О сообществе

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.
Вид:
краткий
полный

Ми любимо тебе, Україно!

Четыре заповеди для украинского президента

Директор московского института Национальной стратегии, политолог Станислав Белковский принадлежит к числу хорошо информированных экспертов. Опыт сотрудничества с Борисом Березовским и Юлией Тимошенко позволяет ему с хирургическим реализмом оценивать российско-украинские отношения. Четыре заповеди для украинского президента «Первая заповедь: почитай демократию, потому что только с помощью демократии у тебя получилось стать президентом. Янукович дважды не смог стать президентом– в 2004 году и в 2009 годах – когда для этого требовались определенные отступления от демократии. В частности, тогда, когда он мог стать марионеточным президентом в рамках ПРиБЮТ и в случае принятия странной Конституции имени Медведчука.  Вторая заповедь: почитать своих политических отца и мать, каковыми для Януковича являются Ющенко и Тимошенко. Если бы не их конфликт, Янукович не стал бы ни премьер-министром в 2006-м, ни президентом Украины в 2010-м. По моим грубым подсчетам, если бы на этих выборах Ющенко не действовал впрямую против Тимошенко, она бы смогла набрать примерно на 7% больше голосов. И победить.  Третья заповедь: бойся Кремля и не связывайся с ним в политических проектах. Нет, конечно, с Кремлем надо демонстративно дружить, танцевать перед ним ритуальные танцы для того, чтобы получать определенные уступки, изображать дружбу... Но! В политическом смысле делать ставку на Кремль нельзя. Потому что на постсоветском пространстве это еще ни для кого не оканчивалось хорошо.  Наконец, четвертая заповедь: поосторожнее с Медведчуком. Все политические проекты этого человека заканчивались громкими провалами – будь-то Янукович-2004 или ПРиБЮТ-2009.»

По материалам «Фокус»

"Бютівцям" нетерпиться звільнити голову Полтавської ОДА



Журналіст інтернет-видання "Обком" Олександр Брусенський, наближений до мера Полтави Андрія Матковського (колишнього члена партії "Батьківщина") стежить за кожним робочим днем голови Полтавської облдержадміністрації Валерія Асадчева.

У своїй сьогоднішній публікації в "Обкомі" журналіст нагадав читачам про те, що В.Асадчев пообіцяв піти у відставку відразу після інавгурації нового Президента України.

Ну, не терпиться "бютівцям" позбутися незручного губернатора...

P.S. Нагадаємо, що Полтавщина під час обох турів виборів Президента України віддала перевагу Юлії Тимошенко.

"Відкрита Полтава".

Ліквідація. Історія провалу російських спецслужб в Україні


Інформація голови СБУ Валентина Наливайченка про арешт на гарячому відразу п’яти офіцерів Федеральної служби безпеки Росії в Одеській області видалася настільки сенсаційною, що повірити в це здавалося неможливим.

Отже, на прес-конференції глава СБУ заявив, що 27 січня офіцерів ФСБ РФ заарештовано під час отримання інформації, що містить державну таємницю, від громадянина України. Докази незаперечні — зафіксовано передачу матеріалів, оскільки зустріч повністю контролювали українські контррозвідники, особи учасників установлено.

Заява ФСБ РФ повністю підтвердила факти. Російська спецслужба не заперечила шпигунства в Україні! Головний пафос росіян полягав у тому, що їхні дії були нібито лише відповіддю на розвідувальну активність українців проти Росії. Найсмішнішим було твердження, що шпигунський скандал — провокація СБУ, що нібито міжнародна практика рекомендує виявляти шпигунів і видавати їх тихо, без розголосу. Цікавий і, звісно, випадковий збіг — не чекаючи жодних офіційних висновків, відразу після виходу прес-релізу ФСБ, ті самі аргументи російської сторони озвучив депутат Партії регіонів Микола Азаров. Оскільки Микола Янович має всі шанси отримати високий пост у команді майбутнього президента України і щоб запобігти подальшим випадковим виступам на захист іноземних спецслужб з боку наших миролюбних політиків, «ДТ» з допомогою джерел в українській контррозвідці постаралося встановити причини, хід і значення цього шпигунського скандалу.

Звільнений командувач ЧФ РФ

за спробу нажитися на продажу корабля...

