О сообществе

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.
Вид:
краткий
полный

Ми любимо тебе, Україно!

Предъявите древних русских

  • 23.09.17, 19:29
«Древние русские жили в Киев и судились по «Русской Правде» – откуда в нем взялись украинцы?!» – гневно и победоносно восклицают «рассейские» обыватели. Но Российская академия наук (РАН) их торжества не разделяет и таких «научных» заявлений не делает. Даже особо любимый протеже Москвы – «академик» Петр Толочко, докторскую диссертацию которого в Киеве «забанили» по причине отсутствия в ней научной новизны, и защищал он ее в Московском институте культуры, воздерживается от таких глупостей. Академия страны-агрессора, чтобы не быть поднятой на смех, молчаливо отдала их продвижение публике из окружения Соловьева, Киселева, Дугина и других «веселых ребят».

Киев, к великой досаде Москвы, был основан не русскими, а полянами, и выбросить эти слова из летописей не под силу даже ее ученым. Если взглянуть на карту этносов в Киевской Руси, составленную по данным летописей и археологии, то племенной союз полян занимает территорию между Ирпенем и Стугной – притоками Днепра. За Днепром – земли северян, на западе – древлян, на севере по Припяти – дреговичей, на юге к Роси – уличией. Никакие русские в окрестностях Киева не видны даже в микроскоп. Нет их на карте и на гигантском пространстве от Балтики до Черного моря. Таким научным картам о расселении славян от Лабы (Эльбы) и далее на восток около 200 лет, но племя русских на них отсутствует. Даже племя укров в будущей Восточной Германии есть, а русов – нет, досада.

Помимо наших летописей к составлению таких карт с XIX в. привлекались немецкие и другие источники. В том числе список расселения всех славянских этносов с указанием числа их городов «Баварского географа», написанный в IX в. на латыни. По мнению российского историка А.В. Назаренко, составлен он был для миссии Кирилла и Мефодия. Ужас, но и в нем нет русских. Поэтому и помалкивает РАН, – ни на одной научной карте нет места где жило племя русских. Огорченные этим энтузиасты из племени московитов, переименовывают в русских племя ругов из польской Балтии, но выходит неубедительно. Вдобавок ругов ученый мир обычно относит к германцам, а не славянам.

За 150 лет научных археологических изысканий ни одного древнего русского раскопать тоже не удалось. Ни в Киеве, ни в Москве. Вятичей, дреговичей, радимичей, кривичей, северян, словен и представителей других восточнославянских племенных союзов находят, русских – нет. Женщины из этих этносов носили украшения, характерные только каждому из указанных племенных союзов.

У радимичей и вятичей это специфические височные кольца, у дреговичей – крупные бусины с зернью, у северян – спиралевидные привески и т.д. Благодаря этому можно уверенно определить, погребение какого этноса найдено.

Несколько сложнее с южной группой – полянами, древлянами, уличами, тиверцами, волынянами, бужанами, а также белыми хорватами, занимавшими Львовскую область. Они к IX-Х вв. отошли от племенных традиций в украшениях и переняли моду Византии и Великой Моравии – привески в форме грозди винограда и «трехбусинные серьги киевского типа», как ошибочно называли их археологии до 1950-ых. Этот тип украшений не киевское изобретение, он заимствован полянами и другими южными этносами из Византии, и у болгар сохранялся до XIX в. Поэтому захоронения племен из южной группы более-менее удается различать между собой по погребальному обряду и другим признакам.

Но еще никому не удалось найти украшения и погребения русского племени, тем более в Киеве. Поэтому РАН и молчит о «русском племени», якобы жившем в Киеве, поскольку археологии оно неизвестно. Возможно, когда-нибудь археологам и повезет идентифицировать прусское племя руссов, часть которого еще до приезда варяга Рюрика мигрировала к озеру Ильмень, где потеснила чудь и основала городище Старая Русса. Но пока «русские» археологами не обнаружены.

С «Русской Правдой», по которой якобы судились в Киеве, ситуация не лучше, чем с «русскими» в археологии и на карте. Судились в Киеве по «Правде Ярослава», по «Правде Ярославичей» и по «Уставу Владимира Мономаха». Название «Русская Правда» – такое же кабинетное и позднее, как и название Византия для восточной части Римской империи, жители которой себя византийцами никогда не называли. В Византию для удобства пользования ее переименовали ученые. Оно настолько прижилось, что «просвещенные» московиты могут утверждать о реальном существовании государства с названием «Византия» вместе с «Русской Правдой».

Как и в случае с Византией название «Роуськая Правда» перечисленным законам дал неизвестный нам по имени новгородец, озадаченный проблемой кодификации права – сведением воедино законов, принятых в разное время. Около 1282 г. он эту работу выполнил и назвал свой труд «Мерило Праведное». Этот кодекс законов начинается страницей с пояснением от автора «Суд Ярослава, Володимирца (Владимира Мономаха – ред.)». Далее заголовок, тоже данный новгородцем – Правда русская – и сразу одна из ее статей. Так выглядит древнейший Синодальный список этого «Мерила Праведного», где есть и так называемая «Русская правда». Его первый лист воспроизводится в Википедиях к статье «Русская правда».

Помимо экземпляра «Мерила Праведного» 1282 г. она есть в кодексе «Кормчей», и в виде вставок в летописях. М.Н. Тихомиров и другие исследователи давно отмечали, что в летописи такие вставки под заголовком «Правда оустановленная Ярославом для руськои земли» был внесены позже переписчиками.

История формирования этих законов такова. В 1014 г. Ярослав Мудрый в Новгороде отказался выслать в Киев Владимиру положенные тому 2 тысячи гривен налога, и отец с сыном стали готовиться к войне. Но 15 июля 1015 г. умер Владимир, в Киеве официально стал княжить его сын Борис, а вышедший из заточения Святополк организовал 24 июля его убийство. Война Ярослава с Киевом отложилась до 1016 г. и готовясь к ней он по обычаю устроил пир. На пиру варяги подрались с новгородцами и разграбили их дома. В дружине началась междоусобица и вендетта. Поход был на грани срыва, и чтобы спасти ситуацию Ярослав озвучил закон из 18 пунктов о компенсации деньгами за убийства, увечья и грабежи. Этот закон принято называть «Правдой Ярослава».

После 1054 г. сыновья Ярослава – Изяслав, Всеволод и Святополк с боярами и тысяцкими Коснячком, Перенегом, Микыфором Кыяным и Чудином Микулой добавили в его закон еще два десятка статей, – и все это вместе с «Правдой Ярослава» принято называть «Краткой Правдой». В ее составе также выделяют статью «Устав о мостниках (строителях мостов)» и «Поклон вирный», авторы которых неизвестны.

