Ветеран АТО, колишній десантник, Валерій Ананьєв у червні вирушив у пішу подорож Європою через Францію та Північну Іспанію по знаменитому паломницькому шляху до могили апостола Якова в іспанському місті Сантьяго-де-Компостела.
Мандрівка спонукала його прийняти принципове рішення – перейти на українську мову. Хоч досі він у житті був російськомовним і починав вести блог російською, тепер усі його стріми – лише українською. До цього його спонукало побачене і почуте в Парижі, звідки він і почав свою пішу подорож. Про це йдеться у матеріалі ZIK.ua.
«Я зустрівся з українцями у Франції і побачив, що дуже багато українців розмовляє російською мовою. Розумієте, тут, далеко від України, це сприймається вже зовсім по-іншому. А коли ти ще починаєш пояснювати, що в України війна з Росією, і при цьому ти говориш російською, це взагалі викликає певний дисонанс», – розповів блогер.
«Декілька разів французи переплутали – спитали, чи я з Раші. І це теж вплинуло на мою думку на фоні того, як живуть французи – тобто в машині вони слухають майже виключно французьку музику, на телебаченні в них я не бачив жодного не французького фільму, їздять вони переважно лише на французьких автомобілях. І ось через усі ці моменти у мене виник дуже серйозний конфлікт у голові. Зовсім по-іншому це почало сприйматися. Я вирішив тоді повністю перейти на українську мову. Українською справді набагато приємніше розмовляти. Це факт», – додав він.
І хоча Валерій зізнався, що йому важко було починати говорити українською і що він боявся псувати мову русизмами, та рівень його української приємно вразив підписників, і під цим відео одразу з’явилося чимало схвальних відгуків. Більше того, він обіцяє, що після повернення з Європи спілкуватиметься виключно українською.
За два місяці Валерій Ананьєв має пройти 1500 км, велику частину з них уже вже подолав і викладає у Фейсбуці фото та відео зі своєї подорожі.
Фото: https://www.facebook.com/id.ananiev
Князь Володимир не тільки сам навернувся до християнства, але й посприяв тому, що християнство стало державною релігією Київської Русі. У зв’язку з цим 28 липня в Україні — державне свято — День Хрещення Київської Русі, пише РІСУ.
Народився майбутній князь 954 року в Києві. Період його князювання в Києві тривалий — 35 років — від 980 до 1015 року.
Існує багато версій щодо часу і місця хрещення князя. Літопис говорить про 988 рік. А ось щодо місця, то найбільша суперечка існує чи в Херсонесі, чи в Києві. Після свого хрещення Володимир наказав киянам хреститися, а поганських ідолів скинути у Дніпро. Якщо хрещення киян відбулося більш-менш без насильства, то в інших удільних князівствах, як згадує літопис, княжі воєводи хрестили мечем і вогнем.
За наказом князя збудували чимало храмів, зокрема Десятинну церкву в Києві.
Проте християнство на українських землях появилося задовго до Володимирового хрещення. Поширення християнства на українських землях датують І ст., пов’язуючи з легендарним перебуванням на Київських пагорбах апостола Андрія Первозваного; його ж перебування з місією в Криму історики загалом не ставлять під сумнів. Більш чіткі історичні дані є про перших християн-мучеників в Криму, зокрема тут загинув мученицькою смертю один з перших Римських архиєреїв Папа Климентій І. Його голову пізніше відшукали св. Кирило та Мефодій.
Різноманітні джерела говорять про хрещення Київського князя Аскольда у 860 р. під час походу на Константинополь. Є припущення, що тоді ж князь намагався хрестити і киян, навіть привіз єпископів для створення церковної структури. Проте 882 р. його вбили, а релігійна реформа провалилася через сильний спротив язичників.
Проте християнські спільноти в Києві залишилися, про що свідчить договір Русі з Константинополем, укладений при князю Ігорю в 941 р. Х ст.
І вже нове піднесення християнства на Русі розпочалося при святій княгині Ользі, яка визнана також рівноапостольною.
