О сообществе

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.
Вид:
краткий
полный

Ми любимо тебе, Україно!

Євген Сверстюк: ЯК ЦАРЯ ВИБИРАЮТЬ

Всім читати, аналізувати, прикладати до себе. ;)

"... Очевидно, в Господньому задумі є ще такий лікувальний засіб, що називається в народі "наїстися сорому". З Божої ласки нас обминають голод, мор, повені і землетруси...

Нас мучить тільки пекло, яке ми самі влаштували через брак любові до ближнього. Як за Шевченком: "Ми в раї пекло розвели"....

Історія в лютому 2010 року не закінчується. Як сліпі коні будемо йти по колу. Але з надією прозріти.

"Через великі гріхи наші ми не маємо відваги" - говориться в псалмі. Справді, ми за роки незалежності явили мало прикладів громадянської відваги, офірності і просто любові до рідного краю.

Патріотична белькотня, начинена амбіціями, небажання співпрацювати і єднатися задля вищої цілі, небажання й невміння служити Вітчизні - то жалюгідний образ наших національно свідомих кіл.

Той образ не міг бути привабливим для молоді, і не міг стати добрим прикладом. Мало було позитивного ферменту для формування чесного громадянського суспільства.

Користолюбство стало гаслом посткомуністичної епохи. Втрачалися межі між гідним і ганебним, між порядним і ницим, а поняття честі вийшло з ужитку. Що посіяно, то й пожинаємо.

І не треба питати, за що нас Бог карає. Кожен особисто має запитати себе щоденно, за що він заслужив кару. І запитати: " Що я зробив, щоб поліпшити Наш Дім? Що я посіяв і виплекав на радість людям?".

..."

Читати повністю:

http://www.pravda.com.ua/columns/2010/02/5/4718614/

Еміграція з України вже почалась...

  • 05.02.10, 21:31
У Львові на залізничному вокзалі коло кас міліція затримала корову з клунком і запитують її:
- Корова, ти чого тут? Куди це ти?
- Та ось до родичів в Росію їхати мушу, бо ж тут скоро ось що буде,- і показує агітку Януковича "Україна для людей"

Цікаво, що скаже Львів тепер?

  • 05.02.10, 18:15
Друзі, почувши про мою відмову йти на вибори, одразу вигукнули дружно, що не йти на вибори означає голосувати за Януковича. А я їм у відповідь: є ні, панове, не йти - означає тільки одне: що я проти обох і не більше того. Чому ви вважаєте, що якщо я прийду голосувати, то обов’язково проголосую за Тимошенко? Якраз вона мені не дуже позитивна з багатьох сторін і в  її команді повно людей, яких я зневажаю, тому моя неявка є скоріше на її користь.
Якщо ж казати класично: то я не знаю кого маю обрати, бо не бачу великої різниці у претендентах в президенти, а тому передаю своє право вибору тим, хто цю різницю бачить - кого буде більше, того вибір я і визнаю.
А в загальному ще ніколи не бачив такого млявого агітаційного процесу напередодні такого значного вибору: люди просто тупо дочікуються вже наперед відомих результатів, а вся інтрига тільки у співвідношенні процентів.
Для мене, саботажника, цікавий буде процент подібних мені, тому що хочу, аби загальна участь у виборах не досягла 50%. Тоді легітимність переможця не є переконливою, хоча розумію, що тут важить, аби до влади дорватись...
А ще цікаво, як проголосує Львів за Януковича, бо то буде показник повної зневіри (звичайно, що голоси першого туру - не в рахунок)
І ще цікаво знайти відповідь на питання: якщо ми, націонал-патріоти, так бездарно програли свою Помаранчову перемогу, то як далі жити? Боротись в опозиції? З ким і за що?
Полишається тільки співати класичну львівську пісню:  "Ой як то сумно, ой як то нудно\ Ой як то сумно, ой як то нудно\ Ой як то су-у-у-у-мно, ой як то ну-у-у-у-удно\ Любила хлопця - забути трудно..."    

56%, 15 голосов

22%, 6 голосов

22%, 6 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Актуальне запитання про Україну після другого туру виборів

Чи залишаться в Україні демократія, свобода слова та свобода переконань після обрання нового Президента України?

38%, 27 голосов

25%, 18 голосов

38%, 27 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

"Демократія по-українськи": Фінал за кадром



Вчорашній спецпроект Першого національного називався, нагадаю, – "Демократія по-українськи". А тепер стежимо за руками.

Спочатку це мав бути прямий ефір. Потім виявилося, що – ні, запис, але в режимі реального часу. Вчора ввечері, за дві години перед ефіром, потелефонували й вибачилися: на жаль, пані Оксано, в реальний час не вклалися, на півгодини (!) перебрали, довелося трошки підрізати, Ви ж розумієте...
І "підрізали", мушу сказати, дуже професійно – залишивши в ефірі критичні завваги на адресу тільки одного з кандидатів. Гладенько так вийшло. Гламурненько.
Але найцікавіше сталося потім, коли камери погасли і ми, продовжуючи вже між собою ту саму суперечку щодо теорії "меншого зла", повернулися в гостьову кімнату. П'ятихвилинка замішання при гардеробі, вмикання мобільників, договорювання недоказаного... Застібаючи пальта, інтелігенція рушила до дверей. Аж тут...
БА-БАХ!...
Нога охоронця з розмаху захряпнула з коридора двері просто інтелігенції перед носом. Передні оторопіло завмерли.
- Що там, що? – допитувалися задні.
- Придется немножко подождать, – ховаючи очі, ніяково пояснила асистентка. – Тимошенко идет по коридору...

