Садовий вдруге сфальсифікував вибори?
05.11.2010 11:53

Результати виборів мера сфальсифікували, підкинувши при підрахунку голосів наперед заготовлені бюлетені «за» Садового.
Автор цієї статті став свідком неофіційної розмови голів кількох міських дільничних виборчих комісій, які під час перекуру поблизу Львівської міської ТВК обговорювали проведені ними махінації під час підрахунку голосів. З розмови стало зрозумілим, що ці махінації були не поодинокими випадками, а чітко спланованим масовим явищем на усіх виборчих дільницях міста.
Для скептиків одразу ж поясню: цю інформацію вдалося почути зовсім випадково в ніч з 1 на 2 листопада, коли протоколи та бюлетені почали звозити у ТВК. Автор цих рядків навіть не планував щось вивідувати чи за кимось шпигувати, оскільки попередні результати голосування на той час уже були більш-менш відомі, не викликали особливих сумнівів, і до того ж головний опонент чинного мера Петро Писарчук офіційно визнав перемогу Садового. Натомість шокуюча інформація про проведені фальсифікації фактично сама знайшла свого слухача.
Поблизу авто із ледве привідкритими затемненими вікнами, у якому після майже двох діб без сну дрімав свідок нижченаведеної сенсаційної розмови, вирішили перекурити керівники кількох ДВК. Саме під час душевної розмови за цигаркою колеги «поділилися» одне з одним особливостями проведення виборів у Львові.
Отож, як стало відомо, результат волевиявлення львів’ян вдалося сфальсифікувати завдяки підкиданню наперед заготовлених бюлетенів «за» Андрія Садового. При цьому фальшиві голоси виборців підкидали не у виборчі урни, за якими безперервно стежили спостерігачі, а безпосередньо на стіл під час підрахунку голосів.
З’ясувалося, що наперед «проголосовані» за Садового бюлетені зберігалися у сейфах. При чому на кожній дільниці Львова була заготована однакова (у відсотковому відношенні) кількість запасних бюлетенів, які згодом врахували при підрахунку голосів. Для того ж, щоб зайві бюлетені не викликали підозри у спостерігачів та інших членів виборчих комісій, під кінець голосування були зроблені відмітки у списках виборців про те, що вони взяли участь у голосуванні.
За аналогічною схемою підкинули голоси і окремим партіям та мажоритарникам.
Керівники дільничних виборчих комісій доволі жваво обговорювали складнощі, які виникали під час фальсифікацій. З їх слів, найважче було непомітно підкласти бюлетені. Відтак цей процес відбувався у той момент, коли увага спостерігачів та незадіяних у фальсифікаціях членів комісій була зосереджена на підрахунку немерських бюлетенів. Для того ж, щоб співучасники махінацій не мали жодних претензій до результатів, докидалися рівномірно розподілені бюлетені і їхнім політичним силам та мажоритарникам. Як результат – усі задоволені, а ті, хто не був задіяний у великій махінації – нічого не помітили.
Щоправда, на окремих дільницях, з керівниками чи членами яких ініціаторам цих фальсифікацій не вдалося «домовитися», такі махінації не пройшли. Саме тому на тлі попередніх результатів мерських виборів, які до сліз чітко відтворюють результати замовних соцопитувань та екзит-полів, яскравими плямами вирізняються незаангажовані результати з поодиноких дільниць. На таких дільницях розрив між двома найрейтинговішими кандидатами становить далеко не 20%, а навпаки – з незначним відривом перемагає головний опонент Садового.
Проте загальна картина мерських виборів досить чітко показує одну підозрілу з точки зору і соціології, і політології, і зрештою здорового глузду тенденцію – результати голосування у всіх без винятку районах Львова як за помахом чарівної палички зберігають сталий у відсотковому відношенні розрив. Натомість неозброєним оком помітно і з точки зору логіки зрозуміло, що кожен район Львова по-своєму унікальний, має свої вирішені одними кандидатами чи невирішені іншими проблеми, і зрозуміло – свої електоральні розбіжності. На жаль, підсумки виборів міського голови Львова цих розбіжностей у поглядах виборців не показали. Чому? Питання з одного боку риторичне, проте з іншого – з впевненістю можна стверджувати, що відповідь на нього знають у штабі нехай фальшивого, але переможця, і, ймовірно, підозрюють в інших штабах.
Цілком можливо, що відповідь на поставлене вище питання знає навіть людина, яка з відповідних причин цього разу не балотувалося у мери Львова – колишній міський голова Василь Куйбіда. Позаяк саме він і після виборів 2006 року, і в переддень цьогорічних виборів кричав з екранів телевізорів про те, як Андрій Садовий свого часу сфальсифікував волевиявлення львів’ян і вкрав віддані за нього голоси. Схоже, ці заяви з тих чи інших причин не дійшли до вух правоохоронних органів міста, за мовчазної згоди або байдужості яких знову відбулися тотальні махінації.
 
Дмитро Ільків
http://vgolos.com.ua/politic/6507.html

Коментар Богдана Гордасевича: цікава думка, яка має право на існування, але якщо це було дійсно - то Садовому тим більше честь і хвала, бо проведена ця операція без жодного інценденту "зради" і витоку інформації безпосередньо від учасників можливої фальсифікації. Тільки ось так "випадково" автор дізнався і без жодних доказів чи статистичного аналізу і прикладів подає данну інформацію голою в стилі інформагенства ОБС (одна бабця сказала).
В цьому питанні я назавжди запам*ятав вислів Віктора Медведчука, коли очолювана ним СДПУ(о)програла вибори  до ВРУ і багато говорилось про фальсифікації: "Якщо фальсифікації проти нас мали місце, то винуваті у цьоми виключно ми самі, що допустили їх, бо не організували належний контроль за процесом виборів" - золоті слова. Для того і щука, щоб карась не дріма! Політичне суперництво одночасно обумовлює взаємокотроль прозорості і чесності процесу виборів. Якщо хтось сфальшував, то це тільки означає недолугість його опонентів. Політика була і буде тотожною до картярської гри, де всі при нагоді хитрують, але як попався на шахрайстві - одтримуй по повній програмі. Садовий не попався, отже нічого і не було. Карти скинуто до купи і кінців не вивести, тому - все забуто і гра починається знову. І пильнуйте, опоненти!



Результати виборів у Львові від міської ТВК: мер Садовий, до міськради проходять дев'ять партій (оновлено)
06.11.2010 09:11

Львівська міська ТВК 6 листопада після опівночі оголосила офіційні результати виборів міського голови Львова та партій до міської ради по багатомандатному окрузі. Перемогу здобули відповідно Андрій Садовий та партія «Свобода», повідомляє Захід.нет.