Натомість на західноукраїнських землях християнство поширилося у ІХ-Х ст. з Моравії, де Церкву заснували рівноапостольні свв. Мефодій і Кирило.
Тому хрещення Русі князем Володимиром було продовженням тривалого процесу християнізації Київської Русі.
Офіційним державним святом День Хрещення Київської Русі — 28 липня — став згідно з указом Президента України Віктора Ющенка у 2008 році. Слід додати, що 28 липня вважається днем смерті Князя Володимира, а саме хрещення, найбільш ймовірно, відбулося 14 серпня (за новим стилем).
Нагадаємо, сьогодні вісім львівських храмів святкують храмовий празник.
У Кремінці у сім`ї священика Леоніда Гордасевича та матінки Олени
Хомчук вона побачила світ 31 березня 1935 р. Коли прийшли «визволителі»,
дід Галини був арештований і пропав безвісти; 1946-го ув`язнили батька й
відправили на 23 роки до Колими. Галина Гордасевич після семирічки
поступила до Костопільського педучилища. Добре вчилася, читала подругам
свої поезії, забуваючи, що в СРСР діяла система підглядання за
підглядаючим. 16-річну студентку було арештовано й засуджено на 10 років
концтаборів «за сочинение националистических стихотворений и
антисоветскую агитацию среди студентов».
Звідки така біда, Хто скаже, спіткнулось де,
Мов дихання зими студене? Серце моє шалене?
Кажуть: – Така молода! – Кажуть: – Любов її жде! –
Та вже не про мене. Та вже не про мене.
Відбула тільки три роки терміну, завербувалася на Донбас. Працювала
різноробочою на будівництві, училася у вечірній школі. Виконувала явно
не жіночі функції на Макіївському труболиварному заводі й училася на
інженера-металурга. Закінчила театральне відділення культосвітнього
училища і керувала драмгуртком у Ханжонкові. У короткий час хрущовської
епохи заперечень та брежнєвської ери літератури зціплених зубів, «коли
ми мовчали налякано чи натхненно рукоплескали», Галина Гордасевич
творила поезії. 1963 року письменниця вступила до літоб`єднання «Обрій»,
де були Стус, Талалай. 1971-го закінчила Літературний інститут у
Москві. Узялася за громадську роботу: була членом оргкомітету Товариства
української мови, делегатом установчого з`їзду Демократичної партії
України. І увесь цей час вона писала: видала 30 збірок поезій, понад 200
рецензій, статей, 100 публіцистичних есе, навіть низку сучасних
українських детективів. Працювала над великим мартирологом пам`яті жертв
репресій в Україні. Вона лауреат літературного конкурсу
«Шістдесятники», премії ім. Валерія Марченка (за публіцистику) та премії
ім. Олександра Білецького. Останні роки проживала у Львові разом із
сином Богданом (філологом), невісткою Галиною та онучками Іриною й
Соломією.
11 березня 2001 р. у Львові на підлозі кухні Богдан знайшов паралізовану
маму. «Швидка» приїхала пізно, в лікарні не було умов, врятувати
65-річну Галину Гордасевич не удалося.
Згідно з заповітом її поховали у рідному Кремінці:
На цвинтарі малому схороніть,
Де хрестики і написи наївні…
Ага, ще напис напишіть такий:
«Жила. Любила. Плакала. Сміялась».
Галина Гордасевич повернулася до Кремінця навічно.
Вертаймо ж на пороги отчі
Вертаймо ж на могили отчі,
З усіх земель, з усіх країн!
Підводьмо храми із руїн.
Нинішні події на Донбасі не варто розглядати як масштабний наступ або зміну тактики противника. Чому суспільство не повинно панікувати у цій ситуації і яким способом підрозділи Збройних сил України можуть протистояти противнику, "Апострофу" розповів військовий експерт Олексій Арестович.