Як повідомило джерело в штабі Чорноморського флоту Росії, Федеральна служба безпеки зупинила спробу командувача ЧФ РФ віце-адмірала Олександра Клєцкова нишком продати один з допоміжних кораблів, що знаходилися на стадії списання.
Клєцков вже поставив на договір печатку, як несподівано нагрянула ревізійна комісія. Вона встановила, що вартість корабля, за якою командувач флотом намагався його продати, занижена у декілька разів.
Імовірно віце-адмірал планував виграти на операції набагато більшу суму, а невраховану різницю покласти собі в кишеню.
На сьогодні невідомо, чи єдиний це корабель, на якому намагався нажитися Клєцков.
Одне відомо точно. 20 лютого до Севастополя прибуває ревізійна комісія з 80 осіб, яка опише майно флоту, а також встановить, чи замішаний Клєцков в подібних махінаціях.
Напевно, з очевидних причин, щоб не ганьбити честі доблєсного Чорноморського флоту, від якого залишилася одна тільки назва, командування російською армією спробує приховати дійсну причину звільнення Олександра Клєцкова.

Зневіра



Хай вітри, хай шторми, хай дев'яті вали,
Стій, мов скеля, й пильнуй наш девіз, наше гасло:
Як не я, тоді хто? Не тепер, то коли?
Іван Світличний


Питання про те, чи в академічній науці та медицині таку хворобу окремо окреслено та досконало вивчено, залишається відкритим, тож справу його остаточного вирішення доручимо фахівцям-медикам.

Самі ж спробуємо розглянути хворобу, котра поглинає як окремі особистості, так і цілі верстви населення, великі громади як суспільну заразу з точки зору соціології та використовуючи нещодавно запатентоване революційне відкриття: національно-екзистенційну методологію оцінки явищ об'єктивної дійсності.

[ Читать дальше ]

Щодо питання української культури в Україні

  • 15.02.10, 16:36
Хочу ще раз висловити свою думку про становище
української культури
.
Можливо, вона не буде новою, я неодноразово говорила про це й у
товаристві "Ми любимо тебе, Україно", й просто у своєму блозі. Отже, я
вважаю, що прищеплення непристижності та другорядності української
культури починається в Україні зі школи, де виховують у дітей
українофобію. Чомусь українська культура й мова завжди вважались
непристижними, другорядними, другосортними. Педагоги з української у
школі, зазвичай, були дивакуваті та трохи помішані на класичних
творах... На противагу російськомовним вчителям, які пропагували
Великую Русскую Культуру и Классику...

Взяти б, приміром, сучасний шкільний буквар. Здається, що укладачі
цього підручника зупинилися десь у минулому, бо постійно наголошують на
поле, лан, гай, річку, вербу та хату під стріхою… Чи то в селі вони
бували давно й не знають, що хати під стріхою вийшли із моди ще у
позаминулому сторіччі, і зустріти їх можна під відкритим небом хіба що
в селі Пирогово в Музеї української архітектури та побуту, чи то вже
геть заклопотані навчальним процесом, зациклюючись на тій освітянській
ниві, що й не бачать, що більшість школярів давно перебралась із села
до міста, а в селі займають місця за партою лише п’ять-шість учнів на
клас… Така відстороненість від сучасного життя, як мені здається,
створює ще один аспект непристижності всього, що пов’язано з Україною
та українським.

Ще одна хиба, на мій погляд, навчального процесу, що створює
враження другорядності української мови й культури загалом. З програми
української літератури для загальноосвітньої школи виходить, що значні
літературні процеси зупинилися в Україні десь наприкінці 19 сторіччя,
ну, може, в середині 20, а далі все проходить на зразок Шевченкових та
Малишкових віршів… Тільки не подумайте, що мені не подобається Шевченко
чи Малишко, якраз навпаки… Та хочеться наголосити, що в українській
літературі, так само, як і в будь-якій світовій літературі,
відбуваються процеси, що давно вивели її із рамок провінційності на
світову арену, показавши світові такі постаті, як В.Шевчук, Л.Костенко,
В.Стус, І. Малкович та інші. В нашій літературі уже встигли посивіти
БУ-БА-Бісти  та Лугосад, що вели літературний перед впродовж двох десятиліть, їм на
зміну прийшов з потужним словотвором Сергій Жадан… Давним-давно хиткий
фемінізм Марка Вовчка встигли змінити «ґендерні студії пані Забужко» та
творчі експерименти таких літераторок, як Н. Білоцерківець, Г. Пагутяк,
Г.Осадко тощо.
Слід сказати, що й український живопис давно вже визнаний за межами
нашої держави і не пасе задніх. Варто лише пригадати імена таких
Майстрів, як І. Марчук, А. Буртовий, В.Франчук та багато інших.
Та й кіно українське - давно не таке, як його хочуть нам показати - піф-паф та цьом-цьом...
А про успіхи українського спорту годі й казати, наперекір
безгрошів’ю та організаційним негараздам українські спортсмени на
Олімпіаді в Китаї посіли Україні 11 місце, показавши світові, що ми
фізкультурно розвинена та спортивно спроможна нація.
Тому хочу ще раз наголосити – нам, українцям, є чим пишатися, а
усім тим, хто не сприймає України та української мови, ще раз пораджу –
придивіться ближче до країни, в якій ви живете, усвідомте, що то країна
потужних традицій та самобутньої культури. Якщо не полюбіть її, то
бодай прийміть..

