Тридцятого квітня відбулося вшанування героїв Холодного Яру двадцятих років минулого століття, що воювали проти білогвардійських та більшовицьких військ на території Центральної України, що стало вже щорічною традицією. Також Холодний Яр є, певним чином, сакральним місцем України і українського народу: він завжди ставав тим осередком, вогнищем, звідки починалися чергові повстання за визволення України від тих чи інших окупантів.

                                    

І під час оспіваної Шевченком у поемі «Гайдамаки» Коліївщини, і під час більш ранніх повстань та рухів: і за часів Хмельницького, і за часів Сагайдачного, і ще більш ранніх. Так вже сталося, що цей сакральний енергетичний центр є явищем географічним і, почасти, фізичним. Тому знищити його у фізичному сенсі ворогам ще не вдавалося. Хіба що вирвати з тіла Землі разом з усією Україною. Разом з тим явище, що почалося як спонтанний рух невеличкої верстви «посвячених» патріотів і перейшов у щорічний ритуал, нині погрожує скотитися до банального бізнес-проекту. Якось пересмикує, коли бачиш холодноярський прапор «Воля України або смерть» в якості недбало виконаної у вигляді «обгризеного формату» ганчірки на базарчику для торгівлі місцевими сувенірами! Хоча, можливо, в якості елемента інформаційно-психологічної протидії вульгарному шовінізму «рускаго міра» (шовінізм — це пропаганда національної переваги на чужих етнічних територіях – на територіях іншої етнічної спільноти, одним народом (нацією) – іншому народові ( нації)).

                                 

Тим більше, що Мотронин монастир захоплений московським патріархатом, і подібні українські заходи треба проводити тут не раз на рік, а раз на тиждень, під його стінами. Нехай уже хоч і на комерційній основі. В Мотрониному монастирі сучасних українських козаків до храму не пускають – як «етнічних», автентично вдягнених, так і в сучасних розцяцькованих уніформах радянського зразку. У «кириличного» керівництва монастиря є спеціальний список затверджених у Москві проросійських козачих організацій, членів яких дозволяється впускати до монастирської церкви. Втім, і стародавній, оригінальний Мотронин монастир був зруйнований ще більшовицько-московськими окупантами в минулому столітті, а сучасні будови зведені вже в наш час за «зразками» типової москово-патріархатської архітектури. Так що історичною автентичністю тут і не пахне. Втім, якщо почитати Горліс-Горського, то не все було «канонічно» там і в двадцяті роки двадцятого ж століття. Отож і тут за вказівками невідомого настоятеля перестаркуваті монахині намагались перешкоджати одній з груп екскурсантів проходити на вали та до печер та іншим чином демонстрували чисто лавровську «озабочєнность». Втім, автору вдалося пристати до однієї з груп та обійти монастирські вали, описані в літературі. Бачивши й інші, закарпатські, прикарпатські та європейські фортеці, можу сказати, що з тактичної точки зору тут місце зручне. Хіба що стародавня фортифікація не відновлюється ні для відвідувачів, ні для мешканців. Схоже на те, що власникам монастиря відвідувачі зовсім не потрібні.

                                   

Цьогоріч програма заходів включала о дванадцятій годині мітинг у Мельниках, на якому виступили, крім організаторів свята та батька ідеї Романа Коваля, представники різних політичних сил, серед яких рівнем масовості та організації своїх прихильників вирізнялася «Свобода». Неочікувано виявилась велика кількість гостей фестивалю з Одеси, десь біля трьохсот осіб, при тому таких, хто приїхав незалежно один від одного. Це не тільки українські ветеранські та козацькі і гайдамацькі з’єднання, але й делегація учнів юридичного ліцею під керівництвом викладача Захисту Вітчизни Олександра Навроцького і ряд інших ( всього п’ять чи шість автобусів), а о чотирнадцятій годині – історична реконструкція бою між повстанцями та московсько-більшовицьким продзагоном. О п’ятнадцятій годині – урочистий молебень та ритуальне, за традиціями Холодного Яру, освячення зброї. Потім, о шістнадцятій та пізніше – відвідини Дуба Максима Залізняка, що знаходиться в іншому боці холодноярського середовища.

