Виявляється, серед підприємців аграрного сектору є розцінки, за якими вони платять селянам нашого краю за паї.

 Так, цьогоріч крупні орендарі в Тернопільській області платять по 6 центнерів зерна за 1 гектар землі. Середні й незначні фермери платять від 5 до 5, 5 центнерів зерна за оренду гектара поля.

Однак останнім часом селяни хочуть, щоб зерно замінили їм на гроші. Отже, якщо підприємці оцінюють зерно по 280–320 гривень за центнер, то за оренду гектара землі можна отримати від 1400 до 1800 гривень. Деяким селянам такий розрахунок підходить краще.

Але якби селяни самі засівали свої поля, вони б мали набагато більше збіжжя і зерна.

Cуддівська реформа в Україні набрала чинності 1 жовтня 2016 року.

Щоб встигнути до того, як почнуть діяти нові поправки до Конституції в частині судоустрою, 29 вересня Верховна Рада зібралася на позачергове засідання. На цьому засіданні депутатам конче потрібно було звільнити суддів, які порушили суддівську присягу. Адже з 1 жовтня вже набирають чинності зміни до Конституції, які скасовують таке поняття, як порушення суддею присяги, і парламент не матиме підстав для їхнього звільнення. 

На пленарному засіданні Ради було звільнено 29 суддів з 33. Більше половини з них були звільнені за переслідування учасників Майдану.

За переслідування учасників масових акцій Рада звільнила суддів Святошинського районного суду Києва Аллу Чалу і Аллу Домарацьку, суддю Бориспільського суду Анатолія Левченка, суддю Васильківського суду Київської області Віктора Степаненка, суддю Деснянського суду Києва Ірину Татаурову, суддю Солом'янського суду Києва Олену Калиниченко, суддю Шевченківського суду Києва Наталю Сіромашенко, суддю Червонозаводського суду Харкова Ірину Прошутю, суддю Печерського дива Києва Світлану Волкову, суддів Апеляційного суду Києва Олександра Беца, Ольгу Єфімову, Людмилу Бартащук, Світлану Коваль, Марію Приндюк, суддів Солом'янського суду Києва Аллу Демидовську і Андрія Макуху, суддю Дарницького суду Києва Сергія Пойду, суддю Дніпровського району Києва Віталія Марцинкевича. 

Також Рада звільнила суддю Вищого Адміністративного суду України Олександра Гаманка, суддю Києво-Святошинського суду Володимира Лисенка, суддю Апеляційного суду Харківської області Тетяну Меркулову, суддю Вищого господарського суду Станіслава Мірошниченка, суддю Київського суду Одеси Сергія Реву, суддю Київського апеляційного господарського суду Лідію Рєпіну, суддю вищого господарського суду України Віктора Татькова, суддю Генічеського суду Херсонської області Валентину Хоменко, суддю Чорнобаївського суду Черкаської області Неллі Цибру, суддю Апеляційного суду Дніпропетровської області Валерія Чорнобука, суддю вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Валерія Швеця. 

Пропонувалося звільнити 33 судді. Проте депутати не змогли звільнити суддю Приморського суду Одеси, суддів Кіровського суду Дніпропетровська Наталію Овчаренко та Олега Ходасевича, суддю Апеляційного суду Криму Олександра Пироженка. Спікер парламенту А. Парубій прокоментував на прес-конференції, що проекти постанов про звільнення цих суддів вже розглядалися в Раді і не були підтримані депутатами. 

Про створення цього органа повідомив Генеральний прокурор України Юрій Луценко під час представлення нового прокурора Тернопільщини В’ячеслава Перча.

Зокрема він сказав, що задля аналізу на чесність прокурорів Генпрокуратура ввела так звану «декларацію доброчесності», завдяки якій громадяни зможуть оцінити кожного служителя Феміди.

«Якщо у громадських організацій будуть факти порушень, які підписант у даній декларації заперечував, то завдяки спеціальній кнопці на сайті тернополяни зможуть поскаржитися і надати протилежні факти. Хто максимально допоможе люструвати прокуратуру – той і матиме честь увійти до громадської ради при прокуратурі області», — зазначив Генопрокурор.

