Поїхала я, значить, до батьків різати кабанчика, думаю собі, зараз за три дні впораюся і повернуся до Харкова, а тут 2-га хвиля війни навалила, автобуси перестали рухатися, а за кілька днів село батьків опинилося на лінії вогню. Батя в впав у нєвє'бєнну істерику, мама, я і молодша сестра з 5-ти літнім сином трималися спокійно, війна так і війна, що поробиш. Довкола повний фарш, арта, танки, гради, вуличний бій на нашому дворі доки ми сиділи в своєму мілкому погребі... Останьою краплею особисто для мене стало бомбардування літаком, бо знаєте, це не те саме як у місті, де літак може скинути бомбу на 12-ти поверхівку і бомба знесе верхні поверхи і все, в селі якщо бомба впаде у двір, то знесе нахуй двір разом з погребом і всіма у ньому. Вивезла своїх жінок в Барвінкове, разом з нами поїхало ще кільканадцять людей, батя все ще в істериці, волав їхати на Захід... Їбали ми зі свого району тікати, більшість осіли в Барвінкові і чекали... Я три дні пожила в соццентрі, почало зривати дах, застрибнула в першу ж автівку яка їхала в село і повернулася, бо там худоба і господарство яким сусіди які не виїхали опікувалися. Електрики не було, повна морозильна камера зарізаного кабанчика, вікно одне знесене ударною хвилею, край вулиці перекалампоцаний, деяких хат не лишолося в інших дахи і вікна позносило, кацапні нема, вона рушила в інший бік. Тиша, тільки чути як їбашать в Ізюмі і довкола, а ще стадо корів яких люди випустили з сараїв перш ніж евакуюватися... Корови почали розбивати батьківське сіно яке за двором стояло, мусила перетягати копицю з тюків у двір, тюки великі 15-17 кг, а вмині 43 кг ваги, словом, заїбалася я по-повній. Тюки тягала, м'ясо солила, вікна побиті забивала клійонков, та ще й система опалення потекла, мусила кожні 6ть годин доливати воду аби хата не охолола бо мороз був 15 градусів, туди доливаю, а там витираю аби хату не затопило... З худоби 2 корови, 2 теляти і свиня, навозу гора... Короч, думала здохну... Через два тижні починають з'їздитися односельчани і мої батьки приїхали. Чоловіки взялися всі дружно одне одному шифером хати перекривати і допомагати в ремонті того що треба ремонтувати.... Я видихнула, поїхала до сестри в Барвінкове, а звідти добу вибиралася назад у Харків до іншої сестри. Приїхала, тут бомбить на окраїнах, але до нашого району лише звуки доходять, загалом все тихо... Але, історія не про це... Пішла я, значить, сьогодні в супермаркет, а туди впускають лише чергою, відстояла, купила сік і кефір (Балаклійський молокозавод як і Ромол не працюють, тож в нас на полицях купа полтавської молочки яку я ще не бачила), ближні аптеки не працюють, пішла в дальні, купила все що треба, повертаюся до дому майже порожніми вулицями і міркую... Блять, що за хуйня... Частина Харкова тупо виїхала, наш начальник як і тисячі інших виїхали і відсижуються, все стоїть, колеги всі в Харкові, чекають коли запуститься фірма... Всі просто чекають... Тобто, йоб-твою мать!!! Коли 2-га хвиля лише почалася українці взяли, мобілізувалися, частина бізнесу переформатувалася на оборонку, і я подумала, ну ща, кацапів зафіксуємо, українці адаптуються і ми відновимо життя в містах... А воно ніхуя, кацапів зафіксували, частина українців з'їбалася, засіла і чекають... Що чекають, не зрозуміло, але чекають... Мабуть на диво якесь чекають, а тим часом міста стоять в депресії, журбі і непозбувній бентезі... І лише селяни в яких села перестали прострелюватися, повернулися до своїх пошкоджених будинків, половили корів, собак, котів, перекрили дахи, і тепер сидячи без світла думають як будуть довбати переорані городи, адже жерти щось треба буде, і взагалі, як сказали сусіди: "Єслі шо, будемо садити в перервах між обстрілами, а шо, жити ж треба якось"... І тільки горожани кинули бізнеси, працівників/роботи і з'їбалися... Тобто, це як?!Ну, зараз прожерите гроші, а шо потім? У Харкові працює НП, працюють комунальні служби, так, я знаю, що в деяких районах тотальний піздєц і адіще, але ж не всюди... Можна ж вже якось і адаптуватися, запускати роботу, життя, планувати майбутнє... Так, іноді бомбить, іноді страшно, і що? Забитися в куток, трястися і чекати доки не станеться диво і все закінчиться? Так, не закінчиться, це на кілька місяців, і що тепер сидіти в кутках і тремтіти місяцями, скиглити, пестити свою тугу і жаль?! Шо за хуйня?! Наші солдати б'ються і вмирають для того аби ми тут сиділи і журилися про свою нелегку українську долю... Блять, я в ахує від наших людей... Треба брати яйця/яєчники в кулаки і хуярити зі своєї сторони... Треба тримати оборону з цього боку, треба економіку запускати, незнаю, продовжувати вібратори через НП замовляти, гроші на відпочинок або на ремонт заробляти, у мене, блять, дача в окупації але це не означає, що я не збираюся робити там ремонт щойно кацапню виб'ють з Куп'янська... У мене купа планів, і я готова працювати на них під бомбардуванням, як і мої колеги, але деректор з'їбався кудись на захід, за кордон точно ні, бо його б не випустили... Це, така хуйня, оця схильність українців переходити зі стану "в'їбати по-повній" до "їбись воно все коньом" за долю секунди... Я оцей стан непозбувної бентеги в період коли навпаки треба зібратись і їбашити не розумію, це доречно в мирний час, коли нудно, і життя одноманітне, і ти не знаєш що хочеш, але це щось тобі дуже треба... Я сама схильна впадати в стан меланхолії, але тільки в мирний час, коли ти можеш собі це дозволити, оце вот фсьо плакання під одіялкою над похованими мріями, але не зараз... Боже збав мене зараз уподобитися до Харкова і впасти в заціпеніння і переляк, нє-нє-нє!!! Я зараз надрочена, я жити хочу, я хочу планувати, я хочу працювати і жити далі, навіть під кулями, навіть якщо періодично доведеться заповзати в бункєр через повітряну тривогу, але я хочу жити далі, хочу щоб мій Лис повернувся живий з тероборони, хочу сексу, хочу шоколадки, і лікера хочу... Блять, перстаньте хандрити!!! Запускайте станки, чьо за хуйня?! 

