Володик Хвостик – (знаймо) дуже дивний птах.
Що ж на світлинах – невідомо достеменно:
На «ню» статевих ти не наскребеш ознак,
Афросумчан ти не знайдеш в кімнатах темних.
На півдорозі загубились десь, месьє,
Між когнітивним камертоном й дисонансом.
В шляхетних задумках, можливо, вись і є,
Але життя давно скрутило нас брейкдансом.
Я таємницю не відкрив: напівтони,
Відтінки, натяки і шепіт не на часі.
Ті «жести й погляди» - ідея сатани,
На них ніхто чек не проб’є у нашій касі.
Тож, герр Володик, закликаю, схаменись!
У нас в Стецьківці нуль шляхів високій моді.
Якщо тобі залила очі синя вись,
Дивись на соняхи Ван Гога на городі.
Тож більше кольорових різних квіточок,
Котів і песиків на фото – дуже слушно,
Цицькасто-виразних (й не дуже) тіточок…
Верблюду легше прослизнуть крізь гілки вушко,
Аніж читать тіней строкатий гіркий щем
Тих фотографій, претендують що на хтозна
Якого глядача. Я б видавив прищем
Естетські надлишки у чорно-білій прозі.