Мені вже набридло нагадувати кожному "правовірному тимошенківцю" початок розколу помаранчової спільноти: що його розпочала саме Юля Тимошенко і що не Ющенко її вигнав з прем'єрства, а вона сама гучно грюкнула дверима, перейшовши у опозицію до Ющенка, який просто змушений в такій ситуації піти на поклін до Віктора Януковича за голосами на обрання новим прем'єром Єхануова. Підписаний тоді меморандум став початком політичного відродження Віктора Януковича, але я не думаю, що хтось може закинути Ющенку добровільність цього вчинку - мусів.  Цілком справедливим прозвучало нарешті (!) щире зізнання Віктора Ющенка, що найбільшою його помилкою за всі минулі роки це була Юлія Тимошенко. І я так вважаю від часу проголошення т. зв. "корупційного скандалу", який закінчився досить дивно: злочини корупції не були доведені, а головні обвинувачені незабаром опинились в таборі своїх опонентів - БЮТі.  
   Від того часу (2005  - !) в помаранчевому роз'єднанні (!) почалась просто "вялотекуча політична шизофренія", яка цілком логічно призвела до 7 лютого 2010, тобто повного краху! 
   Нижче для бажаючих освіжити память я наводжу статтю по цій темі, а що в ній мене вражає найбільше, коли я скачував з архіву "Української правди" - 0 у коментарях, що і дивно, і символічно!  Дійсно: коментарі зайві.[ далі ББ ]

Літературно– музичний вечір відбувся у відомій львівській кавярні "МУЗІ" у неділю 7 лютого 2010 року.
Прихильники співаної поезії та римованого слова не тільки посиділи, але
й постояли в затишному кафе з філіжанкою кави, представляючи власну
творчість, поринаючи в мелодії пісень та слів.[ далі ББ (багато букв) ]

Чомусь серед наших громадян склалася хибна думка, що слово будь ласка пишеться з дефісом. Це не так.

А от нещодавно я взагалі побачила оголошення  з дивною редакцією:
будь ласка писалось разом. Це також неправильно, дуже неправильно.

Люди!!!

Запам’ятайте, будь ласка, назавжди, що слово будь ласка в українській мові пишеться без дефіса і виділяється на письмі комами.

На одній кухні не може бути двох хазяйок. В Україні не може бути двох державних мов 

Зазвичай, прихильники тієї чи іншої форми піднесення статусу російської – або до рівня офіційної мови міжнаціонального спілкування (як, наприклад, у Казахстані), або офіційної мови на рівні областей (як у Німеччині або Швейцарії), або навіть другої державної мови (як у Білорусі або Ірландії) – згадують Європейську хартію, яка давно стала притчею во язицех в Україні. Притому, що сам текст Хартії мало хто читав, що є типовим для такої категорії людей. Що ж представляє собою цей документ?

Чи вимагає Європейська хартія мов визнання російської мови другою державною? А також чому приклади Бельгії, Швейцарії, Канади або Ірландії – це просто спекуляція? Більш того, за скількома пунктами російська підходить під  означення "регіональна мова".

Аналіз положень Європейської хартії мов та прикладів про інші двомовні держави:

Текст достатньо великий, тому просто лінк:

http://sd.net.ua/2010/02/17/ukrainska_mova.html

Директор московского института Национальной стратегии, политолог Станислав Белковский принадлежит к числу хорошо информированных экспертов. Опыт сотрудничества с Борисом Березовским и Юлией Тимошенко позволяет ему с хирургическим реализмом оценивать российско-украинские отношения. Четыре заповеди для украинского президента «Первая заповедь: почитай демократию, потому что только с помощью демократии у тебя получилось стать президентом. Янукович дважды не смог стать президентом– в 2004 году и в 2009 годах – когда для этого требовались определенные отступления от демократии. В частности, тогда, когда он мог стать марионеточным президентом в рамках ПРиБЮТ и в случае принятия странной Конституции имени Медведчука.  Вторая заповедь: почитать своих политических отца и мать, каковыми для Януковича являются Ющенко и Тимошенко. Если бы не их конфликт, Янукович не стал бы ни премьер-министром в 2006-м, ни президентом Украины в 2010-м. По моим грубым подсчетам, если бы на этих выборах Ющенко не действовал впрямую против Тимошенко, она бы смогла набрать примерно на 7% больше голосов. И победить.  Третья заповедь: бойся Кремля и не связывайся с ним в политических проектах. Нет, конечно, с Кремлем надо демонстративно дружить, танцевать перед ним ритуальные танцы для того, чтобы получать определенные уступки, изображать дружбу... Но! В политическом смысле делать ставку на Кремль нельзя. Потому что на постсоветском пространстве это еще ни для кого не оканчивалось хорошо.  Наконец, четвертая заповедь: поосторожнее с Медведчуком. Все политические проекты этого человека заканчивались громкими провалами – будь-то Янукович-2004 или ПРиБЮТ-2009.»