                                   

Враховуючи, що в районі Залізнякового Дуба тепер розташувався ринок сувенірів та ресторанно- готельний комплекс (добре, що у історично-етнічному стилі!), то кінець свята-вшанування переріс у банальний туристичний сувенірний шопінг та відвідини ресторану національної кухні, що готує й з урахуванням «повстанських особливостей» приготування деяких специфічних страв, наприклад, на зразок куліша, який неначебто і простий, але має свої невловимі особливості. Тут і пшоно має бути перетерте з салом, до того ж старим ( є варіанти, коли підкопченим, або саме пшоно підкопчується), а також є інші «секрети», дрібниці, яких безліч. Але, висловлюючись чемно, у господарів є значний простір для вдосконалення.

Те ж стосується й історичної реконструкції. На «полі бою» вперто відсутній такий елемент, як кіннота – коник був присутній один-однісінький, впряжений у підводу. Хоча треба зазначити, що й десяток справжніх вершників – це доволі важка і затратна затія – видно з досвіду російських історичних реконструкторів середньовічної Європи, що лише останніми роками спромоглися витягати трьох-чотирьох вершників на «лицарський турнір». А треба ж не лише красиво їздити, а на повному скаку збиватися списами! В нашому варіанті такого не потрібно, але треба вміло позначити рубку, при цьому, певна річ, не зачіпаючи того, кого «рубаєш». Це вже для патріотів, що мають здібності кіннотника-каскадера ( а їх, помітьте, і в російських серіалах, що валять, як сосиски з конвеєра, з такою ж, щоправда, якістю). І в цілому наші реконструктори більш-менш правдиво відображають піше боєзіткнення тих часів. Я не можу їх в чомусь повчати, бо й сам робив би так само при наявних засобах та силах.

                                 

Порадувала велика кількість зацікавленої молоді. На мій погляд, збільшилась кількість красивих дівчат порівняно з тими часами, коли я був молодим. Я й сам не можу науково пояснити такого свого суб’єктивізму. Але явище чомусь кидається мені в очі. Але особливо дошкуляв порядок у лавах глядачів, що вилазили за кіперну стрічку огорожі, а деякі дами і взагалі деякий час бігали посеред «батальної сцени» зі своїм фотоапаратом, наплювавши на решту глядачів та псуючи їхні кадри. Типова демонстрація негативних якостей деяких представників нашого народу. Рівень самосвідомості поки що вимагає присутності справжнього «жандарма», щоб наводив порядок зі сторони. 

Втім, не дивлячись на «окремі недоліки», за спостереженнями репортерів, переважна більшість відвідувачів залишилась не просто задоволеною, а отримала якесь емоційно патріотичне піднесення. Що доволі дивно, і серед російськомовних, або скоріше дійсно російських (з самої Росії), глядачів – також. Для них це дійство – заборонений плід, при тому не лише заборонений офіціозом, але й пересічним поголосом у «пересічній» Росії. Тому, напевне, що спонукає до боротьби, чи, щонайменше, до критичного сприйняття брехливих тверджень влади. Руйнує, так би мовити, стереотипи!

                                 

Окремої відзнаки заслуговує все ж молебень з ритуалом освячення зброї. І хоч зброя бутафорська, але молебень справжній і від справжнього священика, українця. Лиш тільки заради цього людині посвяченій варто прийняти участь, приїхавши сюди раз на рік! Отож, до щорічного серпневого «махновського фесту» в Гуляй-Полі, що погрожують вилитися у банальну кількаденну пиятику, додаються і холодноярські днини, які, до речі, мають в своїй суть більш конструктивний початок. Отож, підтримаємо Холодний Яр, не забуваймо, чиї ми нащадки! Може, для деякої частини українців ця сакральна місцевість стане місцем прощі, своєрідної медитації. Нехай для більшості це буде просто якесь етнічне свято та бізнес-проект для підтримки місцевих ентузіастів цієї святої справи.