За Андрія Садового проголосували 121 237 осіб, Петра Писарчука – 65 522,  Юрія Михальчишина -  27819 виборців, Володимира Гірняка – 23205, Степана Кубіва –14815. Проти всіх - 14177 виборців.
За інших кандидатів проголосували так: Андрухів Зіновій – 546 голосів, Вардзаль Олександр –554, Гінка Ярослав – 4554, , , Куспись Світлана–777, Локатир Юрій–331, Луців Олексій–4279, Павлишин Олег–370, Покровський Олександр – 596, Прусенко Олександр – 267, Тарасенко Володимир – 625, Якубовська Марія – 664, Жовнір Зіновій – 510, Обіход Михайло – 282, Подоляк Ігор – 380, Семенюк Анатолій – 572, Шпіцер Василь – 3904.
ВО  "Свобода" на виборах до міськради отримала  80249 голосів, "Фронт змін" – 28604, Партія регіонів – 22 892, "Наша Україна" - 13910, ПОРА - 12061, РХП - 12 982, "Україна Соборна" - 10 515, УДАР - 12 930. НРУ отримав 9722 голоси.
Львівська міська ТВК "запізнилася з оголошенням результатів" через суб’єктивні причини, заявив голова комісії Ігор Сліпецький.
Більш, ніж дві години тривало засідання комісії, на якому розглядалися скарги з проханням здійснити перерахунок голосів чи визнати вибори недійсними. Практично усі вони були відхилені, попри гучні протести кількох членів ТВК, що представляли Партію регіонів.
Після розгляду скарг голова Львівської ТВК Ігор Сліпецький зачитав результати виборів з листка, а пізніше зазначив, що протокол оформлять за кілька годин.
Водночас, член Львівської міської ТВК, представниця Партії регіонів Світлана Александрова наголошувала, що це незаконно, бо результати мають бути оформлені в протокол, підписаний усіма членами ТВК.
Ще від вечора на площі Ринок біля міської ратуші зібралися близько ста осіб, які чекали оголошення результатів виборів, а після їх оприлюднення вигукували гасла "Слава Україні - Героям слава" та "Слава нації - смерть ворогам".

     
Львівська обласна ТВК затвердила результати виборів до облради (ПРОТОКОЛ)
08.11.2010 12:31

Учора, 7 листопада, у Львівській обласній ТВК був підписаний підсумковий протокол виборів до Львівської обласної ради.
За партійними списками ВО «Свобода» на виборах до облради отримала 306 649 голосів (25 депутатів), «Фронт змін» – 141 163 голосів (12), «Наша Україна» – 89 005 (7), Партія регіонів – 77 448 (6), НРУ – 54 488 (5) і «УДАР» Кличка – 36 690 голосів (3).
Комісія також затвердила мажоритарників.

