http://sna.in.ua/?p=3545 28 травня Рада Старійшин міста Василькова у ході свого засідання схвалила діяльність Організації “Патріот України” у своєму місті. В засіданні Ради Старійшин взяли участь її постійні члени, а це почесні громадяни Василькова, ветерани Другої світової війни, вчителі, лікарі, лідери громадських організацій, а також запрошені гості отець Ростислав (УПЦ), отець Роман (УГКЦ), отець Ігор (УПЦ-КП), протестанти, представники Організації “Патріот України” та інші.

Після тривалого і конструктивного обговорення Рада Старійшин ухвалила рішення вцілому схвалити діяльність Організації “Патріот України”.Текст рішення подається нижче без змін у відповідності із оригіналом:

Рішення Ради Старійшин стосовно діяльності ВГО «Патріот України»

Останнім часом у Васильківських засобах масової інформації з’явилася серія статей, переважно критичного характеру, стосовно діяльності від недавнього на території м. Василькова та Васильківського району Всеукраїнської громадської організації «Патріот України». Нестандартність мислення та дій молодих юнаків, які протягом короткого часу зуміли проявити себе рядом дієвих акцій в м. Василькові та районі по наведенні елементарного порядку, породили в одних страх та намагання перешкодити їхній діяльності, оскільки в ідеї соціал-націоналізму, яку сповідують ці молоді люди та монографічному символі організації Ідея Nації, вони насамперед побачили ознаки відродження фашизму. В інших їхня діяльність викликала настороженість. Але в більшості тих, хто з ними спілкувався, а це переважно прості мешканці м. Василькова – пенсіонери, робітники, домогосподарки, їхня діяльність викликала розуміння та підтримку. Саме те, що громадкість м. Василькова не залишилась байдужою до факту виникнення ВГО «Патріот України», побудила Раду Старійшин м. Василькова, обговорити на своєму черговому засіданні, залучивши до участі в ньому священників Української Православної церкви, Української Православної церкви Українського Патріархату, Української Греко-Католицької церкви, керівників ряду євангелічних церков м. Василькова, представників ВГО «Патріот України», та працівника Васильківського міського відділу освіти, можливості пошуку шляхів співпраці духовенства, представників старшого покоління та активної частини молоді в питаннях виховання молодого покоління на засадах патріотизму та відродження духовно-моральних цінностей. Обговоривши сучасний стан виховання молоді в місті Василькові, Рада Старійшин м. Василькова вважає: 24.08. 2010р. виповнюється дев’ятнадцять років існування незалежної Української держави, яка за цей час, так і не зуміла створити хоча б якусь певну систему виховання молоді. В результаті виросло покоління молодих людей, вихованих на дешевих російсько-американських серіалах, де проповідувалось та оспівувалось лише зло: насильство, беззаконня, хамство, проституція. Тай позбавлене будь-яких виховних і моральних принципів українське суспільство, де панує культ грошей, насильства, підступництва, беззаконня, корумпованості та хабарництва, не служило також взірцем з якого б мало брати приклад молоде покоління. А як наслідок всього цього, ми бачимо деградацію українського суспільства та його фізичне вимирання. Необхідність радикальність змін в житті суспільства, усвідомлюють всі. Усвідомлюють… Та не мають єдиного бачення, цих змін, їх водночас і бояться. А тому і не дивно, що коли в м. Василькові організувалася група молодих людей, які чітко заявили, що так далі жити не можна, що вони прагнуть змінити життя суспільства і насамперед показують приклад з себе, то саме ті, хто за фахом покликані турбуватися про відродження духовно-моральних цінностей у молодого покоління, шукати виходи з тієї духовної криза, в якій воно перебуває, почали шукати в їхніх дітях не те нове, позитивне, яке необхідно було б підтримати, а саме ті ознаки радикалізму, які притаманні молоді взагалі, тобто всім молодим людям. Молодь завжди прагнула радикально змінити цей світ, оскільки вірила і вірить, що світ має стати кращим і що саме їм вдається змінити його. Але ж голосуючи 1 грудня 1991 року за незалежність України, ми з Вами, являючись на той час ще достатньо молодими людьми, також хотіли саме цього. Свастика, є одним з найдревніших символів на землі і в якості національних символів в різних видах, вона вживала практично усіма європейськими народами. Користувалися нею, хоч і не в значній мірі, в більш давні часи й українці. Свастика і до цього часу є одним з державних символів таких демократичних країн, як Фінляндія та Латвія. Але фашизм, це насамперед не свастика, а ідеологія, яка виправдовує насильство, агресію, упокорення та знищення інших народів в ім’я панування одного народу над іншим. І саме цим він ненависний людям. Як могли впевнитися мешканці міста Василькова, що дивляться телеканал «Рубікон» на якому проводилася теледитскусія з представниками ВГО «Патріот України», таку ідеологію ця організація не сповідує і таких цілей перед собою не ставить. Тому, Рада Старійшин м. Василькова вважає, що не монографічний знак ВГО «Патріот України» Ідея Nації має стати предметом дискусії, а її справи, адже в Євангелії сказано: «… по ділах їхніх пізнаєте їх» і саме справи, а не слова мають стати мірилом визначення правдивості намірів кожного з нас. Лише справи, а не слова можуть принести нашому суспільству ті зміни, яких вона так потребує. І лише конкретні справи кожного з нас скеровані в ім’я з Любові до Бога, до себе та до ближнього свого, а не словоблуддя, якими благими намірами воно б не прикривалося, зможуть об’єднати наше суспільство та вказати йому шляхи подальшого його розвитку.