                                 

Володимир УЩАПОВСЬКИЙ Фото автора

ІА "Поряд з вами".

===========================================================================================

p.s. Трошки змінив розташування фото у публікації. Весь фоторепортаж можна переглянути тут:

http://photo.i.ua/user/2741333/314583/9052488/

============================================================================================

Завжди дивувало питання чому нічого не чути про боротьбу українців центральних та східних областей України з загарбниками, ті їх морили голодом, вивозили, грабували та убивали, невже українці як ягнята мирно йшли під ніж червоним катам, а козацтво, коліївщина, гайдамаччина не могли ж предки водночас згубити гордість козацького духу та стати вівцями, ну не могла тільки Західна Україна особняком боротись проти катів! Але правду вже не приховати червоним катам, вже не писати їм криваву історію, не нацьковувати онуків на прадідів рідних, не вирощувати людоїдів рідного роду, як паросток правда пробивається крізь асфальт комуністичного одурманення та заколисування "всйо карашо братья, нічєго нєбило, ми вам памагалі і паможем єщйо, бєз нас прападйоте".

Павлоградське повстання — повстання селян, що почалося 4 квітня 1930 року. Центрами повстання стали села Богданівка і Тернівка поблизу міста Павлограда.

Повстання групи з 30 селян під керівництвом Архипа Воронкіна, Івана Аксьонова та Івана Шелепова почалося 4 квітня 1930 року з хутору Осадчий, а наступного дня до них приєдналися інші мешканці Осадчого. Озброєні старими гвинтівками, що залишилися з часів Першої світової війни, обрізами, мисливськими рушницями, кілками та вилами, повстанці почали розправу з радянським і партійним активом, уповноваженими з райвиконкому. Просуваючись до Богданівки через довколишні села і хутора Водяне, Путятино, Кохівку, Мар'ївку та Нову Дачу, повстанці швидко поповнювали свої ряди. Прибувши до Богданівки, повстанці вдарили по церковних дзвонах, закликаючи місцеве населення йти на Павлоград, де за домовленістю одного з лідерів повстання їх повинні були підтримати співробітники районного відділу міліції. Озброєні селяни взяти під контроль міст між селами Богданівка і Тернівка та обірвали телефонну лінію, щоб унеможливити контакт місцевих радянських керівників з районною та обласною владою. Інший загін повстанців, розправившись з комуністичними активістами у Богдано-Вербки, направився до Тернівки, де розширив свої ряди. Ще одна група виступила з хутора Сонцево 5 квітня, але розправа, яка почалася з повстанцями у Богданівці, не дала їм можливості з'єднатися з основним загоном. Інформація про повстання надійшла до керівництва округу вранці 5 квітня. Відразу ж на боротьбу з повстанцями був кинутий каральний загін з 35 чекістів-терористів та двох сотень міліціонерів, який діяв під контролем начальника особливого відділу Дніпропетровського окрвідділу ДПУ Галицького Зіновія Мойсейовича, який постійно повідомляв про хід придушення повстання безпосередньо генсеку ЦК КПУ Косіору. Увечері 5 квітня до Богданівки прибув загін окупаційної комуністичної міліції, з яким повстанці вступили в нерівний бій. Боротьба комуністичних терористів з озброєними селянами тривала протягом 5—6 квітня і завершилась поразкою селянського повстання. Причини поразки були очевидними: неорганізованість селянського повстанського руху, стара зброя, незнання тактики і стратегії бойових дій.

Після придушення повстання за участь в ньому до відповідальності було притягнено 210 осіб. Пред'явлене їм обвинувачення було наступним: «Створення контрреволюційної організації, яка ставила за мету повалення радянської влади, розробку і впровадження планів фізичного знищення комуністів і активістів сіл і хуторів, розгром СОЗів, комун та інших колективних господарств, здійснення збройного виступу», а голова ДПУ УРСР Балицький Всеволод Аполлонович доповів Косіору про «розгром банди, яку очолювали колишні білі офіцери й куркулі, які намагалися підняти загальне повстання під гаслом боротьби за незалежність України». 27 повстанців було страчено.

