В продовження теми   12 років на помилку?... 



          Нищівна поразка Віктора Ющенка на президентських виборах стала логічним завершенням його керівництва країною, яка прагнула, але так і не дочекалася суттєвих змін. Реабілітуватися в очах громадян буде дуже важко, але можливо. Історія вже має подібні приклади.
          Підходить до завершення президентство Ющенка. Його постпомаранчевий період правління ще довго будуть ностальгічно згадувати українські патріоти, завзято критикувати опоненти, аналізувати експерти й науковці.
          Але, як не прикро констатувати, Ющенко однозначно втратив колосальну підтримку українських громадян, надану йому в період помаранчевої революції. А втрата такого потужного політичного ресурсу, як довіра – це краховий і доленосний чинник. Його антирейтинг, який в останній рік правління досяг апогею, може стати для лідера помаранчевої революції «політичною смертю». Хоча, як свідчить, наприклад, доля президента Франції Шарля де Голля, подібна «політична смерть» може згодом виявитися «політичною реінкарнацією».
          Мабуть, не повністю коректно порівнювати Шарля де Голля і Віктора Ющенка, але в їхній політичній кар’єрі є багато спільних рис. Обоє представники правого національного руху, після приходу до влади обох очікувала важка економічна ситуація (безробіття, низький рівень життя)...  Дехто може заперечити таке порівняння. Так, за де Голля був інший час, інші вимоги суспільства, інші політичні загрози і перспективи. Але в обох випадках на початку кар’єри обох політиків була величезна підтримка нації, віра і надія на краще життя.
          Але на відміну від Ющенка, де Голль зробив важливу і вирішальну для нього паузу в політичному житті. Він провів п’ять років в усамітненні в Коломбе (так званий «перехід через пустелю»), працюючи над написанням своїх мемуарів «Спогади про війну». Цей період був присвячений і роздумам про післявоєнне становлення Франції, власну роль у цьому становленні та про помилки, які були допущені в політиці. Таке рішення французького президента було правильним і принесло для нього позитивний результат, адже кожна людина, тим більше політик, має зважувати та аналізувати свої вчинки.
          Український президент теж має взяти приклад у французького колеги, зробити подібну паузу, переглянути свої вчинки останньої п’ятирічки. Обдумати, якими були наслідки його рішень, що було задекларовано і що з цього втілено в реальне життя. Зрозуміти, чому він втратив таку довіру громадян до себе, чому українці продовжують масово виїжджати з країни, а ті, хто залишився, повністю розчарувалися в політиках і самій політиці. Чому не було використано той післяреволюційний підйом громадян, їхні ініціативи і пропозиції для реальної трансформації суспільного життя в країні?
           Результатом активної економічної політики де Голля стало те, що золотий запас Франції зріс з нульової позначки у 1958 році (рік обрання його президентом) до $4,5 млрд у 1965 році. Країна не тільки повністю розрахувалася зі своїми зовнішніми боргами, а й перетворилася на кредитора, який займав на той час третє місце в світі за експортом капіталу.
           Завдяки жорсткій фінансовій стабілізації «твердий» франк став однією з провідних світових валют. У ці роки за середньорічним економічним зростанням — 5,5% — Франція поступалася лише Японії. Обсяг промислового виробництва зріс майже на 60%, обсяг експорту — на 88%. Значно підвищився рівень життя населення, його накопичення стали чи не основним джерелом внутрішніх інвестицій. Рівень безробіття був низьким, як ніколи. Вдвічі зросла кількість представників науки і культури.
           Головне для політика, який прагне мати підтримку громадян – виконувати обіцянки і втілювати пропоновані реформи в життя, навіть якщо вони виглядають не досить популярними в очах суспільства.
           А українці показали, що вони було готові до змін ще п’ять років тому. Якщо суспільство прагне кращих умов існування й кращих стосунків з владою, то з часом це буде реалізовано. І якщо новий керівник України не зможе хоча б почати йти цим курсом, буде логічний і передбачуваний наслідок – громадяни віддадуть свою довіру іншим кандидатам, а такого політика просто відкинуть на політичне узбіччя.

