Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

Місто Волі на Майдані ліквідовано

Близько 5-ї ранку був телефонний дзвінок з повідомленням, що містечко зносять.
Далі телефоном одна з мешканок містечка розповідала про те, що відбувається.
Великою кількістю міліції містечко було оточене. Нараховано близько 300 людей у формі.
Участь у знесенні брали люди у формі спецпідрозділів, люди в цивільному та люди у помаранчевих куртках.
Міліція дала 3-4 хвилини на те, щоб мешканці залишили намети.
Після того було вимкнене світло і намети завалено.
Фізичного спротиву ніхто не чинив, бійок не було.
Міліція спрямувала протестувальників до підземного переходу. Втім, зайти до переходу не  дозволяла.
Було чути, що поруч з моїм кореспондентом знаходиться людина, котра каже, що вона - народний депутат, що приїхав через повідомлення про те, що відбувається знесення містечка.
Той самий голос казав, що вулиці центру міста перекрито, що журналісти потрапити до місця події вже не можуть.
На 5-30 з неприємностей було: ліквідація Міста Волі як така, невідома доля речей, що залишилися на колишній території містечка, перспектива для протестувальників чекати не відомо чого і скільки на морозі.

Бандера - наш герой! (встановлюємо аватар)



1 січня 1909 року народився український політичний діяч, ідеолог українського націоналiстичного руху ХХ століття, голова Проводу ОУН-Б. Герой України, посмертно (2010) Степан Бандера.

З його біографією можна ознайомитися на відомому сайті Вікіпедія.

Спільнота патріотів України "Україна понад усе!" пропонує всім українським патріотам, які є власниками сайтів в мережі Інтернет, встановити 1 січня 2011 року основним фото на своїх сайтах зображення Степана Бандери.

Вшануймо пам'ять українського патріота!

"Україна понад усе!".

На Майдані побоюються, що тепер акцію розженуть

Учасники акції протесту проти Податкового кодексу побоюються розгону наметового містечка і кличуть на Майдан народних депутатів.

Про це повідомила одна з мешканок наметового містечка, передає ЛІГАБізнесІнформ.

Відповідаючи на питання про те, навіщо вони кличуть депутатів, учасниця акції сказала: "Щоб вони захистили наметове містечко. Сюди підтягується міліція, сюди підтягуються внутрішні війська. Нас всіх просто зметуть".

Учасники акції протесту також повідомили, що вони не задоволені рішенням парламенту щодо Податкового кодексу і припиняти протести не мають наміру.

На даний момент в наметовому містечку, яке нараховує більше 10 наметів, а також на площі перед ним знаходяться кілька сотень протестуючих.

У свою чергу один з координаторів акції Володимир Дорош повідомив, що поки невідомо, коли поновиться акція протесту.

"Зокрема, завтра навряд чи", - цитує його УНІАН. Він зазначив, що про подальші дії буде поінформовано.

Прес-секретар Центрального штабу порятунку підприємництва Святослав Шведов повідомив, що коменданту наметового містечка було вручено рішення суду про заборону акцій на Майдані Незалежності.

За його словами, біля Майдану в даний час стоїть "низка "бобиків".

Крім того, підкреслив він, депутати покинули наметове містечко, "для них акція закінчилася", цитує Швецова "Інтерфакс-Україна".

УП.

Таємні радники, Колчак та «Штиглиц и К°» (частина друга)

