Останнім часом в мережі Інтернет з’явилися замітки, які промовисто свідчать, що тільки незначний відсоток (10-20%)  українців хочуть повернути Донбас і Крим.

Припускаю, що це дезінформативні публікації, які призначені для того, щоб збити українців з пантелику, розбудити в серцях паніку й невизначеність у завтрашньому дні.

Особисто у мене дві версії походження цієї дезухи!

Перша – це путінські тролі вкладають в наші голови, що ні Крим, ні Донбас українцям не потрібен!

Друга – це наші владні структури готують підґрунття для того, щоб відмовитись від Криму і Донбасу.

Що стосується першого мого припущення: путінським тролям відповідаю – Путін – хело! Ляляляляляляля і т.д.

Стосовно другої версії маю таку думку. Якщо вам, пане президенте і пани міністри, з прем’єр-міністром включно, забажалось віддати українські території взамін на кредитні транші, то не раджу цього робити. Адже Путін піде далі, він буде відривати від нашої країни все більший і більший шмат і піде настільки далі, наскільки ми, українці, йому дозволимо!

Звичайно, гнилий Захід хоче заморозити конфлікт в Україні, бо він думає, що це зупинить Путіна. Але дозволю нагадати вам, панове, Будапештський меморандум, в якому не тільки Росія виступила гарантом миру для України, а й такі країни, як США та Великобританія, - і як вони гарантували нашу безпеку????? А ніяк. Росія пішла війною на Україну, а інші гаранти ховаються за економічні санкції, хоча направду брали зобов’язання захищати Україну від військової агресії!

Так само вчинить ЄС і зараз, коли Путін відриватиме від України шматок за шматком!

Тому тільки позиція Україна понад усе має зберігати в наших головах тверезу думку, в наших серцях захист від різного роду компромісів і поступок! Тільки Україна, тільки інтереси України, тільки майбутнє України!

Слава Україні!

© Риженко Тетяна,2014 

«На віку, як на довгій ниві, всього трапляється: і кукіль, і пшениця», – чомусь саме це українське прислів’я прийшло на гадку, коли я вкотре взялась гортати книгу Валентина Корнієнка «Осіння ластівка. Вибране».

Книга вийшла 2010 року в Тернопільському видавництві «Навчальна книга –Богдан» за сприяння Фундації імені Івана Багряного (США). І статтю про книгу давно я мала би написати, гадаю, ще при житті автора. Та якісь буденні турботи та лінива поточність весь час відвертали мене своїми хапливими лабетами від роботи. Але от зараз я взяла «Осінню ластівку» до рук і зрозуміла, що, мабуть, є щось символічне, що саме в цей буремний для України час я її гортаю.

Як не дивно, у книзі Валентина Олексійовича знаходяться відповіді на нагальні проблеми сьогодення! І найперше, це – ідентифікація себе самого як українця,  боротьба за чистоту мову, постійний бій супроти русифікації! Адже Валентин Корнієнко був самовідданим українським патріотом – і про це наочно свідчать його твори, опубліковані в книзі. Це літературні твори, і спогади про друзів, і переклади, в яких яскраво яскрить непоборна любов до рідного слова, своєї країни, української нації, навіть кицька у нього українська, не кажучи вже про багатий український лексикон.

Книга «Осіння ластівка» – це своєрідний підсумок зробленого впродовж життя. У ній зібрано статті, переклади, драматичні твори, памфлети та вірші, які Валентин Корнієнко публікував у різних часописах та книгах. Звичайно, книга – це лише вибрані твори, але твори, які для автора були надзвичайно важливими та знаковими.

Наша армія досконало уміє тільки розводити дєдовщину і плекати генералів, що не мають жодних навиків військової тактики щодо оборони та ведення бойових дій в умовах військової агресії!

Коли настає буремний час для країни українська армія неспроможна захистити ні свої свої кордони, ні налагодити постачання військової амуніції своїм солдатам на передову, не може навіть забезпечити українських солдатів провіантом:  їжею та водою!

Українська арміє може функціювати лише в умовах миру!

Так для чого, скажіть на милість, така армія Україні?!!

Для чого потрібно витрачати гроші на мирних генералів?

Адже українським солдатам геть не бракує мужності майже голіруч зустрічати ворога!

Та для чого українським солдатам керівники, які не вміють керувати!

Дуже боляче, коли гинуть наші солдати! Але набагато болячіше, коли вони гинуть через непрофесійні дії військових генералів і офіцерів, через недоладне озброєння, через зраду!