хочу сюда!
 

Александра

43 года, лев, познакомится с парнем в возрасте 37-50 лет

Абетка Оксани

Знайомтеся з прекрасною Оксаною БУТ!!!

Оксана Бут - керівник та учасниця етно-гурту «Буття», доцент і викладач КНУТКіТ ім. І.К.Карпенка-Карого, звукорежисер, музикант. Проживає в Києві, навчалася в КІМ ім. Глієра (Історія музики) та КНУТКіТ ім. І.К. Карпенка-Карого (Режисури телебачення, звукорежисури).
З пані Оксаною я спілкувалася в мережі. Часто-густо ми й тут не могли застати одна одну, та, з упевненістю можу сказати, що це не завадило мені щиро захопитися Оксаною! Рідко зустрінеш таку самобутню людину, яку просто цікаво слухати (або ж читати), в якої дізнаєшся про щось нове для себе і хочеш, в свою чергу, цим новим ділитися. Тому я пропоную Вашій увазі абеткув’ю з чудовою, талановитою, творчою і просто гарною людиною – пані Оксаною.

А
Ну, найперше мені приходить в голову Аз, Букі, Вега.. ну і, звичайно, Аліна, бо я пов'язую речі і не можу від них Абсолютно Абстрагуватися. Друге - пригадався випадок з моєї звукорежисерської практики. Одна з режисерш на знімальному майданчику постійно вживала англійське слово action, що відповідає лозунгу Станіславського: не грай, а дій. Мені ця позиція (замість традиційного мотор-стоп) запала в душу своєю оригінальністю і мобілізативністю. А третє - мабуть Амбіції. Не в тому розумінні, що людина хоче показати світу, а в тому сенсі, що людина ставить за мету перед собою. Я вважаю себе амбітною, бо в житті мене цікавили і цікавлять високі планки. Якщо я цю планку беру - я щаслива. Якщо не беру з якихось причин - я встаю, обтрушуюсь і йду далі.

-А яка у Вас зараз мета, чого прагнете, що найбільше хочеться зробити?

Саме зараз моє життя піднесла хвиля моїх захоплень: освоєння і відновлення старовинних технік рукоділля: я вже перепробувала всі види плетіння крайок, окрім плетіння на стіні: це кросна заправним способом та перекидом, плетіння на станку методом перебору та закладне ткацтво. Плетіння шнурів на пальцях, відоме з 12 століття, плетіння прикрас з бісеру на станку і силенкуванням. Недавно ми грали весілля на Дніпропетрівщині в центрі петриківського розпису. Мене настільки захопила ця ідея, що я почала розписувати цими взорами тканини. Звичайно, колись не було акрилових фарб по тканині, але я для себе вирішила, що то буде гарно і не гірше ніж в Дольче Габано, і я задоволена тим, що виходить. Я також планую з часом зробити реконструкцію дівочих-жіночих головних уборів. Це нереально цікаво - дивувати себе і оточуючих тим, що робиш. Цей момент характеризує мене і формування моєї мети як: емоційно-імпульсивне враження, творчий підхід (я пробую сама за фотозразками. Якщо не виходить - шукаю майстра, який мені покаже процес, інколи це розтягується на досить тривалий період). Тому мене можна охарактеризувати також як людину вперту та багатовекторну, що одночасно прямує в декількох напрямках і потрапивши на перепону переключається на інше. Загальна мета саме цього напрямку - розвивати українське мистецтво в сенкретичному руслі. Тут я і подаю приклад, як один з керівників гурту "Буття". Бо я розумію, що на мене на сцені дивляться люди і оцінюють не стільки те, що я граю на цимбалах або співаю, скільки те, як я виглядаю і як себе поводжу. По друге, як каже мій чоловік, я "старомодниця". Я маю певний смак в етнічній одежі і знання. Не даремно двічі вигравала конкурс вишиванки на "Країні мрій". Зовсім не тому, що маю найкращі вишиванки. Просто вважаю, що вишиванку ще треба вміти носити: підібрати колір спідниці або запаски до неї, зробити прикраси, калитку, крайку в тон і регіон до тої сорочки. Всі ці регіональні відмінності відточувалися століттями, тому мають сенс. Сенс в деталях. Змініть їх - і королеви не стане. Я за українські елементи в сучасному одязі але проти сполучення автентичної сорочки з рваними джинсами. Це тільки один напрям і одна мета. У "Бутті" я вже декілька років мрію створити міні-вистави театру тіней у коробці. І мій петриківський розпис зрушив цей процес з мертвої точки: тепер принаймні знаю, чим буду розписувати декорації на тканині та прозорі плівки. Також з втілених "наживо" але не записаних проектів - наше дівоче тріо з весільним та обрядовим співом (частково це відображене в проекті "Великий хутір"). Наразі також я працюю за своєю прямою спеціальністю звукорежисером у фільмі Р.П.Плахова-Модестова "Шлях до вершини". Я просто у захваті, що відбувається на знімальному майданчику, від декорацій С.Якутовича і взагалі від роботи в професійному кінематографі. Тож наразі роблю сцену з "Вія", де драматургію режисер довірив звуковому рішенню.