После восстания в Киеве в 1113 г. Владимир Мономах собрал в княжеской резиденции на Берестове вече, дружину, тысяцких Белгорода и Переяслава, посла черниговского князя Олега и это собрание утвердило законы, названные «Уставом Владимира Всеволодовича». Этот «Устав» и «правды» Ярослава и сыновей вместе условно называют «Пространной Правдой».

«Устав» – юридический термин, который использовали для названия законов державы Рюриковичей со времен «Церковного устава» Владимира I. Ярослав по его примеру тоже ввел свой «Устав церковный», а не «Правду». «Уставом» назвал свои законы и Владимир Мономах. Почему вдруг у Ярослава появился новый и неясный термин «правда» – ответа нет. После Батыя слово «правда» для названия законов тоже не применяли нигде, – ни в великих княжествах Московском и Литовском, ни в Новгородской земле. Информации, что этими «Правдами» после XIII в. реально пользовались в судах тоже нет.

Под таким условным названием «Русская Правда» его представил в 1738 г. в Академию наук Российской империи В.Н. Татищев, а впервые издал и ввел в научный оборот в 1767 г. Август Шлецер. Так с подачи Шлецера за «Краткой Правдой» и закрепилось название «Русская Правда». Позже его распространили и на «Устав Владимира Мономаха». Вышло как с Византией, которая Римская империя.

Так и шествуют лица из «русского мира» от «Русской правды» к правде Ильича в полной уверенности, что все это правда, а московитов, чтобы унизить русских, придумали украинцы, которых выдумал австрийский генштаб. О названии копеек «московка» и «новгородка» лицам «русского мира», не знать простительно, как и о многом другом. В рамках советско-российского образования это допустимо.

Но о научно-литературном журнале «Москвитянин», который в 1841-1856 г. издавал в Москве историк Михаил Петрович Погодин они знать обязаны.

Как никак, а Погодина считают неофициальным автором знаменитой формулы «самодержавие, православие, народность» и официальным автором гипотезы, что до Батыя в Киеве жили русские, а после Батыя якобы совсем запустевший город заселили спустившиеся с Карпат галичане и он стал украинским. С этой теорией Погодин погорячился, что нехотя к концу жизни и признавал, – не был он злым украинофобом-россиянином, а называл себя москвитянином и ничего позорного в том не видел.

Наоборот, гордился, и призывал вернуть допетровские названия и понятия, в чем смыкался со славянофилами. «Москвитянин» был журнал абсолютно «патриотичный» и почвеннический. Поддерживался Николаем I, пока тот не проиграл Крымскую войну и не умер. После нее Александр II взял курс на западную модернизацию и финансирование «Москвитянина» прекратилось – призывы вернуться к традициям Московии стали политически неуместными.

Об этом тоже знают в РАН, но предпочитают молчать, как и в случае с ископаемыми древними русскими, якобы населявшими Киев и просторы от Балтики до Черного моря, но которых никто миру пока не предъявил. По этой причине за них выдают погребения дружинников, но тут потомков москвитян караулят их давние враги – злые норманисты, вооруженные достижениями науки и техники, а теперь еще и методом генного анализа, и «новые древние русские» опять бесследно испаряются.

В итоге РАН молчит – не хочет позориться, но о «древних русских» охотно заливаются соловьями соловьевы, которые никак не могут понять, что украинцы – это не выдумка австрийского генштаб, а продукт этногенеза южной группы восточных славян: полян, древлян, дреговичей, бужан, волынян, белых хорватов, северян, уличией и тиверцев.
Сергей Климовский

Сергей Климовский


Що треба знати про суд щодо подій 2 травня в Одесі?

  • 19.09.17, 23:29
Вже вся Україна знає, як 18 вересня суд виправдав та випустив на волю усіх підсудних по справі щодо подій 2 травня в Одесі на Грецькій площі. Але переконуюсь, що мало хто знає деталі цієї важливої справи. Справи щодо подій, котрі врятували Одещину від розв’язання війни. Без перебільшення, доля України тоді вирішувалась саме тут. І все, що стосується теми 2 травня 2014 року — надзвичайно важливі та серйозні речі.

Ряд сутичок, кийки, сльозогінний газ, барикади та шквал обурення від всієї країни. Як це було під судом після зачитання вироку — на відео.

Все це відбулось після того, як проросійські екстремісти та 2 росіянина отримали виправдовувальні вироки і були відпущені прямо з залу суду. Під самим судом на них вже чекав російський консул.

Спробую розповісти про причини та наслідки.

Отже, в той день група проросійських та росіян напала на ходу за єдність України в центрі міста. Пізніше був епізод-2 з будинком Профспілок, але ми говоримо зараз про першу частину. Саме на Грецькій було затримано безпосереднього організатора, керівника банди «Одесская дружина», сина генерала МВС, Сергія Долженкова. По вказаному епізоду на лаві підсудних опинилась 21 особа, пізніше один втік у Крим, а другий став свідком, лишилось 19. Хоча затримано було більше 100 осіб. Серед них також і Євгєній Мефьодов, громадянин РФ, бойовик, що мав в регіоні відігравати роль такого собі «Мотороли».

Чому ж судді виправдали всіх підсудних? Невже судді такі погані?

Насправді до суду у всій ситуації питань якраз найменше. Бо при винесенні рішення судді досліджують матеріали, що надає обвинувачення. А ось тут і починається саме цікаве.

Жодних доказів вини підсудних не надано. А частину суд визнав неприпустимими, оскільки вони були отримані в порушення процедури. Це не означає, що вини нема, це значить що ніхто і не намагався її доводити, бо така задача навіть не стояла.

Процесуальне керівництво у провадженні здійснювала ГПУ, слідством займалась вона ж спільно із прокурорами Одеської області і слідчими від МВС. В 160 томів макулатури вони вклали все, крім доказової бази. Щоб ситуацію виправити, ми в Одесі спільно із представниками «Групи 2 травня» приходили під облпрокуратуру із протестом. Очолював її тоді Сакварелідзе, але до нас він не вийшов. З’явився його тоді заступник, а нині вже прокурор області Жученко. Було створено робочу групу з представників громадськості, «Групи 2 травня» та слідчих. Щотижня збирались і спілкувались в межах, які дозволяє Закон. Було надано багато матеріалів, багато порад. Але далі ніж формальні кивання головами, прокурори не пішли.

Звертали на цю проблему увагу і Юрія Луценка. Результату — нуль.

Тим часом суди по черзі намагались звільнити з-під варти ключових фігурантів, відпускаючи їх на домашній арешт. Були протести, доходило до блокувань та сутичок. Їх закривали знов. Але висновків ніхто не робив, і у провадженні ніхто нічого не змінював.

далі тут

=================================================

Литва заборонила в'їзд на її територію делегації КС РФ

  • 17.09.17, 17:44
Друзі, повернувся з Вільнюсу, де був майже тиждень. Випадково і терміново поза офіціозом. Політична ситуація потребувала участі у 4-м Конгресі Всесвітньої Конференції органів конституційної юрисдикції, до якої належать понад 100 судів. Приїхали представники 89 судів і до 10 різних світових юридичних спільнот. 