Прийнято на розширеному засіданні Ради Старійшин 28.05.2010р.

Росія перейшла дорогу Рінату Ахметову
Сергій Лещенко, УП _ Неділя, 30 травня 2010
Одне з найбільших металургійних підприємств України "Запоріжсталь" стало черговим активом, який опиняється під контролем Росії. 

За інформацією "Української правди", продаж "Запоріжсталі" завершено, при чому комбінація ознаменувалася жорстким конфліктом старих власників з Рінатом Ахметовим.

Мажоритарним акціонером "Запоріжсталі" була компанія Midland Resources Holding Ltd, зареєстрована в офшорній зоні на британському острові Гернсі.

Кінцевими власниками підприємства виступали уродженець Дніпропетровська Едуард Шифрін разом з громадянином Канади Алексом Шнайдером, а також їхні партнери. Їхнє бажання продати всю "Запоріжсталь" стало публічним у 2010 році.

Свій інтерес до "Запоріжсталі" не приховував Рінат Ахметов. Для придбання комбінату він пішов на консорціум з південнокорейською корпорацією Posco. Паралельно комбінатом начебто цікавилися російські олігархи Роман Абрамович і Алішер Усманов.

Інформовані джерела на умовах анонімності розповіли "Українській правді" драматичну історію продажу комбінату, яка завершилася в травні.

Отже, спочатку власники "Запоріжсталі" уклали протокол про наміри зі структурами, пов'язаними з російським державним "Внешэконобанком".

Однак запропоновані росіянами 1,2 мільярда доларів зміг перебити Рінат Ахметов.

За словами джерел, афільована з Ахметовим структура підписала не просто протокол про наміри, а договір купівлі-продажу "Запоріжсталі". Більше того, власники комбінату отримали 50 мільйонів доларів задатку.

Напрямі підтвердження цьому факту були в пресі. 12 травня запорізький губернатор Борис Петров підтвердив продаж "Запоріжсталі" холдингу Ахметова та південнокорейського Posco.

Однак далі за нез'ясованих обставин власники "Запоріжсталі" захотіли повернути назад 50 мільйонів доларів задатку та розірвати угоду. При цьому вони погодилися додатково сплатити 50 мільйонів доларів штрафу.

З'ясувалося, що російський покупець запропонував ціну, яка дозволяла акціонерам "Запоріжсталі" заробити ще більше - навіть з урахуванням санкцій, які треба було покрити перед Ахметовим.

Після чого було укладено ще один договір - знову зі структурами, спорідненими з російським державним "Внешэкономбанком". Джерела повідомляють, що остаточна ціна "Запоріжсталі" склала 1,7 мільярда доларів.

Такий фінал боротьби за "Запоріжсталь" вразив Ахметова. За інформацією джерел, його адвокатами було подано позов до Лондонського суду, який наклав арешт на акції комбінату до розгляду справи по суті. Зараз питання перебуває в апеляції.