Б
Бут-Буття
Ну, тут все само собою - Бут-Буття. Стосовно першої частини, тобто мого прізвища, що походить з козацьких часів - Павлюк (Бут) Павло Михнович (рік народження невідомий — †1638) — гетьман нереєстрового запорізького козацтва, керівник селянсько-козацького повстання в Україні. Я, до речі, маю козацькі корені з двох боків: Бути, Дручки ( в 20 ст. під час відомих подій прадід переписав прізвище в метриці на Дручек) та Бойки і Дрині. Дієслово «бути»: кимось, чимось, а не просто існувати - це про мене. Активна життєва позиція. Музичний гурт «Буття» має майже родинний склад (де п'ятеро - Бути) - вже 12 рік відновлює і впроваджує традиційну українську культуру в умовах столиці-мегаполіся Києва.

В
Володимир
Може не Великий, але князь, мій чоловік!

-Як Ви познайомилися? Хто у Вас в сім'ї головний? 

Познайомилися на танцях. Точніше, познайомила нас пара, в якої ми грали весілля, а Володимир був старшим боярином, тож його зобов'язали прийти повчити українські танці, а вже на місці молоді нас познайомили і попросили з ним потанцювати. Так і вальсуємо. Головний? Це безглузде штампове питання. Ну, відповім тим самим штампом. На кухні головна я!

Г
Гончар Петро Іванович і відповідно, одноіменний музей. Чудова людина, і місце, з яким пов'язано багато приємних спогадів.

Ґ
В Києві є маршрутка № 45, що прямує з Дарниці і веселий водій, що кричить " ґудзики виходять? Ні? Тоді їдемо без зупинки"
Ну, і звичайно ґазда. Просто гарне і поважне слово

Д
Дніпро і добро. 
Ну, ще Шіді ріді Дана. По суті - всі слова в одному руслі: безмежність, глибина і простір.

Є
«Є!»
Літера в мене пов'язується з магазинами та розпродажами. Інколи тобі щось таке треба, що не зовсім звичне та розповсюджене - і ти дуже радий, коли тобі говорять: «є» , «є таке, як Вам треба».

-Де Ви зазвичай купуєте етнічний одяг?

Етнічний одяг купую майже скрізь. Є в Києві сльоти так звані, куди приїздять продавці антикваріату, на фестивалі "Країна мрій" - традиційно і щорічно та на інших фестивалях. Хустки - на Житньому ринку (дешево) або на Петрівці і ще десь бачила павлопосадські платки продають (дорого, але дуже гарні). Раз йшли з Іриною Сосницькою по Андріївському узвозу з репетиції весілля. Я через дорогу бачу рожеву спідницю з нагрудником з Чернігівщини. Кажу Ірині: "Пішли її тобі купимо". Вона: "Це ж Андріївський, вона нереально, мабуть коштує, і, мабуть, мале на мене". Кажу: "Пішли спитаємо і поміряємо". Так як справа була пізньої осені - продавець віддала її, мабуть, за ціною, що купила, щоб не лишати на зиму. Ірина каже:"У мене і грошей нема". Кажу: "У мене є, сьогодні ввечері гратимемо - віддаси". Тож купили автентичну річ, як на Ірину шиту (вона невеликого зросту) за 200 грн. А могли просто пройти повз неї.

