(Уривок)

Яка ж мова нашого доброго Отця?

Досить засвоїти його мову, щоб закарбувати. А далі нести і зростати йому в нас, а нам –  в ньому.

З океану Мінне, океану вишньої любові, народжується... надлишок!

А далі наш Отець шукає поділитися надлишком вишньої любові. І так народжується світ – від надлишку любові Отця, яка вийшла з берегів.

Після народження душі наш Отець проявляється і закарбовується в ній, причому іпостасно – Його лик закарбовується всередині.

І земнородні суть іпостасі прояву нашого Отця.

Скільки душ в піднебесній – стільки іпостасей. І кожна – таємнича іпостась (!), тобто лик, особлива риса Всевишнього нашого.

І так (1)надлишок, (2)бажання поділитися, народження, (4)проявленність.

А далі... пустеля і спокуса. Пустеля... але в ній не утиск, а ще більша (!) проявленість. І не відхід, покарання, а навпаки – пробудження, криза.

(5)Криза народження згори закінчується, і слідує остаточне злиття в одне, Вінчальний Чертог нашого Всевишнього.

Хто бажає пізнати Божество, повинен засвоїти просту істину: наш Отець – яким би не був недосяжно великим – Наречений.

Душа, будучи мирровою краплею в океані Всевишнього, бажає повернутися збагаченою в своє початкове середовище – в океан вишньої любові, океан Мінне, куди повертається як наречена в Вінчальний чертог.

Блаженний Іоан. З циклу 'Іоанова гілка' Тисячоліття оновлення світу, стор.195 (переклад з рос. мови)