Інформований співрозмовник у Партії регіонів повністю підтвердив "Українській правді" викладену послідовність подій.

"Українська правда" також звернулася по коментар до гендиректора представництва "Midland Resources Holding Ltd" Юрія Сукіясова. Однак він відмовився від спілкування, поклавши трубку, дізнавшись, що його турбує преса.

Не можна виключати, що на якомусь етапі власники "Запоріжсталі" узгоджували політичну складову своїх дій. Так, наприкінці квітня автор цих рядків на власні очі бачив Едуарда Шифріна біля входу в адміністрацію президента. Тоді він також не став розмовляти з журналістами. 
Едуард Шифрін (по центру, в окулярах) біля адміністрації президента



Однак все не так просто.

Події навколо "Запоріжсталі" можуть бути складовою більш глобальної геополітичної гри. 

Минулого року було оголошено про придбання контрольного пакету "Індустріального союзу Донбасу", який володіє в Україні Алчевським меткомбінатом і Дніпровським меткомбінатом імені Дзержинського. Кінцевий новий власник так і не був оголошений, однак, за інформацією джерел, ідеться про той же російський "Внешэкономбанк".

Ключовою деталлю в цій картині є той факт, що керівником наглядової ради "Внешэкономбанка" є глава уряду Росії - тобто Володимир Путін.

Паралельно з продажем "Запоріжсталі" розпочалися події на Маріупольському металургійному комбінаті імені Ілліча, де про свої права на це підприємство також заявила анонімна група "російських інвесторів".

Ситуація ускладнюється тим, що поки неможливо зрозуміти, хто стоїть за скупкою української металургії. Активи оформлюються на офшорні компанії, а наявність в кожному окремому випадку іншої фірми-покупця не дозволяє Ахметову ініціювати антимонопольні санкції.

Концентрація під однією парасолькою цих комбінатів підриває амбіції Ахметова бути №1 в українській металургії. (Така ситуація з ним не вперше. Подібне трапилося з телебізнесом. Свого часу Ахметов вів переговори про купівлю каналу "Інтер", однак не наважився. В подальшому він дуже шкодував про це, оскільки міг мати медіа-групу №1 в Україні.)

Якщо з'ясується, що "Індустріальний союз Донбасу", "Запоріжсталь" і ММК імені Ілліча мають одного і того ж кінцевого власника, пов'язаного з "Внешэкономбанком", це означатиме появу нового лідера в металургійній галузі України.

І саме ця група перебуватиме в прямих стосунках з російською владою. Цей зв'язок очевидний, враховуючи, як активно російські державні банки фінансують промислову експансію в Україну.
http://www.pravda.com.ua/articles/2010/05/30/5091263/

Кілька десятків громадян провели акцію солідарності з росіянами, що одночасно була акцією боротьби за власну свободу.

Фото

Відеорепортаж "5 каналу"

http://www.relax-info.com/news/ukraine/protests_actions/79171.html
http://www.radiosvoboda.org/content/article/2058041.html
http://unian.net/ukr/news/news-379400.html

 

Активістами поширювалися такі тексти:

ВЛАДА ХОЧЕ ОБМЕЖИТИ СВОБОДУ МИРНИХ ЗІБРАНЬ

В УКРАЇНІ

 

Українці, перед нами – нова загроза. За прикладом «поліцейської держави-сусідки», всупереч нормам Конституції та міжнародним зобов’язанням України, вже прийнято в першому читанні і внесено для остаточного прийняття у Верховну Раду законопроект №2450 “Про порядок організації і проведення мирних заходів. Цей документ загрожує нашому праву збиратися мирно, проводити мітинги, пікети, демонстрації, збори, акції, перфоманси і т.д. Автори законопроекту додумались зазіхнути на права і свободи тих людей, які, наприклад, просто зібралися разом попити чай та поспілкуватись.

 

Найбільш небезпечні норми 2450:

 

Репресивний інструмент. Фактично будь-які неугодні владі зібрання, де, умовно кажучи, присутні більше трьох людей, можуть стати приводом для затримання співробітниками міліції.