Війна проти "руцького миру" іде не лише на фронті чи на політичних зустрічах Порошенка, а й в різних інших площинах -- культура, мова, історія, кіно, артшоу, спорт, побут .... і юстиція також. Зокрема і за допомогою наших союзників.
Литва заборонила в'їзд на її територію для участі у цьому Конгресі делегації КС РФ. 
Нагадаю попередні обставини. Конституц. Суд України, одразу після окупації московітами і анексії ними українського Криму в березні 2014 року і з приходом після Революції Гідності нових 4-х суддів, що посилило патріотичне крило у складі цього органу, прийняв офіційне рішення про розрив всіх відносин з КС РФ, за його участь у процедурі анексії міжнародно визнаної території України -- Криму. Те ж саме зробив КС Литви.
Світова спільнота почала вводи санкції проти РФ як держави і персонально проти учасників цього злочину -- її високопосадовців. За санкціями, до не в'їзних в Литву потрапили всі, хто замазаний анексією Криму, зокрема і судді.
КС Литви пішов ще далі -- ініціював виключення КС РФ із європейської асоціації конст. судів. Цю ініціативу на конференції у Батумі в 2016 році, крім України підтримали Грузія, Молдова, Кіпр, приєднався тодішній керівник Конст. Трибуналу Польщі. Заперечення московитів тоді яскравою аргументацією роздовбали нові судді нашого КС Мельник і Щевчук. 
Зрозуміло, що Москва задіяла на світовій арені весь свій злочинно-політичний арсенал щоб нейтралізувати ініціативу Литовського КС і зокрема, дискредитувати його Голову Дайніса Жалімаса (найпалкішій друг України, він не випадково нас розуміє, бо сам був серед захисників Вільнюської телевежі 13 січня 1991 року, коли йому було лише 17 років). 
Агентура Московії обрала два напрями атаки -- 1) з боку своїх сателітів у Європі (до якої ми так прагнемо); 2) зрив поїздки української делегації. 
Уявить собі глибину катастрофи, коли до ініціаторів захисту України, тобто Литви, раптом, у купі з московітами, не приїжджає сама Україна. Як це було б подане московським пропагандистами ?
Все це я дізнався із термінового телефонного дзвінка судді Дайніса. Делегація мала б складатись із 4 суддів (стандарт для такого заходу), а їде лише один суддя Щевчук (як англомовний), з ініціативи саме КС України. Нібито кістку кинули литовцям з панського плеча, щоб відчепились. І це при тому, що наш Уряд (чому я був вкрай здивований і тому вперше його хвалю) прийняв рішення про виділення коштів на поїздку повнокровної делегації, але фінансування було персоніфіковане, тобто іншій замість того, хто не поїхав не може на ці гроші поїхати. Ще дізнаюсь, що на засідання суду, навіть пролунала думка, що в загалі не треба кудись їхати, поки не приймуть регламент суду. Що без цього регламенту і закон вже не закон?
Термінові листи КС і МЗС Литви зробили певну справу. В нашому МЗС і адміністрації Президента забігали. 
Делегація сформувалась в авральному порядку, але не у первісному складі. Поїхали, крім судді Станіслава Щевчука, також в. о. голови суду Кривенко; мужньо піднявся суддя Сліденко Ігор (англомовний), якій в цей час перебував на стаціонарному лікуванні у пульмонології; примкнув і я, на запрошення саме Дайніса, за резервні кошти Конгресу. 
Наша поява була своєчасною, бо атака на литовців вже почалась не лише кулуарно, а й на початковому засіданні європейської секції Конгресу з боку компанії -- занадто розрекламованого в Україні пана Букіккіо (BUQUICCHIO) -- вічного голови також розрекламованої в Україні Венеціанської комісії, судді австрійського КС, біля якого підгавкували німець і угорець (унісон з атакою угорців на мову освіту). На секції литовці і наш суддя Щевчук дружньо провалили цю атаку московитів, за підтримкою грузин і молдован.
На Конгресовому засіданні сателіти Москви вже не намагались явно і відкрито підняти питання "російської делегації", а так "трохи вскользь". Однак наші тримали вуха гостро. Своїм виступом суддя Сліденко нейтралізував і це намагання. Під час обговорення підсумкової резолюції вдалось і мені вставить свої криви на-півкопійки. А що би було, якщо б ми туди не поїхали ? 
На цьому етапі план Московії поки ще провалився, але ще не вечер. Вони повторять атаку повесні 2018 року на конгресі європейських конст. судів у Празі -- чехи їх туди допускають. А як же санкції ? Мабуть шлункові потреби політиків Чехії стерли з їх пам'яті 1968 рік і жертви простого чеського народу.
Поки ще два резюмування: 
1) Коли ж носіями державної влади, зокрема серед й суддів будуть в нас, нарешті всі патріотами України з відчуттям громадянської гідності, відповідальності за долю держави, а не лише окремі пасіонарії, які поки ще є у фізичній меншості в державних установах?;
2) Цей Букіккіо для мене вже є ворогом України і немає чого з ним ручкатись нашим чиновникам і плазувати перед ним, як це вони звикли робити. Особисто я буду діставати його на будь якому заході, на які він сюди дуже часто шастає. Якщо звісно мені вдатись прорватись, бо переважно мене ігнорують у цих міжсобойчиках.

Вибачте, що багато, але думаю що треба було все розповісти.

Віктор Шишкін

З приводу історичної перемоги населення України над українським

  • 16.09.17, 18:03

Щодо "особливого статусу" і голосувань в темну розводитися не буду - як казав у таких випадках класик: "хулі не ясно?"

Спосіб та напрямок дій нинішньої влади визначає одна стабільна риса: із усіх можливих рішень президент-54 послідовно обирає найгірше.

Враховуючи таку послідовність, варто очікувати репресій (так, я вжила саме це слово) щодо: 
- політичних опонентів ПП-54. Ані перекрашені риги, ані недодавлені комі такими опонентами не є, якщо хтось ще не пойняв. 
- командирів та активістів добровольчого руху. 
- будь-яких громадян, які не підтримують капітуляцію.

Для цього, зокрема, будуть ухвалені рішення про роззброєння батальонів. Плюс - якщо хтось думає, що так звані закони від 16 січня лишилися в минулому, то він правий із точністю до навпаки. Це - логіка збереження нинішньої влади. Це - наше найближче майбутнє.

А тепер - два слова про переможних ідіотів (корисних і не дуже). Хоча дискутувати із підпорошенківськими темниками справа невдячна.

"У нас нє било другого вихода", крім як капітулювати. Ну, тут треба одразу уточнювати: у кого - "у нас"? У тих, хто взяв до рук зброю (часто - трофейну) й пішов боронити Україну? Чи, може, у тих, хто з останніх сил та грошей підтримував наших бійців? Очевидно - ні, не про них йдеться.

