Сподобалась мені, сподобалась мені...
- 01.05.14, 05:07
..тая статеечка (ласково).
(с) Навіщо Путіну Україна? Кость Бондаренко tsn.ua/analitika/ (скорочено)
Так що ж може цікавити Путіна в Україні? По-перше, військово-промисловий комплекс і підприємства
"оборонки". Той сектор, який є найбільш вразливим в процесі євроінтеграції. Європі наша оборонка не
потрібна. Путіну – більш ніж. Чи не тому у грудні 2013 року головний акцент у переговорах з Януковичем
Путін робив саме на спільних проектах у оборонній, машинобудівній, космічній та суднобудівній галузях? І
саме ці проекти викликали велетенське роздратування у США (за інсайдерською інформацією, Сполучені Штати
були готові йти на згортання ряду політичних активностей в Україні в обмін на відмову Януковича від
підписання саме цих – військово-технічних – контрактів з Росією). Власне, заради цієї співпраці Путін
погодився на багатомільярдний кредит для України.
Головне: для США Україна була елементом міжнародного престижу. Протягом 2013 року США програли кілька
важливих геополітичних кампаній. Програли Росії! Провал американської політики в Сирії – раз, провал
кампанії проти Ірану – два, допуск росіян до видобутку каспійської нафти – три, провал Вільнюського
саміту – чотири, угода між Путіним та прем'єром Угорщини Віктором Орбаном, яка перетворює Угорщину на
надійного сателіта Росії в Центральній Європі – п'ять, створення за ініціативою країн БРІКС
"альтернативного Міжнародного валютного фонду" – шість, початок будівництва "Нікарагуанського каналу",
який матиме більшу пропускну здатність, ніж контрольований США Панамський канал – сім, блокування
будівництва проекту "НАБУККО" та Трансанатолійського газопроводу (ТАНАП) з одночасним демонстративним
початком будівництва "Південного потоку" – вісім, рішення Ірану збільшити на 256% поставки нафти в Росію
(з правом реекспорту та на бездоларовій основі) – дев'ять, взаємне визнання Китаєм та Росією рубля і юаня
у торгових розрахунках, з відмовою від долара як резервної валюти - десять... Список можна продовжувати.
Аналогічні дрібні і великі поразки США не могли не викликати невдоволення у Вашингтоні. 2013 рік для
Білого Дому був одним із найневдаліших у сфері зовнішньої політики.
І все ж здається, що ескалація ситуації довкола України для Росії – це лише обхідний маневр, про що я
писав вище. Росія готується не стільки до поглинання України, скільки до якогось більш суттєвого удару по
США. І він має статися незабаром – під час візиту Путіна у Китай та його зустрічі з товаришем Сі. Лише
після цього почнуться реальні переговори між основними геополітичними гравцями щодо долі України.
Найгірше те, що українського міністра закордонних справ під час цих переговорів, скоріш за все, знову
попросять вийти. А катастрофічним є той момент, що сторони цілком можуть погодитися на розчленування
України – розділена навпіл (на Україну і Новоросію) чи на кілька частин Україна цілком відповідатиме
геополітичним інтересам як США, так і Росії. Як єдине державне тіло вона незручна ні Штатам, ні Росії.
Чи не тому громадську думку в Україні нині так активно починають готувати до неминучого?
При цьому – відповідаючи на питання, винесене у заголовок – відповім: Путіну не потрібна Україна. У вигляді
федерального округу чи суб'єкту федерації. Путіну потрібна підконтрольна територія. Така, щоб не
докладати надмірних зусиль і отримати максимум вигод. Так само, як Обамі не потрібен 51-й штат чи
Євросоюзу не потрібна 29-та держава. Застовбивши свої інтереси, зігравши свою гру та витиснувши з
ситуації максимум дивідендів, Україну – чи те, що від неї залишиться – залишать наодинці зі своїми
проблемами, з розколотою країною, зі знищеною економікою та соціальною сферою. Залишать згадувати слова Василя Симоненка, сказані Україні: "Хай мовчать Америки й Росії, коли я з тобою говорю!"