" Це совєтська влада нав'язувала абсолютних героїв лиходіїв, де ризиковано було ставити під сумнів найдрібнішу деталь біографії, й де незручні факти просто замовчувались". (Галя Койнаш, Перефарбований реалізм ).
http://maidan.org.ua/static/mai/1263933999.html
Якщо проаналізувати сучасну політичну ситуацію в Україні і прирівняти її до часу перед 1991 р., то складається враження, що люди, які були здатні організувати Українську Гельсінську Групу (1977), Культурологічний Клуб (1987), Українську Асоціацію Незалежної Творчої Інтелігенції (1987), студентську Громаду (1988) та принаймі десяток інших громадських груп, які потім активно залучилися до Народного Руху України (1989), зникли зі сцени і не залишили по собі жодних нащадків. На цей час припадає активізація сил не тільки за демократію, але й за висвітлення справжньої української історії, а не історії, яку писали на замовлення імперських кремлівських диктаторів.
З національною історією пов"язане і національне усвідомлення свого буття, своєї гідности, як члена світової спільноти. Імперська політика Москви не дарма забороняла не тільки історичні твори відомого історика М.Грушевського, але й саму згадку його імени. Таким чином "совєтські" українці виростали без історії, без пам"яті, без традицій, без самобутньої культури, а коли щось дозволяли, то хіба фольклор, бо ж його не могли заперечити навіть царські служаки.
Саме до прокинення нацолнальної свідомости можна віднести перепоховання В.Стуса, Ю.Литвина, О.Тихого 1989 р., які загинули в комуністичних концен-траційних таборах. Спрага до волі була настільки сильною, що люди втрачали страх, який панував в Україні від КПУ та її знаряддя КГБ.
Ідеали свободи й справедливости, які лунали з вуст В.Чорновола братів Б. і М. Горинів, С. Хмари, В.Мороза, Л. Лукяненка, С.Набоки, Осадчого та десяток інших, знаходили собі тисячі прихильників, про що й свідчила популярність НРУ. На жаль, ворогам національної незалежности вдалось розбити НРУ на різні партії. Завдяки активізації суспільства, яке підтримувало НРУ, був тріумфуючим результат референдуму за незалежну Україну! Здавалось, що воля припала багатьом до серця, але не була звернена увага на ворогів незалежности. Почалась не просвітянська праця щодо історичного минулого, не відновлювання українського друкованого слова, але боротьба за "керівну роль", а того, хто міг стати керівником нації вбили. Численні українські газети та різного роду "вісники" почали зникати, а на їхньому місці стали появлятися такі "українські" газети, як: ФактьІ, Кіевский телеграфь, Сегодня та десятки інших, мовляв, українською газети "не рентабельні"!
Результати розпаду другоїї "єдности" патріотичних сил ми отримали на виборах першого туру президентських виборів (17 січня), де "єдність" була цілковито "розпорошена". Саме результати виборів свідчать про те, що в Україні люди таки не знають історію. Коли б до всіх громадян України дійшла правда про Голодомо-ри в Україні 1922-23, 1932-33 та 1946 рр., коли б всі довідались скільки української людности було вивезено з України в концентраційні табори СССР, на різноманітні примусові праці, скільки загинуло молоді у безглуздій війні в Афґаністані, то Симоненко б отримав хіба свій голос та голос другої дружини (перша була б, певно, за когось іншого).
Початки усвідомлення українців себе нацією припадають під кінець існування московської імперії і саме на той час припадає зацікавленість у світі Україною.У Західній Европі та Північній Америці проходили різноманітні наукові конференції, на яких аналізували ситуацію в Україні в усіх аспектах. Отаким був і симпозіюм Гласність в Радянській Україні, яке відбулося в Йоркському університеті 28 січня - 1 лютого 1989 р. в м. Торонто в Канаді. В ньому взяли участь вперше на міжнародному симпозіюмі колишні совєтські дисиденти Д.Шумук, Й.Тереля, В.Романюк, П.Рубан. Серед доповідачів знайдемо ще й нині активних науковців та діячів, таких як: М.Жулинський, Ґ.Грабович. Т.Кузьо,П.Рубан, Л.Танюк та інші. 27 доповідей було поділено на Політика та Література і мистецтво.У симпозіюмі взяли участь професори Гарвардського Університету, університетів та інститутів Торонта, Бафало, Ленінграда, Оксфорда, Лондона, Москви, Сасексу, Шефільда, Вісконсин, Нью Йорка, Пенсильванії, Нью Джерсі та Києва. Всі доповіді були вміщені у книзі Романи M. Багрій під назвою ECHOES of GLASNOST in Soviet Ukraine (Captus University Pulications, Toronto 1989). Подібні симпозіюми, конференції відбувалися і в Німеччині, США, Франції та д.і. Вершиною зацікавлености Україною був час Помаранчевої революції. На жаль, так склалося, що у світі більше знали й писали про боротьбу за незалежність України, ніж в самій Україні.
Друковані видання українською, чи то про Україну в самій Україні, звужуються до накладу 500 - 1000 примірників на населення 50 мільйонів. За кордоном видали понад 70 томів Літопису УПА, а в Україні ще й досі тзв. "афґанці" користаються більшим визнанням, ніж борці за волю україни - воїни Української Повстанської Армії. В Україні про Шухевича, чи Бандеру, можна знайти інформацію переважно комуністичну, в якій героїв за незалежність обзивають фашистами, антисемітами, бандитами. Прикладом є заява П.Симоненка 30.05.2007 р. у ВР України, що генерал УПА Р. Шухевич два рази отримував з рук Гітлера Залізний хрест. Син Романа Шухевича оскаржив Симоненка за наклеп, а 14 січня 2010 р. Печерський районний суд м. Києва визнав інформацію "народного" депутата П.Симоненка такою, "що не відповідає правді і принижує честь і гідність" дітей генерала. Рішення суду зобов"язує Симоненка відкликати свою заяву у ВР України, де він її зробив. Оскільки ще не було чути про спростування Симоненком його брехливої інформації, то можна лише жаліти, що син Р.Шухевича не має можливости у ВР України назвати Симоненка прямим нащадком Ґебельса, оскільки методи брехні дуже нагадують цього фашистського ватажка.
Часом навіть інтелігентні люди обурюються, що С.Бандеру визнано Героєм України! Обуруються саме ті, хто ні слова правди не читав про борця за волю, який навітьб у далекому Мюнхені був небезпечним для імперії, бо ж він був символом для українців в боротьбі за незалежність.Він не був аґресором, але оборонцем рідних земель, своєї території, яку й обороняв проти окупантів. Тому не дивно, що спадкоємці тих, що вислали до Мюнхена вбити Бандеру, зараз готують резолюцію до Европейського парламенту. Слідуючи кремлівській логіці - якщо ми дали наказ когось вбити, то його не можна визнавати героєм!
Досі в Україні несказано ясно, що УПА боролася на УКРАЇНСЬКІЙ ЕТНІЧНІЙ ТЕРИТОРІЇ за НЕЗАЛЕЖНІСТЬ проти РІЗНИХ ОКУПАНТІВ! Недостатнє знання історії свого народу призводить до того, що навіть досвідчені науковці, журналісти, письменники допускаються помилок, шукаючи все винних серед своїх, а не серед окупантів.
До таких жертв, вважаю, належить і пані Г.Койнаш, яка часто пише цікаві статті і порушує наболілі питання, але часом не витримує "тискові" написаного антиукраїнського. У вище згаданій статті Перефарбований реалізм, пані Койнаш готова повірити всьому, що написав польський історик Мотика (Grzegorz Motyka: Ukrai?ska partyzantka 1942-1960 Warsawa, 2006), але не обізнана з відгуком-рецензією на цю книжку проф. Петра Потічного - учасника визвольних змагань. П. Потічний (рецензія опублікована в Українському журналі, Прага 2006, стор. 6) позитивно оцінює працю польського історика, який по науковому підходить до аналізу УПА, але, на жаль, не позбувся впливів деяких польських авторів, які про УПА писали різні пасквілі. Професор Потічний зазначає, що Мотика не витримав об"єктивности, коли говорить про трагічні вбивства поляків і українців - у поляків заменшує, в українців перебільшує.
Пані Койнаш наводить спогади про трагічне минуле 12- річного польського хлопця, який пережив удар від українців сокирою. Я ж знаю родину Ярослава Вайди, коли він 10-річний дивом врятувався, а його маму, 3 річного братика й 5 річну сестричку, 84 річного діда та інших 24-ох односельчан села Терка живцем спалили та розстріляли дальших 5 дідусів, а село зруйнували у липні 1946 р. солдати регулярної Польської армії. Польські історики не розслідують цю справу, незважаючи на те, що до суду подані і прізвища учасників частини цього війська.
Іншим документом про дії Армії Крайової, яку можна прирівняти до УПА, є книжка Петра Потічного (Павлокома 1941-1945: Історія села. Торонто-Львів 2001 р., 604 стор.), в якій ідеться про брутально розстріляних 366 мешканців Павлокоми відділами Армії Крайової 2-3 березня 1945 р.. У Павлокомі на пам"ять жертвам польський і український президенти минулого року відкрили меморіальний пам"ятник. Про інші злочини проти українців вже писав на сторінках Майдану Я.Стех і не тому, щоб домагатися якогось виправдання, покаяння, а задля того, щоб вбивства між цими двома сусідами більше ніколи не повторилися.
Тому нам слід знати добре свою історію і вчитися від німців і французів, як прощати один одному, а не як висувати звинувачення. Правда, слід завжди пам"ятати, що оборона не є тотожною з агресією, а українцям загарбання чужої території аж ніяк не закинеш! Вони обороняли батьківську землю. В Ізраїлі під сучасну пору проводять археологічні роскопки під арабською частиною міста Єрусалим, щоб довести, що це було місто заселене іюдеями у сиву давнину, а українцям імперські політики закидають, що вони боролися за своє визволення, за свою землю на власній території!
Пані Койнаш порушує багато проблем, але підхід до розгляду проблем не переконливий. Україна одинока країна у світі, де антидержавні організації на зразок Русского блоку, Родіна та інші вільно займаються діяльністю на розвалення країни, де безкарно спалюють державні символи, де знущаються з національних героїв, національної історії і мови, а пані Койнаш бачить небезпеку не в цих організаціях, але від організіції Свобода. Найбільша ж небезпека для всього українсьбкого суспільства приховується у потуранні антидержавних організацій, в першу чергу КПУ, яка настільки знахабніла, що хоче поставити іншому найбільшому катові України пам"ятник.
Дуже дивними і не зрозумілими звучать слова пані Койнаш: "те, що Ющенко та українські дипломати повторюють цифру жертв в 10 мільйонів, яка жодної критики не витримує, аніяк не сприяє відновленню правди. А як можна домагатися кримінальної відповідальності за заперечення акту геноциду української нації, коли навіть не всі дослідники вважають, що Голодомор підпадає під Конвенцію?"(Галя Койнаш, Перефарбований реалізм).Гадаю, що тут слід покликати на допомогу експерта-юриста Рафаєля Лемкіна Радянський геноцид в Україні, 1953 р. (Raphael Lemkin, 1900 - 1959), який фахово обґрунтував і науково довів, що Голодомор таки був Ґеноцидом українського народу (дивись також на Майдані: Сергій Грабовський: Голодомор, геноцид, істина: погляд третейського судді ( 22-11-2008 // // URLhttp://maidan.org.ua/static/mai/1227337113.htm: l Чому б не перекласти працю Р.Лемкіна на різні мови і поширити по світі, щоб світ на основі наукового й юридичного аналізу переконався про ґеноцид в Україні.
Під сучасну пору пору згадується 65 річниця звільнення в"язнів концтабору у Аушвіц і Ізраїль нагадує світові про Голокост. Ізраїль дбає про історичну пам"ять не тільки у себе, але й у світі, бо Голокост був великою трагедією його народу. Невже ж українці не здатні повчитися, що не "сусіди" Ізраїля визначили, чи Голокост був, але самі євреї це довели, а саму назву Голокост євреї завдячують Лекмкіну, який був визнаним міжнародним авторитетом! "Науковців" кремлів-ського зразка згадувати лише тоді, коли треба вказати, як не слід "досліджувати".
Євреї встановили число 6 мільйонів загиблих під час Голокосту і за сумніви щодо цього карають законом. А статистика щодо жертв Голодомору вже давно почала встановлюватися неукраїнцями - Дж.Мейсом та Р.Конквестом, недавно підтверджена на основі архівних досліджень СБУ і зараз дивно читати з під пера українки, що "цифра 10 мільйонів критики не витримує", а що 20 мільйонів "критику" витримає!"? Тут доречно нагадати, що у США 22.01.2010 на каналі Fox TV у програмі Revolutionary Holocaust Glenn Beck Program on Holodomor була згадана цифра понад десять мільйонів загиблих від голоду, а загальна кількість жертв комуністичної диктатури оцінено на 70 мільйонів! Ведучий програми Ґлен Бек зазначив, що про Голокост справедливо вже знає цілий світ, український Геноцид голодом тоталітарний комуністичний режим хотів замовчати і заперечити, що йому десятками років вдавалося!
Український суд, який недавно визнав злочинців Голодомору, повинен стати лише початком для повного очищення України від злочинців, які за податкові гроші "трансплянтують" катові України ніс. Якщо ж нема довіри до своїх суддів, то на сьогодні існує европейський суд, який здатний незалежно розглянути злочини проти людства колишніх союзників А.Гітлера. А то часом вийде так, як у справі Дем"янюка, коли тих, хто надавав накази сторожам та солдатам, суд звільнить, а перед суд поставлять сторожів складів, в яких зберігалося збіжжя, мовляв, вони винні в Голодоморі.
Вище згадана стаття Галі Койнаш дуже переймається правдою, бо мовляв досить було комуністичної брехні. Але ж правда є лише одна, а саме та, що українці боролися на своїх етнічних землях, що українці ніколи не зазіхали на чужу територію, на чужу історію, на чужу мову, на чуже добро, а правди ніде діти, ще й досі не мають правди щодо національного складу ВР України!
Брак знань минулого перешкоджає українцям будувати майбутнє! Словаки за коротший час незалежности стали цивілізованою европейською країною, до них можна зарахувати і балтійські та азійські республіки, але головним у цих країнах було знання свого минулого, яке й допомагає їм будувати майбутнє.
Сусіди України самі визначають, хто є героями їхнього минуло і сучасного, а деякі українці хочуть, щоб їхніх героїв вибирали чужинці.
За 18 років був час стати дорослим, а якщо не вистачило часу, то слід записатись на додаткові курси! У світі освіти запроваджена практика здавати іспити на другий і третій раз, а українці на перший раз, так виглядає, не зуміли скласти іспит, щоб стати дорослими.
Може слід пригадати ідеали, за які постраждали десятки мільйонів українців за час імперського поневолення, а в цьому допоміжним стануть знання свого минулого, без якого не побудувати майбутнього. А.Айнштайн (в Україні його пишуть Ейнштейн), казав, що "Доброта, краса та правда були тими ідеалами, які освітлювали мій життєвий шлях і увесь час надавали мені нову сміливість зустрічати життя бадьоро".
Можливо перед виборами президента спогад на ідеали українців 20-річної давности допоможе зробити правильний вибір!

