Ось вона, тиха пристань - берег письмового столу.
Стукає тихо годинник - міряє часу основу.
І листочок паперу чистий. Поряд ручка - новенька ще.
Все спокійно, як в пісні - любов мир збереже.
Я візьму її, щоб написати декілька теплих слів:
Про природу, про ластівку, може, про горобців.
Ось ручка! Ось вона - у мене в руках!
Але що це - неначе - я підняла автомат.
Знову полум'я! Знову видіння! Кіборги!
Знову вони відбивають атаки -
У тихій кімнаті крики і вибухи.
Одна дорога, друга - їх декілька - потім блок-пост.
Всі дороги - один напрямок - Донецький аеропорт.
З двадцять шостого травня його обстрілюють,
Вісім місяців - ніяк не поділять -
Старий термінал, новий, підземні комунікації
Переходили поперемінно - до наших і не до наших.
Вежа розбита, все потрощено, злітна смуга поорана,
Що за об'єкт такий стратегічний - в остачі - одна територія.
Травлять газом, стріляють "Гради", впали перекриття -
Скільки хлопців знайшли тут могили за наші і ваші життя.
Ось зала в Давосі - тут затишно, тепло,
І він виступає - країни директор.
Говорить про тактику, ціль стратегічну, -
Доглянута шкіра, хороша англійська.
Не каже, що хлопці - практично в облозі,
Клоновані смерті - на кожній дорозі,
Ротації їх - під контролем бандитів.
Не каже - чому їх раніше не вивів...
За ким же сьогодні видзвонюють дзвони?
- За ними, за нами.... Вони - генофонду останні акорди.
Яка ж тоді вартість усіх - бань золотих із церквами?
Ні! Зовсім не в гривнях! У дітях. -
Скільки дітей не народиться в тата і мами...
***
Письмовий стіл, умовний форт мій, тиха пристань,
За ним починається фронт,
І біль хронічний серце тисне.
Ще й неслухняна ручка не пише про весну,
А хоче зовсім інше - суворе, про війну....
Надія Калина.
22.01.2015
День соборності України,
Форум у Давосі,
Також напередодні виведено укранські війська з ДАП.
