---                 ------- --                 -- ------------- --           -- --------                 ---

Тихо-тихо лине звідкись сумна мелодія,

Журно кличе чайка долю понад хвилями,

Бризками вітер шпурляє мов стрілами,

Небо синє темніє вгорі над вітрилами...

----------------------

-------

-

Отак, ми нарешті пливем... Після того як корабель запізнився трохи з відправкою, мусив же листа написати, трохи притримавши швартового троса, все ж вже в дорозі.

Капітан виявився чесною і лагідною людино. Хоч трохи і поверещав, коли я піднімався на борт, але заспокоївся побачивши знак королівської печатки. А в обід і взагалі подобрішав, і запросив до себе в каюту скуштувати винця. Розмова велася, винце лилося, а що робити? плисти майже до ночі. Навіть поспівали пісень, типу "Раскинулось море широко...", я аж сльозу проронив.

Та під час розмови стався момент, що змусив мене отверезіти, правда ненадовго. Та все по порядку...

- Ти хороша людина, е-е-е, як тебе?..

- Портос! - Кивнув я головою.

- Ага... хороша людина ти Портос... Отак бач і живем, все пливем і пливем... туди-сюди. А може хоч моряком? До нас? Є місце...- Підморгнув, і його морщинисте лице враз змінилось з виразу задуми на цікаво веселе.

- Е-е, ні! Дяк звичайно, але в юнги вже пізнувато... та і королева не пустить.

- То ти королеву бачив? і короля?

- Аякже говорю з ними як ото з тобою, кланятись тільки тре деколи. - Я посміхнувся.- Короля правда рідше бачу, затятий мисливець, але ще жодного трофею королеві з тих полювань не привіз, невезуха йому там видно...

- Краще вже хай рибалкою займеться. Я в юності перші рази під вітрилами... невод, риби - ВО! - капітан широко розмахнув руками.

- О-о, Портосе, а ти керував кораблем коли? - З запитальним бісиком глянув на мене.

- Ні-ні, більш сухопутними засобами... 

- То ходи... - Капітан рвонувся, але звівшись почав заточуватись, довелось його притримати, мене більш з незвички шатало, на морі все таки.

- Дякую, месьє Портос, х-м, певно треба трохи поспати, а ти йди кермуй якщо...

"Дивний якийсь капітан став..." - Майнуло в моїй голові. А він коливаючись вже дістався лежанки в кутку і присів.

- Д-а-а, мушкетери. Частенько вас посилають у той Лондон...

- Лондон? Звідки ви знаєте? - Я подивись на нього ошелешений.

- Та перевозимо частенько. Плів тут один нещодавно... - капітан смачно позіхнув, і приліг.

- Хто? - в мене очі стали ще більші.

- Хто... Мушкетер.

- Як звати? Ім`я?

- М-м-м, - капітан перевернувся на бік, збираючись засинати

- Ім`я капітане! Як його звати? Який з себе?

Але капітан захропців і, як я його не мотав, не подавав тверезих ознак життя.

- Підозріло це все... Чого це здоровило, старий мороський вовк - капітан, від кількох випитих келихів відключився? Мені теж наче ставало зле, очі поважчали, спати хотілось все більше.

- Йо-ма-йо! в вино щось було підсипано... Аж мурашки по шкірі побігли. Хто? Де? Коли?

І я ото з цими думками вилітаю на полубу й... бачу повсюди поснулих матросів...!!!

Обід же був, всі по келиху скуштували!

Зрозумів, що зі мною буде те саме (ще й вночі не спав), глянув на море... на горизонті вітрило корабля, який ішов повним ходом у нашому напрямку (мені він геть не сподобався).

Та ще й шторм наближається... Взагалі торба...

Можна було б написати єдине твердження - "всі люди унікальні, і я теж унікальний бо є людиною", але це було б надто просто, сухо, і мабуть не зовсім доречно. Бо потрібно не довести свою унікальність, а описати власне її розуміння.

Писати можна тільки правду, бо потім це пійде на читання і підпис друзям. То ж почну, бо часу обмаль!

Мабуть варто почати з того, що я є одним з тих, хто народився при Радянському Союзі, і встиг його посмакувати в садочках, школах і піонерських таборах - звичайним хлопцем-малюком, "жовтнятком-ленінцем", і навіть піонером.

Після цього мені пощастило застати НЕП, перебудову, відокремлення та "незалежнізацію" України.

Зростав та виховувався я в інтелигентній родині з творчою мамою-художником, та моторним і підприймачним батьком-директором підприємства (на період коли такі тільки почали з'являтись). Від матері я отримав творчі таланти, від батька здібності до заробітків та керівництва.

Так як близьких родичів я маю багато, то це допомогло мені близько ознайомитись з дуже різними галузями в житті українського народу абсолютно різних соціальних прошарків - від селян забутих селищ до директорів корпорацій, депутатів і інших можновладців.

