Останнім часом виразно звер­тає увагу на себе загострена бо­ротьба різних будівельних кла­нів за владу в Ірпені. В чім же справа?

Здається, за головування Бондаря в місті не залишилося вільної землі, яку можна вкрасти. Хто міг – нахапав і зараз саме час "освоювати" вкрадене. Аж ні. О диво, в Ірпені з'явилася земля, і немало! 

По-перше: Новий депутатський корпус скоренько відібрав в міста парки та зелені рекреаційні зони. таким чином "звільнивши" землю для за­бу­до­ви.  Це не так уже й багато, але достатньо, зда­ва­­­­ло­ся б. Та сталося щось важливіше!

По-друге: в місті прийнято Генеральний план розвитку і забудови Ірпеня. Це вже цікавіше.

Історично, Ірпінь утворився на початку ХХ ст. як курортне поселення "Ірпінські дачі". Для довідки: у всіх державних установах лісового господарства  землі лісового фонду Ірпінського регіону мали назви "Ірпінська лісова дача", "Бучанська лісова дача", Ворзельська лісова дача". Людей з великого міста вабила чиста вода озер та річок і красиві, аж до хмар, стрункі сосни на піщаному грунті, а додайте сюди іще й джерела з мінеральною водою! Ідеальне курортне місце. Так і почав розвиватися Ірпінь. Проте людська жадібність і тя­га до пакощення взяли гору – по­будовані промисли. В місті по­чало розвиватися виробництво і період конкуренції двох на­прям­ків розвитку: курортного і промислового, які взаємно ви­клю­чали один одного. Так до чого ж спрямований новий генплан розвитку міста? Для початку: «Вартість Генерального плану, згідно з кошторисом, — 900 тис. гривень. Вартість топографічної основи — 300 тис. гривень, і стільки ж заплатили за проект землеустрою.

Глянемо на проектовану мапу міста і все стане зрозумілим. На місці сьогоднішніх зелених та жовтих плям (Рис.1) плямами крові червоніють квартали високоповерхової за­бу­до­ви. (Рис.2). Тут уже є за що боротися  забудовникам! Ось вони і зче­пи­ли­ся, як гієни над трупом зебри!

Розглянемо докладніше: до Ірпеня долучено 3750 га земель, лісового фон­ду. Це ж яка спокуса!

Гербом нашого міста є гілочка сосни над поверхнею голубої води. Я нагадаю читачеві, що за­будова знищує ліс (і гілочка вже недоречна), а збільшення населення та, відповідно, стоків (у місті нема ливневої каналізації, та й не передбачається вона), тож барва води вже не буде блакитною...

У новому Генеральному пла­ні існуючі земельні ділянки ре­кре­аційного призначення вже зна­чаться як зони під забудову.  А за­будова в Ірпені відбувається з по­рушенням будівельних норм. Так відстань між будинками і від будинків до територій  приватної забудови значно менша, ніж того вимагають нормативи.  Дуже важливим для нас, ірпніців є те, що за цим Планом площа зе­ле­них насаджень буде становити лише 18 % від норми, отже... прощай чисте повітря, а якщо до цього докинути збільшення загазованості від зростання по­току машин, то ми маємо чітке і виразне порушення Ст. 50 Конституції України – нашого права на безпечне життя і здорове довкілля. бо проектовані ландшафтні за­каз­ники та лісопаркові зони  ще невідомо чи не будуть розкрадені, як це робиться за­раз із на­ши­ми парками та скве­ри­ками. Од­не можна сказати з певністю – забудовники поки що успішно зводять висотні будівлі та рубають ліс, а от щоб вони та щось посадили - я не бачив. Може, хтось бачив!? Та ні, вони не для того розкрадають нашу землю.

Я вже не кажу про те, що уваги історико-культурній спадщині в цьому плані не передбачено. Ніби не в нашому місті жили і творили Микола Носов, Григорій Кочур, Борис Пастернак, Дмитро Паламарчук, Володимир Си­до­рук і багато-багато інших ві­домих постатей культури. Весь план зорієнтований на інтереси забудовників і на знищення зе­ле­ної зони міста.

Першою ластівкою цього про­це­су, чи радше "стервятником над трупом рекреаційних угідь" стала так жваво розрекламована нова дорога до Києва. Ніхто не заперечить – вона коротша і набагато зручніша за стару. Але це не тільки нам ближче до Києва, це і Києву ближче до нас. Тож стає цілком виправданим будівництво багатоповерхівок з невеличкими квартирами для робітників міста. В Ірпені нестача робочих місць ­– нічого, роботу знайдуть в Києві. Отже  робочі руки та податки з підприємств потечуть в Київ, а соціальні про­блеми – школи, дитсаадки, зло­чинність, проституція і інші "принади" – Ірпеневі. Окрім того, слід врахувати, що Ірпінь і Буча практично єдиний житловий кон­гломерат із на­се­лен­ням, яке досягає 75 000. На­гадаю простий факт із екології людини: міста із населенням понад 100 000 чо­ло­вік не мають природного при­росту населення. Люди тут не розмножуються, а просто вимирають, тож збільшення на­се­лен­ня відбувається ме­ха­ніч­но – за рахунок прибуття нових мешканців із сіл. Згадайте, хто залишився зараз в селі і чи слід чекати звідти молоді в місті? Отже приїдуть мігранти. Із пе­ре­населених районів Азії, Африки тощо. Ото оновиться Українська нація!

Я категорично впевнений – забудова міста принесе не просто шкоду довкіллю – це просто знищення нашого Ірпеня, а особлива така забудова, яка відбувається зараз – без врахування потреби і бездумна. Уже зараз на місці красивого лісу вздовж колишньої ЛЕП, що ішла по вул. Карла Маркса, далі, за санаторієм "Ірпінь" ми можемо любуватися на новобудови, цілі масиви. Чи багато ірпінців там живе? Із тих, що десятками років чекають на квартиру?

Кожен має право на свою думку, тож хтось має протилежну і заклеймить мене "ретроградом", ворогом прогресу". Хай так. Що ж таке той таки омріяний "прогрес"? 12-річний хлопчисько-токсикоман, чи ва­­­гіт­на школярка, підпила, з цигаркою в зубах і матючнею на язиці? Я ПРОТИ такого ПРОГРЕСУ. Але, не кажучи ні слова про перспективу такого боку розвитку, пропонують Генеральний план розвитку міста підходящий саме для такого "прогресу", який передбачає нищення рекреаційних зон і без­думне збільшення щільності на­селення. Отже я, автор цьо­го допису, на основі всього вищесказаного, стверджую, що нам складений не Генеральний план розвитку Ірпеня, а Гене­ральний план нищення міста, а в подальшому таким шляхом і всієї нашої нації. ТОж уже нинішньому депутатському корпусові слід подумати про зміну чинного герба із зеленою гілочкою над блакитною водою на бетонний блок із асфальним катком та канавою сердючої води відповідної брунатної барви.