Для початку трохи історії. Вірніше, про одну історію, яка сталася в 1995 році в Пітсбурзі (США). Макартур Уілер, американець середнього віку, за один день пограбував два банки. При цьому він не приховував свого обличчя і навіть навпаки — під час пограбування підходив до камер і посміхався в них. Не дивно, що в той же день поліція змогла його знайти й затримати.

Чому він поводився так дивно і не боявся, що його впізнають? Річ у тім, що він намастив своє обличчя лимонним соком і щиро вірив, що залишиться невидимим для камер. Адже лимонний сік використовують як невидиме чорнило, а отже, і його обличчя мало б стати невидимим. Чоловік не був божевільним, не перебував у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння. Він просто помилявся.

Цим випадком зацікавилися професор психології Девід Даннінг та аспірант Джастін Крюґер. Вони вирішили порівняти реальні здібності людини з її сприйняттям своїх здібностей. Під час експерименту вони попросили людей пройти тест на логіку, гумор і граматику, а потім самим оцінити, наскільки добре вони пройшли тест.

Результати всіх здивували. Виявилося, що люди зі здібностями нижчими за середні схильні себе переоцінювати. Тоді як люди зі здібностями вище середніх не усвідомлюють, наскільки вони кращі за інших. Це когнітивне спотворення назвали ефектом Даннінга-Крюґера.

Як установили Даннінг і Крюґер, профани не тільки переоцінюють свою компетентність, але й демонструють нездатність адекватно оцінити фахівців із високим рівнем кваліфікації в такій самій сфері діяльності. До того ж профани щиро не вірять, що неправильно відповідають на питання, які стосуються їхньої професійної діяльності, — більшість із них залишилася при своїй думці навіть після того, як їм вказали на помилки та логічно обґрунтували їхню неправоту.

«Я знаю, що нічого не знаю», – повторював мудрець Сократ, який вів більш ніж скромне життя і постійно піддавався нападкам з боку дурнів, впевнених у своїй правоті. Чи здатний хтось із обмежених людей зізнатися собі в цьому? Схоже, таких немає.

Щоб у цьому впевнитися, досить поблукати просторами Фейсбуку. Мабуть, ніде дурні і дурепи з таким завзяттям не вчать розумних, як їм треба жити. Чим впевненіше дописувач доводить свою думку, найчастіше обґрунтовану виключно його переконаннями, а не реальними фактами і доказами, тим нижче, як правило, рівень його компетентності. Якщо ви зустрічаєте безапеляційність, агресивність, ненависть, бажання принизити або образити опонента – перед вами істота, яка стоїть на найнижчій сходинці соціального розвитку. Не витрачайте час на те, щоб у чомусь її переконати – марна справа. Ефект Даннінга-Крюґера діє, і це факт.

Віктор Делюрман

Коли нас несправедливо кривдять, ранять або принижують, то природною реакцією є біль. Людину переповнює ціла гамма почуттів: досада, гнів, а іноді і ненависть або бажання помститися. Подібні емоції зовсім не свідчать про те, що ви зла і мстива людина. Це всього лише доказ, що всі ми – просто люди, і ніщо людське нам не чуже.

Але образа приносить нам тільки внутрішні терзання і заподіює ще більшого болю. І припинити це можна лише єдиним способом – пробачити. Тобто прийняти свідоме рішення добре ставитися до того, хто заподіяв зло.

Це досить непросте рішення, і сам процес не відбувається за один день. Причому пробачити доведеться не тільки кривдника (його – зрозуміло за що), але і себе за те, що дозволили з собою так вчинити, не зупинили, чи не захистилися.

Прощення інших і себе свідчить про те, що ваш розум досить потужний і гнучкий, адже він готовий прийняти біль і вчитися у нього. Це означає, що, коли хтось руйнує мрії і розбиває душу на дрібні осколки, ви не ламаєтеся, а приймаєте рішення зцілитися і рухатися далі.

Ви готові дивитися в очі своєму страху і болю. Ви готові прийняти їх, як морську хвилю, що збиває з ніг. І все – для того, щоб жити в мирі з собою.

Коли людина, якій довіряли більше всього на світі і любили всім серцем, заподіює біль і залишає рани, що кровоточать в душі, ви повинні винести урок з ситуації, що склалася. Не плакати і не впиватися стражданнями, зображуючи із себе жертву, а перетворити цю агонію відносин в цінний життєвий урок. Всі ми боїмося зради, але якщо вже таке сталося – знайдіть в собі сили, щоб високо підняти голову і розправити плечі. Ваше завдання – йти вперед, жити далі.

Рухатися далі після зради – безперечно непросте завдання. Ми всі знаємо, як це. Ми всі переживали подібне не один раз в житті. Ми всі відчували біль і розчарування, коли зраджували найближчі і, здавалося б, такі рідні по духу люди. Не секрет, що спогади про такий повністю ніколи не стираються. Час від часу картинки з минулого постають перед очима так, як ніби це сталося вчора.

