Большинству голосующих – а именно на их мнение вынужденно ориентироваться ПР – все равно, по какой Конституции жить: 2004-го года, 1996-го, 1936-го – Сталинской, признанной на Западе, между прочим, самой демократичной. Как говаривал пожизненный кандидат в Президенты С.Раков: давайте вернемся к Конституции Пилипа Орлика; если ее положения все равно не выполняются, то какая разница, в каком веке она принята.

На руку власти играет то, что фактическое установление диктатуры в стране освящено решением Конституционного суда. То есть, для Запада (живущего двойными стандартами) все вполне благопристойно. Ах, решение КСУ говорите? Ну, его надо выполнять... Обратит ли внимание Запад на тот любопытный факт, что только за последний месяц из КСУ буквально сбежали четверо судей? Двое из них прямо заявили о фактах давления? На то, что только трое из нынешних 18 членов КСУ имеют отношение к конституционному праву (заметьте: не специалистами являются, а именно – имеют отношение)? То-то же.

Кто, в конце-концов, отметит одну простую, но весьма важную деталь: КСУ мог отменить реформу 2004-го, но он НЕ ИМЕЛ ПРАВА реанимировать Конституцию 1996-го года?! Подобное – не в компетенции КСУ, подобным правом наделены исключительно народные депутаты. Что прямо следует из текста Конституции что 1996-го, что 2004-го года.

Неужели судьи не осознавали: сами себя ставят в весьма пикантное положение? Попросту: могут быть разогнаны, на данном основании, в любой момент. Именно: в любой момент, а не сию секунду. То есть, сию секунду тоже могут, но зачем власти лишаться столь замечательного «ручного» суда? Суда, который только за полгода принял два совершенно противоположных - своим же давешним вердиктам (включительно с «тушками») решения? Нет, такой суд лучше и проще держать на «коротком поводке» - до востребования.

Пример – участь Сюзанны Станик. Приняв присягу судьи КСУ в отсутствие в зале ВР главы государства, она, тем не менее, недолго, но счастливо проработала в должности. Ровно до тех пор, пока Президенту Ющенко не захотелось ее уволить. Как только захотелось – вспомнилось о наличии повода.

Безусловно, судьи все это и осознавали, и понимали. Хоть большинство из них, как было сказано, не конституционалисты, все ж люди неглупые. Почему же вынесли такое решение? Потому, что они его не выносили. Они его читали. Это – не шутки. Текст писался на Банковой. Что, в узких кругах, не было секретом вот уже дней 5-6 как. Если совсем точно: писался аппаратом КСУ, основываясь на «рекомендациях» Банковой. Хотя, в столь серьезных случаях, судья-докладчик должен заниматься этим лично. Займись он этим лично – у КСУ сработал бы инстинкт самосохранения. Что-что, а пилить сук, на котором сидят, судьи б точно не стали. Теперь пилить уже нечего. Тем, кто в 2007-м сетовал на дискредитацию высшего конституционного органа, просто не знал, что ждет КСУ в 2010-м.

Откуда у Lb.ua столь безапелляционная уверенность в истинности изложенного? С момента принятия КСУ к рассмотрению представления 252 народных депутатов, весь политикум только тем и занимался, что гадал: что скажет КСУ после того, как признает неконституционным закон №2222. Возможные вариант Lb.ua подробноо отписывал тут. Точнее так: штатные спикеры ПР - а-ля чечетовы – гадали. Причем публично. Люди компетентные: судьи КСУ в отставке, маститые правоведы, ученые, от публичных толкований воздерживались, поясняли – как можно комментировать юридический абсурд. В неофициальных беседах, однако, признавались: действительного сценария развития событий не знает никто. Этого сценария не знал – в полной мере – глава профильного парламентского комитета Кивалов; его не знал – ни в какой мере – глава фракции ПР Александр Ефремов; его не знали вице-премьеры...Никто из них – в страшном сне не мог предположить: парламент будет устранен от процесса одобрения новой/старой версии Основного закона.

Его не знал никто, кроме Александра Лавриновича и Андрея Портнова. Никто. Два человека вершили судьбу целой страны. И страна раболепно помалкивала.

24-го августа – выступая на Майдане Независимости – гарант заявил о необходимости «новой формулы Конституции». Казалось бы: заявление сие – предмет для широчайшей общественной дискуссии. Однако, никакой дискуссии не было не только в обществе – даже в политических кругах. Ни там, ни там, ее не инициировали. В итоге, решением КСУ «подвинули» даже Верховную Раду. И вновь – тишина. Всех все устраивает. «Вот, даже я, народный депутат, со статусом, с положением, с возможностями, я не понимаю, как дальше будет жить страна; какой закон о Кабинете министров у нас действует, какой – нет; сколько лет полномочия парламента, сколько – президента» - на протяжении пятницы, эту фразу Lb.uа слышал ни раз и ни два. Показательно: пятеро собеседников были членами ПР, двое – сателлитами-перебежчиками. Последние особо радовались решению КСУ, так как прежняя редакция Конституции никакой коалиции в ВР не предусматривает – простое большинство, причем на основе индивидуального членства. Отныне - никаких «тушек», только подобострастное «давайте объединимся вокруг сильного Президента».