"Другого вихода" дійсно не було і не могло бути у прєємніка януковича. У тих, хто прийшов до влади через тотальний обман виборців. Тих, хто був запроектований як гарант збереження статків фірташів та збереження України в зоні "особливих інтересів Хуйлостану".

Дєбільні воплі типу: "а ви що, хочете москальських танків у Києві?!!" - можна взагалі до розгляду не брати. Хочемо ми, чи не хочемо - ці танки в Києві будуть. На параді Воз`єднання ісконно рускіх зємель. А ті, хто зараз підвизгує про мір будуть ще цим танкам хліб-сіль підносити. Рачки. Бо ж "другого вихода нє будєт". Інакше - кругом радіоактивний попіл, атомна війна і всім пи*здець. Да. (Це був стьоб, якщо хтось не догнав. Сумний та дуже ймовірний).

І - найголовніше.

Помиляються ті (щиро, чи ні - інше питання), хто на повному серйозі роблять ставку 
- на "удушення Хуйлостану" економічними санкціями Заходу, 
- або розраховують, що в кремлі раптом зміниться влада, 
- чи на те, що нинішні українські владці "взяли передишку, аби провести реформи", а відтак зберуться на силі і дадуть гідну відсіч агресору.

Тому, що:
- навіть за різкого погіршення економічного становища, Хуйлостан має всі шанси протриматися ДОВШЕ, ніж Україна. 
- за нинішніх розкладів є висока ймовірність того, що Хуйла на троні змінить Супер-Хуйло. 
- поки що нема жодних ознак того, що наша нова, чесна, патріотична та мудра компанія ПОПа заточена під щось, крім банального розпилу бабла.

А ще - най-найголовніше. 
Порошенко йде за сценарієм Хуйла - тільки не так, як думає багато хто. Йде тому, що під прикриттям "нєт вихода" провокує на різке невдоволення (скажімо м`яко) значну частину активного народу.

Ту саму частину, яка не змирилася із окупацією. Ту частину, яка не змирилася із повною реставрацією злочинців та зрадників у владі. Тобто

- порошенко робить рівно те, що потрібно Хуйлу: розкачує внутрішньоукраїнський човен. Ставить країну на межу внутрішнього вибуху.

Що робити? Не здаватися. Я так думаю.

Anna-Lisa Ryaboshapka

Час виставити рахунок Угорщині за Другу світову!

  • 14.09.17, 23:35
Угорщина почала з нами говорити мовою ультиматумів. Час виставити рахунок Угорщині за Другу світову!

Україні, як країні-засновниці ООН, варто зробити ревізію початку Другої світової війни. В частині, що ДС війна розчалася 15 березня 1939 року з нападу союзної гітлерівській Німеччині - Угорщини, на Державу Карпатська Україна. Наголосити, що Українець перший, хто збройно виступив в ДСВ проти гітлерівської коаліції, а основою та кістяком збройного опору були українські націоналісти з ОУН. Довести до відома світу, що мадяри на окупованій території організували концентраційні табори, закатували до 4500 українців.
Особисто лиш в 2009 роц взнав про Корюківську трагедію. Сім тисяч українців замордували мадяри 1 березня 1943 року з 105 угорської дивізії. Допомагали їм у цьому 399 польова жандармерія, що повністю складалася з м@@@лів. Вщент спалили місто. На сьогоднішній день це найбільша трагедія у Другій світовій війні з одномоментного знищення цивільних мирних мешканців (в 45 раз більше вбито людей, ніж у Хатині). Світ про це знає? А ми?
Цю трагедію ретельно засекретила окупаційна московська влада після війни. Ще б пак. Угорщина союзник по табору та й рускіх парнєй, що разом з ними мордували українців, не з руки виставляти колаборантами Родіни. Загалом на Чернігівщині, за скромними даними загинуло від рук мадярів понад 60 тисяч цивільних українців і це лиш Чернігівщина, а вся Україна? 
Угорщина почала з нами говорити мовою ультиматумів. Україні вкрай потрібно правильно поспілкуватись з Угорщиною, виставити на початках, як мінімум, рахунки за ДВС. А ще є таке поняття в політиці, як принцип адекватности. 2 недільні україномовні школи в Угорщині та 50 повноцінних угорськомовних в Україні плюс виші. Це як зрозуміти?
P.S. Пригадую, угорці також пробували бикувати, коли Словаччина ухвалила мовний закон. Словаки, вивчивши кілька угро-фінських слів, вказали куда їм піти, не знаю чи вони туди пішли чи вже вернулись, але більше на словаків не скакали. Але до кого я апелюю? До любителя ставати на коліна чи до клімкіна з ґрінєвічь? Однак завтра їх не буде, а новій, нашій владі це треба буде розв'язати


Андрій Міщенко

Битва за врожай. Однотуровим вибл...м СЛАВА!!!!!!

  • 03.09.17, 21:48
мусорські виблядки

Щоб українці почали масово помирати з голоду, мало підняти ціни на продукти до космічного рівня, треба ще якомога більше продуктів відібрати в селян і продати їх десь за кордон.

Так робили кати українського народу на чолі з Лазарем Кагановичем на початку 30-х років, знищивши десятки мільйонів українців. Приблизно щось таке планують і їх нащадки — сіоністи-україножери, які знову прийшли до влади в Україні майже на всіх рівнях.

Початок кривавої битви за врожай влада розпочала з Кіровоградської області, а зараз вже в соціальних мережах повідомляють, що озброєні титушки під охороною мусорських виродків відбирають у селян так важко вирощений врожай на Херсонщині, Хмельниччині, Вінничині… Де нашим селянам знайти тих відважних сімох самураїв, які захистять їх від ненажерливої пархатої банди?

Тисячі переглядів у срцмережі Фейсбук отримало відео vlasno.info. У поясненні до відео сказано:

«Вінниця! Боротьба за Сабарівське поле триває.

Обурені побиті люди, закривавлені обличчя, блокування техніки та карети швидкої допомоги...»

https://www.facebook.com/vlasno.info/videos/1823048697708656/

Микола Крамольник


В Україні інтенсивно будують котельні на альтернативному паливі

  • 01.09.17, 20:54

Лідирує в цьому Дніпропетровська область: тут вже більше 100 таких котелень.

У Дніпропетровській області знаходиться найпотужніша в Україні котельня на альтернативному паливі. Зараз на гроші інвесторів тут будують ще 2 подібні котельні, повідомили в Дніпропетровській ОДА.

Такі котельні не тільки екологічні, але й дозволяють економити мільйони гривень за рахунок дешевизни палива. Кожна з них буде опалювати по великій лікарні, а також прилеглі будинки.