Е
«Енеїда»
«Еней був парубок моторний і хлопець хоч куди козак. 
Удався на все зле проворний , завзятіший за всіх бурлак».
Ну майже про мого чоловіка, тільки просто проворний і завзятий, як що в голову ускочить. А взагалі дуже люблю Котляревського цитувати, бо Енеїда так і проситься ввернутися як міцне слівце. А мультфільм і ілюстрації до книжки - це взагалі твори, на яких я виросла. Володимир Дахно, його серія "Як козаки..." і "Енеїда" - це твори, які можна дивитися багато-багато разів.

Ж
Жива
Жінка та життя - непогана пара на мою думку. Є таке давнє слово «жива» - та, що дає життя. Мабуть воно буде точнішим

-От є таке банальне питання і банальна відповідь: Що повинен зробити чоловік у своєму житті? - Побудувати будинок, посадити дерево і виховати сина. А що має зробити жінка, на Вашу думку?

Народити доньку, зрубати тополину і засадити все квітами і часом розносити якщо не хату, то якісь банальні речі в пух і прах!

З
Зозуля 
Дуже люблю її слухати у лісі. Не з метою взнати долю, а так, як медитація спокою. Ну, і зозулиця. Проект, який в мене пов'язаний з Євро 2012. Ну, і сам інструмент цікавий і з низьким приємним тембром. Інколи на ньому граю.
Звукорежисер 
Так як я ще й викладаю в вищих навчальних закладах, то маю цілу підбірку "перлів" від студентів: якось писав студент реферат і автоперекладачем користувався. Як Ви думаєте, що я прочитала замість "искушенные звукорежиссеры-профессионалы" ? А на компліменти не напрошувалася. Або ворд, який "допомагає", то вийшли саун дефекти. Переставив одненьку літеру до наступного слова - а який результат. Ну і з останнього - рівень голосності можна підвищувати і принижувати. і т.д. Веселі в нас заняття, і ще цікавіші роботи. До речі, за 2 вищою в мене традиційно багато музикантів (ну, це не дивно, сама така) а ще чомусь значний відсоток юристів та економістів, а зараз щей програміст один вчиться. Це доводить, що сучасна молодь хороша, творча і не всім підходить метод заробляти багато грошей, утискаючи свої бажання і прагнення. Мене часто питають, чи сама я знімаюся в кіно. Якщо серйозно - то дійсно режисери часто знімають мене в епізодичних ролях (я ж все одно на знімальному майданчику). Але моя коронна роль - зловісна тінь звукорежисера. Я в неї інколи граю, коли не дивлюся в сценарій про використання ширококутної оптики або немає монітора. Інколи мене навіть просять зіграти таку тінь (у фільмі "Шлях до вершини" нас буде ціла зграя зловісних тіней від звукорежисера, асистента режисера, асистента художника та двох постановників). Тому ЗИ - ЗАВЖДИ ЗНАЙДУ привід зробити місце і оточення цікавими для мене

-Що обумовило Ваш вибір стати звукорежисером?