Ми померли ще юними зовсім бо Україну від зайд берегли... Ми не повинні забувати героїчну боротьбу нашого народу проти окупантів  бо не буде майбутнього у нас, зеки нами керуватимуть до скону!

1) За що так не люблять жидів та совєти українці ? 2)  Хто є бандою для українців на українській землі?

Вікіпедія - Павлоградське_повстання_1930

Бути народовольцем вимагає від тебе Батьківщина, коли вона в скруті. А Україна сьогодні, як ніколи, у скруті.

Юрій Іллєнко Українська влада, при чому як і теперішня, так і минула, у питанні національно-визвольної боротьби українців у ХХ столітті, гостро спекулює тільки на темі УПА. Одні це проголошували позитивом, інші негативом. Але Ющенко і Янукович де-факто мовчать про боротьбу на Великій Україні. Причини для цього різні, але наслідок – один. Народився я в бандерівському краї – Прикарпатті. Моїми найвизначнішими українськими героями з дитинства є, безперечно, Шухевич та Бандера. Оскільки за фахом я не історик, то про боротьбу на Великій Україні я знав мало. Власне, тільки загальновідому боротьбу армії УНР із білогвардійцями та більшовиками. Рік тому я прочитав роман Василя Шкляра "Чорний Ворон". Для мене це стало справжнім відкриттям. При чому в мене відкрились очі на те, звідки й чому появилась ОУН та УПА. Так, саме брати Чучупаки, отаман Чорний Ворон – і є тими постатями, які надихнули на героїчну боротьбу наступне покоління українців. Саме ці постаті, які в умовах тотальної окупації московськими більшовиками створили в центрі України, на Черкащині, так звану "Холодноярську Республіку", куди окупанти декілька років боялись ступити ногою. Саме на мемуарах Горліс-Горського "Холодний Яр" виховувалось ціле покоління ОУН. А прямим зв'язком між повстанцями 20-х років на Великій Україні та 40-х років на Західній – стали ветерани Армії УНР. Той же Євген Коновалець очолював Курінь Січових Стрільців, який був одним із найбоєздатніших частин Армії УНР. А згодом створив ОУН. Нещодавно українці святкували день Соборності. Але практично ніхто з політиків не згадав про те, у чому саме проявилась ця соборність.

На моє глибоке переконання, не в тільки в тому, що ЗУНР об'єдналась з УНР. Насамперед – у продовженні боротьби, яку започаткували вояки армії УНР, холодноярські герої та інші повстанці на Великій Україні, і яку продовжили повстанці ОУН-УПА на Західній Україні.

Сьогоднішні зайди та вчорашні помаранчеві зрадники про це мовчать. Бо їм вигідно поділити Україну на "совково-малоросійську" Велику Україну та "нацюкову" Галичину, тим самим поділити нас на дві різні України. Тому й вручення Ющенком звання Героя України Бандері та Шухевичу є надто непослідовним. Адже так само потрібно було розказати людям про тих, хто став взірцем для наслідування для ОУН. Розказати про холодноярських героїв.

До прочитання цієї книги я, як і багато моїх друзів та знайомих, і гадки не мали, що на Великій Україні у свій час проходила така потужна збройна боротьба з усіма окупантами. У шкільній програмі я точно не пригадую згадки про ці події. Тільки прославлення героїв Холодноярської республіки та інших повстанців на Великій Україні, разом із популяризацією Бандери та Шухевича, покаже українцям і на Сході, і на Заході, що ми є єдиною нацією, і що в ХХ столітті ми всі боролися за свою волю та незалежність.