Прошу вибачення за не дуже впорядкований плин свідомості - впорядкую в якомусь літературному творі.
У попередній замітці я згадав Гагаріна щоб показати, що масонські прізвища не можуть підноситись до всесвітньої відомості просто так й випадково. Особливо, коли це стосується Росії чи колишнього Радянського Союзу.
Штігліца та Штірліца я пригадав тому, що на мою думку тут йде тонка маніпуляція схожими прізвищами на найвищому державному рівні. Що теж не може бути простою випадковістю…
Чини дійсного таємного радника та дійсного статського радника (действительный тайный советник и действительный статский советник) плутають один з одним в публікаціях на історичну тематику та при перекладах з російської на українську. Зокрема Омірова і Штігліца – осіб, які жили в один історичний період.
Хоча у випадку з Оміровим (батьком дружини адмірала Колчака) може бути таке:
«…изредка в III классе были и некоторые губернаторы, долго управляющие своей губернии и произведённые в тайные советники в знак признания особых заслуг и перед переводом с повышением в столицу.»
http://ru.wikipedia.org/wiki/Тайный_советник
Оміров довго фактично управляв Подільською губернією і чекав на офіційне призначення. Можливо, що його саме перед призначенням губернатором ввели в чин таємного радника. Цікавим тут видається те, як можна було фактично управляти губернією декілька років не будучи наділеним за посадою управляючого Казенною палатою якимось реальними офіційними виконавчими повноваженнями:
«… палата из коллегиального учреждения была обращена в учреждение бюрократическое. Исполнительной власти палата не имела; её бесспорные требования приводились в исполнение полицией. При палате состояли податные инспектора и податные присутствия.»
Оміров Федір Васильович – батько Софії Федорівни Омірової – офіційної дружини Колчака, керуючий Подільською казенною палатою, фактичний управляючий губернію, спочатку статський, а незадовго до смерті, ймовірно, таємний радник. Помер, не дочекавшись призначення губернатором Подільської губернії. Чин таємного радника давав право на дворянство, яке поширювалось на його дітей. 

За характеристикою Ростислава Колчака:

«…він своїми моральними чеснотами досяг великих чинів і помер людиною нестарою.»  http://podolyanin.com.ua/history/1150/

При чому ми не знаємо ні дати народження Омірова, ні подальшої долі решти 11-ти його дітей та їх нащадків. Як і у випадку з Штігліцем, долі його нащадків.
Тепер про Колчака.
Ну, не пишуть і не говорять прямо ніде, що Колчак за походженням турок. 
«17 (28) серпня 1739 р. російська армія здобула яскраву перемогу в Ставучанській битві, а через два дні оволоділа Хотином. Проте подальшого розвитку ці події не мали, й урядовці Росії, побоюючись нападу з боку Швеції, 1 вересня в Бєлгороді змушені були підписати з представниками Туреччини мирний договір. Він забороняв існування російського військового та торговельного флотів на Чорному і Азовському морях, але повернув Росії Азов та закріпив за нею Запорожжя.»

Саме в Славучанській битві був взятий у полон Іліаса-паша Колчак – прапрапрадід адмірала Олександра Колчака.

Хоча скажу: розпочалось "все" століттями раніше. 

