Антологія «Свого не цурайтесь» стала останнім упорядницьким проектом Володимира Лучука (1934–1992), суттєво зміненим і значно розширеним варіантом збірника поезій і висловів «Найдорожчий скарб. Слово про рідну мову» (1990) у його упорядкуванні. Відновлена й відредагована за авторським машинописом, ця антологія нарешті стає доступною широкому загалові читачів, які не лише шанують рідну мову, але й цікавляться висвітленням її долі у творчості українських письменників.
Для учнів, учителів, студентів, викладачів, усіх словесників, усіх носіїв української мови загалом.

На вечорі Андрія Вознесенського                  

поезія завше мовчить

тому то тепер Андрій Андрійович втратив голос

знаменитий голос російського бітника яким заворожував і яким брав найвищі ноти - немов студент консерваторії - від якого тріскали стелі у сільських клубах і гасли ажурні лампи паризьких кав’ярень

вчора я слухав як він ще вишіптує свої - знані ним напам’ять-вірші з 60-тих

але це схоже на мовчанку схоже на навчання промовляти тишею але такого курсу немає навіть у Columbia University

гадаю Андрію Андрійовичу що в людині порівну 50/50 життя і смерті голосу і безголосся Еклезіяст напрошується як необов’язкова цитата всьому свій час

він показує відіоми - візуальну графіку свого голосу - що схоже на рентґенівські знимки його часу – нашого часу - - часу взагалі -

де Ален Ґінзберґ Роберт Ловелл місіс Онасіс Мерилін Монро?

де бітники? де діти квітів? висаджені на бульварах Сан-Франциско чи їхпильнує ще Ловренс Ферлінґетті?

можливо єдиний спражній бітник якого Америка мала б показувати в музеях мадам Кюссо а не голівудських зірок у випрасуваних костюмах від funeralhome чи збанкрутілих політиків минулого століття за яких навіть не варто поставити свічку

все брудне Андрію Андрійовичу 60-ті роки сьогодні брудна білизна у якій порпаються усі бабраються як нью-йорські бомжі

як швидко усе минуло як швидко усе минає

мабуть тільки поезія здатна покласти золоту каблучку на вуста поета і запечатати його голос даючи можливість іншим доспівати його самотню пісню

Ви у це вірили Андрію Андрійовичу на жаль моє покоління слабо у це вірить - недовірки і недоумки -

бо нащо нам стільки месій коли і справжнього месію перетворили на кіч

читайте Андрію Андрійовичу ворушіть устами музика що залишилась у Ваших віршах буде Вашим голосом

комусь же – курва – потрібна ця музика

2005

http://litakcent.com/2010/06/02/na-vechori-andrija-voznensenskoho.html

21 травня о 17.00 у «Домі книги» (м. Тернопіль, вул. Коперника, 19) відбудеться автограф-сесія тернопільської поетеси, художниці Ганни Осадко та презентація збірки її віршів «Та, що перевертає пінгвінів»


Перша збірка поезій тернопільської письменниці й художниці Ганни Осадко із післямовою Дмитра Стуса. Тексти поезій гармонійно поєднуються з ілюстраціями авторки.

Розумію, що я певним чином впливаю на думку  порталівців і учасників товариства "Ми любимо тебе, Україно", але й тільки

Я зовсім не вимагаю, щоб усі голосувати за Тираъ

У кожного є свої пріоритети, але, мабуть до кожного в поштову скриньку надійшло по кілька листівок від його друзів із проханням проголосувати за них.

Але деякі мої друзі, наприклад, Тираъ, не виходили в Інтернет по декілька днів

Тому я прошу (тільки прошу, зовсім не настоюю) проголосувати за Тиру і її талант

Тим паче, що Тира виставляє власні треки, а не чужі

http://video.i.ua/user/1173320/

Проливним дощем зустрів Тернопіль львів’янку Юлію-Ванду Мусаковську.
Та атмосферні зміни ніяк не завадили шанувальникам поетеси зібратись у магазині «Дім книги», в якому вона презентувала свою збірку «На видих і на вдих».

Книга вийшла у київському видавництві «Факт» і містить поезії різних років  авторки.
Довершений поетичний стиль та вишукана система образів вирізняють цю збірку з-поміж інших.

Видавництво «Навчальна книга – Богдан» братиме участь у Всеукраїнському книжковому ярмарку «Форум видавців – дітям», який триватиме з 29 квітня по 1 травня у м. Львові.