Стосовно професії, є один анекдот, а мо й бувальщина. Стоять співаки під сценою і один перед іншим вихваляються своїми голосами. А звукорежисер палить собі в стороні тихенько. Ну от починається концерт, звукорежисер накручує ручки еквалайзера зі словами "тепер подивимося, хто тут має шикарний голос" ... Якщо серйозно, коли я йшла до інституту - ще не знала, в чому полягатиме моя професія. Але точно знала, що не зможу викладати сольфеджіо в музичній школі. Для мене не було проблемою підключити апаратуру для виступу в кафе (одного разу ми навіть зіграли на випускному в школі разом з братом, до того ж найяскравішим для мене того вечора номером була пісня Тані Овсієнко "Узелок зявяжется..." как вспомню - так вздрогну де мої були 17 ! Тобто, найперше - я хотіла змінити своє життя з вузьких рамок академічної музики, де була з дитинства, потім в муз. училищі Глієра. Десь після 2 курсу інституту до мене почало доходити усвідомлення моєї професії. Я вважаю себе хорошим звукорежисером не тому, що розбираюсь в музиці,техніці, програмах і інструментах (хоча, звісно, я в них розбираюся, без цього нікуди). Я вважаю себе хорошим звукорежисером, тому що я уявляю звукові і музичні образи до того, як вони матеріалізуються. Саме такий внутрішній слух, тембральну і вербальну інтуїцію я вважаю основоположним в цій професії, а не технічну підкованість, якій зрештою можна навчитись.

Є і І 
Асоціюються з моїми подружками(дружками) як по співу, так і по життю - Євгенією Шевченко та Іринкою Сосницькою.

І
Ім'я
То на мою думку дуже важливо. Бо "как корабль назовете - так он вам и поплывет". Дуже довго завжди шукаю назву для своїх фільмів, дисків, сценаріїв,мистецьких проектів. Вели з чоловіком довгі розмови і з приводу імен наших майбутніх дітей.

"Інший Чорнобиль"
Фільм, в якому я працювала як звукорежисер і композитор (також звучить музика у виконанні гурту "Буття") отримав диплом за кращу операторську роботу в Грузії і 2012 року переміг у номінаціях «Міста України» та «Наша історія» в телефестивалі "Відкрий Україну".

Ї
Не знаю чому, але постало в мізку одразу 2 образи: Євген Їжак (лідер гурту Тарута) та фраза з перекладеної українською і заспіваної Тризубим Стасом пісні Бітлз Yesterday - "Їсти дай".

Й
Йой або вйо 
Це гуцульські вигуки, що об'єднують все від "матінко рідна, що ж це за халепа" - через "то йди і зроби сам, якщо такий розумний, або не мели дурниць" - до "давай йди або"давай, спинись" або " давай за все".
І весь цей зміст залежить від палітри інтонацій. Дуже музично обдарований народ ці гуцули і лаконічний до висловлювань.

-То Ви, як розумію, позитивно ставитеся до діалектних слів? Самі вживаєте їх в своєму мовлення?

Такс. Дійсно, я захоплююся фольклором, тому діалекти - є не лише фонетичною, а ще й музичною барвою, якою я захоплююся і частенько копіюю. Так у моїй мові з'являються слова-паразити (незвичні слова, а то й цілі фрази, які я регулярно повторюю). Насправді, мене цікавлять не стільки діалектні слова та вимова - скільки емоції, історії, з ними пов'язані. І саме цю частку я намагаюся втримати біля себе якнайдовше.

К
Дуже врожайна літера: тут і копм'ютери - наше все, і калина не верба, і краса-коса до пояса, коло-календар, коломийка, вистава "Кома",на якій недавно була в Молодому театрі, і навіть кандидат мистецтвознавства в галузі кіно і телебачення (це теж я).

"Коні, щоі живуть під небесами" 
Фільм про гуцульську породу коней http://www.youtube.com/watch?v=RVEIEWKbLwg&list=U.. Радила б глянути одним оком або хоч половиною ока. Фільм екологічної спрямованості.

Л
Любов-морков!

Левітація 
Моя мрія. Точніше, інколи мені сниться, що я лечу, як птах над землею. Дуже барвисті сни. Трава зелена-зелена, вода прозора і синя. А в житті я боюся висоти, тож навіть з парашутом не стрибала - тільки фотографувала тих, хто стрибав. Коли подивилася фільм "Мене привели сюди сни" - зрозуміла, що не лише мені такі сни сняться. До речі, ігрова частина мого дипломного проекту був саме про це. 

