За віконцем весна розквітала, Хмари повнились першим дощем. Я стояв і нарізував сало Величезним кухонним ножем. Ніж ходив у руках методично І чомусь уявилось мені Безневинне таке й симпатичне Ніжне тіло тієї свині. Пролетіло життя, як хвилина, Добрим словом ніхто не зігрів. Що ти бачила, бідна скотино – Лиш корито та засраний хлів. І тоді як, обрікши на муки, Хтось встромив тобі в серце ножа, Ти збагнула, що люди — тварюки, І твоя відлетіла душа. Ти далеко тепер, моя бджілко...

Читати далі...