 

Заборона на проведення. Профільний комітет парламенту зараз лобіює введення у законопроект антиконституційне часове обмеження, відповідно до якого організатори мають повідомляти владу про проведення заходу не менше ніж за 4 дні. Цього часу, як показує практика, достатньо, щоб продажний суд під будь-яким приводом заборонив людям збиратися. Також ця норма унеможливлює проведення спонтанного мирного заходу.

 

Заборона в режимі “онлайн”. Збільшаться повноваження міліції та чиновницького апарату для перешкоджання народному волевиявленню. Без участі суду, на власний суб’єктивний розсуд, зупиняти проведення будь-якого заходу зможе уповноважений представник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

 

Світ за очі. Мирні зібрання буде дозволено проводити лише “в спеціально відведених чи пристосованих для цього місцях”. Де саме – визначатиме місцева влада. Міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов, наприклад, пропонує, щоб мітингували лише у полі на околиці міста.

 

Розгляд законопроекту у парламенті планується 15-18 червня. Якщо 2450 буде прийнято, зникне одне з найбільш вагомих знарядь для захисту прав та інтересів народу у цій країні – свобода мирних зібрань. Тому в усіх нас просто немає іншого виходу, як виступити проти прийняття законопроекту.

 

 

ПРИЄДНУЙСЯ!!!

БОРОНИ СВОЮ СВОБОДУ!!!

  

 

 

ФАКТИ БРУТАЛЬНИХ ДІЙ СПІВРОБІТНИКІВ СИЛОВИХ СТРУКТУР

 

№	Дата події	Зміст події
1	14 березня	Спецзагони міліції «Беркут» затримали п’ятьох  учасників суботнику на бульварі Лесі Українки. Проти одного із затриманих, народного депутата України О.Гудими, було порушено кримінальну справу. Проте суд не знайшов у діях затриманих порушення ст. 185 Кодексу України (опір міліції), і вони були звільнені. Після цього інциденту затримані звернулися до медичних установ, які зафіксували численні тілесні ушкодження.
2	25 березня	Одягнені у цивільне, представники київської міліції, зокрема, майор Оніщенко, здійснили напад на учасників акції з вимогою відставки міністра Д. Табачника і незаконно вилучили у них агітаційні листівки. Один з учасників акції, А. Пікуль, був затриманий співробітниками міліції, які обмежились «профілактичною бесідою». Цього ж дня КМУ звернувся з дорученням (№ 14678/1/1-10) до КМДА «вжити вичерпних заходів щодо організації роботи з громадянами та їх об’єднаннями, зокрема на випередження та недопущення у подальшому проведення акцій протесту біля приміщень Адміністрації Президента України та Кабінету Міністрів України».
3	27 березня	Працівники київської міліції провели обшук у помешканнях журналістів О. Білозерської і О. Фурмана та вилучили у них фотоматеріали з кадрами акцій протесту проти політики Київської міськдержадміністрації та проти продажу хутра.
4	8 квітня	Міліція та особи в цивільному за вказівкою народного депутата від правлячої Партії регіонів В. Колісниченка затримали 13 громадян, які протестували проти проведення в Українському домі виставки «Польські та єврейські жертви УПА». Насильство було застосоване  до журналіста «Нового каналу», який виконував свої професійні обов’язки. Суд не знайшов у діях затриманих жодних порушень.
5	9 квітня	Представники міліції незаконно обшукали учасників акції протесту проти захоплення книжкового магазину «Сяйво». Один з них, у якого було знайдено балончик з фарбою, був затриманий і звинувачений у порушенні ст. 173 КУпАП (дрібне хуліганство). Суд не знайшов у діях затриманого жодного порушення і він був звільнений. До протистояння з учасниками акції були залучені співробітники «Беркуту».
6	13 квітня	Працівники міліції затримали 4 учасників (зокрема журналіста І. Луценка) акції протесту проти незаконної забудови на вулиці Гончара. Один із затриманих зазнав тілесних ушкоджень. Спочатку міліція інкримінувала затриманим порушення ст. 173 КУпАП, але, очевидно, враховуючи хиткість таких звинувачень, задовольнилася поясненнями затриманих. Попри це, саму акцію такими діями правоохоронців було зірвано.
7	15 травня	У місті Харкові міліція зірвала проведення мирної акції протесту «Знищимо в Харкові сміття», що була організована громадською організацією «Демократичний альянс». Правоохоронці заблокували рух колони, силою відібрали відеокамеру та знищили записи, на яких були зафіксовані дії міліції, зірвали прапори та змусили згорнути транспаранти.
8	25 травня	У Харкові в Центральному парку ім. Горького близько 100 міліціянтів били протестувальників, які виступали проти вирубки дерев.
9	27 травня	Бійці Беркуту й міліція у Львові відтискували з площі мітингувальників проти діючої влади, залишивши біля воріт лише учасників нечисленного мітингу на підтримку Януковича.