-А не намагалися Ви якось подолати фобію висоти? Якщо так, розкажіть про спроби?

Ні, спроби подолати фобію висоти я не роблю. Я не вважаю це фобією. І життя мене переконало в правильності мого вибору і інтуїції. Чоловік, наприклад, дуже хотів навчити мене кататися на велосипеді. Технічно я навчилася їздити по стадіону. Але, в перший же день, як ми виїхали за його межі - сталася трагедія. Я просто уникаю деяких речей. Без причин, видимих для мене або оточуючих, без пояснень. Колись напередодні однієї аварії зі мною була істерика - я не хотіла їхати, з дурниці (брат забрав мій туристичний килимок і не сказав про це) в мене були сльози на піввідра. Тому надалі я просто покладаюся на долю. Щось хочу робити - роблю. Але якщо інтуїтивно шукаю причини для відмови - покладаюся на долю. Як казала моя бабця: "Що не робиться - до кращого".

М
Мрії і Мода.
Це ніби навіть споріднені поняття. Принаймні для жінки. Бачиш якесь плаття і уявляєш себе в ньому на якомусь заході чи ситуації. Ось і мрія в модному тренді. Хоча, звичайно, мрії бувають і про мир у всьому світі або стати там кимось. Але здійснення мрій про модне плаття - то реально покращує настрій! Жартую, звичайно. 
Ще М - то море. Безкінечно можу сидіти на березі і вслухатися в хвилі. Це найкраща Медитація і Мелодія впорядкованого всесвіту. Дуже сумую за морем. І не тільки я. В українській пісенній традиції центральної України є така тема - туга за морем. Намагалася свого часу розкрити корені цього явища - так і не отримала відповіді, чому "Синє моречко глибоке, не видать у морі дна...". Тому я дуже люблю фільм "Достукатись до неба" і розумію головних героїв.

Н
Надія
Надія, звісно. Небеса теж люблю, але пов'язувати їх з надією не збираюся на цей час. Нехай надія вмирає передостаньою (щось в мене чорні жарти останнім часом, нехай вибачить вельмишановне паньство). Ще ніжність - найкраще на мою думку почуття, якого не вистачає в буденності. Ніжність та піклування одне про одного - справжнє життя серцем, не пристрасті в італійському стилі. Хоча, мабуть, багато хто зі мною не погодиться. Але я цього і не прагну. Сонце он яке велике - а й те не всім вгодне. Що про мене казати.

О
Оксана
Оксана звісно, це ж моє ім'я. Стільки пісень написано, в усяких вечорах Оксани - ідеал українського дівоцтва: гарна, добра, але норовлива. Нехай. О! Ох! Олє! О-ла-ла. Також з цієї літери починається ім'я мого брата - Олега. Тому в нас одні на двох ініциали, що сплутує нашу пошту та інші офіційні справи. Тому він Ол, а я ОК. Інколи він ЛОЛ, з чим я зовсім не ОК. Але то звичайна справа між братом і сестрою, тим більше, що разом керуємо музичним гуртом. В цьому наша сила.

П
Правда
Звичайно, я вічний шукач правди. Інколи за неї отримую на горіхи, бо в українському середовищі мало хто любить, щоб різали в обличчя правду-матку. Тому в мене небагато подруг (зате я впевнена як ніколи, що це саме подруги), є друзі (і мій чоловік теж абсолютно впевнений, що це саме друзі, і так воно і є). Мені набагато легше працювати в чоловічій команді. Там більше в ходу чесні і відкриті правила гри. Дуже не люблю, коли людина ходить колами, або за моєю спиною щось там мені передає або обговорює. За роки роботи на різних студіях та університетах (а це місця, де є багато осіб, що не мають прямих обов'язків, але мають багато часу щоб плескати язиками) в мене сформувалося відчуття брехні навіть якщо вона ще не сказана. Я бачу студентів, які і не відкривали конспект чи підручник або асистентів, які не читали сценарій або першоджерело. Це як Похід в гори і те, що співав Висоцький: "Вверх таких не берут, и тут про таких не поют..."