Програма презентацій нашого видавництва:

29 квітня
13.00 –Презентація серії дитячих книг «Пригоди Петсона та Фіндуса» («Петсон, Фіндус і переполох на городі», «Як Фіндус загубився», «Петсон, Фіндус і торт на іменини», «Полювання на лиса», «Петсон, Фіндус і намет»).
14.00 - Презентація книг М. Чумарної:
- дитячих видань «Так чи не так», «Кумедна читанка. Від А до Я», «Буквар»
- серії книг «Золоте руно»: «Золотий Дунай» (символіка української пісні), «Тридев’яте царство» (символіка народної казки), «Тройдерево» (антологія української обрядовості та звичаєвості)
15.00 - Презентація видань, присвячених Великому Кобзареві: «Кобзар», «Кобзарик», «Тарасове перо»
16.00 – Презентація серії книг «Скарби Сходу»: «Анекдоти про Муллу Насреддіна» та «Антологія перського гумору» у пер. Р. Гамади, «Книга папуги» у пер. Я. Полотнюка
17.00 – Презентація книг «Голубині пастелі» Є. Концевича, «Пригоди сновиди» В. Васильчука, «Стрибаюче місто» та «Одинадцять казок про дванадцять місяців» С. Прудник, «Мовна лікарня. Пригоди Лєрки Севрючки» Л. Мовчун, «Першокласні історії» Н. Воскресенської, «Осіння ластівка» В. Корнієнка, «Сто потайних дверей, або Пригоди джури Михайлика» О. Германа

30 квітня
12.00 – Презентація художньо-пізнавальних видань Є. Білоусова «Степан Руданський – поет, перекладач, лікар», «Лесина пісня», «Тарасове перо»
13. 00 – Презентація видань В. Паронової: «Заповіді блаженств», «Іспит милосердя»
14.00 - Презентація дитячих видань А. Куркова «Казка про пилососика Гошу», «Школа котоповітроплавання», «Велика повітроплавна подорож»
15. 00 – Презентація дитячого видання Р. Кіплінга «Такі собі казки» з ілюстраціями автора та поетичної збірки білінгви Р. Кіплінга «Межичасся»
16.00 - Презентація серії поетичних антологій «Дивоовид» в упорядкуванні І. Лучука: «Дивоовид», «Літургія кохання», «Свого не цурайтесь», «Вертоград», «Зелене Око»
17.00 - Презентація першої україномовної інтерпретації серії книг «Лихо та й годі»: «Поганий початок», «Зміїна зала», «Величезне вікно», «Злощасний тартак»

1 травня
12.00 – Презентація україномовного видання Л. Керрола «Пригоди Аліси в Дивокраї, що їх автор переповів для малят», всесвітньо відомих видань «Пригоди Аліси у Дивокраї», «Аліса в Задзеркаллі»
13. 00 – Презентація видань для найменших читачиків: «Вереснята» С. Бондаренка, «Сумна історія» Г. Фальковича, «В Поторочі чорні очі» А. Григорука, «Перша книга дошколярика. Абетка» Т. Будної,
14.00 – Презентація перекладних україномовних дитячих видань «Томасіна» П. Ґелліко, «Зникла картина» К. Каспаравічюса, «У страху великі очі» Ганни та Клауса Гаґеруп, «Ян, що не знав страху» Б. Антоняк, «Старша сестра, чужий брат» П. Маара, «Вітер у вербах» К. Грема, «Життя та пригоди Санта Клауса» Л. Баума, «Їжачок в тумані» С. Козлова, «Пітер Пен» Дж. Мак-Коркран
15. 00 - Презентація нового видання серії дитячих книг «Світовид» «Казки для дітей та родини» братів Грімм
16.0 0 – Презентація видання У. Ле Ґуїн «Чарівник Земномор’я»
 

Ось який запис зроблено у моєму щоденнику 20.04 1986 року:

«Зараз роздасться грім!
І весь світ заллється сльозами!
Він очиститься від пороху,
і знову народиться у чистоті новий світанок».

Не знаю, що саме спричинило цей запис: певні атмосферні умови, тодішній стан душі чи завдання написати сценарний етюд (саме тоді я навчалась у інституті), але побачивши нещодавно цей запис, я трохи збентежилась. Бо 26.04.1986 року світ таки залився сльозами від вибуху Чорнобильської атомної електростанції, а от чи очистився від пороху, не відомо.

