Партія регіонів, починаючи з 7 лютого 2010 року, намагатиметься дестабілізувати ситуацію в країні шляхом захоплення державних установ, в тому числі Кабінету Міністрів України.

Підтвердженням цього є інформація про те, що в санаторіях і готелях Києва та на його околицях розташувалося близько 2 тисяч молодиків приватних охоронних структур із східних регіонів України.

Відомо, що на 7 лютого буде доставлено ще близько 5 тисяч вищезгаданих осіб із Запоріжжя, Дніпропетровська, Черкас, Миколаєва, Харкова та Криму. Доставка молодчиків, їх харчування і перебування оплачуватиметься за рахунок коштів Партії регіонів.

Крім того, відомо, що чинний Президент країни Віктор Ющенко повністю обізнаний з таким розвитком подій і сприяє цій ситуації.

Викликає також питання інформація про те, що 6-7 лютого, які по всій країні є вихідними, для всіх працівників Секретаріату Президента України є робочими днями . Відомо, що саме в ці дні перед працівниками Секретаріату Президента поставлено завдання здати всі документи в архів або їх знищити.

http://www.tymoshenko.ua/uk/article/mxnca7v4

отаке наснилося

Сонячним ранком чотирнадцятого числа весняного місяця Нісана у відкриту колонаду між двома крилами палацу Великого Ірода Радянського стражі вивели до Головної Шибениці високого чолов’ягу з мішком на голові. Чолов’яга напевно готувався до промови, бо з під мішка долинало якесь бурмотіння про акцепт.. універсал.. дорожню карту.... Кремезний кат у наглухо зап’ятому до самого коміру чорному плащі з чорною спецназівською балаклавою на обличчі делікатно під лікоть підтримав вступаючого на табуретку клієнта, акуратно накинув петлю, дбайливо підтягнув вузол і відступивши на пару кроків оцінив картину.

Картина була напрочуд мальовничою. На фоні сірого палацового фасаду виблискувала лаком Головна Шибениця - подарунок закарпатських майстрів своєї справи. Потужні бруси з мореного карпатського дуба прикрашало гуцульське різблення, в якому домінували трипільські мотиви, а потужний гак, чимось невловимо нагадував пальму Мерцалова. Найяскравішим і найвитонченішим витвором комплексу була мотузка спільної роботи майстрів Харцизького та Одеського канатних заводів - сині та жовті пасма пеньки грайливо перепліталися зі сталевими (для міцності) нитками, своїми лініями нагадуючи складний та звивистий політичний шлях клієнта. Не випадала з ансамблю і табуретка - подарунок кримської інтелігенції, виданий з фондів Бахчисарайського палацу на підставі рішення Кримського Обкому КПРФ.

Але домінантою був клієнт! Поставний, у елегантнтному гранатовому костюмі від Brioni з унікальною, дбайливо добраною червоною краваткою і помаранчевим носовичком, який удавано-недбало стірчав з нагрудної кишеньки. Картину трохи псував мішок з чорного кашеміру на голові у клієнта, але то вже була данина європейській традиції - треба ж чимсь заткати рота тим європейським недоброзичливцям. Зрештою, елегантно перехоплений довкола шиї клієнта синьо-жовтою зі сталевим проблиском удавкою, він нагадував старовиний гаманець, здавна званий на Московщині калитою.

Вдарив перший дзвін на дзвіниці Михайлівської церкви. Восьма. Кат витягнув з кишені пульт і натиснув червону кнопку. Бахчисарайська табуретка гулькнула десь у глиб київських пагорбів. Клієнт спочатку невдоволено тіпався на мотузці, а потім заспокоївся. "Уфф" Нарешті якась стабілізація..." - тихо прошелестіла відлітаюча Душа.