Р
Для мене страшна літера з дитинства - досі її погано вимовляю і злюсь на себе за те, коли потрібно прочитати самій текст - відчуваю кожне слово з цією літерою. Тим більше, вона асоціюється з Роботою, а робота в свою чергу, з Рабством. Так, я поділяю працю, натхнення, захоплення та роботу, яку треба зробити. Але в житті не все складається з фіалочок. А на контрастах повніше і глибше відчуваєш свободу. Тому рррррр - необхідне зло, без якого не можна було б уявити добро.

С
Сила та Сон
Сила - сон : перетікання енергії. Мене цікавила завжди магія сну і магія сили. Особливо, коли ти на сцені і тебе слухає юрба. З першого погляду здається, що вона не контрольована - але потім, з першими звуками ти починаєш дивитися на все це ніби зі сторони і усвідомлюєш: чекай, це ж я ними керую, це від моєї енергетики вони підстрибують все вище і активніше. Але після концерту - ти як вижатий лимон хочеш в люлю. До тебе підходять, тиснуть руку, намагаються спілкуватися - а в тебе думки про приємну перинку і подушечку. А завтра - ти знову повний сил.

Силенки 
То такі прикраси, виплітанням яких я захопилася десь два роки тому. Колись тільки їх можна було плести в неділю, бо їх силили - нитку вмочали у віск і тоді нанизувати намистини було легше. Голки не використовували. Є навіть легенда скіфська, що потім трансформувалася в Діву Марію - що стала причиною дозволу священників на це заняття для гуцулок у вихідні та святкові дні. Це надзвичайне заняття, особливо якщо вдається розгадати взір (бо вчителів в мене нема, а по фото з Інтернету або книжки не завжди зрозумієш що і куди. Тому результат рідко тотожний фото. Але процес захоплює.

Студії
Це місце у Студенські роки мене вабило, бо відбувалася там казка - створювалося кіно, телепередачі, які показували всій країні - все було взаправду. Хоча я вже давно знаю іншу сторону студійного життя, час від часу я беруся за студійні проекти. Тільки заради Спілкування з метрами і працівниками студії, що пам'ятають Справжню Студію - як киплячий мурашник.
Ну, і звичайно - Сонце. Це наше все. Коли воно світить - і настрій покращується, і все швидше робиться, і сили додаються. А ще - я люблю фотографувати. То сонце для цього процесу - найперший помічник, адже я не маю студії

Т
Тато й мама 
То найрідніші люди. Завжди прийдуть на допомогу, підтримають. Це опора в моєму житті, моя сім'я, мій тил. І цими людьми я захоплююсь. Доказом є перша частина мого дипломного проекту - фільм про мого батька " Як вітер" http://www.facebook.com/photo.php?v=1643708888671&.. 
Вони не сидять перед телевізором або на лавочках під будинком, не скиглять про погану державу та службовців, не влазять в наше життя, бо не мають свого. Ні. Вони продовжують лишатися активними, дієвими, приймати участь у громадських подіях, акціях гурту, знаходять для себе заняття, якими раніше і не думали займатися, активно вивчають комп'ютерні програми та інтернет-технології. Мають свій світогляд. І я не заздрю людині, що стане поперек шляху, наприклад, моєї мами. Ну, і тата теж, але мати в нас артистка. Вони дуже різні, але для мене найкращі. Ну, ось кіно на нашому сайті, що минулого року зняв канал "Культура" "Запрошення до танцю" - вирішуйте самі: http://www.buttia.kiev.ua/video/3apro6ennia do tanciu..

Трололо
Я Троль ще Той. Тому не варто перейматися всім, що я пишу. Хоча, якщо Вас щось зачіпає - хоч в позитивному, хоч в негативному напрямку емоцій - значить ви дістали голку з яйця. Можете її зламати - на здоров'я. В мене їх в запасі багато, я ж займаюся рукоділлям з дитинства.