Тисячі людей взяли участь у «Марші єдності» в Харкові 

У Харкові відбувся «Марш єдності», в якому взяли участь понад 5 тис. людей. Учасники тримали в руках українські прапори та великий банер з надписом «Харків — це Україна».

Подія відбулася в суботу, 5 лютого, марш стартував від площі Конституції. Попереду колони йшли правоохоронці та кінологи, пише «Укрінформ».

За словами координатору заходу Костянтина Немічева, на марші були присутні представники понад 80 громадських організацій.

Це мирна акція без політичних закликів, яку Харківська міська рада намагалася заборонити, посилаючись на коронавірус та загрозу ймовірних провокацій. Однак суд дозволив її провести, — розповів він.

Після маршу на площі Свободи розпочався патріотичний мітинг. За даними поліції, мирна акція пройшла без сутичок та затримань.

Треба показати, що Харків — це Україна. Ми всі єдині, але нічого не боїмося. Насправді вони мають нас боятися. Ми тут, на своїй землі, у своєму місті, — прокоментував один з учасників маршу.

Нагадаємо, під час такого ж «Маршу єдності», який проводився у Харкові 22 лютого 2015 року, було здійснено терористичний акт. Унаслідок вибуху, що пролунав, коли мирна хода проходила повз Харківський палац спорту, загинуло чотири людини, ще дев’ять осіб отримали поранення.

 

Фахівці Північно-східного офісу Держаудитслужби протягом січня-липня 2019 року, за результатами проведених ревізій, забезпечили відшкодування втрат фінансових і матеріальних ресурсів на загальну суму 12,8 млн гривень.

За підсумками проведених державних фінансових аудитів об’єктами контролю було враховано 161 пропозицію та рекомендацію, загальна сума досягнутого економічного ефекту (додаткового результату) складає 161,2 млн гривень.

Органами місцевої влади і самоврядування, керівниками об’єктів контролю та їх вищими органами за наслідками проведених заходів державного фінансового контролю прийнято 39 управлінських рішень.