Йосиф Сірка, Торонто

Коментрар Богдана Гордасевича: сказано багато актуального, навіть начебто прогресивного і розумного, проте я не маю бажання вступати у дискусію, бо у мене є одне запитання до автора: якщо ви так любите Україну і переживаєте за неї, то чого ви сидите досі в Торонто за океаном в Канаді, а не перебрались до рідної батьківщини? Чи не тому, що любити на безпечній відстані вигідніше, аніж перебуваючи безпосередньо у вирі подій непростого українського життя?
Скажу відверто: якщо до 24 серпня 1991 р. всіх емігрантів з України я рахував мучениками, яких злочинний комуністичний тоталітарний режим позбавив батьківщини через загрозу арештів і смерті, то після вказаної дати незалежності України я всіх подібних емігрантів-"патріотів", які не повернулись на постійне життя (постійне, а не гостювання!) - я їх всіх вважаю зрадниками батьківщини в повному розумінні цього слова. Якщо цю образу "зрадників батьківщини" українські емігранти незаслужено мали від радянської влади періоду СРСР, то від часу утворення Соборної Самостійної Української Держави всі ці емігранти набули значення зрадників у повному об'ємі цього поняття.  Все. Крапка. І не вчить нас жити, боягузи.
Одразу зазначу, що не вважаю такими зрадниками тих емігрантів, які свідомо виїхали з України просто жити в іншій частині світу назавжди - це нормальне право кожної вільної людини обирати собі краще місце для життя. Я ніколи не дорікну нашим емігрантам-заробітчанам, яких біда погнала по світах. Ні навіть митцям та спортсменам, що виїхали в пошуках більших достатків і слави.
Але я органічно гидую всіма тими українськими лжепатріотами,  що "жити не можуть без неньки-України, бо безмежно її люблять", але виключно на відстані з далекого-далека, перебуваючи у благополуччі життя інших країн світу. Це все одно, що кохати бідну гарну сироту, а жити в шлюбі з гидкою богачкою, бо не хочеться тягару обов'язків та праці спільно з коханою підніматись з біди.
Все. Геть у небуття емігрантське сміття, зрадники і боягузи, радники-порадники - не вам нас судити-обсуджувати і осуджувати! Ми без миршавих розберемось в Україні, хто чого вартий? Це і через вас ми у такому багні злиднів і розвалу, бо ви пробалакали Україну замість розбудовувати її державність спільно з громадою краю! Гірше того: я маю багато доказів, що українська еміграція значною мірою профінансувала теперішнє антиукраїнське кодло комуно-кедебіської номенклатури в Україні, збагативши його своїми " яко пожертвами на розбудову неньки-України", але то потребує окремої праці, а мені шкода витрачати її на доведення речей, яких вже не змінити. Просто я стверджую однозначно одразу висновок: вся існуюча українська націоналістична еміграція після 24  серпня 1991 р.  заслуговує тільки на одне - бути забутою без жодних ноток вдячності в Україні, а навіть навпаки з осадом огиди, як щодо справді зрадників і нікчем. А хіба це не так? Доведіть.