Замість газу – недорогі ПЕЛЕТИ з лушпиння соняшника (на фото-біля котлів). За останні 2 роки на твердопаливні обладнання перевели вже понад 30 котелень в дитячих садах, школах і лікарнях області.

Велика Скіфія в епоху гунів і її боротьба за світове лідерство

  • 01.09.17, 11:26

Гуни, їхнє місце та значення в історії України     

У першому тисячолітті до нашої ери і у перших століттях нашої ери українців у Європі знали під назвою скіфи та сармати. Однак, починаючи з ІІ і у наступні століття, нас усе частіше починають називати гунами. І цей факт не повинен нікого бентежити: він зовсім не означає, що на наших землях з’явився якийсь інший народ. Це лишень засвідчує, що європейці придумали для українців ще одну назву, що не раз бувало в історії. Згадаймо, що й греки у свій час по-різному називалися: то вони ахейці, афіняни чи спартанці, в іншому випадку – жителі Еллади, а ось вони уже елліни, і, нарешті, – греки. І це нікого не бентежить.

Більше того, слово гунихоча й здається чужим, здавна використовувалося в українській мові. Ми можемо відшукати багато значень цього слова. Наприклад, у перші століття нашої ери на території України в обігу були гроші, які називалися “куна”. Також у давні часи володіння української еліти позначалося терміном “гуна”. Крім того, з давніх часів українці носили теплий і зручний одяг із домотканного нефарбованого сукна, який називався “гунею”. Чому тих, хто носив цей одяг, іноземці не могли називати гунами?

Однак, найбільш імовірно, що слово “гуни”, як етнічна назва жителів Північного Надчорномор’я, є готського походження. У давні часи у германців слово hunen (хюнен) означало могутній, або велетень. Тепер згадаймо Прокопія Кесарійського, який писав про українців, що “…вони дуже високого зросту й величезної сили”. Цілком імовірно, що германці, познайомившись з нашими кремезними та войовничими предками, зі страху та поваги називали їх поміж себе “hunen”.

Пізніше це слово запозичили європейські купці, які торгували з готами. А уже від них воно дійшло до Клавдія Птолемея, котрий у ІІ столітті нашої ери у своїй “Географії” вперше назвав ним українців. (Відомо, що Птолемей часто використовував свідчення купців та мандрівників, оскільки фізично не міг відвідати усі держави, про які писав у своїх працях). Так, дякуючи йому, звичайне готське слово “hunen” (велетень, могутній), яким германці прозивали наших войовничих предків, набрало більш широкого звучання і за якийсь час стало тогочасним етнонімом українського народу.

Як же жили і чим займалися українці в епоху, коли їхню державу Скіфію європейці називали Гунігард, а їх самих – гунами?

Почнемо з того, що Україна того часу залишалася могутньою густонаселеною країною. Кармічна енергетика і духовно-економічний потенціал Скіфо-Сарматії, які були накопичені у попередні століття, не зникли. Держава успішно розвивалася, зростала внутрішня і зовнішня торгівля, збільшувалася її територія.

Посеред залитих сонцем рівнин, лісів та напівстепів Центральної і Східної України, густо порослих лісами просторах Північного Заходу, у спекотних степах Причорномор’я, казкових передгір’ях Карпат, по мальовничих берегах безлічі річок та озер розляглися сотні малих та великих міст і тисячі заможних сіл. Незліченні отари домашньої худоби паслися на соковитих лугах та полонинах. Ліси кишіли дичиною, були переповнені грибами, горіхами та ягодами, а річки і озера – багаті рибою.

Оброблені лани та городи, квітучі садки, побілені мазанки та ошатні дерев’яні будинки милували око подорожніх. Чисте сільське повітря було напоєне запахами квітів, меду і домашнього хліба, що випікався десь неподалік. А доповнювало усю цю величну красу тихе сюрчання коників у придорожній траві, дзижчання бджіл, які у пошуках нектару ретельно досліджували присадибні квітники та садки, і спів птахів у високому прозорому небі.

Звідкись чувся шум води, що невтомно крутила жорна у сільському млині, а ще – далекий спів дівчат, котрі працювали у полі. Інколи тишу прорізувало хурчання міхів у кузні і дзвін ковальського молота.

Населення України у той час становило від 3 до 5 мільйонів чоловік. Основою економіки залишалося сільськогосподарське виробництво. Вирощували пшеницю, жито, ячмінь, гречку, овес; з городніх культур – бобові, мак, капусту, огірки, моркву, часник, хрін, цибулю, буряки; з садових – вишню, калину, яблука, сливи, груші, виноград. А ще культивували соняшник, ріпак, льон, коноплю, з яких виготовляли олію та тканини.

Важливе місце у господарстві займало також тваринництво. Вирощували велику рогату худобу, свиней, кіз, овець, домашню птицю. Кінь використовувався для верхової їзди і як тяглова сила. Надійним помічником залишався домашній пес.

Інколи чоловіки, озброївшись луком, списом, ножем та капканами, виходили на полювання. А їхні жінки, прихопивши плетені з лози кошики, тим часом вирушали у ліс по гриби, ягоди, лісові горіхи чи дикі груші. Наші предки ловили також рибу, використовуючи залізні гачки, гарпуни та рибальські сітки.

Ну і, звичайно, займались бортництвом, оскільки по довколишніх лісах було вдосталь диких бджіл. А ще пасічникували – традиційно невід’ємним атрибутом кожного українського села і навіть міста залишались пасіки. Полюбляли українці мед – цей смачний і корисний продукт.

Розвинутою була зовнішня торгівля, про що свідчать римські та візантійські монети, які вчені у великій кількості знаходять на території України.

З прадавніх часів наші предки відзначали різноманітні свята. Це, зокрема, Різдво Божича-Коляди (народження молодого Сонця після закінчення зимового сонцестояння), Великдень (Воскресіння, свято весняного Сонця після рівнодення), Зелені Свята, Купайла (після літнього сонцестояння), Жнива, Свято Врожаю (після осіннього рівнодення) і багато інших. Пізніше ці традиційні українські народні обряди ляжуть в основу багатьох християнських свят.

Національна кухня праукраїнців була різноманітною. Вживали багато м’ясо-молочних продуктів, овочі і фрукти. Пекли хліб, пампушки, коржі, медівники, пироги. Варили борщі, юшки, каші та вареники. Із спиртних напоїв вживали мед (медовуху), пиво з ячменю, яке називали кам, фруктові вина. Для угамування спраги пили джерельну воду, соки, компоти, узвари, чаї із ароматних трав (м’ята, малина, ромашка, липовий цвіт).

            В силу чистої екології та міцного природного імунітету, хворіли рідко. Якщо ж, усе-таки, хвороба наздоганяла, то лікувалися народними методами, використовуючи цілющі властивості рослин. У більш складних випадках зверталися до знахарів, які могли робити досить складні операції, а магічними заклинаннями та відварами трав лікувати будь-які відомі на той час хвороби.