За недотримання законодавства до адміністративної відповідальності притягнуто 143 особи, до дисциплінарної та матеріальної – 32 особи, із займаних посад звільнено дві посадові особи.

До об’єктів, на яких виявлені порушення бюджетного законодавства, у 40 випадках застосовано фінансові санкції у вигляді: зупинення операцій з бюджетними коштами, зменшення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів, прийняття вимог про повернення використаних не за цільовим призначенням коштів та попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою щодо усунення порушень.

З метою повного відшкодування встановлених втрат фінансових і матеріальних ресурсів перед органами прокуратури ініційовано пред’явлення  15-ти цивільних позовів, до суду пред’явлено три позови на загальну суму 2,4 млн гривень.

До правоохоронних органів передано 24 матеріали ревізій та один аудиторський звіт, за результатами розгляду яких розпочато 7 досудових розслідувань та матеріали двох аудиторських досліджень долучено до кримінальних проваджень.

Крім того, до Державної служби фінансового моніторингу України надіслано три інформації про виявлені в ході контрольних заходів господарські операції, що підлягають фінансовому моніторингу, на загальну суму 16,5 млн гривень.

 Прес-служба Північно-східного офісу Держаудитслужби

 Нагадуємо, що Аудитори Харківщини під час ревізії Харківської медичної академії післядипломної освіти встановили порушень на суму понад 5 млн грн.

                  ... що був він чудовим пророком

                 Таки "нарожали бабьі" тих, хто з місяць тому проголосував за перейменування у Харкові проспекта Петра Григоренка на честь радянського маршала Георгія Жукова.

              Що ж відомо про особисту роль та вплив Жукова на життя міста Харкова?
              А що зробив Жуков для України?


              Тут відомо більше. Польові військкомати, які здійснили призов 900000 осіб чоловічого населення "визволеної" території  України, що якось пережили, або підросли в умовах німецької окупації. Їх, погано навчених та озброєних, як витратний матеріал, винахідливо кидали на знищення ворожих укріплень. Проте від такого видовища скоріше від укріплень руйнувалася психіка німецьких кулеметників.


                Спогади  Юрія Коваленка, офіцера з особливих доручень командувача 1-им Українським фронтом генерала Ватутіна, а також слова, начебто приписані ним Жукову, давно оголошено фейком барона Мюнхгаузена. Але будь-які сумнівні слова або секретні документи можна реконструювати за практикою їхньої реалізації.
                На що завжди був щедрий Жуков - це на кулі у потилицю особового складу Червоної армії, що під переважаючим натиском ворога відступив, залишив позиції чи просто, на його думку, не відповідав займаній посаді.
                Ніхто поки не оголосив фейком факт біографії українського письменника і фронтовика Анатолія Дімарова, за спогадами якого: "Никаких медкомиссий не было. На фронт забирали калек и больных. Я уже в 20 лет был инвалидом, слепой и глухой от контузии - все равно взяли. И погнали нас на немецкие пулеметы, знаете, с чем? С половинками кирпичей! Мы не были обмундированы, вооружены. Нас гнали целый день по лютому морозу и пригнали в местечко, разрушенное до основания. Выдали половинки кирпичей, показали громадный водоём, скованный льдом, и сказали ждать сигнала - ракеты. А когда она взлетит - дружно высыпать на лёд и бежать на врага, который засел на противоположной стороне за крепким ограждением, и выбивать его оттуда… полукирпичинами! А он пусть думает, что это… гранаты…".
              