А керував об'єднаними російськими військами тоді фельдмаршал Христофор Міхін – предок Дарії Федорівни Каменської – матері Софії Омірової (Колчак). І везли полоненого пашу до Петербурга через Кам'янець
«Тоді відомий турецький флотоводець Іліас-паша Колчак, потрапивший в полон в Ставучанській битві разом з старшим сином Махмет-беєм, був привезений до Петербургу. Імператриця Анна Іванівна, даючи шану хоробрості полонених, віднеслась до них милостиво і наказала звільнити. Колчаки відправились до дому в Туреччину, проте в дорозі Іліас-паша помер. За легендою причиною його швидкої смерті став лист, в якому друзі попереджали, що за програну битву його і сина на Батьківщині чекає смертна кара. Махбет-бей вирішив залишитись на чужбині, прийняв православ'я і одружився на росіянці. При Єлизаветі Петрівні його отприски вже були жалувані дворянством.
Сам Олександр Васильович Колчак про своїх предків розповідати не любив, так як ненавидів зрадників і вважав що Батьківщині потрібно служити до кінця.»
http://uk.wikipedia.org/wiki/Колчак_Олександр_Васильович
Отакої – майбутній Верховний Правитель Росії турок за походженням та ще й ненавидить предків за перехід в російське підданство.
І ще: «Батько майбутнього адмірала – генерал-майор у відставці Василь Колчак, вийшовши 1899 р. на пенсію, надумав оженити єдиного сина і через свої канали сам підібрав йому наречену.»
«Батько, Василь Іванович Колчак (* 1837 – † 1913), був флотським артилеристом, брав участь у Кримській війні, нагороджений Георгіївським хрестом. В відставці працював інженером на сталеварному заводі. Статку не нажив, тому проживав на території заводу, одружився пізно – на зовсім юній Ользі Іллівні Посоховій, яка в 18 років народила первістка Олександра. Згодом у сім'ї народились ще дві дівчинки – Катерина та Любов»
Звертаю увагу на різницю – 12 дітей у батька Софії та 3 дитини у батька Олександра Колчака. З трьох спільних дітей Софії та Олександра Колчакадвоє померли в ранньому дитячому віці... А син Ростислав «слабый здоровьем, умер 28 июня 1965 года»
Тобто син прожив 55 років, а його мати 80. При чому ні про які поранення під час служби та німецького полону не повідомляється, як і про якісь хвороби. Слабке здоров'я..
Відомі предки адмірала Колчака по чоловічі лінії – військові, з яскраво вираженою азіатською антропологією, ніхто не помирає насильницькою смертю, але не має багато потомства, всі чоловіки одружуються із жінками слов'янського типу, дівчатка від шлюбів помирають в ранньому віці, або їх доля не відома.
«Мать А. В. Колчака, Ольга Ильинична, (1855–1894) урожденная Посохова. Дворянская семья Посоховых из Херсонской губернии переехала в Одессу. Дед А. В. Колчака по матери был последним одесским городским головой, расстрелян советскими органами в 1920 г. О. И. Колчак умерла довольно рано, когда ее сыну было лишь 20 лет. Кроме Александра, в семье было две дочери старшая Екатерина и младшая, еще в детстве умершая, – Любовь
http://militera.lib.ru/bio/plotnikov/02.html
Натомість предки дружини Колчака Софії по чоловічій лінії – цивільні особи, при чому ще у не старому віці батько Софії має аж 12 дітей. По якісь хвороби чи передчасну смерть братів та сестер Софії Омірової теж не повідомляється, рівно як і про якість подробиці їх життя.
«Напасть» чомусь торкалась лише жінок в роду Колчака, а чоловіки загалом помирали власною смертю хоч і були військовими. Всі відомі військові Колчаки попадали в полон: прапрадід – в російський, батько – в французький, сам адмірал Колчак – спочатку в японський, а потім в більшовицький, син Ростислав – у німецький..
Ось насамкінець привалило і про Штірліца
«Наприкінці можемо згадати про ще два опосередковані зв'язки Колчака та України. Перший – літературний: герой романів Ю. Семенова радянський розвідник Максим Ісаєв, відомий широкому загалу як Штірліц, по матері був українцем, а свою кар'єру лицаря плаща й кинджалу починав у колчаківській прес-службі.»
А самого адмірала Колчака називали навіть „чистокровним українцем родом з Херсонщини”.
Ось тут пишуть, що без українців тут не обійшлось і вони навіть добряче «приклались» до його долі у військовий час.
http://joanerges.livejournal.com/549041.html
В наступній замітці ще трохи націоналізму, а далі про ЗОЛОТО Колчака…dada
Мало-помалу доберемось і до золота партії podmig  

Таємні радники, Колчак та «Штиглиц и К°» (частина перша)

