18:21 22 червень Київ, Україна

19 квітня 2017 року 

Вельмишановний Др. Робін Ніблет,

Ваші Високоповажності,

Пані та панове,

Дозвольте розпочати зі слів подяки.

Це справжня честь для мене виступати сьогодні в Королівському Інституті міжнародних відносин.

Хочу подякувати вельмишановній аудиторії за ваш щирий інтерес до України.

Але найбільше я вдячний за вашу підтримку і солідарність з нашою державою.

Адже це не лише наша боротьба проти російської агресії і «умисного привласнення території».

Це наша спільна боротьба за майбутнє Європи.

Це і майбутнє Вільного Світу – світу, який вірить, що свобода – це справжня річ, а не пастка, аби тримати інших під контролем.

Світу, який заснований на «силі права», а не «праві сили».

Світу, який допомагав нам жити в мирі впродовж десятиріч.

Донедавна, на жаль.

Дорогі друзі,

Всі ми усвідомлюємо складність викликів, які стоять перед нами.

Світ скотився в лихі часи.

Стільки проблем кинули нам виклик – і тероризм та зростаючий радикалізм, і ксенофобія та міграція, і розповсюдження зброї масового знищення та зміна клімату.

Автократичні лідери почуваються вільними порушувати права людини та міжнародне право.

Вони проявляють повну неповагу до наших вимог і закликів до миру.

Відтак немає нічого дивного в тому, що багато спокушаються.

Спокушаються вибирати ...

 Між цінностями - та так званим «прагматизмом».

Та між дотриманням міжнародного права та умиротворенням.

Багато хто вважає, що це питання часу, і все залагодиться та повернеться до нормального життя – ніби нічого й не було.

Боюся, що такого не станеться.

Все зрештою таки повернеться до нормального життя.

Та це вже буде нова нормальність.

Пам’ятаєте, що сказав великий британець, Вінстон Черчіль, в січні 1940 року – на ранньому етапі другої світової війни:

«Кожен з них сподівається, що якщо він достатньо погодує крокодила, той з'їсть його останнім.

Всі вони сподіваються, що шторм минеться, перш ніж прийде їх черга стати його поживою.

Але я боюся, - я дуже боюся - шторм не минеться.

Він бушуватиме, він ревітиме, все більш голосно, все більш широко».

Є місце, де ці правдиві слова є сьогодні такими ж очевидними, як на той час в Об’єднаному Королівстві.

Це місце - Україна.

І є крокодил, якого дехто, якщо не багато хто, охоче б нагодував удосталь сьогодні, щоб убезпечити своє завтра.

Багато вважають, що тільки-но Росія буде нагодована, вона перестане більше становити загрозу.

Дозвольте не погодитися.

У Росії нема проблеми з голодом.

У неї є світоглядна проблема.

Вона не вірить у такі речі як демократія та права людини.

Вона вірить у такі речі як «світове домінування» та «зони впливу».

Вона не грає за правилами.

Вона вірить лише в одне правило: «Росія перемагає. Завжди. Попри все».

Ви бачите це в політиці. Ви бачите це в спорті.

Ви бачите це у реальності фейкових новин, яку вона намагається нав’язати нашому світу.

Відомий британський публіцист та телепродюсер Пітер Померанцев сказав про це найкраще: «Ніщо не є правдою, і все є можливим».

Це і є насправді їхньою ідеологією.

Не дивно, що замість того, щоб давати відповідь на нагальні виклики, які підривають глобальний порядок, Росія використовує їх у власних інтересах.

Ось, що ми називаємо «гібридною війною».

Вона є гібридною, бо не знає кордонів і має багато облич.

Дезінформація, агресивна пропаганда, умисне зламування та брехня є лише її маленькою частинкою.

Москва не стільки відкидає світовий порядок.

Вона намагається побудувати альтернативну реальність на основі альтернативних цінностей:

Тиранія замість демократії.

Нетолерантність замість поваги.

Гра з нульовим результатом замість безпрограшної.

Вона порушила Будапештський меморандум, стороною якого є і Об’єднане Королівство.

Вона порушила все, що можна в наших двосторонніх угодах, у яких Росія визнавала та гарантувала суверенітет і територіальну цілісність України.

Вона порушує свої незліченні обіцянки сьогодні -  у рамках Мінського процесу.

Жодного ефективного припинення вогню.

Жодного звільнення заручників та нелегально затриманих осіб.

Жодного доступу для міжнародних гуманітарних організацій.

Жодна інша сторона за це не відповідальна. Окрім Росії.

Вона продовжує направляти в Україну російські війська, важке озброєння та амуніцію.

Вона перетворила Крим у найбільшу в світі військову базу.

Вона залишається глухою до вимог та аргументів про мир.

У нас нема миру з однієї причини:

Росіяни не зацікавлені в досягненні миру.

