Мабуть у мене дійсно забагато вільного часу, яке я замість пошуку нових можливостей заробітка грошей витрачаю на колупання в дрібницях та деталях свого життя... А може і не тільки свого. Правда, до чужої долі ставлюсь тепер більш делікатно. Намагаюсь не втручатись в чужі справи, або принаймні робити це делікатно, щоб не зашкодити.

Ось, звідси і всі мої "заморочи" та "експеременти". Не виходить без них. Раніше покладався на досвід людей, яких вважав авторитетами... але до чого це призвело - мені не дуже подобається. Єдине, чому навчає сучасна система виховання - пристосування до всіх незручностей. Навчає бути універсальним, тихим, безконфліктним, смиренним... Прожити своє життя не висовуючи носа туди, де по ньому можуть щалбанів надавати (і не тільки можуть, а відразу і намагаються надавати кожному незнайомому носові якнайбільше щалбанів). Вчать тому, що тільки якщо сам навчишся давати щалбанів сильніших та більніших за інші, тоді і просунешся десь вище... А щалбани все-одно будуть завжди. Вище всіх вибратись неможливо.

Можна продовжувати думку далі... намалювати собі образ такої пірамідки в якій люди стоять на людях, багато хто намагається залізти нагору, для цього підминаючи під себе інших... Стільки інших, скільки необхідно для тієї вишини, на яку він зібрався. Хтось бореться - залишається на своєму місці, тримається за нього міцно... Хтось зкидає "верхолазів", і сам починає йти в гору.. а хтось здається та падає вниз, підставляє свою спину під усіх, і в такий позі загинається до смерті... Піраміда - динамічна, але дуже міцна та стійка форма. І мабуть щось там таке цікаве на горі знаходиться, раз всі в ній хочуть барахтатись... А може просто за компанію? Ну, не вірю я, що поруч з пірамідою нема вільного місця, на якому не потрібно лізти вгору, або тримати на собі тих, хто туди лізе, а можна просто займатись своїми справами... 

Різні думки... але зараз не про це хотів... З цього можу тільки сказати, що я більше не хочу карабкатись вгору... Подивився туди, замислився, що звідти мені б хотілось мати собі, і нічого не зміг вибрати. Нічого мене не кличе на верхівку цієї піраміди...

Сусідні піраміди такі самі... Російська трішки більша, Білоруська трішки менша... кучками по всій планеті повиростали пірамідки різних мастей, кольорів, розмірів, плотності населення... тільки суть однакова в них - на горі нічого чікавого для мене нема... може, з часом знайдеться якась нова мотивація, щоб знов прагнути гори, а зараз і дивитись в тому напрямку бридко

І ось, коли перестав витрачати весь свій час, всі свої сили, та всю свою думку на рух та боротьбу, так і почали нові думки з'являтись... Правда тепер життя пішло "в зворотньому напрямку"... Причини плутаються з наслідками... Теорія з практикою... Добре з поганим... 

Особливо дивно те, що зпочатку я щось нове починаю розуміти, потім відкриваю це в собі, далі починаю бачити складові, і лише тоді знаходжу людей, або літературу, які б могли мені пояснити, що це взагалі таке, звідки береться, як називається (чи колись давно називалось, доки не забулось), і що з цим можна робити...

А раніше все було навпаки - хтось про щось розкаже, потім це починає обростати подробицями та взаємо зв'язками з іншими темами, потім я починав розуміти як працює ця система, і лише тоді намагався роздивитись себе в ній...

Раніше я багато про що знав, але мало про що з цього думав, і ще менше про що мріяв... А зараз навпаки - багато про що думаю, але мало про що з цього знаю... І не намагаюсь вивчати все як в минулому, а навпаки - більше покладаюсь на випадок та інтуіцію... на власні здогадки... і з часом або впевнююсь в своїй правоті на практиці, або на мене починають сипатись з усіх боків уточнення, опроверження, різноманітні варіанти того, як цим можна "уткнутись в щось глобальне".

Якось не виходить написати так, щоб було більш зрозуміло, але на мою думку, і так вже достатньо.. далі тільки плутанину посилювати можна уточненнями.

Чому я взагалі про це пишу?

Да просто мене хвилює, що я втрачаю розуміння людей, з якими раніше рухався в одному напрямку... Тепер не можу пояснити ані причину зміни напрямку, ані мету... Чи слів мені не вистачає... чи сміливості... чи сам ще досі не все так чітко розумію...

