Зруйнований будинок і воронка від «приходу» снаряду, імовірно, калібром 152-мм, Водяне, березень 2018 року. Андрій каже, в такі моменти, коли чути снаряди від важкої артилерії, що летять над головою: «Ви можете відчути, що смерть близько. Якщо ви чесні з самим собою, то знаєте, що можете померти, але в той же час є маленький голос надії, який каже, не вір у це. Це, як боротьба, що відбувається у вашому мозку – надія і реальність борються одна з одною».

Олександра Безсмертна, прес-офіцер 36 ОМБР морської піхоти України на передовій у Широкині, березень 2018 року.

Терикон, на якому розташовані вогневі точки підтримуваних Росією бойовиків. Саме з ними точився позиційний бій. Над укріпленнями нагорі – прапор із символікою угруповання «ДНР». Зліва на фото – дим від палаючих хат у Південному.

Морпіх із позивним «Малежик» під амбразурою доту на «нулі». До ворога було трішки більше ніж 200 метрів. Морську піхоту вирізняє з-поміж інших родів військ молодший вік воїнів та мотивація. Андрій Дубчак розповідає: «Зазвичай на запитання «Чому тут?» я чув у відповідь: «Сам захотів», «Бо морпіхи найкращі», «Лише у морпіхи хотів». Хоча, звісно, є і старші вояки, є і з іншою мотивацією». Наприкінці літа 2018-го «Малєжик» отримав поранення від гранати з ворожого АГСу, пройшов лікування у Київському військовому шпиталі, зараз він знову в строю.

Матроси морської піхоти несуть їжу на передові позиції поблизу Широкина. «Війна – це не лише постріли та вибухи. Війна – це капуста, буряк, згущене молоко, брудна форма і шкарпетки, мрії про ванну, огірки, м’ясо, батарейки, – каже Андрій Дубчак. – Війна – це 1,5 літра води на добу, дошки для окопів, лопати, копання окопів, і знову копання, цілодобове копання. Війна – це постійне тягання чогось, кудись, звідкись. Війна – це мокрі наскрізь берці, підсилювачі для Wi-Fi, хліб, паливо, ключ на 15, якого немає, порохові заряди, які чомусь на іншій позиції, прострочена посилка на «Новій Пошті», знову паливо, замала каструля для борщу на всіх, дрова, знову дрова, і ще раз дрова. Війна – це передусім логістика. А окопна війна – це щонайменше 90% логістики», – розповідає журналіст.

Цуцик на позиції біля Попасної, грудень 2017 року. Дзеркало та перевернуті пляшки – це літній умивальник. Андрій каже, що завжди на позиціях є тварини. На одних їх більше, на інших – менше: «Одні позиції «котячі», інші «собачі». Тварини тут – своєрідний антистрес, а ще – це надійна охорона, і у випадку котів – санітари від гризунів».

Солдат на ім'я Олександр на форпості біля міста Золоте, у Луганській області. Через кілька хвилин після того, як це фото було зроблене, коли 28-річний солдат засміявся в розмові, відеоАндрія Дубчака зафіксувало вистріл снайпера. Того разу все обійшлося, але за тиждень снайпер поцілив хлопцеві в голову. Куля 7.62 зайшла під шолом, травмувала мозок. Сашко вижив. Зараз він потроху відновлюється та проходить довгу реабілітацію у Львові. Олександр нещодавно побував у Західній Європі після краудфандингової кампанії (добровільна підтримка коштами) на відпочинок для пораненого молодого ветерана.

Кулемети підтримує і прикриває український військовий снайпер з СВД (снайперська гвинтівка Драгунова). Але ворожі кулі почали вибивати землю майже поруч з ним. Ворог помітив позицію. Більше він звідси стріляти не міг. Було надто небезпечно.

Андрій Дубчак каже, що звісно буває страшно під час таких поїздок на лінію фронту, але колега, який колись воював в українських військах, а зараз працює водієм на Радіо Свобода, дав йому пораду, яка допомагає функціонувати на передовій: «Не бійся. Твоя доля вже написана на небі. Ти або вмреш, або ні. Тепер просто розслабся і пішли».

https://www.radiosvoboda.org/a/one-photographers-war-in-ukraine/30052697.html