Справа в тому, рани від зради самі по собі ніколи не зникають. Саме тому вам потрібно навчитися прощати, навіть якщо біль нестерпна і буквально розриває вам серце.

Ніхто не сперечається: це буде не просто, і ваше Его буде чинити опір з усіх сил. Але це єдиний спосіб позбутися від болю і жити далі. Це єдиний шлях до власного щастя. Прощення необхідно, перш за все, для вашого особистого зростання, для того, щоб розвивався емоційний інтелект, ставав більш гнучким розум. Він зробить вас тільки мудрішим, повірте.

Звичайно ж, ви можете заперечити, що найлегше говорити про прощення, а ось зробити – часом просто неможливо. Це не так. І як тільки вибачте того, хто заподіяв вам біль, і себе за те, що дозволили йому так вчинити, то відчуєте незвичайну свободу, якої так жадаєте і ніяк не можете знайти. Вам стане легко і світло на серці, як ніколи раніше.

Отже, рішення прийнято: ви маєте намір пробачити. Після цього слід знайти в собі сміливість і зробити перший крок в цьому напрямку. Як тільки зробите це, ваш розум буде готовий прийняти наслідки. Це непросто: вас по черзі почнуть накривати гнів, розгубленість, прикрість і біль в серці. Можливо, ви будете плакати. Але ви повинні пройти крізь все це заради власного психічного благополуччя.

Для вибачення потрібні відвага і сила. Якщо ви досить сильні, щоб співчувати своєму кривднику, значить, ви досить сильні, щоб досягти будь-якої мети, яку поставили перед собою. Сила прощення додасть вам рішучості подолати всі перешкоди на життєвому шляху. Це зцілить вас, зміцнить вас і відкриє очі на світ навколо вас. Крім того, прощення навчить цінувати справжню любов і довіру ще більше.

Вибачте інших, але найголовніше, вибачте себе за те, що дозволили їм використати вашу вразливість і заподіяти шкоду.

Як ви дізнаєтеся, пробачили ви людину по-справжньому або десь глибоко в серці ще живе образа? Про це дуже добре написав мексиканський письменник Мігель Руїс: «Про те, чи пробачили когось, ви дізнаєтеся, коли побачите його і не відчуєте жодних почуттів. Почуєте ім’я і не відреагуєте. Коли доторкнетеся до того, що було у вас раною, і не буде боляче, ви зрозумієте, що дійсно пробачили… »

У стародавньому Китаї дівчина, яка виходила заміж, повинна була жити у домі свого чоловіка, і слугувати йому і його матері.

Так сталося, що одна дівчина після весілля мала постійно вислуховувати несправедливі докори своєї свекрухи. Одного разу її охопив відчай, і вона вирішила позбавитися від неї. Дівчина вирушила до торговця травами, який був другом її батька. Вона поскаржилася йому:

– Я більше не можу жити зі своєю свекрухою. Вона зводить мене з розуму. Не могли б ви мені допомогти? Я добре заплачу.

– Що я можу для тебе зробити? – запитав травник.

– Продайте мені отруту. Я отрую свекруху і всі мої проблеми зникнуть, – відповідала вона.

Після довгих роздумів, травник сказав:

– Добре, я допоможу тобі. Але ти повинна зрозуміти дві речі. По-перше, ти не можеш отруїти свекруху відразу, тому що люди здогадаються про те, що сталося. Я дам тобі трави, які будуть поступово вбивати її, і ніхто не зрозуміє, що її отруїли.

По-друге, щоб остаточно уникнути будь-яких підозр, ти повинна приборкати свій гнів, навчитися поважати, любити, слухати і бути терплячою. Тоді ніхто не стане підозрювати тебе, коли вона помре.

Дівчина погодилася на все, взяла трави і стала потроху додавати їх в їжу свекрухи. Крім того, вона намагалася контролювати себе, прислухатися до свекрухи і поважати її. Коли та побачила, як змінилося до неї ставлення невістки, вона всім серцем полюбила дівчину.

Вона розповідала всім, що її невістка найкраща, така, про яку можна тільки мріяти. Через півроку, відносини між ними стали близькими, як між кровними матір’ю та донькою. І ось одного разу дівчина прийшла до травника і почала благати:

– Заради Бога, будь ласка, врятуйте мою свекруху від отрути, яку я їй давала. Я не хочу вбивати її. Вона стала самою чудовою свекрухою, і я люблю її.

Травник посміхнувся і відповів:

– Не хвилюйся, я не давав тобі ніякої отрути. Це були звичайні спеції. Отрута була тільки в твоїй голові, і ти сама позбавилася від неї.

Ми це те, що ми думаємо. Пам’ятайте про це!