Тільки відчуття... все моє нутро каже, що я все роблю вірно... Можливо, вперше за довгі роки - відчуваю, що роблю все вірно. Не знаю точно, для чого, і не бачу, куди прийду... Але там точно буде саме моє місце. Комфортне, зручне, благодійне. Там я зможу не тільки зручно існувати, а ще і творити майбутнє собі та своїм дітям...

Довго думав, чи потрібні коментари до цього запису? Хто мені може щось порадити, якщо тут нічого не зрозуміло взагалі? А потім вирішив залишити можливість коментувати... А може хтось щось і зрозуміє... А може комусь і близько? Або хтось таке питання задасть, що я у пошуках відповіді, і сам щось зрозумію в собі краще... Хай буде можливість спілкування... Завжди вона була, і хай так далі буде.

Всім добра, мої любі друзі!

Ваш, Миколка.

Сходив сьогодні на постанову, про яку дізнався завдяки друзям, що надіслали мені посилання на подію...

Ще не встиг зайти, а мене вже вітають, запрошують... так приємно - всі посміхаються мені... по-справжньому, а не підкупно... Наші люди, українці всюди... Незвично бачити наших людей з такими посмішками... навіть християн...

А.. ну да... постановка відбувалась від христианської церкви. Спектакль розповідає про місце суду вмерших, по христианській религії. І логічно, що всі, хто приймав участь у виступі, теж християне. І більше 90% присутніх - теж християне останні 5-10% - запрошені: їх друзі, приятелі, знайомі і інші.

Що сподобалось:

Квитки безкоштовні. Просять добровільно, якщо є можливість, внести пожертву (більше 10 гривень не беруть, мені навіть решту дали з 20... правда, якщо б я настояв, то могли б і 20 гривень з мене взяти... за моїм власним бажанням)

Актори грали добре. Трішки перегравали, але самі вони були новачками, і проявляли себе як могли. Якщо припустити, що на репетиції у них було не більше місяця, то розкрили вони себе дуже добре (а певно і ще менше, бо режисер був з Америки, і проводив тур, в якому людей до виступу набирав прямо в місті проведення, тому багато часу на постановку він просто не міг мати).

Чим молодше були актори - тим краще зіграли. Кузяєва Наталя (не думайте, що у мене пам'ять добра, і я її запам'ятав, я просто на буклеті зараз подивився) - та взагалі викликала бурю овацій! Цілком, загальне враження позитивне, тепле. Навіть трішки образливо за першого актора, який грав негативну роль, і йому через це не аплодували... Хоча, справді, не аплодували йому саме тому, що дуже реалістично і добре зіграв... Здається, це Дмитро Лопуга, що зіграв того персонажа,. Просто не можу обійти його увагою.. Можливо, хтось десь йому скаже, що його теж помітили, хоч і не чув він оплисків. Ще раз повторю, мені сподобалась гра ВСІХ АКТОРІВ. Особливо - дітей. (-: Цінував я не якість та не майстерність, а натхнення, щирість і прагнення зробити все якнайкраще.

Декорації теж досить якісні, і не виглядають дешево, або погано. І костюми і оформлення - все добре підходить до загального образу.

... Тепер до суті... Весь виступ лунав зазив: "В рай попаде той, хто прийняв в серце Бога, всі інші потрапляють в пекло". Це головна думка всього спектаклю, і на прикладі місця проведення суду показують розмову з Господом тих, хто загинув. До речі, практично в усьому є своя раціональність в цій думці (якщо сприймати не прямо, а образно).. окрім тих моментів, про які я напишу нижче

Сподобалась ще молитва в кінці. Добра, приємна, емоційна... Я в ній не побачив нічого поганого, або суперечливого чи помилкового (як мені здається). 

Що не сподобалось:

- Слова одного з янголів "... ну, хтось же має трапляти в пекло?...". Я з цим не згодний... Мабуть через це я не згодний вцілому з религією християнства. Якщо Бог кохає, то він не стане примусово робити так, щоб частина його дітей ОБОВ'ЯЗКОВО, НА ВІКІ ВІЧНІ ТРАПЛЯЛИ В ПЕКЛО... Це тупо. Ані люблячий Господь, ані люблячий татко так ніколи не зробить...