Надзвичайно цінним джерелом для дослідження України тієї епохи є “Візантійська історія”, автором якої є Пріск Панійський, котрий жив у V столітті. Був він людиною освіченою, всебічно обдарованою і користувався великим авторитетом у сучасників. У 448 році на запрошення Максиміна брав участь у посольстві до знаменитого скіфського імператора Аттіли. Отож, своє враження про Україну він склав не зі слів інших людей, як це робив Амміан Марцеллін чи Йордан, а опираючись на особисто побачене та почуте.

Важливим є також те, що Пріск – єдиний історик V століття, котрий відвідав Скіфію і на власні очі бачив нашу країну тієї епохи. Він особисто зустрічався з Аттілою, спілкувався з багатьма людьми, як з оточення імператора, так і з простими жителями держави, спостерігав за побутом та звичаями нашого народу. Усе побачене він пізніше описав у своїй “Історії” у тій її частині, яка була присвячена його мандрівці в Україну. Отож, у нас немає ніяких підстав йому не довіряти. Тому далі ми будемо продовжувати нашу розповідь, доповнюючи її свідченнями Пріска Панійського.

У своїй книзі історик жодного разу не зазначив, що держава гунів є азійського походження. Навпаки, він наголошує на тому, що вона має місцеве коріння і постійно називає її Скіфією. …Рустицій прибув у Скіфію разом з нами” – говорить Пріск, описуючи початок місії. “Поки ми їхали по Скіфії, Веріх, що супроводжував нас, здавався людиною спокійною та ласкавою”. В іншому місці він знову пише: “По дорозі зустрілися ми з Вігілою, що повертався у Скіфію”. Отож, у розповіді Пріска Панійського мова йде не про якусь міфічну азійську державу, а про нашу рідну кількатисячолітню Скіфію.

Також Пріск ні одним словом не обмовився про те, що жителями цієї держави були азіати-сюнну. Не бачив він монголів у Скіфії, та й годі! Натомість автор постійно згадує про скіфів. “В сутінках, коли ми сиділи за вечерею, почувся тупіт коней, що наближався до нас. Це прибули два скіфи з наказом відправитися до Аттіли”. А ось інший епізод: Скіфи вибігли на шум і запалили смолоскипи з очерету…”. Чи називали б кочовики хунну себе скіфами? Горді діти степів ніколи б не запозичили назви підкореного ними народу. Отож, тут історик розповідає не про азіатів.

І мова, якою спілкувалися гуни, теж була скіфською. Пріск пише: Бачачи Максиміна у великій скруті, я взяв Рустиція, що знав скіфську мову, й разом з ним пішов до Скотта”. Більше того, скіфи-гуни були освіченими і часто володіли кількома мовами. Становлячи різноплемінну суміш, скіфи, окрім своєї варварської мови, легко вивчають також унську або готську, або авсонську(латинську)”.

У своїй книзі Пріск Панійський описує побут та звичаї скіфів, які є тотожними українським. Гостей скіфи зустрічали на вулиці частуванням, пропонуючи їжу та вино, які прибулим неодмінно потрібно було скуштувати (звичай зустрічати гостей хлібом-сіллю зберігся в українців і донині). Після цього прибулих запрошували до столу. Під час застілля кожен гість стоячи випивав келих доброго вина, бажаючи здоров’я господарям та усім присутнім. Після чого гості смакували найрізноманітніші страви, від яких ломилися столи. (А хіба у сучасних українців не так само?).

Коли гості уже добряче вшанували свої шлунки наїдками та напитками, приходив час веселощів.З настанням вечора було запалено два смолоскипи і два варвари, ставши на середину навпроти Аттіли, заспівали пісні, в яких вихваляли його перемоги та військову доблесть. (Пріск Панійський)Сучасні українські застілля також закінчуються піснями та танцями.

Гунський вершник

Гунський вершник

Жінки у гунів традиційно були досить самостійними і шанованими. Жінок поважали, до їхніх мудрих порад (говоримо це без іронії) прислухалися, і ні в якому разі не вважали їх рабинями, як це було заведено у кочовиків-азіатів. Перш ніж одружуватися, чоловіки намагалися завоювати прихильність жінки, після чого сваталися, однаково маючи шанс отримати або згоду, або й гарбуза. І навіть всесильний Аттіла вимушений був дотримуватись звичаю і особисто їздив сватати наречену. “Аттіла хотів заїхати в одне село, де він мав намір одружитися з дочкою Ескама”. (Пріск Панійський). Чи чули ви про щось подібне у кочовиків? Згадаймо хоча б, як 800 років потому (у 13 столітті) Чингісхану наречених, як худобу, привозитимуть прямо у його юрту чи палац.

А ще скіфи-гуни були гостинними і щедрими. Пріск описує випадок, коли їхнє посольство попало у бурю. На наші крики скіфи повибігали з хат із запаленими жмутами очерету, який вони використовують, як смолоскипи, освітили місцевість і запитали, чому ми кричимо.  Коли супроводжуючі нас варвари сказали, що ми злякалися бурі, вони покликали нас до себе, виявили гостинність і обігріли, запаливши багато очерету… Володарка селища, одна з дружин Вліда, прислала для нас їжу, яку внесли дуже вродливі жінки. Це в скіфів є виявом шани”…

  …І Боги, яким поклонялись гуни теж були скіфськими. Пріск пише, що Аттіла був впевнений у своїй непереможності, оскільки володів мечем Арея. “Знамення цього дав сам Бог, який відкрив йому меч Арея, що вважається у скіфів священним й шанується ними, як присвячений Богу війни, але ще в давні часи він зник, а тепер був знову знайдений…”. Для тюрків ані Арей, ані його меч не могли бути священними, оскільки вони мали своїх Богів і свої святині.

Описуючи Скіфію, Пріск наводить й інші цікаві факти. Ну, наприклад, про те, що скіфи носили оселедець, який був у них ознакою знатності та шляхетності. Цей, з ким я говорив, здавався багатим скіфом. Він був дуже добре одягнений та пострижений в кружок”. Традиція носити оселедець є лише в українців. Свій початок вона бере ще від праісторичних часів і існує уже багато тисяч років. Першими почали залишати оселедець на голові ще воїни-трипільці, пізніше – скіфо-сармати. Далі традиція перейшла до гунів, а від них до русичів. У 10 столітті довгий чуб гордо розвіватиметься на голові нашого непереможного князя Святослава-Завойовника. Ще пізніше оселедець стане невід’ємним атрибутом славного лицарства-козацтва Запорізького.

Без сумніву, оселедець носився не для прикраси: він був і залишається символом приналежності до елітної Касти Воїнів і оточений ореолом величі, містики та магічної знаковості. І вже у наш час багато істинних українців стрижуть голову наголо, залишаючи довгий чуб, як символ їхньої духовної спорідненості з аріями, і готовності, за прикладом предків, зі зброєю у руках захищати честь Вітчизни.