Я завжди був самостійним - рішення за себе приймав сам. Обирав собі гральні та навчальні гуртки, спортивні секції, навчальні заклади, та місця і засоби заробітку. Дуже рано почав жити окремо від батьків, вирішивши посмакувати дорослого життя ще до повнолітнього віку.

Не цураючись роботи і маючи жвавий розум, я почав застосовувати різні "бізнеси" ще в школі - за гроші, або по бартеру давав зписати контрольні, бігав здавати склотару, макулатуру, металобрухт, а потім, долучившись до комп'ютерів організував власний (і один з перших в Україні) конвейер запису і продажу комп'ютерних ігор на дисках, коли мені було лише 11 років!

Через звичку використовувати час ефективно, після школи я пішов навчатись у вищий військовий навчальний заклад - це дало мені змогу як отримати освіту (звичайну та військово-орієнтовану), а також відслужив строкову службу в збройних силах.

За час навчання випробував все - сержанство, працю в секретній частині, і навіть встиг організувати власний Клуб Веселих та Кмітливих і провести декілька виступів в ролі капітану команди.

Всуміші з можливостями дарованими з приходом в Україну доступного Інтернету, любознавство, комунікабельність і відмінне знання англійської мови нагородили мене знайомствами з людьми практично з кожної країни світу. Ці знайомства я використовував для подальших подорожей та загального особистого розвитку як материально-грошового, так і морально-духовного. 

Лишаючись доброзичливим і позитивним, я є вимогливим до себе та до всіх з ким маю справи. Загартовуючи власну силу волі, цілеспрямованість, завзятість в справах, я не забуваю про друзів, і намагаюсь допомогати їм справами, або порадами та моральною підтримкою.

Ще унікальності мені додає те, що про мене кажуть друзі: 

мені здається що грощі та добробут для тебе не мета, а засіб; *** я вважаю тебе доброю, чемною людиною, поряд з якою завжди тепло та затишно; *** в тебе нема приторної солодкості; *** ти можеш висловити свою думку, абсолютно протилежну до думки опонентна, але це не викликає негативних емоцій; *** ти не бравуєш своєю особливістю, ти просто такий який є, а любити тебе чи ні - вибір добровільний) 

І на останнє, мабуть найунікальніша моя риса - у вмінні казати людям правду, і адекватно сприймати правду самому

--- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤

Ессе складено 21 лютого 2010 року, Калакуцьким Миколою Костянтиновичем.

--- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤

---

Як я написав в темі - це ессе не стільки для блогу, скільки для квесту, але блог, як інструмент, буде мені допомогати в виконнані квестів.

Я ПРОШУ (!!!) кожний, хто згодний з тим, що я - унікальний, і готовий підтвердити це, будь ласка, повідомте мені, як я можу отримати ваш підпис під своїм ессе (в реалі, звісно, а не віртуальний)

Для цього можете написати мені лист на [email protected] , або зателефонувати 099-0750507, або залишити коментар до цього запису.

Дякую за допомогу, друзі! (А також за конструктивну критику ессе) (-:

“ Хороше рішення — результат досвіду. А досвід — результат поганих рішень. ”
     Уолтер Рістон


 Три завдання для сучасної молоді



Мирослав МАРИНОВИЧ


Завдання перше: створити політичну альтернативу

Результатом Майдану не стало творення нової політичної сили. Спроби її створити, звісно, були, але з різних причин не вдалися. Майданівські лідери пішли у владу, влились у старі міхи й, напевно, роблять багато доброго, але вони не створили необхідної альтернативи. Тож я очікую — і тепер не тільки від еліти Майдану, а від усіх молодих лідерів, — що буде знайдена розгадка феномену, в який включені ви всі.

Чому молодь не хоче йти до великих вертикальних партій? Бо вона там розчиняється. Партія «тієї, з косою» чи «того, з вусами» — не важливо. Ви приходите до партії — вас немає.

Нинішня молодь уже не є молоддю homo soveticus, яка не мала індивідуальності й не цінувала власну гідність. Вона не хоче розчинятись на догоду комусь, хто стоїть зверху. Тому ми маємо ситуацію, коли молодь воліє проявляти себе в соціальних мережах, а до великої політики йти не хоче.

Я вважав, що такий феномен є наслідком нашої одвічної української хвороби — отаманщини, поки не висловив свою думку на засіданні National Endowment for Democracy у Вашинґтоні. Там мені сказали: «Ні, дорогенький. Це не український феномен, він стосується всієї цивілізації». І під час «Революції парасольок» у Гонконґу, і під час руху Occupy у Сполучених Штатах Америки — всюди молодь не хоче визнавати одного потужного лідера, коритись йому. Молодь усюди хоче проявляти індивідуальність і свою власну візію.