Львів-Рясне   

Мене завжди вражають люди, подібні одній моїй знайомій, що кілька років при кожній нашій зустірчі постійно критикувала Юлю, а як прийшов час другого туру обрання президента України, то всіх стала агітувати голосува за Тимошенко, бо якже можна дозволити "бандюковичу" стати президентом. На що я відповідав: ви ж казали самі, що вона злодійка, нещадно обкрадає державу, то чим злодійка краще за баньдюка? Де логіка, якщо обидва претинденти погані? Чи не правильніше висказати своє правдиве ставлення і проголосувати "проти всіх" - нехай знають рівень їх легітимності.
Особисто я не поважаю таких людей, які піддаються на подібні політично-технологічні гачки: обирай краще з двох зол. Подібним чином вдруге нав*язали нам Кучму в президенти, зробивши його опонентом Симоненка. На щастя, люди стали мудрішими і результат реально правильний, як би він комусь не подобався.
Принагідно хочу відповісти всім моїм друзям, які чомусь вперто винуватять у цьому програші помаранчових сил ту велику (!) кількість виборців, що проголосували "проти всіх", а також які свідомо не прийшли на вибори. Шановні, а хіба немає вашої вини у тому, що обраний вами кандидат у президенти не мав належної підтримки в суспільстві? Тут і ваша вина - обирайте більш позитивного кандидата в першому турі, який би влаштував більшу кількість виборців. Перемога в своєрідному рейтинговому голосуванні по відношенню до інших політиків не є обставиною для фактичного примусу інших виборців голосувати за ваш вибір. Ні, шановні. Пані Тимошенко топила в багнюці Ющенка та інших, бо була твердо переконана у своїй перемозі, якщо в другому турі зійдеться з Януковичем - от і отримала, що заслужила. І ми з вами отримали те, чого варті. Як казав Черчіль, коли його несподівано "прокатали" на виборах: демократія - це така гидота, але кращого людство досі не придумало.
Також я іронічно ставлюсь до теперішного вереску різних політсил щодо адміністративного пресу з боку пратії влади. А як ви хотіли, любі друзі? Хто винуватий, що ви такі роз*єднанні і слабкі? Невже регіонали мають бігати до вас і догоджати, перепрошувати, що на ніжку десь натупили? Давлять і правильно роблять - вчиться бути сильними, вчиться підтримувати одне-одного, вчиться гуртувати свій партійний актив та симпатиків у дієву соціальну силу.
Мене здавна злило гасло, що нам всім потрібно об*єднуватись. По-перше, я знаю якість більшості наших українських партій, де все реальне членство складається з голови, його друзів і бугалтера, тому і казав: від кількості складання нулів сумма не збільшується. Пригадуєте, як "Наша Україна" на минулих виборах зібрала купу партій так би мовити "національно-демократичного" спрямування, а голосів від того практично не добавилось. По-друге, мене злить, коли це об*єднання національно-демократичних сил розуміють як суто фізичний процес створення єдиної партійної структури. Шановні, але справжнє об*єднання можливе тільки довколо ідеї! Наголошую: ІДЕЇ !!! А не довколо якоїсь людини чи угруповання!  Однозначно. І сподіваюсь, що події останнього часу це ясно показало і доказало! Та, на жаль, висновків з того я, на разі, не бачу. Є тільки галас і вереск слабаків, що їх луплять за їх дурість і неорганізованність, ну а я - за цей виховний процес.
Нещодавно обклався різними партійними газетками і тупо перечитав їх од початку і до кінця - і жодної! Наголошую: жодної конструктивної ідеї я там не знайшов - суцільне словоблуддя, так би мовити на термінології журналістів - "одна водичка". Жодної конкретики або чіткої ідеї та програми дій. Порожняк женуть повний - от і вибирай, який порожняк торохкотисть гучніше.
Найбільше це вдається пану Сергію Тігіпко з його "Сильною Україною". Я давно приколююсь з того, що прошу пояснити співрозмовника про політику: як розуміти ці слогани "сильна Україна", "сильний президент", а недавно ще прозвучало "сильний Львів". Це як: сильні фізично, ідейно, інтелектуально, морально? Жодна з перелічених якостей пану Тігіпко не притаманна, як і молодість, тому казати про нову молоду генерацію теж зайве.
Якби "Сильну Україну" створив і очолив хтось з братів Кличко - то я б це якось зрозумів, хоч все одно слоган дубовий, але най вже буде, як і їх "Удар". Принаймні Клички дійсно прославили і прославляють Україну в світі, роблять багато корисного і порядного, що не притаманне пану Тігіпку. Нагадаю прислів*я: хто старе згадає - тому око геть, а хто забуде - обидва.
Які такі-сякі досягнення за паном Тігіпком? Я  щось не чую про жодне суспільне (а не особисте!) досягнення з доробку пана Тігіпка, особливо цікавить його провальне кураторство над "АвтоЗАЗ", а також невже він сподівається рекламною ЗМІєтворчістю затерти пам*ять про його злочинне керування виборчим штабом Януковича у 2004 році? Організатор масового фальшування включно до взлому сервера, якого за провал вилупили і викинули геть, а тому він кілька років переховувався за кордоном - і це будівничий "Сильної України"? А щоб вам недобре було, хто цьому брехунцю повірив.
На жаль, нічого конструктивного не знайшов я у словесах "Фронту змін" Арсенія Яценюка, якому симпатизую, але все одно за гарні обіцянки не обиратиму ніде. Гарно сказати "Зміни своє життя на краще", але як це на ділі має відбуватись - де пояснення? Змінити мило на шило? Дякую, Арсенію, але погуляйте і подумайте.
Пан Гриценко взагалі щез з ефіру - напевно "ворог їх держави" заховався до бункеру і очікує ліпших часів.
Стосовно "Батьківщини" - коментарі зайві, бо то повне відро сміття, яке треба одним махом викинути на смітник, а ось "Наша Україна" з паном Наливайченко на чолі можливо до чогось путнього і прийде, але поки що теж хай погуляють і подумають.
Для чого я все вищенаведене оповів?
Для того, щоб заявити про своє рішення стосовно майбутніх виборів: я голосуватиму проти всіх по всіх списках - най знають! Тільки на голову Львова я маю виважену думку, кого обирати і буду конкретно черкати в бюлетні проти імені. А голосувати за тумани сімнадцяті я не буду однозначно.
У нас у Львові спромоглись встановити в центрі комп*ютерне табло, яке відповідає туристам на різні питання, але ніде навіть в інтернеті я не можу знайти офіційної виборчої інформації від ТВК про місцеві виборчі округи, про всі партії та кандидатів. Якщо мені не дають можливості вивчити і проаналізувати ці важливі теми політичного вибору для прийняття виваженого рішення: кому я маю довірити свою частку прав на владу - я відмовляюсь її віддавати.
Зрозуміло, що якась влада все одно буде, але вона не буде мати того рівня легітимності, якщо подібних мені буде значне число, а щоб там не казали - а фальшування на виборах обманює в першу чергу самого їх організатора - він власними діями позбавляє себе знання, скільки його підтримує реально люду. Відбувається продукування фантому влади, що відверто є великою фігнею, подібно до великих грошових "посівів" судді Зварича.
Спрогнозувати перемогу регіоналів на місцевих виборах не важко, але спрогнозувати, що буде далі - дуже і дуже важко. Але то вже інша розмова.

Богдан Гордасевич
м.Львів-Рясне

"Только слепой не видит улучшения жизни"
"Жить стало веселей, жить стало лучше"
вислови прем’єр-міністра України Миколи Азарова з прес-конференцій у серпні-вересні 2010

Почувши про висновки швейцарських банкірів, я спершу подумав, що вони там посліпли всі і не бачать нашого всенародного благополуччя, бо наші керманичі як теперішні, так і попередні, заявляли виключно про процвітання України і народу... А потім якось засумнівався: чого б це швейцарцям хворіти на сліпоту? З якої-такої причини?
І навпаки, ще з радянських часів я бачив сліпців, які керували країною і казали, як все добре, аж раптом країна розвалилась і виявилось, що все було до навпаки погано і дуже погано. З тих же часів жарт, коли компартійний чиновник виступає перед робітниками і каже: "В наступній п’ятерічці ми будемо жити ще каще!", а йому зі залу лунає репліка:"Ви - то ясно, а ми?"
Тому я цілком згоден, що тільки сліпий не бачить, що Миколі Азарову і всій їх гоп-компанії на чолі з Віктором Януковичем жити стало і краще, і веселіше, але нащо таке глобальне узагальнення? Як і отой "середній рівень", де на одного міліонера приходиться міліон одногривневих громадян України, а в середньому - всі в достатку. Однозначна брехня!
І що мене особливо цікавить, так цей феномен влади, добувшись якої люди міняються до невпізнання. Особлио та дивна впевненність кожного керманича, що люди будуть вірити його брехні, тоді як насправді він обманює виключно себе самого і з того сліпне. І навпаки: без влади люди раптом стають зрячими! Подивіться, як прозріли і Юлія Тимошенко, і Віктор Ющенко, а до того ще зовсім недавно - та ж то були напівбоги, що знали все і вся, а навколо них було прямо таки райське життя, ними ж дароване людям...
Шкода, звичайно, що нам не світить на майбутнє нічого світлого в Україні з такими зрячими до сліпоти керманичами, бо все йде точнісінько як в тому іронічному жарті, що найгірші в Україні є хохли, які заважають москалям і жидам будувати Неньку-Україну...


