Сьогодні в Україні відзначають День політв’язнів!
Українці відзначають День політв’язнів 12 січня, Бо саме в цей день 1972 року в Україні розпочалася "друга хвиля" масових арештів інтелігенції, найбільше - у Львові.
Було тоді арештовано багато друзів моєї мами, Галини Гордасевич.
Її врятувало проживання в Донецьку, що вже було майже ізоляцією.





***
Кажуть, що ми ображені,
Кажуть, що ми зневірені,
Почуття на терезах важимо,
Розмовляємо словами сірими.
Що забули слова червоні:
Комунізм, світова революція!
Не обпалюють полум'ям скроні
Наші мрії убогі та куці.
Юнаки запустили бороди,
А дівчата в штани залізли.
Що ж! Давайте рахунки зводити,
Комуністи наші залізні
Ви, що слухали в Жовтні "Аврору",
Що горіли чуттями святими,
Так повірили легко і скоро
В підлу зраду своїх побратимів!
Розтрощили царську корону,
Викидали ікони з порога.
А самі, без церков і без трону,
У шинелі воздвигнули бога.
А кулі усі смертельні -
Чи з Руру вони, чи з Уралу.
І не Сталін сам, і не Берія -
Ви своїх побратимів стріляли.
І щоб це не вернулось знову,
Щоб так не спіткнутись, як ви.
Ми нікому не віримо на слово,
Ми не віримо в правду Москви.

1966 р.

[ Читати далі ]

Марія Матіос заявила про політичні переслідування (Джерело статті)  Відома українська письменниця Марія Матіос, автор таких книг як «Солодка Даруся», «Нація», «Життя коротке» та інших, звернулася з відкритим листом до Генерального прокурора Віктора Пшонки.

Текст листа має у своєму розпорядженні «Дзеркало тижня». У листі письменниця заявляє про початок політичного переслідування після виходу її останніх книг.

Наводимо текст відкритого листа:

«Шановний Генеральний прокуроре України!

Події, що розгорнулися навколо мене з кінця минулого року з «благословення» Генеральної прокуратури України та міністерства внутрішніх справ і тривають досі, змушують мене публічно звернутися до Вас із низкою запитань, оскільки я є відомою публічною людиною в Україні та поза її межами, а сферою зацікавлення прокуратури та міліції стала моя публічна діяльність, а саме – письменницька творчість.

Нагадаю, що 17 грудня минулого року із посиланням на доручення Генеральної прокуратури України працівники Шевченківського райвідділу внутрішніх справ м. Львова (відділ боротьби з організованою злочинністю) розшукували «громадянку Марію Матіос» у приміщенні львівського видавництва «Піраміда» з метою вилучення з продажу моєї книги «Вирвані сторінки з автобіографії», яка, до речі, визнана «Книгою року-2010». Працівники видавництва пояснили співробітникам міліції, що письменниця М.Матіос мешкає в Києві і попросили надати бодай якісь документи для пояснення причини розшуків. Після телефонних перемовин із своїм начальством міліціонери відмовилися показувати документи, які мали при собі, лише з відстані продемонстрували якесь доручення та ксерокопії сторінок моєї книжки.

Історія незалежної України не знає жодного факту намагання вилучити книжки Шевченківського лауреата з продажу силами правоохоронних органів та ще в такий «оригінальний» спосіб!

Отже, мене як письменника і звичайного громадянина цікавить: яке засекречене доручення Генеральної прокуратури України виконували працівники Шевченківського райвідділу внутрішніх справ м. Львова, що з ним заборонено було ознайомити працівників видавництва, автором якого я є вже дев’ятий рік і де я видала більше 13 книжок, які здобули усі найвищі літературні та державні нагороди в Україні, перекладені за кордоном та мають незмінний попит читача?!

Мене цікавить, який стосунок до мене та до моєї творчості мають правоохоронні структури України, зокрема, міністерство внутрішніх справ, дільничні інспектори якого із посиланням на розпорядження Генерального прокурора України опитують мешканців тих будинків у Києві, де моя родина мешкала свого часу, змушуючи їх підписувати відповідні свідчення щодо мене?