Допіру додивився останню серію телеверсії фільму «Адміралъ»... 
Гарно працює російський кінематограф на окозамилювання і редагування … минувшини.
Відношення до фактів минулого, його дійовий осіб та героїв формується на рівні побутових емоцій та гарних картинок. З одного боку – ніби бажання показати трагічну долю адмірала Колчака та його близьких. З іншого – не відчувається любові Авторів фільму до головних героїв. Відомі артисти начебто відмінно справились з виконанням своїх ролей, але ніякої глибини в розкритті образу – лише емоції та гарні картинки. Ну, і звісно, перекручування та замовчування певних фактів минулого. І професійно зміщені акценти... 
Моя думка – якби автори фільму притримувались певних фактів минулого із життя головних героїв, то фільм би вийшов гостросюжетним і більш касовим. Але схоже автори переслідували їм одним відомі цілі...
Розпочнемо із дружини Колчака Софію Федорівну Омірову. Вона уродженка Кам'янця-Подільського і саме через це я розпочав власне оригінальне розслідування.
Ось тут стаття Вікіпедії http://uk.wikipedia.org/wiki/Колчак_Софія_Федорівна про неї, яку вірогідно було створено вже після виходу фільму «Адміралъ».. Але російськомовної такої статті у Вікіпедії не має...
Привертає увагу, що точної дати народження і смерті не подано. Тільки роки 1876-1956.
Вона 11 дитина в сім’ї з 12-ти і батько її «Действительный тайный советник, начальник Казенной палаты г.Каменец-Подольска. Из семьи священника.»
Помер 1889 року, очікуючи призначення на пост губернатора Подільської губернії, якою фактично керував в останні роки свого життя.
Тут привертає увагу, що зрусифікованою українською мовою тайный советник перекладають як статський радник
Хоч Вікіпедія вже частково виправила цей казус:
Дійсний таємний радник – цивільний чин II класу в Табелі про ранги. Відповідав чинам генерал-аншефа (або пізніше генерала від інфантерії, генерала від кавалерії, генерала від артилерії та інженер-генерала) і адмірала. Особи, що мали цей чин, обіймали високі державні посади (аж до міністрів).
І ось тут російською. Порівняйте:
Действительный тайный советник – гражданский чин II класса в Табеле о рангах. Соответствовал чинам генерал-аншефа (полного генерала) и адмирала. Лица, имевшие этот чин, занимали высочайшие государственные должности. В Правительствующем Сенате их было больше всего. Нужно отметить, что не каждый министр, особенно в начале своего пребывания в должности, имел этот чин. Все без исключения действительные тайные советники жили в Санкт-Петербурге и служили в главных государственных учреждениях – Государственном Совете и важнейших министерствах.
Про таке читаємо і на сайті
http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_rus_mod_of_life_xix/45/Действительный
«Действительный тайный советник и канцлер
Это – высшие чины табели о рангах, II и I класса. Действительных советников в России было немного, все наперечет, канцлеров же за всю историю – одиннадцать, причем в каждый исторический период – всего один. Поэтому в художественных произведениях ни те, ни другие не отражены, дабы читатели не искали прототипов. Исключения составляют исторические романы, где высшие сановники выводятся прямо, как реальные личности, под собственными именами

              Якщо заглянемо в список дійсних таємних радників І-го класу:
              1773 – граф Микита Іванович Панін (1718-1783)
              1796 – світліший князь Олександр Андрійович Безбородько (1747-1799), з 1797 р. –                              державний канцлер
              1801 – граф Олександр Романович Воронцов (1741-1805), з 1802 р. – державний                                 канцлер
              1807 – князь Олександр Борисович Куракін (1752-1818)
              1811 – граф Олександр Сергійович Строганов (1733-1811)
              1814 – світліший князь Петро Васильович Лопухін (1753-1827)
              1819 – світліший князь Андрій Кирилович Розумовський (1752-1836)
              1826 – князь Олексій Борисович Куракін (1759-1829)
              1841 – князь Олександр Миколайович Голіцин (1773-1844)
              1852 – князь Сергій Михайлович Голіцин (1774-1859)
              1868 – князь Павло Павлович Гагарін (1789-1872)
              1906 – граф Дмитро Мартинович Сольський (1833-1910)
              1916 – Іван Логинович Горемикін (1839-1917)

то тут привертає увагу, що вони, ті таємні радники, довго жили і серед них був такий собі князь Гагарін.. (Гагаріни – відомий княжий рід)
Прізвище Оміров ніде не зустрічається…
Натомість я віднайшов про Штігліца (прикольно, але Штігліц відомий Word’ові навіть у відмінках, хоч слова «прикольно» Word не знає, хоч російському Word’ові Штиглиц не відомий, а Штирлиц відомий)...
Александр Людвигович фон Штиглиц (1 (13) сентября 1814, Санкт-Петербург – 24 октября (5 ноября) 1884, Санкт-Петербург) – барон, крупнейший российский финансист, промышленник, управляющий Государственным банком России (1860-1866), меценат.
Родился в семье придворного банкира, основателя банкирского дома «Штиглиц и К°», барона Людвига фон Штиглица и Амалии Анжелики Кристин Готтшалк.
… Общая сумма, распределённая по завещанию Штиглица между разными лицами и учреждениями, достигала 100 000 000 рублей, не считая недвижимость.
…будучи человеком вполне независимым, капиталы которого охотно принимались во всех странах, Штиглиц помещал своё огромное состояние почти исключительно в русских фондах

http://ru.wikipedia.org/wiki/А._Л._Штиглиц
http://www.baronss.ru/publ/1-1-0-70 сайт «Служители России»