Тут мало б йти посилання, але чомусь у "Фокусі" тільки російська мова, тому я користуюсь перекладачем і подаю матерал у відповідності до норм мовного етикету.

У рейтингу багатства громадян Україна - передостання в Європі

У "рейтингу багатства" середнього громадянина від швейцарського банку Credit Suisse Україна зайняла передостаннє місце серед 40 європейських держав
Згідно з даними звіту Global Wealth 2010, середній розмір статків громадянина України складає 2700 доларів, що лише на 200 доларів більше, ніж в найбіднішій державі Європи - Молдові. Причому якщо за останнє десятиліття середньостатистична Молдавія збільшила свій стан майже в чотири рази, то середній українець - тільки в три.
Дані звіту свідчать про те, що максимальний розмір статків українців був досягнутий в 2007 році (6 тис. доларів), але в наступному через світову кризу ми зубожіли на 2 тис. доларів, а минулого року - ще на 1,5 тис. доларів. Для порівняння: стан середнього поляка складає 28,6 тис. долл, румуна - 12,4 тыс. долл. росіянина - 10 тыс. долл., білоруса - 6 тыс. долл.
У експертів дані, озвучені Credit Suisse, не викликають ніяких сумнівів. "Різні міжнародні індекси і рейтинги вже не перший рік демонструють, що ми і по інших чинниках знаходимося на одному з самих останніх місць в Європі", - заявив в коментарі "Комсомольській правді в Україні" директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин.
Аналітик пояснює що низькі місця України в рейтингах обумовлені низьким ВВП на душу населення : "Наша економіка неконкурентоздатна і виробляє мало продукції, а жителі, на відміну, скажемо від Грузії, багато, у зв'язку з чим і показник виходить низький".
Крім того, рейтинг прибутків середньостатистичного громадянина різко  контрастує з рейтингами найбагатших людей України. Наприклад, за результатами рейтингу Фокусу, сумарний стан 200 найбагатших людей України складає 50 млрд. долл причому 30 млрд дол. - стан першої двадцятки. Українські мільярдери регулярно фігурують в рейтингах найбагатших людей планети, чого не скажеш про представників більшості країн Східної Європи.
http://focus.ua/economy/150020

Хоча офіційна дата створення УПА приурочена до свята Покрови 14 жовтня, але зрозуміло, що то є просто символічне поєднання.
Я не стану переповідати події того часу, бо про це гарно викладено тут http://blog.i.ua/user/2513455/552637/?p=1
Я хочу заторкнути іншу тему: 12 жовтня 1957 року в Мюнхені був підступно вбитий Лев Ребет, а через два роки той самий агент КДБ Сташиньский подібним підступним чином вбив Степана Бандеру 15 жовтня 1959 р.
Ми могли б ніколи не дізнатись, що смерть провідних діячів ОУН була насильницькою, думали б про звичайний серцевий напад і смерть від нього, якби агент КДБ Сташинський не зрадив своїх зверхників. Але від нього ми знаємо точно, що Лева Ребета і Степана Бандеру було вбито - вони загинули героїчною смертю, подібно тим героям підпілля ОУН та УПА, що боролись і гинули безпосередньо в Україні.
Проте є суттєва різниця, на якій я хочу особливо наголосити: на відміну від бійців підпілля, які воювали з ворогом зі зброєю, провідники ОУН Лев Ребет та Степан Бандера бились з комуністичними окупантами виключно силою свого інтелекту, духу і розуму. Та сила і та правда їх поступу була такої ваги, що вся могутня ідеологічна машина агітпрому СРСР не змогла їм протистояти на ідейному рівні, через що і було прийнято підступне і брутальне рішення про усунення ідейних опонентів засобом їх фізичного знищення. Власне цей факт і є самим яскравим свідченням того, чия була і є правда: вона була на боці Лева Ребета і Степана Бандери. Те, що зараз є світова держава Україна - це і є їх посмертна перемога!
Стосовно влади, яка зараз є в Україні, то можу і маю скати наступне: а хто і що заважало нам вшановувати своїх лідерів-героїв минулого? Хто не дає нам самим вшанувати і досліджувати праці видатного науковця Лева Ребета? Хто заважає нам проводити конструктивне обговорення ідейної спадщини Степана Бандери, а не зациклюватись на скандалі довколо звання Героя України?..
Лева Ребета і Степана Бандеру, як і багатьох і багатьох інших провідних діячів української політичної і духовної культури, вбито впершу чергу за їх глибину думки і велич ідей. Тож для нас, нащадків і спадкоємців їх інтелектуальних надбань, залежить чи ми цим спадком скористаємось, чи занедбаємо. Наразі ми, як це не прикро визнавати, - успішно все забуваємо.
Не хочу нікого повчати, а хочу всіх закликати творити по-можливості в просторі інтернету обшир української національної та патріотичної думки через постійну публікацію нових і нових матеріалів, документі, рефератів тощо.
Зокрема, мене дуже здивувало, що в пошукових системах не можна знайти наукові роботи Лева Ребета, окрім його публіцистичної праці "Світла і тіні ОУН", що зовсім не те. Не буду надто вдаватись в деталі проблеми, а просто закликаю всіх, по-перше, вшановувати самостійно як кому на душу припаде Свято Гороїв УПА 14 жовтня, а, по-друге, більше заносити в різні інтернетівські книгозбірні творів українських провідних діячів і множити відповідні посилання. Мене шокує, коли я на різних національно-патріотичних сайтах знахожу архів бібліотеки з 3-5 книг, а то і загалі відсутність подібної теми. Прикро.
В козацькі часи в Україні козаки вшановували своїх полеглих в бою побратимів насипанням кургану з землі над їх спільною могилою, а робили це за найпростішою і найурочистою технологією: кожен козак набирав десь побизу землю у свою шапку, ставав до довжелезної черги і прощаючись з полеглими одночасно висипав на могилу землю з своєї шапки. Пропоную нам узяти до роботи цей метод: кожен хай віддасть шану полеглим українським діячам через розповсюдження матеріалів з їх доробку і про них. Будемо діяти - буде і результат!
Вітаю всіх з величним козацьким і героїв УПА Святом Пресвятої Покрови!
Слава Україні! Героям слава!