Високопосадовець також виявив впевненість, що до процесу формування органа впливу громадянського суспільства на дотримання прав людини, слід залучити голову Тернопільської обласної адміністрації та обласної ради. На його думку, це має бути установа, яка складається із 10–15 членів.

До роботи Громадської ради при прокуратурі Ю. Луценко особисто запросив відомого тернополянина, члена Громадської спілки «Рада бізнесу Тернопілля» Віталія Сороколіта, котрий дев’ять років у судах протистояв податковому та прокурорському свавіллю на Тернопільщині, доводить корумпованість місцевих прокурорів, залежність їх від влади.

2016 року Україна урочисто відзначила 25-річний ювілей  Незалежності. Та чи здобула наша держава справжню незалежність за цей час, чи отримала самостійність і чи є вільною країною?

24 серпня 1991 року  Верховна Рада України прийняла історичний документ «Акт проголошення незалежності України», на основі якого країна офіційно здобула свій суверенітет. Також 1 грудня 1991 року був проведений всеукраїнський референдум щодо підтвердження «Акту проголошення незалежності». Референдум  був потрібен, щоб нейтралізувати політичні спекуляції противників соборності України. 90,32 % українців проголосували за незалежність! Зрештою незалежність України була визнана провідними країнами світу та світовою спільнотою.

На даний час, з юридичної точки зору, Україна є незалежною країною! Про це свідчить і українська Конституція, і окреслені кордони, і символи державності – гімн, прапор, а також інституції влади. Однак Україна має ще багато негараздів, які не дають їй вільно розвиватися, багато речей, від яких як держава залежить, наприклад, від агресивної політики Росії, чи позиції ЄС, США тощо. Крім того, в українському суспільстві немає однозначної єдності з цього питання. Власне, починаючи з осені 2013 року, події, що відбуваються в нашій країні (Майдан, анексія Криму, бойові дії на Донбасі), яскраво демонструють ці проблеми. Для того, щоб отримати цілковиту самостійність та бути справді незалежною і самостійною, Україна має подолати багато перешкод і розв’язати безліч проблем!

Найпершим питанням, що окреслює незалежність мають бути чіткі маркування кордонів, які визначають межі державної території, – суходолу, води, надр, повітряного простору. Саме ці межі визначають розповсюдження державного суверенітету. Якби станом на 2014 рік Україна мала чітко визначені межі кордонів, то російська армія не могла б вільно перейти кордон, анексувати Крим та захопити Донбас і Луганськ. Напевно, кордон потрібно чітко зазначити. Саме тому зараз, в час глибокої небезпеки, українці відчули, щоб отримати незалежність треба позначити державний кордон.

Крім того, кордони всіх незалежних держав охороняє сучасно оснащена армія. І якби Україна у 2014 році мала професійне військо, вона б могла захистити свої суверенні кордони. Ми знаємо, що впродовж 25 років самостійності нашої держави українську армію грабували, роззброювали, деморалізували. І відбувалося це не без участі представників сусідньої держави, які обіймали високі посади у вітчизняному міністерстві оборони.

Також однією з ознак державності є інформаційний простір певної території. І в цьому також Україна до сьогодні не набула остаточної самостійності. Безліч ЗМІ (і друкованих, і радіо-,  і теле-комунікативних) виходять в світ російською мовою – тобто мовою окупанта! І зміст цих російськомовних ЗМІ далеко не патріотичний і не породжує думки щодо самостійності.

Вищенаведені чинники вказують, що Україна за 25 років здобула лише часткову незалежність, і щоб здобути цілковиту самостійність нашій державні потрібно ще боротися і боротися!

 Крім того, не потрібно залишати поза увагою й пережитки радянського минулого в українському суспільстві, що гальмують процеси, які ведуть до цілковитої незалежності. Соціалізм залишив глибокий слід у свідомості пересічних українців. Людям важко пристосуватися до нового ладу, який, з одного боку, руйнує упорядковане життя, а з іншого – не дає нічого натомість! 

Та й до влади прийшли політики, що відверто демонстрували прихильність Кремлю, які укладали, так звані,  «газові угоди», за якими Україна платила за газ втричі більше, ніж Європа, продавали українські заводи, землі, дозволяли російським підданим будувати на наших теренах власний бізнес.