Кат підійшов, поправив краватку, яка вибилася з під піджака клієнта, яж раптом побачів, що якась капосна пташка капнула на його улюблену туфлю. "Говорят это к счастью!" - подумав про себе кат, витягаючи з кишені вишиваний поліський рушничок і протираючи їм туфлю. - "Умеют же, казлы, хорошую вещь сделать, когда хотят." -  ховаючи до кишені згадку від вчорашнього клієнта. - "Вот и вышивали бы себе по селам, а то демократия, выборы... Вон до чего эта демократия доводит!"

Кат ще раз глянув на абсолютно спокійного клієнта. "Странный он был человек, вроде в институте учился, а так и не усвоил главного понятия: если противсіх - это значит против нас. На что расчитывал?" - пробурмотів тихенько кат, прямуючи з дитячою щирою посмішкою неквапною завгарівською ходою до службового входу у палац.

У колонаду відкрили доступ попам, пресі і посполітим.
Починався третій день Ери Загальномалоросійської Стабілізації.

Який шлях для України ви будете обирати 7 лютого 2010 року?

Який шлях країни ви будете обирати 7 лютого 2010 року?

Всім читати, аналізувати, прикладати до себе. ;)

"... Очевидно, в Господньому задумі є ще такий лікувальний засіб, що називається в народі "наїстися сорому". З Божої ласки нас обминають голод, мор, повені і землетруси...

Нас мучить тільки пекло, яке ми самі влаштували через брак любові до ближнього. Як за Шевченком: "Ми в раї пекло розвели"....

Історія в лютому 2010 року не закінчується. Як сліпі коні будемо йти по колу. Але з надією прозріти.

"Через великі гріхи наші ми не маємо відваги" - говориться в псалмі. Справді, ми за роки незалежності явили мало прикладів громадянської відваги, офірності і просто любові до рідного краю.

Патріотична белькотня, начинена амбіціями, небажання співпрацювати і єднатися задля вищої цілі, небажання й невміння служити Вітчизні - то жалюгідний образ наших національно свідомих кіл.

Той образ не міг бути привабливим для молоді, і не міг стати добрим прикладом. Мало було позитивного ферменту для формування чесного громадянського суспільства.

Користолюбство стало гаслом посткомуністичної епохи. Втрачалися межі між гідним і ганебним, між порядним і ницим, а поняття честі вийшло з ужитку. Що посіяно, то й пожинаємо.

І не треба питати, за що нас Бог карає. Кожен особисто має запитати себе щоденно, за що він заслужив кару. І запитати: " Що я зробив, щоб поліпшити Наш Дім? Що я посіяв і виплекав на радість людям?".

..."

Читати повністю:

http://www.pravda.com.ua/columns/2010/02/5/4718614/

У Львові на залізничному вокзалі коло кас міліція затримала корову з клунком і запитують її:
- Корова, ти чого тут? Куди це ти?
- Та ось до родичів в Росію їхати мушу, бо ж тут скоро ось що буде,- і показує агітку Януковича "Україна для людей"

Друзі, почувши про мою відмову йти на вибори, одразу вигукнули дружно, що не йти на вибори означає голосувати за Януковича. А я їм у відповідь: є ні, панове, не йти - означає тільки одне: що я проти обох і не більше того. Чому ви вважаєте, що якщо я прийду голосувати, то обов’язково проголосую за Тимошенко? Якраз вона мені не дуже позитивна з багатьох сторін і в  її команді повно людей, яких я зневажаю, тому моя неявка є скоріше на її користь.
Якщо ж казати класично: то я не знаю кого маю обрати, бо не бачу великої різниці у претендентах в президенти, а тому передаю своє право вибору тим, хто цю різницю бачить - кого буде більше, того вибір я і визнаю.
А в загальному ще ніколи не бачив такого млявого агітаційного процесу напередодні такого значного вибору: люди просто тупо дочікуються вже наперед відомих результатів, а вся інтрига тільки у співвідношенні процентів.
Для мене, саботажника, цікавий буде процент подібних мені, тому що хочу, аби загальна участь у виборах не досягла 50%. Тоді легітимність переможця не є переконливою, хоча розумію, що тут важить, аби до влади дорватись...
А ще цікаво, як проголосує Львів за Януковича, бо то буде показник повної зневіри (звичайно, що голоси першого туру - не в рахунок)
І ще цікаво знайти відповідь на питання: якщо ми, націонал-патріоти, так бездарно програли свою Помаранчову перемогу, то як далі жити? Боротись в опозиції? З ким і за що?
Полишається тільки співати класичну львівську пісню:  "Ой як то сумно, ой як то нудно\ Ой як то сумно, ой як то нудно\ Ой як то су-у-у-у-мно, ой як то ну-у-у-у-удно\ Любила хлопця - забути трудно..."    