Після закінчення інституту, у 1989 році, я влаштувалась працювати на Українську Знак пошани студію хронікально-документальних фільмів. Саме ту кіностудію, творчий коллектив якої першим відгукнувся на події в Чорнобилі. Адже одразу після вибуху в Зону терміново вирушила знімальна группа на чолі з режиссером Володимиром Шевченком, щоб навіки документально закарбувати кадри жахливої трагедії. Було відзнято безліч унікальних метрів плівки. І на світ з’явився фільм «Чорнобиль. Хроніка важких тижнів».

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D0%BB%D1%8C_%E2%80%94_%D0%A5%D1%80%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%BA%D0%B0_%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%BA%D0%B8%D1%85_%D1%82%D0%B8%D0%B6%D0%BD%D1%96%D0%B2

Цей фільм згодом (1988 року) було відзначено Державною премією СРСР. Але Володимир Микитович Шевченко не дожив до того дня, коли йому присуджували звання Лаурета, він помер від лейкемії. Так само, як згодом один за одним йшли у другий вимір інші учасники зйомок: освітлювачі, механіки, звукооператори, адміністратори… Пам’ятаю, як кожного дня, піднімаючись угору по вулиці Щорса на кіностудію, закрадалась підступна думка: невже і сьогодні висітиме некролог… Кожен із тих людей, хто помер від «чорнобильської хвороби», міг відмовитись від зйомок, він міг сказати, я надто ціную власне життя, щоб марнувати його, слухаючи, «як звучить радіація» ( у фільмі є епізод, в якому записано звук радіактивного випромінювання над реактором)… Але ніхто з тих, хто пішов із життя через ті зйомки, не відмовився від поїздки у Зону.



Сьогодні в Інтернеті поширена інформація, що власником фільму "Чорнобиль. Хроніка важких тижнів" є кінокомпанія Україна.
Неправда, фільм знятий на Київській студії хронікально-документальних фільмів. У мене записано інтерв’ю з одним із операторів фільму Віктором Кріпченком. І він мені відповів на запитання:

- Чому Ви там сиділи в реакторі по дві години?
- А що було робити? Треба було зняти кіно.

«Треба знімати кіно» – ось дeвіз кінодокументалістів, і вони йшли і знімали безцінні кадри, які сьогодні запопадливі люди розтиражували і підраховують прибутки з їхнього такого неприбуткового ентузіазму...
Але чомусь ті, хто хоч раз потрапляв у Чорнобильську Зону, вже не могли забути побаченого.
У 1993 році я працювала асистентом режиссера у фільмi «Межа» Ролана Сергієнка. Фільм був присвячений творчості Миколи Бажана, і тому майже приклеєним у стрічці виглядає кінцевий епізод, у якому режиссер розповідає про хворобу дівчинки з Чорнобильської зони. Проте цей епізод звучить у картині, як Реквієм «епосі щасливого соціалізму», яку штучно створювали для жителів соціалістичного простору її керманичі, долучаючи до цього і митців, письменник Бажан серед яких. Поява цього епізоду у фільмі звичайно спричинена роботою Ролана Сергієнка над фільмами «Дзвін Чорнобиля» (1986—1989, 3 с), «Поріг» (1988), «Наближення до Апокаліпсису: Чорнобиль поряд» (1990) про Чорнобильську катастрофу, які створив Майстер до фільму «Межа». Взагалі, зйомки документальних фільмів про аварію на ЧАЕС стали майже авторським кредо Р. Сергієнка. Крім зазначених, він сфільмував такі картини, як «Чорнобиль. Тризна» (1994), «Сповідь перед учителем» (1995), «Чорнобиль. Післямова» (1996, авт. сц.). Ці фільми також про Чорнобильське лихо.
Колись мені хотілось написати дисертацію на тему: "Сталкерство українських документалістів у Чорнобильській зоні». Адже, погодьтесь, це стійка аналогія зі сталкерством. Тому що той, хто потрапляв у Чорнобиkьську зону на зйомки перший раз, вже не виходив звідти... У тих людей це вже було, як маніакальний синдром: піти у Зону і зняти побачене. Вони помирали один за одним, але йшли і знімали.
Наприклад, Віктор Кріпченко і Володимир Таранченко - оператори "Хроніки важких тижнів» - вони знімали фільм за фільмом, вони не полишали цього об’єкта, поки могли... Режисер Володимир Шевченко помер майже відразу після зйомок, а оператори об’єднались і робили фільми. У їхньому доробку такі фільми, як «Невиданий альбом» (1991), «Оглянься з осені» (1992), «До отчого порогу» (1997) присвячені Чорнобильській зоні і наслідкам катастрофи.
Так само режисер Георгій Шкляревський зняв ряд фільмів про Чорнобильську зону: "Мітинг", "Тінь саркофага" • «Таємничий діагноз» (1990), «Зона тривоги нашої», «Чорнобиль — роки і долі» (1996, авт. сцен.), «Зона — десять років відчуження» (1996), й інші. Значну частину з них він знімав із оператором Ніною Степаненко.
Майже кожен із кінематографістів студії "Укркінохроніка" долучився до зйомок фільмів про Чорнобильську катастрофу. Це і І.Гольдштейн, і А.Сирих, і Ю. Терещенко, і С.Буковський, і Л.Воронянська, і В.Піка, і В.Шувалов і багато інших [майже кожен (!)].
Кінематографістів у Зону тягнуло побачене: зруйнований реактор, обвуглений ліс навкруг реактора, писклявий пронизливий звук високого радіоактивного фону…
Але не тільки кінематографісти не виходили із Зони, раз потрапивши туди, а й журналісти, фотографи. У В. Кріпченка й В. Таранченка є такий фільм "Невиданий альбом" про фотографа, що майже жив у зоні і знімав безцінні кадри.
Взагалі, Чорнобиль вабив творців зображальних мистецтв із самого початку - від першого, закладеного каменю. Наприклад, в Архіві кінофотофоно документів є кадри кінолітопису, в яких зафіксовано риття котловану, закладення фундаменту, радісні обличчя будівників станції, урочисте відкриття ЧАЕС тощо. Архівні кіноматеріали налічують різнопланові сюжети у кіножурналах, розмаїті фільми, від науково-популярних і документальних до навчпьних.
Той самий В. Кріпченко знімав відкриття ЧАЕС і розрушений реактор після вибуху. Хтось, може, скаже: Парадокс!, інший – Збіг!..