Немає ніякого загострення. Є тактичний бойовий епізод, який нічого не змінює на фронті, нічого не змінює у війні. Це маленький епізод позиційної війни, яка там весь час йде. Бувають на війні вдалі та не дуже вдалі епізоди. І ситуація біля Красногорівкі - це наша перемога, яку ми здобули в непростих умовах. Спочатку вони захопили частину опорного пункту, а потім ми їх вибили звідти.
Технічно сталося наступне - вони просто перевернули ту тактику, яку ми використовували проти них півтора року. Ця тактика полягає в тому, щоб знайти в лінії позиційної оборони слабке місце і під прикриттям артилерійського вогню або інших відволікаючих факторів швидко його захопити і там закріпитися. За 2015-2016 роки в нас було близько 12 таких епізодів.
Це вже другий такий епізод, коли супротивник використовує нашу тактику проти нас, перший був під Кам'янкою в 20-х числах червня. Вони шукають слабкі місця у всіх сенсах: морально-психологічний стан, погане несення служби нашими підрозділами. Все це перевіряється і готується, як пограбування банку - по сантиметрах, дециметрах і секундах, а потім - удар. Все це супроводжується потужними інформаційно-психологічними операціями, в яких з їхнього боку розганяється страшна "зрада": нездатність воювати, ворог в Києві, розвертаємо батальйони на Адміністрацію президента, імпічмент та інше. Саме цього нам і потрібно уникати. Жодних стратегічних змін, ніякої зміни тактики, зміни політичної ситуації з цього робити не треба - це звичайний бойовий епізод і винні в ньому командири на місцях.
Давайте міркувати логічно. Якщо ворог вривається на опорний пункт, то "злочинна влада" в Києві не може бути в цьому винна. Винен той, хто тримав цей опорний пункт. Якщо у вашу квартиру зайшли, то навряд чи глава МВС в цьому винен - винен той, хто не зачинив квартиру.
Я там два тижні тому був у цих місцях, безпосередньо. Мені тоді по морально-психологічному стану підрозділів та деяких недоліках у несенні служби було зрозуміло, що щось буде неприємне. Якраз тоді був епізод із Кам'янкою, де було зрозуміло, що вони вирахували підрозділ, який дещо дозволяє собі зайвого, і почали атакувати.
Щоб протистояти противнику, який використовує нашу тактику проти нас, необхідно зібратися і придумати, що робити з тим, коли вони переходять у наступ. І треба придумати, як зробити так, щоб вони не переходили в наступ - бити на випередження, коли ми їх знаходимо. Але далеко не кожен командир бере на себе відповідальність, тому що війна має паритетний характер - якщо ми стріляємо, то вони обов'язково будуть стріляти. Тому багато хто не стріляє не тому що в них наказ не стріляти, а тому, що не хочуть відповіді. Одна справа - мати два-три автоматних обстріли за ніч, а інша справа - чекати два-три дні, коли вони накопичують сили і почнуть ображати тебе. Тому намагаються не чіпати.
На 500 кілометрів фронту обов'язково знайдеться якийсь запопадливий командир, який хоче результату. Він жене їх на забій, захоплення, перезахоплення, несемо втрати. Або в нас якийсь запопадливий командир, який вирішує завдати поразки, чекаємо, за три дні вони накопичують сили і б'ють по нас. Так там все й рухається. Шахова логіка: вони хід - ми хід. Бувають вдалі і невдалі ходи для нас. У них перший напіввдалий епізод на 12 наших таких, а "зрада" така, ніби вони нас вже тридцять разів захопили, а ми жодного разу. Йде конкретний інформаційно-психологічний супровід і розганяється страшна "зрада", а нам потрібно утриматися і не розганяти цю "зраду". Якщо ми будемо на кожен невдалий епізод так кричати, то воювати ми будемо ще дуже довго. Суспільство, яке морально розкладає саме себе, буде нести ще більші втрати.