Власть идет напролом. Ничего не стесняясь и ни в чем себе не отказывая. Ее некому остановить. Некому одернуть. Никто из сомневающихся не посмеет озвучить свои сомнения. Так почему, спрашивается, стесняться подмены Верховной Рады Конституционным судом? Зачем отказывать себе в удовольствии крутить по всем телеканалам неприкрытую рекламу ПР, невзирая на указ Президента (!), запрещающий подобное политическое промо? Цинизм? Ах, неужели?!

Может, вы напомните о предвыборных обещаниях ПР: о децентрализации власти, об усилении местного самоуправления? Конституция 1996-го года, ставящая во главу угла Президента, этому всему, конечно, поспособствует. Даже не сомневайтесь. Как и в том, что «регионалы» добровольно ответят за ошибку 2004-го – публично признанную устами Елены Лукаш.

Единственный, оставшийся пока без ответа вопрос: зачем все это Януковичу? Имеющихся полномочий, вкупе с личным авторитетом, вполне достаточно для того, чтоб «гнуть» свою линию так, как считает нужным. Истекшие полгода убедительно сие доказали. Однако, что будет в следующие полгода и далее, никто не знает. Потому Виктор Федорович страхуется.

В отличие от Виктора Ющенко, упустившего «золотое время» (с точки зрения рейтинга и полномочий) 2005-2006-го, Виктор Янукович кует железо пока горячо. Это – фактор номер раз. Впредь «ручного КСУ» может не стать. Зато, останется в силе подзабытое – давнее – решение, позволявшее Леониду Кучме избираться на третий срок. Позволявшее на том основании, что впервые он «двигал» на «пост номер один» по старой Конституции, а в 1996-м была принята новая. Ну, точно как Виктор Федорович: гарантом стал по одному Основному закону, потом КСУ его взял, да, отменил. Получается, первый срок Януковича – не такой уж первый. Фактор номер два – личная сатисфакция. Сегодня мало кто помнит: изначально Конституционная реформа задумывалась Кучмой и Ко для ограничения полномочий преемника Леонида Даниловича. И – на том этапе – преемственность Виктора Андреевича еще не стала очевидной. Таким образом, К-реформа была, в равной степени, направлена как против Ющенко, так и против Януковича. Вернуть этот «пасс» Кучме, которого Янукович всегда винил и продолжает винить в провале-2004, было для Виктора Федоровича делом чести. По сути, отменить кучмовскую реформу для Януковича значило то же, что победить – после Ющенко – на президентских в 2010-м.

Фактор номер три. Полномочия де-юре и полномочия де-факто – две большие, как говорят в Одессе, разницы. В РФ это подтверждено практикой взаимоотношений Медведева-Путина. Николай Азаров на посту Премьера не вечен. Делайте выводы. Виктор Федорович – уже сделал.

***

Да, рефлексирующая публика, склонная к паническим настроениям куда больше, чем представители рабочего класса, уже пугает друг друга: «Они пришли на десять лет, кругом – одни донецкие, Янукович –диктатор и т.д.». Забывая о том, что не только революция пожирает своих «детей», реванш – тоже.

Все происходящее укладывается в две простые метафоры. Хотя и взаимоисключающие.

Первая. В 1941-м через одно село отступала Красная армия. Выходя на околицу, люди молча наблюдали за отходом войск. Через неделю через то же село, немцы погнали пленных. Сначала – военных, потом – гражданских. Колонны все шли и шли, им не видно было ни конца, ни края. Люди смотрели на это и думали: все, жизнь закончилась, фашисты на века. Не оставалось у них ни надежды, ни воли, совершенно ничего. Скоро жители села уже помогали полицаям – пытались устроиться в своей новой, мрачной жизни. Прошло два года. В село вошли части Красной армии. Через неделю погнали пленных немцев. Над горизонтом снова взошло солнце.

Вторая. Спросите у потомков русских эмигрантов, покинувших руины царской России после 1917-го. Эти люди умерли: кто – в Ницце, кто – в Париже, кто – еще где, не распаковывая чемоданов. Умерли в 60-е, 70-е, в 80-е. Умерли, до последнего не веря, что большевики – это надолго. Говорили: «Кто? Эти необразованные, темные люди? Они разрушили весь государственный строй, попрали законы, сожгли церкви, уничтожили промышленность и хозяйство. Жить в таких условиях невозможно. Нет, это не может затянуться. Нет, скоро жизнь войдет в прежнюю колею, мы вернемся домой – зачем же распаковывать чемоданы». Советский строй, как известно, продержался семь десятилетий. Эмигранты умерли на чемоданах.