В державних установах залишилося багато адміністративних кадрів з минулого часу. І не треба скидати з рахунку те, що за радянського часу між Україною і Росією відбувалася тісна співпраця в економічній та промисловій сфері. А старі економічні зв’язки не так легко розірвати. Адже не секрет, що навіть сьогодні деякі оборонні заводи виконують замовлення з Росії (і це при тому, що в Україні відбувається війна з росіянами!).

Крім того, державний кордон – це політична і економічні межі, які окреслюють державний устрій тієї чи іншої країни! Тобто економіка країни має бути розвиненою і забезпечувати громадян усім необхідним, захищати права кожного громадянина країни, має бути судова інфраструктура, що слідкує за правовими нормами в суспільстві.

Однак, за 25 років незалежності в Україні все-таки сформувалися сили, які проголошують національні ідеї, які обстоюють власну ідентичність. І ці процеси відбуваються не тільки, так би мовити, на поверхневому рівні – вишиванки, рушники, шаровари, – а люди, які декларують європейські цінності: розвиток українського суспільства на засадах демократичного устрою, свободу слова, розуміння кожним громадянином своєї державності та національності.
У 2013 році відбулася Революція гідності, яка підтвердила, що в Україні з’явилося нове покоління, покоління, яке не пам’ятає «соціалістичного раю», яке здатне боронити національні ідеї, захищати свій суверенітет. В Україні з’явилася нова спільнота, яка може при небезпеці швидко об’єднатися і миттєво діяти. Адже Путін і всі проросійські сили не могли навіть сподіватися, що українці почнуть захищати свою Батьківщину, коли росіяни порушать кордон України.

Першими захищати суверенітет України пішли добровольці, згодом долучилися до них військові й, зрештою, весь народ піднявся на боротьбу з російською агресією. Якщо чоловік не поповнював ряди військовиків, він допомагає захисникам. З’явився грандіозний волонтерський рух, навіть діти, немічні та літні люди згуртувалися для оборони України.

За два роки армія України змінилася, волонтери долучилися до модернізації зброї, розроблення нової форми, постачання провіанту, ліків та засобів першої необхідності.

Російська агресія показала українцям, що вони вже не радянські люди, що вони українці! Тому майже безболісно відбувається декомунізація у вітчизняному суспільстві. Ніхто не переймається забороною Комуністичної партії, не плаче за пам’ятниками Леніну і Сталіну, не тримаються за старі назви перейменованих вулиць.

Українці живуть іншим, вони хочуть, щоб українська влада була чесною, щоб політики не зажерливими, щоб їхні податки, які вони сплачують у державну казну, не розкрадалися чиновниками, щоб кожен з них мав гідну роботу, щоб праця кожного українця була достойно оплачена, щоб кожен українець міг дати ґрунтовну освіту дітям, виховати їх в достатку  та щирими українцями. Адже одна із головних європейських цінностей, на які націлилось українське суспільство, – поставити людину на перше місце, забезпечувати її потреби, піклуватися про неї, захищати її інтереси, і, основне, – не людина має працювати на державу, а держава на неї!

Як показує сьогоднішній час, процес становлення незалежності в Україні триває і, передусім, він триває в зміні свідомості українця, у відчутті своєї національної гідності, у відчутті власної ідентичності! Тож за 25 років в нашій державі таки відбулися зміни! Українці не хочуть повертатися до минулого, вони націлені в майбутнє! Україна виборює свою незалежність, здобуває свою свободу!

Напередодні свята 25 років незалежності України з’явилася інформація, що Україна очолює рейтинг найменших зарплат у світі!

Мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. Встановлюється мінімальна заробітна плата, згідно Закону "Про держбюджет" на відповідний рік, за поданням Кабміну (Мінфіну).

Зазвичай мінімальну заробітну плату встановлюють таким чином, щоб вона не була меншою, ніж прожитковий мінімум, адже будь-яка людина будучи зайнятою працею має забезпечувати відновлення власних життєвих сил. На даний час мінімальна заробітна плата становить 1218 грн., а прожитковий мінімум - 1178 грн. Варто зазначити, що соціальні гарантії в цьому році залишилися на рівні 2014, адже мінімальна заробітна плата згідно Закону «Про бюджет на 2015 рік» залишилася незмінною. Наступне підвищення мінімальної заробітної плати відбудеться 1 грудня 2015 року, до 1378 та прожиткового мінімуму до 1330 грн.