[ Читать дальше ]

що до українських патріотів в часи ІІ Світової, то мимоволі приходять на думку нижченаведені фотографії з дружнього  параду переможців у Бресті:


                                          "Waffenkollege"


Генерал Гудериан та командир 29-й окремої танкової бригади Семен Кривошеїн

22 вересня 1939 р. у Бресті, символізуючи розділ Польщі внаслідок пакта Молотова-Рібентропа, відбувся спільний німецько-радянський військовий парад з рукостисканням Гудеріана-Кривошеіна і урочистим обміном червоними прапорами (один із свастикою, інший – з серпом і молотом).

Как-то давненько попался мне труд Абубакара Самбиева. Сейчас, после оглашения результатов экзит-полов,  о нем вспомнил и хочу поделиться с вами. Позволил только некоторые сокращения, не влияющие на смысл, и вынес в эпиграф фразу из текста.

"Не цари создают холуев и рабов,  а холопы венчают на царство тиранов"  Александр Дольский

Распределение свободы

Измерять количество свободы на душу населения никто не научился. Но попробуем ответить на этот вопрос если не количественно, то хотя бы качественно, так как иначе трудно определить, какое ограничение свободы оправдано, а какое нет.   Вернемся к аналогии техническими системами. Столб или стол устойчивы потому, что не имеют степеней свободы, а потому им не нужна и система управления. Если же свобода появляется, то она предполагает появление системы управления. Как правило, для несложного управления используется какой-нибудь автомат или, если задача управления очень сложная для автомата, человек. Поэтому у машины должен быть водитель. Если же задача управления очень сложна, то человек, эксплуатирующий систему, проходит специальную подготовку. На одноколесных велосипедах ездят только циркачи.   Те же самые рассуждения применимы и к биологическим системам. Дерево устойчиво, потому что не имеет свободы передвигаться, оно имеет только свободу расти. Потому оно лишено каких-либо сложных систем сбора информации и управления. По мере увеличения количества свободы, которая доступна конкретному биологическому виду, возрастает число датчиков информации (зрение, обоняние, осязание) и количество информации, которую они собирают, сложность и совершенство систем управления. Змея имеет все перечисленные датчики, но она не имеет конечностей. Появление конечностей приводит к усложнению задачи управления, которую приходится решать нервной системе. Надо управлять ногами и следить за равновесием. Мозг усложняется, приспосабливается для решения более трудных задач. Человек, поднявшись на задние лапы, усложнил проблему сохранения равновесия, а высвободившиеся руки стал использовать для самых разнообразных целей. Это привело к дальнейшему развитию нервной системы и укрупнению мозга.  Некоторый избыток свободы является условием развития, но если этот избыток более определенного, то свобода действий вступает в противоречие со способностью человека ее использовать. Появление дополнительной степени свободы - это предвестник революции в развитии человечества и гарантия больших потрясений. Либо человек сможет научиться пользоваться этой свободой и извлекать из нее практическую пользу, либо он погибнет, не успев эту свободу освоить. Чем больше степеней свободы, тем совершеннее должно быть управление. Допустим, что появилась возможность измерять количество социальной свободы. Допустим также, что есть возможность измерить способность человека пользоваться этой свободой, не подвергая опасности жизнь, здоровье и благополучие окружающих, не доставляя им неудобств - меру ответственности человека, его способность отвечать за то, как использует свою свободу. Ответственность занижена, когда человек не имеет должного нравственного здоровья или достаточного интеллекта, чтобы использовать свою свободу без ущерба для окружающих. Кроме того, человек может не иметь возможности воспользоваться предоставляемой свободой. Например, больной, прикованный к кровати, не может воспользоваться свободой передвижения.  