- Слова Бога "... ти мені не син... " Х-ня якась. Всі діти божі, всі рівні... а тут БАЦ!... "...а этому не дала..." звідки така злоба? звідки така категоричність? А? Виходить що - тільки народився, то син; з першим гріхом - відразу перестаєш ним бути (при умові, що за всі гріхи, більше 2000 років тому сплатив своїм життям Іісус, але цього, виходить, недостатньо)... і доки не приймеш те, що Іісус вмер за тебе, то сином або дочкою більше не вважаєшся, і любові не маєш... (хто ж так кохає?? БОГ ??? щось не так в цій религії)

- Перенасиченість словами "Бог, Господь, рай, пекло, суд, Іісус"... як на мене - трішки надмірно їх використовували...

- "Раб Божий, слуга Господен" - так само. Не можна кохати своїх дітей, і називати їх своїми рабачи чи прислугою... це тупо.

- Психологічний пресинг досить відчутно при невеличкій "проповіді" після спектаклю. Давління на страх та жалість,... гра на почутті підвищщення після оплисків акторам... (Старі добрі засоби НЛП... давно не бачив їх такого цікавого застосування)

В принципі, раджу подивитись всім. Скептики та критики знайдуть, з чого поглузувати, та ще більше впевняться в своїй правоті, стосовно будь-чого (якщо досидять до фіналу виступу), а ті, хто не є скептиком і не налаштований критикувати - отримають задоволення, познайомлються з людьми, схожими на них... Можливо, хтось зрозуміє про Бога щось нове, відкриє його в собі... 

І це буде добре. Будь-який Бог в душі краще, ніж ніякого. Будь-який Господь в душі та серці дарує радість, віру, надію... Божі люди - добрі, привітні... з ними приємно спілкуватись, особливо, коли у них нема фанатизму стосовно повернення всіх до своєї религії ... (я правда впевнений, що можна спілкуватись не тільки на ці теми.. навіть в церквах)

Мені там сподобалось... можу сходити навіть ще раз за компанію з кимось, хто не хоче йти сам.

P.S. будь ласка... вимикайте свої мобільні телефони, чи ставте їх на беззвучний режим.. Навіть якщо ви на 100500% впевнені, що вам ніхто не зателефонує, БУДЬ ЛАСКА, ВИМКНИТЬ ЇХ!

Ваші супер-пупер-мега-кльово-модні мелодії відволікають і акторів, і аудіторію.

Тим, хто ще не знає, як ставити беззвучку: натискаєте кнопку з зображенням ноти, чи з "#" (на багатьох телефонах саме на кнопці з "#" поруч є невеличкий знак ноти), і потримайте цю кнопку натиснутою 2-3 секунди. На екрані з'явиться повідомлення, що звук вимкнено. Потім, так само можна повернути в режим зі звуком.

ПОТРЕНУЙТЕСЬ ЗАРАЗ, ПЕРЕД ТИМ, ЯК ЙТИ В ТЕАТР, ЧИ В КІНО!

Ті, до кого не доходить, як це робити, раджу запитати у своїх друзів або приятелів... Краще це знати, вміти, і зробити, ніж потім відчувати на собі осуджуючі погляди і негативні флюїди цілого залу...

P.P.S. і з другим і третім і всіми іншими телефонами слід поступити так само!!!

P.P.P.S. Дуже радий, що сходив на цей захід! Настрій чудовий. Відчуваю, що справи в світі не такі вже й погані, доки існують ті люди, серед яких я сьогодні знаходився! Прямо аура в приміщенні була приємна! Тому, вам всім бажаю якимось чином теж знайти засіб хоч трішки покращити кожний день свого життя! (не обов'язково церквою.. там просто знають, як це зробити легко і просто, а якщо у вас є свій засіб - то користуйтесь ним, не забувайте і будьте добрі та щасливі!)

Всіх люблю, цілую, ваш Миколка!

«Суета сует, сказал Екклесиаст, суета сует, – все суета!»

  Правду же сказал Екклесиаст, сын Давидов! И за почти три тысячи лет особо ничего не изменилось – все суета!

