися на можливий шантаж і демарші з боку Російської сторони з метою зриву або припинення переговорного процесу;  перебіг переговорного процесу щодо виведення ЧФ має бути максимально транспарентним, контролюватися українською патріотичною громадськістю і висвітлюватися в Українських та іноземних ЗМІ;  Українська влада має здійснювати роз’яснювальну роботу серед населення щодо проблеми виведення РФ з території Криму, проводити відповідні публічні дискусії на радіо і телебаченні, в ЗМІ;  відповідні компетентні органи (СБУ, МВС, представник Президента України в АРК) мають взяти під контроль можливу антидержавну діяльність деяких проросійських організацій Криму, спрямовану на організацію та проведення масових демонстрацій і пікетувань за «довічне» перебування ЧФ РФ в Криму, приєднання Криму до Росії, припинення дії Великого Українсько-Російського договору тощо. З метою протистояння можливому політичному й економічному тиску Москви, також зважаючи на ту обставину, що стан Українсько-Російських відносин включно з проблемою базування ЧФ в Криму значною мірою впливає на міжнародну безпеку в Південно-Східній Європі необхідно максимально інтернаціоналізувати процес обговорення проблеми тимчасового перебування ЧФ в Криму і питання виведення його з Криму шляхом проведення консультацій з відповідними структурами ОБСЄ, Європейського Союзу і НАТО. Змінити повідомний характер перетину Українського кордону кораблями Чорноморського флоту, що базуються в Криму, на дозвільний. Організувати прикордонну, митну служби держави на рівні організації її роботи на західних кордонах. Посилити контроль за пересуванням моряків ЧФ РФ по Українській території і їхнім перебуванням на півострові, зробивши менш ліберальним режим реєстрації офіцерів ЧФ Росії, котрі проживають у Севастополі. В рамках підкомісії Російсько-Української міждержавної комісії створити робочу групу, яка займатиметься узгодженням плану-графіка виведення ЧФ РФ з території України до 2017 року. Завершити юридичне оформлення перебування ЧФ РФ на території України, включаючи укладення договорів оренди та всіх додаткових угод, передбачених базовими документами 1997 року. Задіяти для вирішення проблем навігаційного-гідрографічного забезпечення плавання в територіальних водах України процедури, передбачені Конвенцією ООН з морського права. Забезпечити повернення до кінця 2008 року боргів за державні кредити Росії, що створить умови для переходу на розрахунки за перебування ЧФ за ринковими цінами. Розглянути можливість передачі частини земель, які передаються в оренду ЧФ РФ, у комунальну власність АРК. Провести повну інвентаризацію і оцінку вартості оренди усіх фондів (землі, майна, споруд, баз, складів, містечок тощо) зайнятих підрозділами і частинами ЧФ РФ з боку комісії за участю власника з Української сторони, Міністерства економіки, Міністерства фінансів і Фонду Державного майна України. Далі фонди мають передаватися від Українського власника до ЧФ РФ по актах в тимчасову експлуатацію до 2017 року. Сприяти громадським організаціям Севастополя здійснювати цивільний демократичний контроль за воєнною організацією та силовими структурами, у тому числі Чорноморським Флотом Російської Федерації. Висунути вимоги до командування ЧФ РФ щодо відшкодування Україні збитків, завданих використанням військових об'єктів, забрудненням та отруєнням навколишнього середовища у місцях дислокації ЧФ РФ, а також визначитися з сумою збитків, завданих Україні через несплату за оренду ЧФ РФ земель, майна, баз, об'єктів та ресурсів України і виставити рахунок Російській Федерації для сплати.

А если правда? То что мы выиграли?А что проиграли? Участвовать обсуждении не буду, просто ознакомлюсь с Вашими мнениями. Жду.

Гора з двома назвами....

  • 23.04.10, 13:29

Гора з двома назвами

Ця гора відома чи не кожному львів’янину завдяки розташуванню біля її підніжжя Центрального (Краківського) ринку. Тут завжди людно: мешканці навколишніх будинків облюбували тутешній скверик для прогулянок з дітьми та домашніми собаками, школярі з розташованої неподалік СШ №44 проводять тут заняття з фізкультури. Та мало хто знає про історичні події, пов’язані з цим місцем.