Тут вибудовується такий умовний ряд:

Гагарін – ми всі знаємо хто такий був Юрій Гагарін, але не зовсім зрозуміло, чому саме він став першим космонавтом. І мало кому відому, що Гагаріни – це княжий рід і в цьому родові були таємні радники і масони. До речі, художнього фільму про Юрія Гагаріна я не пригадаю. Що само по собі як мінімум дивно… 
Штігліц – ми всі знаємо парадоксальний фільм про Штірліца. Але мало хто знає, що керівництво КГБ СРСР, особисто Ю.Андропов, контролювало зйомки цього фільму та схвалювало окремі сцени. А фільм отримав схвальні відгуки від родичів показаних там нацистів. А нащадки Штігліца напевне ж унаслідували капітали найбільшого російського фінансиста…
Оміров – дійсний таємний радник, так і не призначений офіційно на пост Губернатора Подільської губернії, начальник Казенної палати Кам'янця-Подільського, лише на п'ять років пережив Штігліца
Питання: чи були знайомі начальник Казенної палати губернії з управляючим Державним банком Росії?? При чому, що дійсних таємних радників було одиниці
І ще момент: Штігліц «в 1854 году «за особенное на пользу общую усердие» произведён в статские советники, а в 1855 году – в действительные статские советники

Не в таємні радники, а в статські
Тобто Оміров, будучи начальником Казенної палати, був за рангом вищий ніж управляючий Державним банком Росії.
Тут один момент: були в Росії і таємні і статські радники. Але якщо перших було лічені десятки, то статських станом на 1903 рік було 3113 чоловік. Із них найвідоміший Ераст Петрович Фандорін – герой серії історичних детективів Бориса Акуніна.
Тут росіяни розгорнули широкомасштабну діяльність по легалізації літературних персонажів як реальних дійових осіб минулого.
Тут і сайт Фандоріна http://www.fandorin.ru/ і родовід Фандоріних http://tree.fandorin.ru/
Такого ви не знайдете ні про Гагаріна, ні про Колчака, ні тим більше про Омірова
Схоже росіянам приємніше придумати собі минуле, ніж його прискіпливо досліджувати..

Далі буде й про Колчака...  


Кременчуцькі журналісти звинувачують мера в обмеженні доступу

Провідіні журналісти Кременчука звернулися до міського голови Кременчука Олега Бабаєва з відкритим листом з приводу відносин, які складаються у новообраної влади Кременчука з представниками ЗМІ міста:

«Шановний Олеже Мейдановичу

Ми, журналісти Кременчука, звертаємось до Вас із відкритим листом з приводу відносин, які складаються у новообраної влади Кременчука з представниками ЗМІ міста.

Передусім, ми стурбовані відсутністю інформації про намічені заходи та наради за участю місцевих високопосадовців, ігноруванням прес-служби міськвиконкому, а відповідно і журналістів.

На нашу думку, таке явище набирає ознак систематичності. Нагадуємо, що ми повідомили Вас у п'ятницю, 26 листопада, відразу після апаратної наради про те, що засідання в мерії, яке стосувалося нагальних питань громадськості, минулого тижня пройшло без оприлюднення. У відповідь Ви пообіцяли виправити ситуацію.

Але у понеділок, 29 листопада, ситуація знову повторилася. Ми вважаємо, що за таких обставин журналісти не зможуть сповіщати своїх телеглядачів, слухачів та читачів про питання життєдіяльності міста і роботу міської влади.

Тим часом згідно із ч.2 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», «Засоби масової інформації України відповідно до законодавства України мають право висвітлювати всі аспекти діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надавати засобам масової інформації повну інформацію про свою діяльність...»