  Едва ли мы вырастаем, наша жизнь превращается в какую-то сумасшедшую гонку неизвестно за чем  (тоесть, бесцельную  гонку?!), да и непонятно куда и чего ожидать на финише. Ах, если бы эта гонка была бы без аварий, травм, без смертей…

   Если бы я знала в детстве, что так будет, то не мечтала бы поскорей вырасти. Теперь, прочувствовав всю опасность этих гонок, мечтаю вернуться назад, в беспечное детство…кто мне может помочь? Восьмилетний сосед мечтает стать гонщиком. И как ему объяснить, что так или иначе он им станет, только вот мчаться он будет необязательно по высокоскоростной трассе, а по жизни! 

  Ну почему мы вечно спешим все успеть, все сделать, спешим на работу, учебу, с работы домой, в магазин, на просмотр любимого сериала?..  И даже когда решаем отдохнуть – мы спешим насладиться отдыхом сполна, а от суеты мы все-таки бежим! Почему медленная прогулка по жизни набирает хода – мы бежим, бежим, бежим все быстрее, быстрее и быстрее… проходят дни за днями, год за годом и мы понимаем, что, вообще- то, мы и не жили – не успели,  времени не было…

  «Суета сует, сказал Екклесиаст, суета сует, – все суета!»

А что еще сказал Екклесиаст, сын Давидов?

«Выслушаем сущность всего: бойся Бога и заповеди Его соблюдай, потому что в этом все для человека; Ибо всякое дело Бог приведет на суд, и все тайное, хорошо ли оно, или худо».

0-0-0-0-0-0-0-00-0-0-0-0-00-0-0-0-0-00-0-0-0-0-0-0-0-0-0-0-0-0-0-0-0-0-000-0

Здатність вирішувати проблеми ні дочого...

Їх же можна просто не створювати...

Але коли їх нема, то вони приходять самі...

Не створюєш, а вони приходять...

І чим більше уникаєш проблем - тим більше їх стає. Ростуть як гриби після дощу... І чим далі тим більш отруйніші, більш смертельніші...

Хто не боїться проблем - того бояться вони самі. От тільки шукати їх не треба... На всякого "пофігіста" знайдеться ще більший... Виходить - треба жити просто, просто і безстрашно, просто - жити...

А жити без проблем навіть не цікаво, нуднувато... Тільки переживаючи, вирішуючи купи проблем, загартовується характер, людина стає сильнішою, досвіченішою...

До проблем призводять помилки... Всі люди помиляються... Отже так чи інакше у всіх нас є проблеми... в когось нема гарячої води, в когось грошей, в когось світла, в когось сім`ї, дружби...

Не завжди ми винні у своїх проблемах... Але саме нам їх тре вирішувати... Так і проходить життя... і за філософією тут не сховаєшся, життя проходить у вирішенні проблем...

Чому ж я тоді щаслива людина? Чому на світі існує взагалі щастя? Чи можна серед проблем його знайти? бути щасливим... чи то тільки самообман? самонавіювання...

Бути щасливим і мати купу проблем... Просто - життя)))

---

Дождь смоет с наших лиц

Усталость серых границ...

Ими дышат они...

Ветер очистит наш прах

И там - в небесах

Мы увидим надежду...

Он легко парил над тяжело дышащим океаном, полностью отдавшись воздушному потоку, который, то поднимал его неимоверно высоко, то стремительно опускал вниз к самой воде. Стихия воды и воздуха пьянили его, и казалось, что этому не будет конца, что это будет продолжаться вечно. Но вдруг, его внимание привлекла стая чаек, вернее, не сама стая, а одна из чаек, которая почему-то отделилась от стаи и неслась прямо к нему.

- Конечно. Здесь столько места, не то, что там на берегу, где каждый норовит наступить, если не на голову тебе, так на ноги точно.

- Не знаю. Я просто летаю.Да, и ты, вот сейчас не в стае.

- Они мне надоели. Я от них устала. К тому, же меня всегда раздирало любопытство, почему это ты всегда один. Так, почему же?

- Я не один. Со мной вот эти облака, вот этот ветер, вот этот океан ... солнце...

- Ты какой-то странный.

- Да. Здесь много места ...

И они полетели рядом, опьяненные вдруг нахлынувшими порывами чувств, то стремительно взлетая ввысь под самые небеса, то так же стремительно падая вниз к самому океану. И казалось, что время остановилось, замерло в ожидании.

- И, что, ты целыми днями так здесь летаешь?

- Почему?

- Я Альбатрос.

Но время, к сожалению, остановиться не может, оно способно лишь на время затаиться, а потом ... День пролетел. Солнце все глубже и глубже погружалось на ночлег в океан. Казалось, что и океан успокоился, приводя себя в порядок перед сном.