Досить недавно стався такий випадок.
http://blog.i.ua/community/662/603977/
Завдяки інтернету набув широкого розголосу. Так що, шановні , ми з вами теж внесли  посильну частку в цю справу .

Киевского гаишника, применившего силу в водителю, будут судить - "светит" от трех до восьми
http://censor.net.ua/ru/news/view/152145/kievskogo_gaishnika_primenivshego_silu_v_voditelyu_budut_sudit__svetit_ot_treh_do_vosmi

Простите, что президент моей страны идиот. Пробачте, що президент моєї країни ідіот. I'm sorry that the president of my country is idiot. Es tut mir leid, dass mein Prsident ein Idiot. Przykro mi, e mj prezydent idiota. Mrz ma, e mj prezident idiot. Siento que mi Presidente un idiota.

Гасло віча: "Влада для народу, а не народ для влади"

Далі - повторення пройденого:

Початок кінця або "Слава анархізму!"

Епіграф: Свобода - мати анархізму

Від Долі не втечеш - це відома істина, а якщо так, то чи не краще піти гордо Долі на зустріч?
Якщо українцям не везе з керманичами на чолі держави, то може ну її в біса ту державу і тих керманичів?!
І нехай замайорить над Україною чорний прапор АНАРХІЗМУ!
І я не жартую, а серйозно обмірковую шляхи  дій для українців у разі виконання своїх антиукраїнських обіцянок новообраного президента України Віктора Януковича.
 Ми всі визнаємо право демократичного обрання влади і визнання програвшою стороною легітимності влади опонентів за умови, що і переможці виборів визнають необхідність толерантного ставлення їх влади до переможених. Вибори - не війна і тут принцип "Горе переможеним" задіювати безглуздо, бо переможені є такими самими громадянами країни, як і переможці, а не завойованим народом. Але якщо нова влада в силу своєї недалекоглядності  почне ставитись до частини своїх громадян як до поневолених рабів, то ці люди мають всю повноту суверенних прав на повстання і вчинення опору такій владі. Бо влада існує для народу, а не народ для влади!
Я належу до тих громадян України, які змушені погодитись на керівництво державою Україна новообраного президента Віктора Януковича, бо такими є результати загальноукраїнських виборів, демократичність і легітимність яких визнано світом і мною особисто теж. Мною теж! - це особисте визнання легітимності влади кожним громадянином є визначальним, як на мене, у добровільному погодженні особи тій владі підчинятись і виконувати її розпорядження. Наголошую, що це моє добровільне визнання влади, а не примусове! Також ще раз наголошую знову, що влада існує для народу, а не народ для влади! І що за конституцією саме народ є найвищим сувереном-розпорядником державної влади, а сам народ є сукупністю одиниць громадян держави.
Як частина народу я маю повне суверенне право особи-громадянина на протест проти дій влади, якщо вони, дії влади, мене не влаштовують, а від сукупної кількості таких одиниць постає загальна воля народу, що вказує владі на її реальне місце. Власне виходячи з усього вже сказаного я хочу заявити наступне "urbi et orbi"(місту і світу):[ Читати далі ]

Згідно Святого Письма 19 січня Христос посвятився в річці Іордані.
Тому відколи християнство стало визнаною релігією
у цей день священики освячують воду і ця вода має цілющі властивості,
нею освячують домівки, знімають негативну енергію,
зміцнюють власне самопочуття.

                                



Сьогодні у Теронопільському водоканалі священики освятили воду.
І зараз у нас в Тернополі із звичайного водопровідного кранутече свята вода.

http://vn.20minut.ua/news/166442.html

http://sna.in.ua/?p=6758 Ще здається нещодавно на телебаченні рябіло соціальною рекламою “нас має бути 52млн”. Пройшло близько десяти років і нас стало 45 млн. Через десять років напевно буде вже менше 40млн. І тоді реклама говоритиме “нас має бути 45 млн”. Політики і надалі обіцятимуть покращення життя вже сьогодні, підніматимуть зарплати на 10%, а ціни на 20%, надаватимуть квартири 10 сім’ям, а банки відберуть їх у 50 сімей, піднімуть ще податки для малого бізнесу і дадуть приховані пільги великому. Список можна продовжувати до безкінечності. Окупаційному режиму не потрібні ні зростаюча чисельно українська Нація, ні якість життя та її здоров’я. Окупантам не потрібна і українська Нація як така. Їм потрібне НАСЕЛЕННЯ, механічна сума громадян держави будь-якої національності, яка матиме рівень життя по мінімуму, щоб тільки змогли на них працювати, і чисельно не більше чим їм потрібно.  Інтернаціоналізм і космополітизм у всій красі. Ліберальний колгосп.