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне      

Сьогодні вшановується пам*ять великомучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії -  трагічне і величне християнське свято. Немає слів, щоб розкрити трагедію матері, на очах якої за вказівкою римського імператора  жорстоко катують і вбивають трьох її доньок з такими обнадійливими і світлими іменами-символами Віри, Надії, Любові.  Саме ж ім*я матері грецьокою означає Мудрість.
А чи було мудрим рішення матері заради своєї віри принести в жертву муки і смерть своїх дітей? В наш сучасний вік скепсису та нігілізму нам важко зрозуміти в повному об*ємі зміст тогочасного вчинку, але те, що пам*ять про нього пройшла крізь віки і тривожить нашу душу і дотепер - означає правдиву вагомість рішення матері Софії не зрікатися віри. Я вважаю, що Софія прийняла важке, але сповнене мудрості рішення: краще загинути з вірою, чим жити в світі брутальностей і безвір*я.
Якби Софія зрадила вірі і зберегла життя своїх дітей, то який би приклад вона їм дала? Що душевна гідність людини ніщо, а заради збереження життя можна вчинити будь-яку підлість? Але чого варте таке життя?
Якщо в душі людини немає нічого світого, немає своїх особистих духовних цінностей - то хіба це людина?
Для мене однією з головних тем життя є тема: а який світ Ми полишимо своїм дітям, онукам, нащадкам? Хіба муки, які терплять наші сучасні діти від екологічного отруєння, токсичного харчування, небезпечного лікування, а далі ще наркоманія та алкоголізм - хіба це не тотожно мукам дітей Софії?
Де наша мудрість, батьки?
Жахи нашого безвір*я перед очима нашими.

2
 Цікавим співпадінням сьогодні є факти відзначення в день вшанування Софії-мудрості та її дітей Віри, Надії і Любові, також і всесвітнього Дня бібліотек - осередків збереження мудрості і духовності, а ще - найсучаснішої системи розвитку мудрості людства - Інтернету.
Сучасні технології перетворюють світ в мегасуспільство із суміші рас, народів, вірувань і безвір*я, розмивання значення Добра і Зла, а за тим втрачають зміст величні символи людського існування: Віри, Надії та Любові.
Тому відзначення свята бібліотеок та Інтернету я вважаю необхідним поєднати з вшануванням мучеництва святої Софії та її доньок Віри, Надії та Любові.
 

Василь СТУС

* * *
Як добре, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст,
що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражданням і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі
і в смерті з рідним краєм поріднюсь.

20.1.

ПАМ'ЯТІ А.Г.*

Ярій, душе! Ярій, а не ридай.
У білій стужі серце України.
А ти шукай – червону тінь калини
На чорних водах – тінь її шукай.
Бо – горстка нас. Малесенька шопта,
Лише для молитов і сподівання.
Застерігає доля нас зарання,
що калинова кров – така густа.
така крута, як кров у наших жилах.
У білій стужі білих голосінь
це гроно болю, що паде в глибінь,
на нас своїм безсмертям окошилось.

* Вiрш пам'ятi художницi Алли Горської, по-звiрячому вбитої при нез'ясованних обставинах 1970 р.

* * *
Отак живу: як мавпа серед мавп.
Чолом прогрішним із тавром зажури
все б'юся об тверді камінні мури,
як їхній раб, як раб, як ниций раб.
Повз мене ходять мавпи чередою,
у них хода поважна, нешвидка.
Сказитись легше, аніж буть собою,
бо ж ні зубила, ані молотка.
О Боже праведний, важка докука —
сліпорожденним розумом збагнуть:
ти в цьому світі — лиш кавалок муки,
отерплий і розріджений, мов ртуть.

X.1968

пропоную прочитати

http://blog.i.ua/community/1925/397244/

Подзвонила мені знайома вчителька і я найперше привітав її з 1 вересня і початком навчального року такими ось словами: вітаю тебе з святом Знань і річницею початку Другої світової війни одночасно, Бо на мою думку 1 вересня в України почались справжні бойові дії в сфері освіті в боротьбі за знання і війні громадськості з міносвіти на чолі пана Нікотина.
Моя іронія була сприйнята і не підтримана значно чіткішою відповіддю фахівця: до війни нам в освіті не звикати, але цей бардак і дебілізм вже явно не перемогти.
І я погоджуюсь повністю з думкою вчитльки, що далеко не перший рік працює у школі.
Як погоджуюсь з думкою, що більш сумного свята Знань 1 вересня я в своєму житті ще не пригадую. Ну не свято, а суцільна жалоба. Розгубленими виглядали і діти, і їх батьки, а що вже казати про вчителів! Ніхто нічого не може передбачити: як вчитись? що вчити? для чого? Посеред маси розгубленних щодо української освіти, яка вже явно стає не українською, і явно стає не освітою - також і автор цього допису.
Для мене ясно одне: темінь насувається!
 

Спершу взагалі не хотів розголошувати своє обурення, щоб не робити рекламу всякому ге, але вирішив, що замовчати подібну підлість теж не годиться. Видання, про які далі йдеться, я не купую принципово через їх редакційну гнилизну, бо "Виокий замок" є колишньою газетою "Львовськая правда" Львівського обкому, ну а "Комсомольская правда в Украине (западноукраинський выпуск)" - тут без коментарів. Просто на роботі мене попросили приглянути за купкою макулатури, а я за старою звичкою не тільки приглянув, але і переглянув, та акуратно склав усе назад - дійсно макулатура.
Так от на очі мені попалась гучна назва статі в "Комсомолці" за 21 липня 2010: "Учительницу украинського языка посадили на 9 лет за сутенерство" за авторством якоїсь Мирослави Бзикадзе. Як людина, що присвятила певний час журналістиці, я знаю, що назва статті має відтворювати стисло головну ідею чи проблему події, про яку йдеться. Отже з назви ясно, що вчителька української мови працювала в школі і одночасно займалась сутинерством. Жодної обмовки типу "колишня" у назві нема, але за змістом статті йдеться, що пані Н. відробила в школі 10 років, звільнилась і ще у 2000 році переїхала на тривале проживання до Польші, де у м. Перемишлі торгувала на базарі цигарками і з часом також зайнялась справою сутинерства, обманом вербуючи молодих українок у місцеві борделі. А тепер прошу сказати: то хто займався сутинерством? Базарна перекупка контрабандних цигарок чи вчителька української мови? Де тут логіка взаємозв’язку станом на 2010 рік?
Сподіваюсь, що кожен без роз’яснень оцінить це передьоргування фактажу, яке я давно вже вибачаю нашим російським "доброзичливцям", бо чого від них можна ще очікувати? Психіатрія тут безсила - то задавнена патологія. Тому я просто побурчав про себе трохи, сплюнув і узяв іншу газету, аж тут я зрозумів звідки ноги ростуть у цієї назви, бо стаття у "Високому замку" була від 19 липня 2010, тобто на 3 дні раніше і мала ще крутішу назву: у актуальній рубриці "Живий товар" далі йшло "Дівчатами тогрувала... вчителька української мови" з підзаголовком "Освітянка з Чорткова відправляла у польські борделі навіть неповнолітніх" за авторством Омара Узарашвілі. Цей журналіст доволі відомий у львівських колах преси тим, що спеціалізується на кримінальній тематиці і колись писав цікаві аргументовані публікації про місцевих злочинних авторитетів та процеси в тому середовищі, але часи міняються і маємо ще одного власника птахоферми по розведенню жовтеньких качечок для ЗМІ.
Знаєте в чому різниця правдивої статті і "жовтої качки"? А у фактах. Серйозний журналіст завжди своє повідомлення аргументує посиланням на документи, дати, конкретні події і цитати, а у брехливих жовто-смердючих матеріалах цього нема, бо ж факти можна перевірити, зате є купа суб’єктивних авторських домислів та гострих декларацій типу: "...міліціонерам впродовж кількох років не вдавалося арешувати ватажка злочинної групи - нічим не примітну 40-річну вчительку української мови" - і тому подібне. А мені хочеться на все те відповісти запитанням: нешанований мною автор і редактори вищеназваних часописів, невже ви всіх своїх читачив тримаєте за недоумків? Невже читач не зрозуміє, що дві баби, які ніколи не мали стосунків з криміналом як таким, - це не може бути неймовірної загрози злочинне угруповання? Всім ясно, що це звичайнісінькі дурні аматори, які тому і попались, що заваджали професійним злочинцям проводити більш серйозні оборутки з "живим товаром". А що міліції до них зась, то вона на цих бабах демонструє свою активність і відзвітовує "про розкриття маштабного злочинного угрупування аж з двох чоловік" та й вкатали їм терміни "на повну катушку", а підгодовані ким треба змі-їтворці роздмухують супер-новину. Гниль ви остання після цього, а не журналісти. І дуже прикро, що прізвища обох авторів мають грузинське звучання, бо навіюють спогад про світлої пам’яті Гію Гонгадзе, який загинув в боротьбі за правдиву журналістику, а його співзвучні автори є прогнилим смердючим шматтям фальшивої журналістики. Тьху на вас.
На місці Тернопільсткої облвно я б подав у суд на видання за цю провокацію і паплюження честі педагогів, але маю сумнів у цьому, тому закликаю просто небайдужих громадян України висловити як хто зможе і захоче свій протест проти подібних підступних публікацій.
Вчителя української мови і літератури - наша гордість, як і всі інші вчителя, що за мізерну зарплатню вчать наших дітей, а не кидають їх і школу заради більших баришів деінде. Слава українським вчителям!