В українців споконвіку (ще від часів Гіпербореї) існує звичай вишивати сорочки, жіночі блузки, рушники, скатертини і т.д. Дякуючи Пріску Панійському ми тепер напевне знаємо, що гуни теж займалися вишиванням. Царицю оточувало багато слуг. Служниці, що сиділи навпроти неї на підлозі, вишивали різнокольорові узори на полотняних тканинах, які накидались для прикраси поверх варварського одягу”.

Українські вишиванки не є лише елементом прикраси. Вони несуть у собі глибокий зміст, це є своєрідна закодована інформація, яка певним чином може впливати на наше життя. Тож недаремно кожен регіон України має свої узори та кольори, що відображають його історичну долю. Є чітко усталені принципи і закони вишивки, і рушник, призначений для весільного обряду, ніколи не може бути використаний для сумних подій. А рушник, вишитий до Великодніх Свят, не вживається у жодному іншому випадку. Так само, як і сорочка, вишита на свято, не може одягатися на щодень. Українська вишиванка, пройшовши шлях у багато тисяч років, стала одним із символів української нації, її духовним кодом. І гуни теж залишили у її розмаїтих узорах, переплетіннях та кольорах свій енергетичний слід.  

В описах Пріска згадуються також страви, які вживали наші предки. В поселеннях нам доставляли харчові продукти, причому, замість пшениці – просо, а замість вина – так званий по туземному – мед. Супроводжуючі слуги також отримували просо та напій, що виготовлявся з ячменю. Варвари називають його кам”. Отож, тепер ми знаємо, що скіфи-гуни окрім усього іншого вживали також каші, виготовлені з пшениці та проса, а із спиртних напоїв – медовуху (мед) та ячмінне пиво (кам). В оригінальному тексті Пріск Панійський написав ці слова на грецький манер – “медос” та “камос”. Але корінь цих слів є українським. Це є доказом того, що слова ці не можуть бути тюркського походження…

 …Скіфи-гуни вважали, що мирні жителі не могли бути військовополоненими, тому у полон вони брали лише переможених ними озброєних супротивників, яких потім, з метою викупу, забирали з собою до Скіфії. Знову ж таки, згадаймо багатотисячні колони бранців-рабів – ридаючих жінок, дітей, почорнілих від горя і безсилої люті чоловіків, яких монголо-татари гнали у неволю, залишаючи щойно сплюндровані ними території.

Захоплених військовополонених скіфи не убивали і не знущалися над ними. За деякий час бранців звільняли, отримавши від них викуп. Після чого ті поверталися додому, або ж залишалися жити у Скіфії. Якщо ж хтось по бідності не міг заплатити викуп, то він міг разом з гунами піти на війну, і, отримавши свою частку військової здобичі, сплатити необхідну суму. Неймовірно? Так! Але це факт!…

…І міст наші предки теж бездумно не руйнували, а, захоплюючи їх штурмом, лише брали військову здобич і залишали неушкодженими. Дуже часто гуни взагалі не штурмували міст, а обмежувалися лише грошовим викупом. Знову ж таки, згадаймо спалені до тла і зрівняні з землею ординцями Чингізхана перлини Сходу – міста Ходжент, Самарканд, Бухару, Ургенч та сотні інших. А пограбований, спалений та зруйнований у 1169 році московським князем Андрієм Боголюбським Київ, чи сплюндрований у 1708 році дикою московською ордою Батурин!?…

…Данина, яку Східна Римська імперія сплачувала Скіфії, теж не була настільки великою, як про це люблять писати історики. У 447 році між Скіфією та Константинополем було укладено договір, згідно якого, як писав Пріск Панійський, “…щорічна данина відтепер встановлюється у дві тисячі сто ліврів золота”. Чи багато це? Відомо, що римська лівра становила 327,5 грамів. Тобто, римляни вимушені були платити Скіфії близько 700 кілограмів золота щорічно. Ця сума, насправді, була мізерною: навіть річна платня високопоставленого чиновника при Візантійському імператорському дворі була значно вищою і могла становити від 3 до 10 тисяч ліврів золота! Тому говорити про скіфів, як про варварів, які немов липку обдерли Східну Римську імперію, немає ніяких підстав. Усе було по-чесному.

Цікавим є факт, що багато бранців, заплативши викуп, не бажали повертатися на Батьківщину. Пріск описує свою розмову із колишнім жителем Римської імперії греком Адамієм, котрий після сплати викупу вирішив залишитися у Скіфії. Його співрозмовник сказав: “Я люблю скіфськізвичаї… і вважаю своє теперішнє життя кращим за минуле, бо іноземці, що знаходяться ускіфів, після війни ведуть життя спокійне і безтурботне… Лихо, що зазнають римляни у мирний час, важче від того, яке вони терплять під час війни, з огляду на жорстоке стягнення податків та утисків від нечесних людей. Закон не для усіх має однакову силу… Там немає правосуддя, ні рівності у державних податках… Якщо порушник закону дуже багатий, то його несправедливі вчинки можуть залишитись без покарання, а хто бідний,.. той мусить нести покарання згідно закону”.

 Отож, ми можемо пишатися своїми предками – вони були сміливими, рішучими та вольовими воїнами-завойовниками. Але вони були також милосердними, щедрими та справедливими одночасно. І за рівнем своєї духовності та цивілізованості були далеко попереду тюрків-азіатів, готів, вандалів, франків чи тих же римлян та греків…

далі тут 


Тюрма,тюрма.Фірташ на валізах:політичні зв’язки-остання соломинк

  • 01.09.17, 11:19
Дімон Фірташ

Мільярдер Дмитро Фірташ - за крок до видачі Сполученим Штатам. Після понад трирічної тяганини майже всі перепони на цьому шляху знято. Все впирається у підпис міністра юстиції Австрії.

Про це повідомляє DW.

Для одного з найбагатших українських євреїв Дмитра Фірташа наближається "Час Ч". Після того, як віденський суд ухвалив рішення не видавати олігарха Іспанії, де його підозрювали у відмиванні грошей, епопея щодо його екстрадиції наближається до розв'язки. Якщо прокуратура Відня не подасть з ініціативи іспанських колег апеляцію на рішення першої інстанції, воно набере чинності не пізніше, ніж за два тижні. Таким чином питання, якій саме країні видавати бізнесмена з України, вже практично знято. У прокуратурі поки не коментують, чи буде апеляція. Водночас, заперечувати проти рішення суду було би абсурдним: підставою для відмови був той факт, що Іспанія з квітня не відповіла на жоден запит з Австрії з проханням конкретизувати обставини підозри проти Дмитра Фірташа. Іспанська справа фактично розвалилася: зокрема, з бізнес-партнера олігарха Хареса Юссефа, якого іспанські правоохоронці називали "правою рукою Фірташа", кілька місяців тому остаточно зняли всі обвинувачення.