«ОУНівське підпілля Донеччини» - так називається виданий 2009-го року
документальний нарис Сашка Добровольського. Історика та журналіста
минулого тижня затримувала міліція Слов`янського району Донецької
області. Офіційних підстав для затримання журналіста не було, але сам
автор вважає, що річ в його проукраїнській позиції, яка є неприйнятною
для влади Донеччини. А тому на дослідника здійснюється тиск з боку
правоохоронних органів. Портал неполітичних новин NGO.DONETSK.UA
передруковує початок вищеназваного документального нарису для того, щоб
показати небезпідставність тверджень Добровольського. «Перший рій
оунівських підпільників з`явився на Донбасі 8 жовтня 1941 року в
окупованому Маріуполі. Його чисельність складала 12 осіб, очолював рій
Володимир Болгарський-Булавський. Він належав до групи «Пума», яка
формувалася зі студентів міста Відень.

У лютому 1942 року
[ Читати далі... ]

Чергова, а саме ювілейна 65 річниця закінчення Другої Світової війни знову піднімає теми малодосліджені або зовсім замовчувані на Донбасі – партизан і партизанського руху в нашому краї 1941-43 років.

Характерно, що доступ до документів НКВС з цієї проблематики був завжди обмеженим. Та й самих джерел про радянській опір на Донеччині залишилося в первісному (а не препарованому за часів Хрущова і Брежнєва) вигляді вкрай мало. Одні з останніх документів – 83 томи 4-го управління НКВС по Сталінській області - за наказом з Центрального Архіву СБУ в Києві років 4 тому разом з картотекою партизан були відвезені до Української столиці. Через 50 років, коли зникнуть з української землі як жертви, так і кати українського народу, хтось щось, може, й надрукує. Та чи буде це тоді потрібно? Отже, щоб освіжити пам`ять історикам й заради правди про ті події, пройдемося шляхом 1941-42 років – а саме шляхом партизан Донеччини.

[ Читати далі... ]

Стаття повністю на сайті ГУЛАГ

Эксперимент «Клеванж»

16 сентября 1979 года на шахте «Юнком» прогремел подземный ядерный взрыв.

Как рассказала местная районная газета «Енакиевский рабочий», жителям поселка объяснили, что проводятся учения по гражданской обороне (ГО). Многие не поверили и остались в своих квартирах: внеплановый выходной, можно расслабиться! Да и, вообще, кто к ГО относился серьезно?! Большинство людей вывезли автобусами на ближайшее поле, кормили обедом с водкой. А в это время шахту оцепили воинские подразделения. Неподалеку расположились научные лаборатории на колесах, советские и зарубежные обозреватели. Экспериментом руководил некто Николай Кусев, сотрудник Института горного дела имени академика Скочинского. В 12.00 заряд, заложенный между угольными пластами «Девятка» и «Мазур» (самыми опасными по внезапным выбросам), подорвали. Даже те, кто находился далеко от шахты, почувствовали, что под ногами дрогнула земля. Точные оценки величины заряда и глубины его заложения теперь стали секретными. Друзья объяснили мне, что взрыв производился на глубине 800 метров, что атомная бомба, равная 300 тоннам тринитротолуола, потрясла стены домов, посыпались стекла и штукатурка. Так в 1979 году в поселке с 20 тысячами жителей ученые проверяли на практике свои теории.