Так, 11 січня цього року, працівник міліції Печерського району у м. Києві робив обхід 9-поверхового будинку, в якому наша родина наймала квартиру ще за «царя гороха», і розшукував «громадянку М. Матіос», як розшукують злочинців, та демонструючи розпорядження Генерального прокурора та ксерокопії сторінок моєї книжки (цю інформацію надаю за згодою одних із багатьох «опитаних», колишніх моїх сусідів по найманій квартирі – лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, ветерана Великої Вітчизняної війни, письменника Анатолія Андрійовича Дімарова та його дружини Євдокії Несторівни).

Такі дії працівників правоохоронних органів мають всі ознаки шантажу та безпідставного психологічного тиску. І я їх розцінюю як неприпустимі з точки зору здорового глузду та професіоналізму їхніх виконавців, а також як такі, що принижують мою людську честь, гідність і моє письменницьке ім’я, створюють дискомфорт моїй родині та близьким.

Я не потребую додаткової відомості подібними засобами. У будь-якого письменника є безвідмовний промоутер його творчості – його читач, а не така одіозна «підтримка багнетами» чи, боронь Боже, силами «Альфи», яка, на мій подив, останнім часом входить у моду в Україні.

Таких речей не розуміють і мої літературні агенти та перекладачі в Америці, Німеччині, Франції, Ізраїлі та інших країнах, які про ці дії правоохоронців знають із преси. А вони без найменшої підтримки з боку Української держави роблять усе, щоб про Україну світ дізнавався із перекладів відомих українських книжок, а не із скандальної хроніки навколо українських письменників.

Якщо Генеральна прокуратура України чи міністерство внутрішніх справ мають бажання чи потребу обговорити зі мною літературні чи будь-які інші теми, думаю, немає необхідності збурювати сторонніх людей, вдаючись до мого «всеукраїнського» розшуку. У час новітніх технологій та високопрофесійних українських «шерифів» у Києві у кліп ока можна знайти відому людину, без демонстрації м’язів і психологічного тиску на людей, які не мають жодного стосунку до сфери його діяльності.

Шановний Вікторе Павловичу!

В усій цій історії мене непокоїть одна-єдина думка: як довго і якими силами українські правоохоронці розшукують зниклих без вісти українських громадян, а також тих, що потрапили в біду і потребують справжньої опіки правоохоронних органів, якщо ці стражі порядку вже місяць влаштовують лови на людину, робочий кабінет якої знаходиться на Хрещатику, про що легко довідатися з будь-якої газети чи іншої публічної інформації?!

Буду вельми вдячна за відповідь по суті».

ВАСУ сегодня рассмотрел иск крымского юриста Константина Кулака с требованием признать незаконной ратификацию Верховной Радой Украины соглашения о пролонгации пребывания Черноморского флота РФ на украинской территории до 2042 года.Иск против ратификации "харьковских соглашений" отклонен. По словам Кулака, "суд пытался выяснить, прежде всего, зачем и по чьему заказу действует истец, а не собственно суть дела". Однако крымский юрист допускает возможность подготовки обращения в Конституционный Суд. Оригинал новости в издании "Українська Народна Партія" здесь  

Члени Луганського обласного тимчасового комітеру ВО "Свобода" обурені публічною заявою міського голови міста Лисичанська Сергія Дунаєва про можливе закриття ЛСШ № 3 – єдиної в цьому місті школи з українською мовою навчання.

Школа № 3 унікальна для цього донбаського міста — вона існує з 1936 року, 1991 р. перейшла на українську мову викладання, з того часу заклад набув статусу національного. Згуртований учительський колектив на чолі з директором школи А. Соловйовим усі 20 років незалежності наполегливо працював на створення позитивного іміджу як української мови, так і українських звичаїв і традицій, яких навчав своїх вихованців. Нелегко було їм починати цю справу, бо тоді бракувало навіть українських підручників. Директор сам їздив до Львова і привозив звідти навчальну літературу, а колеги зустрічали його з потяга.

