Любов - це система безмежних посилань, бажання відобразитися в іншому. Вона вмирає тоді, коли інший прокидається від чар і бачить нас не вершиною неперевершеною, а простим об’єктом серед інших. Тонке чуття любові може розвіятися під поглядом третього, через нього кожен з двох закоханих бачить себе якби зі сторони і починає відчувати і себе, і іншого об’єктом. Як результат, чари зникають. В цьому криється прихована справжня причина того, чому закохані хочуть залишатися наодинці, поява третього, ким би він не був, руйнує їх любов. На думку Сартра, людина не є терплячою пасивною істотою, вона притримується своєї поведінки і вчинків. Тобто, всьому, що з нею відбувається, людина дозволяє відбуватись (саме тому вона відповідальна за своє власне життя). Це саме стосується і любові, вона приходить до нас не всупереч нашої свідомості і свободи, а разом з ними. Це означає, що любов є грою, в яку вільно вступає і дає себе втягнути наша свідомість. Ми любимо - отже ми МАЗОХІСТИ.