Здавна в народі гору прозвали Гицлевою – на цьому колись відлюдному місці проживав служник, що виловлював бродячих псів. До початку минулого століття гора знаходилася за межами міста. Зі східного боку її огинав шлях, що вів від Рогачки (тепер роздоріжжя вулиць Городоцької та Шевченка) до підміського села Клепарів, яке виникло навколо фільварку міщанина Кльоппера. Відразу ж за дорогою був “жидівський” цвинтар, що постав ще у XIV столітті. За цвинтарем розкинулося заселене переважно євреями Жовківське передмістя. Зі східного боку гори добре видно середмістя, а з південного – Святоюрську гору. У XVIII столітті міська влада обрала Гицлеву гору місцем виконання смертних вироків. Відтоді гора отримала свою другу назву – Страчення. Після придушення у 1768 році Коліївщини саме тут стратили багатьох ватажків повстання.

Занепад польської державності

Коли на Гицлевій горі страчували гайдамаків, Річ Посполита вже була у глибокій кризі. Постійна ворожнеча між різними магнатсько-шляхетськими угрупованнями призвела у другій половині XVIII ст. до занепаду її центральної влади і військової могутності. Цим скористалися сусідні держави, які в 1772-1795 рр. провели поділи Польсько-Литовської федерації. У результаті галицькі, холмські, підляські та малопольські землі увійшли до складу Габсбурзької імперії. Росія поширила свій вплив на всю правобережну Україну, Білорусь і Литву. До Прусії відійшли Великопольща та частина Помор’я. Нові кордони на землях колишньої Речі Посполитої остаточно встановилися на Віденському конгресі 1815 року. Ознаки польської державності залишилися лише в межах так званого “Королівства Польського”. Ця невеличка частина колишньої Речі Посполитої стала автономною складовою Російської імперії. В народі Королівство Польське називали “Конґресівкою”, бо утворене воно було на конґресі у Відні. Землі, що відійшли до Австрії, отримали назву “Королівства Галичини та Володимирії”. Це мало підкреслити “історичні права” австрійської корони на терени давнього Галицько-Волинського князівства. Адже колись недовгий час його землі належали Угорщині, яка увійшла до складу монархії Габсбурґів.

“За нашу і вашу свободу”

Певна частина польської суспільності продовжувала змагатися за відродження втраченої державності. Як на еміґрації, так і в межах колишньої Речі Посполитої діяли польські конспіративні організації, які готували повстання проти Росії, Австрії та Прусії. Протягом ХІХ століття поляки повставали тричі: у 1830-31 рр. – на землях, підвладних Росії, у 1846-48 рр. – на Галичині й у 1863 р. – знов у Російській імперії. Усі три повстання зазнали поразок. Повстання на Галичині готувало Польське демократичне товариство, утворене у 1832 р. паризькими еміґрантами одразу ж після поразки повстання в “Конгресівці”. Краківське повстання 1846 р. виявилося невдалим. Але на діяльність товариства не припинилася. Було створено план, за яким до польського повстання мало залучитися також населення східної (української) частини Галичини. Лідери повстання безпідставно сподівалися, що етнічно непольське населення колишньої Речі Посполитої беззастережно підтримає поляків у їх боротьбі. Саме в той час виникло гасло “За нашу і вашу свободу”, яку відроджена Річ Посполита мала дати українцям і білорусам. Секретарем Центрального проводу Польського демократичного товариства для Східної Галичини був призначений відомий слов’янофільськими поглядами польський революційний діяч Теофіль Вішньовський.