Вони зацікавлені в отриманні контролю.

Я це знову відчув у понеділок, коли разом з Канцлером Меркель і Президентом Олландом мав телефонні переговори з Президентом Путіним.

Це був ще один вияв порожніх обіцянок Москви.

Це був ще один вияв їхнього відношення: «якщо ви хочете миру, можете його мати: але лише на наших умовах».

Жодних компромісів. Лише право сили.

Це підтверджує, що у нас немає іншого виходу як шукати миру завдяки силі, а не умиротворенню.

Дорогі друзі,

Часом я чую як запитують: чому нам слід перейматися Україною?

Щоб було зрозуміло: я не маю на увазі Держсекретаря Тіллерсона, з котрим у мене була чудова телефонна розмова минулого тижня напередодні його зустрічі з Путіним.

Я вважаю, що політична та дипломатична Америка має чітке бачення щодо ролі України.

Російська пропаганда заявляє, що Росія «просто хоче бути собою».

Вона також стверджує про зіткнення цивілізацій, у якому «Захід зайшов аж надто далеко».

Перше, немає ніякого «зіткнення цивілізацій», а є зіткнення світу правил та світу грубої сили.

Ми, українці, зробили вибір на користь світу правил – і нас за це карають.

Перемога чи програш у цій битві стане прецедентом, який переважить шальки терезів у ту чи іншу сторону.   

Друге, Україна є інвестицією у безпеку всіх. Включаючи Росію.

Україна не може бути переможеною.

Але успішною вона може стати лише за допомоги своїх союзників.

А процвітаюча і стабільна Україна – це процвітаючий і стабільний регіон.

Третє, Україна – це тест на те, чи дійсно Захід занепадає (як твердить Росія).

В Україні відповідають не на «українське питання».

Відповідають на «європейське питання».

Четверте, Україна є безцінним активом у сфері ядерного нерозповсюдження.

Якщо про гарантії Будапештського меморандуму для України забудуть, то який урок візьмуть для себе нації, які роздумують над тим, щоб стати ядерними?

І нарешті, п’яте, Україна – боєць.

Якщо Вам потрібен той, хто керується принципами, а не страхом, то гляньте на Україну.

Щорічно на оборону ми витрачаємо 5% нашого ВВП – більше, ніж деякі члени НАТО.

Сьогодні українська армія займає 8 місце в Європі.

Це єдина армія, яка не лише стикнулася з російською агресією, але й здатна її ефективно стримувати.      

Завдяки їй Ви можете почуватися в безпеці.  

Вона утримує агресію осторонь від ваших домівок.

Чи не про це західна спільнота має насамперед турбуватися та розуміти?

Думаю, що має.

Вона також має розуміти, що Кремль одержимий своїм імперіалістичним минулим.

Прагнення Росії до гегемонії не зупиниться в Україні.

Вчора це були Придністров’я та Грузія.

Сьогодні – Україна та Сирія.

Хто ж наступний?

Дозвольте повторитися: це не проблема голоду, але світогляду.

Світогляд Росії відмінний не лише від нашого, але й від радянського.

Радянський Союз думав за схемою «ми – хороші, а вони – погані».

Натомість лідери Кремля думають по-іншому.

Їхня лінія така: «якщо вони погані, то нам дозволено бути поганими також».

Візьміть це до уваги. Подумайте над наслідками.

Дорогі друзі,

Мій заклик дуже простий.

Нам необхідні три речі.

1. маємо бути сильними.
2. маємо бути єдиними.
3. і маємо бути сильними та єдиними постійно.

Це наша формула перемоги, протиотрута агресії.

Що нам ще потрібно, так це ваша надійна підтримка реформ в Україні.  

Нелегко трансформувати країну під час війни і проти спроб Росії дестабілізувати Україну.

Однак ми робимо свою справу і робимо це результативно. Для нас завданням останніх трьох років було стати кращою країною.

Щоб слідувати цим шляхом, нам також важливо збереження санкцій проти Росії.

Не вірте тим, хто твердить, що санкції нічого не дали.

Найголовніше, менше вбитих українців, і це далеко не нічого.

По-друге, якщо б не санкції та новонароджена українська армія, російські танки стояли б значно глибше в Європі.   

Путін розпочав свою «кампанію» в Україні з відчуття безкарності.

Завдяки санкціям та готовності України відбиватися, він почав вагатися.

І він має прийти до відчуття невідворотності.

Невідворотності спільної відповіді Заходу.

Всі агресори світу повинні знати – вони будуть відповідати за свої злочини.

Україна виконує свою частину. Бореться проти війни.

Будьте сильні, єдині та підтримуйте Україну!

І, будь ласка, пам’ятайте мудрі слова Маргарет Тетчер:

«Причиною війн є не накопичення озброєнь.

Вони стаються, коли агресор вірить, що може досягти своїх цілей за прийнятну ціну».