(с) Навіщо Путіну Україна? Кость Бондаренко tsn.ua/analitika/ (скорочено)
Так що ж може цікавити Путіна в Україні? По-перше, військово-промисловий комплекс і підприємства
"оборонки". Той сектор, який є найбільш вразливим в процесі євроінтеграції. Європі наша оборонка не
потрібна. Путіну – більш ніж. Чи не тому у грудні 2013 року головний акцент у переговорах з Януковичем
Путін робив саме на спільних проектах у оборонній, машинобудівній, космічній та суднобудівній галузях? І
саме ці проекти викликали велетенське роздратування у США (за інсайдерською інформацією, Сполучені Штати
були готові йти на згортання ряду політичних активностей в Україні в обмін на відмову Януковича від
підписання саме цих – військово-технічних – контрактів з Росією). Власне, заради цієї співпраці Путін
погодився на багатомільярдний кредит для України.
Головне: для США Україна була елементом міжнародного престижу. Протягом 2013 року США програли кілька
важливих геополітичних кампаній. Програли Росії! Провал американської політики в Сирії – раз, провал
кампанії проти Ірану – два, допуск росіян до видобутку каспійської нафти – три, провал Вільнюського
саміту – чотири, угода між Путіним та прем'єром Угорщини Віктором Орбаном, яка перетворює Угорщину на
надійного сателіта Росії в Центральній Європі – п'ять, створення за ініціативою країн БРІКС
"альтернативного Міжнародного валютного фонду" – шість, початок будівництва "Нікарагуанського каналу",
який матиме більшу пропускну здатність, ніж контрольований США Панамський канал – сім, блокування
будівництва проекту "НАБУККО" та Трансанатолійського газопроводу (ТАНАП) з одночасним демонстративним
початком будівництва "Південного потоку" – вісім, рішення Ірану збільшити на 256% поставки нафти в Росію
(з правом реекспорту та на бездоларовій основі) – дев'ять, взаємне визнання Китаєм та Росією рубля і юаня
у торгових розрахунках, з відмовою від долара як резервної валюти - десять... Список можна продовжувати.
Аналогічні дрібні і великі поразки США не могли не викликати невдоволення у Вашингтоні. 2013 рік для
Білого Дому був одним із найневдаліших у сфері зовнішньої політики.
І все ж здається, що ескалація ситуації довкола України для Росії – це лише обхідний маневр, про що я
писав вище. Росія готується не стільки до поглинання України, скільки до якогось більш суттєвого удару по
США. І він має статися незабаром – під час візиту Путіна у Китай та його зустрічі з товаришем Сі. Лише
після цього почнуться реальні переговори між основними геополітичними гравцями щодо долі України.
Найгірше те, що українського міністра закордонних справ під час цих переговорів, скоріш за все, знову
попросять вийти. А катастрофічним є той момент, що сторони цілком можуть погодитися на розчленування
України – розділена навпіл (на Україну і Новоросію) чи на кілька частин Україна цілком відповідатиме
геополітичним інтересам як США, так і Росії. Як єдине державне тіло вона незручна ні Штатам, ні Росії.
Чи не тому громадську думку в Україні нині так активно починають готувати до неминучого?
При цьому – відповідаючи на питання, винесене у заголовок – відповім: Путіну не потрібна Україна. У вигляді
федерального округу чи суб'єкту федерації. Путіну потрібна підконтрольна територія. Така, щоб не
докладати надмірних зусиль і отримати максимум вигод. Так само, як Обамі не потрібен 51-й штат чи
Євросоюзу не потрібна 29-та держава. Застовбивши свої інтереси, зігравши свою гру та витиснувши з
ситуації максимум дивідендів, Україну – чи те, що від неї залишиться – залишать наодинці зі своїми
проблемами, з розколотою країною, зі знищеною економікою та соціальною сферою. Залишать згадувати слова Василя Симоненка, сказані Україні: "Хай мовчать Америки й Росії, коли я з тобою говорю!"
1