Александр Солженицын в своей книге "Архипелаг ГУЛАГ" дал чеченцам блестящую характеристику: "... нация, которая совсем не поддалась психологии покорности, - не одиночки, не бунтари, а вся нация целиком. Это - чеченцы". Редактор сайта «ГУЛАГ – с фотокамерой по лагерям» Ирина Светлая обратилась к Председателю Политсовета ДДК (Международное Движение за деколонизацию Кавказа) Ахмаду Сардали с просьбой ответить на ряд вопросов. Уривки із статті…. Приведу, также, отрывок из рассказа Л.Толстого «Хаджи-Мурад»: «Вернувшись в свой аул, Садо нашел свою саклю разрушенной: крыша была провалена, и дверь и столбы галерейки сожжены, и внутренность загажена. Сын же его, красивый с блестящими глазами мальчик был проткнут штыком в спину. Старик – дед сидел у стены разваленной сакли и тупо смотрел перед собой. Он только что вернулся с пчельника. Бывшие там два стожка сена были сожжены, были поломаны и обожжены абрикосовые и вишневые деревья и, главное, сожжены все улья с пчелами. Фонтан был загажен очевидно нарочно, так что воды нельзя было брать из него. Также была загажена и мечеть. Старики хозяева собрались на площади и, сидя на корточках, обсуждали свое положение. О ненависти к русским никто и не говорил. Чувства, которые испытывали все чеченцы от мала до велика было сильнее ненависти. Это была не ненависть, а непризнание этих русских людьми и такое отвращение, гадливость и недоумение перед нелепой жестокостью этих существ, что желание истребления их как желание истребления крыс, ядовитых пауков было таким же естественным чувством как чувство самосохранения». Отрывок из рассказа русского классика служит яркой иллюстрацией и к последующим событиям. Отмечу, что написан он до революции, которая тоже не принесла с собой никаких перемен в отношении чеченцев. Поведение русских на завоеванных землях не изменилось, ни за 50, ни за 100, ни сегодня, через 147 лет после инкорпорации Кавказа в состав Российской империи. Смотрите, что пишут на форумах, потомки тех, кто нес на Кавказ «свет цивилизации», а в 30-е годы приступил к повсеместным постройкам в Чечне свиноферм: «Чечены не люди, а звери, их место в трудовых лагерях и в консервах для животных ... Земля и так страдает перенаселением, а они ещё плодятся как тараканы, совсем неправильные существа, уроды эволюции ... Я вижу только один выход для всех народов России , Чечню нужно истребить полностью , это во имя добра нужно сделать , меньшим злом побить большее ... На месте Чечни построить свинарники и выращивать хрюшек , хрюшки мне намного больше нравятся чем чечены они намного вкуснее их в плове и других блюдах ...» Неправда ли достаточно красноречивое признание? Большевики продолжили политику русского царя. Под предлогом ликвидации «культурной отсталости», чеченцам навязывали законы и правила, чуждые их менталитету и воспитанию. Большевики, уничтожали все, на чем стоял дух народа, все, что связано с его культурой, историей, религией. Раскулачивание и коллективизация сельского хозяйства, привели к крупномасштабным вооруженным выступлениям. В 1923 году по Чечне, Дагестану, Осетии, Кабарде, Балкарии и Карачаю прокатилась волна крупных восстаний под национально-религиозными лозунгами, в которых погибли десятки тысяч людей. Мятежи подавлялись жесточайшим образом. Репрессии прошли в три этапа: первый – 1929-1930 , второй – 1937-1938, и третий этап прошел в 40-е годы. Зверства чекистов в Чечне были изощренными. В чеченской столице в подвале здания ОГПУ, а затем НКВД на берегу Сунжи находилась гигантская мясорубка (тут ссылка), в которую живыми бросались арестанты, а чтобы не были слышны крики, включался дизельный двигатель. Фарш, сбрасывали прямо в реку, на откорм сомов.

Чекисты вселяли ужас, однако чеченцев невозможно было сломить силой страха ни в какие времена…

P.S. Від себе добавлю, що подібні мясорубки, впрямому розумінні цього слова, тоді діяли по всій території України та інших непокірних народів...

Стаття в гезеті "Украина сегодня"...