До Галичини Вішньовський прибув з Парижа у червні 1845 року. Були здійснені заходи, за якими повстання мало поширитися по всіх повітах краю. Але прищепити ідею польського національного повстання українському населенню так і не вдалося. До відкритого виступу проти австрійської влади у 1846 р. дійшло лише на Бережанщині, й то завдяки безпосередній участі в тамтешніх подіях Т.Вішньовського. 19 лютого близько 60 озброєних людей захопили містечко Нараїв, вибивши звідти загін австрійських гусар. Але на цьому успіхи повстанців закінчилися. Замість того. щоб наступати на Бережани, вони вирішили перечекати час спочатку в селі Болотні, а згодом у Поморянах, сподіваючись на наплив добровольців. Та сталося зовсім навпаки: сподіваної підтримки з сусідніх Потутор не надійшло, а поморянські міщани поставилися до повстанців вороже. Зваживши на ситуацію, останні вирішили роз’їхатися по домівках.

Польських повстанців повісили на місці страти гайдамаків

Невдалий виступ на Бережанщині загнав Теофіля Вішньовського у глухий кут. Він залишився наодинці проти державної репресивної системи. За голову Вішньовського австрійська влада обіцяла 1000 золотих ринських. Протягом двох тижнів йому ще вдавалося переховуватися по селах. Але вже 3 березня Вішньовського спіймав на своїй пасіці селянин Іван Будник з Манаєва. Суд у справі Вішньовського тривав понад рік. Вирок був суворий і відповідав напруженій ситуації, в якій перебувала тоді Галичина. 31 липня 1847 року Теофіля Вішньовського повісили на Гицлевій горі у Львові. За іронією долі, саме там, де польська влада колись страчувала гайдамаків. “Вішньовський був середнього зросту, сухорлявий, брюнет, лице овальне, трохи протягле і немовби набрескле. Коли сидів і мовчав, видавався зовсім звичайним чоловіком, на котрого нема що й уваги звертати. Коли ж устав, випростався і заговорив, а його невеликі чорні очі розгорілися внутрішнім вогнем, тоді здавалось, що він і більший, і сильніший, ніж був на ділі”. Таку характеристику Вішньовського залишила його сучасниця Кароліна Федорович.

Разом з Вішньовським на Гицлевій горі того дня повішали ще одну людину – лідера польської терористичної групи Юзефа Капусцінського. Його засудили за організацію та здійснення замаху на міського голову містечка Пільзна – пана Маркля. Цей теракт мав на меті залякати представників австрійської влади на місцях напередодні запланованого повстання. Увечері 18 лютого 1846 року Капусцінський у супроводі кількох озброєних товаришів увірвався до помешкання Маркля. Вони зігнали міського голову з ліжка і роздягненого вивели на вулицю. Незважаючи на плач і благання дітей та дружини, Маркля було вбито. Захопивши поштові коні, група Капусцінського здійснила невдалу спробу втечі з місця злочину до Тарнова.

Долю імперії вирішили “Тирольці сходу”

Рішучі репресивні заходи австрійської влади щодо організаторів та учасників польського повстання 1846-47 років не дали бажаних результатів. Ситуація в Галичині й, зокрема, у Львові залишалася критичною. Про це свого часу писав Іван Франко:

Хоч від тарнівського пожару Вже рік минув, хоч дні лічив Ценглевич в Куфштайні, Дембовський Над Віслою в землі десь гнив, А в Львові голову зложив На Гицлівській горі Вішньовський, – Проте раз в раз по краю йшла Якась холодна дрож, тривога, Всі ждали вибуху нового, Щоранку дякували Богу, Що ніч без вибуху пройшла.

Вибух стався на початку 1848 року. Одразу ж після березневих революційних заворушень у Відні, львівські міщани польського походження вийшли на політичні демонстрації. Найчисельніша демонстрація відбулася 21 березня, коли близько 500 осіб, організовано крокуючи вулицями міста вигукували: “Хай живе Польща!”. Під керівництвом “Народної Ради” польські революційні сили сформували гвардію й до кінця жовтня фактично опанували місто. Успіхові повстанців сприяли антиавстрійська революція в сусідній Угорщині. Реальною опорою центральної влади залишалися військо та селянство. Про свою підтримку цісареві відкрито заявила “Головна Руська Рада”. Галицькі українці завдячували Відневі багатьма політичними й громадянськими свободами (зокрема, у 1783 році було ліквідоване кріпацтво, а у 1848-му – панщина), й не бажали повернення старих польських порядків. Останнім акордом революційних подій 1848 року у Львові стало 2 листопада. Того дня протистояння між військом і гвардійцями досягло критичної межі. Численні збройні сутички змусили австрійського генерала Гаммерштайна вдатися до двогодинного гарматного обстрілу міста, який призвів до значних руйнувань і людських втрат серед повстанців. Лише після повної капітуляції гвардійців генерал припинив гарматний обстріл.

