хочу сюди!
 

YuLita

50 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 43-55 років

Замітки з міткою «улюблена поезія»

І я не я, і ти мені не ти

І я не я, і ти мені не ти.
Скриплять садів напнуті сухожилля.
Десь грає ніч на скринці самоти.
Десь виє вовк по нотах божевілля.
Бере голодну тугу — як з ножа.
Дзвенять світів обледенілі дзбани.
І виє вовк. І вулиця чужа
в замет сміється чорними зубами.
І виє вовк, ночей моїх соліст…
Заклацав холод іклами бурульок.
Вповзає вовк і тягне мерзлий хвіст,
в сузір’ї Риб вловивши кілька тюльок.
Ти, вовче, сядь. Ти на порозі ляж.
Ти розкажи свою пригоду вовчу.
А смушки скинь. Навіщо камуфляж?
Ти краще вий. А я собі помовчу.
Погрійся тут, моя нічна мано,
хоч ми із казки вибули за віком,
аж поки ранок в чорне доміно
зіграє з нами вогниками вікон.
аж поки сонце перепалить пруг
і сплачуть пітьму стріхи тонкосльозі…
Лежить овеча шкура завірюх…
І скімлить пес розумний на порозі…
                                      Ліна Костенко

...На зап'ястях у них синці від ясирів...

Листи в Україну ІІІ

Про дівчат. Вони тут не стільки юні,

скільки терті - заграють і Казанову. Розквітають пізніше, десь так в іюні, чи то в червні (пробач, забуваю мову). Привселюдно поводяться вкрай вульгарно, вкрай бульварно виснуть на кожнім хлопі, одягаються, правда, достатньо гарно: так колись одягалися вже в Європі. Щодо вроди їхньої. Щодо сенсу спокушань. Зірок хоча й не зустріли ми, їм відомо з десяток способів сексу, які в нас вважаються застарілими. Пересвідчишся легко - лишень приїдеш, поведу тебе по ямах, борделях, тільки вивчи англійську, французьку, ідиш -  співвітчизник їм, як ламаний шеляг. Українські дівчата більш кольорові, більш південні. Навіть нігті і вії в них жагучіші. Всі вони чорноброві, всі порядні і чисті, навіть повії. Я без них не те, щоб надто захирів, я жену їх крізь сни, мов пастир отари. На зап'ястях у них синці від ясирів. Заміж їх беруть солдати й татари.                                Юрій Андрухович

Вірш пахне бузком...)

РОМАШКОВИЙ СОНЕТ  Вінок сонетів — то вінок із слів.  Слова в сонетах скромні та пахучі.  Мені сказали: “Ти така везуча —  Тобі бузок за хатою зацвів”.  Я розгорнула довгі віти днів  І подивилась на бузок, на хату…  О, як мені веселої співати:  Увесь бузок — узяв і відсинів!  А був такий високий і рясний,  Здавалось, неба квітами дістане,  А от узяв — і рано так зів'янув…  Тому на поле крізь туман густий  Я все життя ходить не перестану: 

Там цвіт ромашок до зими не в'яне.

Ганна Чубач

А Ви шукаєте непарні суцвіття бузку на щастя?

Позвони мені першого квітня...

ех, трішки запізнилась із розміщенням вірша, але ж дуже він гарний...)

ПОДЗВОНИ МЕНІ ПЕРШОГО КВІТНЯ 

Позвони мені першого квітня,  Пожартуй, що ти любиш мене.  І нехай хоч обманом розквітне  Мого щастя віконце сумне.  Хай до серця пригорнеться слово,  Як ранковий промінчик до трав.  Подзвони мені ввечері знову  І признайся, що ти жартував.  Я заплачу, стерплю, зрозумію,  Кину докір на перше число  І ніколи спитать не посмію, 

Чи то гірко, чи смішно було.

                                     Ганна Чубач 

Цілую посмішку твою...

*** 

Цілую посмішку твою, 
Як дощ траву, 
Як вітер листя. 
Ідеш… 
Розгублено стою — 
Усі стежки мої зійшлися. 
Усі дороги мої — тут, 
Усі світи мої — біліють. 
А ти — ідеш… 
На тебе ждуть. 
Я зупиняти не посмію. 
Ну що ж? Іди! 
Нехай щастить! 
А я — поплачу, посумую, 
Я — не ловлю щасливу мить, 
Я тільки посмішку 
Цілую…
                                                    Ганна Чубач 

Ех, весна!

Ех, весна! так і тягне на вірші про коханняpodmig smileА Вас тягне на вірші? чи більше на саме кохання?heart

Я люблю эту девочку в шарфике тонком,

В красных варежках, взятых у зорьки взаймы, Что явилась сияющим гадким утенком Ни с того ни с сего посредине зимы. Я люблю эту женщину, ту, что проснулась И открыла нежданно мне глаз глубину, Ту, чья нежная и беспощадная юность Молодит и торопит мою седину. Мы смеемся, бежим, окликая друг друга, Друг от друга почти ничего не тая. По снегам и болотам Полярного круга Разнеслась лебединая песня моя. Время бьет каблуками в пружинистый камень, Самолеты взвиваются, небо смоля.... ...Ну и что же, любимая, если земля Потихоньку горит у меня под ногами?                           Ошанин Лев

Отак, як зроду, потаємно, з тилу

Ще один з неперевершених шедеврів Ліни Василівни. Люблю цей вірш, в ньому стільки сили, проникливості. Не можу позбутися відчуття, що моя душа іноді вже говорить її словами))))
Отак, як зроду, потаємно, з тилу

Отак, як зроду, потаємно, з тилу,
Усіх міщан ощирені лаї
Ненавидять в мені мою скажену силу,
Ненавиджу я слабкості свої.

І скільки їх! Я зіткана з печалі.
Для ближніх знято тисячі свитин.
Коліна преклонивши, як Почаїв,
Стоїть душа перед усім святим.

Дзижчать і жалять міріади версій.
Ну що ж, нехай. Я сильна, навіть зла.
Я знаю: слабкість — це одна з диверсій.
А я ще в диверсантах не була.
                                 Ліна Костенко