Удосвіта береги водосховища потопають у тумані. Десь поряд, у зарослях очерету, перегукуються ранні кулики, прокидаються галасливі чайки.         
         Підпливши човнок до знайомого острівця, я майже навпомацки почепив наживку на гачки, обережно закинув одну вудку, другу...           
          Минуло з півгодини. І ось віялом вогняних стріл із-за обрію ринуло сонячне проміння. Хвилина - і залунали глухі удари по воді: бах-бах! У повітря здіймаються веселкові фонтани бризок - це почали гратися здичавілі коропи. Великі, важезні, мов золоті торпеди, свічкою вистрибували з води і тріпочучи, падали в рідну стихію.        
   А ось від берега до берега по озеру наче подрібнив дощик. Дзеркальне плесо заряботіло хвилястими колами. Це з глибини піднялася зустрічати сонце риб"яча малеча. Біля поверхні кишіла дрібна, як срібний овес, верховодка. Тут же полювали на неї смугасті розбійники - окуні. По сусідству гуляли карасі, лящі, щуки. зграйками плавали плоскирки та пліточки.           Риб"ячі роваги припинилися так само швидко, як і почалися.           За прикметами досвідчених рибалок отакі танці - вірна ознака доброго кльову...  Але до полудня я впіймав лише з півдесятка йоржів та пару пліток. У чому ж річ? Причина  з"ясувалась трохи згодом.Надвечір небо обклали суцільні хмари і далі дві доби не вщухав дощ.