Коли сформований із віденських німців полк “Дойчмайстер” придушував у Львові польське повстання, у Відні перемогу над революціонерами здобув галицький полк “Парма”, до складу якого входили майже виключно українці. За свою відданість цісареві галицьких українців тоді прозвали “тирольцями сходу”. А серед лояльних до влади львів’ян після подій 1848 року ще довго був популярним анекдот про те, як, приймаючи у себе делегацію львівських міщан-поляків, генерал Гаммерштайн з іронією вигукнув: “Чорт забирай! Гільд, Мільд, Вільд, Штіллер, Піллер, Міллер! Оце справді прокляті польські наймення!”. Багато з польських міщан справді були нащадками німецьких колоністів ще з XIV-XVI століть.

Обеліск “державному злочинцеві”

Після кривавих подій 1848 року австрійська влада була змушена кардинально змінити свою внутрішню політику. Окремі провінції отримали значну автономію, окремі народи – широкі можливості культурно-освітнього розвитку. Конституційний порядок в Галичині утримувався вже не гарматами, а вмілим маніпулюванням українсько-польськими суперечностями. Така тактика дала відчутні результати – протягом шістдесяти років (з 2 листопада 1848 року до 1 листопада 1918-го) на Галичині не було жодного антиурядового збройного виступу. Використовуючи своє домінуюче суспільне становище та сприятливі політичні умови, представники польської меншини в Галичині за короткий час зосередили в своїх руках майже всі ключові державні посади. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть Львів перетворився на важливий центр польського національного життя. Те, за що у 1847 році австрійська влада страчувала людей, через півстоліття стало прикладом героїзму та національної відданості. У 1895 році влада дозволила полякам встановити на Гицлевій горі обеліск страченому тут “державному злочинцю” Вішньовському. Ще сьогодні допитливі перехожі можуть прочитати, дещо потьмянілий від часу автентичних напис польською мовою: “Теофільові Вішньовському, страченому 31 липня 1847 року за свободу Вітчизни. Львівські міщани. 1895”.

За радянською традицією

Доля була прихильною до цього обеліска. Можливо, саме тому, що на довгий час дарувала йому забуття. Він спокійно пережив падіння Австро-Угорської імперії, окупацію Львова російськими військами у 1914-15 роках, буремні дні українсько-польської війни 1918 року та воєнні події 1939-го і 1941-44 років. Не зазнав жодних змін цей обеліск ні під час двадцятирічного входження Львова до складу Польщі, ні протягом 47-річного радянського панування, ні за вісім останніх років незалежності. Останніми більш-менш вагомими подіями, які певною мірою могли б стосуватися Гицлевої гори, були перейменування двох прилеглих вулиць. Першій – Золотій – демократична влада повернула історичну назву (у 1975-90 роках вона була Мінською), другій – Вільності – таку ж історичну назву було відібрано (з 1994 року вона чомусь почала іменуватися Хорватською). Ні про маніпуляцію з назвами вулиць, ні про наміри реставраційних робіт на горі, за “радянською” традицією, місцевих жителів не вважали за потрібне поінформувати. Можливо, якби не протокол від 13 березня, про цей обеліск ніхто не згадав би й сьогодні. Але справу зроблено, і Гицлева гора знову, як і 150 років тому, починає притягувати до себе увагу львівської громадськості. (с)

Ось така історі того місця біля котрого я мешкаю усе своє життя...ніколи не думала та незнала, що такі історичні подіі вирували навколо такого місця....