Адвокати Фірташа як могли відтягували екстрадицію, постійно подаючи різноманітні скарги і клопотання. Іменита команда юристів на чолі з колишім міністром юстиції Австрії Дітером Бомдерфером (Dieter Bhmdorfer) не здається і зараз. Зокрема, захист днями подав скаргу до Верховного суду Австрії, вимагаючи поновити розгляд справи. Адвокати заявляють, що рішення про припустимість екстрадиції українця до США було ухвалене "з політичних мотивів і з порушенням фундаментальних прав людини".

Водночас, як повідомили DW у суді, ця скарга не зупиняє виконання ухваленого у лютому Вищим земельним судом Відня у кримінальних справах рішення про припустимість екстрадиції до США, де його підозрюють у корупції. Отже, Дмитро Фірташ може бути будь-якої миті виданий Сполученим Штатам, щойно стане відомо, що прокуратура не подала апеляцію в іспанській справі. Якщо це все ж таки станеться, це буде вже останнім кількамісячним відстроченням для Фірташа.

Останнє слово, зрештою, за міністром юстиції Австрії Вольфґанґом Брандштеттером (Wolfgang Brandstetter). За законом, саме міністр юстиції ухвалює рішення, чи видавати підозрюваного іншій країні. Ситуація доволі делікатна для міністра. Адже він ризикує потрапити під підозру політичного впливу у питанні Фірташа. Відомо, що в українського олігарха є непогані зв'язки в правлячій Австрійській народній партії (АНП). Зокрема, ключову роль в його іміджевому проекті - "Агенції з модернізації України" - відігравав колишній віце-канцлер Австрії, один з лідерів АНП Міхаель Шпіндельеґґер (Michael Spindelegger). Робив він це не безкоштовно: гонорар досі невідомого обсягу, за інформацією австрійського видання News, надійшов на рахунки компанії Spindelegger Consulting GmbH, співзасновником якої є колишній австрійський віце-канцлер.

Міністр юстиції Брандштеттер - друг і протеже Шпіднелеґґера. Саме голова Агенції з модернізації України, будучи віце-канцлером, 2013 року запросив свого друга Брандштеттера - на той момент безпартійного - обійняти посаду міністра юстиції. З ініціативи іншого спільного друга Себастіана Курца (Sebastian Kurz), який нині є міністром закордонних справ і кандидатом у канцлери від АНП, Брандштеттер став віце-канцлером. Це сталося попри опір канцлера соціал-демократа Крістіана Керна (Christian Kern).

Зв'язки впливових членів АНП з Дмитром Фірташем вже навіть стали предметом внутрішньополітичної боротьби в Австрії, де невдовзі мають відбутися парламентські вибори. Канцлер Крістіан Керн нещодавно у своєму відеозверненні звинуватив Австрійську народну партію у тому, що вона "утримує радників, які надають консультації сумнівним українським олігархам". Керн мав на увазі PR-консультанта Фірташа Даніеля Каппа (Daniel Kapp). Капп має тісні зв'язки з ключовими особами в АНП. До роботи на українського олігарха він, зокрема, був речником і асистентом лідера Австрійської народної партії Йозефа Прелля (Josef Prll), чиїм протеже у політиці, у свою чергу, був Міхаель Шпіндельеґґер.

Сам же Вольфґанґ Брандштеттер до своєї політичної кар'єри мав цікаву фахову біографію. Багато років він був адвокатом і довіреною особою зятя казахського президента Рахата Алієва. Опальний казахський олігарх переховувався у Відні від слідства після того, як потрапив у немилість. Брандштеттер, згідно з численними повідомленнями австрійських ЗМІ, будучи з 2007 по 2011 рік адвокатом Алієва, отримав через офшорні фірми від казахського втікача сотні тисяч євро за свій захист від екстрадиції до Казахстану.

При цьому Брандштеттер був більше, ніж просто захисником казахського олігарха. Зокрема, Алієв деякий час навіть був прописаний у маєтку Брандштеттера. Крім того, в одній з компаній Алієва у Ліхтенштейні нинішній міністр юстиції був певний час членом спостережної ради. Брандштеттер тривалий час був під вогнем критики ЗМІ через свою суперечливу роль у справі Алієва. З новою силою критика посипалася на міністра після того, як "Панамські документи" пролили світло на роль Брандштеттера в офшорних операціях казахського втікача.

Відповідно до закону, питання екстрадиції міністр юстиції вирішує "враховуючи державні інтереси і міжнародні правові зобов'язання". Міжнародними зобов'язаннями в даному випадку є угода про екстрадицію зі США. У чому полягають інтереси Австрії щодо того, чи видавати Фірташа, чи ні - питання суто політичне. Не виключено, що справа українського олігарха ще стане предметом політичних спекуляцій. З огляду на делікатність теми, вирішення долі Дмитра Фірташа може бути відкладене на період після виборів, які відбудуться 15 жовтня.

Якщо Фірташ потрапить у Сполучені Штати, він спробує торгуватися з американським правосуддям давши покази проти свого ділового партнера - олгарха Порошенка, що він вже зробив у Австрійському суді, визнавши, що погодив у 2014 році кандидатуру Порошенка з російським диктатором Володимиром Путіним і таким чіном допоміг йому захопити владу в Україні.

Микола Крамольник

Хто більше? СБУ повідомляє, що на Порошенка було два замахи

  • 01.09.17, 11:11
СБУ повідомляє, що на Порошенка було два замахи

Можливо, ви будете сміятися, але Служба безпеки України повідомила, що за фактом замаху на Петра Порошенка розслідуються два кримінальні провадження.

Про це, посилаючись на відповідь СБУ, написав журналіст Сергій Босак на своїй сторінці в соцмережі Фейсбук.

«Під час президенства Порошенка, на нього було лише два замахи… Це мало, чи багато?» — сміється журналіст.

«Станом на 29.08.2017 у провадженні слідчих органів СБ України знаходяться два кримінальних виробництва, розпочатих за ознаками злочину, передбаченого ст. 112 КК України за фактом можливого посягання на життя президента України П. Порошенко», - зазначено в документі.

При цьому в СБУ повідомили, що кримінальні провадження за фактом можливих замахів на прем'єр-міністра України Володимира Гройсмана та голову Верховної Ради України Андрія Парубія відсутні. 23 серпня анонім повідомив співробітників Служби безпеки України про підготовку замаху на олігарха Петра Порошенка в Харкові.

Тобто насправді ніяких замахів не було, а був лише якийсь анонім. На попередника Петра Олексійовича був лише один замах — в нього кинули «тупим важким предметом» — курячим яйцем, від якого кремезний Вітьок Янукович знепритомнів. А чим кидали у Порошенка?

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
74
предыдущая
следующая