  Стоп-кадр, момент істини, німа сцена. "Ревізор" відпочиває – ефектнішого фіналу до цілого попереднього "дійства на камери" не вигадав би жоден драматург.

  Ніколи не забуду виразу їхніх облич тієї миті – сивочолих, поважних людей: лікар, учений, художник, авіаконструктор... Щойно, яких десять хвилин тому, вони закликали українських виборців голосувати за ту саму кандидатку, через яку зненацька опинилися в пастці. У приміщенні, вийти з якого зможуть тільки тоді, коли на те буде Її воля. Коли Їй буде зручно.
Боляче дивитись на принижених стариків: мабуть, так виглядала та українська професура 1920-х, котра на процесі СВУ 1930 р. згодилася "співпрацювати зі слідством". "Стоять, сукі! Ваше мєсто у параші!"
     І саме в ту мить я остаточно збагнула, в чому полягає головна перевага мого вибору – "не підтримую жодного кандидата" – порівняно з їхнім – "за менше зло". Атож, я так само символічно "дістала ногою в писок" – стояла перед замкненими дверми, як у тюремній камері, й чекала, коли мене випустять, мене так само брутально, по-бандитському "нагнули"... Але я знала, що від зла, "більшого" чи "меншого", нічого іншого чекати й не доводиться: поки сила на його стороні, воно завжди чинитиме насильство. Тому мені, на відміну від моїх старших колег, не плюнули в душу. Нагнули – без моєї в тому участі: я відмовилася "співпрацювати зі слідством". Моя людська гідність лишилася при мені.
  А це, смію запевнити, не так і мало – ні для людини, ні для нації.
  Тож, замість повторювати те, що було вирізано з моїх слів при монтуванні передачі, додам тут тільки одну цитату – з Івана Франка:
"Голосуючи за "менше зло", обираєш зло".
А значить, додам від себе, робиш його сильнішим.
І тому, в кінцевому підсумку, – завжди прораховуєшся.
Оксана Забужко
Письменниця,
Віце-президент Українського ПЕН-центру

Як країні вийти з глухого кута?



Янукович з Тимошенко не поступляться один одному. Розрив у другому турі буде незначним. 

Обидва кандидати будуть скликати свої Майдани. Організація третього туру виборів нічого не змінить. 

Схоже, що Віктору Ющенку треба буде стати миротворцем і шукати вихід з глухого кута. 

Але, де ж його знайти? Що скажете? Давайте разом писати рецепт, пані і панове!

Окупація мозку

Хотів таке щось конструктивне до виборів почитати... Знайшов, ... !

Як словесні, зображальні й психотронні засоби впливу «гвалтують» людину, обходячи свідомість
Методи прихованого примусу застосовувалися у різних суспільствах упродовж сотень років. У ХХ столітті технології впливу на психіку мас вийшли на небачений рівень: була винайдена пропаганда. Червоні й коричневі пропагандисти довели, що звичайних людей, під відповідним керівництвом, за допомогою суворої дисципліни і масованого психологічного впливу можна схилити до майже дармової праці та до масових злочинів, що сприймалися виконавцями за «благо». Людей безперервно утримували в стані трансу — гаслами, промовами, книжками, піснями, маршами, фільмами, картинами й плакатами. Усяка маніпуляція в корені має економічний зиск: людей заколисують і обкрадають. Коли насилля і брехні забагато — їх перестають помічати. У середині минулого століття було введено новий термін — «психологічна війна», що охоплює купу методів і засобів впливу на людей для зміни їхніх психологічних характеристик (поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, мотивів, установок, а також групових норм та масових настроїв. Це, зокрема, сучасні методи комерційної реклами та державно–політичних стратегій.
Енциклопедія маніпуляцій
Мова ворожнечі
Психотронна зброя

Марія Остерська

67%, 12 голосов

17%, 3 голоса

17%, 3 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Голосувалка: Тож, кого обираємо Президентом у неділю?

І чому саме цього кандидата?







40%, 34 голоса

19%, 16 голосов

26%, 22 голоса

4%, 3 голоса

11%, 9 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Є ще нормальні люди в Україні!

Напевно вперше за півроку прочитав щось розумне про політику і політиків в Україні.
Просто, без пафосу, злісті, образ... Респект Олександру Морозову.

Якби й виборці керувалися таки здоровим глуздом, а не симпатіями і антипатіями, які побудовані на уявних образах кандидатів, може би й не було у нас такого рейваху у країні. Вольтера ж ніхто не читає :)

Я особисто знаю приблизно рівну кількість достойних людей як з БЮТ, так і з партії регіонів. Приблизно однакова у них кількість мерзотників і відвертого баласту.

Я не можу зрозуміти, чому нормальні люди з цих двох впливових організованих структур не можуть сісти і домовитись про правила гри?

Якщо не можуть вони, то чому не можуть домовитись їхні куратори - Ахметов, Коломойський, Пінчук та ін.  Вони ж-то люди зовсім не дурні. ? Інстинкт самозбереження ж не відрубало?
Вже час цикнути на цуценят, які явно загралися як "Бобік в гостях у Барбоса" і з себе паньство траскають.

Ну, й народ може про політику менше базікатиме, а більше замислюватиметься над тим, як би більше грошей заробити, а не вкрасти під патронатом депутатів усіх рівнів :)