-Потому, что мне было хорошо с тобой и ЭТО всегда будет со мной и ЭТО не зависит от того, где ты находишься.

- Я тебя ненавижу.

скачать мультфильм "В облаках на перекрестке" можно >>>ЗДЕСЬ<<<

Слава Україні.Святковий день для Українців день народження Тараса Шевченко 9 березня 1814 рік місце народження с. Моринці Київщина.Український ідейний Велетень Тарас Шевченко записував праві думки.

"Орися ж Ти, Моя ниво,

Долом та горою,

Та засійся, чорна ниво,

Волєю ясною."

_-_-_-_-_-_-_-_---_-_---_-_-_-_-_-_-_-_

Світ складений із прожитих життів.

І ті, що є.., колись ми також будем...

У повісті, серед століть часів...

Поміж забутих снів колишніх буднів

---

Не вирвати із долі сивини...

Переписати також нам не вийде.

Залишимось сюжетом давнини,

А Сонце, як завжди, на сході зійде...

---

...

Даю Вам Я інформацию про конфлікт між Рідновірами і московськими Християнами з участю Міліції який був в Київі біля Музея України 19 серпня 2007 року.Об"єднання Рідновірів Україны ОРУ Голова Волхвиня Зореслава було втягнуто в бійку з "Украинской Православной церковью УПЦ Московского патриархата".Рідновіри проводять свої обряди в Київі на місці давнього рідновірського капища Рода біля музея на вулиці Володимирський і Вони були здивовані з"явленням приблизно в 10 метрах від капища нової часовні з дерева збудованої Представниками "Украинской Православной церкви УПЦ Московского патриархата".Фанатичні московські Християни категорично відмовляються признати право Рідновірів на Їх народні традиційні обряди з піснями.Коли приблизно на протязі місяця конфлікт досяг кульмінації і почалися бійки між Рідновірами і московськими Християни в справу втрутилася Міліція.Потім приблизно через тиждень в одній з бійок Представники московської церкви почали стрільбу на ураження по Рідновірах з пістолетів з гумовими кулями.Після бійки Рідновіри поранені гумовими кулями потрапили у лікарні.Большість ЗМІ як українські так і московські подали конфлікт неправдиво з додаванням фантастичних обвинувачень проти Рідновірів.Витоки конфлікта знаходяться на початку христианської єпохи коли народні традиції Русі України Візантійці бажали змінити на віру засновану на Библії.Київ в ті часи одне з найбагтших міст Европи мав прибуток тому що контролював шлях «з варяг в грекі» південна частина якого проходила по Дніпру.Найбілш давнє з відомих Архіологам капищ в Київі зтворено Русичами приблизно в VI столітті до різдва Христа.Знаходиться капище недалеко від вала Владимирова на горі над Подолом.Його разкопав в 1908 році Археолог - любитель Вікентій Хвойко.Стаття 19 Декларації Прав Людини Організації Об'єднаних Націй сповіщає:"Кожна Людина має право на свободу переконань і на вільне виявлення їх; це право включає свободу без перешкод триматися своїх переконань і свободу шукати, отримувати і розповсюджувати інформацію і ідеї всякими засобами і незалежно від державних кордонів."Ми звертаємо увагу Читачив на відсутність в статті 19 всяких додаткових обмежень які стосуються "розпалювання чи збудження національної, расової чи релігійної різниці".Всі судебні статті і акти які обмежують розповсюдження інформації під ширмою що вона "розпалює чи збуджує націоальну, расову чи релігійну різницю" проти діють Декларації Прав Людини Організації Об'єднаних Націй і формально мізерні, як статті що мають нижчий рівень виконання для судів.Слава Людям які боряться з цензурою в літературі.

Пройшло аж два дні, а я й досі не можу збагнути, чому свята для кожного достойного українця (якщо брати глобальніше – європейця) неділя перетворилась на криваву. У цей день порядні люди зазвичай відпочивають після трудових буднів, а багато з них навіть присвячують вихідний справам духовним.

Хтось недільного ранку заходить до золотоверхої церкви, а дехто, як Артем Брезгін, приходить на капище. Та чи можна було збагнути, що у нашій аж занадто терпимій до різних вірувань та релігій країні, звичайна прогулянка з дружиною та півторарічною дитиною поруч Головного Капища України обернеться ледь не трагедією.