У цій школі сьогодні навчається близько 200 школярів, серед яких є діти з вадами зору, діагнозом ДЦП та ін. захворюваннями, причому не всі вони з Лисичанська, є й такі, що мешкають у прилеглих населених пунктах, звідки добираються автобусами, — з Мирної Долини, Лоскутівки, Вовчоярівки, Матроського, Скляного заводу. При цій школі працюють також класи робітничої молоді, діє чимало спортивних секцій.

Батьки провели з приводу заяви С. Дунаєва збори і підготували йому колективний лист, у якому просять "не закривати школу № 3, підійти до цього питання з особливою увагою, розумінням важливості цього навчального закладу в місті". Вони сподіваються на "порозуміння і небайдужість до дитячих сердець" народного обранця.

Лисичанській міській раді підпорядковано сьогодні 23 школи. Жодну з інших шкіл, окрім ЛСШ №. 3, місцева влада закривати не планує. Потребу ж закриття цієї школи міський голова пояснив складною економічною ситуацією в державі і залежністю міста від бюджету.

Чому закривають саме цю школу? Чи не тому, що вона єдина з-поміж інших — українськомовна?

У п. 6 переліку функцій відділу освіти, які розміщені на сайті Лисичанської міської ради (показово, що цей сайт — російськомовний), сказано, що ця структура органу місцевого самоврядування "забезпечує в межах своїх повноважень виконання Конституції України щодо функціонування української мови як державної, надання можливостей навчатись у загальноосвітніх навчальних закладах рідною мовою чи вивчати рідну мову в державних та комунальних навчальних закладах".

Яким же чином це положення узгоджується з заявою міського голови міста Лисичанська С. Дунаєва про закриття школи, яка єдина в цьому місті навчає своїх учнів державною мовою?

Активісти Луганської "Свободи" вимагають від Партії регіонів як майже абсолютної більшості депутатського корпусу Лисичанської міської ради і персонально від С. Дунаєва припинити остаточну русифікацію шкіл цього міста, залишити у спокої педагогічний колектив школи № 3 і дати можливість їм і далі навчати майбутніх громадян Української держави українською мовою.

Прес-служба Луганської обласної організації ВО "Свобода"

Согласно подсчетов Госкомстата официальная инфляция в Украине составила 9,1%.
Как известно, показатель инфляции рассчитывается на основании индекса потребительских цен на основные группы товаров и услуг. Давайте зайдем с вами на сайт Госкомстатата и посмотрим, на основании каких данных произведен расчет инфляции.
Итак, индексы потребительских цен за 2010 год по отношению к ценам декабря 2009 года:
http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/oper ... 0gr_u.html

Обращаю внимание на очень интересные цифры:
оказывается за год
мясо и мясопродукты подоражали всего на 4,1%
рыба и рыбопродукты подоражали всего на 4,2%
но что еще более удивительно,
яйца подешевели на 13.7%
животные жиры на 21,8%
услуги связи стали дешевле на 9.9%
услуги за телефон подешевели на 9%

О масштабах фальсификаций можно судить по таким цифрам: цены на муку высшего сорта по всей стране будто бы выросли лишь на 5,6%, тогда как реально – на 25%; цены на манную крупу – на 6,4% и 33% соответственно; цены на сливочное масло – на 10,2% и 23%. Получается, что официально объявленный прирост цен на данные продукты питания оказался ниже реального в 2,5-5 раз.
Если же учесть, что доля продуктов питания в потребительской корзине составляла в прошлом году 53%, то можно предположить, что показатель инфляции за 2010 год занижен в 2-3 раза. Не 9,1%, как доложил Госкомстат, а где-то 20-25%. Таким образом и пенсии с зарплатами бюджетников должны были бы индексироваться на эту величину.
Процесс занижения инфляции постоянен. Достаточно посмотреть инфляцию цен за январь месяц 2011, и мы убедимся, что на продукты питания, к примеру, она официально составила  1,3%.
Это было бы смешно, если бы не было так грустно.