Итак, если ответственность минимальна, то и свободу действий такой человек должен иметь минимальную, иначе он становится опасным для себя и для общества. Минимум свободы - только для поддержания жизни. Если лишить его и этой свободы - дышать, питаться, двигаться - наступает смерть. Хорошо, когда есть возможность дозировать свободу каждого. Как же быть с обществом в целом? Необходимо знать, сколько и каких людей в обществе. Есть основания полагать, что распределение количества людей в соответствии с мерой их ответственности характеризуется нормальным распределением. … Говоря проще, люди абсолютно бессовестные и безумные составляют незначительную часть общества … Основная масса населения более-менее разумна и сравнительно честна …Интеллектуальная и нравственная элита общества составляет меньшую часть населения …. В каждом обществе есть гражданское право - "каждый человек имеет право..., каждый человек обязан..." В переводе на термины данной публикации гражданское право есть мера свободы, отпущенная каждому гражданину, и мера эта де-юре одинакова для всех. Еще есть Декларация прав человека, которая еще долго будет оставаться декларацией. Это пока недостижимый идеал. Уж очень большие права отводит она каждому человеку. Чем более ответственен человек, тем больше свободы можно ему дать, не боясь, что он нанесет ущерб себе и обществу. Если общество чрезмерно ограничивает свободу действий данного индивида, то оно теряет выгоду, которую могло бы получить от конкретного гражданина, не говоря уже о затратах, необходимых для этого ограничения. Если же общество чрезмерно либерально, то приходится нести дополнительные расходы на ликвидацию последствий деятельности данного человека. Очевидно, что граждане, чья мера ответственности занижен, имеют избыток свободы, а он всегда представляет потенциальную опасность. Чтобы его отнять, существует уголовное право. Если некто использует свободу действий в ущерб обществу, то он вступает в зону действия этого права. Именно при таком уровне свободы потери общества будут минимальны.  В этом случае, во-первых, будет минимально возможный уровень преступности и, во-вторых, минимальные потери от ограничения свободы элиты общества.   Законы делаются в расчете на некоего среднего гражданина, каким его представляет себе государство. Но в обществе всегда находятся люди, которые умнее, здоровее и честнее чем "положено". Если они своими действиями дают об этом знать социуму, тот предпринимает меры, чтобы привести их в соответствие "стандарту", если получится, или избавить от них общество, если не удастся "поставить на место". Считаются одинаково опасными рядовой сумасшедший, уголовник и интеллигент. То есть качество элементов ограничено не только снизу, но и сверху. Посадить, расстрелять, сжечь на костре можно и садиста, и ученого. Общество считает их одинаково опасными, а в годы сталинизма интеллигенция представлялась даже более опасной, чем уголовники. Люди, в точности соответствующие представлению государства о том, какими должны быть его граждане, составляют мизерную часть от общей массы населения. Поэтому все остальные подпадают под категорию "неблагонадежных"… Издержки на ограничение свободы "неблагонадежных" получаются чрезмерными, и их не сможет вынести никакая, даже самая могучая экономика. Явно напрашивается вывод о том, что надо бы разрешить некоторые отклонения от норматива. … Поскольку не удается для общества в точности воспроизвести желаемую зависимость "Свобода - Ответственность", ее заменяют некоторой совокупностью отрезков. Раз нет возможности мерить на один аршин все общество, то его разбивают на части в соответствии с качеством элементов, и для каждой из частей устанавливают свои нормативы поведения.   Обычные люди наделяются обычными правами и обязанностями.…Если некто совершает преступление, то общество ему говорит: ты слишком свободен для твоей меры ответственности, поэтому мы определяем тебя в места лишения свободы общего режима, где твоя свобода не будет представлять опасности для окружающих. Если же совершенное преступление считается особо опасным, то нарушителя помещают в места лишения свободы строгого режима. А когда он совершает деяния особо опасные, то общество считает себя вправе такого человека уничтожить… Точно так же будет выглядеть зависимость "Свобода - Ответственность" в интеллектуальном разрезе. Просто изменятся названия областей на нашей зависимости: вместо "места лишения свободы общего режима" -- "психиатрические лечебницы", вместо "места лишения свободы строгого режима" -- "смирительные рубашки".  …Таким образом, в любом обществе, независимо от степени его демократичности, фактически реализована система интеллектуальной - физической - нравственной сегрегации. В реальных системах число уровней, на которые дробится общество, намного больше. Например, табель о рангах Петра Великого состояла из 14 классов, в Армии было 21 воинское звание.  Гражданам ... пытаются более точно указать их место в обществе другими методами. Для заключенных есть, как уже говорилось, три уровня сортировки по степени качества, а точнее, деградации - места лишения свободы общего режима, строгого режима и смертная казнь. Более точного соответствия пытаются достигнуть выбором срока заключения.