Насправді ситуація така, що бойові порядки військ та суспільство перенасичені інформаційними засобами - у кожного в кишені по смартфону та соціальній мережі, тому навіть командир взводу стає політичною фігурою. Наприклад, під час Другої світової політичною фігурою був командир армії, а зараз - командир взводу. І коли йде засідання "Великої двадцятки", до країни прибувають держсекретар США Рекс Тіллерсон і генсек ООН Антоніу Гутерріш, є міжнародні рамки, які треба тримати. Під це оголошується перемир'я з нашого боку - Україна виглядає хорошим позитивним героєм, а Росія, якщо вона стріляє, виглядає поганою. Коли який-небудь командир взводу або героїчний доброволець вирішує стріляти невчасно, то потім отримують наші дипломати, які будували картковий будиночок для того, щоб підштовхнути важливі рішення для України. І все, що будували дипломати, гучно валиться. В сучасних умовах, якщо ми хочемо виграти війну, наші дії, всього суспільства, мають бути узгоджені: від вищої дипломатії і солдатів на фронті до реакції у соціальних мережах. А то виходить, що солдати воюють, дипломати - будують архітектуру міжнародної підтримки, а ми ганяємо по мережах "зраду".
Українські конструктори розробили новий танк "Тірекс", який може стати конкурентом російської "Армати". Про нову розробку розповів в інтерв'ю генеральний конструктор "Арею" Сергій Степанов.
"У танку принципово нова система управління вогнем, високий рівень захисту. Багато характеристик, які забезпечують високу маневреність, систему кругового огляду, високоспекторальні аналізи системи протидії. Машина має повний комплекс дій, які сьогодні необхідні для техніки такого рівня", - розказав Степанов.
"Тірекс" має броньований корпус та гусеничну ходову частину. У броньованій капсулі передбачені місця для трьох членів екіпажу. Звідти вони керуватимуть танком, гарматним і кулеметним вогнем з башти. Вона стане бойовим модулем.
Бойовий потенціал танка, за задумом конструкторів, має перевищувати
"Оплот" та "Булат". "Тірекс" планують переробити зі старих радянських
Т-64 і Т-72.
"Це машина перехідного періоду. Вона дозволяє використати потенціал існуючого в Україні парку танків і за короткі строки і з мінімальними затратами отримати техніку принципово нового рівня. Вона не поступатиметься світовим аналогам", – розповів генеральний конструктор.
Машину озброять 125-міліметровою гарматою з дистанційно керованим автоматичним механізмом заряджання і кулеметами. Відзначається, що ця техніка призначена для одночасного ближнього протипіхотного та дальнього протитанкового бою вдень та вночі.
https://www.5.ua/suspilstvo/ukraintsi-rozrobyly-tank-iakyi-zmozhe-podolaty-rosiisku-tekhniku-136132.html
Про це повідомив прес-центр державного концерну "Укроборонпром".
Згідно з повідомленням, напередодні передачі до Збройних Сил України були проведені випробування партії самохідних артилерійських установок 2С3 “Акація” та 2С1 “Гвоздика”. Для перевірки роботи всіх систем, самохідні артилерійські установки, у присутності представників збройних сил, успішно здійснили серію пострілів та марш-кидок на спеціальному полігоні у Хмельницькій області.
2С3 “Акація”, яка пройшла на повний цикл відновлення всіх систем, оснащена 152-мм гаубицею, яка здатна вести вогонь на відстані біля 17-20 км, в тому числі – сучасними керованими снарядами типу “Квітник”. Бойова машина вагою у 27,5 т. може рухатись зі швидкістю до 60 км/год, завдяки чому досягається висока мобільність та гнучкість застосовування на полі бою.
У свою чергу, 2С1 “Гвоздика” оснащена меншою за калібром 122-мм гаубицею з дальністю ураження цілей біля 15 км. Більш легка “Гвоздика”, масою 15,7 т. також може рухатись зі швидкістю 60 км/год, при цьому машина має можливість форсувати водні перешкоди уплав.
http://espreso.tv/news/2017/07/04/dlya_zsu_pidgotuvaly_partiyu_samokhidnykh_artyleriyskykh_ustanovok