               Ніхто не оголосив фейком результати досліджень російських істориків, письменників, мемуари високопосадових радянських воєначальників ... Російський письменник Олександр Бушков у книзі «Россия, которой не было» пише: "Возможно, маршал Жуков по количеству пролитой им крови и шлейфу самолично вынесенных смертных приговоров за спиной в определенные годы превосходит даже Сталина. Это одна из страшнейших фигур русской истории".
               Ось як бачився Жуков із картинки, створеної  радянською пропагандою у світі: "Війну в Європі виграно і ООН не завдячує цим жодній людині більше, ніж Маршалу Жукову"; "Він був компетентним солдатом. Ніхто не зміг би провести кампанії, які він зміг, і не зміг би пояснити їх так ясно з точки зору власних переваг і слабкостей та ін. Крім того, він був добре тренований, чудовий військовий керівник" - Дуайт Ейзенхауер
               А ось як - людьми, що добре його знали:
              "Я добре знаю Жукова завдяки спільній тривалій службі, і маю сказати відверто, що тенденція до необмеженої влади й відчуття власної непогрішності у нього ніби в крові" - С. К. Тимошенко, Маршал Радянського Союзу;
              "Щодо Жукова я перш за все хочу сказати, що це людина виключно властолюбна й самозакохана, дуже любить славу, шану та догідництво перед ним і терпіти не може заперечень" - О. О. Новіков, Головний маршал авіації;
              "Жуков, цей узурпатор і грубіян, ставився до мене дуже погано, просто не по-людському. Він усіх топтав на своєму шляху, але мені діставалося найбільше. Я з товаришем Жуковим вже працював, і знаю його як облупленого. Це людина страшна й недалека. Вищої марки кар'єрист... Слід сказати, що жуковське оперативне мистецтво - це перевага в силах у 5-6 разів, інакше він не буде братися за справу, він не вміє воювати не кількістю, і на крові будує собі кар'єру" - А. І. Єрьоменко, Маршал Радянського Союзу
              "Від моменту приходу товариша Жукова на посаду міністра оборони в міністерстві оборони створилися нестерпні умови. У Жукова був метод - пригнічувати" - С. С. Бірюзов, Маршал Радянського Союзу.
              
               Відзначився також Жуков у численних актах військового мародерства на територіях "звільнених" країн Європи з особистим привласненням вилучених матеріальних цінностей у вагонних нормах. Був засуджений за це радянським партійним керівництвом у 48-му році із оголошенням "попередження" в якості вироку. А частину з пограбованих цінностей йому ще й подарували.
              Брав участь у придушенні повстань: селянського (Антонівського) повстання на Тамбовщині 1921 р. та  Угорського антирадянського повстання 1956 р.
              З особливим гуманізмом проводив наземне випробування ядерної бомби під час військових навчань в Оренбурзькій обл. над головами 45 тис. військовиків, які брали участь у тих навчаннях.

             А ось біолог,

мандрівник-дослідник полярних областей, фотограф, океанограф, метеоролог,

зразковий сім'янин


педагог, професор, ректор Університета Осло,


дипломат, громадський діяч, оголошений співвітчизниками "Норвежцем тисячоліття" національний герой Норвегії та водночас і громадянин Світу, лауреат Нобелівської премії миру 1922 р.,

                На карті Арктики нараховується зо два десятки об'єктів, названих іменем Фрітьйофа Нансена.
                У кінці січня 1923 р. Нансен приїздив до Харкова, щоб погодити з урядом УРСР план боротьби з наслідками голодомору і надати допомогу республіці у важкий час. Він зустрічався з керівниками українського уряду Григорієм Петровським і Християном Раковським. Про свої наміри він заявив так: "По-перше, необхідно надати допомогу потерпілим від голоду, а також допомогти селянам відбудувати своє господарство, щоб вони спокійно зустріли майбутнє. Друге завдання — сприяти підвищенню культурного рівня країни, якій належить велике майбутнє. Необхідно допомогти студентам продовжувати навчання, вчителям — вести педагогічну практику. Пам'ятатимемо, що для цієї мети нам необхідна не тільки їжа, але й книга. На нас лежить великий обов'язок навчити європейські країни взаємної довіри".
                Фонд Нансена становив 250 000 золотих карбованців. Значну частину його склали кошти від врученої у 1922 р. йому Нобелівської премії.
               До України переводилася велика кількість сільгосптехніки, дієтичних харчових продуктів. Місія Нансена також заснувала багато дитячих будинків, зокрема і в Харкові. Усі вони називалися однаково: «Дитячий будинок ім. Нансена». Також на гроші Фонду Нансена в Україні засновані два дослідних господарства.


               На знак пошани до пам'яті Нансена скульптор Олександр Табатчиков створив погруддя великого норвежця.
               І все?
               А як же ж так? Чим же дорогий харків'янам самозакоханий недалекий самодур сталінського зразку, талановитий імперський завойовник, що досконально опанував тактику гарматного м'яса, автор багатьох перемог та плагіатор авторства не меншої кількості перемог Червоної армії у 2-й Світовій війні, мародер Г. К. Жуков? Чому ж досі ніхто не заявив, що був би гордий проживати в Харкові на вулиці Нансена, радий би прогулятися площею чи парком Нансена?