У
Україна - що ж іще.

Ф
Фотографія і фільмування 
Дві мої пристрасті на все життя. До того ж, я люблю не лише створювати, але й оцінювати, аналізувати створене. Адже, народ, що не знає своєї історії - не матиме майбутнього. Те саме можна сказати і про фільми. Особливо про фільми з участю Івана Васильовича Миколайчука і Богдана Сільвестровича Ступки. Мій найулюбленіший фільм з дитинства - "Білий птах з чорною ознакою". Дивилася його вже не менше 20 разів і з задоволенням подивлюся ще 100. Мою дисертацію "Звук як компонент образної структури фільму" навряд чи комусь вдасться прочитати, тай нема потреби, а мої статті в журналі Кіно-Театр, якщо кому цікаво - прошу : http://www.ktm.ukma.kiev.ua/show_content.php?id=1178,http://ktm.ukma.kiev.ua/show_content.php?id=1284,http://www.ktm.ukma.kiev.ua/show_content.php?id=1043 Є і в інших виданнях, але для ознайомлення досить, а кому цікаво - то в особистому листуванні.

Х
Хрестоматія 
З дитинства до них ставилася з огидою. З одного боку, можна "прочитати" "Війну і мир" за 5 хвилин, але потім сам твір читати вже не так цікаво, бо знаєш наперед, чим все скінчиться. Це як тобі перед фільмом скажуть: " а, це той фільм, де жінка зарубала чоловіка?"

Харизма
Дуже важлива риса для людини, що хоче вести за собою інших. Особливо цікаво, коли це від'ємна харизма, яка наприклад була в Богдана Сільвестровича Ступки чи в Юрія Герасимовича Іллєнка. Ці люди могли творити достатньо брутальні речі, але довколишніх змушували ще більше ними захоплюватися. Мені дуже цікаво товаришувати та спілкуватися з людьми, що мають міцний стрижень, тобто про яких точно ніхто не скаже "ні риба, ні м'ясо". І абсолютно не важливо, якого віку ці люди. Вдвічі старші за мене, чи вдвічі молодші. Але це саме ті люди, які змінюють світ.

Хата
З дитинства, затишне і рідне. А найперше - це куточок землі з будівлею - власність твоєї родини. Навкруги хати росте сад і квіти. На городі теж можна знайти городину, що садили рідні або й сама. Це місце спогадів: деревця, яке було маленьким і тендітним, а зараз кидає тінь на пів-двору, димар, на який я в дитинстві приземлилася з гнучкої вишні, тин, через який зручно перемовлятися з сусідами. Але найперше - тиша, яка спочатку заважає спати, а потім в ній тебе будить півень. Там нема Інтернету, комп'ютера, погано ловить мобільний - але там тихо і спокійно. Ніхто нікуди не біжить. Як у рекламі «Райська насолода. І нехай весь світ зачекає».

Ц
То я цариця чи не цариця? Ну добре, не важливо, корону поправляти не буду. Так піду.

Цілина 
Ще одне місце, де я почуваюся добре. Люблю спостерігати за буянням природи, де людина - незначна піщинка. Люблю з дитинства ходити збирати лікувальні трави. Цю любов мені прививала бабуся, а згодом тітка. Хоча я і не була старанною ученицею - саме заняття мені до вподоби. Як знаходжу в походах іван-чай, звіробій чи польову м'яту, або в кримських горах – лимонник, обов'язково заварюю з ними чай. Згадки про бабусю в мене асоціюються з трояндовим варенням. Такого запашного і смачного печива більше ніде і ніколи не коштувала, як в бабусі. Та й взагалі солодким з трояндовим варенням мене пригощали тільки на Тернопільщині.

Ч
Чистота
До того ж не в побутовому сенсі - в мене пилюка на полицях може лежати тижнями, зате знадобитися для запису телефону зі сну. Чистота інтонації - як в музичному плані, так і в життєвому. Не люблю фальші і борюся з нею нещадно.