Та винагорода, яку отримують працівники за свою працю вимірюється в коштах, на які з впливом інфляційних процесів дедалі менше можна придбати. Реальна мінімальна та номінальна заробітна плата суттєво відрізняються. Мінімальна заробітна плата – це сума грошей, яку одержує працівник за місяць. Реальна – це та кількість товарів і послуг, яку працівник може придбати на свою номінальну заробітну плату.

Вартість вітчизняної грошової одиниці (курсу гривні до долара) суттєво впливає на розмір реальної заробітної плати, адже ми використовуємо значну частку імпортних товарів.

До 2015 року в Україні, після економічної кризи 90-х, рівень мінімальної заробітної плати постійно зростав, і не тільки номінально, а й реально. Про це свідчить динаміка мінімальної заробітної плати відносно курсу долара. Винятком є лише 2009 рік, коли після економічної кризи осені 2008, курс долара додав 60% піднявшись з 5 до 8 грн.

 Як бачимо, найбільший стрибок заробітної плати відносно долара, відбувся у 2007 році, практично на 30%. Протягом 2005-2008 та 2010-2014 років долар тримався сталих відміток, і на початок 2014 року мінімальна зарплата досягла максимуму за всю історію України – 152.44$, з показником в 1218 грн. та офіційним курсом долара – 7.99.

Вже на початок 2015 року всі досягнення попередніх восьми років були знівельовані, причиною цього став незмінний рівень мінімальної заробітної плати у 2015 та зростання курсу долара практично вдвічі – 15.77 проти 7.99. Та ще гірша динаміка чекала на нас за перші 2 місяці 2015 року, коли гривня обвалилася практично вдвічі. Станом на 01 березня ми досягли дна за попередні 12 років за рівнем мінімальної заробітної плати – 43.87$

Серед країн світу мінімальна зарплата різниться відповідно до розвитку економіки. Найгірші соціальні гарантії в Уганді, Бурунді, Сьєрра-Леоне, М'янмі (Бірма) та Кубі, адже мінімальна зарплата в цих країнах менше 10$. Найкраще за гарантованою оплатою праці відчувають себе громадяни Ногрвегії, Австралії, Люксембургу, Монако, Сан-Маріно, Нової Зеландії та Бельгії, де мінімальна місячна оплата праці законодавчо закріплена на позначці не менше 2 тис.дол.

До знецінення гривні мінімальна зарплата українців була на рівні 150 $ (70 позиція з низу рейтингу), практично такий самий розмір оплати в працівників колишніх азіатських пострадянських держав – Туркменістану чи Азербайджану. Та після різкого падіння гривні мінімальна зарплата в Україні встановилася на рівні 43$ (19 позиція з низу рейтингу), а сусідами за показниками в нас стали африканські Ліберія, Ботсвана та Демократична республіка Конго. Немає даних по 88 країнах світ, включаючи карликові острівні.

В Молдові, яку зазвичай вважають найслабшою економікою серед країн Європи, мінімальна заробітна плата – 79.42$, що практично вдвічі вище ніж в Україні.

В усіх європейських країнах протягом останнього десятиліття суттєво зросла мінімальна заробітна плата. Найбільшого відносного росту вдалося досягти Румунії, де її показники з 2004 по 2015 рік зросли більш ніж втричі, 68.3$ проти 217.5$. За абсолютним показником найбільшого зростання вдалося досягти Ірландії – 388.7$, у 2004 році мінімальна зарплата становила – 1073.15$, а в 2015 – 1461.85$.

Для порівняння наводимо графік динаміки заробітних плат серед європейських країн.

Динаміка мінімальних заробітних плат серед європейських країн.