Отже, питання перше: як зробити так, щоб водночас і пошанувати цю вашу (молодих лідерів. — Z) характерну рису, і увиразнити присутність молоді в політичних структурах? Адже якщо ви не будете впливати на процес прийняття рішень у державі, вам зададуть такого життя, якого ви не стерпите.


Завдання друге: субідентичності повинні співпрацювати

Можливо, ви чули про «Ефект Медичі». Він так називається, бо описує феномен, який стався в Італії в епоху правління роду Медичі. До тодішньої Флоренції з'їжджалися представники різних видів мистецтва, заходили до таверн, частувалися, спілкувались, ділились новими ідеями. І від цього міждисциплінарного поєднання, на стикові різних ідентичностей, які аналізували спільну проблему, відбувся творчий спалах: кожен митець отримав нові ідеї і, як результат, процвітало мистецьке життя Флоренції.

Я прочитав про «Ефект Медичі» недавно, але відчуття, що саме це потрібно Україні, в мене є давно. Територія нашої країни є природним місцем зустрічі різних субідентичностей: галичани не подібні до слобожанців, слобожанці до волинян… Кожен наш реґіон — окрема субідентичність.

Отже, питання друге: яким чином зробити, щоб усі наші субідентичності зустрілись за умовним круглим столом і змогли вільно, з пошаною говорити одна до одної, не претендуючи на те, що хтось є кращим чи правильнішим українцем?

Кожен, хто був на Майдані, бачив, яка креативність, які духовні розкоші виникали саме завдяки зустрічі представників різних реґіонів. Подумайте над проблемою ви, бо моє покоління вже того не реалізує — воно сповнене стереотипів про те, хто кращий, а хто гірший. Ваше покоління ще не має цих стереотипів, тож ви можете створити «Ефект Медичі».


Завдання третє: брехня не може дорівнювати правді

Сьогодні лідер повинен вирішити одну з найважливіших проблем часу: неспроможність відрізнити правду від брехні.

Чому зараз люди неспроможні розрізнити ці дві речі? По-перше, тому, що ми є людьми постмодерну, а постмодернізм народився з уявлення, що ніхто не має абсолютної правди і всі частково праві. І якщо ми хочемо встановити правду, мусимо зібрати всі опінії — тоді правда буде десь посередині.

Що стається, коли до такої системи приносять цілковитий фейк, свідомо сконструйовану неправду? Цю брехню починають розглядати як повноцінну опінію, що має таке саме право на існування, як «часткова правда».

По-друге, за часів моєї молодості можна було почути правду, якщо обійти «глушилки», поставлені Радянським Союзом, притулити вухо до радіоприймача й послухати, скажімо, «Голос Америки» чи «Радіо Свобода». В тому, що я чув, я міг упізнати правду. Тепер, коли інформація циркулює вільно, в час, коли є інтернет, чому росіяни неспроможні встановити правду в російсько-українському конфлікті? Бо вони сприймають правду, яку їм говорять українці, як свідомий злий намір їх обдурити. Путін і Сурков придумали геніальну річ: коли знівельована спроможність людини самотужки розрізнити правду і брехню, «глушилки» не потрібні.  

По-третє, брехню або дурницю можна леґалізувати, передусім у соціальних мережах. Недавно в американській пресі я прочитав блискучу статтю про закономірність, яка ще десять-двадцять років тому чітко діяла в суспільній системі: якщо хтось вихопився з дурнуватою тезою, достатньо було двох-трьох авторитетів, що виступили б із спростуванням, і вже ніхто в ту дурницю не вірив. Тепер, коли один запостив на фейсбук цілком мудру думку, а другий — або цілковитий фейк, або дурницю, в яку він щиро вірить, починається дискусія. І обов'язково знаходяться люди, яким подобається друга, дурнувата теза. Вподобання, поширення, «підтримую його» — і все, дурницю леґалізовано.

Не можна, щоб світ залишався в такому стані. Мусять знайтися лідери, які будуть приймати правильні рішення, і вони мають приймати ці рішення на основі правди.


*Думки, виголошені на зустрічі в межах Зимової школи лідерства, яка 10–14 січня 2017 року тривала в Інституті лідерства та управління Українського католицького університету.
До публікації підготувала Анастасія Стьопіна
03.02.2017
http://zbruc.eu/node/61837

Як зазначив Testportal в Інформаційному центрі ЗНО, понад 50% завдань тестування відносились до періоду новітньої історії України (20 та 21 століття). Близько 35% завдань стосувались розділу нової історії, і близько 15% - стародавньої та середньовічної історії України.

Тестування всього включало 60 завдань, які належали до чотирьох типів. Учасникам потрібно обрати 1 правильну відповідь з 4х, знайти відповідність між поданою інформацією, утворивши логічні пари, встановити правильну послідовність подій та дати власну відповідь на відкриті запитання, що стосуються історії нашої країни.

Нагадаємо, що відповіді з історії України ЗНО 2008 будуть розміщені на сайті: www.testportal.kiev.ua.