Це сьогодні, коли Українське документальне кіно майже вмерло, той, хто сидів у зручних кабінетах і зміг використати вдало ситуацію, сколотивши собі такий-сякий капітал, може закинути нашим кінодокументалістам: Чому ви не торгувалися, коли усі хапали все, що криво лежить, треба було виторгувати долю для свого кіно.
Та, мабуть, не могли документалісти торгуватись у той час, коли кожен запопадливець хапав все, що криво лежить, бо треба «було знімати кіно»…

© Риженко Тетяна,2010

Україна:

* 14-23 квітня – «ЦИНАМОН»: Юрій Андрухович (Україна), гурт Karbido (Польща), спеціальний гість - перкусіоніст Петер Конрадин Цумтор (Швейцарія), VJ-група «КУБ» (Україна). Поезія+музика+відео: українська презентація альбома «Цинамон».
Івано-Франківськ, Львів, Вінниця, Одеса, Дніпропетровськ, Київ
* 12-27 квітня – Весняний тур гурту «Крихітка» з презентацією альбому «Рецепт»
Хмельницький, Луцьк, Львів, Рівне, Донецьк, Дніпропетровськ, Київ
* 22-30 квітня – Концертний тур гурту Flёur з презентацією альбома «Тисяча світлих ангелів»
Луганськ, Дніпропетровськ, Харків, Донецьк, Одеса, Київ
* 1 квітня – 24 липня - Ювілейний тур гурту ManSound з нагоди 15-річчя
Одеса, Вінниця, Тернопіль, Хмельницький, Київ, Дніпропетровськ, Львів, Севастополь
* 19-29 квітня – Прем’єра нової програми «СОНМО» проекту ТЕЛЬНЮК: Сестри
Київ, Львів, Тернопіль, Миколаїв, Дніпропетровськ, Полтава

Дніпропетровськ:

* 23 квітня – Презентація нового альбому гурту «Flёur»
* 24 квітня – Гурт «Крихітка» з презентацією альбому «Рецепт»
* 26 квітня – 16 травня – ТВОРЧІСТЬ НАЗАВЖДИ! Виставка живопису, графіки, архітектури та графічного дизайну Даші Малиновської. Тому, що пам'ятаємо.....
* 28 квітня – Презентація нового альбому «ТЕЛЬНЮК: Сестри»
* 13 травня – Ювілейний концерт Mansound
* 21 травня – Плач Єремії вперше у Дніпропетровську!
* 23 травня – Учасники гуртів «Пропала Грамота» та «ЧеЧе» Павло Нечитайло і Яна Шпачинська з проектом «ZAPASKA» в Дніпрі!