Мені, галичанину, абсолютно зрозуміло, що мешканцям Центральної та Східної України треба перш за все показувати героїв, які походять із місцевих міст та сіл – бійців легендарної Армії УНР, відчайдушних отаманів повстанських загонів, героїв Коліївщини та козацької доби. І тоді всі ці герої та борці логічно стають в один ряд із повстанцями Бандери та Шухевича. Свого часу Галичина була значно відсталішою в національному розвитку, ніж Велика Україна. Ідеї української нації на Захід принесли саме східняки – Шевченко, кирило-мефодіївці. Український націоналізм теж прийшов зі сходу – Міхновський, Донцов, Сціборський, армія УНР, холодноярці та інші повстанці. І зараз Галичина має "віддавати борги". Тобто поширювати націоналізм на схід. Так, як колись це робили східняки в Галичині. Саме тому ідеї націоналізму швидкими темпами поширює ВО "Свобода" на Східній Україні. А про успішність цих процесів свідчать останні дочасні вибори до Харківської обласної ради кандидата мажоритарника від ВО "Свобода", який набрав 10% голосів!

Цьогорічну Шевченківську премію в галузі літератури здобув Василь Шкляр, за роман "Чорний Ворон". І в мене постало запитання: хіба представники влади не читали роман? Чи вони прочитали назву, та й подумали: а який ще може бути ворон, як не чорний?...

Олександр Аронець  http://www.svoboda.org.ua/dopysy/dopysy/019595/

НЕЗБОРИМА НАЦІЯ Видання історичного клубу "Холодний Яр". Цікава і дуже важлива газета для підняття історичних знань і духовності українства, особливо центральних, східних областей нашої країни - УКРАЇНИ. http://nezboryma-naciya.org.ua/

Василь ШКЛЯР: Про 20-ті роки ХХ століття ми знаємо менше, ніж про Київську Русь

Розмовляли Марія ТОМАК, Надія ТИСЯЧНА, «День», Олег КОЦАРЕВ

«…пам’ять про Холодний Яр 20-х років тільки-но починає повертатися до українців. Власне, «Чорний Ворон» — перший художній роман, присвячений тим подіям. …»

«Сучасні українці досі бояться слова «націоналізм». «Націоналіст» у нас звучить як «екстреміст» або щось гірше. З огляду на те, за якими ознаками у нас визначається націоналізм, усі європейські держави — націоналістичні. Саркозі — націоналіст. Меркель — націоналістка, бо вона каже те, чого ніколи не сказав би український президент: кожна людина в Німеччині, яка не знає німецької мови, є для нас небажаною. У нас кваліфікували б це як націоналізм, а то й фашизм. Українці бояться і цього слова, і відповідного мислення. Повернення до пам’яті, до певних базових речей відбувається дуже кволо.»

Повний текст розмови - газета "День"

Подвиг 300-та козаків Чорного Ворона

У суботу 16 квітня цього року опівдні в селі Розумівка Олександрівського району Кіровоградської області заплановано вшанування отамана Чорного Ворона та демонстрація фільму "Юрій Горліс-Горський".

16 і 17 квітня цього року Історичний клуб "Холодний Яр" запрошує до участі у традиційних щорічних заходах у Холодному яру членів "молодіжних українських організацій, козацьких товариств, військово-історичних клубів, українських партій, журналістів, народних депутатів усіх рівнів, читачів "Незборимої нації", "Шляху перемоги", "Літературної України", всіх небайдужих".

У суботу 16 квітня опівдні в селі Розумівка Олександрівського району Кіровоградської області заплановано вшанування отамана Чорного Ворона та демонстрація фільму "Юрій Горліс-Горський".

«…Чорний Ворон зі своїми трьома сотнями перший атакував ворожу дивізію. Стягнувши на себе увагу близько двох тисяч кіннотників, повів їх, відступаючи з боєм, у протилежний від Степової дивізії бік...»

Далі -> бажано прочитати все

Пам’ятник учасникам антибільшовицького повстання буде відкрито о 12.00 7 листопада 2010р. в центрі села Легедзине Тальнівського району Черкаської області.