Чи залишаться в Україні демократія, свобода слова та свобода переконань після обрання нового Президента України?

Вчорашній спецпроект Першого національного називався, нагадаю, – "Демократія по-українськи". А тепер стежимо за руками.

Спочатку це мав бути прямий ефір. Потім виявилося, що – ні, запис, але в режимі реального часу. Вчора ввечері, за дві години перед ефіром, потелефонували й вибачилися: на жаль, пані Оксано, в реальний час не вклалися, на півгодини (!) перебрали, довелося трошки підрізати, Ви ж розумієте...
І "підрізали", мушу сказати, дуже професійно – залишивши в ефірі критичні завваги на адресу тільки одного з кандидатів. Гладенько так вийшло. Гламурненько.
Але найцікавіше сталося потім, коли камери погасли і ми, продовжуючи вже між собою ту саму суперечку щодо теорії "меншого зла", повернулися в гостьову кімнату. П'ятихвилинка замішання при гардеробі, вмикання мобільників, договорювання недоказаного... Застібаючи пальта, інтелігенція рушила до дверей. Аж тут...
БА-БАХ!...
Нога охоронця з розмаху захряпнула з коридора двері просто інтелігенції перед носом. Передні оторопіло завмерли.
- Що там, що? – допитувалися задні.
- Придется немножко подождать, – ховаючи очі, ніяково пояснила асистентка. – Тимошенко идет по коридору...

  Стоп-кадр, момент істини, німа сцена. "Ревізор" відпочиває – ефектнішого фіналу до цілого попереднього "дійства на камери" не вигадав би жоден драматург.

  Ніколи не забуду виразу їхніх облич тієї миті – сивочолих, поважних людей: лікар, учений, художник, авіаконструктор... Щойно, яких десять хвилин тому, вони закликали українських виборців голосувати за ту саму кандидатку, через яку зненацька опинилися в пастці. У приміщенні, вийти з якого зможуть тільки тоді, коли на те буде Її воля. Коли Їй буде зручно.
Боляче дивитись на принижених стариків: мабуть, так виглядала та українська професура 1920-х, котра на процесі СВУ 1930 р. згодилася "співпрацювати зі слідством". "Стоять, сукі! Ваше мєсто у параші!"
     І саме в ту мить я остаточно збагнула, в чому полягає головна перевага мого вибору – "не підтримую жодного кандидата" – порівняно з їхнім – "за менше зло". Атож, я так само символічно "дістала ногою в писок" – стояла перед замкненими дверми, як у тюремній камері, й чекала, коли мене випустять, мене так само брутально, по-бандитському "нагнули"... Але я знала, що від зла, "більшого" чи "меншого", нічого іншого чекати й не доводиться: поки сила на його стороні, воно завжди чинитиме насильство. Тому мені, на відміну від моїх старших колег, не плюнули в душу. Нагнули – без моєї в тому участі: я відмовилася "співпрацювати зі слідством". Моя людська гідність лишилася при мені.
  А це, смію запевнити, не так і мало – ні для людини, ні для нації.
  Тож, замість повторювати те, що було вирізано з моїх слів при монтуванні передачі, додам тут тільки одну цитату – з Івана Франка:
"Голосуючи за "менше зло", обираєш зло".
А значить, додам від себе, робиш його сильнішим.
І тому, в кінцевому підсумку, – завжди прораховуєшся.