Чорт
Мабуть, від цього слова як лайки не можу відмовитися. Вже мене дівчата і так просили, і сяк. Чорти б його взяли. Ну не казати ж при оказії: "Чіта дріта маргаріта, перепрошую, шановний що наступила Вам на ногу, коли Ви падали і порвали мої улюблені панчохи в квіточки. Тепер цілий день знайомі і незнайомі мені люди мені говоритимуть про стрілку на панчохах. Ой - у мене ще каблук відвалився. Дякую, добродію, що підняли його для мене - збережу на пам'ять чи буду тримати в руках, щоб всі навкруги розуміли, що я не хромоножка, а в мене відвалився каблук". Коротше і ефективніше в такій ситуації виривається "Чорт" - хто б там що не говорив. Звільняє від стресу накопичених емоцій.

Ш
Шуми для шумотеки.
Дуже дивно на перший погляд виглядає людина, що полює за цікавими шумовими фактурами. От ми говоримо - стук. А насправді - може бути ввічливий , нерішучий, наполегливий стук в двері, вікно, по дереву, металу, кришталю і т.д. Стільки відтінків, де стук - вже грюк чи гуп. І мені всі вони цікаві.

Шаль 
З дитинства, знову ж таки, елемент гардеробу елегантної дами. Я не така, тому ношу Панчо. Хоча, цей образ втілила, коли грала Марію Заньковецьку для проекту "Народжені в Україні". Кружите меня, кружите... http://www.facebook.com/photo.php?v=1642827346633&.
Ще з цією літерою в мене намертво пов'язана пісня Бьорк "It's Oh So Quiet" - талановита виконавиця і гарна ексцентрична пісня. А особливо люблю її в фільмі "Та, що танцює в темряві" - геніальне кіно. Свято в буденності - шикарна ідея.

Щ
Щастя
Дайте нам шматочок. Беріть. Його в нас досхочу, на полицях стосами лежить.
Всі мріють його купити - а не продається. Безкоштовне воно, щастя. найбідніший може бути набагато щасливішим за найбагатшого. Чи залежить воно від 100 друзів - питання на 100 рублів.

Щуреня. 
Персонаж з пісні "Щури" в Тризубого Стаса :
По хаті бігають щури,
Вилазять з кожної нори,
Вистрибують з підлоги,
Я прошу допомоги.
Бо вже не вночі, а зрання
Руденьке лисе щуреня
На мене щурить очі,
Знов щось сказати хоче...
Одне руденьке щуреня (бо в рік щура народилося) і на мене частенько вдома щурить очі. А взагалі класна політична пісня, актуальна для сьогодення. Раджу послухати.

Ь
М'якість - не значить слабкість. Здатність бути водночас білим і пухнастим та гнучким і мінливим дуже корисна, але, на жаль, це не про мене.

Ю
Юпка
Найчастіше, що мені доводиться пояснювати з українського традиційного одягу. Так от, юпка - це не спідниця, а верхній одяг з довгим рукавом, довжиною до коліна або трохи вище, розклешений ззаду, подібно до корсетки і часто прикрашений аплікацією. Корсетка з довгим рукавом (трохи нижче талії) в свою чергу зветься кофтою або кафтаном. Ще не бачила дівчину або жінку, якій юпка б не пасувала або не робила жіночнішою. Особисто я ношу юпку своєї бабусі Мотрі, яку шив мій дід Денис, а бабуся в ній ходила в 30-і роки. Для мене це артефакт є дуже цінним.

Я
Янкі 
То такі американці. Яничари - то такі українці, які не хотіли більше бути українцями і служили іншій державі. Я часто зустрічаю і тих, і других. Космополітів і запроданців. Хотіла б зустрічати набагато рідше.
Щоб на цьому не закінчувати, запропоную інше слово - Яскраво. Зірка горить декілька секунд - але яскраво і гарно. Так і треба намагатися жити. 
Якраз світло вимкнули і все заглибилося в темряву. Тож кінець.

15

Комментарии