Ідея гідно вшанувати земляків належить легедзинській громаді, зокрема Сергію і Валерію Афанасьєвим, правнукам учасника повстання Івана Калениковича Павленка, та директору заповідника “Трипільська культура” Владиславу Чабанюку. Скульптор – заслужений художник України Микола Теліженко. Пам’ятник зроблено з інкерманського вапняка, його розмір – 100 см на 100 см і на 250 см, вага – 5 т.

Повстання почалося в Легедзиному 10 листопада 1920 р., на храмове свято. Проти котовців збройно виступили також хлібороби сіл Вишнополя, Косенівки, Зеленькова, Кам’янечого, Рогів і Тальянки. Під час повстання, яке закінчилось поразкою, загинуло близько 100 селян.

Пам’ятник встановлено до 90-ліття з дня виступу проти московської комуни.

Закликаємо всіх небайдужих гідно вшанувати пам’ять борців за волю України!

Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр” --- [email protected]

Цікаве дослідження Олександра Вєтрова (Національна спілка журналістів України). Не хотілося б щось виривати зі статтті, чи передавати по-своєму. Думаю, варто почитати...

Учасники національно-визвольного руху 40-х років XX століття багато перейняли від повстанців Холодного Яру, разом із його історичною назвою. Саме на Черкащині було започатковане повстанське вітання "Слава Україні!", з відповіддю "Україні Слава!", яке потім вояки УПА змінили на "Героям Слава!"