Дуже жаль, що наші можновладці не розуміють, що
культура - це візитна картка країни...
 Але їм можна пробачити, вони, що
читали ту літературу чи знають - хто такий Бойчук та його школа???...
Та перед нинішніми парламентарями були попередники, серед яких назву
такі імена, як Драч, поет, хороший поет, Олійник, також хороший поет,
Яворівський, нормальний поет, письменник, Лесь Танюк, хороший
режисер... та інші... Ці парламентарі знали, хто такий Бойчук, знали
вони й літературу, були обізнані з мистецтвом, але вони, маючи нагоду
створити для української культури зелене поле хоча б в Україні, були у
Верховній Раді і спокійно дивилися, як бандити захоплюють владу і як ця
влада витісняє культурні надбання багатьох українських поколінь... Це
взагалі, можна назвати злочином, мені зараз смішно дивитися, як всі ці
люди б’ють себе у груди й кажуть, що вони українські культурні діячі.
Справді, їхня творчість сприяла розвитку української культури, але
громадська діяльність - поза сумнівом...

.

Відкритий лист Ірини Фаріон Президентові України В.Януковичу



Товаришу Янукович!

Ці значною мірою сфальсифіковані президентські вибори підтвердили Ваш статус регіонального лідера найбільш зросійщеної частини України. Вона стала такою унаслідок страшних катаклізмів, які пережила наша нація за Московського панування через винищення етнічних українців голодом, репресіями і завезення натомість представників соціяльного дна з Росії. Такі патологічні обставини на цих теренах можуть продукувати лише окупанти, заганяючи свідомих і вільних українців у гето. Бо саме окупанти агресивно не приймають мови, культури та релігії автохтонної титульної нації, напихаючись благами нашої рахманної землі, де вона зберігає і збереже назавжди своє неповторне мовне і духово-культурне обличчя. Чи не здається вам, що українська земля безмовно, але страшно протестує проти такого виродження на її розлогих степах, поглинаючи щороку відчужених від неї шахтарів у копальнях… І так буде далі.

Постійне ваше і вашого охвістя зазіхання на визначальну ознаку нації – українську мову – свідчить лише про одне: ви агресивні, аморальні чужинці, помножені на засимільованих хохлів-плебеїв, – ніколи не здолаєте незалежної Української держави – бо вона вічна, ви ж – тимчасові, як ваша сумнівна перемога у депресивному регіоні; тимчасові, як ваші брудні статки, з якими навіть у пекло не входять; тимчасові, як безвольність і роздвоєність ющенків та популізм і брехня тимошенків.

Натомість вічними та аксіоматичними є такі основні засади творення України з єдиною державною українською мовою:

1. Двомовність України не є природним етнічно-суспільним явищем. Це наслідок понад трьохсотлітнього імперсько-російського терору щодо самої мови (близько 200 указів про її всезагальну і часткову заборони) – себто лінгвоцид, і винищення носіїв цієї мови – українського селянства голодом та інтеліґенції – репресіями – себто геноцид. Цю історично кричущу несправедливість треба негайно змінювати через всеохопні заходи протекціоністської політики держави щодо української мови.

2. Відповідно до світових стандартів Україна є моноетнічною державою, позаяк українці становлять 77.8%, хоч для цього досить і 70%. Із цього випливає не лише їхнє абсолютне право на державність лише однієї мови – української, але й аксіоматичність цього факту.

3. Російськомовні українці – це здебільшого мимовільні жертви окупаційного московсько-радянського режиму, навернення яких можливе тільки у лоні питомої мови і культури. Натомість феномен національного самозаперечення породжує злих і нещасних політичних геростратів.