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне     

Природні аномалії супроводжують президента Віктора Януковича, з яких дехто пробує зробити якусь символіку вищих сил, але негода на Львівщині, де Януковича не дуже полюбляють, пройшла водночас і на Херсонщині, де Януковича дуже шанують. Просто хочу сказати, що у Львові дивитись трансляцію "Звернення до народу президента України Віктора Януковича з нагоди 100 днів перебування на посаді" - було досить інтригуюче, Бо трансляція то щезала, то знову з'являлась.
Проте наступного дня після прес-конференції Віктора Януковича по першому національному повторили всі події в повному об'ємі за попередні дні з участю президента України, тобто відбувся своєрідний бенефіс Віткора Януковича і досить успішний, з чим його і вітаю, як і нас з вами, якщо хоч частина з проголошеного Віктором Януковичем буде втілене в життя.
Однозначно я підтримую в повному об'ємі все, що було задекларовано як програму дій президентом України Віктором Януковичем і у "Зверненні до народу", і на засіданні в Кабміні, і в інших його виступах за ці дні. В таких випадках залишається тільки сказати: "Дай Боже, щоб все так і було"
Бо, на жаль, гарно вмів говорити і перший президент України Леонід Кравчук, не менш красиво і розумно звертався до народу другий президент України Леонід Кучма, а що вже третій революційний президент - Віктор Ющенко говорив багатообіцяюче! Його в тому могла перевершити тільки Юлія Тимошенко, чиї декларації всенародного процвітання були феєрично красивими і бездоганними, напевно тому, що вона ніколи і не думала їх виконувати взагалі, тож як брехати - то по повній програмі, не шкодуючи фантазії та чужих коштів, Бо декларації процвітання і прориву в Юлії Тимошенко діаметрально відрізнялись від декларацій про особисті прибутки - жіночка просто живе в злиднях, хоча зовні за вбранням цього не скажеш, але то інша розмова. Зараз нам важить різниця між слово і ділом. Як правильно прокоментувала пані Ляпіна цей бенефіс, що то зайва пуста балачка, Бо навіщо слова, коли потрібне діло; ось їх політична сила спершу робить, а потім переходить до слів, щоб якось пояснити людям і самим собі, на якого біса вони це наробили... 
Та повернемось до пана президента Віктора Януковича і його команди, що зібралась в повному комплекті в київському палаці "Україна". Що можна сказати: зібралась реальна братва, яка реально керує Україною і реально може впровадити реформи, Бо вони реально на часі. А Віктор Янукович реально з тих людей, що реально може покерувати ними, а не вони - ним. Вже одне це є реально добре.
Стосовно змісту - можу повторитись: все - як на мою точку зору - є дуже і дуже правильним, розумним і корисним для нашого суспільства. Справа за малим: чи це буде здійснено, як сказано? Чи як з обіцянкою зараз же повезти журналістів у Межигірря?.. Я хазяїн свого слова: хочу даю, а хочу - назад забираю! - так, Вікторе Федоровичу?
Важко зараз робити прогнози, тому вкажу на єдине вагоме, що мене обнадіює: сила супротиву "п’ятої колони" з різних рускоязичних вже не буде такою жорстоко агресивною, якою вона була за Ющенка. На жаль, ця сила дуже впливова і тому її нейтралізація є вагомим фактором для проведення глобального реформування всіх сфер суспільства та економіки в Україні.
Стосовно можливої "здачі національних інтересів" і тому подібне, то скажу так: у нашому супернаціоналістичному Львові практично всі значні підприємства належать бізнесменам з Росії. Не думаю, що в інших регіонах ситуація значно різниться від нашою, а нинішні події в Запоріжжі та Маріуполі говорять про одне: для українських бізнесменів є два шляхи: або самоліквідуватись, або боротись за те, щоб бути першими і реальними власниками бізнесу в Україні.
На завершення хочу нагадати, як у 2005 пророкували помаранчевій команді довготривале панування: перші два терміни Ющенко буде президентом, а Тимошенко - прем'єром, а тоді ще два терміни навпаки: Тимошенко - президент, а Ющенко - прем'єр... Коментувати зайве, але варто вказати як корисно використали час перебування в опозиції Партія регіонів та особисто Віктор Янукович.
Особисто мене дивує, коли я чую головним завданням опозиції боротись з наявною владою. Повна дурня! Головне завдання нормальної демократичної опозиції є боротьба зі зловживаннями влади, а не з владою як такою в цілому, до чого нас наразі закликають... Опозиція контролює владу, вказує вчасно на помилки, а не єхидно тихцем чекає їх катастрофічних наслідків для країни і народу, щоб на тому гнилому більшовицькому гаслі "Чим гірше - тим краще" прийти до влади. 
А найголовніше завдання опозиції: проводити переформатування всіх не провладних політичних сил і вироблення нової прогресивної програми ідей для країни, щоб вчасно прийти на зміну провладним силам, які себе вичерпали в якості керманичів. Ось головне завдання опозиції, а не "війна до переможного кінця", бо тоді може прийти дійсно повний кінець всьому.
Прошу це раз звернути увагу на головний принцип демократії: владу регулярно змінюю не тому, що вона погана, а тому, щоб вона не стала поганою.
Знаючи наш менталітет, упереджую закид стосовно тези: так хто ж знав! - обирали хорошу владу, стільки гарного обіцяли, а виявилось повне лайно. Так ось для того й існує опозиція, щоб перевірити спершу на малих справах тих, кому збираємось довірити вирішувати справи значні!
Наразі бенефіс скінчився - час до праці. А час покаже, хто чого вартий.

Бгдан Гордасевич
06.06.2010