Показовим є використання назви "Холодний Яр" в закодованих назвах формувань та підрозділів у ряді регіонів України. Перше збройне формування, під час проголошення у Львові самостійної Української держави 30 червня 1941 року, носило назву "Холодний Яр". Невдовзі, 27 липня 1941 року в Рівному, на святі української Державності на площі Старого Замку, у присутності 10 тисяч людей, постав Перший курінь Українського війська імені Холодного Яру. Полковник СБ УПА Федір Кондрат згадував, що в Дубровицькому районі Рівненської області, це район річки Горинь на кордоні України й Білорусії, уже восени 1942 року була створена школа командирів УПА "Холодний Яр", у якій проводився офіцерський вишкіл . 12 квітня 1943 року розроблено проект розгортання повстанської армії "До ситуації", де проблемі поширення УПА на Наддніпрянську Україну приділено значної уваги. Перехід ОУН до збройної боротьби автори документа відносять до другого тактичного ступеня діяльності - самооборонного. Планували, зокрема, ліквідувати комуністичний вплив серед населення Наддніпрянщини, у міру можливості почати організацію третього перехідного осередку, що своєю базою мав би холодноярські ліси та дніпровські плавні. Завдання цього осередку полягало в гуртуванні боєздатних утікачів із примусових робіт, таборів полонених тощо, та переправлення їх на Полісся. Один із керівників ОУН Шанковський відмічав: "Можливості використання місцевини й традицій Холодного Яру для розгорнення повстанської дії в Південній Україні розглядалися в повстанських штабах на Волині. І для ствердження тієї можливості вже в червні вислано звідтіль рейдуючий відділ УПА, який пройшов через Житомирщину, Трипільщину, і через Черкащину добився до Кіровоградщини, де мав зустріч із провідником ОУН Кіровоградської області - Мартином. Можна сказати, що цей рейдуючий відділ заініцюював створення УПА-Південь". Влітку 1943 року на території центрально-українських областей створено два відділи УПА: у Холодному Яру під командуванням Білика - "Костя", та на Уманщині під командуванням Мартина - "Остапа". Наприкінці літа до них долучився відділ із Полтавщини під командуванням "Діда Тараса", колишнього учасника повстансько-партизанського руху на Наддніпрянщині в 1920-1923 роках. Для підсилення повстанської групи в жовтні 1943-го з Волині на Наддніпрянщину відправлено сотню під командуванням Омеляна Грабця - "Батька". Розсекречені в 2008 році документи НКВС-МДБ СРСР свідчать: "Керівник опергрупи НКВС УРСР "Орел", діючий в тилу противника, доніс, що по перевіреним агентурним даним 21 вересня 1943 року з району Колки, Волинської області, командуванням УПА була направлена в район Білої Церкви бандгрупа УПА, чисельністю до 300 чоловік, під командуванням Железняка, яка перейшла лінію фронту з тими ж завданнями, і діє в даний час в лісах Холодного Яру Кіровоградської області". На території Північно-Західних українських земель (Волинь і Полісся), де діяла УПА-Північ, назва "Холодний Яр" трапляється в звітах 7-ї сотні 1-го куреня загону імені Івана Богуна. Названа сотня, під командуванням Богуна-"Батька" діяла у Володимир-Волинському районі Волинської області. В одному зі звітів зазначалося, що сотня була сформована у вересні 1943 року й переведена на терен свого базування під кодовою назвою "Холодний Яр". У 1944 році підрозділи УПА-Північ перейменували на зразок поселень Центральної, Північної й Східної України. Так з'явилися загони Полтавський, Сумський, Чернігівський, Батуринський, Корсунський. Зміни сталися й у структурі УПА-Південь. Саме в квітні 1944 року командування південної групи УПА виділило значну кількість відділів на формування з'єднання УПА-Південь під назвою "Холодний Яр". Його очолював Іван Свистун (Ясен). В архіві СБУ зберігся протокол допиту начальника штабу з'єднання "Холодний Яр" УПА-Південь Євгена Басюка, від 29 вересня 1944 року. На запитання: "Чому ваше з'єднання було назване Холодний Яр?", він відповів: "Назву "Холодний Яр" надали не випадково. Як відомо, район Холодного Яру в період 1920-1922 років був базою петлюрівських загонів у їхній боротьбі з радянською владою за самостійну Україну. Щоб надихнути людей на боротьбу й зберегти зв'язок із тією боротьбою, з'єднання назвали "Холодний Яр". В оперативному плані це з'єднання мало діяти в межах генеральної військової округи, між Збручем і Дніпром. Один із куренів з'єднання під командуванням "Панька" мав базуватися в районі Холодного Яру на Черкащині. Повстанців в УПА виховували, зокрема, на описах боротьби селян Центральної й Східної України в 1920 - 30-ті роки проти більшовиків. До переліку літератури, рекомендованої для читання воякам-повстанцям, був включений "Холодний Яр" Юрія Горліса-Горського. Можна сказати, що УПА розглядала себе спадкоємицею задумів, за які боролися отамани-холодноярці. Псевдоніми, криївки, методи підпільної роботи - усе це лише дещиця із запозиченого в співвітчизників із Центральної України. УПА-Південь розділялась на три військові округи: ВО "Холодний Яр"; ВО "Умань"; ВО "Вінниця". 