І мешканці міста мають законне право отримувати цю інформацію. Крім того, віце-мери відмовляються спілкуватися із журналістами і просять всі питання ставити у письмовій формі через прес-службу міськвиконкому, що позбавляє пресу можливості оперативно отримувати інформацію і вчасно її подавати слухачам, телеглядачам і читачам.

Також від чиновників міського виконавчого комітету журналістам стало відомо, що Ви, як міський голова, плануєте відмінити проведення розширених відкритих апаратних нарад по п'ятницях за участі ЗМІ.

Нам стало відомо, що Ви маєте намір запрошувати журналістів раз на місяць лише на окремі апаратні наради. Ми припускаємо, що, можливо, це робиться з урахуванням Вашого бачення проведення цих засідань.

Але не можна відкидати і того, що закриті наради - це спосіб приховати непідготовленість новопризначених чиновників до роботи, та спроба зберегти їх репутацію.

Дозвольте Вам нагадати, що будь-які наради у міськвиконкомі є для журналістів, так само, як і для всієї громади, одним з головних офіційних джерел інформації про діяльність Кременчуцької влади. Крім того, обмеження доступу ЗМІ до інформації та створення перешкоди для реалізації прав та посадових обов'язків журналістів є порушенням чинного законодавства України, а саме частини 2 ст.34 Конституції України, Закону України «Про інформацію» (ст.. 1, ст..9, ст.. 10. ст..29, ст..42, ст.. 43).

Ми нагадуємо Вам, що на своїй першій прес-конференції у якості міського голови 16 листопада 2010 року Ви, Олеже Мейдановичу, заявляли про те, що всі наради будуть відкритими. Наразі Ваше слово йде урозріз зі справами. А журналісти, позбавлені можливості оперативно та об'єктивно висвітлювати події в місті.

Сподіваємося, що Ви НЕ ПРАГНЕТЕ зашкодити інтересам міської громади, яка має право на отримання своєчасної та збалансованої інформації про життя міста і діяльність органів місцевого самоврядування.

І це лише непорозуміння, яке Ви виправите якнайшвидше. Зважаючи на вищевикладене, просимо забезпечити журналістам вільний доступ до інформації, крім випадків, передбачених Законом України.

Зі свого боку пропонуємо з урахуванням діючого законодавства, роз'яснити заступникам міського голови та чиновникам міськвиконкому про право журналістів ставити їм питання в усній формі, а не лише через письмовий запит; зберегти можливість відвідування журналістами вузькопрофільних апаратних нарад; відкрито оприлюднювати у плані роботи міськвиконкому наради, що проводяться за участю віце-мерів і дозволити їх відвідування журналістами; проводити раз на місяць брифінг мера з пресою; проводити раз на тиждень прес-конференцію з одним із віце-мерів (таким чином, кожен заступник міського голови зустрічатиметься з журналістами приблизно раз на місяць); застосовуючи досвід мера Полтави, проводити прес-конференцію мера та секретаря міської ради після кожного засідання сесії міської ради.

З повагою, журналісти - працівники ЗМІ Кременчука: від редакції ''Кременчуцького Телеграфу'' випусковий редактор газети Олег Булашев, редактор газети ''Програма плюс'' Олександр Курилов, редактор служби інформації радіо ''Європа плюс Кременчук'' Олена Орлова, за дорученням служби інформації ''Відкритого радіо'' зав. службою інформації Ірина Кожарська, редактор служби новин ''Авторадіо'' Ольга Леонова, відповідальний секретар газети ''Вісник Кременчука'' Наталія Мігунова, головний редактор газети ''Кременчуціька панорама'' Інна Данилейко, зав. творчим відділом газети ''Вісник Кременчука'' Ольга Мінчук, керівник служби інформації радіо ''Шансон'' Едуард Севастьянов, Ірина Скрипачова (ТК ''Візит''), головний редактор газети ''Кремінь'' Ольга Оленич».

Архів Майдан-ІНФОРМу на цю тему:
http://maidan.org.ua/static/news/2010/1291110736.html

"Майдан".

19-та річниця референдума "Україні Бути!"