4. Вагомим чинником української мовної політики є найбільша етнічна меншина України – росіяни (17.3%), із чого випливає два основні напрями державної діяльности: а) етнічні росіяни, як і представники всіх інших меншин, зобов’язані володіти державною українською мовою, як володіють державною російською башкири, татари, чуваші, мордва тощо у Росії. Їхній спротив слід трактувати як загрозу українським інтересам; б) усі меншини, серед яких і російська, мають бути забезпечені правом реалізації своїх національних потреб, що не суперечать потребам титульної української нації і не загрожують цілісності та єдності держави.

Усвідомлюю, що ваш рівень інтелекту та морально-духовної деградації, як і всіх ваших подножків, не здатен збагнути сили цих аргументів, тому підсумую простіше. Ваше покликання – служити московському хазяїну і вести Україну двомовним шляхом – природне і незмінне. Ваше гасло – дві мови – одна країна таке ж безглузде, як одна дитина – дві матері.

Однак зовсім інше покликання в України, омитої кров’ю петлюрівських змагань і бандерівсько-упівських звитяг. Ви своєю плебейською психологією, моральним виродженням та агресивним чужинством мобілізуєте мільйони українців на повстання проти неоколоніялізму.

Дякуємо вам за цю страшну суспільно-політичну темінь перед неминучим світанком україноцентричної України. Ви – минущі. Ми, українці всієї України, а не регіональної – вічні.
Ірина Фаріон

Депутат Львівської обласної ради від ВО "Свобода"
Лауреат премій ім. О. Гірника та Б. Грінченка
Доцент катедри української мови
Національного університету "Львівська політехніка"

Не варто показувати язика

Віктору Януковичу і Партії регіонів присвячується
Перш ніж шось робити, варто відповісти собі на просте і очевидне запитання: "а для чого це?" Перш ніж пхатися у владу і вигравати вибори – особливо. Виглядає, що перемігши Януковичем на виборах, регіонали не надто уявляють, що робити далі: бажаючих мати понтові посади і владний ресурс – до чорта, а бажаючих і (що важливо) вміючих працювати – неспівмірно менше. Тому вербалізується глупство, яке у спробі своєї матеріалізації може перейти на більш "просунутий" і небезпечний рівень відвертої дурости. Йдеться про "мовне питання", наміри "переврегулювати" яке через законодавче розширення сфери застовування російської мови останнім часом активно озвучуються.

Тож далі – невеличкий лікнеп для ентузіастів рефлекторних рухів поза всяким сумнівом великим и могучим русским языком.

Відповідно до ст.10 Конституції України:
"Державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя та всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
[ Читати ВСЕ > > > ]

Веселі, брате часи настали?

Актуальніше ніж чотири роки, що минули від її написання... І тихо, тихо навколо стало... Кудись поділися голоси... Часи веселі настали, нас лишилось так мало, Ну їх, брате, такі часи! Та нам з тобою своє робити, Відкрити очі і далі йти! І зуби сильно стиснувши, маму ніжно любити Хто ж тоді, як не ми, брати?!    

15 лютого Стрітення цьогоріч у перший день Великого посту

  • 15.02.10, 10:15
15 ЛЮТОГО
СТРІТЕННЯ ВІДЗНАЧАЄМО ЦЬОГОРІЧ У ПЕРШИЙ ДЕНЬ ВЕЛИКОГО ПОСТУ.

На свято Стрітення, за традицією, вірні посвячують в церкві свічки, які несуть до своїх домів як символ світла і очищення.

Празник Стрітення Господнього входить до дванадцяти найбільших
церковних свят. Урочисто його почали відзначати з кінця V ст., хоча
згадки про його святкування у Єрусалимі датовані уже другою половиною
IV ст.

15 лютого 2010 року - перший день Великого посту.

Оскільки від сьогоднішнього дня у тих, хто сповідує православ’я, і
греко-католиків настає сорокаденний піст, то ось які вимоги до цього
періоду в житті вірян рекомендує церква:

"Піст в практиці
Церкви існує від самих початків. Але з бігом часу кожна із конфесій
встановила свою практику посту. Слід однак пам’ятати, що основна мета
посту – духовна,
тобто, насамперед, потрібно постити від гріха, злих
схильностей.
У дні посту необхідно стримуватись від лихих діл, думок,
слів; зберігати погідність духу, внутрішній мир та радість. Стримування
від гріха набагато важливіше ніж стримування від їжі,
хоча це також
необхідне та допомагає поборювати гріх, вправлятись у духовному зрості,
духовному житті. Нам же потрібно пам’ятати та виконувати і одне і
друге."
http://www.google.com.ua/#hl=ru&q=%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D0%BB%D0%B0+%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%83&meta=&aq=f&oq=%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D0%BB%D0%B0+%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%83&fp=1&cad=b