хочу сюди!
 

Ліда

50 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 46-56 років

Леся Українка

І ти колись боролась, мов Ізраїль,

Україно моя! Сам бог поставив

супроти тебе силу невблаганну

сліпої долі. Оточив тебе

народами, що, мов леви в пустині,

рикали, прагнучи твоєї крові,

послав на тебе тьму таку, що в ній

брати братів не пізнавали рідних,

і в тьмі з’явився хтось непоборимий,

якийсь дух часу, що волав ворожо:

«Смерть Україні»!

– Та знялась високо

Богданова правиця, і народи

розбіглися, немов шакали ниці,

брати братів пізнали і з’єднались.

І дух сказав: «Ти переміг, Богдане!

Тепер твоя земля обітована».

І вже Богдан пройшов по тій землі

від краю і до краю. Свято згоди

між ним і духом гучно відбулося

в золотоверхім місті. Але раптом

дух зрадив. Знову тьма, і жах, і розбрат.

І знов настав єгипетський полон,

та не в чужій землі, а в нашій власній.

А далі розлилось червоне море,

і розділилося по половині,

і знов злилось докупи й затопило –

кого? Ой леле! Новий фараон

пройшов живий через червоне море,

але їздець і кінь пропав навіки.

Співай, радій, ненависна чужинко,

бий в бубни і лети в танок з нестяму,

кінь і їздець в червонім морі згинув,

тобі зостався спадок на покраси,

бо зносиш ти України клейноди,

святкуючи над нею перемогу.

Такий для нас був вихід із Єгипту,

немов потоп. Заграло та й ущухло

Червоне море, висохло, й осталась

безрадісна пустиня після нього,

і став по ній блукать новий Ізраїль,

по тій своїй землі обітованій,

немов якась отара безпричальна.

З отарою блукали й пастухи,

вночі за тінню йшли, а вдень з вогнем.

Коли ж у їх з’являвся дух величний,

що вогняним стовпом палав у тьмі,

а вдень ішов, мов туча грізно-біла,

вони не вірили своїм очам,

і врозтіч розбігались манівцями,

і попадали ворогам в полон.

Чи довго ще, о господи, чи довго

ми будемо блукати і шукати

рідного краю на своїй землі?

Який ми гріх вчинили проти духа,

що він зламав свій заповіт великий,

той, взятий з бою волі заповіт?

Так доверши ж до краю тую зраду,

розбий, розсій нас геть по цілім світі,

тоді, либонь, журба по ріднім краю

навчить нас, де і як його шукать.

Тоді покаже батько свому сину

на срібне марево удалині

і скаже: «Он земля твого народу!

Борись і добувайся батьківщини,

бо прийдеться загинуть у вигнанні

чужою-чуженицею, в неславі».

І, може, дасться заповіт новий,

і дух нові напише нам скрижалі.

Але тепер? як маємо шукати

свому народу землю? хто розбив нам

скрижалі серця, духу заповіт?

Коли скінчиться той полон великий,

що нас зайняв в землі обітованій?

І доки рідний край Єгиптом буде?

Коли загине новий Вавілон?

14

Коментарі

анонім

16.10.09, 11:35

    27.10.09, 09:17

    прочитала тому, що написаний заголовок -
    Леся Українка...

      анонім

      37.10.09, 09:19

      Чи довго ще, о господи, чи довго

      ми будемо блукати і шукати

      рідного краю на своїй землі?


      Як це насправді влучно і актуально... Отак читаєш і розумієш, що стоїмо на місці ми вже років триста-чотириста. І тепер не знаємо як тою незалежністю бавитися, не маємо гідності бути українським народом.

      Сподіваюся, що встигну побачити хоч якісь позитивні зрушення за свого життя. Справжні, патреотичні, не рентабельністю покликані, а любов"ю до Батьківщіни.

        47.10.09, 09:19Відповідь на 2 від kondratena

        прочитала тому, що написаний заголовок -
        Леся Українка...
        до речі, у повному зібрані Лесиних творів за 1981 рік цього вірша немає

          57.10.09, 09:31Відповідь на 3 від анонім

          справді, "без надії сподіваюсь"

            анонім

            67.10.09, 09:39Відповідь на 5 від TatianaR

            Здається contra spem spero?

            Щойно тільки відчув весь зміст цих трьох слів Лесі. На 32-му році життя! Отакої!

            І на біса в школі товкмачити ці вірші коли тільки дорослим можна їх осягнути сповна?
            Втім я схибив - мені просто не поталанило із викладачем, що не зміг напомнити ті уроки душею, відкрити поезії дітям, тож тільки тепер, коли відкриваю Лесю сам я дочитуюсь до смислу, що його вона вкладала у свої рядки.

              77.10.09, 09:41

              у мене зібрання творів у 12-ти томах 1976 рік.
              ....приєднуюсь до думки - що найкращі сподівання людей неможливі без відчуття батьківщини....

                87.10.09, 09:44Відповідь на 6 від анонім

                Здається contra spem spero?

                Щойно тільки відчув весь зміст цих трьох слів Лесі. На 32-му році життя! Отакої!

                І на біса в школі товкмачити ці вірші коли тільки дорослим можна їх осягнути сповна?
                Втім я схибив - мені просто не поталанило із викладачем, що не зміг напомнити ті уроки душею, відкрити поезії дітям, тож тільки тепер, коли відкриваю Лесю сам я дочитуюсь до смислу, що його вона вкладала у свої рядки.
                А можливо, й добре, що без вчительської допомоги Ви змогли осягнути глибину цих віршів тому що вони таки зачепили душу
                А школа, вона лише викривляє наше уявлення про справжнє

                  97.10.09, 09:45Відповідь на 7 від kondratena

                    анонім

                    107.10.09, 09:52Відповідь на 8 від TatianaR

                    Здебільшого. Але все ж таки від викладача залежить ставлення школяра до навчання, бажання і інтерес вчитися.

                    З історією, наприклад, у мене в школі було все гаразд, бо вчитель був фанат. А літературу рідну нам не викладали. Жіночка була дуже добра, але ґадаю, що за радінські роки в неї знивілювалася звичка сприймати власний предмет серйозно. Це, знову ж таки, дає певні характеристики її особистості, але я не ображений на неї.

                      Сторінки:
                      1
                      2
                      попередня
                      наступна