5 липня 1944 року в Жовківському районі Львівської області, на території військової округи "Башта", було сформовано сотню УПА під криптонімом "Холодноярці". На її основі згодом формують сотні "Холодноярці-1", "Холодноярці-2"і "Холодноярці-3". У серпні 1944 року із цих підрозділів формується курінь Холодноярців. Окрім Львівщини, сотня з тотожною назвою "Холодноярці" також діяла з 1944 року в складі 17-го Бережанського тактичного відтинка на Тернопільщині, на території військової округи "Лисоня". Навесні 1945 року, після реорганізації структур ОУН і УПА, було створено Закерзонський край та військову округу УПА "Сян". За організаційним поділом край складався з менших підпільно-територіальних одиниць, зокрема, з округ та надрайонів. Один із надрайонів отримав назву "Холодний Яр". Він охоплював своєю діяльністю польський повіт із центром у місті Перемишлі. Можна констатувати, що назва "Холодний Яр" та похідна від неї назва "холодноярці" були поширені в криптонімах формацій національно-визвольного руху в середині 40-х років ХХ століття. І визначальну роль у цьому відіграв роман Юрія Горліса-Горського "Холодний Яр". Тож, ці факти є чудовим прикладом тяжіння традицій української національно-визвольної боротьби до ролі в ній Холодного Яру. Навесні 1944 року курінь УПА Івана Сала "Мамая" у складі сотень Гутича, Великана та Яструба, поповнившись у Тернополі новобранцями 1925-1927 років народження, прибув на Волинь. Звідти вони вирушили на Наддніпрянщину в бік урочища Холодний Яр, із наміром підняти повстання проти радянської влади. Цей рейд не вдався. Їх перепинили, сили були не рівні. Повстанцям удалося відірватися від переслідування внутрішніх військ НКВС. Пошарпаний у боях курінь на чолі з Іваном Салом відступив на північний захід і розсіявся по лісах Рівненщини. Про те, що курінь просувався до урочища Холодний Яр для підготовки збройного повстання, указував ще один затриманий бандерівець - Миколайчук. А пропагандист сотні "Велетня", на псевдо "Смерека", стверджував, що там передбачається "агітувати населення за самостійну Україну, а тоді буде революція". Куреню Івана Сала (Мамая) добратися до Холодноярщини не вдалося. Курені з'єднання не змогли синхронно, як планувалося, прибути туди з Рівненщини. Натомість малими групами розосередилися по лісах. Ні Мамай, ні його зверхник, командир з'єднання "Холодний Яр", Свистун-Ясен - свідками Холодноярського повстання так і не стали. Мамай загинув у вересні, а Ясен загинув 8 грудня. На початку того ж весняного місяця з району міста Дубно на Рівненщині, якісь прибічники командира з'єднання "Холодний Яр" Свистуна-Ясена знову вирушили на Холодноярщину. Групами по 40-50 чоловік вони сподівалися прибути в район Холодного Яру, і підняти збройне повстання проти радянської влади. Повстанці несли із собою пропагандистську літературу. Радянським спецслужбам не вдалося напасти на слід цього підрозділу Ветеран УПА Іван Олексійович Приходько, 1922 року народження, уродженець села Сні тинь Лубенського району Полтавської області, згадував: "У серпні 1944 року в Рівненських лісах, на межі з Тернопільщиною, біля містечка Майдан була сформована бойова сотня "Дніпро" (відділ УПА-Південь) на чолі з командиром, що мав псевдо "Ягур". Особовий склад сотні був укомплектований вихідцями з Наддніпрянської України. "Дніпровці" успішно вели бої із чекістами на теренах Шумського, Дедерківського, Вишневецького й Кременецького районів Тернопільщини, а також Дубненського району Рівненщини. 12 грудня 1944 року сотня "Дніпро" отримала наказ вирушати й продовжувати боротьбу в Наддніпрянській Україні. Одразу після переходу колишнього кордону СРСР, на території Хмельницької області, сотня розділилася на два загони: перший на чолі із чотовим "Атосом" рушив напрямком на Житомирщину. Другий загін очолив чотовий "Берест". Сам родом із Жашкова Черкаської області, він мав провести бойовий підрозділ УПА на допомогу повстанцям Холодного Яру". Не судилося. У Липовецькому районі Вінницької області, під час переправи через річку Соб, загін потрапив у засідку, де й прийняв останній бій. Декого з повстанців схопили просто на воді, і лише одиницям удалося прорватися крізь щільне кільце чекістів. ...Все ж деякі групи дісталися Холодноярщини. Про це свідчать ряд оперативних зведень спецорганів: "4 октября 1947 года, примерно в 18-19 часов, в селе Екатериновка Каменского района Кировоградской области, бандгрупой "УПА", численностю в 4 человека, совершён налёт на здание сельсовета и правления колхоза. Бандиты были в возрасте от 20 до 30 лет, вооруженные автоматами, пистолетами и гранатами. ...Бандиты с колхозниками разговаривали на украинском языке, а между собой говорили на непонятном для присутствующих языке, но якобы имеющим сходство с польським"