Не вірите? Про це говорять і останні факти також…

[ Читати далі ]

                       

Тернопільська міська рада за ініціативи депутатів від партії"Свобода", що мають більшість у цьому органі самоврядування, прийняла рішення, згідно якого щопонеділка в усіх школах  Тернополя перед першим уроком  підніматимуть Український прапор і вмикатимуть запис Гімну України, а учні виконуватимуть Гімн України.
На думку міських керманичів, це дійство сприятиме розвитку патріотизму , зміцнюватиме традиції, розвиватиме гордість за свій народ у серцях юного покоління.

Ми, громадяни України, представники українських громадських організацій Європи, висловлюємо своє несприйняття та обурення з приводу повідомлення про скасування Указу Президента України від 20 січня 2010 року №46 “Про присвоєння Степану Бандері звання Герой України”, що опубліковане на сайті Президента України.

Поява цього повідомлення зараз, з посиланнями на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2010 року, виглядає як відкрита провокація та зневага до українського народу та його історії.

Вищеназвані рішення українських судів прийняті з грубим порушенням чинного законодавства, суперечать нормам права і судочинства і є політичним замовленням влади України. Через це вони не можуть бути визнаними.

Степан Бандера не є і не може бути символом якоїсь однієї партії чи політичної сили. Будучи одним з найбільш яскравих борців за Незалежну і Соборну Українську Державу, він є символом Незалежної України. Він - Герой не для окремої частини України, а для кожного свідомого українця, незалежно від місця проживання: на Заході чи Сході України, або ж за кордоном. Світлої пам’яті Степан Бандера та очолювана ним Організація Українських Націоналістів як ніхто інший наблизили народження Української Держави, віддавши за цю священну мету найдорожче — власне життя. Без їх героїчної боротьби не було б на карті світу держави Україна, а отже і інституту Президента, відповідно і Президента Януковича.

Факт публічної зневаги до постаті Степана Бандери і так зване “скасування” Указу Президента про присвоєння йому звання Героя України ми вважаємо свідомою антиукраїнською провокацією владної верхівки в Україні, ознакою її політичної незрілості і меншовартості, а також загрозою для самого існування Держави України.

Висловлюємо нашу солідарність обласним радам Львівщини, Тернопільщини, Івано-Франківщини та всім громадським і політичним організаціям, котрі висловили свій протест проти цього незаконного та антинародного рішення.

Звертаємося до Президента України із закликом припинити провадити антиукраїнську політику на замовлення північного сусіда, не позбавляти український народ власної історії, мови та культури.

Зі свого боку ми робитимемо все від нас залежне, щоб в країнах нашого перебування громадськість могла якомога більше знати про Україну, про її справжню історію та Героїв, а також про актуальний стан політичного та суспільного життя.

Бандера був, є і буде Героєм України!

Слава Україні!!!

Португалія:

Спілка українців у Португалії - Голова Павло Садоха

Асоціація українців у Португалії "Собор" - Голова Олег Гуцько

Християнський рух українців у Португалії - Голова Іван Онищук

Українсько-португальський освітньо-культурний центр, школа Тараса Григоровича Шевченка Директор Наталія Дмитрук

Німеччина:

Центральна Спілка Українців в Німеччині - Голова Людмила Млош

Італія:

Християнське Товариство Українців в Італії – Голова Олесь Городецький

Асоціація українських жінок в Павії «Джерело» - Голова Діна Петелько

Асоціація українських жінок в Італії (Неаполь) – Голова Олександра Фарима

Асоціація українців на Сарденії «Барвінок» (Кальярі) - Голова Володимир Степанюк

Асоціація «Україна в Європі» (Рим) - віце-президент Марія Очич

Українська школа «Свята Софія», об’єднання «Родинна Світлиця» (Рим) - директор Мирослава Горбенко

Асоціація «Оріана» (Рим) – Президент Марія Беднарчук

Асоціація «Арата» (Рим) – Віра Хижа

Культурна асоціація «Калина» (Салерно) - Голова Ольга Тарасюк

Асоціація «Надія» (Брешія) – Голова Ольга Вдовиченко

Культурна асоціація «Зубко» - Президент Любов Зубко

Іспанія:

Асоціація "Українська громада Іспанії за права, честь і гідність українців" – Голова Юрій Чопик

Асоціація Українців Регіону Мурсія - Голова Лариса Пономаренко

Асоціація українців Каталонії "Червона Калина" - Голова Володимир Петрущак

Асоціація "Українці Торревієхи" - Голова Михайло Черешнюк

Асоціація українців Кантабрії "Оберіг"- Голова Марія Курницька

Греція

Товариство української діаспори в Греції "Українсько-грецька думка" - Голова Галина Маслюк-Какку

"Майдан".