Всеукраїнський референдум щодо проголошення незалежності України відбувся 1 грудня 1991 року. На референдум було винесено одне питання: "Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?"
Текст Акту проголошення незалежності України, що був прийнятий Верховною Радою 24 серпня 1991 року, було наведено у виборчому бюлетені.

Громадяни України висловились на підтримку незалежності. У референдумі взяли участь 31 891 742 (або 84,18%) виборців, з яких 28 804 071 (або 90,32%) проголосували "За".

Одночасно з референдумом відбулись вибори Президента України, на яких на посаду Президента був обраний Леонід Кравчук.

Результати референдуму по областях

Акт проголошення незалежності України було підтримано в усіх 27 адміністративних регіонах України: 24 області, 1 автономна республіка, та 2 міста зі спеціальним статусом. До бюлетеня було внесено запитання: "Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?". Ствердно на це запитання відповіли 28 міл 804 тис. українців (або 90,32%), взяли участь у голосуванні 31 міл 891 тис.громадян (або 84,18%)

Адміністративні регіони України?     "Так, підтверджую" %?

Автономна республіка Крим     54.19
Вінницька область     95.43
Волинська область     96.32
Дніпропетровська область     90.36
Донецька область     83.90
Житомирська область     95.06
Закарпатська область     92.59
Запорізька область     90.66
Івано-Франківська область     98.42
Київ     92.87
Київська область     95.52
Кіровоградська область     93.88
Луганська область     83.86
Львівська область     97.46
Миколаївська область     89.45
Одеська область     85.38
Полтавська область     94.93
Рівненська область     95.96
Севастополь     57.07
Сумська область     92.61
Тернопільська область     98.67
Харківська область     75.83
Херсонська область     90.13
Хмельницька область     96.30
Черкаська область     96.03
Чернівецька область     92.78
Чернігівська область     93.74

Україна в цілому             90.32


Не вважаю за потрібне зараз давати якісь свої тлумачення події, а просто хочу навести вірш поетеси Галина Гордасевич із її збірки поезій  "ПРАВО   НА  ПІСНЮ", що, на мою думку, гарно передає всі почуття і враження, які збуджує в душі цей день і спогад про ту незабутню подію.

 
ТОВАРИСТВО


Яке товариство зібралось!
Яке товариство, братове!
Давайте піднімемо чарки,
Щоб вічною дружба була.
Ти нас не лишай ніколи,
Наша незрадна любове!
Ти ж, чорна, недобра думко,
Нам не затьмарюй чола!

Яке товариство зібралось -
Добірне, немов перемите!
Давайте сядемо ближче,
Тісніше плече до плеча!
Пройшли ми круті дороги,
Сплатили нелегке мито.
Не марне ж в очах наших ясних
Навік залягла печаль.

Та зараз про це не будем.
Нам зараз не до печалі.
Ви чуєте: на гітарі
Вже забриніла струна!
Давайте разом заспіваєм!
Ми набто довго мовчали!
Ми маєм право на пісню -
Нехай зазвучить вона!

Це пісня віри й надії,
Любові й гіркої муки,
Це пісня по тих, хто вижив
І хто не вийшов з пітьми.
Візьмімось за руки, братове,
Подаймо сусідам руки!
Жили ми нелегко, та чесно,
Нікого не зрадили ми.

Хай судять нас наші діти,
Хай судять нас наші внуки,
Лиш правнуки зрозуміють,
Як воно справді було.
Ми долю собі вибирали
По совісті - не з принуки,
Ми вірили в те, що правда
Таки переможе зло.

І хоч сивина на скронях,
Та серце летіть готове
Туди, де з-за туч похмурих
Майбутнього сонця встає.
Яке товариство зібралось!
Яке товариство, братове!
Дякую, що зібрались!
Дякую, що ви є!

Український культурологічний Центр
Донецьк, 1996

93%, 25 голосів

0%, 0 голосів

7%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

У Дрогобичі мітинги протесту проти нового податкового кодексу

Дрогобич разом з Україною проти подлаткового кодексу!
Одні поїхали в Київ, інші приходить на площу Ринок.
Ми можемо змінити своє життя! Варто захотіти!
Фото Ігоря Фецяка.