…Поэтому общества, находящиеся на ранней стадии развития, более склонны к диктаторским формам управления, а более зрелые -- к демократическим. Обычно политические обозреватели всю вину за диктатуру возлагают на диктатора, но фактически диктатура, как и демократия, есть лишь результат процессов самоорганизации общества. "Не цари создают холуев и рабов, а холопы венчают на царство тиранов" (Александр Дольский)...

Абубакар Самбиев   Грозный, 2000

Такий собі ЕКЗИТПОЛ !!!

На початку лютого виповнюється 91 рік відтоді, як козаки Вороньківської, Бориспільської й Баришівської сотень  прийняли нерівний бій проти більшовицького війська на Трубежі.

                                 Іван Черпак посередині

"Довгий час про цю подію часів національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. згадувати було небезпечно, адже 70 років радянська пропаганда називала всіх повстанців, які боролися проти неї, бандитами. Тому навіть удови й матері загиблих боялися розповідати своїм дітям та онукам правду про подвиг і героїчну смерть їхніх батьків. Але свято берегли про них пам’ять." 

"На початку лютого 1919 року командир Вороньківської сотні Іван Черпак одержав наказ зайняти оборону на лівому березі річки Трубіж, щоб хоч на декілька днів зупинити просування червоних військ до Києва, поки звідти евакуюються на захід українські установи. Про відбиття наступу, тим паче про другі Фермопіли не йшлося. Бо що, крім рушниць, шабель і двох кулеметів могли протиставити козаки кільком десяткам тисяч більшовиків, які мали на озброєнні бронепоїзди й гармати? Перед самою річкою повстанці пошкодили залізницю-познімали рейки з насипу і з мосту з надією, що це залишиться непоміченим для машиніста і перший ворожий потяг, на великій швидкості зійшовши з колії, впаде у воду, а вагони поскочуються в довколишні болота. І в результаті цього буде на декілька днів перекрито шлях на Київ наступним поїздам. Але серед оборонців знайшовся зрадник, який сповістив більшовиків про небезпеку. Тому перший їхній бронепоїзд зупинився перед мостом і почав обстрілювати українців з гармат. Два дні тривав нерівний бій, більшість оборонців загинули або дістали поранення. Скориставшись нічною темрявою, вцілілі козаки відступили, забравши поранених і по можливості загиблих своїх товаришів..... вістку про розгром сотні приніс в Іванків молодий гімназист, мабуть учасник бою, бо під кожушком у нього була закривавлена вишиванка. На запитання дружини одного з повстанців, де її чоловік, юнак відповів: «На дні Трубежа». ... учасники бою на Трубежі повторили подвиг героїв Крут."

Читати повністю >>>

Поговоримо про інші вибори :)
Зазвичай у більшості країн є "національна алегорія"  - досить часто жіночій образ, який асоціюється у громадян та чужинців з образом цієї країни. У Франції, для прикладу, це Маріанна. Є алегорії також  у частин світу (з їх скульптурними зображеннями можна ознайомитися на готелі "Жорж" у Львові) - чому ж не може бути алегоричного образу частини України?
Отже, яка з жінок на Вашу думку уособлює образ Західної України?
Пропонуються варіанти:

Янукович назвав його "українським, російським поетом".

А хто таки, насправді, Антон Чехов?