                                                                 Ольга Максименко

Любов і дбайливе ставлення до землі були завжди властиві українському народу. Праця на землі сприймалася ними як творча, як така, що потребує кваліфікації і багатого досвіду в пізнанні законів природи. Мудрість віків утілилася в календарі хлібороба, складеному на основі уважного і дбайливого ставлення до природи, спостережливості, а також у силі-силенній народних прикмет, що стали невід’ємною частиною культури землеробства наших пращурів, однак, на жаль, багато в чому втрачені сьогодні нами. У ставленні до Матінки-Землі виявлялися також особлива емоційність і глибока релігійність українців. Так, в українських колядках сам Господь оре ниву й сіє хліб. Відчуттям Божої повсюдності характеризується весь народний світогляд:
“Бог не родить і земля не дає”
“Людина ворожить, а Бог робить”
" Усі під Богом ходимо”




Ставлення до праці та її результатів, як одна з виразних рис української ментальності, знайшло своє відображення в прислів’ях і приказках. Народна мудрість наголошує на людинотвірній функції праці, її необхідності і самоцінності для формування людської особистості:

Птиця створена для літання, а людина – для праці;
Сталь гартується в огні, а людина – в труді;
Чесний чоловік не може без труда;
Праця чоловіка годує, а лінь марнує.

Утверджується висока моральна цінність будь-якого виду чесної праці людини, засуджується нечесно нажите:

Якщо добре працювати, скрізь успіхи будеш мати.
Чесно робити – весь вік багатіти.
Трудова копійка годує довіку.
Нажите махом піде прахом.
Краще своє латане, ніж чуже хапане.

Водночас підкреслюється невідповідність праці та її результатів:

Шилом моря не нагрієш – від тяжкої роботи не розбагатієш.
Роби, роби, а їсти нема що.
Та допіру робота: ціле життя роби, а на старість милостиньку проси.

Сприйняття праці в різних її іпостасях – і як тягаря, і як джерела засобів існування, і як процесу пізнання, набуття досвіду – втілилося у прислів’ї: “Робота мучить, кормить і учить”.
Українці завжди підмічали різну мотивацію до праці – як ціннісно-смислову, так і матеріально-прагматичну:

Коли є до чого жагота, то кипить в руках робота.
Без охоти нема роботи.
Тирлю-тирлю коло плота: яка зарплата, так й робота.

Лінощі ж пов’язували з недостатньою винагородою за працю або з роботою не на себе:

Там ся ліниво працює, де пожитку не чує.
Панської роботи не переробиш.

Крім того, лінощам було присвячено чимало влучних, не без почуття гумору сказаних приказок і прислів’їв:

Без роботи ще ніхто не вмер, хіба без хліба.
Їсти дай, випити дай, а про роботу не питай.
Робить як мокре горить.
Робить так, аби збутися.

Народна мудрість відобразила ще одну грань української ментальності – відчуття господаря, який передусім покладається на власні сили:

Чужими руками тільки жар загрібати.
Як дбаєш, так і маєш.
Щоб лиха не знати, треба своїм плугом на своїй ниві орати.

Що стосується ставлення до підприємництва й торгівлі (яке в наш час є досить актуальним), то історично пов’язані із землею українці-хлібороби не виявляли великого бажання до цього виду діяльності. А ставлення їх до перекупників було доволі негативним:

Крамар – як комар: де сяде, там і п’є.
Сякий-такий торгаш, та все їсть калач, а хлібороб хліб робить –
 і хліба вволю не їсть.

Досить характерним було ставлення українців до права й закону. З одного боку, українці, одвічно прагнули до справедливості, бажали, щоб усе було “за законом”. А з іншого – розуміли величезну різницю між бажаним і реальним, зокрема, верховенство грошей над правом:

Не все так робиться, як у параграфі написано.
В суді правди не шукають.
Де гроші судять, там право в куті.
Не підмажеш – не поїдеш / Хто маже, той їде.

Василь Махно  — український поет, есеїст, перекладач, літературознавець,
народився у Чорткові в 1964 р.
Закінчив Тернопільський педагогічний інститут (нині ТНПУ), кандидат філолологічних наук (1995), викладав літературу у Тернопільському
університеті, а згодом — у Ягеллонському (Краків)..
Член НСПУ, АУП. Учасник гурту «Західний вітер» (1992).

Член міжнародного ПЕН-клубу,

З 2000 р. проживає у Нью-Йорку, працює у НТШ-Америка.
Сайт Василя Махна:

http://vasylmakhno.us/

http://www.youtube.com/watch?v=uXqH7g5AUVg