Я не вправі судити про моральне право та далеко не компетентний, щоб коментувати юридичний аспект будівництва УПЦ МП каплички поруч із розкопками руїн Десятинної, але вочевидь її служителям та прихожанам там досить таки тісно і вони зовсім не готові ділитися зручним місцем із язичниками, яких представляє Об’єднання Рідновірів України (ОРУ.

Хай там як, але похмурого ранку 19 серпня, язичники знову прийшли, щоб віддати шану Богам. З каплички суворо споглядали дійство, та переконаний, журилися через відсутність міжконфесійних контактів, бо некомунікабельність та ігнорування з боку язичників, пресдтавники московського патріархату лихо компенсували гостинними криками про те, що “никакого хохляцкого языка нет и нет никакой хохляцкой земли, нет и не будет”.

Напевно, все й закінчилося би дружньою сваркою на грунті українофобії та ненависті до нашого національного, якби пономар каплички Сергій, за власним висловом “людина божа”, не почав вправно орудувати кастетом, доказом чого є глибокі рани на обличчі одного з рідновірів - громадського діяча Івана Івановича Тернового. Далі гарячіше… Охоронець якогось з прихожан дістав пістолет "Форд-17" та без застережень сумління почав стріляти в язичників.

Не варто навіть описувати розпач дружини Артема, на очах якої чоловіку всадили дві кулі та вже лежачого були чимдуж руками, ногами та різними предметами, за які зазвичай дають кілька років умовно. Це не голлівудський бойовик, а справжній христовий поход. Приїхала швидка та міліція. Артема відвезли до лікарні.

Здається на цьому жахи кривавої неділі мали скінчитися і зранку Артема виписали з лікарні. Не знаю, чи зарікався він у цей момент ходити із сім’єю на щонедільні славлення, але часу в цього добропорядного та серйозно потерпілого громадянина наче демократичної та правової країни для філософських роздумів було не багато. Не встиг Артем зібрати речі, як з’явився полковник міліції Олексій Іванович Кірєєв разом з конвоєм та відправив законослухняну жертву бійні, дякувати вищим силам, не по етапу, а для початку до відділку міліції на Прорізній.

Продовження історії не показують навіть у відвертіших бандитських серіалах: пресинг слідчих, допити, відмова пустити до підозрюваного рідних та правозахисників, небажання викликати швидку, не зважаючи на жахливий стан здоров’я. Лише після погрози вчинити ґвалт та організувати прес-конференцію прямо у стінах райвідділку, Артема відвезли до лікарні.

Переконаний, варто запитати начальника Шевченківського РУВС пана Петра Тимофiйовича Мiрошнiчнка варта була спроба відібрати фотоапарат у немолодої язичниці великого синця на руці від укусу, чому для всіх оточуючих очевидна річ, що Артем – жертва ганебної провокації, ігнорується правоохоронцями. Хоча на останнє питання відповідь просто – резонансна справа потребує оперативної реакції, а людину, яка щойно встала з операційного ліжка зробити крайньою надзвичайно легко. Зараз не карають винних. Зараз роблять “терпілами” слабких та беззахисних.

Не лише Артема затисли коліщата каральної машини. Наразі ще четвера молодиків, які навіть не проходили в неділю поруч з Володимирською, 2 знаходяться певно на оздоровленні в ІТУ на Подолі. Можливо молодим хлопцям, серед яких один неповнолітній, сплести лапті швидше, ніж дорослому Артему? Це питання на совісті міліції.

Залишається гадати, кому вихідне подібне шоу? Для чого людини, що прийшлся з дружиною та малою дитиною накидатися на кiльканадцять головорiзiв? Хто не побоявся вдягнути на руку кастет? Хто хочу дограбувати країну остаточно роз’єднавши її полум’ям ворожнечі? Хто готовий заради примарних успіхів на позачергових виборах спаплюжити життя ще одній українській сім’ї? Чому деякі прибічники УПЦ МП діяли так нахабно, неначе “господа” джеймси бодни чи просто офіцери ФСБ на спеціальному завданні? Кому заважає наша національна єдність? Чому російські канали відверто провокують і змальвують нам міфічний погром скінхедами, яких між іншим ніхто не бачив, погром православної церкви. Навіщо, в решті решт, сварити українців та росіян? Висновки робіть самі. http://untp.org.ua/index.php?id=780