По материалам «Фокус»

Журналіст інтернет-видання "Обком" Олександр Брусенський, наближений до мера Полтави Андрія Матковського (колишнього члена партії "Батьківщина") стежить за кожним робочим днем голови Полтавської облдержадміністрації Валерія Асадчева.

У своїй сьогоднішній публікації в "Обкомі" журналіст нагадав читачам про те, що В.Асадчев пообіцяв піти у відставку відразу після інавгурації нового Президента України.

Ну, не терпиться "бютівцям" позбутися незручного губернатора...

P.S. Нагадаємо, що Полтавщина під час обох турів виборів Президента України віддала перевагу Юлії Тимошенко.

"Відкрита Полтава".

Інформація голови СБУ Валентина Наливайченка про арешт на гарячому відразу п’яти офіцерів Федеральної служби безпеки Росії в Одеській області видалася настільки сенсаційною, що повірити в це здавалося неможливим.

Отже, на прес-конференції глава СБУ заявив, що 27 січня офіцерів ФСБ РФ заарештовано під час отримання інформації, що містить державну таємницю, від громадянина України. Докази незаперечні — зафіксовано передачу матеріалів, оскільки зустріч повністю контролювали українські контррозвідники, особи учасників установлено.

Заява ФСБ РФ повністю підтвердила факти. Російська спецслужба не заперечила шпигунства в Україні! Головний пафос росіян полягав у тому, що їхні дії були нібито лише відповіддю на розвідувальну активність українців проти Росії. Найсмішнішим було твердження, що шпигунський скандал — провокація СБУ, що нібито міжнародна практика рекомендує виявляти шпигунів і видавати їх тихо, без розголосу. Цікавий і, звісно, випадковий збіг — не чекаючи жодних офіційних висновків, відразу після виходу прес-релізу ФСБ, ті самі аргументи російської сторони озвучив депутат Партії регіонів Микола Азаров. Оскільки Микола Янович має всі шанси отримати високий пост у команді майбутнього президента України і щоб запобігти подальшим випадковим виступам на захист іноземних спецслужб з боку наших миролюбних політиків, «ДТ» з допомогою джерел в українській контррозвідці постаралося встановити причини, хід і значення цього шпигунського скандалу.

за спробу нажитися на продажу корабля...

Як повідомило джерело в штабі Чорноморського флоту Росії, Федеральна служба безпеки зупинила спробу командувача ЧФ РФ віце-адмірала Олександра Клєцкова нишком продати один з допоміжних кораблів, що знаходилися на стадії списання.
Клєцков вже поставив на договір печатку, як несподівано нагрянула ревізійна комісія. Вона встановила, що вартість корабля, за якою командувач флотом намагався його продати, занижена у декілька разів.
Імовірно віце-адмірал планував виграти на операції набагато більшу суму, а невраховану різницю покласти собі в кишеню.
На сьогодні невідомо, чи єдиний це корабель, на якому намагався нажитися Клєцков.
Одне відомо точно. 20 лютого до Севастополя прибуває ревізійна комісія з 80 осіб, яка опише майно флоту, а також встановить, чи замішаний Клєцков в подібних махінаціях.
Напевно, з очевидних причин, щоб не ганьбити честі доблєсного Чорноморського флоту, від якого залишилася одна тільки назва, командування російською армією спробує приховати дійсну причину звільнення Олександра Клєцкова.

Хай вітри, хай шторми, хай дев'яті вали,
Стій, мов скеля, й пильнуй наш девіз, наше гасло:
Як не я, тоді хто? Не тепер, то коли?
Іван Світличний

Питання про те, чи в академічній науці та медицині таку хворобу окремо окреслено та досконало вивчено, залишається відкритим, тож справу його остаточного вирішення доручимо фахівцям-медикам.

Самі ж спробуємо розглянути хворобу, котра поглинає як окремі особистості, так і цілі верстви населення, великі громади як суспільну заразу з точки зору соціології та використовуючи нещодавно запатентоване революційне відкриття: національно-екзистенційну методологію оцінки явищ об'єктивної дійсності.

