хочу сюда!
 

Anastasia

29 лет, овен, познакомится с парнем в возрасте 30-40 лет

З роману Ліни КОСТЕНКО «Записки українського самашедшого»

Цитати з роману Ліни КОСТЕНКО «Записки українського самашедшого»

(«А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2010)

Абияк жили мої батьки, і батьки моїх батьків, і всі гарні порядні люди у цій частині світу завжди мусили жити абияк, задурені черговою владою, черговим режимом. Набридло. Абияк жити я більше не хочу. Сиділи колись за залізною завісою, ловили кожну вісточку зі світу, — інформація була нашою здобиччю. Тепер ми — здобич інформації. Скоро людство, як той святий Діонісій, ітиме з власною головою в руках, а на плечах у нього буде віртуальна голова, набахтурена абсурдом безвиході. Ми статисти духовної пустелі. Ми ґвинтики й шурупи віджилої системи, вона скрипить і розвалюється, продукти розпаду інтоксикують суспільство, і воно по інерції обирає й обирає тих самих. Великий народ обирає карликів, маріонеток, і що цікаво, — не він їх, а вони його сіпають за мотузочки у цьому політичному вертепі. Глуха ворожість оточує нашу мову, навіть тепер, у нашій власній державі. ми вже як нацменшина, кожне мурло тебе може образити. Я ж не можу кроку ступити, скрізь привертаю увагу, іноді навіть позитивну, але від цього не легше. Бо в самій природі цієї уваги є щось протиприродне, принизливе. Триста років ходимо по колу. З чим прийшли у двадцяте століття, з тим входимо і в двадцять перше. І жах не в тому, що щось зміниться, — жах у тому, що все може залишитися так само. Люди, як правило, бачать світ у діапазоні своїх проблем. Ну, ще в радіусі родини, країни, свого фаху, своїх інтересів. А якщо подивитися на світ у комплексі різних подій і явищ, виникає зовсім інша картина. Бачиш критичну масу катастроф. Тісно робиться на планеті, людство витісняє саме себе. Лінію фронту національного порятунку у нас давно вже тримають мертві. А перемогти можна, лише коли її тримають живі. Ми ушкоджене покоління. Ще від предків щось узяли, а нащадкам вже не маємо що передати. Мужчини імперських націй мислять категорією сили. Мужчини поневолених, але гордих, націй мислять категоріями свободи. Наївний ми народ, українці. Мріємо про свободу в умовах глобалізації. Випустили свою гривню з князями й поетами, коли вже не треба ні історії, ні поезії. Любимо свою Україну, яка ще не вмерла, боремося за свою мову, яка вже вмирає. Залежні від усіх і усього, будуємо незалежну державу. Та все дбаємо про злагоду в суспільстві, про консенсус і компроміс. Часом мені здається, що існує якийсь мозковий центр, що працює на самоліквідацію цієї держави, навіть не так руками її ворогів, як зусиллями власних тут ідіотів. Очевидно є люди, не талановиті до любові. І їх дедалі більше. Дикі ми люди, нема в нас покуття, є інтер’єр, є побутова техніка, стелажі й картини, а ікону нема де поставити. У нас на кожну проблему можна лягти й заснути. Прокинутись через сто років — а вона та сама. Інколи мені здається, що я не живу, а одбуваю життя. У нас всі так живуть. Сьогодні абияк, в надії, що завтра буде краще. А воно завтра та й завтра, і все уже позавчора. А життя як не було, так і нема. Коли факти розкидані у свідомості, то це лише факти. А коли їх звести докупи, це вже система. Важко любити розумну жінку. Завжди боїшся впасти в її очах. Мабуть, час уже нам приймати новий гімн — «Донбас порожняк не гоніт» і на біцепси нашої Незалежності наколоти тату Пальма Мерцалова. У Ватикані у святого Петра украли ключі від раю. Пекло, я так розумію, не замкнене.
52

Комментарии

115.01.11, 22:38

    Гость: HE ЛегалЪ

    215.01.11, 23:01

    " Тепер ми — здобич інформації."
    вот она правда про политиканов на блогах!

      315.01.11, 23:03

      генiальна жiнка.
      Краще не скажеш

        Гость: Янголятко

        415.01.11, 23:06

        Обов*язково прочитаю роман

          Гость: modus vivendi

          515.01.11, 23:08

            615.01.11, 23:10

            "Глуха ворожість оточує нашу мову...."
            Меня тут на мове проклинают какие-то дураки! А я --самый плодовитый переводчик русскоязычного Интернета.
            Недоумки они.

              715.01.11, 23:10Ответ на 3 от vik-pik

              Да, талантливый текст, если сравнить с опусом Новодворской.

                815.01.11, 23:13

                "Дикі ми люди, нема в нас покуття, є інтер’єр, є побутова техніка, стелажі й картини, а ікону нема де поставити."
                Как-то она и не вспомнила о миллионах украинцев, когорым негде и не за что родить и выкормить ребёнка. Об иконе вспомнила. (Как же без икон, без памятников и музеев!?)

                  915.01.11, 23:21

                  Молодець! Як завжди - влучно і неперевершено!

                    1015.01.11, 23:44Ответ на 8 от Терджиман-666

                    "Дикі ми люди, нема в нас покуття, є інтер’єр, є побутова техніка, стелажі й картини, а ікону нема де поставити."
                    Как-то она и не вспомнила о миллионах украинцев, когорым негде и не за что родить и выкормить ребёнка. Об иконе вспомнила. (Как же без икон, без памятников и музеев!?)
                    Красиво, конечно, написано. да уж очень в традиционном стиле нытья, плача, ворожего оточення. ИМХО
                    "Мужчини імперських націй мислять категорією сили. Мужчини поневолених, але гордих, націй мислять категоріями свободи." Отлично сказано! Но зачем слабым свобода без силы? Они ее не достойны, потому как поневолены. Менять нужно категории мышления. Тогда и свобода будет и сила. Оптимизм на перспективу нужен. Сугубо ИМХО. Толковая женщина.

                      Страницы:
                      1
                      2
                      3
                      4
                      5
                      7
                      предыдущая
                      следующая