...Вот и я начинаю думать, что генетически это неполноценные люди. Объяснения тому тоже есть. Революция, Первая Мировая, красный террор, волны беженцев, голод, ГУЛАГ, Вторая Мировая, лагеря, лагеря, лагеря.... Что осталось в осадке у бывшей нации, бывшей великой Империи? Генетические отбросы. Дети тех, кто сидел по подвалам вместо фронтовых окопов; стрелял в своих; предавал отцов и прятался по таежным заимкам. Вот, что сегодня представляет собой «великая», нефтяным богом «избранная», нация. Именно поэтому она так озабочена поисками чистых политиков, но в итоге имеющая стопроцентный криминал во власти. Нация, не понимающая и не признающая самых простых истин и слов. Разучившаяся отличать белое от черного. Народ, посылающий своих сынов резать и убивать свободу даже в собственной стране...

Справка: Сергей Мельникофф является членом Международной Калифорнийской Академии наук, индустрии и искусств, и действительным членом Национального географического общества США. Президент международного телевизионно-издательского холдинга IPV News USA. Один из крупнейших фотохудожников планеты, по международному рейтингу входит в короткий список суперпрофессионалов. Мельникофф – автор ряда книг, нескольких кино и большого числа телевизионных фильмов. Бывший член правления Советского Фонда Культуры. За свободомыслие, диссидентские настроения и призывы к суду над коммунистической партией отбывал длительное заключение в политических лагерях СССР. Разыскивался северокорейским режимом за несанкционированные съёмки внутри концентрационных лагерей этой страны. В конце 80-х годов вместе с семьёй бежал из СССР через Монголию в Китай. Получив статус политического беженца решением ООН (третий случай за всю историю советского диссидентства), был переправлен правительством США и ООН в Таиланд, а затем иммигрировал в США. В 1991 году основал в США собственную некоммерческую телекомпанию научно-познавательного кино — International Photo and Video News, Incorporated, за 10 лет переросшую в телевизионно-издательский холдинг.

Чи були на Донбасі борці за українську державність, які не словом, а зброєю виборювали незалежність України? Невже український рух почався тут з Тихого та Стуса? А якщо й були такі особистості, то хто вони?

На чому так люблять акцентувати увагу російські дослідники української історії - так це на тому, що всі без виключення члени ОУН були галичанами, волиняками, буковинцями і т.д. Як правило, ніхто з них не аналізував біографічні дані цих людей, тож в якості допомоги варто подати невеликий список керівного та рядового складу членів ОУН Донеччини 1941-43 років.

1.Журба Олександр Авксентійович, 1906 року народження, м. Артемівськ Донецької області. Активно працював в ОУН у Донецьку. 2.Якубович Валерій (Всеволод) Іванович, 1903 року народження, с. Петриківка Дніпропетровської області. Провідник ОУН Красноармійського району. 3. Зубко Віктор Трохимович, 1912 року народження, м. Макіївка Донецької області. Оунівець Красноармійського району. 4. Костенко Дмитро Борисович, 1897 року народження, с. Гришине Красноармійського району Донецької області. Діяв у Красноармійську. 5. Ястремький Антон Іванович, с. Ольгинка Волноваського району Донецької області. Провідний працівник ОУН Ольгинського району. 6. Клименко Овдій , Волноваський район Донецької області, провідний працівник Ольгинського району. 7. Бурлай Дмитро Михайлович, 1908 року народження, с. Олександрінка (Докучаєвськ) Волноваського району Донецької області. Діяв як член ОУН в Рутченково (Донецьк). 8. Корецький Володимир Йосипович, 1912 року народження, Авдіївський район Донецької області. Член ОУН м.Красногорівка Марїнського району. 9. Адаменко Іван Антонович, 1914 року народження, село Залізна Балка Артемівського району Донецької області. Провідний член ОУН міста Горлівка. [ читати далі... ]

Вже котрий рік поспіль наш голубий мер влаштовує випуск на все місто. Цього року свято знов розташувалось і на найбільшому майдані поставили сцену, намалювали на ній білими фарбами декілька формул. Так от одна,що найвидніша, з помилками! Так, теорему синусів переробили на голубий лад: тепер замість двох паралельних паличок дві пересічені , тобто замість знаків "дорівнює" "суми" і виглядає вона тепер так: a/sin A + b /sin B+ c / sinC = 2R
Бідні діти до чого ж важко вчитись , коли такі проФФесори навчають!