[ Читать дальше ]

Хочу ще раз висловити свою думку про становище
української культури .
Можливо, вона не буде новою, я неодноразово говорила про це й у
товаристві "Ми любимо тебе, Україно", й просто у своєму блозі. Отже, я
вважаю, що прищеплення непристижності та другорядності української
культури починається в Україні зі школи, де виховують у дітей
українофобію. Чомусь українська культура й мова завжди вважались
непристижними, другорядними, другосортними. Педагоги з української у
школі, зазвичай, були дивакуваті та трохи помішані на класичних
творах... На противагу російськомовним вчителям, які пропагували
Великую Русскую Культуру и Классику...

Взяти б, приміром, сучасний шкільний буквар. Здається, що укладачі
цього підручника зупинилися десь у минулому, бо постійно наголошують на
поле, лан, гай, річку, вербу та хату під стріхою… Чи то в селі вони
бували давно й не знають, що хати під стріхою вийшли із моди ще у
позаминулому сторіччі, і зустріти їх можна під відкритим небом хіба що
в селі Пирогово в Музеї української архітектури та побуту, чи то вже
геть заклопотані навчальним процесом, зациклюючись на тій освітянській
ниві, що й не бачать, що більшість школярів давно перебралась із села
до міста, а в селі займають місця за партою лише п’ять-шість учнів на
клас… Така відстороненість від сучасного життя, як мені здається,
створює ще один аспект непристижності всього, що пов’язано з Україною
та українським.

Ще одна хиба, на мій погляд, навчального процесу, що створює
враження другорядності української мови й культури загалом. З програми
української літератури для загальноосвітньої школи виходить, що значні
літературні процеси зупинилися в Україні десь наприкінці 19 сторіччя,
ну, може, в середині 20, а далі все проходить на зразок Шевченкових та
Малишкових віршів… Тільки не подумайте, що мені не подобається Шевченко
чи Малишко, якраз навпаки… Та хочеться наголосити, що в українській
літературі, так само, як і в будь-якій світовій літературі,
відбуваються процеси, що давно вивели її із рамок провінційності на
світову арену, показавши світові такі постаті, як В.Шевчук, Л.Костенко,
В.Стус, І. Малкович та інші. В нашій літературі уже встигли посивіти
БУ-БА-Бісти  та Лугосад, що вели літературний перед впродовж двох десятиліть, їм на
зміну прийшов з потужним словотвором Сергій Жадан… Давним-давно хиткий
фемінізм Марка Вовчка встигли змінити «ґендерні студії пані Забужко» та
творчі експерименти таких літераторок, як Н. Білоцерківець, Г. Пагутяк,
Г.Осадко тощо.
Слід сказати, що й український живопис давно вже визнаний за межами
нашої держави і не пасе задніх. Варто лише пригадати імена таких
Майстрів, як І. Марчук, А. Буртовий, В.Франчук та багато інших.
Та й кіно українське - давно не таке, як його хочуть нам показати - піф-паф та цьом-цьом...
А про успіхи українського спорту годі й казати, наперекір
безгрошів’ю та організаційним негараздам українські спортсмени на
Олімпіаді в Китаї посіли Україні 11 місце, показавши світові, що ми
фізкультурно розвинена та спортивно спроможна нація.
Тому хочу ще раз наголосити – нам, українцям, є чим пишатися, а
усім тим, хто не сприймає України та української мови, ще раз пораджу –
придивіться ближче до країни, в якій ви живете, усвідомте, що то країна
потужних традицій та самобутньої культури. Якщо не полюбіть її, то
бодай прийміть..

Дуже жаль, що наші можновладці не розуміють, що
культура - це візитна картка країни...
 Але їм можна пробачити, вони, що
читали ту літературу чи знають - хто такий Бойчук та його школа???...
Та перед нинішніми парламентарями були попередники, серед яких назву
такі імена, як Драч, поет, хороший поет, Олійник, також хороший поет,
Яворівський, нормальний поет, письменник, Лесь Танюк, хороший
режисер... та інші... Ці парламентарі знали, хто такий Бойчук, знали
вони й літературу, були обізнані з мистецтвом, але вони, маючи нагоду
створити для української культури зелене поле хоча б в Україні, були у
Верховній Раді і спокійно дивилися, як бандити захоплюють владу і як ця
влада витісняє культурні надбання багатьох українських поколінь... Це
взагалі, можна назвати злочином, мені зараз смішно дивитися, як всі ці
люди б’ють себе у груди й кажуть, що вони українські культурні діячі.
Справді, їхня творчість сприяла розвитку української культури, але
громадська діяльність - поза сумнівом...
.