Чому місцеві прокурори не порушують кримінальної справи? Куди дивиться таварісчь Сіманенка?

м. Стаханов, Луганська обл.







Запозичено з сайту "Україна понад усе!".

Пропоную Вашій увазі пісню "Норма" від гурту Танок на майдані Конґо з їхнього альбому 2010 року "С.П.А.М".

У Харкові всеукраїнська акція "РАЗОМ МИ - СИЛА! День Соборності України 22 січня 2011 року" буде проходити біля пам'ятника Т.Шевченку, 22 січня, об 11.00 год.




Детальніше про акцію:

http://maidan.org.ua/static/news/2010/1294081305.html
http://ukrainaponaduse.blogspot.com/2011/01/22-2011.html
http://www.facebook.com/event.php?eid=14877904183848
http://vkontakte.ru/club22036164

Вітаю всіх з 2011 Різдвом Христовим !

Христос народився!  Славімо його!




Вірші Галини Гордасевич до теми свята:


РІЗДВО

А як зірка зійшла – народила Марія,
Так, без болю, без муки,
                                            лиш зітхнула глибоко.
Тоді над пустелею вітер повіяв,
І зірка дивилась, як Боже око.

А воно ще таке мале й безпомічне,
Бо яке ще зміститься в жіночому лоні?
Та вже на личку святе щось і вічне
І хресна дорога на маленькій долоні.

А Марія злякалась: звісно – мати.
Сказала: – Не треба ні влади, ні слави.
Я буду його при собі тримати,
А зросте – хай майструє столи і лави.

А віку дійде – ожениться гарно,
Я буду тоді доглядати онуків.
...Та знаку підтвердження ждала намарно,
Хоч ніч була повна таємних звуків.

А до першої зірки сходились інші,
Темряву ночі розганяли старанно,
Наливались червоним, неначе вишні
Або майбутні Христові рани.

А Марія дитя загортала в ряднини,
Казала: – Нічого, мій синку, не бійся.
Ось в цій яскині діждемося днини
І підем додому, до свого обійстя.

Там хата вікнами нам зазоріє,
Там сад зустріне в зеленім вітті. ...
Ти так над Христом молилась, Маріє,
Як донині усі матері на світі.


ХРИСТОВА  РОДИНА

Чи були в Ісуса брати і сестри?
Є підстави вважать, що були.
Та тільки йому судилось пронести
Той хрест, на якому його розп’яли.

А брати були собі люди звичайні
І сестри – жінки прості.
Та в останні хвилини, трагічно-печальні,
Я вірю: Він їх простив

За те, що не слухали слова Бога,
До серця його не взяли,
Що скрутно жили, жили убого,
Та якось собі жили,

Що тягнули ярмо, раби підневільні,
І не муляло їм те ярмо,
Що казали: – Ісус? Та він божевільний!
Ми прихистку йому не дамо!

Бо це ж таки в голові не поміститься,
Це злочин, в кінці кінців!
Він проти цезаря, проти намісника,
Проти святих жерців!

І як Він на Голгофі терпів свої муки,
Їх серця були зимні, як лід.
Та в них були діти, зросли онуки
І пішли за Христом услід.


ПОКАЯННИЙ  ПСАЛОМ

На душу впали порохи,
І висохла вона на мумію.
Прости нам, Господи, гріхи,
Бо грішимо по скудоумію.

Сяк-так долаємо добу,
Все спішимо, все щось моторимо.
Прости нам, Господи, злобу –
Самі не відаєм, що творимо.

Засадим брата до тюрми,
Скуємо ланцями залізними.
Прости нас, Господи, що ми
Живцем у царство Твоє ліземо.

А треба хрест свій пронести,
Щоб стати із раба людиною.
Прости нас, Господи, прости,
Хоч перед смертною годиною.

Могили снігом занесе.
Закряче ворон над пропащими.
Прости нас, Господи, за все!
Такі ми є.
                   Ми будем кращими!