Як бачимо, наші сусіди Польща та Словаччина за останнє десятиліття зробили суттєвий стрибок мінімальної заробітної плати, підвищивши її більш ніж вдвічі. Ще більшого успіху вдалося досягти прибалтійським країнам, наприклад Латвія підняла мінімальну заробітну плату починаючи з 2004 більш ніж втричі, з 118.96$ у 2004 до 360$ у 2015.

Усі країни, що досягли значного економічного зростання за попереднє десятиліття здійснили суттєві економічні реформи та вступили до ЄС.

На жаль Україні не вдається провести економічні реформи та налагодити суттєвий товарообіг з країнами ЄС. Корупція, окупація частини території та військові дії, валютні спекуляції, бездіяльність НБУ, неналежна увага влади до міцності національної грошової одиниці вкрай негативно впливають на економічні показники, звідси й на курс гривні та розмір мінімальної заробітної плати в доларах США.

http://infolight.org.ua/content/minimalna-zarobitna-plata-sered-krayin-svitu-ta-v-ukrayini-dynamika-ta-geografiya-2005-2015-rr

 Державна фініспекція в Тернопільськуій області під час перевірки ряду управлінь Тернопільської міської ради виявила низку порушень, що становлять більше мільона гривень.

Так, за результатами перевірки, найбільше перевищило свої повноваження управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології під проводом Миколи Лесіва.Тут фінінспектори знайшли порушення на суму 1 016 000 гривень внаслідок завищеної оплати на вартість виконаних ремонтно-будівельних робіт із капітального та поточного ремонтів та надання послуг із утримання шляхово-мостового господарства міста та санітарної обробки Тернополя. Щоправда, з цієї суми 403 тис. грн. відшкодовано.

Крім того, фінінспекцією під час ревізії зя’совано, що за сорока п’ятьма договорами до місцевого бюджету не надійшла орендна сума у кількості 151,5 тис. грнза оренду нежитлових приміщень, якими опікувався очільник управління обліку та контролю за використанням комунального майна Володимир Мединський. Застосованими в ході ревізії заходами забезпечено поступлення орендної плати в сумі 120,7 тис. грн.

Насамперед, дивує поведінка чиновників, які б мали контролювати і поповнювати бюджет міста, а не працювати на його розтринькування.

МОН розробило і представило широкому загалу Концепцію нової школи, яка запрацює 2018 року. Почнуться реформи з початкової школи, надалі зміни торкнуться середньої школи, а потім і старшої.

Опорною повинна стати найкраща школа з хорошою матеріальною базою, гідними педагогічними кадрами, щоб забезпечити сільським дітям якісну освіту.

Школи, в яких навчаються менше ніж 25 учнів, припиняють фінансувати з державної бюджетної субвенції. Якщо територіальна громада наполягатимеє на подальшій роботі малокомплектних шкіл, то органи місцевого самоврядування зобов’язані взяти її на своє утримання. Адже, згідно освітньої реформи, рішення про самоорганізацію опорних шкіл приймають органи місцевого самоврядування – міськради, райради чи об’єднані територіальні громади.

З часом утримання шкіл буде повністю фінансуватися з міських, районних бюджетів чи бюджетів об’єднаних територіальних громад. Тому кожен громадянин територіальної громади повинен навчитися рахувати гроші й задуматися про доцільність неукомплектованих шкіл. Ці школи поглинають гроші громади і програють у якості освіти та матеріальному забезпеченні.

В Україні  вже створено 120 опорних шкіл. На Тернопільщині їх вісім. П’ять з них знаходяться у Бережанському, Заліщицькому, Лановецькому, Монастириському, Гусятинському районах, а три в об’єднаних Микулинецькій, Козлівській і Скалатській територіальних громадах.

Концепція нової школи  відкрита для широкого обговорення на сайтах Міністерства освіти та науки й Тернопільського обласного управління освіти. Кожен може внести свої пропозиції. Адже реформа вводиться поетапно і запрацює з 2018 року.

За 25 років незалежності України Навчальні програми змінювалися багато разів. Кожен раз анонсувалися радикальні зміни в системі освіти. Але досвід показує, що знання молодих українців у сучасній школі не поглиблюються і не стають якіснишимими. Чи зможе чергова Концепція нової школи виплекати гармонійну особистість, чи  покращить якість та ґрунтовність учнівських знань покаже час.